Your elusive creative genius | Elizabeth Gilbert

Перекладач: Sveta Bon Утверджено: Inna Grybenko

I am a writer.

Я - письменниця.

Writing books is my profession but it's more than that, of course.

Писати книги - моя професія, але, звичайно, це набагато більше для мене.

It is also my great lifelong love and fascination.

Я безмежно люблю та захоплююсь цією справою усе своє життя.

And I don't expect that that's ever going to change.

Я не очікую, що це колись зміниться.

But, that said, something kind of peculiar has happened recently

Але не зважаючи на це, нещодавно трапилась одна дивна річ

in my life and in my career,

у моєму житті та кар'єрі,

which has caused me to have to recalibrate my whole relationship with this work.

яка змусила мене зовсім по-іншому ставитись до цієї роботи.

And the peculiar thing is that I recently wrote this book,

Це сталося через цю книгу, яку я нещодавно написала,

this memoir called "Eat, Pray, Love"

мемуари під назвою "Їсти, молитись, кохати",

which, decidedly unlike any of my previous books,

яка, безперечно, на відміну від усіх моїх попередніх книг,

went out in the world for some reason, and became this big,

якимось чином розійшлась по світу та стала великою

mega-sensation, international bestseller thing.

мега сенсацією, міжнародним бестселером.

The result of which is that everywhere I go now,

В результаті цього, куди б я не пішла тепер,

people treat me like I'm doomed.

люди ставляться до мене, наче я приречена.

Seriously -- doomed, doomed!

Серйозно - приречена, приречена!

Like, they come up to me now, all worried, and they say,

Ось, наприклад, вони підходять до мене, усі такі занепокоєні та кажуть:

"Чи ти не боїся - не боїся, що ти ніколи не зможеш написати нічого кращого за цей твір?

"Aren't you afraid you're never going to be able to top that?

Aren't you afraid you're going to keep writing for your whole life

Ти не боїся, що будеш продовжувати писати усе своє життя

and you're never again going to create a book

та ніколи знов не зможешь створити книгу,

that anybody in the world cares about at all,

яка буде хоч комусь цікавою у світі?

ever again?"

Ніколи. Ніколи."

So that's reassuring, you know.

Знаєте, це дуже втішно чути.

But it would be worse, except for that I happen to remember

Але знаєте, могло бути й гірше, якщо б я не пам'ятала

that over 20 years ago, when I was a teenager,

історію 20-річної давнини, коли я вперше почала казати людям - коли я була ще підлітком,

when I first started telling people that I wanted to be a writer,

що я хочу бути письменницею,

я стикнулась з такою ж наляканою реакцією.

I was met with this same sort of fear-based reaction.

Люди казали мені: "Ти що не боїся, що ніколи не досягнеш успіху?

And people would say, "Aren't you afraid you're never going to have any success?

Aren't you afraid the humiliation of rejection will kill you?

Не боїся, що приниження від невизнання вб'є тебе?

Aren't you afraid that you're going to work your whole life at this craft

Не боїся, що ти віддасиш усе своє життя своїй роботі,

але з цього нічого не вийде?

and nothing's ever going to come of it

І ти помреш на звалищі розбитих мрій,

and you're going to die on a scrap heap of broken dreams

і твій рот буде наповнений гірким попелом невдач?"

with your mouth filled with bitter ash of failure?"

(Сміх)

(Laughter)

Like that, you know.

Ну і в такому дусі.

The answer -- the short answer to all those questions is, "Yes."

Відповідь - коротка відповідь на усі ці питання - "Так".

Yes, I'm afraid of all those things.

Так, я боюся всього цього.

And I always have been.

І завжди боялася.

And I'm afraid of many, many more things besides

Та крім цього, я боюся ще багатьох, багатьох речей,

that people can't even guess at,

про які люди навіть не здогадуються.

like seaweed and other things that are scary.

Наприклад, морські водорості та інші страшні речі.

But, when it comes to writing,

Але, коли мова заходить за письменництво,

the thing that I've been sort of thinking about lately, and wondering about lately,

останнім часом я багато про це думаю, і мене дивує одне питання: чому саме таке ставлення склалось?

is why?

Знаєте, невже це раціонально?

You know, is it rational?

Невже це логічно, що людина повинна

Is it logical that anybody should be expected

to be afraid of the work that they feel they were put on this Earth to do.

боятись роботи, до якої вона відчуває своє призначення у цьому світі.

And what is it specifically about creative ventures

Знаєте, у творчих особистостях є щось особливе,

that seems to make us really nervous about each other's mental health

що здається змушує інших людей хвилюватись за їх психіку,

in a way that other careers kind of don't do, you know?

такого ставлення не зустрінеш у відношенні до інших професій.

Like my dad, for example, was a chemical engineer

Наприклад, мій батько був інженером-хіміком

and I don't recall once in his 40 years of chemical engineering

та я не пам'ятаю за усю його 40-річну кар'єру,

anybody asking him if he was afraid to be a chemical engineer, you know?

щоб хтось питав його, чи боїться він бути інжереном-хіміком?

"That chemical-engineering block, John, how's it going?"

Джон, в тебе немає кризи хімічного виробництва? Як просувається твоя робота?

It just didn't come up like that, you know?

Нічого такого не було.

But to be fair, chemical engineers as a group

Але заради справедливості варто зазначити, що професія інженера-хіміка

haven't really earned a reputation over the centuries

за багато років насправді не заробила собі репутацію

for being alcoholic manic-depressives.

алкоголіків та маніакально депресивних особистостей.

(Laughter)

(Сміх)

We writers, we kind of do have that reputation,

Ми, письменники, маємо таку репутацію,

and not just writers, but creative people across all genres,

та не тільки письменники, але творчі люди усіх жанрів,

it seems, have this reputation for being enormously mentally unstable.

здається мають славу вкрай психічно неврівноважених осіб.

And all you have to do is look at the very grim death count

Потрібно тільки подивитись на дуже похмурі дані звіту про смерті

in the 20th century alone, of really magnificent creative minds

насправді видатних творчих особистостей лише за 20 століття,

who died young and often at their own hands, you know?

які померли ще молодими та у багатьох випадках накладали на себе руки.

And even the ones who didn't literally commit suicide

Навіть ті, що у буквальному сенсі не скоїли самогубства,

seem to be really undone by their gifts, you know.

здається, насправді потерпали від власних талантів.

Norman Mailer, just before he died, last interview, he said,

Норман Мейлер, перед своєю смертю в останньому інтерв'ю, зізнався:

"Every one of my books has killed me a little more."

"Кожна з моїх книг наближувала мене на крок до смерті".

An extraordinary statement to make about your life's work.

Досить незвичайне зізнання про справу свого життя.

But we don't even blink when we hear somebody say this,

Але ми навіть не мигнемо оком, почувши такі речі,

because we've heard that kind of stuff for so long

тому що ми вже так давно чуємо щось подібне,

and somehow we've completely internalized and accepted collectively

та якимось чином ми повністю засвоїли та усі прийняли

this notion that creativity and suffering are somehow inherently linked

той факт, що творчість та страждання мають бути пов'язані,

and that artistry, in the end, will always ultimately lead to anguish.

і що врешті решт, мистецтво завжди веде до мук.

And the question that I want to ask everybody here today

Питання, яке я хочу сьогодні поставити усім присутнім тут -

is are you guys all cool with that idea?

вам подобається такий підхід?

Are you comfortable with that?

Ви погоджуєтесь з ним,

Because you look at it even from an inch away and, you know --

тому що здається, що ви близькі до цієї думки, знаєте -

I'm not at all comfortable with that assumption.

я зовсім не згодна з цим припущенням.

I think it's odious.

Я вважаю, що така думка - жахлива.

And I also think it's dangerous,

А ще вона небезпечна,

and I don't want to see it perpetuated into the next century.

я не хочу, щоб цей підхід назавжди зберігся і до наступного століття.

Я вважаю, буде краще, якщо ми сприятимемо життю наших видатних творчих особистостей.

I think it's better if we encourage our great creative minds to live.

And I definitely know that, in my case -- in my situation --

Я напевно знаю, що у моєму випадку, у моїй ситуації,

it would be very dangerous for me to start sort of leaking down that dark path

було б вкрай небезпечно звернути на цю темну доріжку,

of assumption,

особливо зважаючи на обставини

particularly given the circumstance that I'm in right now in my career.

моєї кар'єри на даний момент.

Which is -- you know, like check it out,

Знаєте я б їх назвала випробуванням,

I'm pretty young, I'm only about 40 years old.

Я досить молода, мені лише біля сорока років.

Можливо мені доведеться писати ще сорок років.

I still have maybe another four decades of work left in me.

And it's exceedingly likely that anything I write from this point forward

Скоріш за все всі мої твори, що я напишу

is going to be judged by the world as the work that came after

оцінюватимуться світом як твір, що вийшов після

the freakish success of my last book, right?

цього божевільного успіху моєї останньої книги, чи не так?

I should just put it bluntly, because we're all sort of friends here now --

Скажу відверто, тому що ми тут всі наче друзі тепер,

it's exceedingly likely that my greatest success is behind me.

досить вірогідно, що мій найгучніший успіх вже позаду.

So Jesus, what a thought!

О, Боже мій, що за думка!

That's the kind of thought that could lead a person

Знаєте, така думка може змусити людину

to start drinking gin at nine o'clock in the morning,

почати випивати джин о дев'ятій ранку.

and I don't want to go there.

а я не хочу цього.

(Laughter)

(Сміх)

I would prefer to keep doing this work that I love.

Я краще буду продовжувати робити справу, яку я люблю.

Отже, постає питання - як?

And so, the question becomes, how?

And so, it seems to me, upon a lot of reflection,

Мені здається, після довгих розмірковувань,

that the way that I have to work now, in order to continue writing,

що у своїй роботі тепер для того, щоб продовжувати писати,

is that I have to create some sort of protective psychological construct, right?

я маю створити певний захисний психологічний механізм, так?

I have to sort of find some way to have a safe distance

Відтепер я маю якимось чином знайти безпечну відстань

between me, as I am writing, and my very natural anxiety

між собою, як письменницею та притаманною мені тривогою

about what the reaction to that writing is going to be, from now on.

щодо майбутніх відгуків про мою творчість.

And, as I've been looking, over the last year,

Коли протягом останніх декілька років я шукала приклади такого підходу

for models for how to do that,

I've been sort of looking across time,

у різних періодах історії,

and I've been trying to find other societies

та намагалась знайти інші суспільства,

to see if they might have had better and saner ideas than we have

які можливо мають кращі та більш прийнятні ідеї, ніж ми,

about how to help creative people

як допомогти творчим людям подолати

sort of manage the inherent emotional risks of creativity.

невід'ємні емоційні ризики пов'язані з творчістю.

And that search has led me to ancient Greece and ancient Rome.

Ці пошуки привели мене до Давньої Греції та Риму.

So stay with me, because it does circle around and back.

Уважно слідкуйте за моєю думкою, тому що я збираюсь мандрувати у часі.

But, ancient Greece and ancient Rome --

Отже, у Давній Греції та Римі в ті часи -

people did not happen to believe that creativity

люди не вірили, що джерелом творчості

came from human beings back then, OK?

є самі люди.

People believed that creativity was this divine attendant spirit

Люди вірили, що творчість це - божественний дух,

that came to human beings from some distant and unknowable source,

що спадав на людей з якогось далекого та невідомого джерела,

for distant and unknowable reasons.

з невідомих та неясних причин.

The Greeks famously called these divine attendant spirits of creativity "daemons."

Відомо, що греки називали цих божественних духів творчості - "демонами".

Socrates, famously, believed that he had a daemon

Як відомо, Сократ вірив в те, що у ньому живе демон,

who spoke wisdom to him from afar.

який здалеку ділився з ним своєю мудрістю.

The Romans had the same idea,

Римляни мали таке ж саме уявлення,

but they called that sort of disembodied creative spirit a genius.

але вони називали цих безтілесних духів творчості - геніями.

Which is great, because the Romans did not actually think

Це - чудово, тому що насправді римляни не думали, що

that a genius was a particularly clever individual.

геній - це неодмінно розумний індивід.

They believed that a genius was this, sort of magical divine entity,

Вони вірили, що геній - це магічна божественна істота,

who was believed to literally live in the walls of an artist's studio,

яка буквально жила у стінах

кімнати творця, такий собі ельф Доббі,

kind of like Dobby the house elf,

and who would come out

яка виходила та непомітно допомогала творцю з його роботою

and sort of invisibly assist the artist with their work

та надавала кінцеву форму творінню.

and would shape the outcome of that work.

So brilliant -- there it is, right there, that distance that I'm talking about --

Просто блискуче - ось та сама дистанція, про яку я вам розповідала -

that psychological construct to protect you from the results of your work.

психологічний захист від результатів вашої роботи.

And everyone knew that this is how it functioned, right?

Та усі знали як це працює, чи не так?

So the ancient artist was protected from certain things,

Отже, стародавній митець був захищений від певних речей,

like, for example, too much narcissism, right?

наприклад, всепоглинаючого нарцисизму.

If your work was brilliant, you couldn't take all the credit for it,

Якщо ваша робота була насправді видатною, лаври діставались не лише вам,

everybody knew that you had this disembodied genius who had helped you.

усі знали, що ви маєте цього безтілесного генія, який допомагав вам.

If your work bombed, not entirely your fault, you know?

Якщо ваша робота була провалом, це теж не повністю ваша провина.

Everyone knew your genius was kind of lame.

Усі знали, що просто ваш геній - якийсь собі невдаха.

(Laughter)

Саме так люди сприймали творчість на Заході протягом досить довгого часу.

And this is how people thought about creativity in the West

for a really long time.

Потім настала епоха Ренесансу, і все змінилося,

And then the Renaissance came and everything changed,

and we had this big idea, and the big idea was,

з'явилась велика ідея,

let's put the individual human being at the center of the universe

а чому б нам не зробити особистість центром всесвіту,

вищою за усіх богів і таємниць, отже, більше не залишилось місця

above all gods and mysteries,

and there's no more room for mystical creatures

для містичних створінь, які пов'язані з божественним та передають його послання митцям.

who take dictation from the divine.

And it's the beginning of rational humanism,

Це був початок раціонального гуманізму,

and people started to believe that creativity

люди почали вірити, що джерелом творчості

є сама особистість.

came completely from the self of the individual.

And for the first time in history,

Та вперше в історії,

you start to hear people referring to this or that artist as being a genius,

люди почали звертатись до митців як до геніїв,

rather than having a genius.

а не як до людей, що мають генія.

And I got to tell you, I think that was a huge error.

Я повинна вам сказати, що це було великою помилкою.

You know, I think that allowing somebody, one mere person

Знаєте, я гадаю, що дозволити комусь, одній простій людині,

to believe that he or she is like, the vessel,

вважати, що він чи вона, є втіленням,

you know, like the font and the essence and the source

джерелом та суттю і першопричиною

усього божественного, творчого, непізнаного та таємничого -

of all divine, creative, unknowable, eternal mystery

is just a smidge too much responsibility to put on one fragile, human psyche.

це трохи занадто відповідальності на одну крихку психіку людини.

It's like asking somebody to swallow the sun.

Це як попросити когось проковтнути сонце.

It just completely warps and distorts egos,

Це повністю спотворює та псує его

and it creates all these unmanageable expectations about performance.

та спричиняє усі ці неконтрольовані очікування щодо результатів своєї праці.

And I think the pressure of that

Я гадаю, що саме цей натиск

has been killing off our artists for the last 500 years.

вбивав творчих людей протягом останніх 500 років.

And, if this is true,

Якщо це - так,

and I think it is true,

а я в це вірю,

the question becomes, what now?

постає питання, що тепер?

Can we do this differently?

Можемо ми застосовувати інший підхід?

Maybe go back to some more ancient understanding

Можливо, треба повернутись до більш давнього розуміння

about the relationship between humans and the creative mystery.

про відносини між людьми і таємницею творчості.

Maybe not.

Навряд чи.

Maybe we can't just erase 500 years of rational humanistic thought

Ми не зможемо просто стерти 500 років раціонального гуманістичного мислення

in one 18 minute speech.

одним виступом тривалістю 18 хвилин.

And there's probably people in this audience

Скоріш за все у цій аудиторії є люди,

who would raise really legitimate scientific suspicions

які можуть надати дійсно обґрунтовані наукові аргументи проти того, що

about the notion of, basically, fairies

саме якісь феї,

who follow people around rubbing fairy juice on their projects and stuff.

слідують за людьми та проливають чудодійний нектар на їхні проекти та роботи.

I'm not, probably, going to bring you all along with me on this.

Я не збираюсь змусити вас повірити в це.

But the question that I kind of want to pose is --

Але я хочу запитати -

you know, why not?

знаєте, а чому б ні?

Why not think about it this way?

Чому б нам не думати про це таким чином?

Because it makes as much sense as anything else I have ever heard

Тому що це має стільки ж сенсу як будь-яке інше пояснення

in terms of explaining the utter maddening capriciousness

абсолютно божевільної примхливості

of the creative process.

творчого процесу.

A process which, as anybody who has ever tried to make something --

Процесу, як відомо тим, хто намагався щось зробити,

іншими словами -усім присутнім тут -

which is to say basically everyone here ---

knows does not always behave rationally.

що не завжди відбувається раціонально.

And, in fact, can sometimes feel downright paranormal.

Та фактично, іноді може проходити як щось абсолютно паранормальне.

I had this encounter recently

Я стикнулась з цим під час своєї зустрічі з видатною американською поетесою - Рут Стоун,

where I met the extraordinary American poet Ruth Stone,

who's now in her 90s, but she's been a poet her entire life

зараз їй за 90 років, але вона писала вірші усе своє життя

and she told me that when she was growing up in rural Virginia,

та вона розповіла мені, що вона росла у сільській місцевості у Вірджинії,

she would be out working in the fields,

та коли вона працювала на полях,

and she said she would feel and hear a poem

іноді вона відчувала як до неї

coming at her from over the landscape.

доносились вірші з природи.

And she said it was like a thunderous train of air.

Вона казала, що це було схоже на потужний потік повітря.

And it would come barreling down at her over the landscape.

Цей потік швидко наближався до неї через поля.

Вона його відчувала, тому що під її ногами трусилась земля.

And she felt it coming, because it would shake the earth under her feet.

She knew that she had only one thing to do at that point,

Вона знала, що єдине, що їй залишалось зробити в цей момент,

and that was to, in her words, "run like hell."

як вона саме це каже: "бігти, немов божевільна".

And she would run like hell to the house

Вона бігла немов божевільна додому.

and she would be getting chased by this poem,

і цей вірш переслідував її протягом усього шляху,

потім вона хапала аркуш паперу та олівець

and the whole deal was that she had to get to a piece of paper and a pencil

достатньо швидко, щоб встигнути запам'ятати вірш, коли він проходив крізь неї

fast enough so that when it thundered through her, she could collect it

та записати його на папері.

Траплялось, що вона була не досить моторною,

and grab it on the page.

And other times she wouldn't be fast enough,

і вона бігла, бігла, бігла та не встигала додому,

so she'd be running and running, and she wouldn't get to the house

і вірш проходив крізь неї та вона не встигала за ним.

and the poem would barrel through her and she would miss it

Тоді вірш продовжував кружляти у повітрі,

and she said it would continue on across the landscape,

шукаючи, як вона висловилась "іншого поета".

looking, as she put it "for another poet."

Були ще випадки -

And then there were these times --

this is the piece I never forgot --

один з яких я ніколи не забуду -

she said that there were moments where she would almost miss it, right?

вона розповідала, що буває так, що вона майже втратила вірш.

So, she's running to the house and she's looking for the paper

Отже, вона біжить додому, там вона шукає папір

вірш проходить крізь неї,

and the poem passes through her,

and she grabs a pencil just as it's going through her,

і вона хапає олівець, саме в цей момент,

and then she said, it was like she would reach out with her other hand

і вона сказала, що вона начебто упіймала вірш

своєю рукою.

and she would catch it.

Вона немов піймала вірш за хвіст,

She would catch the poem by its tail,

та знову пропустила його крізь своє тіло,

and she would pull it backwards into her body

as she was transcribing on the page.

коли записувала його на аркуші.

And in these instances, the poem would come up on the page perfect and intact

В такі моменти, вірш виходив цілісним та бездоганним,

but backwards, from the last word to the first.

але задом наперед, від останнього до першого слова.

(Laughter)

(Сміх)

So when I heard that I was like -- that's uncanny,

Тому, коли я це почула - це було неймовірно,

that's exactly what my creative process is like.

бо саме так відбувається мій творчий процес.

(Laughter)

(Сміх)

That's not at all what my creative process is -- I'm not the pipeline!

Мій творчий процес полягає не лише в цьому - я - не трубопровід!!

I'm a mule, and the way that I have to work

Я - мул, і я обрала собі режим роботи,

is I have to get up at the same time every day,

згідно з яким я маю прокидатись в однаковий час кожного ранку,

працювати до поту, застосовуючи свої власні дивні прийоми.

and sweat and labor and barrel through it really awkwardly.

Але, навіть я, зі своєю впертістю,

But even I, in my mulishness,

even I have brushed up against that thing, at times.

навіть я стикаюсь іноді з цим явищем.

And I would imagine that a lot of you have too.

Я можу уявити, що багато з вас теж відчували це на собі.

You know, even I have had work or ideas come through me from a source

Знаєте, навіть зі мною траплялось таке, що ідеї приходили до мене

that I honestly cannot identify.

з якогось непізнаного джерела, яке я не можу визначити.

And what is that thing?

Що це за джерело?

And how are we to relate to it in a way that will not make us lose our minds,

Та як ми маємо ставитись до нього, щоб не загубити розум,

but, in fact, might actually keep us sane?

а, навпаки - залишатись у здоровому глузді?

And for me, the best contemporary example that I have of how to do that

Для мене найкращим сучасним прикладом цього

is the musician Tom Waits,

є музикант - Том Уейтс,

who I got to interview several years ago on a magazine assignment.

у якого мені довелося брати інтерв'ю для журналу декілька років тому.

And we were talking about this,

Ми розмовляли про це,

and you know, Tom, for most of his life, he was pretty much the embodiment

і знаєте, Том більшу частину свого життя був втіленням

of the tormented contemporary modern artist,

страждаючого сучасного митця,

який намагався контролювати, управляти та впливати

trying to control and manage and dominate

these sort of uncontrollable creative impulses

на ці неконтрольовані творчі імпульси,

that were totally internalized.

які були частиною його.

But then he got older, he got calmer,

Але з рокам він став спокійнішим,

and one day he was driving down the freeway in Los Angeles,

та він розповів мені, що одного дня він їхав по шосе в Лос-Анджелесі

and this is when it all changed for him.

і саме тоді для нього усе змінилось.

And he's speeding along, and all of a sudden

Він їде по дорозі, і тут зненацька

he hears this little fragment of melody,

він чує цей маленький уривок мелодії

that comes into his head as inspiration often comes, elusive and tantalizing,

у своїй голові, що прийшов до нього як натхнення, такий ж невловимий та манливий,

and he wants it, it's gorgeous,

і він хоче запам'ятати його, бо він - розкішний,

and he longs for it, but he has no way to get it.

та він прагне утримати його в своїй пам'яті, але це неможливо.

He doesn't have a piece of paper, or a pencil, or a tape recorder.

У нього нема паперу, немає олівця,

немає диктофону.

So he starts to feel all of that old anxiety start to rise in him

І він відчуває, що в ньому прокидається вже забута тривога:

"Я втрачу цей уривок,

like, "I'm going to lose this thing,

and I'll be be haunted by this song forever.

а потім ця пісня буде переслідувати мене вічно.

I'm not good enough, and I can't do it."

Я - нездара, я не можу це зробити."

And instead of panicking, he just stopped.

Але замість того, щоб панікувати, він зупинився.

He just stopped that whole mental process and he did something completely novel.

Він просто припинив ці внутрішні балачки

і зробив щось дійсно нове.

He just looked up at the sky, and he said,

Він подивився на небо та сказав:

"Excuse me, can you not see that I'm driving?"

"Вибачте, чи Ви не бачите, що я за кермом?"

(Laughter)

(Сміх)

"Do I look like I can write down a song right now?

"Невже схоже, що зараз я готовий записати пісню?

If you really want to exist, come back at a more opportune moment

Якщо ти насправді хочеш з'явитись, повертайся у більш зручний момент,

when I can take care of you.

коли я зможу приділити тобі увагу.

Otherwise, go bother somebody else today.

Інакше, йди докучай комусь іншому сьогодні.

Go bother Leonard Cohen."

Йди до Леонарда Коена."

And his whole work process changed after that.

І після цього змінився весь його робочий процес.

Not the work, the work was still oftentimes as dark as ever.

Не сама робота, часто робота залишалась такою ж важкою, як і раніше.

But the process, and the heavy anxiety around it

Але сам процес став більш вільним, і важка тривога зникла,

was released when he took the genie, the genius out of him

коли він відділив себе від чарівного духу, генія, що знаходився в ньому,

where it was causing nothing but trouble, and released it back where it came from,

який завдавав лише одні проблеми, та відправив його туди, звідки він прийшов.

Тоді він зрозумів, що геній не обов'язково має знаходитись всередині та завдавати страждань.

and realized that this didn't have to be this internalized, tormented thing.

Творчість також можлива завдяки особливій, надзвичайній та дивній співпраці

It could be this peculiar, wondrous, bizarre collaboration,

kind of conversation between Tom and the strange, external thing

у формі розмови між Томом та невідомою зовнішньою істотою,

that was not quite Tom.

яка була не зовсім Томом.

When I heard that story, it started to shift a little bit

Отже, коли я почула цю історію, вона трохи змінила

the way that I worked too, and this idea already saved me once.

мій підхід до роботи та одного разу вже врятувала мене.

It saved me when I was in the middle of writing "Eat, Pray, Love,"

Цей підхід допоміг мені, коли я писала "Їсти, Молитись, Кохати"

and I fell into one of those sort of pits of despair

і піддалась відчаю,

that we all fall into when we're working on something and it's not coming

притаманному усім нам, коли ми працюємо над чимось і це не виходить,

and you start to think this is going to be a disaster, the worst book ever written.

і ми починаємо думати, що це буде повний провал,

що це буде найжахливіша написана книга.

Not just bad, but the worst book ever written.

Не просто жахлива, а найжахливіша книга усіх часів.

Я почала думати, що не зможу дописати цю книгу.

And I started to think I should just dump this project.

But then I remembered Tom talking to the open air

Але потім я пригадала Тома, який розмовляв з повітрям,

and I tried it.

і я спробувала цей прийом.

So I just lifted my face up from the manuscript

Я просто відірвалась від своїх записів

and I directed my comments to an empty corner of the room.

та звернулась до пустого кута кімнати.

And I said aloud, "Listen you, thing,

Я сказала вголос: "Слухай ти,

you and I both know that if this book isn't brilliant

ми обидва, знаємо, що якщо ця книга не вийде чудовою,

that is not entirely my fault, right?

це не тільки моя провина, чи не так?

Because you can see that I am putting everything I have into this,

Тому що ти бачиш, що я вкладаю в неї усю себе,

I don't have any more than this.

більше мені нічого запропонувати.

If you want it to be better, you've got to show up and do your part of the deal.

Отже, якщо ти хочеш, щоб книга була кращою, ти маєш з'явитись і зробити свій внесок.

Гаразд. Якщо ти цього не зробиш, знаєш, йди до біса.

But if you don't do that, you know what, the hell with it.

Я все одно продовжуватиму писати, тому що це - моя робота.

I'm going to keep writing anyway because that's my job.

And I would please like the record to reflect today

Я б хотіла офіційно заявити сьогодні,

що я зробила свою частину роботи."

that I showed up for my part of the job."

(Сміх)

(Laughter)

Because --

Тому що

(Applause)

(Оплески)

Because in the end it's like this, OK --

врешті решт,

centuries ago in the deserts of North Africa,

багато століть тому у пустелях Північної Африки,

people used to gather for these moonlight dances of sacred dance and music

люди збирались на священі танці та музику при місячному сяйві,

that would go on for hours and hours, until dawn.

які тривали до самого світанку.

They were always magnificent, because the dancers were professionals

Це було дивовижно, тому що вони були професійними танцюристами

and they were terrific, right?

і вони були приголомшливі, правда?

Але все одно, хоча й досить рідко, траплялось щось таке,

But every once in a while, very rarely, something would happen,

and one of these performers would actually become transcendent.

що один з танцюристів ставав по-справжньому неперевершеним.

And I know you know what I'm talking about,

Ми з вами знаємо про що я кажу,

because I know you've all seen, at some point in your life,

тому що я знаю, що ви колись в своєму житті бачили подібний виступ.

a performance like this.

It was like time would stop,

Час ніби зупинявся,

and the dancer would sort of step through some kind of portal

і танцюрист наче переходив в якийсь невідомий простір

та він не робив нічого такого, чого б він не робив протягом інших 1000 ночей,

and he wasn't doing anything different

than he had ever done, 1,000 nights before,

but everything would align.

але в той момент дивна гармонія охоплювала усе навкруги.

And all of a sudden, he would no longer appear to be merely human.

Раптом він вже не здавався просто людиною.

Він ніби сяяв з усіх сторін

He would be lit from within, and lit from below

and all lit up on fire with divinity.

божественним полум'ям.

And when this happened, back then,

Коли це ставалось в ті часи,

people knew it for what it was, you know, they called it by its name.

люди знали що це та кликали його на ім'я.

They would put their hands together and they would start to chant,

Вони брались за руки та починали співати:

"Allah, Allah, Allah, God, God, God."

"Алах, Алах, Алах, Бог, Бог, Бог."

That's God, you know.

Це - Бог.

Curious historical footnote:

Цікава історична довідка -

when the Moors invaded southern Spain, they took this custom with them

коли марокканці захопили південну Іспанію, вони привезли з собою цю традицію,

and the pronunciation changed over the centuries

з часом вимова змінилась

from "Allah, Allah, Allah," to "Olé, olé, olé,"

з "Алах, Алах, Алах" на "Оле, Оле, Оле",

which you still hear in bullfights and in flamenco dances.

ці виклики ви можете почути і сьогодні на кориді або на виступах танцюристів фламенко.

In Spain, when a performer has done something impossible and magic,

В Іспанії, коли виконавець зробив щось насправді дивовижне і магічне,

"Allah, olé, olé, Allah, magnificent, bravo,"

"Алах, оле, оле, Алах, чудово, браво",

incomprehensible, there it is -- a glimpse of God.

незбагнене, це і є - проявом Божественного.

Which is great, because we need that.

Це - чудово, тому що ми всі потребуємо цього.

But, the tricky bit comes the next morning,

Але наступного ранку трапляється досить підступна річ

for the dancer himself, when he wakes up and discovers

для самого танцюриста, коли він прокидається

that it's Tuesday at 11 a.m., and he's no longer a glimpse of God.

і усвідомлює, що сьогодні вівторок 11 ранку, і він вже не є проявом Божественного.

He's just an aging mortal with really bad knees,

Він просто - старіючий смертний, у якого дуже болять коліна,

and maybe he's never going to ascend to that height again.

і можливо він ніколи вже не досягне цієї вершини знов.

And maybe nobody will ever chant God's name again as he spins,

Можливо, вже ніхто не буде оспівувати його рухи ім'ям Господа,

and what is he then to do with the rest of his life?

що ж тоді йому залишається робити решту свого життя?

This is hard.

Це - важко.

This is one of the most painful reconciliations to make

Це -одне з найтяжчих зізнань,

in a creative life.

яке доводиться зробити на своєму творчому шляху.

But maybe it doesn't have to be quite so full of anguish

Але, можливо, воно не буде настільки сповненим болю,

if you never happened to believe, in the first place,

якщо ви, перш за все, не вважаєте,

that the most extraordinary aspects of your being came from you.

що найдивніші аспекти Вашої сутності належать виключно Вам.

But maybe if you just believed that they were on loan to you

Але якщо б Ви вважали, що ці таланти було позичено Вам

from some unimaginable source for some exquisite portion of your life

з якогось неймовірного джерела на винятковий період Вашого життя,

to be passed along when you're finished,

для того, щоб, коли Ви їх вичерпаєте, передати їх іншій людині.

with somebody else.

And, you know, if we think about it this way, it starts to change everything.

Та, знаєте, якщо Ви насправді оберете таке ставлення, все починає змінюватись.

This is how I've started to think,

Саме так я почала думати,

and this is certainly how I've been thinking in the last few months

і продовжую думати протягом останніх декілька місяців

as I've been working on the book that will soon be published,

під час моєї роботи над книгою, що незабаром буде опублікована,

as the dangerously, frighteningly over-anticipated follow up

та яку всі з небезпечним та лякаючим нетерпінням очікують як продовження

to my freakish success.

мого химерного успіху.

And what I have to sort of keep telling myself

Коли я зовсім дурію з цього приводу,

when I get really psyched out about that is don't be afraid.

я повторюю собі:

Не бійся.

Don't be daunted. Just do your job.

Не лякайся.

Просто роби свою справу.

Continue to show up for your piece of it, whatever that might be.

Продовжую проявляти себе у своїй роботі, незалежно від того чим ти займаєшся.

If your job is to dance, do your dance.

Якщо ти танцюєш - танцюй.

If the divine, cockeyed genius assigned to your case

Якщо божественний, несвідомий геній призначений Вам

decides to let some sort of wonderment be glimpsed, for just one moment

вирішить вдіяти щось дивне тільки на одну мить

through your efforts, then "Olé!"

через Ваші зусилля, тоді "Оле!".

Якщо - ні, все одно продовжуйте Ваш танок.

And if not, do your dance anyhow.

And "Olé!" to you, nonetheless.

Незважаючи ні на що - "Оле!" Вашим спробам.

I believe this and I feel that we must teach it.

Я в це вірю і відчуваю, що ми повинні розповсюджувати цей підхід.

Незважаючи ні на що - "Оле!" ,

"Olé!" to you, nonetheless,

just for having the sheer human love and stubbornness

просто за те, що у Вас вистачає людської любові та впертості,

to keep showing up.

продовжувати реалізовувати свої здібності.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески).

June Cohen: Olé!

Джун Коен: Оле!!

(Applause)

(Оплески)