Steven Addis: A father-daughter bond, one photo at a time

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Марія Фещак Утверджено: Oksana Solodovnik

Photography has been my passion

Фотографія стала моїм палким захопленням

ever since I was old enough to pick up a camera,

з моменту, як я підріс достатньо, щоб тримати фотоапарат,

but today I want to share with you

проте сьогодні я хочу поділитися з вами

the 15 most treasured photos of mine,

своїми п'ятнадцятьма найціннішими світлинами,

and I didn't take any of them.

створення яких відбулося без моєї участі.

There were no art directors, no stylists,

Без втручання арт-директора, стилістів,

no chance for reshoots, not even any regard for lighting.

можливості перезняти, і навіть не враховуючи освітлення.

In fact, most of them were taken by random tourists.

Насправді ж, більшість з них були зняті випадковими туристами.

My story begins

Моя історія розпочинається

when I was in New York City for a speaking engagement,

з мого перебування у Нью-Йорку задля циклу лекцій,

and my wife took this picture of me holding my daughter

коли моя дружина сфотографувала мене із дочкою на руках

on her first birthday. We're on the corner of 57th and 5th.

у її перший день народження. Ми були на розі 57-ої вулиці та П'ятої авеню.

We happened to be back in New York exactly a year later,

Опинившись у Нью-Йорку рівно через рік,

so we decided to take the same picture.

ми вирішили зробити таку ж фотографію.

Well you can see where this is going.

Ви можете побачити, де це відбувається.

Approaching my daughter's third birthday,

З наближенням третього дня народження моєї доньки,

my wife said, "Hey, why don't you take Sabina back to New York

моя дружина сказала: "Гей, чому б вам не взяти Сабіну і поїхати в Нью-Йорк,

and make it a father-daughter trip, and continue the ritual?"

зробити цю подорож - поїздкою "батька й доньки" й продовжити традицію?"

This is when we started asking passing tourists to take the picture.

Відтоді ми почали просити туристів сфотографувати нас.

You know, it's remarkable how universal

Знаєте, це дивовижно наскільки поширеним

the gesture is of handing your camera to a total stranger.

є жест вручення власного фотоапарату незнайомцю.

No one's ever refused, and luckily no one's ever run off with our camera.

Ніхто ніколи не відмовився і, на щастя, ніхто ніколи не тікав із нашим фотоапаратом.

Back then, we had no idea how much this trip would change our lives.

Тоді ми не усвідомлювали, наскільки ця поїздка змінить наше життя.

It's really become sacred to us.

Вона стала для нас "священною".

This one was taken just weeks after 9/11,

Ця світлина була зроблена декілька тижнів після подій 11 вересня,

and I found myself trying to explain what had happened that day

і я намагався пояснити, що сталося того дня,

in ways a five-year-old could understand.

таким чином, щоб п'ятирічна дитина могла зрозуміти.

So these photos are far more than proxies

Ці світлини є набагато більшi, ніж свідки

for a single moment, or even a specific trip.

певного моменту, чи, навіть, особливої подорожі.

They're also ways for us to freeze time

Вони - наші засоби, щоб спинити час

for one week in October

протягом одного тижня в жовтні

and reflect on our times

і поміркувати над тим, що було,

and how we change from year to year,

і як ми змінюємося з року в рік,

and not just physically, but in every way.

не тільки фізично, але в усіх аспектах.

Because while we take the same photo,

Хоча ми робимо одне й теж фото,

our perspectives change,

наші відчуття змінюються.

and she reaches new milestones,

Вона досягає нових висот,

and I get to see life through her eyes,

а я можу спостерігати за життям її очима,

and how she interacts with and sees everything.

як вона взаємодіє із світом і сприймає його.

This very focused time we get to spend together

Цей надзвичайно цінний час, проведений разом,

is something we cherish and anticipate the entire year.

є тим, що ми цінуємо і очікуємо цілий рік.

Recently, on one trip, we were walking,

Нещодавно, під час поїздки ми гуляли,

and she stops dead in her tracks,

й вона завмерла,

and she points to a red awning of the doll store

вказуючи на червоний навіс лялькового магазину,

that she loved when she was little

який вона любила, коли була маленькою,

on our earlier trips.

під час наших попередніх поїздок.

And she describes to me the feeling she felt

І вона описала те, що відчувала,

as a five-year-old standing in that exact spot.

коли була в п'ять років саме в цьому місці.

She said she remembers her heart bursting out of her chest

Вона сказала, що пам'ятає, як її серце вистрибувало з грудей,

when she saw that place for the very first time

коли вона побачила це місце вперше

nine years earlier.

дев'ять років тому.

And now what she's looking at in New York

Тепер моя донька шукає у Нью-Йорку

are colleges,

коледжі,

because she's determined to go to school in New York.

тому що вона сповнена рішучості навчатися в Нью-Йорку.

And it hit me: One of the most important things

І раптом я збагнув: одними із найважливіших речей,

we all make are memories.

які ми робимо, є спогади.

So I want to share the idea of taking an active role

Саме тому я хочу поширити ідею активної участі

in consciously creating memories.

у свідомому створюванні спогадів.

I don't know about you, but aside from these 15 shots,

Не знаю як ви, але крім цих 15 світлин,

I'm not in many of the family photos.

я присутній на небагатьох сімейних світлинах.

I'm always the one taking the picture.

Я завжди фотографую.

So I want to encourage everyone today

Сьогодні хочу заохотити кожного

to get in the shot,

фотографуватися

and don't hesitate to go up to someone and ask,

і не соромитися підійти до когось і попросити:

"Will you take our picture?"

"Сфотографуєте нас?"

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)