The power of introverts | Susan Cain | TED

Перекладач: Kateryna Kozhukhar Утверджено: Oksana Tymoshenko

When I was nine years old,

Коли мені виповнилося дев'ять років,

I went off to summer camp for the first time.

я вперше поїхала до літнього табору.

And my mother packed me a suitcase full of books,

Мама спакувала мені валізу

з купою книжок,

which to me seemed like a perfectly natural thing to do.

що абсолютно не здавалося мені дивним.

Because in my family, reading was the primary group activity.

Адже в моїй родині

читання було улюбленим колективним видом діяльності.

And this might sound antisocial to you,

Вам це може здатися не надто соціальним заняттям,

but for us it was really just a different way of being social.

проте ми вважали його окремою формою соціальності.

You have the animal warmth of your family sitting right next to you,

Ти сповна відчуваєш родинне тепло,

що надходить до тебе,

but you are also free to go roaming around the adventureland

проте можеш вільно мандрувати манівцями

власної уяви.

inside your own mind.

And I had this idea

Я ж собі уявляла,

that camp was going to be just like this, but better.

що у таборі буде щось подібне, а може, навіть і ще краще.

(Laughter)

(Сміх)

I had a vision of 10 girls sitting in a cabin

Я уявляла собі, як 10 дівчат у нічних сорочках сидять у затишному будиночку

cozily reading books in their matching nightgowns.

й читають книжки.

(Laughter)

(Сміх)

Camp was more like a keg party without any alcohol.

Табір більше скидався на алковечірку, але без алкоголю.

And on the very first day,

Вже у перший день

our counselor gathered us all together

куратор зібрала нас разом,

and she taught us a cheer that she said we would be doing

щоб навчити командним гаслам, які ми мали викрикувати

every day for the rest of the summer to instill camp spirit.

кожного дня протягом цілісінького літа

задля підтримки командного духу.

And it went like this:

Звучало це так:

"R-O-W-D-I-E,

"БЕ-ШКЕТ-НИ-КИ -

that's the way we spell rowdie.

ось як правильно нас називати.

Rowdie, rowdie, let's get rowdie."

Давайте будемо бешкетувати".

(Laughter)

Yeah.

Ось так.

So I couldn't figure out for the life of me

Хоч вбийте мене, але я так і не зрозуміла,

why we were supposed to be so rowdy,

навіщо нам потрібно було ставати бешкетниками

or why we had to spell this word incorrectly.

і чому ми вимовляли це слово по складах.

(Laughter)

(Сміх)

But I recited a cheer. I recited a cheer along with everybody else.

Та все ж я вигукувала ці гасла. Вигукувала їх разом з іншими.

I did my best.

Я дуже старалась

And I just waited for the time that I could go off and read my books.

і чекала тої миті,

коли зможу втекти й почитати свої книжки.

But the first time that I took my book out of my suitcase,

Але як тільки я вперше дістала книжку з валізи,

до мене підійшла найкрутіша дівчина в нашому гурті

the coolest girl in the bunk came up to me

і спитала: "Чого ти така нудна?",

and she asked me, "Why are you being so mellow?" --

і це "нудна", звісно, було протилежним

mellow, of course, being the exact opposite

до БЕ-ШКЕТ-НИ-КІВ.

of R-O-W-D-I-E.

Коли ж я вдруге взялась за книгу,

And then the second time I tried it,

до мене підійшла вожата зі стурбованим виразом обличчя

the counselor came up to me with a concerned expression on her face

і нагадала про командний дух,

and she repeated the point about camp spirit

про те, що нам потрібно дуже старатися

and said we should all work very hard to be outgoing.

бути товариськими.

And so I put my books away,

Тож мені довелося сховати книжки

back in their suitcase,

подалі у валізу,

and I put them under my bed,

під моє ліжко,

and there they stayed for the rest of the summer.

де вони й залишилися до кінця літа.

And I felt kind of guilty about this.

Я навіть відчувала якусь провину за це.

I felt as if the books needed me somehow,

Мені здавалося, що книжки потребують мене,

and they were calling out to me and I was forsaking them.

що вони звертаються до мене, а я їх ігнорую.

But I did forsake them and I didn't open that suitcase again

Та все ж я продовжувала ігнорувати їх і так і не відкрила валізу,

аж поки не повернулась додому, до своєї родини,

until I was back home with my family at the end of the summer.

наприкінці літа.

Now, I tell you this story about summer camp.

Я розповіла вам цей випадок із літнім табором

I could have told you 50 others just like it --

і могла б розповісти ще з 50 таких історій -

all the times that I got the message

кожну про те, як мені вказували,

that somehow my quiet and introverted style of being

що мій спокійний та інтровертивний стиль життя

was not necessarily the right way to go,

недоречний,

that I should be trying to pass as more of an extrovert.

що мені треба більше вдавати із себе екстраверта.

And I always sensed deep down that this was wrong

Але глибоко в душі я завжди відчувала, що це не вихід,

and that introverts were pretty excellent just as they were.

що інтроверти і так чудові.

Проте роками я боролась із власною інтуїцією

But for years I denied this intuition,

and so I became a Wall Street lawyer, of all things,

і зрештою стала юристом на Волл-Стріт (хоч

instead of the writer that I had always longed to be --

натомість завжди прагнула стати письменником),

partly because I needed to prove to myself that I could be bold and assertive too.

частково щоб довести самій собі,

що я також можу бути впевненою та активною.

And I was always going off to crowded bars

Я постійно ходила в залюднені бари,

when I really would have preferred to just have a nice dinner with friends.

хоч залюбки краще б посиділа за приємною вечерею з друзями.

And I made these self-negating choices so reflexively,

Я продовжувала й далі в такому само-заперечному дусі,

і це було настільки машинально,

that I wasn't even aware that I was making them.

що я навіть не усвідомлювала, що роблю.

Now this is what many introverts do,

Так чинять багато інтровертів,

and it's our loss for sure,

що, звісно ж, є нашою вадою,

but it is also our colleagues' loss

але також це є вадою наших колег і

and our communities' loss.

наших спільнот.

And at the risk of sounding grandiose, it is the world's loss.

І навіть, хоч би як грандіозно це звучало, це вада нашого світу.

Because when it comes to creativity and to leadership,

Тому що коли йдеться про творчість і лідерство,

we need introverts doing what they do best.

ми потребуємо інтровертів і того, що в них виходить найкраще.

A third to a half of the population are introverts --

Інтровертами є від третини до половини всього населення світу -

a third to a half.

від третини до половини!

So that's one out of every two or three people you know.

Це кожен другий або третій серед ваших знайомих.

So even if you're an extrovert yourself,

Навіть якщо ви самі є екстравертом,

I'm talking about your coworkers

я кажу про ваших співробітників,

and your spouses and your children

партнерів, ваших дітей

and the person sitting next to you right now --

або ж про людину, яка зараз сидить поруч із вами, -

all of them subject to this bias

всі вони до цього схильні,

that is pretty deep and real in our society.

таким чином влаштоване наше суспільство.

We all internalize it from a very early age

Ми це добре усвідомлюємо з раннього дитинства,

without even having a language for what we're doing.

хоча й не маємо точного визначення для того, що робимо.

Now, to see the bias clearly,

Тепер, щоб достеменно побачити всю цю несправедливість,

you need to understand what introversion is.

потрібно зрозуміти, що таке бути інтровертом.

It's different from being shy.

Це інше, ніж бути сором'язливим.

Shyness is about fear of social judgment.

Сором'язливість - це страх суспільного осуду.

Introversion is more about,

Інтровертизм - це те,

how do you respond to stimulation,

як ти реагуєш на подразники,

including social stimulation.

зокрема соціальні.

So extroverts really crave large amounts of stimulation,

Екстраверти насправді жадають великої кількості стимулів,

whereas introverts feel at their most alive

інтроверти ж, натомість, почувають себе найбільш енергійними,

and their most switched-on and their most capable

активними та на все спроможними,

when they're in quieter, more low-key environments.

коли перебувають у більш cпокійному та стриманому середовищі.

Не постійно, не будемо вдаватись у крайнощі,

Not all the time -- these things aren't absolute --

але досить часто.

but a lot of the time.

So the key then to maximizing our talents

Таким чином,

щоб якнайповніше реалізувати наші таланти,

is for us all to put ourselves

нам потрібно опинитись

in the zone of stimulation that is right for us.

у такій зоні збудження, яка буде правильною для нас.

But now here's where the bias comes in.

Але саме тут і починається найбільша несправедливість.

Our most important institutions,

Усі наші найбільш значимі установи,

our schools and our workplaces,

наші школи та робочі місця -

they are designed mostly for extroverts

усі вони розраховані на екстравертів

and for extroverts' need for lots of stimulation.

і на їх потребу у великій кількості подразників.

And also we have this belief system right now

Саме зараз з'явилася ця система переконань,

that I call the new groupthink,

яку я називаю новим груповим мисленням,

which holds that all creativity and all productivity

відповідно до якої найкращих творчих результатів і найвищої продуктивності

comes from a very oddly gregarious place.

можна досягнути, лише зібравшись якнайбільшим гуртом у певному місці.

So if you picture the typical classroom nowadays:

Спробуйте уявити типову шкільну кімнату сьогодення.

When I was going to school, we sat in rows.

Коли я ходила до школи,

ми сиділи рядами.

We sat in rows of desks like this,

Парти стояли рядами,

and we did most of our work pretty autonomously.

відповідно, ми виконували завдання до певної міри самостійно.

But nowadays, your typical classroom has pods of desks --

Утім тепер типовий клас

складається з погрупованих парт -

four or five or six or seven kids all facing each other.

четверо чи п'ятеро дітлахів один навпроти одного.

And kids are working in countless group assignments.

Дітей залучають до незліченних групових занять.

Even in subjects like math and creative writing,

Навіть на уроках математики та під час написання творів,

which you think would depend on solo flights of thought,

де, здавалося б, усе залежить від індивідуальних мисленнєвих процесів,

kids are now expected to act as committee members.

виходить, діти мають працювати як члени комітету.

And for the kids who prefer to go off by themselves or just to work alone,

Що ж до дітей, яким до вподоби

гратися та проводити час наодинці, -

those kids are seen as outliers often

найпевніше їх вважатимуть відлюдьками

or, worse, as problem cases.

або ж ще гірше - такими, що мають "певні проблеми".

Більшість учителів засвідчують,

And the vast majority of teachers

reports believing that the ideal student is an extrovert

що найкращий учень - це екстраверт,

as opposed to an introvert,

на відміну від інтровертів,

even though introverts actually get better grades

хоч в останніх результати насправді є кращими,

and are more knowledgeable,

та вони й більш здібні,

according to research.

згідно з результатами досліджень.

(Laughter)

(Сміх)

Okay, same thing is true in our workplaces.

Схожа ситуація спостерігається й на роботі.

Now, most of us work in open plan offices,

Більшість із нас зараз працює у великих офісах без стін

without walls,

і без перегородок,

where we are subject to the constant noise and gaze of our coworkers.

що робить нас

відкритими до сторонніх поглядів та обговорень.

And when it comes to leadership,

Коли ж ідеться про лідерство,

introverts are routinely passed over for leadership positions,

інтровертів просто оминають стороною,

незважаючи на те що зазвичай вони дуже обережні й

even though introverts tend to be very careful,

менш схильні до непотрібних ризиків,

much less likely to take outsize risks --

що сьогодні широко цінуємо всі ми.

which is something we might all favor nowadays.

And interesting research by Adam Grant at the Wharton School

Також цікаве дослідження провів Адам Ґрант із бізнес-школі Вортон,

has found that introverted leaders

який встановив, що лідери-інтроверти

often deliver better outcomes than extroverts do,

показують кращі результати порівняно з колегами-екстравертами,

because when they are managing proactive employees,

бо коли вони керують про-активними працівниками,

they're much more likely to let those employees run with their ideas,

більш імовірно, що вони дозволять останнім втілювати власні ідеї,

whereas an extrovert can, quite unwittingly,

у той час як екстраверти, іноді й ненавмисне,

get so excited about things

проте з радістю готові

that they're putting their own stamp on things,

докласти власних зусиль, обмежуючи тим самим

and other people's ideas might not as easily then bubble up to the surface.

втілення чужих ідей, у яких просто не буде шансу

опинитися на поверхні.

Now in fact, some of our transformative leaders in history have been introverts.

Наша історія свідчить, що багато лідерів-трансформаторів були інтровертами.

Я наведу вам приклади.

I'll give you some examples.

Eleanor Roosevelt, Rosa Parks, Gandhi --

Елеонора Рузвельт, Роза Паркс , Ґанді -

all these people described themselves as quiet and soft-spoken and even shy.

усі ці люди вважали себе

тихими, м'якими й навіть сором'язливими.

And they all took the spotlight,

І всі вони привертали увагу громадськості,

even though every bone in their bodies was telling them not to.

хоч кожна їхня клітинка

була проти цього.

And this turns out to have a special power all its own,

Але в цьому криється й певна сила,

оскільки люди розуміють, що ці лідери при владі

because people could feel that these leaders were at the helm

не через бажання віддавати накази іншим

not because they enjoyed directing others

і не через велику любов до публічності;

and not out of the pleasure of being looked at;

просто в них не було іншого вибору,

they were there because they had no choice,

вони були змушені чинити так, як, їм здавалось, буде правильно.

because they were driven to do what they thought was right.

Now I think at this point it's important for me to say

Все ж, гадаю, зараз мені слід зауважити,

that I actually love extroverts.

що насправді я люблю екстравертів.

I always like to say some of my best friends are extroverts,

Я з радістю констатую, що більшість моїх друзів є екстравертами,

including my beloved husband.

включно з моїм коханим чоловіком.

And we all fall at different points, of course,

У кожного з нас, звісно ж, різні погляди

along the introvert/extrovert spectrum.

на питання інтровертів/екстравертів.

Even Carl Jung, the psychologist who first popularized these terms,

Навіть Карл Юнг, психолог, хто першим відкрив ці терміни для загалу, казав,

said that there's no such thing as a pure introvert

що немає такого поняття, як чистої води інтроверт

чи екстраверт.

or a pure extrovert.

He said that such a man would be in a lunatic asylum,

Він наголошував, що якби така людина існувала, то

вона була б у божевільні.

if he existed at all.

And some people fall smack in the middle of the introvert/extrovert spectrum,

Деякі люди перебувають на межі

між інтровертами й екстравертами,

and we call these people ambiverts.

і ми називаємо їх амбівертами.

And I often think that they have the best of all worlds.

Я переконана, що їм дісталось найкраще з цих двох світів.

But many of us do recognize ourselves as one type or the other.

Багато з нас впізнають у собі риси, характерні як для першого, так і для другого типу.

And what I'm saying is that culturally, we need a much better balance.

І що я намагаюсь сказати, так це те, що нам потрібен кращий баланс у культурному аспекті.

We need more of a yin and yang between these two types.

Потрібна тісніша взаємодія

цих крайніх протилежностей.

This is especially important

Це особливо важливо,

when it comes to creativity and to productivity,

коли йдеться про творчість і продуктивність,

because when psychologists look at the lives of the most creative people,

адже коли психологи розглядають

життя більшості творчих людей,

what they find

вони бачать

are people who are very good at exchanging ideas

велику здатність обмінюватись ідеями

and advancing ideas,

розвивати ідеї,

but who also have a serious streak of introversion in them.

проте помічають і риси інтровертів у цих видатних особистостей.

And this is because solitude

А все це тому, що усамітнення зазвичай і є запорукою

is a crucial ingredient often to creativity.

творчості.

So Darwin,

Скажімо, Дарвін

he took long walks alone in the woods

полюбляв прогулянки лісом на самоті

and emphatically turned down dinner-party invitations.

і навідріз відмовлявся від запрошень на вечері.

Theodor Geisel, better known as Dr. Seuss,

Теодор Гейзель, більше відомий як доктор Сьюз,

he dreamed up many of his amazing creations

вигадав багатьох чудових персонажів

in a lonely bell tower office that he had

в усамітненому висотному офісі,

in the back of his house in La Jolla, California.

що розташовувався позаду його будинку в Ла Хойа, Каліфорнія.

And he was actually afraid to meet the young children who read his books

І насправді він побоювався зустріти

своїх маленьких читачів,

for fear that they were expecting him this kind of jolly Santa Claus-like figure

які, мабуть, очікують угледіти в ньому

такого собі веселуна-Санта Клауса,

and would be disappointed with his more reserved persona.

проте, певно, розчаруються, побачивши натомість більш стриману особистість.

Steve Wozniak invented the first Apple computer

Стів Возняк створив перший комп'ютер Apple,

sitting alone in his cubicle in Hewlett-Packard

сидячи наодинці, у власному офісі

в компанії Hewlett-Packard, де він на той час працював.

where he was working at the time.

Він стверджує, що ніколи б не зміг досягти такого рівня,

And he says that he never would have become such an expert in the first place

якби не був інтровертом і не покинув власну домівку

had he not been too introverted to leave the house

в ранньому віці.

when he was growing up.

Звісно ж,

Now, of course,

this does not mean that we should all stop collaborating --

це ні в якому разі не означає, що нам усім слід припинити співпрацювати -

and case in point, is Steve Wozniak famously coming together with Steve Jobs

маємо наглядний приклад такого успішного знайомства Стіва Возняка із Стівом Джобсом,

to start Apple Computer --

результатом якого стала поява комп'ютерів Apple -

but it does mean that solitude matters

проте потрібно зрозуміти важливість усамітнення

and that for some people it is the air that they breathe.

і те, що для багатьох людей -

це життєво необхідний ковток повітря.

And in fact, we have known for centuries about the transcendent power of solitude.

Уже протягом багатьох століть

нам відома надзвичайна сила самотності.

It's only recently that we've strangely begun to forget it.

Лишень нещодавно ми, з незрозумілих причин, почали забувати про неї.

If you look at most of the world's major religions,

Якщо ж ви поглянете на основні світові релігії,

you will find seekers --

то знайдете промовців:

Moses, Jesus, Buddha, Muhammad --

Мойсея, Ісуса, Будду, Мухаммеда -

seekers who are going off by themselves alone to the wilderness,

промовців, які все ж мандрували наодинці,

усамітнювались у пустельній місцевості,

where they then have profound epiphanies and revelations

і саме наодинці на них сходили одкровення та траплялися Богоявлення,

that they then bring back to the rest of the community.

які вже потім вони поширювали серед своїх спільнот.

So, no wilderness, no revelations.

Таким чином виходить: нема усамітнення, нема й одкровення.

This is no surprise, though,

І це аж ніяк не новина,

if you look at the insights of contemporary psychology.

натомість радше аспект сучасної психології.

It turns out that we can't even be in a group of people

Виявляється, ми не можемо перебувати поміж людей,

without instinctively mirroring, mimicking their opinions.

не повторюючи та не відображаючи їхні думки на підсвідомому рівні.

Even about seemingly personal and visceral things

Навіть якщо ми говоримо про, на перший погляд, особисті та примітивні речі,

like who you're attracted to,

на кшталт особистих вподобань,

you will start aping the beliefs of the people around you

спершу ви почнете наслідувати переконання оточення,

without even realizing that that's what you're doing.

навіть не усвідомлюючи, що ви це робите.

And groups famously follow the opinions

Група радісно підтримує ідеї

of the most dominant or charismatic person in the room,

найбільш сильної або харизматичної особистості,

even though there's zero correlation

хоч немає жодного зв'язку

between being the best talker and having the best ideas --

між здатністю бути найкращим оратором та мати найкращі ідеї.

I mean zero.

Підкреслюю - жодного.

So --

Отже...

(Laughter)

(Сміх)

You might be following the person with the best ideas,

Ви можете наслідувати людину з накращими ідеями,

but you might not.

але не факт, що вони найкращі.

And do you really want to leave it up to chance?

Невже ви залишите це на волю випадку?

Much better for everybody to go off by themselves,

Набагато краще буде йти по життю самостійно,

generate their own ideas

висловлювати власні ідеї,

freed from the distortions of group dynamics,

звільнившись від спотворень групового руху,

and then come together as a team

натомість збираючись командою,

to talk them through in a well-managed environment

для обговорень у добре облаштованому середовищі,

and take it from there.

отримуючи найбільшу користь із цього.

Now if all this is true,

Чому ж тоді, коли все так гарно виходить,

then why are we getting it so wrong?

насправді все виявляється дуже погано?

Why are we setting up our schools this way, and our workplaces?

Чому ж ми облаштовуємо наші школи та робочі місця саме таким чином?

Чому ж ми змушуємо інтровертів почувати себе винними

And why are we making these introverts feel so guilty

лише через те, що їм потрібно побути певний час на самоті?

about wanting to just go off by themselves some of the time?

One answer lies deep in our cultural history.

Одна відповідь лежить глибоко в історії нашої культури.

Western societies,

Західні суспільства,

and in particular the U.S.,

особливо США,

have always favored the man of action over the "man" of contemplation.

завжди надавали перевагу завзятим людям,

на відміну від схильних до роздумів

та споглядання.

But in America's early days,

Проте в ранні роки існування Америки

we lived in what historians call a culture of character,

популярною була культура характеру, як її називають історики,

where we still, at that point, valued people

коли людей цінують за

for their inner selves and their moral rectitude.

внутрішнє "я" та непорушні моральні устої.

And if you look at the self-help books from this era,

Якщо ви поглянете на тогочасні підручники із самовдосконалення,

they all had titles with things like

то знайдете щось на зразок

"Character, the Grandest Thing in the World."

"Характер, найбільш значима річ у світі".

And they featured role models like Abraham Lincoln,

Вони брали за основу такі образи, як Авраам Лінкольн,

who was praised for being modest and unassuming.

якого цінували за скромність та невибагливість.

Ralph Waldo Emerson called him

Ральф Волдо Емерсон називав його

"A man who does not offend by superiority."

"людиною, не враженою зверхністю".

But then we hit the 20th century,

Проте на початку ХХ століття

and we entered a new culture

ми вступили в епоху нової культури,

that historians call the culture of personality.

яку історики називають культурою особистості.

What happened is we had evolved an agricultural economy

Сталось так, що ми зрадили сільськогосподарській економіці

зі світом великого бізнесу.

to a world of big business.

And so suddenly people are moving from small towns to the cities.

Унаслідок цього люди раптово почали переїжджати

з маленьких містечок до мегаполісів.

And instead of working alongside people they've known all their lives,

Замість людей, із якими ми звикли працювати пліч-о-пліч,

now they are having to prove themselves in a crowd of strangers.

з'явилась необхідність заявляти про себе

в натовпі незнайомців.

So, quite understandably,

Тому досить закономірно,

qualities like magnetism and charisma suddenly come to seem really important.

що такі якості, як шарм та харизма,

раптом почали вважатись справді значимими.

And sure enough, the self-help books change to meet these new needs

І, звісно ж, книжки із саморозвитку змінили орієнтацію

and they start to have names

і почали називатись

like "How to Win Friends and Influence People."

на кшталт "Як завоювати дружбу та впливати на людей".

And they feature as their role models really great salesmen.

Вони ж обирають ключовими моделями

найкращих продавців.

So that's the world we're living in today.

Ось який він - світ, у якому ми зараз живемо.

That's our cultural inheritance.

Така ось вона, наша культурна спадщина.

Now none of this is to say that social skills are unimportant,

Я в жодному разі

не применшую роль соціальних навичок,

and I'm also not calling for the abolishing of teamwork at all.

і не пропагую

відмову від командної роботи.

The same religions who send their sages off to lonely mountain tops

Ці само релігії, які засилають своїх мудреців до самотніх гірських вершин,

also teach us love and trust.

також вчать нас любові та довіри.

And the problems that we are facing today

Проблеми, з якими ми стикаємось сьогодні

in fields like science and in economics

у сферах науки та економіки,

are so vast and so complex

настільки глибокі та складні,

that we are going to need armies of people coming together

що нам знадобляться армії людей, об'єднаних задля

вирішення спільних проблем.

to solve them working together.

But I am saying that the more freedom that we give introverts to be themselves,

Я ж намагаюсь сказати: що більше свободи ми дамо інтровертам бути тими, ким вони є,

то більше шансів, що вони

the more likely that they are

to come up with their own unique solutions to these problems.

самостійно зможуть підійти до вирішення цих проблем.

So now I'd like to share with you what's in my suitcase today.

Зараз я хочу поділитись із вами

вмістом моєї валізи.

Guess what?

Вгадайте, що там?

Books.

Книжки.

I have a suitcase full of books.

Повна валіза книжок.

Here's Margaret Atwood, "Cat's Eye."

Тут є "Котяче око" Маргарет Етвуд.

Here's a novel by Milan Kundera.

Ось роман Мілана Кундери.

And here's "The Guide for the Perplexed" by Maimonides.

"Путівник розгублених"

Маймоніда.

But these are not exactly my books.

Проте це не зовсім мої книжки.

I brought these books with me

Я принесла ці книжки,

because they were written by my grandfather's favorite authors.

оскільки вони були написані улюбленими авторами мого дідуся.

My grandfather was a rabbi

Мій дідусь був рабином,

and he was a widower

а також вдівцем

who lived alone in a small apartment in Brooklyn

і мешкав один у маленькій квартирці у Брукліні,

that was my favorite place in the world when I was growing up,

яка була для мене найкращим місцем у світі, коли я зростала,

partly because it was filled with his very gentle, very courtly presence

частково тому, що вона була сповнена його ніжною та ввічливою присутністю,

and partly because it was filled with books.

а частково тому, що там була купа книжок.

I mean literally every table, every chair in this apartment

Кожен стіл, кожен стілець у квартирі буквально

had yielded its original function

виконував окрему функцію -

to now serve as a surface for swaying stacks of books.

угинатися під стосом книжок.

Just like the rest of my family,

Як і решта моєї родини,

my grandfather's favorite thing to do in the whole world was to read.

дідусь понад усе на світі любив читати.

But he also loved his congregation,

Проте він також любив свій сан,

and you could feel this love in the sermons that he gave

і ця любов відчувалась у кожній проповіді, яку він проголошував

every week for the 62 years that he was a rabbi.

щотижня, протягом 62 років, коли він був рабином.

He would takes the fruits of each week's reading

Він вбирав корисне з кожного дня читання

and he would weave

та переплітав у заплутані гобелени стародавні та гуманістичні думки.

these intricate tapestries of ancient and humanist thought.

Люди приходили звідусіль,

And people would come from all over to hear him speak.

щоб послухати його.

But here's the thing about my grandfather.

Проте ось що я скажу про мого дідуся.

Під його церемоніальною роллю

Underneath this ceremonial role,

he was really modest and really introverted --

приховувався справді скромний інтроверт -

so much so that when he delivered these sermons,

найсильніше це виявлялося, коли він проголошував проповіді

he had trouble making eye contact

і йому було тяжко тримати зоровий контакт

with the very same congregation that he had been speaking to for 62 years.

з тією ж самою парафією,

до якої він промовляв протягом 62 років.

And even away from the podium,

Навіть далеко від трибуни,

when you called him to say hello,

коли його кликали просто привітатись,

he would often end the conversation prematurely

часто він завершував розмову поспішно,

for fear that he was taking up too much of your time.

побоюючись, що забере надто багато часу.

But when he died at the age of 94,

Коли ж він помер у свої 94,

the police had to close down the streets of his neighborhood

поліції довелось перекрити вулиці того району, де він проживав,

to accommodate the crowd of people who came out to mourn him.

щоб розмістити увесь натовп,

який прийшов ушанувати його.

Сьогодні ж я хочу наслідувати приклад мого діда

And so these days I try to learn from my grandfather's example

на свій лад.

in my own way.

So I just published a book about introversion,

Я щойно опублікувала книгу про інтроверсію,

and it took me about seven years to write.

і мені знадобилося сім років, щоб написати її.

And for me, that seven years was like total bliss,

Ці сім років стали для мене суцільним блаженством,

because I was reading, I was writing,

тому що я читала і писала,

I was thinking, I was researching.

думала і досліджувала.

It was my version

Це стало моїм варіантом

of my grandfather's hours of the day alone in his library.

дідусевої години насамоті в його бібліотеці.

But now all of a sudden my job is very different,

Проте я раптом опинилась у зовсім іншій ролі

and my job is to be out here talking about it,

і тепер я стою тут і розповідаю

talking about introversion.

про те, який я насправді інтроверт.

(Laughter)

(Сміх)

And that's a lot harder for me,

І це набагато тяжче для мене,

because as honored as I am to be here with all of you right now,

оскільки, незважаючи на те що мені дуже приємно

бути тут зараз із вами,

this is not my natural milieu.

насправді це не моє звичне середовище.

So I prepared for moments like these as best I could.

Тому я готуюсь до таких моментів,

як тільки можу.

I spent the last year practicing public speaking

Останній рік я вправлялась у публічних розмовах

every chance I could get.

за кожної нагоди.

And I call this my "year of speaking dangerously."

Я називаю це власним "роком небезпечних розмов".

(Laughter)

(Сміх)

And that actually helped a lot.

Насправді це дуже допомогло.

But I'll tell you, what helps even more

Але все ж я скажу вам, що допомагає найбільше -

is my sense, my belief, my hope that when it comes to our attitudes

це мої відчуття, моя віра і надія,

що коли йдеться про нашу особисту позицію

to introversion and to quiet and to solitude,

щодо інтровертів, спокою і усамітненності,

we truly are poised on the brink on dramatic change.

ми перебуваємо за крок від різких змін.

I mean, we are.

Насправді так і є.

And so I am going to leave you now

Наразі ж я збираюсь залишити вас

with three calls for action for those who share this vision.

із трьома закликами до дії,

для тих, хто поділяє таку ж думку.

Number one:

Номер один:

Stop the madness for constant group work.

облиште це божевілля навколо групової роботи.

Just stop it.

Просто облиште.

(Laughter)

(Сміх)

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

And I want to be clear about what I'm saying,

Я хочу чітко пояснити, що я маю на увазі,

because I deeply believe our offices

адже я глибоко переконана, що наші офіси

should be encouraging casual, chatty cafe-style types of interactions --

мають спонукати

до невимушеного, неофіційного типу спілкування, як у кафе,

you know, the kind where people come together

знаєте, коли люди збираються разом

and serendipitously have an exchange of ideas.

і обмінюються ідеями, наче зовсім спонтанно.

That is great.

Це чудово.

It's great for introverts and it's great for extroverts.

Чудово як для інтровертів так і для екстравертів.

But we need much more privacy and much more freedom

Нам потрібно набагато більше приватності та набагато більше свободи

і набагато більше незалежності на роботі,

and much more autonomy at work.

School, same thing.

у школі і т. д.

We need to be teaching kids to work together, for sure,

Звісно ж, потрібно вчити дітей товаришувати, проте

but we also need to be teaching them how to work on their own.

не менш важливо вчити їх працювати самостійно.

Це також надзвичайно важливо для дітей-екстравертів.

This is especially important for extroverted children too.

Їм потрібно вміти працювати самостійно,

They need to work on their own

because that is where deep thought comes from in part.

адже саме таким чином вони вчаться глибоко мислити.

Добре, тепер номер два: ходіть у пустельні місцевості.

Okay, number two: Go to the wilderness.

Be like Buddha, have your own revelations.

Будьте як Будда, здобувайте власні одкровення.

I'm not saying

Я не кажу,

that we all have to now go off and build our own cabins in the woods

що нам усім треба негайно почати будувати окремі хатинки в лісах,

and never talk to each other again,

ніколи не розмовляючи один з одним,

but I am saying that we could all stand to unplug

але я кажу, що ми можемо розділятися

and get inside our own heads a little more often.

та заглядати до власної голови

трошки частіше.

Number three:

Номер три:

Take a good look at what's inside your own suitcase

добре роздивіться, що всередині вашої валізи

and why you put it there.

і чому ви саме це до неї поклали.

So extroverts,

Отже, екстраверти,

maybe your suitcases are also full of books.

можливо, ваші валізи також наповнені книжками.

Or maybe they're full of champagne glasses or skydiving equipment.

Або ж у них купа келихів для шампанського

чи спорядження для стрибків із парашутом.

Whatever it is, I hope you take these things out every chance you get

Хоч би що там було, сподіваюсь, ви скористаєтесь цим за першої ж нагоди,

and grace us with your energy and your joy.

заряджаючи нас своєю енергією та радістю.

But introverts, you being you,

А от ви, інтроверти, якщо будете самими собою,

you probably have the impulse to guard very carefully

можливо, матимете наснагу уважно охороняти

what's inside your own suitcase.

вміст власних валіз.

And that's okay.

І це теж добре.

But occasionally, just occasionally,

Проте час від часу, лишень час від часу,

I hope you will open up your suitcases for other people to see,

сподіваюсь, що ви розкриватимете валізи й для інших людей,

because the world needs you and it needs the things you carry.

тому що ви потрібні світу, так само як і вміст ваших валіз.

So I wish you the best of all possible journeys

Я бажаю вам лише найкращої з усіх можливих подорожей

and the courage to speak softly.

та сміливості говорити толерантно.

Thank you very much.

Дуже вам дякую.

(Applause)

(Аплодисменти)

Thank you. Thank you.

Дякую вам. Дякую.

(Applause)

(Аплодисменти)