Chimamanda Ngozi Adichie: The danger of a single story | TED

Перекладач: Marta Kikh Утверджено: Kato Despati

I'm a storyteller.

Я - оповідниця.

And I would like to tell you a few personal stories

І сьогодні ви зможете почути кілька моїх власних історій

about what I like to call "the danger of the single story."

про те, що я називаю "небезпека єдиної точки зору".

I grew up on a university campus in eastern Nigeria.

Я виросла в університетському містечку в східній Нігерії.

My mother says that I started reading at the age of two,

Моя мама каже, що я навчилась читати в 2 роки,

although I think four is probably close to the truth.

хоча я думаю, що швидше за все тоді мені було 4.

So I was an early reader,

Я рано навчилась читати, і те, що я читала

and what I read were British and American children's books.

були англійські та американські дитячі книжки.

I was also an early writer,

Я також рано навчилась писати

and when I began to write, at about the age of seven,

і коли, десь у 7 років, я почала писати

stories in pencil with crayon illustrations

оповідання, розмальовуючи їх кольоровими олівцями,

that my poor mother was obligated to read,

які моя бідолашна мама повинна була читати,

I wrote exactly the kinds of stories I was reading:

я писала точно такі ж історії, які читала.

All my characters were white and blue-eyed,

Усі мої герої були білошкірі з блакитними очима,

they played in the snow,

вони бавились в снігу,

they ate apples,

вони їли яблука

(Laughter)

і вони багато розмовляли про погоду,

and they talked a lot about the weather,

Як же це прекрасно,

how lovely it was that the sun had come out.

що сонце вийшло з-за хмар.

(Laughter)

(Сміх)

Now, this despite the fact that I lived in Nigeria.

І все це незважаючи на те, що жила я в Нігерії.

I had never been outside Nigeria.

Я ніде не бувала окрім Нігерії.

We didn't have snow, we ate mangoes,

У нас не було снігу, ми їли манго,

and we never talked about the weather,

і ніколи не говорили про погоду,

because there was no need to.

тому що в цьому не було потреби.

My characters also drank a lot of ginger beer,

Мої герої також пили багато імбирного пива,

because the characters in the British books I read

тому що герої тих англійських книжок, які я читала

drank ginger beer.

зазвичай пили імбирне пиво.

Never mind that I had no idea what ginger beer was.

Це нічого, що я і гадки не мала, що таке імбирне пиво

(Laughter)

(Сміх)

And for many years afterwards,

Багато років потому в мене з'явилось величезне бажання

I would have a desperate desire to taste ginger beer.

скуштувати імбирного пива.

But that is another story.

Та це вже інша історія.

What this demonstrates, I think,

Я думаю, це є яскравим прикладом того,

is how impressionable and vulnerable we are

наскільки сприйнятливі та вразливі ми є

in the face of a story,

перед лицем історій

particularly as children.

особливо, будучи дітьми.

Because all I had read were books in which characters were foreign,

Оскільки усе, що я читала - це книги,

в яких героями були іноземці.

I had become convinced that books

Я була переконана, що книгам

by their very nature had to have foreigners in them

властиві герої-іноземці

and had to be about things with which I could not personally identify.

і вони повинні розповідати про те,

з чим я не могла себе особисто ототожнювати.

Now, things changed when I discovered African books.

Все змінилось, коли я відкрила для себе африканські книжки.

There weren't many of them available,

Їх було не так вже й багато, і

and they weren't quite as easy to find as the foreign books.

знайти їх було не так просто як закордонні книги

Але завдяки таким письменникам як Чінуа Ачебе і Камара Лае

But because of writers like Chinua Achebe and Camara Laye,

I went through a mental shift in my perception of literature.

відбувся психологічний перелом у моєму сприйнятті

літератури.

I realized that people like me,

Я усвідомила, що такі люди як я,

girls with skin the color of chocolate,

дівчата з шоколодним кольором шкіри,

whose kinky hair could not form ponytails,

чиє кучеряве волосся просто неможливо зав'язати у хвостик,

could also exist in literature.

можуть існувати в літературі.

I started to write about things I recognized.

Я почала писати про те, що знала.

Now, I loved those American and British books I read.

Я любила ті американські і англійські книги, які я читала.

They stirred my imagination. They opened up new worlds for me.

Вони пробуджували мою уяву. Вони відкривали переді мною новий світ.

But the unintended consequence

Та їхнім неумисним впливом

was that I did not know that people like me

було те, що я не знала, що такі як я

could exist in literature.

можуть існувати в літературі.

So what the discovery of African writers did for me was this:

Тому відкриття африканських письменників було для мене тим,

It saved me from having a single story of what books are.

що врятувало мене від одностороннього погляду

на те, що таке книги.

I come from a conventional, middle-class Nigerian family.

Я виросла в звичайній нігерійській сім'ї з середнім достатком.

My father was a professor.

Мій батько був викладачем.

My mother was an administrator.

Моя мама - адміністратором.

And so we had, as was the norm,

І в нас, як це було тоді прийнято,

live-in domestic help, who would often come from nearby rural villages.

постійно жила прислуга з сусідніх селищ.

So, the year I turned eight, we got a new house boy.

Коли мені виповнилось 8, до нас прийшов новий хлопчик-слуга.

His name was Fide.

Його звали Фіде.

The only thing my mother told us about him was that his family was very poor.

Все, що мама розповідала нам про нього

це те, що його сім'я - дуже бідна.

My mother sent yams and rice, and our old clothes, to his family.

Моя мама відправляля його сім'ї солодку картоплю і рис,

а також наш старий одяг.

And when I didn't finish my dinner, my mother would say,

Коли я не доїдала свою вечерю, мама завжди казала

"Finish your food! Don't you know? People like Fide's family have nothing."

"Доїдай. Хіба ти не знаєш? Такі люди як сім'я Фіде взагалі нічого не мають."

So I felt enormous pity for Fide's family.

Я завжди співчувала сім'ї Фіде.

Then one Saturday, we went to his village to visit,

Однієї суботи ми поїхали до нього в село,

and his mother showed us a beautifully patterned basket

його мама показала нам красивий візерунчастий кошик,

made of dyed raffia that his brother had made.

який сплів брат Фіде з пофарбованої пальми.

I was startled.

Я була вражена.

It had not occurred to me that anybody in his family

Мені й на думку не спадало, що хтось у його сім'ї

could actually make something.

може створити щось подібне.

All I had heard about them was how poor they were,

Все, що я про них чула - це те наскільки бідні вони були

so that it had become impossible for me to see them as anything else but poor.

і для мене стало неможливим бачити їх

чимось більшим ніж бідняками.

Their poverty was my single story of them.

Їхня бідність - єдине, що я знала про них.

Years later, I thought about this when I left Nigeria

Я згадала про це через кілька років, коли відправлялась з Нігерії

to go to university in the United States.

в США на навчання.

I was 19.

Мені було 19.

My American roommate was shocked by me.

Моя сусідка по кімнаті, американка, була шокована.

She asked where I had learned to speak English so well,

Вона запитала мене, де я навчилась настільки досконало говорити англійською,

and was confused when I said that Nigeria

і була здивована, коли почула, що в Нігерії

happened to have English as its official language.

англійська - державна мова.

She asked if she could listen to what she called my "tribal music,"

Вона хотіла послухати мою "племінну музику" (як вона це називала)

and was consequently very disappointed

і в результаті розчарувалась,

when I produced my tape of Mariah Carey.

коли я дістала касету Мераї Кері.

(Laughter)

(Сміх)

She assumed that I did not know how to use a stove.

Вона припускала, що я не знаю як

користуватись плитою.

What struck me was this:

Що мене вразило - це те, що жаліти мене вона почала

She had felt sorry for me even before she saw me.

ще до зустрічі зі мною.

Her default position toward me, as an African,

ЇЇ ставлення до мене як до африканки

was a kind of patronizing, well-meaning pity.

було, свого роду, опікунською добронаміреною жалістю.

My roommate had a single story of Africa:

Те єдине, що моя сусідка знала про Африку

a single story of catastrophe.

було завжди чимось негативним.

In this single story,

Ця єдина історія не допускала того,

there was no possibility of Africans being similar to her in any way,

що африканці можуть хоч якось бути схожі на неї,

no possibility of feelings more complex than pity,

не було в ній місця нічому іншому окрім співчуття,

no possibility of a connection as human equals.

жодної можливості для взаємодії, як рівні людські істоти.

I must say that before I went to the U.S.,

Я повинна сказати, що до мого від'їзду до Америки я не

I didn't consciously identify as African.

була свідома того, що я - африканка.

But in the U.S., whenever Africa came up, people turned to me.

Але коли я була в Америці, щойно починалась розмова про Африку, люди завжди запитували мою думку.

Never mind that I knew nothing about places like Namibia.

Це нічого, що я зовсім не знала таких місць як Намібія.

But I did come to embrace this new identity,

Та все ж я прийняла цю нову ідентичність,

and in many ways I think of myself now as African.

і тепер у багатьох випадках я бачу себе як африканку.

Although I still get quite irritable when Africa is referred to as a country,

Хоча й досі мене часто дратує, коли

Африку розглядають як країну.

the most recent example being my otherwise wonderful flight

Останній найяскравіший приклад цього - це політ

from Lagos two days ago,

із Лагоса 2 дні тому, під час якого

in which there was an announcement on the Virgin flight

оголосили

about the charity work in "India, Africa and other countries."

про проведення благодійних акцій в "Індії, Африці та інших країнах."

(Laughter)

(Сміх)

So, after I had spent some years in the U.S. as an African,

Таким чином, після кількох років перебування в США як африканки

I began to understand my roommate's response to me.

я почала розуміти ставлення моєї сусідки до мене.

If I had not grown up in Nigeria,

Якби я не виросла в Нігерії, якби все, що я знала про Африку

and if all I knew about Africa were from popular images,

було з популярних джерел інформації,

I too would think that Africa was a place of beautiful landscapes,

я б теж думала, що Африка - місце

красивих пейзажів, незвичайних тварин

beautiful animals,

and incomprehensible people,

і дивних людей,

fighting senseless wars, dying of poverty and AIDS,

які ведуть безглузді війни, помирають від бідності та СНІДу,

unable to speak for themselves

які не можуть говорити за себе

and waiting to be saved by a kind, white foreigner.

і очікують на допомогу

добрих білошкірих іноземців.

I would see Africans in the same way that I,

Я б уявляла африканців такими ж, якою

as a child, had seen Fide's family.

я бачила в дитинстві сім'ю Фіде.

This single story of Africa ultimately comes, I think, from Western literature.

Я думаю, що така єдина точка зору на Африку походить із західною літератури.

Now, here is a quote from the writing of a London merchant called John Lok,

Ось цитата

із записів лондонського торговця Джона Локка,

who sailed to west Africa in 1561

який у 1561 році здійснив плавання до західної Африки

and kept a fascinating account of his voyage.

і вів вражаючі записи у щоденнику своєї подорожі.

After referring to the black Africans as "beasts who have no houses,"

Зображаючи чорних африканців

як безпритульних тварин

he writes, "They are also people without heads,

він пише, "Вони також люди без голів,

having their mouth and eyes in their breasts."

у яких рот і очі - у грудях".

Now, I've laughed every time I've read this.

Я сміюсь кожного разу, коли це читаю.

And one must admire the imagination of John Lok.

І ми повинні захоплюватись уявою Джона Локка

But what is important about his writing

Але головне в його записах те, що

is that it represents the beginning

вони являють собою зародження

of a tradition of telling African stories in the West:

традиційної західної точки зору про Африку.

A tradition of Sub-Saharan Africa as a place of negatives,

Африка - місце всього негативного,

of difference, of darkness,

інакшості, неуцтва,

of people who, in the words of the wonderful poet Rudyard Kipling,

людей, які, за словами чудового поета

Редьярда Кіплінга

are "half devil, half child."

"напівдияволи, напівдіти"

And so, I began to realize that my American roommate

Я почала усвідомлювати, що моя сусідка-американка

must have throughout her life

впродовж всього свого життя скоріш за все

seen and heard different versions of this single story,

бачила і чула різні версії

цієї єдиної історії,

as had a professor,

так само як і один викладач

who once told me that my novel was not "authentically African."

якось підмітив, що мій роман зовсім не африканський.

Now, I was quite willing to contend

Я вже була готова визнати, що щось

that there were a number of things wrong with the novel,

не так з моїм романом,

that it had failed in a number of places,

що деякі його частини невдалі,

but I had not quite imagined that it had failed

але я навіть не могла уявити, що моєму роману

at achieving something called African authenticity.

бракувало африканської автентичності.

In fact, I did not know what African authenticity was.

Насправді я не знала, що

таке африканська автентичність.

The professor told me that my characters were too much like him,

Викладач сказав мені, що мої персонажі

були занадто схожі на нього,

an educated and middle-class man.

освіченого чоловіка середнього достатку.

My characters drove cars.

Персонажі моїх книг водили машини.

They were not starving.

Вони не помирали з голоду.

Therefore they were not authentically African.

Через це вони не були "справжніми" африканцями.

But I must quickly add that I too am just as guilty

Але я повинна додати, що я теж винна

in the question of the single story.

в сенсі єдиної точки зору.

A few years ago, I visited Mexico from the U.S.

Кілька років тому я відвідала Мексику

The political climate in the U.S. at the time was tense,

Політична ситуація в США була тоді напруженою,

and there were debates going on about immigration.

і відбувалось багато суперечок щодо питання імміграції.

And, as often happens in America,

І як це часто буває в Америці,

immigration became synonymous with Mexicans.

імміграція почала асоціюватись із вихідцями з Мексики.

There were endless stories of Mexicans

Були численні історії про мексиканців

as people who were fleecing the healthcare system,

як людей, що

грабували систему охорони здоров'я,

sneaking across the border,

таємно перетинали кордон

being arrested at the border, that sort of thing.

та яких заарештовували на кордоні, і тому подібне.

I remember walking around on my first day in Guadalajara,

Я пам'ятаю, як першого дня я гуляля в Гвадалахарі

watching the people going to work,

і спостерігала за людьми, які йшли працювати,

rolling up tortillas in the marketplace,

які загортали тортильї на базарах,

smoking, laughing.

курили, сміялись.

I remember first feeling slight surprise.

Я пам'ятаю що спочатку я була трохи здивована.

And then, I was overwhelmed with shame.

Та раптом мені стало соромно.

I realized that I had been so immersed in the media coverage of Mexicans

Я зрозуміла що я настільки увібрала в себе

ті описи мексиканців, що їх подавала преса,

that they had become one thing in my mind,

що для мене вони перетворились лише на

the abject immigrant.

жалюгідних іммігрантів.

I had bought into the single story of Mexicans

Я піддалась цим єдиними розповідям про мексиканців

and I could not have been more ashamed of myself.

і мені ще ніколи не було так соромно.

So that is how to create a single story,

Ось так і можна створювати єдину точку зору,

show a people as one thing,

показувати народ з цієї єдиної сторони,

as only one thing,

як щось одне,

over and over again,

знову і знову,

and that is what they become.

і вони постають саме такими.

It is impossible to talk about the single story

Неможливо розповідати про єдину точку зору

without talking about power.

не зазначивши про владу.

There is a word, an Igbo word,

В мові Ігбо є слово,

that I think about whenever I think about the power structures of the world,

яке я згадую щораз, думаючи про

світові структури влади, це слово - "nkali".

and it is "nkali."

It's a noun that loosely translates to "to be greater than another."

Це іменник, що приблизно перекладається

як бути кращим ніж інші.

Like our economic and political worlds,

Як і у сфері економіки та освіти,

stories too are defined by the principle of nkali:

історії також визначаються

за принципом nkali.

How they are told, who tells them,

Як і хто їх розповідає,

when they're told, how many stories are told,

коли і скільки цих історій розповідають,

are really dependent on power.

все це справді залежить від влади.

Power is the ability not just to tell the story of another person,

Влада - це здатність не лише розповісти про інших людей,

but to make it the definitive story of that person.

але й зробити цю розповідь найбільш поширеною.

The Palestinian poet Mourid Barghouti writes

Палестинський поет Моудрід Баргхоуті пише,

that if you want to dispossess a people,

що якщо ви хочете позбавити людину особистості,

the simplest way to do it is to tell their story

найпростіше зробити це - розповісти історію про неї,

and to start with, "secondly."

почавши з "по-друге".

Start the story with the arrows of the Native Americans,

Розпочніть історію зі стріл індіанців,

and not with the arrival of the British,

а не з колонізації британців -

and you have an entirely different story.

і це буде зовсім інша історія.

Start the story with the failure of the African state,

Почніть історію з

краху африканських держав,

and not with the colonial creation of the African state,

а не зі створення африканських колоній

and you have an entirely different story.

і в вас буде зовсім інша точка зору.

I recently spoke at a university

Недавно я виступала в університеті, де

where a student told me that it was such a shame

один студент сказав мені, що йому

так шкода,

that Nigerian men were physical abusers

що нігерійські чоловіки б'ють свої сім'ї,

like the father character in my novel.

як це робить батько в моєму романі.

I told him that I had just read a novel called "American Psycho" --

На що я йому відповіла, що зовсім нещодавно прочитала книгу

"Американський психопат"

(Laughter)

(Сміх)

-- and that it was such a shame

і мені дуже шкода,

that young Americans were serial murderers.

що молоді американці виявились серійними вбивцями.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Аплодисменти)

Now, obviously I said this in a fit of mild irritation.

Звичайно, я це сказала в момент певного роздратування.

(Laughter)

(Сміх)

But it would never have occurred to me to think

Але я б ніколи про це не подумала

that just because I had read a novel in which a character was a serial killer

лише через те, що прочитала книгу,

персонаж якої - серійний вбивця,

that he was somehow representative of all Americans.

і що він міг бути образом

усіх американців.

This is not because I am a better person than that student,

Це не тому, що я чимось краща ніж цей студент,

but because of America's cultural and economic power,

але через культурну та економічну могутність Америки

I had many stories of America.

я багато знаю про цю країну.

I had read Tyler and Updike and Steinbeck and Gaitskill.

Я читала Тайлера і Апдайка, Стейнбека і Гейтскіла.

I did not have a single story of America.

У мене не було єдиного погляду на Америку.

When I learned, some years ago,

Кілька років тому, коли я дізналась що письменник повинен

that writers were expected to have had really unhappy childhoods

мати нещасливе дитинство

to be successful,

щоб бути успішним,

I began to think about how I could invent horrible things my parents had done to me.

я почала розмірковувати, які б це придумати собі

знущання наді мною моїх батьків.

(Laughter)

(Сміх)

But the truth is that I had a very happy childhood,

Та правда в тому, що в мене було дуже щаливе дитинство,

full of laughter and love, in a very close-knit family.

сповнене сміху та любові, у дружній сім'ї.

But I also had grandfathers who died in refugee camps.

Були в мене також дідусі, які померли в таборах для біженців.

My cousin Polle died because he could not get adequate healthcare.

Мій двоюрідний брат Полле помер через брак відповідної медичної допомоги.

One of my closest friends, Okoloma, died in a plane crash

Один зі моїх близьких друзів, Околома, загинув в авіакатастрофі,

because our fire trucks did not have water.

тому що в нас не вистачало води для пожежних машин.

I grew up under repressive military governments

Я виросла в умовах репресивного військового управління,

that devalued education,

яке знецінило освіту,

so that sometimes, my parents were not paid their salaries.

через що мої батьки не завжди отримували зарплатню.

And so, as a child, I saw jam disappear from the breakfast table,

Ще будучи дитиною, я пам'ятаю як не стало джему на столі,

then margarine disappeared,

тоді зник маргарин,

then bread became too expensive,

згодом хліб став занадто дорогий,

then milk became rationed.

ще пізніше зменшилась кількість молока.

And most of all, a kind of normalized political fear

Та більше всього, якийсь політичний страх, що вже на той час став нормою,

invaded our lives.

проникнув в життя кожного з нас.

All of these stories make me who I am.

Всі ці історії зробили мене такою, якою я є зараз.

But to insist on only these negative stories

Але вдаватись лише до цих негативних моментів

is to flatten my experience

означає применшити мій життєвий досвід

and to overlook the many other stories that formed me.

і забути всі ті інші історії,

які сформували мене.

The single story creates stereotypes,

Єдина точка зору створює стеоретипи,

and the problem with stereotypes is not that they are untrue,

і їхня проблема

полягає не в тому, що вони помилкові,

but that they are incomplete.

а в тому, що вони неповні.

They make one story become the only story.

Вони перетворюють одну історію в єдину.

Of course, Africa is a continent full of catastrophes:

Звичайно, Африка - континент нещасть та лиха.

There are immense ones, such as the horrific rapes in Congo

Є безмірні нещастя, такі як жахливі згвалтування в Конго,

and depressing ones,

і є гнітючі - наприклад те, що

such as the fact that 5,000 people apply for one job vacancy in Nigeria.

на одне робоче місце в Нігерії претендують 5 000 людей.

But there are other stories that are not about catastrophe,

Але є й інші історії, зовсім непов'язані з нещастям,

and it is very important, it is just as important, to talk about them.

які потрібно розповідати.

I've always felt that it is impossible

Я завжди відчувала, що неможливо

to engage properly with a place or a person

знайти щось спільне з місцем чи людиною,

without engaging with all of the stories of that place and that person.

не пов'язуючи себе з усіма історіями про те ж місце чи ту ж людину.

The consequence of the single story is this:

Наслідком єдиної точки зору

It robs people of dignity.

є те, що вона позбавляє людей гідності.

It makes our recognition of our equal humanity difficult.

через неї нам важче визнати рівність людей.

It emphasizes how we are different rather than how we are similar.

Вона підкреслює наскільки ми різні,

а не те, наскільки ми схожі.

So what if before my Mexican trip,

А що якби до моєї поїздки в Мексику

I had followed the immigration debate from both sides,

я б спостерігала за суперечками, що точились навколо питання імміграції, з обох сторін

the U.S. and the Mexican?

як зі сторони США, так і зі сторони Мексики.

What if my mother had told us that Fide's family was poor

А що якби моя мама пояснила мені, що сім'я Фіде була бідна,

and hardworking?

але працьовита?

What if we had an African television network

Що якби у нас була африкаська телемережа

that broadcast diverse African stories all over the world?

яка б повідомляля увесь світ про все, що відбувається в Африці?

What the Nigerian writer Chinua Achebe calls "a balance of stories."

Це те, що нігерійський письменник Чінуа Ачебе називає

"рівновагою усіх точок зору".

What if my roommate knew about my Nigerian publisher,

Що якби моя сусідка знала про мого нігерійського видавця,

Muhtar Bakare,

ім'я якого Мукта Бакарай,

a remarkable man who left his job in a bank

чудового чоловіка, який залишив роботу в банку

to follow his dream and start a publishing house?

щоб здійснити свою мрію - створити видавницто?

Now, the conventional wisdom was that Nigerians don't read literature.

Існувала загальноприйнята думка, що нігерійці не читають літературу.

He disagreed.

Він з цим не погоджувався. Він вважав,

He felt that people who could read, would read,

що ті люди, які вміють читати, читали б,

if you made literature affordable and available to them.

якби книги стали загальнодоступними, а їх ціна була прийнятною.

Shortly after he published my first novel,

Невдовзі після того, як він опублікував мій перший роман,

I went to a TV station in Lagos to do an interview,

телеканал в Лагосі запросив мене на інтерв'ю.

and a woman who worked there as a messenger came up to me and said,

Одна жінка, яка працювала там кур'єром, підійшла до мене і сказала:

"I really liked your novel. I didn't like the ending.

"Я просто в захваті від вашого роману. Але кінцівка мені не сподобалась.

Now, you must write a sequel, and this is what will happen ..."

Ви повинні написати продовження, і ось що має статись..."

(Laughter)

(Сміх)

And she went on to tell me what to write in the sequel.

І вона, не зупиняючись, розповідала мені яким має бути продовження.

I was not only charmed, I was very moved.

Я була не лише зачарована, але й зворушена.

Here was a woman, part of the ordinary masses of Nigerians,

Вона була пересічною нігерійкою, з числа простих людей,

who were not supposed to be readers.

яка не мала б вміти читати.

She had not only read the book,

Та вона не лише прочитала книгу, але й зробила її своєю

but she had taken ownership of it

і вважала, що має повне право сказати мені,

and felt justified in telling me what to write in the sequel.

що слід написати у продовженні.

Now, what if my roommate knew about my friend Funmi Iyanda,

А що, якби моя сусідка знала про мою подругу Фумі Онду,

a fearless woman who hosts a TV show in Lagos,

безстрашну жінку, ведучу телешоу в Лагосі,

and is determined to tell the stories that we prefer to forget?

яка повна рішучості говорити про те, що ми хотіли б забути?

What if my roommate knew about the heart procedure

Що, якби моя сусідка знала про операцію на серце

that was performed in the Lagos hospital last week?

яку провели в лікарні Лагосу минулого тижня?

What if my roommate knew about contemporary Nigerian music,

Що якби моя сусідка знала про сучасну нігерійську музику,

talented people singing in English and Pidgin,

талановитих людей, які виконують пісні англійською і піджин,

and Igbo and Yoruba and Ijo,

мовою ігбо, йоруба чи іджо,

mixing influences from Jay-Z to Fela

які змішують музику від Джей-Зі і Фели

to Bob Marley to their grandfathers.

до Боба Марлі і своїх дідусів.

What if my roommate knew about the female lawyer

Що якби моя сусідка знала про адвоката,

who recently went to court in Nigeria to challenge a ridiculous law

яка нещодавно судилась в Нігерії,

щоб відмінити безглуздий закон,

that required women to get their husband's consent

за яким жінка мала отримати дозвіл від свого чоловіка,

before renewing their passports?

перед поновленням свого паспорту?

What if my roommate knew about Nollywood,

Що якби моя сусідка знала про Нолівуд,

full of innovative people making films despite great technical odds,

де люди попри значні технічні труднощі знімають фільми, використовуючи інноваційні технології.

films so popular

Ці фільми настільки популярні,

that they really are the best example of Nigerians consuming what they produce?

що їх можна розглядати як найкращий зразок того

як нігерійці поглинають все створене ними?

What if my roommate knew about my wonderfully ambitious hair braider,

Що якби моя сусідка знала про мого надзвичайно амбіційного перукаря,

who has just started her own business selling hair extensions?

жінку, яка розпочала свій власний бізнес пов'язаний з нарощуванням волосся?

Or about the millions of other Nigerians who start businesses and sometimes fail,

Або про мільйони інших нігерійців,

які відкривають свої компанії й інколи зазнають невдачі,

but continue to nurse ambition?

та все ж не зупиняються на шляху до здійснення своїх мрій?

Every time I am home I am confronted

Кожного разу, коли я вдама, я натрапляю на

with the usual sources of irritation for most Nigerians:

звичайні джерела роздратування для більшості нігерійців:

our failed infrastructure, our failed government,

наша невдала інфраструктура, наш невдалий уряд,

but also by the incredible resilience

та я також зустрічаю надзвичайно стійких людей, які

of people who thrive despite the government,

мають успіх незважаючи на уряд,

rather than because of it.

а не через нього.

I teach writing workshops in Lagos every summer,

Кожного літа я веду в Лагосі семінари для письменників,

and it is amazing to me how many people apply,

Мене завжди вражає, скільки людей записуються на семінари,

how many people are eager to write,

скільки людей виявляють бажання писати,

to tell stories.

розповідати історії.

My Nigerian publisher and I have just started a non-profit

Разом з моїм нігерійським видавцем ми нещодавно створили некомерційну організацію,

called Farafina Trust,

Фарафіна Трест.

and we have big dreams of building libraries

У нас великі мрії: побудувати нові бібліотеки,

and refurbishing libraries that already exist

модернізувати вже існуючі,

and providing books for state schools

забезпечити книгами державні школи,

that don't have anything in their libraries,

які не мають книг у своїх бібліотеках,

and also of organizing lots and lots of workshops,

а також організовувати багато семінарів,

in reading and writing,

присвячених читанню і письму,

for all the people who are eager to tell our many stories.

для усіх, хто бажає поділитись нашими історіями.

Stories matter.

Історії важливі.

Many stories matter.

Всі історії важливі.

Stories have been used to dispossess and to malign,

Історіями можна обмовити когось чи позбавити достоїнства.

but stories can also be used to empower and to humanize.

Але історією можна й розширити чиїсь можливості і гуманізувати.

Stories can break the dignity of a people,

Історії можуть зламати людську гідність,

but stories can also repair that broken dignity.

але разом з тим вони можуть її відновити.

The American writer Alice Walker wrote this

Американська письменниця Еліс Уокер писала це

about her Southern relatives who had moved to the North.

про своїх родичів з Півдня,

які переїхали на Північ.

She introduced them to a book about

Вона показала їм книгу про

the Southern life that they had left behind.

життя на Півдні, яке вони залишили позаду:

"They sat around, reading the book themselves,

"Вони сідали, самі читали книжку

listening to me read the book, and a kind of paradise was regained."

чи слухали як я читаю, і відчували себе щасливими."

I would like to end with this thought:

Я б хотіла завершити такою думкою:

That when we reject the single story,

Коли ми відмовляємось від єдиної точки зору,

when we realize that there is never a single story

коли ми розуміємо, що немає єдиної історії

about any place,

про будь-яке місце,

we regain a kind of paradise.

ми віднаходимо своєрідний рай.

Thank you.

Дякую вам за увагу.

(Applause)

(Аплодисменти)