Dare to Educate Afghan Girls | Shabana Basij-Rasikh | TED Talks

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Mariia Chepela Утверджено: Hanna Leliv

When I was 11,

Коли мені було 11,

I remember waking up one morning to the sound of joy in my house.

пам'ятаю, як прокинулась від радісного гомону в будинку.

My father was listening to BBC News

По маленькому сірому радіо

on his small, gray radio.

мій батько слухав новини ВВС (Бі-Бі-Сі).

There was a big smile on his face which was unusual then,

На його обличчі сяяла посмішка, що здивувало мене,

because the news mostly depressed him.

оскільки зазвичай новини його пригнічували.

"The Taliban are gone!" my father shouted.

"Влада Талібану закінчилась!" -- вигукнув батько.

I didn't know what it meant,

Я не знала, що це значило,

but I could see that my father was very, very happy.

проте я бачила, що батько був надзвичайно щасливий.

"You can go to a real school now," he said.

Він сказав: "Тепер ти можеш ходити до справжньої школи".

A morning that I will never forget.

Я ніколи не забуду цього ранку.

A real school.

Справжня школа.

You see, I was six when the Taliban took over Afghanistan

Розумієте, мені було 6, коли Таліби захопили Афганістан

and made it illegal for girls to go to school.

і заборонили дівчатам відвідувати школу.

So for the next five years, I dressed as a boy

Тому протягом наступних п'яти років я переодягалася в чоловічий одяг

to escort my older sister, who was no longer allowed

і супроводжувала свою старшу сестру до таємної школи.

to be outside alone, to a secret school.

Їй не можна було виходити на вулицю самій.

It was the only way we both could be educated.

Лише таким чином ми обоє могли навчатися.

Each day, we took a different route

Кожного дня ми йшли іншою дорогою,

so that no one would suspect where we were going.

щоб ніхто не запідозрив, куди ми прямували.

We would cover our books in grocery bags

Ми ховали книги в пакети для продуктів,

so it would seem we were just out shopping.

щоб усі думали, що ми просто йдемо за покупками.

The school was in a house,

Школа знаходилася у будинку,

more than 100 of us packed in one small living room.

де понад сто учнів тиснулися у маленькій вітальні.

It was cozy in winter but extremely hot in summer.

Взимку нам було затишно, а от влітку -- дуже спекотно.

We all knew we were risking our lives --

Ми всі: вчитель, учні та батьки --

the teacher, the students and our parents.

усвідомлювали, що ризикуємо життям.

From time to time, the school would suddenly be canceled

Час від часу школу раптово на тиждень

for a week because Taliban were suspicious.

відміняли через те, що Талібан щось запідозрив.

We always wondered what they knew about us.

Ми завжди переймалися тим, чи вони знали щось про нас.

Were we being followed?

Чи стежать за нами?

Do they know where we live?

Чи знають, де ми живемо?

We were scared,

Попри те, що нам було страшно,

but still, school was where we wanted to be.

ми все ж хотіли ходити до школи.

I was very lucky to grow up in a family

Мені дуже пощастило виховуватися в сім'ї,

where education was prized and daughters were treasured.

де цінували освіту і оберігали доньок.

My grandfather was an extraordinary man for his time.

Мій дідусь був надзвичайною людиною свого часу.

A total maverick from a remote province of Afghanistan,

Невиправний вільнодумець із віддаленої провінції Афганістану,

he insisted that his daughter, my mom,

він наполягав, щоб його донька, моя мати,

go to school, and for that he was disowned by his father.

відвідувала школу, і через це його батько відмовився від нього.

But my educated mother became a teacher.

Моя освічена мама стала вчителькою.

There she is.

Ось вона.

She retired two years ago, only to turn our house

Два роки тому вона вийшла на пенсію і перетворила

into a school for girls and women in our neighborhood.

наш будинок на школу для місцевих дівчат та жінок.

And my father -- that's him --

А мій батько -- це він --

he was the first ever in his family to receive an education.

перший зі своєї сім'ї здобув освіту.

There was no question that his children

Він був впевнений, що його діти,

would receive an education, including his daughters,

у тому числі й доньки, отримають освіту,

despite the Taliban, despite the risks.

незважаючи на Талібан, незважаючи на ризик.

To him, there was greater risk in not educating his children.

Відсутність освіти у дітей видавалася йому небезпечнішою проблемою.

During Taliban years, I remember

Пам'ятаю, як у період влади Талібану,

there were times I would get so frustrated by our life

були часи, коли мені не хотілося жити

and always being scared and not seeing a future.

у постійному страху без надії на майбутнє.

I would want to quit,

Хотілося просто все кинути,

but my father,

та мій батько

he would say,

казав:

"Listen, my daughter,

"Послухай сюди, доню,

you can lose everything you own in your life.

ти можеш втратити все у своєму житті.

Your money can be stolen. You can be forced to leave your home during a war.

Твої гроші можуть вкрасти. Тебе можуть змусити покинути дім в часи війни.

But the one thing that will always remain with you

Проте лише одне буде з тобою завжди --

is what is here,

те, що тут.

and if we have to sell our blood to pay your school fees,

І навіть якщо ми змушені будемо продати свою кров, щоб заплатити за навчання,

we will.

ми зробимо це без вагань.

So do you still not want to continue?"

То ти все ж не хочеш вчитись далі?"

Today I am 22.

Зараз мені 22.

I was raised in a country that has been destroyed

Я виросла у країні, яку зруйнували

by decades of war.

десятки років війни.

Fewer than six percent of women my age have made it beyond high school,

Менш ніж 6 відсотків жінок мого віку спромоглися отримати вищу освіту,

and had my family not been so committed to my education,

і якби моя сім'я не надавала такого значення моїй освіті,

I would be one of them.

я була б однією з них.

Instead, I stand here a proud graduate of Middlebury College.

Натомість, я стою перед вами, випускниця університету Мідлбері.

(Applause)

(Оплески)

When I returned to Afghanistan, my grandfather,

Коли я повернулася до Афганістану, мій дідусь,

the one exiled from his home for daring to educate his daughters,

той, якого вигнали з дому за бажання дати освіту своїм донькам,

was among the first to congratulate me.

одним із перших привітав мене.

He not only brags about my college degree,

Він хизується не тільки тим, що в мене є вища освіта,

but also that I was the first woman,

а й тим, що я була першою жінкою,

and that I am the first woman

і, що я наразі перша жінка,

to drive him through the streets of Kabul.

яка сидить за кермом авто і возить його вулицями Кабула.

(Applause)

(Оплески)

My family believes in me.

Моя сім'я вірить у мене.

I dream big, but my family dreams even bigger for me.

У мене великі сподівання на майбутнє, а у моєї сім'ї на мене - ще більші.

That's why I am a global ambassador for 10x10,

Саме тому я -- представник глобальної кампанії

a global campaign to educate women.

10х10, яка має на меті надати освіту жінкам.

That's why I cofounded SOLA,

Саме тому я -- співзасновниця SOLA --

the first and perhaps only boarding school

першої, і, певно, єдиної школи-інтернату

for girls in Afghanistan,

для дівчат в Афганістані,

a country where it's still risky for girls to go to school.

країні, де дівчатам все ще небезпечно відвідувати школу.

The exciting thing is that I see students at my school

Мене тішить, що я бачу учениць у мене в школі,

with ambition grabbing at opportunity.

які здатні самореалізуватися.

And I see their parents and their fathers

І я бачу їхніх батьків, які,

who, like my own, advocate for them,

як і мій власний, захищають їх

despite and even in the face of daunting opposition.

попри всі перешкоди.

Like Ahmed. That's not his real name,

Ахмед один із них. Це його несправжнє ім'я,

and I cannot show you his face,

і я не можу показати вам його обличчя,

but Ahmed is the father of one of my students.

але він батько однієї з учениць.

Less than a month ago, he and his daughter

Менш ніж місяць тому, він зі своєю донькою

were on their way from SOLA to their village,

поверталися зі школи до свого села

and they literally missed being killed

і ще б мить - і вони б загинули

by a roadside bomb by minutes.

від вибуху придорожньої міни.

As he arrived home, the phone rang,

Зайшовши до будинку, Ахмед почув телефонний дзвінок.

a voice warning him

Голос у слухавці попередив,

that if he sent his daughter back to school,

що якщо він дозволить доньці повернутися до школи,

they would try again.

то вибух повториться.

"Kill me now, if you wish," he said,

"Ти можеш вбити мене зараз, якщо хочеш, -- сказав Ахмед, --

"but I will not ruin my daughter's future

але я не руйнуватиму майбутнє моєї доньки

because of your old and backward ideas."

через твої відсталі погляди".

What I've come to realize about Afghanistan,

Я помітила, що в Афганістані,

and this is something that is often dismissed in the West,

що не є характерним для Заходу,

that behind most of us who succeed

за кожною з нас, хто досяг успіху,

is a father who recognizes the value in his daughter

стоїть батько, який вірить у свою доньку,

and who sees that her success is his success.

і який розуміє, що її успіх -- це і його успіх.

It's not to say that our mothers aren't key in our success.

Я не кажу, що наші матері не сприяють нашому успіхові.

In fact, they're often the initial and convincing negotiators

Насправді, саме вони часто першими

of a bright future for their daughters,

підштовхують своїх доньок до успішного майбутнього,

but in the context of a society like in Afghanistan,

проте, якщо розглядати таке суспільство, як у Афганістані,

we must have the support of men.

то нам просто необхідна підтримка чоловіків.

Under the Taliban, girls who went to school

За влади Талібану дівчат, які ходили до школи,

numbered in the hundreds --

налічувалося сотні.

remember, it was illegal.

Не забувайте, це було заборонено.

But today, more than three million girls are in school in Afghanistan.

Проте зараз у школах Афганістану їх понад три мільйони.

(Applause)

(Оплески)

Afghanistan looks so different from here in America.

Афганістан виглядає зовсім по-іншому з Америки.

I find that Americans see the fragility in changes.

Мені здається, що американці вбачають нетривалість у змінах.

I fear that these changes will not last

Боюсь, що ці зміни не триватимуть

much beyond the U.S. troops' withdrawal.

після виведення військ США.

But when I am back in Afghanistan,

Але коли я повертаюсь до Афганістану,

when I see the students in my school

коли бачу своїх учениць

and their parents who advocate for them,

та їхніх батьків, які захищають їх,

who encourage them, I see a promising future

які підтримують їх, я бачу світле майбутнє

and lasting change.

і тривалі зміни.

To me, Afghanistan is a country of hope and boundless possibilities,

Для мене Афганістан -- країна надії та необмежених можливостей,

and every single day

і кожного дня

the girls of SOLA remind me of that.

дівчата з SOLA нагадують мені про це.

Like me, they are dreaming big.

Як і в мене, у них великі сподівання на майбутнє.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)