How to Raise Successful Kids -- Without Over-Parenting | Julie Lythcott-Haims | TED

Перекладач: Сніжана Равлик Утверджено: Olena Konstantinova

You know, I didn't set out to be a parenting expert.

Я не експерт з питань батьківства.

In fact, I'm not very interested in parenting, per Se.

Якщо чесно, мене взагалі не цікавить ця тема.

It's just that there's a certain style of parenting these days

Однак я стурбована тим, що стиль виховання деяких сучасних батьків

that is kind of messing up kids,

травмує дітей і стає на заваді

impeding their chances to develop into theirselves.

їхнім зусиллям стати самими собою.

There's a certain style of parenting these days

Є батьки, які створюють

that's getting in the way.

перепони на шляху дитини.

I guess what I'm saying is,

Я хочу сказати, що батьки прагнуть

we spend a lot of time being very concerned

якомога більше часу

about parents who aren't involved enough in the lives of their kids

приділяти своїм дітям,

and their education or their upbringing,

їхньому навчанню й вихованню,

and rightly so.

що, в принципі, природно.

But at the other end of the spectrum,

Але з іншого боку, постійне втручання

there's a lot of harm going on there as well,

завдає непоправної шкоди,

where parents feel a kid can't be successful

коли батьки непохитно переконані,

unless the parent is protecting and preventing at every turn

що дитина буде невдахою,

and hovering over every happening, and micromanaging every moment,

якщо її не контролювати щокроку й щохвилини

and steering their kid towards some small subset of colleges and careers.

на шляху до наміченого коледжу і кар'єри.

When we raise kids this way,

Якщо ми виховуємо дітей таким чином,

and I'll say we,

( я кажу "ми",тому що, бог свідок,

because Lord knows, in raising my two teenagers,

I've had these tendencies myself,

я коїла те саме),

our kids end up leading a kind of checklisted childhood.

то їхнє дитинство - це розклад.

And here's what the checklisted childhood looks like.

І ось як він виглядає.

We keep them safe and sound

Ми маємо бути певні, що діти живі-здорові,

and fed and watered,

і нагодовані й напоєні,

and then we want to be sure they go to the right schools,

і ходять до найкращих шкіл,

that they're in the right classes at the right schools,

і вчаться у найкращих класах, і отримують відмінні оцінки,

and that they get the right grades in the right classes in the right schools.

і отримують їх у найкращих класах найкращих шкіл!

But not just the grades, the scores,

І не тільки оцінки, а й високі підсумкові бали,

and not just the grades and scores, but the accolades and the awards

і не тільки відмінні оцінки й бали, а ще почесті й нагороди!

and the sports, the activities, the leadership.

А ще нехай вони будуть спортсменами, активістами, лідерами!

We tell our kids, don't just join a club,

Ми радимо дітям не просто вступити до гуртка,

start a club, because colleges want to see that.

а заснувати гурток, бо це вітається в коледжах.

And check the box for community service.

І не забувати про волонтерство.

I mean, show the colleges you care about others.

Ну, щоби показати їм, що ти піклуєшся про інших!

(Laughter)

(Сміх)

And all of this is done to some hoped-for degree of perfection.

І все це має виконуватися із разючою досконалістю!

We expect our kids to perform at a level of perfection

Ми очікуємо від дітей такого високого рівня,

we were never asked to perform at ourselves,

якого ніколи в житті не вимагали самі від себе...

and so because so much is required,

А через те, що вимоги поставлені захмарні,

we think,

ми, батьки, вважаємо,

well then, of course we parents have to argue with every teacher

що маємо сперечатися з кожним вчителем,

and principal and coach and referee

а також директором, тренером, рефері,

and act like our kid's concierge

і одночасно бути в дитини на побігеньках,

and personal handler

служити особистим радником

and secretary.

та секретарем.

And then with our kids, our precious kids,

А потім наших дорогеньких діток, залежно від обставин,

we spend so much time nudging,

ми без упину підштовхуємо,

cajoling, hinting, helping, haggling, nagging as the case may be,

улещуємо, підказуємо, допомагаємо, торгуємося, набридаємо їм,

to be sure they're not screwing up,

аби впевнитися, що вони не відбиваються від рук,

not closing doors,

не зачиняють двері,

not ruining their future,

не руйнують своє майбутнє -

some hoped-for admission

такий довгоочікуваний вступ

to a tiny handful of colleges

до одного з престижних коледжів,

that deny almost every applicant.

де відмовляють чи не кожному абітурієнту.

And here's what it feels like to be a kid in this checklisted childhood.

І ось як воно бути дитиною у цьому розпланованому дитинстві.

First of all, there's no time for free play.

Перш за все, ніякого часу для ігор,

There's no room in the afternoons,

ніякого вільного часу пополудні,

because everything has to be enriching, we think.

бо ж все має бути розвиваючим, на нашу думку.

It's as if every piece of homework, every quiz, every activity

Так ніби кожне домашнє завдання, кожен тест, кожен їхній крок

is a make-or-break moment for this future we have in mind for them,

є вирішальним для майбутнього, що його ми для них задумали.

and we absolve them of helping out around the house,

І ми звільняємо їх від домашніх обов'язків,

and we even absolve them of getting enough sleep

навіть позбавляємо повноцінного сну,

as long as they're checking off the items on their checklist.

поки вони викреслюють виконані пункти у своєму розкладі.

And in the checklisted childhood, we say we just want them to be happy,

І ми говоримо, що бажаємо їм щастя у цьому дитинстві за розкладом.

but when they come home from school,

Але коли вони приходять зі школи,

what we ask about all too often first

перше, про що ми їх питаємо,

is their homework and their grades.

це їхнє домашнє завдання й оцінки.

And they see in our faces

І вони читають по наших обличчях,

that our approval, that our love,

що батьківська любов і похвала,

that their very worth,

сама їхня цінність для нас напряму

comes from A's.

пов'язана з відмінними оцінками.

And then we walk alongside them

А ми ходимо навколо них

and offer clucking praise like a trainer at the Westminster Dog Show --

і подаємо схвальні команди, як інструктори на виставці собак...

(Laughter)

(Сміх)

coaxing them to just jump a little higher and soar a little farther,

вмовляючи їх стрибнути трішки вище, ширяти трішки довше,

day after day after day.

і так день за днем, день за днем...

And when they get to high school,

І коли діти переходять у старші класи,

they don't say, "Well, what might I be interested in studying

вони не задумуються, що їм було б цікаво вивчати

or doing as an activity?"

або чим займатися.

They go to counselors and they say,

Вони йдуть до консультантів і питають:

"What do I need to do to get into the right college?"

"Що я маю зробити, аби потрапити у хороший коледж?"

And then, when the grades start to roll in in high school,

А коли старшокласники починають отримувати оцінки,

and they're getting some B's,

і з'являються якісь там "дуже добре" (В)

or God forbid some C's,

або, боронь боже, "добре" (С),

they frantically text their friends

вони несамовито пишуть своїм друзям

and say, "Has anyone ever gotten into the right college with these grades?"

і питають: "Хтось проходив у хороший коледж із такими балами?"

And our kids,

І наші діти,

regardless of where they end up at the end of high school,

незалежно від результатів по закінченні середньої школи,

they're breathless.

просто видихаються,

They're brittle.

стають нервовими,

They're a little burned out.

виснажуються.

They're a little old before their time,

Вони дорослішають у прискореному темпі

wishing the grown-ups in their lives had said, "What you've done is enough,

і лише хочуть, щоби дорослі їм сказали: "Всього, що ти досяг, достатньо,

this effort you've put forth in childhood is enough."

усі твої дитячі зусилля були не намарні".

And they're withering now under high rates of anxiety and depression

Адже зараз вони в'януть під тиском тривоги і депресії,

and some of them are wondering,

а деякі з них роздумують,

will this life ever turn out to have been worth it?

чи стане коли-небудь життя вартим того?

Well, we parents,

Ну що ж, ми, батьки,

we parents are pretty sure it's all worth it.

ми, батьки, знаємо напевне, що воно того варте.

We seem to behave --

Ми поводимося так,

it's like we literally think they will have no future

ніби вважаємо, що у них не буде майбутнього

if they don't get into one of these tiny set of colleges or careers

без престижного коледжу і професії,

we have in mind for them.

які ми для них задумали.

Or maybe, maybe, we're just afraid

А може.... ми просто хвилюємося,

they won't have a future we can brag about

що у них не буде майбутього, яким ми можемо похизуватися

to our friends and with stickers on the backs of our cars.

перед нашими друзями, і не буде стікерів на багажнику авто.

Yeah.

Так-так.

(Applause)

(Оплески)

But if you look at what we've done,

Але якщо ви глянете на те, що наробили,

if you have the courage to really look at it,

якщо посмієте глянути правді в очі,

you'll see that not only do our kids think their worth comes

то збагнете, що проблема не лише в тому, що наші діти вірять,

from grades and scores,

ніби їхня цінність дорівнює балам,

but that when we live right up inside their precious developing minds

але й у тому, що коли ми ніби "живемо" у цих дорогеньких, ще недозрілих голівках,

all the time, like our very own version of the movie "Being John Malkovich,"

безупинно, як у тому фільмі "Бути Джоном Малковичем",

we send our children the message:

ми ніби посилаємо їм повідомлення:

"Hey kid, I don't think you can actually achieve any of this without me."

"Слухай, дитинко, я не думаю, що ти чогось вартий без мене".

And so with our overhelp,

Отже, наша надмірна допомога,

our overprotection and overdirection and hand-holding,

надмірна опіка, надмірний контроль і настанови

we deprive our kids of the chance to build self-efficacy,

позбавляють наших дітей шансу розвинути віру у власні сили,

which is a really fundamental tenet of the human psyche,

яка є фундаментальним принципом розвитку людської психики,

far more important than that self-esteem they get

набагато важливішим, ніж самоствердження, яке вони

every time we applaud.

відчувають, якщо їх хвалять.

Self-efficacy is built when one sees that one's own actions lead to outcomes,

Віра в себе розвивається тоді, коли людина бачить результат власних дій,

not --

а не ...

There you go.

Погоджуєтесь?

(Applause)

(Оплески)

Not one's parents' actions on one's behalf,

Розвивається не тоді, коли батьки діють замість дитини,

but when one's own actions lead to outcomes.

а коли її власні дії призводять до результату.

So simply put,

Простіше кажучи,

if our children are to develop self-efficacy, and they must,

якщо наші діти повинні розвивати віру в себе (а це просто необхідно),

then they have to do a whole lot more of the thinking, planning, deciding,

то їм треба набагато більше думати, планувати, вирішувати,

doing, hoping, coping, trial and error,

працювати, сподіватися, справлятися, намагатися і помилятися,

dreaming and experiencing of life

мріяти та отримувати життєвий досвід

for themselves.

самотужки.

Now, am I saying

Отже, чи означає це,

every kid is hard-working and motivated

що кожна дитина є старанною і вмотивованою

and doesn't need a parent's involvement or interest in their lives,

і зовсім не потребує участі батьків у своєму житті,

and we should just back off and let go?

і просто треба відступити й відпустити?

Hell no.

Ні, чорт забирай!

(Laughter)

(Сміх)

That is not what I'm saying.

Я не це мала на увазі!

What I'm saying is, when we treat grades and scores and accolades and awards

Я кажу, що якщо ми ставимося до оцінок, балів і нагород

as the purpose of childhood,

як до основної мети дитинства,

all in furtherance of some hoped-for admission to a tiny number of colleges

і все для того, щоби потрапити в якійсь престижний коледж

or entrance to a small number of careers,

і потім отримати якусь особливу посаду,

that that's too narrow a definition of success for our kids.

то це надто вузьке розуміння успіху наших дітей.

And even though we might help them achieve some short-term wins

Навіть якщо нам удасться своєю надмірною підтримкою підштовхнути дітей

by overhelping --

до нетривалих перемог -

like they get a better grade if we help them do their homework,

наприклад, кращих оцінок, коли ми допоможемо із завданням, -

they might end up with a longer childhood résumé when we help --

то у підсумку такої допомоги матимемо довший період несамостійності.

what I'm saying is that all of this comes at a long-term cost

Я намагаюся сказати, що в довгостроковій перспективі

to their sense of self.

це їм коштуватиме усвідомлення власного "я".

What I'm saying is, we should be less concerned

Я хочу сказати, що нам слід менше перейматися

with the specific set of colleges

вибором коледжів,

they might be able to apply to or might get into

у які вони зможуть вступити,

and far more concerned that they have the habits, the mindset, the skill set,

а варто звертати більше уваги на їхні навички, спосіб мислення, компетенції,

the wellness, to be successful wherever they go.

здоров'я, які необхідні їм для успіху, куди б вони не потрапили.

What I'm saying is,

Я хочу сказати,

our kids need us to be a little less obsessed with grades and scores

що ми потрібні нашим дітям, щоб вони менше переживали за оцінки,

and a whole lot more interested

і більше переймалися тим,

in childhood providing a foundation for their success

щоби дитинство стало фундаментом їхнього успіху

built on things like love

і було побудоване на любові....

and chores.

і домашніх обов'язках.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

Did I just say chores? Did I just say chores? I really did.

Я сказала "домашні обов'язки"? Так, дійсно сказала.

But really, here's why.

І насправді ось чому.

The longest longitudinal study of humans ever conducted

Найтриваліше у світі порівняльне вивчення самопочуття людей

is called the Harvard Grant Study.

провели дослідники Гарвардського університету.

It found that professional success in life,

Воно показало, що професійний успіх людини

which is what we want for our kids,

(а саме цього ми прагнемо для наших дітей)

that professional success in life comes from having done chores as a kid,

професійний успіх починається з домашніх обов'язків дитини.

and the earlier you started, the better,

І що раніше почати, то краще.

that a roll-up-your-sleeves- and-pitch-in mindset,

Сприйняття ідеї "закоти рукави і берися до справи",

a mindset that says, there's some unpleasant work,

а також усвідомлення, що існує клопітна робота,

someone's got to do it, it might as well be me,

але хтось має її виконати, і чому б це не зробити мені;

a mindset that says,

укорінення думки

I will contribute my effort to the betterment of the whole,

"я докладатиму зусиль для загального блага" -

that that's what gets you ahead in the workplace.

ось що в кінцевому підсумку сприяє кар'єрному зростанню.

Now, we all know this. You know this.

Ми ж усі це знаємо. Ви це знаєте.

(Applause)

(Оплески)

We all know this, and yet, in the checklisted childhood,

Ми всі це знаємо, і все ж у розписаному за розкладом дитинстві

we absolve our kids of doing the work of chores around the house,

ми звільняємо наших дітей від домашніх справ,

and then they end up as young adults in the workplace

і згодом вони стають дорослими дітьми на роботі,

still waiting for a checklist,

і все чекають на розклад,

but it doesn't exist,

якого не існує.

and more importantly, lacking the impulse, the instinct

І що важливіше, у них немає імпульсу,

to roll up their sleeves and pitch in

інстинкту закотити рукава і взятися за роботу,

and look around and wonder, how can I be useful to my colleagues?

роздивитися навколо і задуматися: "Чим допомогти своїм колегам?

How can I anticipate a few steps ahead to what my boss might need?

Як на пару кроків передбачити, чого вимагатиме начальник?"

A second very important finding from the Harvard Grant Study

Гарвардське дослідження дійшло ще одного важливого висновку

said that happiness in life

про те, що щастя у житті

comes from love,

починається з любові,

not love of work,

але не з любові до роботи,

love of humans:

а з любові до людей -

our spouse, our partner, our friends, our family.

до подружжя, партнера, друзів, сім'ї.

So childhood needs to teach our kids how to love,

Отже, дитинство має навчити наших дітей любити,

and they can't love others if they don't first love themselves,

а вони не зможуть любити інших, якщо не полюблять себе;

and they won't love themselves if we can't offer them unconditional love.

а вони не полюблять себе, якщо ми не в змозі дати їм безумовної любові.

(Applause)

(Оплески)

Right.

Так і є!

And so,

І тому

instead of being obsessed with grades and scores

позбудьтеся одержимості відмінними оцінками.

when our precious offspring come home from school,

А коли ваша люба дитинка вертається зі школи,

or we come home from work,

або ви приходите з роботи,

we need to close our technology, put away our phones,

відірвіться від телефону, та інших гаджетів,

and look them in the eye

гляньте їй у вічі,

and let them see the joy that fills our faces

щоби дитя побачило щиру радість на вашому обличчі,

when we see our child for the first time in a few hours.

коли ви зустрічаєте його після кількагодинної перерви.

And then we have to say,

І тоді батьки мають запитати:

"How was your day?

"Як пройшов твій день?

What did you like about today?"

Що тобі сподобалося сьогодні?"

And when your teenage daughter says, "Lunch," like mine did,

І коли ваша донечка скаже: "Обід", - як одного разу відповіла моя,

and I want to hear about the math test,

а я хотіла почути про контрольну з математики,

not lunch,

а не про обід,

you have to still take an interest in lunch.

батьки все ж повинні поцікавитися обідом.

You gotta say, "What was great about lunch today?"

Ви маєте спитати: "А що такого гарного було на обіді?"

They need to know they matter to us as humans,

Дітям необхідно знати, що вони важливі для нас як люди,

not because of their GPA.

а не тому, який у них середній шкільний бал.

All right, so you're thinking, chores and love,

Гаразд, ви думаєте: "Любов, домашні обов'язки,

that sounds all well and good, but give me a break.

це все звучить дуже добре, але секундочку!

The colleges want to see top scores and grades

Коледжам дуже важливі найвищі бали

and accolades and awards, and I'm going to tell you, sort of.

і оцінки, перемоги і нагороди!" Ну що ж, почасти так і є.

The very biggest brand-name schools are asking that of our young adults,

Найпрестижніші університети дійсно вимагають цього від нашої молоді,

but here's the good news.

але є й хороші новини.

Contrary to what the college rankings racket would have us believe --

Хоч як сильно коледжі не шантажували нас рейтингами успішності,

(Applause)

(Оплески)

you don't have to go to one of the biggest brand name schools

щоби стати успішним і щасливим, немає необхідності вступати

to be happy and successful in life.

у найпрестижніші університети!

Happy and successful people went to state school,

Щасливі й успішні люди ходили в державні школи,

went to a small college no one has heard of,

непримітні коледжі, про які ніхто не чув,

went to community college,

ходили в муніципальні коледжі

went to a college over here and flunked out.

і вилітали звідти!

(Applause)

(Оплески)

The evidence is in this room, is in our communities,

Докази цього у цій кімнаті, у нашій спільноті,

that this is the truth.

і це щира правда.

And if we could widen our blinders

І якщо ми зкінемо шори з очей

and be willing to look at a few more colleges,

і побачимо, що існують й інші коледжі,

maybe remove our own egos from the equation,

переступимо через власне его та припинемо порівнювати,

we could accept and embrace this truth and then realize,

то зможемо визнати і прийняти правду, а також усвідомити,

it is hardly the end of the world

що кінця світу не настане,

if our kids don't go to one of those big brand-name schools.

якщо наша дитина не вступить до одного з тих престижних закладів.

And more importantly,

І що важливіше,

if their childhood has not been lived according to a tyrannical checklist

коли дитинство проходить без тиранічного розкладу,

then when they get to college,

то діти, обираючи коледж,

whichever one it is,

яким би він не був,

well, they'll have gone there on their own volition,

потрапляють туди за власною волею,

fueled by their own desire,

рухомі власними бажаннями,

capable and ready to thrive there.

здатними й готовими досягати успіхів.

I have to admit something to you.

Я маю вам у дечому зізнатися.

I've got two kids I mentioned, Sawyer and Avery.

Я маю двох дітей, про яких я казала, Соєр і Ейвері.

They're teenagers.

Вони підлітки.

And once upon a time,

Колись давно я ставилася

I think I was treating my Sawyer and Avery

до своїх Соєра та Ейвері,

like little bonsai trees --

як до карликових дерев бонсай...

(Laughter)

(Сміх)

that I was going to carefully clip and prune

я збиралася їх обережно стригти й підрізати,

and shape into some perfect form of a human

поступово надаючи їм форму досконалої людини,

that might just be perfect enough to warrant them admission

і ця досконала форма мала забезпечити їм вступ

to one of the most highly selective colleges.

до одного з найкращих, вибраних коледжів.

But I've come to realize, after working with thousands of other people's kids --

Але, працюючи з тисячами чужих дітей, я зрозуміла,

(Laughter)

(Сміх)

and raising two kids of my own,

що діти, яких я виховую сама,

my kids aren't bonsai trees.

мої діти - зовсім не декоративні дерева бонсай.

They're wildflowers

Вони - польові квіти

of an unknown genus and species --

невідомого роду й виду.

(Laughter)

(Сміх)

and it's my job to provide a nourishing environment,

І моя робота - забезпечити їм живильне середовище,

to strengthen them through chores

загартувати їх домашніми обов'язками,

and to love them so they can love others and receive love

і любити їх, аби вони вміли любити інших і отримувати любов.

and the college, the major, the career,

А коледжі, спеціалізація, кар'єра -

that's up to them.

все це на їхній власний розсуд.

My job is not to make them become what I would have them become,

Моє завдання не зробити їх тими, кими я би хотіла їх бачити,

but to support them in becoming their glorious selves.

а підтримувати їх у створенні чудових себе.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)