Matthew O'Reilly: "Am I dying?" The honest answer.

Перекладач: Oleksandr Vasyliev Утверджено: Halyna Ryfyak

I've been a critical care EMT for the past seven years in Suffolk County, New York.

Останні 7 років я працював у невідкладній допомозі округу Саффолк у Нью-Йорку.

I've been a first responder in a number of incidents

Я був першим медиком на місці багатьох випадків,

ranging from car accidents to Hurricane Sandy.

від автомобільних аварій до урагану Сенді.

If you are like most people, death might be

Якщо ви схожі на більшість людей,

one of your greatest fears.

страх смерті для вас один із найбільших.

Some of us will see it coming.

Дехто з нас знатиме про її наближення.

Some of us won't.

Дехто не знатиме.

There is a little-known documented medical term

Є маловідомий задокументований медичний термін

called impending doom.

«приреченість».

It's almost a symptom.

Це майже симптом.

As a medical provider, I'm trained to respond

Як медпрацівника, мене вчили

to this symptom like any other,

реагувати на цей симптом так, як і на інші.

so when a patient having a heart attack looks at me

Тому, коли пацієнт з серцевим нападом дивиться на мене

and says, "I'm going to die today,"

і каже: "Я помру сьогодні", -

we are trained to reevaluate the patient's condition.

потрібно переоцінити його стан.

Throughout my career, I have responded

Протягом моєї роботи багато разів

to a number of incidents where the patient

я прибував на виклики, де пацієнтам

had minutes left to live

залишилося жити хвилини,

and there was nothing I could do for them.

і я нічого не міг з цим зробити.

With this, I was faced with a dilemma:

Переді мною був вибір:

Do I tell the dying that they are about to face death,

сказати вмираючим, що смерть поруч,

or do I lie to them to comfort them?

чи збрехати, щоб їм було легше?

Early in my career, I faced this dilemma

Коли я почав працювати, то вирішував це тим,

by simply lying.

що просто брехав їм.

I was afraid.

Мені було страшно.

I was afraid if I told them the truth,

Я боявся, що якщо скажу їм правду,

that they would die in terror, in fear,

вони помруть, охоплені жахом,

just grasping for those last moments of life.

хапаючись за ті останні миттєвості життя.

That all changed with one incident.

Усе це змінив один випадок.

Five years ago, I responded to a motorcycle accident.

П’ять років тому мене викликали на мотоаварію.

The rider had suffered critical, critical injuries.

Водій зазнав жахливих травм.

As I assessed him, I realized that there was nothing

Оцінивши його стан, я зрозумів,

that could be done for him,

що не зможу нічого зробити для нього.

and like so many other cases, he looked me in the eye

І, як у багатьох інших випадках, він глянув мені в очі

and asked that question: "Am I going to die?"

і вимовив це питання: «Я помру?»

In that moment, I decided to do something different.

В цю мить я вирішив повестися по-іншому.

I decided to tell him the truth.

Я вирішив сказати йому правду.

I decided to tell him that he was going to die

Я вирішив сказати, що він помре,

and that there was nothing I could do for him.

і що я нічого не можу з цим зробити.

His reaction shocked me to this day.

Його реакція вражає мене і дотепер.

He simply laid back and had a look

Він просто розслабився і на його обличчі

of acceptance on his face.

з’явився вираз прийняття.

He was not met with that terror or fear

Його не охопив той жах,

that I thought he would be.

якого я очікував.

He simply laid there, and as I looked into his eyes,

Він просто лежав, і в його очах

I saw inner peace and acceptance.

я бачив внутрішній мир та прийняття.

From that moment forward, I decided

З цієї миті я вирішив, що більше не буду

it was not my place to comfort the dying with my lies.

заспокоювати помираючих обманом.

Having responded to many cases since then

Після цього було багато випадків,

where patients were in their last moments

коли це були останні хвилини пацієнтів,

and there was nothing I could do for them,

і я нічого не міг зробити для них.

in almost every case,

Майже завжди

they have all had the same reaction to the truth,

їхня реакція на правду була тією ж -

of inner peace and acceptance.

внутрішній мир та прийняття.

In fact, there are three patterns

Насправді всі випадки, що я бачив,

I have observed in all these cases.

вкладаються у три варіанти.

The first pattern always kind of shocked me.

Перший завжди трохи шокував мене.

Regardless of religious belief or cultural background,

Незалежно від віросповідання чи культурної спадщини,

there's a need for forgiveness.

це бажання прощення.

Whether they call it sin

Вони можуть називати це гріхом,

or they simply say they have a regret,

чи просто казати, що шкодують

their guilt is universal.

про щось, мають якусь провину.

I had once cared for an elderly gentleman

Одного разу я займався старою людиною,

who was having a massive heart attack.

в якої був важкий серцевий напад.

As I prepared myself and my equipment

Готуючи себе та апаратуру

for his imminent cardiac arrest,

до неминучої зупинки його серця,

I began to tell the patient of his imminent demise.

я почав казати пацієнту про його близьку смерть.

He already knew by my tone of voice and body language.

Він вже зрозумів це з мого тону та поведінки.

As I placed the defibrillator pads on his chest,

Коли я поставив йому на груди контакти дефібрилятора,

prepping for what was going to happen,

готуючись до розвитку подій,

he looked me in the eye and said,

він глянув мені в очі і сказав:

"I wish I had spent more time with my children and grandchildren

«Краще б я проводив більше часу з моїми дітьми та онуками,

instead of being selfish with my time."

аніж витрачати його тільки на себе».

Faced with imminent death,

Перед лицем близької смерті

all he wanted was forgiveness.

він бажав лише прощення.

The second pattern I observe

Другий варіант, що я бачив,

is the need for remembrance.

потреба в згадці.

Whether it was to be remembered in my thoughts

Їм потрібно було відчувати,

or their loved ones', they needed to feel

що вони житимуть і далі у моїх думках

that they would be living on.

чи думках близьких та рідних.

There's a need for immortality

Це потреба у невмирущості

within the hearts and thoughts of their loved ones,

в серцях та думках рідних,

myself, my crew, or anyone around.

мене, моїх помічників або хоч когось поруч.

Countless times, I have had a patient look me in the eyes

Не пам’ятаю, скільки разів пацієнт дивився мені в очі

and say, "Will you remember me?"

і питав: «Ти будеш мене згадувати?»

The final pattern I observe

Третій варіант, що я бачив,

always touched me the deepest, to the soul.

завжди зворушував мене найбільше й найглибше.

The dying need to know that their life had meaning.

Помираючи, люди хотіли знати, щоб їхнє життя мало сенс.

They need to know that they did not waste their life

Вони хотіли знати, що не змарнували життя

on meaningless tasks.

на безглузді справи.

This came to me very, very early in my career.

Я зустрівся з цим на самому початку роботи.

I had responded to a call.

Я відповів на виклик.

There was a female in her late 50s

Жінку віком за 50 років

severely pinned within a vehicle.

міцно затисло в машині.

She had been t-boned at a high rate of speed,

В її машину увігналися збоку на великій швидкості.

critical, critical condition.

Стан був дуже важким.

As the fire department worked to remove her from the car,

Поки пожежники намагалися витягти її назовні,

I climbed in to begin to render care.

я забрався усередину, намагаючись допомогти їй.

As we talked, she had said to me,

Коли ми розмовляли, вона сказала:

"There was so much more I wanted to do with my life."

«Є ще стільки речей, які я б хотіла зробити в житті».

She had felt she had not left her mark on this Earth.

Вона відчувала, що не залишила по собі сліду на землі.

As we talked further, it would turn out

Під час нашої розмови виявилось,

that she was a mother of two adopted children

що вона всиновила двох дітей,

who were both on their way to medical school.

і обидва збиралися вчитися на медиків.

Because of her, two children

Завдяки їй двоє дітей отримали шанс,

had a chance they never would have had otherwise

якого вони б ніколи інакше не мали,

and would go on to save lives in the medical field

і будуть рятувати життя людей в медицині

as medical doctors.

як лікарі.

It would end up taking 45 minutes

Врешті-решт, знадобилося 45 хвилин,

to free her from the vehicle.

щоб звільнити її з машини.

However, she perished prior to freeing her.

Але вона не дожила до цієї миті.

I believed what you saw in the movies:

Я вірив тому, що бачив у фільмах:

when you're in those last moments

у ці останні хвилини

that it's strictly terror, fear.

ти відчуваєш лише жах, страх.

I have come to realize, regardless of the circumstance,

З часом я зрозумів, що незалежно від обставин

it's generally met with peace and acceptance,

їх зустрічають з миром та прийняттям,

that it's the littlest things, the littlest moments,

що саме найменші речі, найкоротші миті,

the littlest things you brought into the world

ці дрібниці, що ти приніс у цей світ,

that give you peace in those final moments.

надають тобі спокою у ці останні хвилини.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)