The power of vulnerability | Brené Brown | TED

Перекладач: Iryna Hrohodza Утверджено: Taras Brandybura

Тож, я почну ось з чого:

So, I'll start with this: a couple years ago, an event planner called me

декілька років тому мені подзвонила організатор заходу,

на якому я мала виголосити промову.

because I was going to do a speaking event.

Вона подзвонила і сказала:

And she called, and she said,

«Я вагаюсь, що

"I'm really struggling with how to write about you on the little flyer."

написати про тебе у листівці».

And I thought, "Well, what's the struggle?"

І я подумала: «У чому проблема?»

І вона сказала: «Я бачила твої виступи

And she said, "Well, I saw you speak,

і маю намір назвати тебе дослідником,

and I'm going to call you a researcher, I think,

but I'm afraid if I call you a researcher, no one will come,

але боюсь, якщо назву тебе дослідником, ніхто не прийде,

оскільки тебе вважатимуть нудною та неактуальною».

because they'll think you're boring and irrelevant."

(Сміх)

(Laughter)

Добре.

And I was like, "Okay."

And she said, "But the thing I liked about your talk

І вона сказала: «Але мені сподобались твої промови,

бо ти оповідач.

is you're a storyteller.

So I think what I'll do is just call you a storyteller."

Тож я вирішила, що назву тебе оповідачем».

And of course, the academic, insecure part of me

І звичайно ж моя академічна, непевна у собі частина

was like, "You're going to call me a what?"

викрикнула: «Ким ти збираєшся мене назвати?»

І вона сказала: «Я збираюсь назвати тебе оповідачем».

And she said, "I'm going to call you a storyteller."

And I was like, "Why not 'magic pixie'?"

І я подумала: «Чому не чарівною феєю?»

(Laughter)

(Сміх)

I was like, "Let me think about this for a second."

Я сказала: «Дозволь мені хвилинку подумати».

Я спробувала зібрати всю свою мужність.

I tried to call deep on my courage.

And I thought, you know, I am a storyteller.

І подумала, я - оповідач.

I'm a qualitative researcher.

Я аналізую якісні показники.

I collect stories; that's what I do.

Я збираю історії; саме цим я займаюсь.

And maybe stories are just data with a soul.

І можливо історії – це факти подані з душею.

And maybe I'm just a storyteller.

І можливо, я лише оповідач.

And so I said, "You know what?

І тоді я сказала: «Знаєш що?

Why don't you just say I'm a researcher-storyteller."

А чому б не назвати мене дослідником-оповідачем?»

And she went, "Ha ha. There's no such thing."

А вона у відповідь: «Ха-ха. Такого не існує».

(Laughter)

(Сміх)

So I'm a researcher-storyteller, and I'm going to talk to you today --

Отже, я дослідник-оповідач,

і сьогодні я збираюсь розповісти вам -

we're talking about expanding perception --

ми говоримо про розширення сприйняття -

and so I want to talk to you and tell some stories

тому я хочу розповісти вам декілька історій

про частину мого дослідження,

about a piece of my research that fundamentally expanded my perception

яка кардинально розширила моє сприйняття

and really actually changed the way that I live and love

і дійсно змінила мій спосіб життя, моє ставлення до кохання,

and work and parent.

роботи та батьківських обов’язків.

And this is where my story starts.

І тут починається моя розповідь.

When I was a young researcher, doctoral student,

Коли я була молодим дослідником, докторантом,

my first year, I had a research professor who said to us,

у перший рік у нас був професор-дослідник,

який сказав нам:

"Here's the thing, if you cannot measure it, it does not exist."

«Запам’ятайте,

все, що не можна виміряти, не існує».

І я подумала, що він просто заграє зі мною.

And I thought he was just sweet-talking me.

Я запитала: «Чесно?» і він відповів: «Абсолютно».

I was like, "Really?" and he was like, "Absolutely."

And so you have to understand

Хочу, щоб ви зрозуміли,

що я маю ступінь бакалавра з соціальної роботи, ступінь магістра з соціальної роботи,

that I have a bachelor's and a master's in social work,

і я працювала над отриманням ступеня доктора з соціальної роботи,

and I was getting my Ph.D. in social work, so my entire academic career

тож вся моя наукова кар’єра

була оточена людьми,

was surrounded by people who kind of believed in the "life's messy, love it."

які вважали, що

життя - безладне, люби його таким.

And I'm more of the, "life's messy, clean it up, organize it

А я вважала так, життя - безладне,

його треба почистити, впорядкувати

and put it into a bento box."

і покласти у красиву коробочку.

(Laughter)

(Сміх)

І ось уявіть, я знайшла свій шлях,

And so to think that I had found my way, to found a career that takes me --

почала будувати захоплюючу кар’єру -

really, one of the big sayings in social work is,

як говорять соцпрацівники -

"Lean into the discomfort of the work."

занурилась у робочий дискомфорт.

And I'm like, knock discomfort upside the head

Я звикла робити так: вдарити дискомфорт по голові,

and move it over and get all A's.

відсунути його і отримати всі п’ятірки.

That was my mantra.

Це було моє кредо.

So I was very excited about this.

Тож я перебувала у радісному очікуванні.

And so I thought, you know what, this is the career for me,

І я подумала, знаєте що, це кар’єра для мене,

because I am interested in some messy topics.

тому що мене цікавлять заплутані теми.

But I want to be able to make them not messy.

Але я хочу навчитись їх розплутувати.

Я хочу зрозуміти їх.

I want to understand them.

I want to hack into these things that I know are important

Я хочу проникнути у все те,

що вважаю важливим,

and lay the code out for everyone to see.

і розшифрувати код, щоб всі могли його прочитати.

So where I started was with connection.

Тож я почала зі стосунків.

Because, by the time you're a social worker for 10 years,

Оскільки, пропрацювавши 10 років соціальним працівником,

усвідомлюєш,

what you realize is that connection is why we're here.

що ми тут заради стосунків.

It's what gives purpose and meaning to our lives.

Стосунки - це мета і зміст нашого життя.

У цьому сутність.

This is what it's all about.

It doesn't matter whether you talk to people

Не важливо, чи ви говорите з людьми,

які працюють у сфері соціальної справедливості, психічного здоров’я, насильства чи безпритульності,

who work in social justice, mental health and abuse and neglect,

що ми знаємо, так це те, що стосунки,

what we know is that connection, the ability to feel connected, is --

здатність відчувати прив’язаність -

закладена на нейробіологічному рівні -

neurobiologically that's how we're wired --

it's why we're here.

це те, чому ми тут.

So I thought, you know what, I'm going to start with connection.

Тому я подумала, знаєте що, я почну зі стосунків.

Вам знайома ситуація,

Well, you know that situation

where you get an evaluation from your boss,

коли начальник оцінює вашу роботу,

and she tells you 37 things that you do really awesome,

називає 37 пунктів, які ви виконуєте бездоганно,

and one "opportunity for growth?"

але є один - можливість росту?

(Laughter)

(Сміх)

І єдине, про що ви думаєте – це можливість росту, чи не так?

And all you can think about is that opportunity for growth, right?

Well, apparently this is the way my work went as well,

І очевидно моя робота пішла таким же шляхом,

because, when you ask people about love, they tell you about heartbreak.

тому що, коли ти запитуєш людей про кохання,

вони розповідають про розчарування.

When you ask people about belonging,

Коли ти запитуєш людей про приналежність,

вони розповідають про найбільш гнітючі моменти

they'll tell you their most excruciating experiences of being excluded.

відкинутості.

And when you ask people about connection,

І коли ти запитуєш людей про стосунки,

the stories they told me were about disconnection.

вони розповідають історії про втрату стосунків.

Тож дуже швидко - через шість тижнів після початку дослідження -

So very quickly -- really about six weeks into this research --

я наткнулась на безіменне поняття,

I ran into this unnamed thing that absolutely unraveled connection

яке розкрило стосунки з тієї сторони,

яку я ніколи не розуміла і не помічала.

in a way that I didn't understand or had never seen.

Я призупинила дослідження

And so I pulled back out of the research

і вирішила з'ясувати, що це.

and thought, I need to figure out what this is.

And it turned out to be shame.

І виявилось, що це сором.

І сором легко зрозуміти,

And shame is really easily understood as the fear of disconnection:

як страх втрати стосунків.

Чи є в мені щось таке,

Is there something about me that, if other people know it or see it,

що, якщо інші люди дізнаються про це або помітять,

that I won't be worthy of connection?

я не буду вартий стосунків з ними.

І я скажу вам наступне:

The things I can tell you about it:

це почуття універсальне, воно властиве всім.

It's universal; we all have it.

The only people who don't experience shame

Сорому не відчувають лише ті люди,

які не здатні до співчуття чи стосунків.

have no capacity for human empathy or connection.

Ніхто не хоче про це говорити,

No one wants to talk about it,

and the less you talk about it, the more you have it.

і чим менше ми про це говоримо, тим більше воно проявляється.

What underpinned this shame, this "I'm not good enough," --

Що підкріплює почуття сорому,

фраза «Я недостатньо хороший»,

нам всім знайоме це почуття:

which, we all know that feeling:

"I'm not blank enough. I'm not thin enough,

«Я недостатньо білий. Я недостатньо стрункий,

rich enough, beautiful enough, smart enough, promoted enough."

недостатньо багатий, красивий, розумний

чи успішний».

The thing that underpinned this was excruciating vulnerability.

В основі цього лежала

надзвичайна вразливість,

This idea of, in order for connection to happen,

думка про те,

що для того, щоб стосунки склались,

we have to allow ourselves to be seen, really seen.

ми повинні дозволити людям побачити себе,

побачити з середини.

І ви знаєте, як я ставлюсь до вразливості - я ненавиджу вразливість.

And you know how I feel about vulnerability. I hate vulnerability.

І тоді я подумала, це мій шанс

And so I thought, this is my chance to beat it back with my measuring stick.

відкинути її своєю вимірювальною палицею.

I'm going in, I'm going to figure this stuff out,

Я починаю атаку, я планую розібратись з усім цим,

I'm going to spend a year, I'm going to totally deconstruct shame,

я планую витратити рік, я планую цілковито розкласти почуття сорому,

I'm going to understand how vulnerability works,

я планую зрозуміти, як працює вразливість,

я планую обхитрити її.

and I'm going to outsmart it.

So I was ready, and I was really excited.

Тож я була готова, і я була у радісному очікуванні.

Як ви здогадуєтесь, нічого доброго з цього не вийшло.

As you know, it's not going to turn out well.

(Сміх)

(Laughter)

You know this.

Ви знаєте це.

So, I could tell you a lot about shame,

Я б могла довго розповідати про сором,

but I'd have to borrow everyone else's time.

але мені б довелось забрати час інших промовців.

But here's what I can tell you that it boils down to --

Але все це зводиться до наступного -

and this may be one of the most important things that I've ever learned

і ,можливо, це одне з найважливіших відкриттів, яке я зробила для себе

in the decade of doing this research.

за десять років цього дослідження.

Мій один рік

My one year turned into six years:

перетворився на шість років,

тисячі історій,

Thousands of stories, hundreds of long interviews, focus groups.

сотні довгих інтерв’ю, фокус-груп.

At one point, people were sending me journal pages

Люди надсилали мені сторінки своїх щоденників

і надсилали свої історії -

and sending me their stories --

thousands of pieces of data in six years.

тисячі історій за шість років.

І я, наче, розібралася з цим.

And I kind of got a handle on it.

I kind of understood, this is what shame is, this is how it works.

Я зрозуміла, що таке сором,

і як він працює.

Я написала книгу,

I wrote a book, I published a theory, but something was not okay --

опублікувала теорію,

але щось було не в порядку -

and what it was is that, if I roughly took the people I interviewed

і воно полягало у наступному,

якщо приблизно взяти опитаних мною людей

and divided them into people who really have a sense of worthiness --

і поділити їх на людей,

які справді мають почуття гідності, -

ось до чого все зводиться,

that's what this comes down to, a sense of worthiness --

почуття гідності -

they have a strong sense of love and belonging --

вони мають сильні почуття любові і приналежності -

and folks who struggle for it,

і людей, які лише борються за це,

and folks who are always wondering if they're good enough.

людей, які завжди вагаються, чи вони достатньо хороші.

Була лише одна складова,

There was only one variable that separated

яка розділяла людей, що мають

the people who have a strong sense of love and belonging

сильне почуття любові та приналежності

and the people who really struggle for it.

від людей, які лише прагнуть цього.

And that was, the people who have a strong sense of love and belonging

І вона полягала у тому, що люди, які мають

сильне почуття любові і приналежності,

believe they're worthy of love and belonging.

вірять у те, що вони гідні любові і приналежності.

That's it.

Це все.

They believe they're worthy.

Вони вірять, що вони гідні.

And to me, the hard part of the one thing that keeps us out of connection

І для мене, складність,

яка заважає нашим стосункам -

is our fear that we're not worthy of connection,

це страх, що ми не гідні стосунків, -

was something that, personally and professionally,

становила особистий та професійний інтерес,

я відчувала, що маю зрозуміти це краще.

I felt like I needed to understand better.

So what I did is I took all of the interviews

І я зробила наступне,

я взяла всі інтерв’ю,

where I saw worthiness, where I saw people living that way,

де я бачила гідність, де я бачила, що люди живуть таким чином,

and just looked at those.

і почала їх вивчати.

What do these people have in common?

Що спільного мають ці люди?

I have a slight office supply addiction, but that's another talk.

Я маю легку залежність від канцелярських товарів,

але це інша історія.

So I had a manila folder, and I had a Sharpie,

Тож я взяла гарну папку і маркер "Шарпі"

and I was like, what am I going to call this research?

і замислилась над тим, як назвати це дослідження.

І перше слово, яке спало на думку,

And the first words that came to my mind were "whole-hearted."

було «щирі».

These are whole-hearted people, living from this deep sense of worthiness.

Це щирі люди, життя яких виходить з глибокого почуття власної гідності.

Тож я підписала папку

So I wrote at the top of the manila folder,

і почала вивчати інформацію.

and I started looking at the data.

Фактично, так я почала

In fact, I did it first in a four-day, very intensive data analysis,

чотирьохденний

інтенсивний аналіз інформації,

where I went back, pulled the interviews, the stories, pulled the incidents.

де я повернулась до усіх тих інтерв’ю, історій та подій.

What's the theme? What's the pattern?

У чому суть? Яка модель поведінки?

My husband left town with the kids

Мій чоловік разом з дітьми поїхав з міста,

because I always go into this Jackson Pollock crazy thing,

тому що я починаю творити у божевільному стилі Джексона Поллока,

where I'm just writing and in my researcher mode.

коли я безупинно пишу

і перебуваю на своїй дослідницькій хвилі.

And so here's what I found.

І ось, що я виявила.

Що вони мали спільного,

What they had in common was a sense of courage.

так це почуття сміливості.

And I want to separate courage and bravery for you for a minute.

І я хочу наголосити на відмінності між сміливістю та відвагою.

Courage, the original definition of courage,

Сміливість (courage), початкове визначення сміливості,

коли це слово вперше увійшло в англійську мову, -

when it first came into the English language --

походить від латинського слова "соr", що означає "серце", -

it's from the Latin word "cor," meaning "heart" --

and the original definition was to tell the story of who you are

і початкове значення -

розповідати історію про себе від щирого серця.

with your whole heart.

Тож ці люди

And so these folks had, very simply, the courage to be imperfect.

просто мали сміливість

бути недосконалими.

They had the compassion to be kind to themselves first and then to others,

У них було співчуття,

щоб бути добрими в першу чергу до себе, а потім й до інших,

because, as it turns out,

оскільки, як виявилось, ми не можемо проявляти співчуття до інших людей,

we can't practice compassion with other people

якщо ми не ставимось добре до себе.

if we can't treat ourselves kindly.

And the last was they had connection, and -- this was the hard part --

І останнє, у них були стосунки,

і у цьому полягала складність -

as a result of authenticity,

в результаті їхньої щирості,

they were willing to let go of who they thought they should be

вони були готові відмовитись від того, ким вони мають бути,

in order to be who they were, which you have to absolutely do that

щоб бути тими, ким вони є насправді,

що є обов’язковою умовою для того,

for connection.

щоб стосунки склались.

The other thing that they had in common was this:

Ці люди мали ще дещо спільне,

а саме -

They fully embraced vulnerability.

вони цілковито прийняли вразливість.

They believed that what made them vulnerable made them beautiful.

Вони вважали,

те, що робить їх вразливими,

робить їх красивими.

Вони не говорили, що почуття вразливості

They didn't talk about vulnerability being comfortable,

приємне,

nor did they really talk about it being excruciating --

але й не вважали його нестерпним -

as I had heard it earlier in the shame interviewing.

що я чула під час інтерв’ю про сором.

Вони говорили лише про те, що воно необхідне.

They just talked about it being necessary.

They talked about the willingness to say, "I love you" first ...

Вони говорили про готовність

сказати першими «Я тебе кохаю»,

готовність

the willingness to do something where there are no guarantees ...

робити щось,

не маючи жодних гарантій,

the willingness to breathe through waiting for the doctor to call

готовність

спокійно чекати дзвінка від лікаря,

after your mammogram.

після того, як вам зробили мамограму.

They're willing to invest in a relationship

Вони готові вкладати у стосунки,

that may or may not work out.

які можливо складуться, а можливо й ні.

They thought this was fundamental.

Вони надавали цьому першочергового значення.

I personally thought it was betrayal.

Особисто я вважала це зрадою.

I could not believe I had pledged allegiance to research, where our job --

Я не могла повірити, що заприсяглась у вірності

дослідженню -

you know, the definition of research is to control and predict,

досліджувати означає

контролювати і передбачати, вивчати явища,

to study phenomena for the explicit reason to control and predict.

заради чіткої цілі -

контролювати і передбачати.

And now my mission to control and predict

І тоді моя місія

контролювати і передбачати

had turned up the answer that the way to live is with vulnerability

отримала відповідь, що треба жити, не боячись вразливості,

і припинити контролювати та передбачати.

and to stop controlling and predicting.

This led to a little breakdown --

Це викликало невелику кризу -

(Laughter)

(Сміх)

-- which actually looked more like this.

яка насправді виглядала так.

(Laughter)

(Сміх)

And it did.

Так і вийшло.

I call it a breakdown; my therapist calls it a spiritual awakening.

Я назвала це кризою, а мій психотерапевт називає це духовним пробудженням.

(Laughter)

A spiritual awakening sounds better than breakdown,

Духовне пробудження звучить краще, ніж криза,

але запевняю вас, це була криза.

but I assure you, it was a breakdown.

Тож мені довелось відкласти роботу і шукати психотерапевта.

And I had to put my data away and go find a therapist.

Дозвольте мені сказати вам дещо: ви багато дізнаєтесь про себе,

Let me tell you something: you know who you are

коли дзвоните друзям і говорите: «Я думаю, мені треба відвідати спеціаліста.

when you call your friends and say, "I think I need to see somebody.

Можеш порадити когось?»

Do you have any recommendations?"

Because about five of my friends were like,

Тому що п’ять з моїх друзів відреагували приблизно так:

"Wooo, I wouldn't want to be your therapist."

«Ууу. Я б не хотів опинитись на місці твого психотерапевта».

(Laughter)

(Сміх)

I was like, "What does that mean?"

Я запитала: «Як це розуміти?»

And they're like, "I'm just saying, you know.

А вони у відповідь: «Знаєш, я просто хочу сказати тобі.

Don't bring your measuring stick."

Не бери з собою вимірювальну палицю».

(Laughter)

Я сказала: «Добре».

I was like, "Okay."

So I found a therapist.

Тож я знайшла терапевта.

My first meeting with her, Diana --

На першу зустріч з Діаною

я принесла опис того,

I brought in my list of the way the whole-hearted live, and I sat down.

як живуть щирі люди, і я сіла.

And she said, "How are you?"

Вона запитала: «Як справи?»

And I said, "I'm great. I'm okay."

І я відповіла: «Все чудово, я в порядку».

She said, "What's going on?"

Вона запитала: «Що відбувається?»

And this is a therapist who sees therapists,

І це психотерапевт, який працює з психотерапевтами,

because we have to go to those, because their B.S. meters are good.

тому що ми повинні ходити до них на прийом,

тому що вони мають хороші вимірювальні прилади.

(Laughter)

(Сміх)

And so I said, "Here's the thing, I'm struggling."

І я сказала:

«Справа ось у чому, я стикнулась з труднощами».

And she said, "What's the struggle?"

І вона запитала: «З якими труднощами?»

І я сказала: «У мене проблема з вразливістю.

And I said, "Well, I have a vulnerability issue.

And I know that vulnerability is the core of shame and fear

Я знаю, що вразливість – це причина

сорому, страху

і нашої боротьби за значимість,

and our struggle for worthiness,

but it appears that it's also the birthplace of joy, of creativity,

але, виявляється, це також джерело

радості, творчості,

of belonging, of love.

приналежності, любові.

And I think I have a problem, and I need some help."

І я думаю, що у мене є проблема,

і мені потрібна допомога».

І я сказала: «Але одна річ,

And I said, "But here's the thing: no family stuff, no childhood shit."

ніяких розмов про сім’ю,

важке дитинство».

(Laughter)

(Сміх)

"I just need some strategies."

«Мені потрібні стратегії».

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

Дякую.

Thank you.

So she goes like this.

І тоді вона зробила так.

(Laughter)

(Сміх)

And then I said, "It's bad, right?"

І я запитала: «Це погано, так?»

And she said, "It's neither good nor bad."

І вона відповіла: «Це ні добре, ні погано».

(Laughter)

(Сміх)

"It just is what it is."

«Це просто те, що є».

And I said, "Oh my God, this is going to suck."

І я сказала: «О Господи, мене зараз знудить».

(Laughter)

(Сміх)

And it did, and it didn't.

З однієї сторони так і вийшло, а з іншої сторони - ні.

And it took about a year.

На це пішло близько року.

And you know how there are people

І ви знаєте, є люди,

that, when they realize that vulnerability and tenderness are important,

які усвідомивши важливість вразливості і ніжності,

припиняють їм протистояти і починають так жити.

that they surrender and walk into it.

А: це не відноситься до мене,

A: that's not me,

і Б: я навіть не спілкуюсь з такими людьми.

and B: I don't even hang out with people like that.

(Laughter)

(Сміх)

For me, it was a yearlong street fight.

Для мене, це була вулична бійка, яка тривала цілий рік.

It was a slugfest.

Це був поєдинок.

Vulnerability pushed, I pushed back.

Вразливість наносила удар, і я била у відповідь.

I lost the fight,

Я програла битву,

but probably won my life back.

але, ймовірно, повернула своє життя.

And so then I went back into the research

І тоді я повернулась до дослідження

and spent the next couple of years

і провела наступних декілька років,

really trying to understand what they, the whole-hearted,

намагаючись зрозуміти,

what choices they were making, and what we are doing with vulnerability.

які рішення приймають ці щирі люди,

і що ми робимо

з вразливістю.

Why do we struggle with it so much?

Чому ми так наполегливо боремось з нею?

Am I alone in struggling with vulnerability?

Чи я одинока у боротьбі з вразливістю?

Ні.

No.

So this is what I learned.

Ось що я дізналась.

We numb vulnerability --

Ми стримуємо вразливість,

when we're waiting for the call.

коли чекаємо важливого дзвінка.

It was funny, I sent something out on Twitter and on Facebook

Цікаво, що коли я опублікувала на Твітері і Фейсбуку

таке питання: «Що для вас вразливість?

that says, "How would you define vulnerability?

Що змушує вас відчувати себе вразливими?»

What makes you feel vulnerable?"

Вже за півтори години я отримала 150 відповідей.

And within an hour and a half, I had 150 responses.

Because I wanted to know what's out there.

Тому що я хотіла знати,

у чому справа.

Попросити чоловіка про допомогу,

Having to ask my husband for help because I'm sick, and we're newly married;

бо я захворіла, а ми нещодавно одружились;

ініціювати секс зі своїм чоловіком;

initiating sex with my husband;

initiating sex with my wife;

ініціювати секс зі своєю дружиною;

отримати відмову; запросити когось на побачення;

being turned down; asking someone out;

чекати, коли лікар передзвонить;

waiting for the doctor to call back;

отримати вимушену відпустку; відправити працівника у вимушену відпустку -

getting laid off; laying off people.

This is the world we live in.

це світ, у якому ми живемо.

We live in a vulnerable world.

Ми живемо у вразливому світі.

And one of the ways we deal with it is we numb vulnerability.

І ми намагаємось подолати це,

стримуючи вразливість.

And I think there's evidence --

І я думаю, цьому є підтвердження,

and it's not the only reason this evidence exists,

і це підтвердження має декілька причин,

but I think it's a huge cause --

але найголовніша причина полягає у тому,

We are the most in-debt ...

що ми - найбільш погрузле у боргах,

страждаюче від ожиріння,

obese ...

addicted and medicated adult cohort in U.S. history.

залежне і нашпиговане таблетками

доросле покоління в історії Америки.

The problem is -- and I learned this from the research --

Проблема полягає у тому, - я дізналась про це у процесі дослідження -

that you cannot selectively numb emotion.

що ми не можемо вибірково стримувати емоції.

You can't say, here's the bad stuff.

Не можна сказати, ось це для мене погано.

Here's vulnerability, here's grief, here's shame,

Ось вразливість, ось горе, ось сором,

here's fear, here's disappointment.

ось страх, ось розчарування,

I don't want to feel these.

я не хочу це відчувати.

I'm going to have a couple of beers and a banana nut muffin.

Я візьму кілька пляшок пива і тістечко з бананом та горіхами.

(Laughter)

(Сміх)

Я не хочу це відчувати.

I don't want to feel these.

And I know that's knowing laughter.

І мені знайомий цей розуміючий сміх.

I hack into your lives for a living.

Я заробляю на життя тим, що порпаюсь у ваших життях.

God.

Господи.

(Laughter)

(Сміх)

You can't numb those hard feelings

Ви не можете стримувати неприємні почуття,

without numbing the other affects, our emotions.

не стримуючи наслідки, наші емоції.

Ми не можемо стримувати вибірково.

You cannot selectively numb.

So when we numb those,

Тож коли ми стримуємо їх,

we numb joy,

ми пригнічуємо радість,

ми пригнічуємо вдячність,

we numb gratitude,

we numb happiness.

ми пригнічуємо щастя.

І тоді ми нещасні,

And then, we are miserable,

і ми шукаємо мету та зміст,

and we are looking for purpose and meaning,

і ми почуваємо себе вразливими,

and then we feel vulnerable,

so then we have a couple of beers and a banana nut muffin.

і тоді ми беремо кілька пляшок пива і тістечко з бананом та горіхами.

And it becomes this dangerous cycle.

І починається небезпечне коло.

One of the things that I think we need to think about

На мою думку, нам варто замислитись -

is why and how we numb.

чому і як ми стримуємо.

And it doesn't just have to be addiction.

І мова не йде лише про залежність.

Ми робимо ще дещо -

The other thing we do is we make everything that's uncertain certain.

все неоднозначне ми перетворюємо на однозначне.

Religion has gone from a belief in faith and mystery to certainty.

Релігія відійшла від віри і таїнства

до визначеності.

"I'm right, you're wrong. Shut up."

Я правий, ти неправий. Замовкни.

Ось так.

That's it.

Лише визначеність.

Just certain.

Чим більше ми боїмось, тим більш вразливими стаємо,

The more afraid we are, the more vulnerable we are,

і тим більше ми боїмось.

the more afraid we are.

Саме так виглядає сьогодні політика.

This is what politics looks like today.

Більше немає обговорень.

There's no discourse anymore.

There's no conversation.

Більше немає розмови.

There's just blame.

Лише звинувачення.

You know how blame is described in the research?

Чи знаєте ви, як описане звинувачення у дослідженні?

A way to discharge pain and discomfort.

Це спосіб звільнитись від болю та дискомфорту.

Ми прагнемо досконалості.

We perfect.

If there's anyone who wants their life to look like this, it would be me,

Якщо є хтось, хто хоче, щоб життя виглядало саме так, то це я,

але це не діє.

but it doesn't work.

Because what we do is we take fat from our butts and put it in our cheeks.

Тому що ми беремо жир з сідниць

і переносимо його на щоки.

(Laughter)

(Сміх)

Which just, I hope in 100 years, people will look back and go, "Wow."

Я сподіваюсь, що через сто років,

люди, оглядаючись назад, скажуть: «От це так!»

(Laughter)

(Сміх)

And we perfect, most dangerously, our children.

І, що найнебезпечніше, ми намагаємось вдосконалити

наших дітей.

Let me tell you what we think about children.

Дозвольте мені розповісти, як ми ставимось до наших дітей.

They're hardwired for struggle when they get here.

Вони запрограмовані на боротьбу, коли приходять у цей світ.

And when you hold those perfect little babies in your hand,

І коли ви тримаєте цих досконалих малюків на руках,

our job is not to say, "Look at her, she's perfect.

ваше завдання не у тому, щоб сказати: «Гляньте, вона досконала.

Моє завдання зберегти її такою ж досконалою -

My job is just to keep her perfect --

переконатись, що у п’ятому класі вона стане членом тенісної команди і поступить в університет до сьомого».

make sure she makes the tennis team by fifth grade and Yale by seventh."

Ми повинні робити не це.

That's not our job.

Our job is to look and say,

Ми повинні глянути і сказати:

"You know what? You're imperfect, and you're wired for struggle,

«Знаєш що? Ти недосконала і ти створена для боротьби,

but you are worthy of love and belonging."

але гідна любові і приналежності».

Ось у чому полягає наше завдання.

That's our job.

Покажіть мені покоління дітей, вихованих так,

Show me a generation of kids raised like that,

і ми покінчимо з проблемами, які маємо сьогодні.

and we'll end the problems, I think, that we see today.

We pretend that what we do doesn't have an effect on people.

Ми вдаємо, наче те, що ми робимо,

не має впливу на інших людей.

We do that in our personal lives.

Ми робимо це в особистому житті.

We do that corporate --

Ми робимо так на підприємствах -

whether it's a bailout, an oil spill ...

чи це позика в банку, чи витік нафти,

чи скасування замовлення -

a recall.

We pretend like what we're doing

ми вдаємо, наче те, що ми робимо,

doesn't have a huge impact on other people.

не має значного впливу на інших людей.

I would say to companies, this is not our first rodeo, people.

Я б сказала компаніям: люди, це не перший виклик у нашому житті.

We just need you to be authentic and real and say ...

Нам лише потрібно, щоб ви були щирими і чесними

і сказали: «Вибачте.

"We're sorry. We'll fix it."

Ми все владнаємо».

But there's another way, and I'll leave you with this.

Але є й інший шлях, і на цьому я закінчу.

Ось що я виявила:

This is what I have found:

To let ourselves be seen, deeply seen, vulnerably seen ...

дозволити, щоб нас побачили,

побачили з середини,

з усіма нашими слабкостями,

to love with our whole hearts, even though there's no guarantee --

любити усім серцем,

навіть якщо немає жодних гарантій, -

і це справді важко,

and that's really hard,

and I can tell you as a parent, that's excruciatingly difficult --

і я можу сказати вам як мама, це надзвичайно важко -

виражати вдячність і радість

to practice gratitude and joy in those moments of terror,

у такі моменти жаху,

when we're wondering, "Can I love you this much?

коли ми замислюємось: «Чи можу я любити тебе так сильно?

Чи можу я вірити в це так віддано?

Can I believe in this this passionately?

Чи можу так гостро реагувати на це?»

Can I be this fierce about this?"

just to be able to stop and, instead of catastrophizing what might happen,

просто зупинитись, і замість того, щоб бідкатись про те, що може статись,

сказати: «Я вдячний,

to say, "I'm just so grateful,

because to feel this vulnerable means I'm alive."

тому що відчувати себе вразливим значить бути живим».

And the last, which I think is probably the most important,

І останнє, на мою думку, найважливіше -

вірити у те, що ми повноцінні.

is to believe that we're enough.

Because when we work from a place, I believe, that says, "I'm enough" ...

Бо коли ми діємо, виходячи з переконання,

що ми повноцінні,

then we stop screaming and start listening,

тоді ми припиняємо кричати і починаємо слухати,

we're kinder and gentler to the people around us,

тоді ми стаємо добрішими і ніжнішими до людей, які нас оточують,

і добрішими та ніжнішими до себе.

and we're kinder and gentler to ourselves.

Це все. Дякую.

That's all I have. Thank you.

(Applause)

(Оплески)