The riddle of experience vs. memory | Daniel Kahneman

Перекладач: Mariya Udud Утверджено: Hanna Leliv

Everybody talks about happiness these days.

Тепер усі говорять про щастя.

I had somebody count the number of books

Одного разу я попросив одного чоловіка порахувати всі книжки

with "happiness" in the title published in the last five years

зі словом "щастя" в назві, що були опубліковані за останні 5 років.

and they gave up after about 40, and there were many more.

Він зупинився на 40-ій, але їх було більше.

There is a huge wave of interest in happiness,

Тепер щораз більше дослідників

among researchers.

цікавляться питанням щастя.

There is a lot of happiness coaching.

Існує багато тренінгів на цю тему.

Everybody would like to make people happier.

Кожен хоче зробити людей щасливішими.

But in spite of all this flood of work,

Але незважаючи на таку кількість літератури,

there are several cognitive traps

існують певні поведінкові пастки,

that sort of make it almost impossible to think straight

які не дають змоги правильно мислити

about happiness.

про щастя.

And my talk today will be mostly about these cognitive traps.

Моя сьогоднішня промова в основному буде присвячена цим пасткам.

This applies to laypeople thinking about their own happiness,

Вони стосуються звичайних людей, які задумаються про своє щастя,

and it applies to scholars thinking about happiness,

а також учених, які роздумують про щастя,

тому що, виявляється, що ми заплуталися так само, як і вони.

because it turns out we're just as messed up as anybody else is.

The first of these traps

Перша з цих пасток -

is a reluctance to admit complexity.

це небажання визнати, яким складним є це поняття.

It turns out that the word "happiness"

Виявляється, слово "щастя"

is just not a useful word anymore,

не є таким корисним словом,

because we apply it to too many different things.

тому що ми застосовуємо його до надто різних речей.

I think there is one particular meaning to which we might restrict it,

Думаю, що є одне конкретне визначення, яким ми повинні обмежитися,

but by and large,

але, в загальному,

this is something that we'll have to give up

це те, що ми вимушені будемо забути

and we'll have to adopt the more complicated view

і сформувати більш комплексний погляд

of what well-being is.

на те, що таке добробут.

The second trap is a confusion between experience and memory;

Друга пастка - це змішування досвіду і памяті,

basically, it's between being happy in your life,

тобто між відчуттям щастя в житті

and being happy about your life

і відчуттям щастя щодо свого життя

or happy with your life.

або задоволення своїм життям.

And those are two very different concepts,

Це дві цілком різних концепції,

and they're both lumped in the notion of happiness.

але зазвичай їх об'єднують в одне поняття щастя.

And the third is the focusing illusion,

Третя - це ілюзія фокусу.

and it's the unfortunate fact that we can't think about any circumstance

Прикро, що ми не можемо думати про певну обставину,

that affects well-being

яка впливає на наш добробут,

without distorting its importance.

не викривлюючи її важливості.

I mean, this is a real cognitive trap.

Це справжня когнітивна пастка.

There's just no way of getting it right.

Не існує способу зрозуміти це правильно.

Now, I'd like to start with an example

Мені хотілося б почати з прикладу людини,

of somebody who had a question-and-answer session

яка взяла участь в опитуванні

after one of my lectures reported a story,

після однієї з моїх лекцій про історію,

and that was a story --

і ось яка то була історія.

He said he'd been listening to a symphony,

Він розповів, як одного разу слухав симфонію,

and it was absolutely glorious music

це була просто надзвичайна музика,

and at the very end of the recording,

але в кінці запису

there was a dreadful screeching sound.

пролунав жахливий скреготливий звук.

And then he added, really quite emotionally,

Потім він додав, досить емоційно,

it ruined the whole experience.

що це зіпсувало весь досвід.

But it hadn't.

Але це не так.

What it had ruined were the memories of the experience.

Це зіпсувало спогад про досвід.

He had had the experience.

Він пережив цей досвід.

He had had 20 minutes of glorious music.

Він пережив 20 хвилин чудової музики.

They counted for nothing

Але вони не мали жодного значення,

because he was left with a memory;

тому що все, що залишилося - його спогад;

the memory was ruined,

спогад було зіпсуто,

and the memory was all that he had gotten to keep.

і спогад був єдиним, що у нього залишилося.

What this is telling us, really,

Висновок, насправді, в тому,

is that we might be thinking of ourselves and of other people

що ми, можливо, сприймаємо себе й інших людей

in terms of two selves.

крізь призму двох я.

There is an experiencing self,

Одне - це відчуттєве я,

who lives in the present

яке живе в цю мить,

and knows the present,

і знає тільки теперішнє,

is capable of re-living the past,

може пережити досвід минулого,

but basically it has only the present.

але, насправді, має тільки теперішнє.

It's the experiencing self that the doctor approaches --

Це те відчуттєве я, до якого звертається лікар,

you know, when the doctor asks,

ви знаєте, коли він запитує:

"Does it hurt now when I touch you here?"

"Вам боляче, коли я торкаюся?"

And then there is a remembering self,

Є пам'ятєве я.

and the remembering self is the one that keeps score,

Пам'ятєве я - це те, яке веде рахунок

and maintains the story of our life,

і зберігає історію нашого життя,

and it's the one that the doctor approaches

це те, до кого звертається лікар

in asking the question,

із запитанням:

"How have you been feeling lately?"

"Як ви почуваєтеся останнім часом?",

or "How was your trip to Albania?" or something like that.

або "Як ваша подорож до Албанії?", чи щось схоже.

Those are two very different entities,

Це дві абсолютно різні сутності -

the experiencing self and the remembering self,

відчуттєве я і пам'ятєве я,

and getting confused between them is part of the mess

плутанина між ними створює сум'яття

about the notion of happiness.

з поняттям щастя.

Now, the remembering self

Пам'ятєве я -

is a storyteller.

це оповідач історій.

And that really starts with a basic response of our memories --

Це починається з базової реакції наших спогадів,

it starts immediately.

починається відразу.

We don't only tell stories when we set out to tell stories.

Ми розповідаємо історії не тільки тоді, коли маємо намір розповісти їх.

Our memory tells us stories,

Наша пам'ять розповідає нам історії.

that is, what we get to keep from our experiences

Все, що ми виносимо з нашого досвіду,

is a story.

є історією.

And let me begin with one example.

Наведу один приклад.

This is an old study.

Це одне давнє дослідження.

Those are actual patients undergoing a painful procedure.

Реальні пацієнти проходять болючу процедуру.

I won't go into detail. It's no longer painful these days,

Не заглиблюватимуся в деталі. В наш час це безболісно,

but it was painful when this study was run in the 1990s.

але тоді, в 1990-х роках, було по-іншому.

They were asked to report on their pain every 60 seconds.

Їх просили розповідати про свої відчуття кожну хвилину.

Here are two patients,

Ось два пацієнти.

those are their recordings.

Їхні дані.

And you are asked, "Who of them suffered more?"

Вас запитують: "Хто з них більше страждав?"

And it's a very easy question.

Це дуже просте запитання.

Clearly, Patient B suffered more --

Очевидно, що пацієнт Б страждав більше.

his colonoscopy was longer,

Його колоноскопія тривала довше,

and every minute of pain that Patient A had,

і кожну хвилину болю, яку витримав пацієнт А,

Patient B had, and more.

пацієнт Б також витримав, і навіть більше.

But now there is another question:

Але з'являється інше запитання:

"How much did these patients think they suffered?"

"Як сильно, на думку пацієнтів, вони страждали?"

And here is a surprise.

Тут нас очікує несподіванка.

The surprise is that Patient A

Вона полягає в тому, що спогади пацієнта А

had a much worse memory of the colonoscopy

про колоноскопію набагато гірші,

than Patient B.

ніж у пацієнта Б.

The stories of the colonoscopies were different,

Історії цих процедур були різними,

and because a very critical part of the story is how it ends.

і оскільки дуже важлива частина історії - це те, як вона закінчується.

And neither of these stories is very inspiring or great --

Жодна з них не надто надихає,

but one of them is this distinct ... (Laughter)

але одна з них знач... (Сміх)

but one of them is distinctly worse than the other.

але одна з них значно гірша, ніж інша.

And the one that is worse

Та, яка гірша, -

is the one where pain was at its peak at the very end;

це та, в якої сильніший біль в кінці процедури.

it's a bad story.

Це погана історія.

How do we know that?

Звідки ми це знаємо?

Because we asked these people after their colonoscopy,

Тому що ми опитували людей після колоноскопії,

and much later, too,

а також набагато пізніше.

"How bad was the whole thing, in total?"

"Наскільки все було погано, в загальному та в цілому?"

And it was much worse for A than for B, in memory.

Судячи зі спогадів, для А все було гіршим, ніж для Б.

Now this is a direct conflict

Виникає прямий конфлікт

between the experiencing self and the remembering self.

між відчуттєвим та пам'ятєвим я.

From the point of view of the experiencing self,

З точки зору відчуттєвого я,

clearly, B had a worse time.

очевидно, що пацієнт Б пережив гірший досвід.

Now, what you could do with Patient A,

А що ж із пацієнтом А?

and we actually ran clinical experiments,

Ми провели клінічне дослідження,

and it has been done, and it does work --

яке спрацювало.

you could actually extend the colonoscopy of Patient A

Ви можете продовжити колоноскопію пацієнта А,

by just keeping the tube in without jiggling it too much.

залишивши трубку всередині, але не рухаючи нею надто сильно.

That will cause the patient

Це принесе пацієнту

to suffer, but just a little

неприємні відчуття, але не сильний біль,

and much less than before.

набагато менший, ніж до того.

And if you do that for a couple of minutes,

Якщо робити це впродовж кількох хвилин,

you have made the experiencing self

ви поставите відчуттєве я

of Patient A worse off,

пацієнта А в гірше становище,

and you have the remembering self of Patient A

а його пам'ятєве я -

a lot better off,

у значно краще,

because now you have endowed Patient A

тому що тепер ви дали пацієнту А

with a better story

кращу історію

about his experience.

про пережитий ним досвід.

What defines a story?

Що визначає історію?

And that is true of the stories

Це справедливо щодо історій,

that memory delivers for us,

які пропонує нам пам'ять,

and it's also true of the stories that we make up.

а також до історій, які ми вигадуємо.

What defines a story are changes,

Історію визначають зміни,

significant moments and endings.

істотні моменти і кінцівка.

Endings are very, very important

Кінець дуже, дуже важливий,

and, in this case, the ending dominated.

і в даному випадку кінець був вирішальним.

Now, the experiencing self

Відчуттєве я

lives its life continuously.

живе безперервним життям.

It has moments of experience, one after the other.

У нього є моменти досвіду, одні за іншими.

And you can ask: What happens to these moments?

Можете запитати: "Що відбувається з тими моментами?"

And the answer is really straightforward:

Відповідь дуже проста.

They are lost forever.

Вони зникають назавжди.

I mean, most of the moments of our life --

Я говорю про те, що більшість моментів нашого життя -

and I calculated, you know, the psychological present

я підрахував, знаєте, психологічне теперішнє

is said to be about three seconds long;

триває три секунди.

that means that, you know,

Що означає, що

in a life there are about 600 million of them;

в житті їх приблизно 600 мільйонів.

in a month, there are about 600,000 --

В місяць - приблизно 600 000.

most of them don't leave a trace.

Більшість з них не залишає жодного сліду.

Most of them are completely ignored

Більшість - повністю ігнорується

by the remembering self.

пам'ятєвим я.

And yet, somehow you get the sense

Але якимось чином ви розумієте,

that they should count,

що вони повинні мати значення,

that what happens during these moments of experience

що те, що відбувається під час цих митей -

is our life.

це наше життя.

It's the finite resource that we're spending

Це обмежений ресурс, який ми витрачаємо,

while we're on this earth.

поки знаходимося на цій землі.

And how to spend it

Як його витратити -

would seem to be relevant,

здається цілком слушним запитанням,

but that is not the story

але це не та історія,

that the remembering self keeps for us.

яку пам'ятєве я зберігає для нас.

So we have the remembering self

У нас є пам'ятєве я

and the experiencing self,

і відчуттєве я.

and they're really quite distinct.

Вони насправді доволі відрізняються одне від одного.

The biggest difference between them

Найбільша відмінність

is in the handling of time.

полягає в їхньому підході до часу.

From the point of view of the experiencing self,

З точки зору відчуттєвого я,

if you have a vacation,

якщо ви перебуваєте у відпустці,

and the second week is just as good as the first,

і другий тиждень вашої подорожі такий же хороший, як і перший,

then the two-week vacation

тоді двотижнева подорож повинна бути

is twice as good as the one-week vacation.

вдвічі кращою, ніж однотижнева.

That's not the way it works at all for the remembering self.

Але для пам'ятєвого я це працює по-інакшому.

For the remembering self, a two-week vacation

Для пам'ятєвого я двотижнева подорож

is barely better than the one-week vacation

навряд чи краща, ніж однотижнева,

because there are no new memories added.

тому що нові враження не додаються.

You have not changed the story.

Історія не змінюється.

And in this way,

В цьому ракурсі

time is actually the critical variable

час - критична змінна,

that distinguishes a remembering self

яка відрізняє пам'ятєве я

from an experiencing self;

від відчуттєвого.

time has very little impact on the story.

Час майже не впливає на цю історію.

Now, the remembering self does more

Крім того, пам'ятєве я не тільки

than remember and tell stories.

запам'ятовує і розповідає історії.

It is actually the one that makes decisions

В реальності воно приймає рішення,

because, if you have a patient who has had, say,

тому що, якщо у вас пацієнт, у якого було, скажімо,

two colonoscopies with two different surgeons

дві колоноскопії у двох різних хірургів,

and is deciding which of them to choose,

і він вирішує, кого з них вибрати,

then the one that chooses

в цьому випадку вибір впаде на того,

is the one that has the memory that is less bad,

з ким спогади менш негативні.

and that's the surgeon that will be chosen.

Саме того хірурга він обере.

The experiencing self

Відчуттєве я

has no voice in this choice.

в цьому виборі голосу немає.

We actually don't choose between experiences,

Насправді, ми вибираємо не між двома досвідами.

we choose between memories of experiences.

Ми вибираємо між двома спогадами про переживання.

And even when we think about the future,

Коли ми думаємо про майбутнє,

we don't think of our future normally as experiences.

ми зазвичай не думаємо про наше майбутнє, як про переживання.

We think of our future

Ми думаємо про наше майбутнє,

as anticipated memories.

як про очікуваний спогад.

And basically you can look at this,

Знаєте, в цілому на це можна дивитися,

you know, as a tyranny of the remembering self,

як на тиранію пам'ятєвого я.

and you can think of the remembering self

Можна сказати, що пам'ятєве я

sort of dragging the experiencing self

наче тягне відчуттєве я

through experiences that

крізь ті переживання,

the experiencing self doesn't need.

які відчуттєвому я й не потрібні.

I have that sense that

У мене є відчуття, що

when we go on vacations

коли ми їдемо у відпустку,

this is very frequently the case;

часто буває так, що

that is, we go on vacations,

ми їдемо у відпустку,

to a very large extent,

в значній мірі,

in the service of our remembering self.

щоб улестити нашому пам'ятєвому я.

And this is a bit hard to justify I think.

Доволі складно знайти цьому виправдання, я думаю.

I mean, how much do we consume our memories?

Маю на увазі, як часто ми повертаємося до наших спогадів?

That is one of the explanations

Це одна з теорій,

that is given for the dominance

якою пояснюють домінування

of the remembering self.

пам'ятєвого я.

And when I think about that, I think about a vacation

Коли я думаю про це, я думаю про відпустку,

we had in Antarctica a few years ago,

коли ми їздили в Антарктиду кілька років тому,

which was clearly the best vacation I've ever had,

що цілком точно було моєю найкращою відпусткою.

and I think of it relatively often,

Я згадую про неї досить часто,

relative to how much I think of other vacations.

відносно того, як рідко я думаю про інші подорожі.

And I probably have consumed

Можливо, я повертався

my memories of that three-week trip, I would say,

до моїх спогадів про ту трьохтижневу подорож, я б сказав,

for about 25 minutes in the last four years.

впродовж близько 25 хвилин впродовж останніх чотирьох років.

Now, if I had ever opened the folder

Окрім того, якщо б я коли-небудь відкрив папку

with the 600 pictures in it,

з 600 фотографіями,

I would have spent another hour.

я б витратив ще одну годину.

Now, that is three weeks,

Це за три тижні

and that is at most an hour and a half.

і максимум півтори години.

There seems to be a discrepancy.

Здавалося б, тут є невідповідність.

Now, I may be a bit extreme, you know,

Можливо, я є нехарактерним випадком, тому що

in how little appetite I have for consuming memories,

у мене дуже слабкий апетит на спогади,

but even if you do more of this,

але навіть якщо ви займаєтеся цим довше, ніж я,

there is a genuine question:

виникає відверте запитання.

Why do we put so much weight on memory

Чому ми надаємо такого великого значення пам'яті

relative to the weight that we put on experiences?

у порівнянні з важливістю досвіду?

So I want you to think

Хочу, щоб ви подумали

about a thought experiment.

про мисленнєвий експеримент.

Imagine that for your next vacation,

Уявіть вашу наступну подорож під час відпустки.

you know that at the end of the vacation

Уявіть, що ви знаєте, що наприкінці

all your pictures will be destroyed,

всі ваші фотографії будуть знищені

and you'll get an amnesic drug

і ви приймете ліки амнезуючої дії,

so that you won't remember anything.

в результаті чого ви нічого не пам'ятатимете.

Now, would you choose the same vacation? (Laughter)

Ви все ще вибрали б ту ж саму подорож? (Сміх)

And if you would choose a different vacation,

Якщо б ви вибрали інший варіант,

there is a conflict between your two selves,

тут виникає конфлікт між двома вашими я,

and you need to think about how to adjudicate that conflict,

і вам потрібно подумати про те, як його вирішити.

and it's actually not at all obvious, because

Насправді, це не так просто,

if you think in terms of time,

тому що якщо ви думаєте крізь призму часу,

then you get one answer,

у вас відповідь одна.

and if you think in terms of memories,

А якщо крізь призму пам'яті -

you might get another answer.

відповідь інша.

Why do we pick the vacations we do

Чому ми обираємо ті чи інші подорожі -

is a problem that confronts us

є проблемою, яка ставить нас

with a choice between the two selves.

перед вибором між двома я.

Now, the two selves

Далі два я

bring up two notions of happiness.

тягнуть за собою два поняття щастя.

There are really two concepts of happiness

Дійсно існують дві концепції щастя,

that we can apply, one per self.

які ми можемо використовувати, кожну до відповідного я.

So you can ask: How happy is the experiencing self?

Ви запитаєте: наскільки щасливе відчуттєве я?

And then you would ask: How happy are the moments

А потім: наскільки щасливими є

in the experiencing self's life?

миті в життті відчуттєвого я?

And they're all -- happiness for moments

І все це. Щастя від моментів

is a fairly complicated process.

є доволі складним процесом.

What are the emotions that can be measured?

Які відчуття, що їх можна виміряти?

And, by the way, now we are capable

До речі, зараз ми спроможні

of getting a pretty good idea

досить непогано зрозуміти

of the happiness of the experiencing self over time.

ідею щастя відчуттєвого я поза часом.

If you ask for the happiness of the remembering self,

Якщо ви запитаєте про щастя пам'ятєвого я,

it's a completely different thing.

це щось цілком інше.

This is not about how happily a person lives.

Це не те, наскільки щасливо хтось живе.

It is about how satisfied or pleased the person is

Це про те, наскільки задоволена людина,

when that person thinks about her life.

коли вона думає про своє життя.

Very different notion.

Дуже різні поняття.

Anyone who doesn't distinguish those notions

Той, хто не розрізняє їх,

is going to mess up the study of happiness,

обов'язково заплутається в понятті щастя,

and I belong to a crowd of students of well-being,

і я один з тих студентів добробуту,

who've been messing up the study of happiness for a long time

які доволі довго плуталися у дослідженні щастя

in precisely this way.

саме таким чином.

The distinction between the

Відмінність між щастям

happiness of the experiencing self

відчуттєвого я

and the satisfaction of the remembering self

і задоволенням пам'ятєвого я

has been recognized in recent years,

встановили не так давно.

and there are now efforts to measure the two separately.

Сьогодні здійснюються спроби виміряти два стани окремо.

The Gallup Organization has a world poll

Організація Ґаллуп провела міжнародне опитування,

where more than half a million people

в якому взяли участь півмільйона людей

have been asked questions

і відповіли на запитання,

about what they think of their life

що вони думають про своє життя

and about their experiences,

і свої переживання.

and there have been other efforts along those lines.

Окрім того, були зроблені й інші спроби.

So in recent years, we have begun to learn

Останнім часом ми почали вивчати

about the happiness of the two selves.

щастя крізь призму двох я.

And the main lesson I think that we have learned

Думаю, що головний урок, який ми засвоїли,

is they are really different.

полягає в тому, що вони насправді дуже відрізняються одне від одного.

You can know how satisfied somebody is with their life,

Ви можете знати, наскільки хтось задоволений своїм життям,

and that really doesn't teach you much

але це не дає вам розуміння того,

about how happily they're living their life,

наскільки щасливо він проживає своє життя.

and vice versa.

І навпаки.

Just to give you a sense of the correlation,

Щоб дати вам розуміння співвідношення,

the correlation is about .5.

співвідношення приблизно ½.

What that means is if you met somebody,

Це означає, що якщо ви зустріли когось,

and you were told, "Oh his father is six feet tall,"

і вам сказали, що ріст його батька 182 см,

how much would you know about his height?

що б ви дізналися про його власний ріст?

Well, you would know something about his height,

Тобто, ви б дізналися дещо про його ріст,

but there's a lot of uncertainty.

але невизначеність тут дуже велика.

You have that much uncertainty.

Майже стільки ж невпевненості буде у вас,

If I tell you that somebody ranked their life eight on a scale of ten,

якщо я скажу вам, що хтось поставив собі 8 по 10-бальній шкалі, оцінюючи своє життя.

you have a lot of uncertainty

Тут велика непевність,

about how happy they are

наскільки вони щасливі

with their experiencing self.

з точки зору відчуттєвого я.

So the correlation is low.

Тому співвідношення дуже мале.

We know something about what controls

Ми дещо знаємо про те, що контролює

satisfaction of the happiness self.

рівень задоволення щастям для я.

We know that money is very important,

Нам відомо, що гроші дуже важливі,

goals are very important.

цілі дуже важливі.

We know that happiness is mainly

Ми знаємо, що щастя часто обумовлене

being satisfied with people that we like,

задоволенням людей, які нам подобаються,

spending time with people that we like.

проведеним з ними часом.

There are other pleasures, but this is dominant.

Є й інші задоволення, але це найважливіші.

So if you want to maximize the happiness of the two selves,

Тому, якщо ви хочете зробити щастя двох я максимальним,

you are going to end up

вам зрештою доведеться

doing very different things.

робити дві цілком різні речі.

The bottom line of what I've said here

Моя головна думка:

is that we really should not think of happiness

ми не повинні сприймати щастя,

as a substitute for well-being.

як заміну добробуту.

It is a completely different notion.

Це зовсім інше поняття.

Now, very quickly,

Тепер дуже швидко,

another reason we cannot think straight about happiness

ще одна причина, чому ми не можемо чітко зрозуміти щастя -

is that we do not attend to the same things

це те, що ми звертаємо увагу на різні речі,

when we think about life, and we actually live.

коли ми думаємо про життя і коли ми дійсно його проживаємо.

So, if you ask the simple question of how happy people are in California,

Якщо запитати, наскільки щасливі люди в Каліфорнії,

you are not going to get to the correct answer.

правильної відповіді вам не дадуть.

When you ask that question,

Коли ви ставите це запитання,

you think people must be happier in California

ви думаєте, що там люди повинні бути щасливі,

if, say, you live in Ohio.

якщо, припустімо, ви живете в Огайо.

(Laughter)

(Сміх)

And what happens is

Що відбувається,

when you think about living in California,

коли ви думаєте про життя в Каліфорнії?

you are thinking of the contrast

Ви думаєте про контраст

between California and other places,

між цим штатом й іншими місцями,

and that contrast, say, is in climate.

і відмінністю, наприклад, в кліматі.

Well, it turns out that climate

Але виявляється, що клімат

is not very important to the experiencing self

не вельми важливий для відчуттєвого я

and it's not even very important to the reflective self

і навіть не важливий для рефлексуючого я,

that decides how happy people are.

яке вирішує, наскільки людина щаслива.

But now, because the reflective self is in charge,

Оскільки рефлексуюче я є відповідальним,

you may end up -- some people may end up

результатом може стати - для деяких людей -

moving to California.

переїзд в Каліфорнію.

And it's sort of interesting to trace what is going to happen

Доволі цікаво прослідкувати, що відбувається з людьми,

to people who move to California in the hope of getting happier.

коли вони їдуть туди в очікуванні стати щасливішими.

Well, their experiencing self

Відчуттєве я

is not going to get happier.

не стане щасливішим.

We know that.

Це ми знаємо точно.

But one thing will happen: They will think they are happier,

Ось що трапиться. Вони будуть вважати себе щасливішими,

because, when they think about it,

тому що, коли вони будуть думати про це,

they'll be reminded of how horrible the weather was in Ohio,

вони будуть згадувати жахливу погоду в Огайо.

and they will feel they made the right decision.

Вони подумають, що прийняли важливе рішення.

It is very difficult

Дуже непросто

to think straight about well-being,

думати однозначно про добробут.

and I hope I have given you a sense

Сподіваюся, що доніс до вас,

of how difficult it is.

наскільки це важливо.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Chris Anderson: Thank you. I've got a question for you.

Кріс Андерсон: Дякую. У мене до Вас запитання.

Thank you so much.

Дуже Вам дякую.

Now, when we were on the phone a few weeks ago,

Коли ми з Вами говорили по телефону кілька тижнів тому,

you mentioned to me that there was quite an interesting result

Ви згадували про доволі цікавий результат,

came out of that Gallup survey.

що його отримав Ґаллуп.

Is that something you can share

Чи можете Ви розповісти нам про це,

since you do have a few moments left now?

якщо у вас ще залишився час?

Daniel Kahneman: Sure.

Деніел Канеман: Звісно.

I think the most interesting result that we found in the Gallup survey

Думаю, найцікавішим результатом цього опитування було

is a number, which we absolutely did not expect to find.

число, яке ми жодним чином не очікували отримати.

We found that with respect to the happiness

Ми отримали його відносно щастя

of the experiencing self.

відчуттєвого я.

When we looked at how feelings,

Коли ми простежили, як відчуття

vary with income.

варіюються в залежності від доходів,

And it turns out that, below an income

виявилося, якщо дохід нижчий

of 60,000 dollars a year, for Americans --

60 000 доларів/рік, для американців,

and that's a very large sample of Americans, like 600,000,

дуже показний сегмент американців , близько 600 000,

so it's a large representative sample --

але це велика репрезентативна вибірка,

below an income of 600,000 dollars a year...

з доходом менше 600 000 доларів в рік...

CA: 60,000.

КА: 60 000.

DK: 60,000.

ДК: 60 000.

(Laughter)

(Сміх)

60,000 dollars a year, people are unhappy,

60 000 доларів в рік, люди нещасливі,

and they get progressively unhappier the poorer they get.

і що вони бідніші, то вони нещасливіші.

Above that, we get an absolutely flat line.

Все, що вище цієї цифри - ми отримуємо цілком рівну пряму.

I mean I've rarely seen lines so flat.

Серйозно, я нечасто бачив такі прямі графіки.

Clearly, what is happening is

Тобто очевидно, що

money does not buy you experiential happiness,

гроші не купують вам емпіричне щастя,

but lack of money certainly buys you misery,

але їх нестача приводить до нещастя,

and we can measure that misery

і ми можемо його виміряти

very, very clearly.

дуже, дуже чітко.

In terms of the other self, the remembering self,

Що стосується другого я, пам'ятєвого,

you get a different story.

тут ситуація інша.

The more money you earn, the more satisfied you are.

Що вищий дохід, то більше задоволення.

That does not hold for emotions.

Це не стосується відчуттів.

CA: But Danny, the whole American endeavor is about

КА: Але, Денні, всі американські потуги спрямовані на

life, liberty, the pursuit of happiness.

життя, свободу, прагнення щастя.

If people took seriously that finding,

Якщо це відкриття сприймуть цілком серйозно,

I mean, it seems to turn upside down

це переверне з ніг на голову

everything we believe about, like for example,

все, у що ми віримо, наприклад,

taxation policy and so forth.

систему оподаткування і так далі.

Is there any chance that politicians, that the country generally,

Чи є ймовірність, що державні діячі, країна в цілому,

would take a finding like that seriously

сприйме дослідження серйозно

and run public policy based on it?

і буде дотримуватися соціальної політики, яка базуватиметься на ньому?

DK: You know I think that there is recognition

ДК: Знаєте, офіційне визнання

of the role of happiness research in public policy.

дослідження ролі щастя в соціальній політиці є.

The recognition is going to be slow in the United States,

Воно повільно проходить в США,

no question about that,

без сумніву,

but in the U.K., it is happening,

але це відбувається у Великобританії

and in other countries it is happening.

і в інших країнах.

People are recognizing that they ought

Люди усвідомлюють, що вони повинні

to be thinking of happiness

приймати щастя до уваги,

when they think of public policy.

коли вони думають про соціальну політику.

It's going to take a while,

Це займе немало часу,

and people are going to debate

і люди будуть сперечатися про те,

whether they want to study experience happiness,

чи хочуть вони досліджувати емпіричне щастя

or whether they want to study life evaluation,

чи оцінку якості життя,

so we need to have that debate fairly soon.

тому нам треба буде обговорити це найближчим часом.

How to enhance happiness

Збільшення рівня щастя

goes very different ways depending on how you think,

може відбуватися по-різному залежно від вашого типу мислення,

and whether you think of the remembering self

і від того, чи задумуєтеся ви про пам'яттєве я

or you think of the experiencing self.

чи про відчуттєве я.

This is going to influence policy, I think, in years to come.

Це буде мати вплив на політику. Найближчими роками, думаю.

In the United States, efforts are being made

В США здійснюються спроби

to measure the experience happiness of the population.

виміряти рівень емпіричного щастя населення.

This is going to be, I think, within the next decade or two,

Думаю, впродовж наступної декади або двох

part of national statistics.

це стане частиною національної статистики.

CA: Well, it seems to me that this issue will -- or at least should be --

КА: Мені видається, ця проблема буде, чи щонайменше повинна,

the most interesting policy discussion to track

стати темою найцікавішої політичної дискусії

over the next few years.

в найближчі кілька років.

Thank you so much for inventing behavioral economics.

Дуже вам дякую за відкриття поведінкової економіки.

Thank you, Danny Kahneman.

Дякую, Данні Канеман.