Amber Case: We are all cyborgs now

Перекладач: Oksana Onufryk Утверджено: Semen Trygubenko

I would like to tell you all

Я би хотіла вам усім сказати,

that you are all actually cyborgs,

що насправді ви всі є кіборги,

but not the cyborgs that you think.

не ті, правда, кіборги про яких ви подумали.

You're not RoboCop, and you're not Terminator,

Ви не є Робокоп, і ви не є Термінатор,

but you're cyborgs every time you look at a computer screen

але кожен із вас є кіборгом, щоразу коли дивиться на монітор комп'ютера

or use one of your cell phone devices.

чи використовує прилади для мобільного зв'язку.

So what's a good definition for cyborg?

Отже, яким же є хороше визначення кіборга?

Well, traditional definition is "an organism

Традиційне визначення говорить, що

to which exogenous components have been added

це є організм, зовнішньо оснащений різними компонентами

for the purpose of adapting to new environments."

з метою пристосування до нового навколишнього середовища.

That came from a 1960 paper on space travel,

Це означення з газети про космічні подорожі 1960 року.

because, if you think about it, space is pretty awkward.

Якщо ви замислитесь над цим, космос — місце зовсім незручне;

People aren't supposed to be there.

людей просто не повинні там бути.

But humans are curious, and they like to add things to their bodies

Однак люди є допитливі і люблять додавати всякі штуки до своїх тіл,

so they can go to the Alps one day

щоб одного дня вони могли поїхати в Альпи,

and then become a fish in the sea the next.

а вже наступного стати рибою у морі.

So let's look at the concept of traditional anthropology.

Давайте розглянемо концепцію традиційної антропології.

Somebody goes to another country,

Хтось їде до іншої країни,

says, "How fascinating these people are, how interesting their tools are,

каже: «Якими ж надзвичайними є ці люди, якими цікавими є їхні знаряддя

how curious their culture is."

і якою цікавою є їхня культура.»

And then they write a paper, and maybe a few other anthropologists read it,

Потім вони пишуть статтю, яку можливо прочитають кілька інших антропологів,

and we think it's very exotic.

і ми вважаємо це дуже екзотичним.

Well, what's happening

Те, що зараз відбувається,

is that we've suddenly found a new species.

свідчить, що ми раптом відкрили новий вид.

I, as a cyborg anthropologist, have suddenly said,

І я, як кібер-антрополог, раптом кажу:

"Oh, wow. Now suddenly we're a new form of Homo sapiens,

«Ти диви, — ми винайшли нову форму Homo Sapiens. —

and look at these fascinating cultures,

І подивіться на ці дивовижні культури.

and look at these curious rituals

І подивіться на ті цікаві ритуали,

that everybody's doing around this technology.

які кожен виконує навколо цієї технології.

They're clicking on things and staring at screens."

Вони клацають на різні штуки і вдивляються в екрани.»

Now there's a reason why I study this,

Є причина, чому я займаюся цим,

versus traditional anthropology.

а не традиційною антропологією.

And the reason is that tool use,

І причина в тому, що використання знарядь праці,

in the beginning -- for thousands and thousands of years,

з самого початку і впродовж тисяч і тисяч років,

everything has been a physical modification of self.

було нічим іншим, аніж фізичною модифікацією самого себе.

It has helped us to extend our physical selves,

Це допомогло нам розширити наше «фізичне втілення»,

go faster, hit things harder,

пересуватись швидше, сильніше бити,

and there's been a limit on that.

але на все це завжди були обмеження.

But now what we're looking at is not an extension of the physical self,

Але зараз ми розглядаємо не розширення фізичного «я»,

but an extension of the mental self,

а розширення «я» ментального.

and because of that, we're able to travel faster,

І завдяки цьому ми можемо подорожувати швидше,

communicate differently.

спілкуватись по-іншому.

And the other thing that happens

Ще одна річ, що відбувається:

is that we're all carrying around little Mary Poppins technology.

кожен з нас тягає за собою маленьку технологію Мері Поппінс:

We can put anything we want into it, and it doesn't get heavier,

ми можемо класти в комп'ютері все що завгодно і він не важчає,

and then we can take anything out.

а потім ми можемо витягнути з нього все що завгодно.

What does the inside of your computer actually look like?

Як виглядає нутро вашого комп'ютера?

Well, if you print it out, it looks like a thousand pounds of material

Якби ви все що є в середині видрукували, воно б виглядало як пів тонни роздруківок,

that you're carrying around all the time.

які ви носите з собою увесь час.

And if you actually lose that information,

І якби ви загубили цю інформацію,

it means that you suddenly have this loss in your mind,

це означало б, що у вас в голові щось раптом було втрачено,

that you suddenly feel like something's missing,

ви б одразу відчули цю пропажу,

except you aren't able to see it, so it feels like a very strange emotion.

але в цьому випадку це «щось» неможна побачити, і тому це викликає почуття схоже на якесь дивне емоційне відчуття.

The other thing that happens is that you have a second self.

Інша річ, що має місце — у вас є друге «я».

Whether you like it or not, you're starting to show up online,

Хочете ви цього чи ні, ви починаєте з'являтися онлайн,

and people are interacting with your second self

і люди взаємодіють з вашим другим «я»,

when you're not there.

коли ви самі не в мережі.

And so you have to be careful

Тому вам треба бути обережним

about leaving your front lawn open,

і не залишати відкритими двері до садочку коло хати,

which is basically your Facebook wall,

що фактично є еквівалентом вашої стіни на Фейсбуці,

so that people don't write on it in the middle of the night --

щоб будь-хто не зміг зайти вночі і написати щось на фасаді —

because it's very much the equivalent.

бо тепер стіна Фейсбука є еквівалентом фасаду вашої оселі.

And suddenly we have to start to maintain our second self.

І раптом ми повинні почати підтримувати наше друге я.

You have to present yourself in digital life

Ми мусимо навчитися презентувати себе в цифровому житті

in a similar way that you would in your analog life.

так само, як ми це робимо в житті аналоговому.

So, in the same way that you wake up, take a shower and get dressed,

В реальному житті ви прокидаєтесь, приймаєте душ і одягаєтесь,

you have to learn to do that for your digital self.

і тепер вам треба навчитися робити щось на зразок цього для вашого цифрового «я».

And the problem is that a lot of people now,

І проблема полягає в тому, що сьогодні багато людей,

especially adolescents,

а особливо молодь,

have to go through two adolescences.

змушені пройти через дві юності.

They have to go through their primary one, that's already awkward,

Спочатку вони переживають свою основну, яка і так вже досить незграбна,

and then they go through their second self's adolescence,

а потім, на доданок, вони проходять юність свого другого «я».

and that's even more awkward

І ця юність ще більш незграбна,

because there's an actual history

тому що є повна історія всього

of what they've gone through online.

того, що відбувається з ними онлайн.

And anybody coming in new to technology

І кожен, хто починає працювати з новими технологіями,

is an adolescent online right now,

є таким онлайн-юнаком.

and so it's very awkward,

А це є дуже незграбно,

and it's very difficult for them to do those things.

і дуже важко для юнаків робити ці речі.

So when I was little, my dad would sit me down at night and he would say,

Коли я була маленька, батько, бувало, мене перед сном усаджував і казав:

"I'm going to teach you about time and space in the future."

«Я тебе навчу про те, якими будуть час і простір в майбутньому.»

And I said, "Great."

І я відповідала: «Чудово.»

And he said one day, "What's the shortest distance between two points?"

І одного дня батько запитав: «Яка є найкоротша відстань між двома точками?»

And I said, "Well, that's a straight line. You told me that yesterday."

Я відповідала: «Це пряма лінія. Ти ж сам мені вчора казав.»

I thought I was very clever.

Я почувалася розумницею …

He said, "No, no, no. Here's a better way."

«Ні, ні, ні, — він відповідав. — Ось кращий спосіб.»

He took a piece of paper,

Він взяв аркуш паперу,

drew A and B on one side and the other

намалював А на одній стороні і Б на іншій,

and folded them together so where A and B touched.

і склав папір так, щоб А торкнулася Б.

And he said, "That is the shortest distance between two points."

І сказав: «Оце і є найкоротша відстань між двома точками.»

And I said, "Dad, dad, dad, how do you do that?"

Я запитала: «Тату, тату, тату, як ти це зробив?»

He said, "Well, you just bend time and space,

Він відповів: «Треба зігнути час і простір,

it takes an awful lot of energy,

для цього треба багато енергії,

and that's just how you do it."

але це робиться саме так.»

And I said, "I want to do that."

І я сказала: «Я хочу це зробити.»

And he said, "Well, okay."

Батько відповів: «Добре.»

And so, when I went to sleep for the next 10 or 20 years,

Впродовж наступних 10 чи 20 років, перед тим як заснути,

I was thinking at night,

я думала вночі,

"I want to be the first person to create a wormhole,

«Я хочу бути першою людиною, що створить тунель у просторі-часі,

to make things accelerate faster.

щоб можна було прискорювати речі швидше.

And I want to make a time machine."

І я хочу створити машину часу.»

I was always sending messages to my future self

Я завжди надсилала повідомлення своєму другому «я» у майбутнє,

using tape recorders.

використовуючи магнітофон.

But then what I realized when I went to college

Але після того, як я вступила до коледжу, я зрозуміла,

is that technology doesn't just get adopted

що ми починаємо використовувати нові технології

because it works.

не тільки тому що вони працюють;

It gets adopted because people use it

ми приймаємо їх бо їх використовують люди,

and it's made for humans.

і створені вони є саме для людей.

So I started studying anthropology.

То ж я почала вивчати антропологію.

And when I was writing my thesis on cell phones,

І коли я писала дисертацію про мобільні телефони,

I realized that everyone was carrying around wormholes in their pockets.

я усвідомила, що всі навколо носять в кишенях тунелі простору-часу.

They weren't physically transporting themselves;

Вони не пересуваються фізично,

they were mentally transporting themselves.

вони пересуваються ментально.

They would click on a button,

Вони просто натискають кнопку,

and they would be connected as A to B immediately.

і миттєво з'єднуються, як точки А і Б.

And I thought, "Oh, wow. I found it. This is great."

І я подумала: «Нарешті я знайшла відповідь. Чудово.»

So over time, time and space

Із часом, час і простір

have compressed because of this.

було стиснуто завдяки цьому.

You can stand on one side of the world,

Ви можете стояти на одному кінці світу

whisper something and be heard on the other.

і шепотіти щось, що почують на іншому.

One of the other ideas that comes around

Ще одна ідея, що спадає на думку, —

is that you have a different type of time on every single device that you use.

кожен з приладів, що ми користуємося, має різний тип часу.

Every single browser tab gives you a different type of time.

Кожна закладка браузера має різний тип часу.

And because of that, you start to dig around

І через те, ми починаємо копатися навколо,

for your external memories -- where did you leave them?

в своїх зовнішніх спогадах — де ми їх залишили?

So now we're all these paleontologists

Тому сьогодні ми всі є тими палеонтологами,

that are digging for things that we've lost

які намагаються відшукати ті речі, які загубили

on our external brains that we're carrying around in our pockets.

в так званому зовнішньому мозку, який ми носимо з собою в кишені.

And that incites a sort of panic architecture --

І це спонукає до появи свого роду «панічної архітектури».

"Oh no, where's this thing?"

«О ні, де ж оця річ?»

We're all "I Love Lucy" on a great assembly line of information,

Ми всі є «Я люблю Люсі» на величезному конвеєрі інформації,

and we can't keep up.

і ми не в змозі встигати за цим усім.

And so what happens is,

Відбувається ось що:

when we bring all that into the social space,

ми приносимо все це в соціальний простір,

we end up checking our phones all the time.

ми весь час перевіряємо наші мобільні телефони.

So we have this thing called ambient intimacy.

Отримуємо так звану «зовнішню близькість».

It's not that we're always connected to everybody,

Це не означає, що ми завжди із усіма на зв'язку,

but at anytime we can connect to anyone we want.

але ми можемо в будь-який момент зв'язатися з тим, з ким забажаємо.

And if you were able to print out everybody in your cell phone,

І якби ми змогли роздрукувати віх абонентів в наших мобільних,

the room would be very crowded.

кімната була б переповнена.

These are the people that you have access to right now, in general --

Це є люди, до яких ви маєте безпосередній доступ, загалом —

all of these people, all of your friends and family that you can connect to.

всі ці люди, всі друзі та родичі з якими ви можете зв'язатися.

And so there are some psychological effects that happen with this.

І тут виникає декілька психологічних ефектів.

One I'm really worried about

Мене турбує той факт що

is that people aren't taking time for mental reflection anymore,

люди більше не витрачають час на роздуми,

and that they aren't slowing down and stopping,

і вони не сповільнюються і не зупиняються,

being around all those people in the room all the time

коли всі ці люди в кімнаті навколо

that are trying to compete for their attention

намагаються привернути до себе увагу,

on the simultaneous time interfaces,

на синхронних часових інтерфейсах, —

paleontology and panic architecture.

палеонтологія і «панічна» архітектура та й годі.

They're not just sitting there.

Вони просто не тут сидять.

And really, when you have no external input,

І справді, коли до вас не надходить інформація ззовні,

that is a time when there is a creation of self,

а це період, коли відбувається творення себе,

when you can do long-term planning,

коли ви можете будувати довгострокові плани,

when you can try and figure out who you really are.

коли ви можете спробувати і вияснити хто ви є насправді.

And then, once you do that, you can figure out

І коли вам це вдасться, ви зрозумієте,

how to present your second self in a legitimate way,

як вам слід подавати своє друге «я»,

instead of just dealing with everything as it comes in --

замість того що б робити все в останній момент, щось на зразок

and oh, I have to do this, and I have to do this, and I have to do this.

«Ой, мені оце треба зробити, і оце треба, й оце також.»

And so this is very important.

Тому це дуже важливо.

I'm really worried that, especially kids today,

Я справді стурбована тим, що, особливо діти сьогодення,

they're not going to be dealing with this down-time,

не будуть займатися таким «простоєм»,

that they have an instantaneous button-clicking culture,

в них — культура миттєвого натискання на кнопку,

and that everything comes to them,

і все, з чим вони знайомляться,

and that they become very excited about it and very addicted to it.

їх сильно захоплює, і вони стають дуже залежними.

So if you think about it, the world hasn't stopped either.

Власне, світ теж не стоїть на місці.

It has its own external prosthetic devices,

В нього є свої зовнішні допоміжні засоби

and these devices are helping us all

і ці засоби допомагають усім нам

to communicate and interact with each other.

спілкуватися та взаємодіяти один з одним.

But when you actually visualize it,

Але, якщо це візуалізувати,

all the connections that we're doing right now --

то можна побачити, що всі встановлені нами зв'язки

this is an image of the mapping of the Internet --

нагадують зображення мапи зв'язків в інтернет.

it doesn't look technological.

І це не виглядає технологічно,

It actually looks very organic.

а навпаки — дуже органічно.

This is the first time in the entire history of humanity

Це вперше за всю історію людства коли

that we've connected in this way.

ми є зв'язані в такий спосіб.

And it's not that machines are taking over.

І справа не в тім, що машини взяли над нами гору;

It's that they're helping us to be more human,

вони нам допомагають стати більш людяними,

helping us to connect with each other.

і допомагають нам підтримувати один з одним зв'язок.

The most successful technology gets out of the way

Найбільш успішні технології стають невидимими

and helps us live our lives.

і допомагають нам жити своїм життям.

And really,

А й справді,

it ends up being more human than technology,

зрештою, вони набувають якостей, більш властивих людині, ніж технології,

because we're co-creating each other all the time.

тому що ми, люди і технології, увесь час створюємо одне одного.

And so this is the important point that I like to study:

Ось це і є важливий момент що мені дуже подобається досліджувати:

that things are beautiful, that it's still a human connection --

що ці речі красиві, що вони — то є також людська взаємодія;

it's just done in a different way.

ця взаємодія просто відбувається трохи по-іншому.

We're just increasing our humanness

Ми збільшуємо рівень нашої людяності,

and our ability to connect with each other, regardless of geography.

коли спілкуємось один з одним, незалежно від географічного положення.

So that's why I study cyborg anthropology.

Ось тому то я й вивчаю кібер-антропологію.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)