Peter Attia: What if we're wrong about diabetes?

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Mariya Udud Утверджено: Hanna Leliv

I'll never forget that day

Я ніколи не забуду той день

back in the spring of 2006.

навесні 2006 року.

I was a surgical resident

Я був хірургічним ординатором

at The Johns Hopkins Hospital,

у лікарні Джонса Гопкінса,

taking emergency call.

і працював у реанімації.

I got paged by the E.R. around 2 in the morning

Мене викликали близько 2 години ранку

to come and see a woman with a diabetic ulcer

прийти і оглянути жінку з діабетичною виразкою

on her foot.

на ногах.

I can still remember sort of that smell of rotting flesh

Я досі пам'ятаю той запах гнилої плоті,

as I pulled the curtain back to see her.

коли я потягнув завісу, щоб побачити її.

And everybody there agreed this woman was very sick

Усі присутні погодилися, що ця жінка дуже хвора

and she needed to be in the hospital.

і їй необхідно бути в лікарні.

That wasn't being asked.

Про що навіть і не йшлося.

The question that was being asked of me was a different one,

Питання, яке постало переді мною, звучало по-іншому:

which was, did she also need an amputation?

чи їй також потрібна ампутація?

Now, looking back on that night,

Коли я пригадую собі ту ніч,

I'd love so desperately to believe that I treated that woman

то страшенно шкодую, що не поставився до тієї жінки

on that night with the same empathy and compassion

з таким співчуттям і переживанням,

I'd shown the 27-year-old newlywed

яке викликала в мене 27-річна щойно одружена жінка,

who came to the E.R. three nights earlier

яка потрапила до реанімації три ночі до цього.

with lower back pain

Вона відчувала біль внизу спини.

that turned out to be advanced pancreatic cancer.

Як виявилося, це був поширений рак підшлункової залози.

In her case, I knew there was nothing I could do

У її випадку я знав, що нічого не можу зробити,

that was actually going to save her life.

щоб урятувати її життя.

The cancer was too advanced.

Рак уже поширився усюди.

But I was committed to making sure that

Але я вважав своїм обов'язком впевнитись, що

I could do anything possible to make her stay

я можу зробити все, щоб її перебування було

more comfortable. I brought her a warm blanket

комфортнішим. Я приніс їй теплий плед

and a cup of a coffee.

і чашку кави.

I brought some for her parents.

Я приніс дещо для її батьків.

But more importantly, see, I passed no judgment on her,

Але, щонайважливіше, мені й на думку не спало судити її,

because obviously she had done nothing

тому що, очевидно, вона не зробила нічого,

to bring this on herself.

що б накликало на неї рак.

So why was it that, just a few nights later,

То ж чому всього через кілька днів

as I stood in that same E.R. and determined

я стояв у тій самій кімнаті невідкладної допомоги і вагався,

that my diabetic patient did indeed need an amputation,

чи моїй хворій на діабет пацієнтці дійсно потрібна ампутація?

why did I hold her in such bitter contempt?

Чому я поставився до неї з такою гіркою зневагою?

You see, unlike the woman the night before,

Розумієте, на відміну від тієї молодої жінки

this woman had type 2 diabetes.

ця жінка мала цукровий діабет 2 типу.

She was fat.

Вона була товста.

And we all know that's from eating too much

А всі ми знаємо, що це від переїдання

and not exercising enough, right?

та недостатнього фізичного навантаження, чи не так?

I mean, how hard can it be?

Іншими словами, хіба важко було дивитися за собою?

As I looked down at her in the bed, I thought to myself,

Дивлячись на неї в ліжку, я подумав:

if you just tried caring even a little bit,

якби ви просто спробували хоча б трохи подбати про себе,

you wouldn't be in this situation at this moment

ви б не опинилися у цій ситуації

with some doctor you've never met

з лікарем, якого ви ніколи раніше не бачили,

about to amputate your foot.

і який збирається ампутувати вам ногу.

Why did I feel justified in judging her?

Чому я відчував, що маю право судити її?

I'd like to say I don't know.

Якби ж я міг відповісти "не знаю".

But I actually do.

Але я все-таки знаю.

You see, in the hubris of my youth,

Зарозумілий юнак,

I thought I had her all figured out.

я подумав, що з нею все зрозуміло.

She ate too much. She got unlucky.

Вона їла занадто багато. Їй не пощастило.

She got diabetes. Case closed.

Вона отримала діабет. Справу закрито.

Ironically, at that time in my life,

За іронією долі, на той час

I was also doing cancer research,

я також досліджував рак

immune-based therapies for melanoma, to be specific,

на основі імунної терапії для меланоми.

and in that world I was actually taught to question everything,

Тому я звик усе ставити під сумнів,

to challenge all assumptions

сперечатися з усіма припущеннями

and hold them to the highest possible scientific standards.

і орієнтуватися на щонайвищі наукові стандарти.

Yet when it came to a disease like diabetes

Але коли дійшло до хвороби - діабету,

that kills Americans eight times more frequently than melanoma,

який вбиває американців вісім разів частіше, ніж меланома -

I never once questioned the conventional wisdom.

я жодного разу не поставив під сумнів загальноприйняті стереотипи.

I actually just assumed the pathologic sequence of events

Я просто припустив, що патологічна послідовність подій -

was settled science.

неминуча.

Three years later, I found out how wrong I was.

Через три роки я дізнався, як жорстоко помилявся.

But this time, I was the patient.

Але цього разу хворим був я.

Despite exercising three or four hours every single day,

Попри те, що я тренувався упродовж трьох або чотирьох годин щодня,

and following the food pyramid to the letter,

і до дрібниць дотримувався режиму харчування,

I'd gained a lot of weight and developed something

я набрав багато ваги, і в мене з'явився так званий

called metabolic syndrome.

метаболічний синдром.

Some of you may have heard of this.

Дехто з вас, можливо, чув про це.

I had become insulin-resistant.

Я став інсулінорезистентний.

You can think of insulin as this master hormone

Інсулін - це такий собі найголовніший гормон,

that controls what our body does with the foods we eat,

який вирішує, що наше тіло зробить із їжею, яку ми їмо:

whether we burn it or store it.

спалить її чи збереже.

This is called fuel partitioning in the lingo.

На медичному жаргоні це називається "розподіл палива".

Now failure to produce enough insulin is incompatible with life.

Нездатність виробити достатньо інсуліну несумісна з життям.

And insulin resistance, as its name suggests,

Резистентність до інсуліну, як випливає з самої назви,

is when your cells get increasingly resistant

це стан, коли ваші клітини стають щораз стійкішими

to the effect of insulin trying to do its job.

до дії інсуліну, який намагається зробити свою роботу.

Once you're insulin-resistant,

Як тільки ви стали інсулінорезистентні,

you're on your way to getting diabetes,

ви знаходитесь на шляху до отримання діабету,

which is what happens when your pancreas

який і виникає, коли ваша підшлункова залоза

can't keep up with the resistance and make enough insulin.

не може йти в ногу з протидією і виробляти достатньо інсуліну.

Now your blood sugar levels start to rise,

Починає зростати рівень цукру в крові,

and an entire cascade of pathologic events

виходить з-під контролю цілий каскад патологічних ускладнень,

sort of spirals out of control that can lead to heart disease,

що може призвести до захворювань серця,

cancer, even Alzheimer's disease,

раку, навіть хвороби Альцгеймера,

and amputations, just like that woman a few years earlier.

і ампутації, як у цієї жінки кілька років тому.

With that scare, I got busy changing my diet radically,

Мене охопила паніка - я взявся радикально змінювати свою дієту,

adding and subtracting things most of you would find

додаючи і вилучаючи продукти, які здивують

almost assuredly shocking.

більшість із вас.

I did this and lost 40 pounds, weirdly while exercising less.

Зробивши це, я втратив 18 кілограмів, хоча тренувався менше.

I, as you can see, I guess I'm not overweight anymore.

І, як бачите, я більше не маю надмірної ваги.

More importantly, I don't have insulin resistance.

До того ж, я не маю резистентності до інсуліну.

But most important, I was left

А найголовніше - я залишився

with these three burning questions that wouldn't go away:

з трьома нагальними запитаннями, які ніяк не йдуть мені з голови:

How did this happen to me if I was supposedly

як це сталося зі мною, якщо я нібито

doing everything right?

робив усе правильно?

If the conventional wisdom about nutrition had failed me,

Якщо поширена думка про харчування підвела мене,

was it possible it was failing someone else?

то можливо і когось іншого теж?

And underlying these questions,

Обмірковуючи ці питання,

I became almost maniacally obsessed

я мов божевільний

in trying to understand the real relationship

намагався зрозуміти справжній зв'язок

between obesity and insulin resistance.

між ожирінням і резистентністю до інсуліну.

Now, most researchers believe obesity

Більшість дослідників вважають, що ожиріння

is the cause of insulin resistance.

є причиною резистентності до інсуліну.

Logically, then, if you want to treat insulin resistance,

Тоді виходить, що якщо ви хочете вилікувати резистентність до інсуліну,

you get people to lose weight, right?

то маєте змусити людей схуднути, правильно?

You treat the obesity.

Ви боретеся з лишніми кілограмами.

But what if we have it backwards?

А якщо все навпаки?

What if obesity isn't the cause of insulin resistance at all?

Якщо ожиріння взагалі не є причиною резистентності?

In fact, what if it's a symptom of a much deeper problem,

Справді, якщо це симптом набагато глибшої проблеми,

the tip of a proverbial iceberg?

верхівка горезвісного айсберга?

I know it sounds crazy because we're obviously in the midst

Я знаю, що це звучить безглуздо, тому що зараз у розпалі

of an obesity epidemic, but hear me out.

епідемія ожиріння, але вислухайте мене.

What if obesity is a coping mechanism

Що робити, якщо ожиріння є механізмом адаптації

for a far more sinister problem going on

для набагато зловісніших проблем, які відбуваються

underneath the cell?

у клітині?

I'm not suggesting that obesity is benign,

Я не стверджую, що ожиріння є незагрозливим,

but what I am suggesting is it may be the lesser

але, можливо, це менше зло

of two metabolic evils.

із двох метаболічних лих.

You can think of insulin resistance as the reduced capacity

Резистентність до інсуліну - це зниження здатності

of our cells to partition fuel,

розподіляти паливо,

as I alluded to a moment ago,

про що я згадував хвилину тому.

taking those calories that we take in

Здатності брати спожиті калорії

and burning some appropriately and storing some appropriately.

і спалювати чи зберігати їх належним чином.

When we become insulin-resistant,

Коли ми стаємо інсулінорезистентні,

the homeostasis in that balance deviates from this state.

гомеостаз у цьому балансі відхиляється від нормального стану.

So now, when insulin says to a cell,

Коли інсулін говорить клітині, що

I want you to burn more energy

хоче спалити більше енергії,

than the cell considers safe, the cell, in effect, says,

ніж клітина вважає безпечним, клітина відповідає:

"No thanks, I'd actually rather store this energy."

"Ні, дякую, я краще збережу цю енергію".

And because fat cells are actually missing most of

І тому, що жирові клітини позбавлені

the complex cellular machinery found in other cells,

складних клітинних механізмів, що існують в інших клітинах,

it's probably the safest place to store it.

вони є найбезпечнішим місцем для зберігання калорій.

So for many of us, about 75 million Americans,

Отож для більшості з нас, близько 75 мільйонів американців,

the appropriate response to insulin resistance

адекватною реакцією на резистентність до інсуліну

may actually be to store it as fat, not the reverse,

може бути зберігання його у вигляді жиру, а не навпаки,

getting insulin resistance in response to getting fat.

резистентність до інсуліну у відповідь на гладшання.

This is a really subtle distinction,

Це дуже тонка різниця,

but the implication could be profound.

але наслідки її глибокі.

Consider the following analogy:

Розглянемо одну аналогію.

Think of the bruise you get on your shin

Подумайте про синець, який з'явиться на вашій гомілці,

when you inadvertently bang your leg into the coffee table.

якщо ви випадково вдаритеся ногою об журнальний столик.

Sure, the bruise hurts like hell, and you almost certainly

Звичайно, синяк страшенно болить, і вам напевно

don't like the discolored look, but we all know

не подобається його знебарвлений вигляд, але всі ми знаємо, що

the bruise per Se is not the problem.

синець сам по собі не є проблемою.

In fact, it's the opposite. It's a healthy response to the trauma,

Усе навпаки. Це здорова реакція на травму,

all of those immune cells rushing to the site of the injury

адже на місце удару поквапились імунні клітини,

to salvage cellular debris and prevent the spread

щоб врятувати омертвілі клітини шкіри і запобігти поширенню

of infection to elsewhere in the body.

інфекції в інші місця в організмі.

Now, imagine we thought bruises were the problem,

Тепер уявіть, що ми вважаємо синяк проблемою

and we evolved a giant medical establishment

і створили гігантську медичну галузь

and a culture around treating bruises:

і культуру навколо лікування синців:

masking creams, painkillers, you name it,

маскування кремами, знеболюючі препарати, і так далі,

all the while ignoring the fact that people

весь час ігноруючи той факт, що люди,

are still banging their shins into coffee tables.

як і раніше, стукаються гомілками об журнальні столики.

How much better would we be if we treated the cause --

Чи не краще було б лікувати причину -

telling people to pay attention

просити людей бути обережними,

when they walk through the living room --

проходячи через вітальню -

rather than the effect?

а не наслідок?

Getting the cause and the effect right

Правильно визначити причину і наслідок -

makes all the difference in the world.

ось про що йдеться.

Getting it wrong, and the pharmaceutical industry

Якщо вам це не вдасться, фармацевтична промисловість

can still do very well for its shareholders

і далі приноситиме прибуток своїм акціонерам,

but nothing improves for the people with bruised shins.

але життя людей із забоями гомілок не поліпшиться.

Cause and effect.

Причини і наслідки.

So what I'm suggesting is

Ось до чого я веду:

maybe we have the cause and effect wrong

можливо, ми неправильно визначили причину і наслідок

on obesity and insulin resistance.

ожиріння та інсулінорезистентності.

Maybe we should be asking ourselves,

Можливо варто запитати себе,

is it possible that insulin resistance causes weight gain

чи може резистентність до інсуліну викликати збільшення ваги

and the diseases associated with obesity,

і захворювання, пов'язані з ожирінням,

at least in most people?

принаймні у більшості людей?

What if being obese is just a metabolic response

Що робити, якщо ожиріння - це просто метаболічна реакція

to something much more threatening,

на щось більш загрозливе,

an underlying epidemic,

на приховану епідемію,

the one we ought to be worried about?

якою ми повинні перейматися?

Let's look at some suggestive facts.

Подивімося на деякі факти на користь такого припущення.

We know that 30 million obese Americans

Ми знаємо, що 30 мільйонів американців, які страждають від ожиріння,

in the United States don't have insulin resistance.

не мають резистентності до інсуліну.

And by the way, they don't appear to be at any

До речі, вони ризикують підхопити цю хворобу

greater risk of disease than lean people.

не більше, ніж худі люди.

Conversely, we know that six million lean people

З іншого боку, ми знаємо, що шість мільйонів худих людей

in the United States are insulin-resistant,

у Сполучених Штатах є інсулінорезистентні,

and by the way, they appear to be at even greater risk

і, до речі, вони значно більше ризикують

for those metabolic diseases I mentioned a moment ago

захворіти на метаболічні розлади, які я згадав хвилину тому,

than their obese counterparts.

ніж їхні колеги з ожирінням.

Now I don't know why, but it might be because,

Не знаю, чому, але можливо

in their case, their cells haven't actually figured out

у їхньому випадку їхні клітини не зрозуміли,

the right thing to do with that excess energy.

що потрібно робити з надлишковою енергією.

So if you can be obese and not have insulin resistance,

Отож можна страждати від ожиріння і не мати резистентності до інсуліну,

and you can be lean and have it,

а можна бути худим і мати її.

this suggests that obesity may just be a proxy

Тобто ожиріння може бути просто показником

for what's going on.

того, що відбувається.

So what if we're fighting the wrong war,

Раптом ми боремося не з тим ворогом?

fighting obesity rather than insulin resistance?

Воюємо проти ожиріння, а не проти інсулінорезистентності?

Even worse, what if blaming the obese

А раптом звинувачуючи людей, які страждають від ожиріння,

means we're blaming the victims?

ми насправді звинувачуємо жертв?

What if some of our fundamental ideas about obesity

Що робити, якщо наші засадничі теорії про ожиріння

are just wrong?

цілком хибні?

Personally, I can't afford the luxury of arrogance anymore,

Особисто я не можу більше дозволити собі таку розкіш - бути зарозумілим

let alone the luxury of certainty.

і впевненим у всьому.

I have my own ideas about what could be at the heart of this,

У мене є власні теорії про те, що може бути причиною цього всього,

but I'm wide open to others.

але я відкритий для інших думок.

Now, my hypothesis, because everybody always asks me,

Однак всі запитують мене про мою гіпотезу.

is this.

Тож ось вона.

If you ask yourself, what's a cell trying to protect itself from

Задумайтесь - від чого клітина намагається захиститися,

when it becomes insulin resistant,

коли вона стає інсулінорезистентною?

the answer probably isn't too much food.

Мабуть не від надлишку їжі.

It's more likely too much glucose: blood sugar.

Ймовірніше - від надлишку глюкози: рівня цукру в крові.

Now, we know that refined grains and starches

Ми знаємо, що очищені зерна та крохмаль

elevate your blood sugar in the short run,

піднімають рівень цукру в крові на короткий термін,

and there's even reason to believe that sugar

і є навіть підстави вважати, що цукор

may lead to insulin resistance directly.

може призвести до інсулінорезистентності.

So if you put these physiological processes to work,

Врахувавши ці фізіологічні процеси,

I'd hypothesize that it might be our increased intake

я припустив, що можливо підвищене споживання

of refined grains, sugars and starches that's driving

очищеного зерна, цукру і крохмалю веде до

this epidemic of obesity and diabetes,

епідемії ожиріння і діабету,

but through insulin resistance,

але через резистентність до інсуліну,

you see, and not necessarily through just overeating and under-exercising.

а не переїдання і недостатнє фізичні навантаження.

When I lost my 40 pounds a few years ago,

Кілька років тому я схуд на 18 кілограмів,

I did it simply by restricting those things,

бо просто обмежив споживання цих продуктів.

which admittedly suggests I have a bias

Хтось може заявити, що моя гіпотеза необ'єктивна

based on my personal experience.

через мій особистий досвід.

But that doesn't mean my bias is wrong,

Але це не означає, що моя гіпотеза хибна,

and most important, all of this can be tested scientifically.

адже все можна перевірити науковим шляхом.

But step one is accepting the possibility

І перший крок до цього - погодитися із ймовірністю,

that our current beliefs about obesity,

що наші сьогоднішні переконанння щодо ожиріння,

diabetes and insulin resistance could be wrong

діабету та інсулінорезистентності можуть бути хибні,

and therefore must be tested.

і тому їх треба перевірити.

I'm betting my career on this.

Б'юся об заклад своєю кар'єрою.

Today, I devote all of my time to working on this problem,

Тепер я присвячую весь свій час роботі над цією проблемою,

and I'll go wherever the science takes me.

хоч куди мене заведе наука.

I've decided that what I can't and won't do anymore

Я вирішив, що не можу і не буду більше

is pretend I have the answers when I don't.

вдавати, що я знаю відповіді, коли насправді це не так.

I've been humbled enough by all I don't know.

Я змирився із тим, що багато-чого не знаю.

For the past year, I've been fortunate enough

Упродовж минулого року мені пощастило

to work on this problem with the most amazing team

працювати над цією проблемою з найдивовижнішою командою

of diabetes and obesity researchers in the country,

дослідників цукрового діабету та ожиріння в країні,

and the best part is,

і найприємніше, що

just like Abraham Lincoln surrounded himself with a team of rivals,

точно так само, як Авраам Лінкольн оточив себе командою суперників,

we've done the same thing.

ми зробили те ж саме.

We've recruited a team of scientific rivals,

Ми найняли команду наукових суперників,

the best and brightest who all have different hypotheses

найкращих і найрозумніших, кожен з яких має різні гіпотези

for what's at the heart of this epidemic.

щодо причини цієї епідемії.

Some think it's too many calories consumed.

Дехто думає, що причина - це забагато спожитих калорій.

Others think it's too much dietary fat.

Інші вважають, що це занадто багато харчових жирів.

Others think it's too many refined grains and starches.

Або надлишок очищеного зерна і крохмалю.

But this team of multi-disciplinary,

Але ця міждисциплінарна команда

highly skeptical and exceedingly talented researchers

дуже скептично налаштованих і надзвичайно талановитих дослідників

do agree on two things.

погоджується щодо двох речей.

First, this problem is just simply too important

По-перше, ця проблема занадто важлива, щоб

to continue ignoring because we think we know the answer.

і далі ігнорувати її через те, що ми нібито знаємо відповідь.

And two, if we're willing to be wrong,

І по-друге, якщо ми готові помилятися,

if we're willing to challenge the conventional wisdom

якщо ми готові кинути виклик загальноприйнятій думці

with the best experiments science can offer,

з найкращими експериментами, які під силу науці,

we can solve this problem.

ми можемо розв'язати цю проблему.

I know it's tempting to want an answer right now,

Я знаю, як хочеться почути відповідь просто зараз.

some form of action or policy, some dietary prescription --

Дізнатися про якісь дії, спосіб поведінки чи дієту -

eat this, not that —

їж це, того не їж -

but if we want to get it right,

але якщо ми хочемо визначити справжню причину,

we're going to have to do much more rigorous science

то мусимо провести ще чимало ретельних досліджень,

before we can write that prescription.

перед тим, як написати той рецепт.

Briefly, to address this, our research program

З цією метою наша дослідницька програма

is focused around three meta-themes, or questions.

зосередилась навколо трьох мета-тем, або питань.

First, how do the various foods we consume

По-перше, як різні продукти, які ми споживаємо,

impact our metabolism, hormones and enzymes,

впливають на обмін речовин, гормони та ферменти,

and through what nuanced molecular mechanisms?

і через які молекулярні механізми?

Second, based on these insights,

По-друге, спираючись на ці знання,

can people make the necessary changes in their diets

чи можуть люди внести необхідні зміни у свій раціон

in a way that's safe and practical to implement?

таким чином, щоб це було безпечно і практично реалізувати?

And finally, once we identify what safe

І, нарешті, визначивши, які безпечні

and practical changes people can make to their diet,

і практичні зміни можна внести до раціону,

how can we move their behavior in that direction

як змінити поведінку людей,

so that it becomes more the default

щоб вона стала правилом,

rather than the exception?

а не винятком?

Just because you know what to do doesn't mean

Те, що ви знаєте, що робити, не означає,

you're always going to do it.

що ви завжди це робите.

Sometimes we have to put cues around people

Іноді ми повинні підштовхувати людей до цього,

to make it easier, and believe it or not,

щоб їм було легше, і - вірите чи ні -

that can be studied scientifically.

наука може дослідити, як це зробити.

I don't know how this journey is going to end,

Я не знаю, як завершиться ця подорож,

but this much seems clear to me, at least:

але я зрозумів, принаймні, ось що:

We can't keep blaming our overweight and diabetic patients

не можна й далі звинувачувати своїх пацієнтів із надмірною вагою і хворих на цукровий діабет,

like I did.

як це робив я.

Most of them actually want to do the right thing,

Більшість з них насправді хочуть поводитися правильно,

but they have to know what that is,

але спочатку вони мають знати, що робити,

and it's got to work.

а вже тоді братися за роботу.

I dream of a day when our patients can

Я мрію про день, коли наші пацієнти зможуть

shed their excess pounds

скинути зайві кілограми

and cure themselves of insulin resistance,

і вилікувати себе від інсулінорезистентності,

because as medical professionals,

тому що ми, медичні працівники,

we've shed our excess mental baggage

скинули свій надмірний психологічний багаж

and cured ourselves of new idea resistance sufficiently

і вилікували себе від протидії новим ідеям,

to go back to our original ideals:

щоб повернутися до першооснов:

open minds, the courage to throw out yesterday's ideas

неупередженості, мужності відкинути застарілі ідеї,

when they don't appear to be working,

коли вони перестають працювати,

and the understanding that scientific truth isn't final,

і розуміння того, що наукова істина не є остаточною,

but constantly evolving.

а постійно розвивається.

Staying true to that path will be better for our patients

Якщо ми не звернемо з цього шляху, це піде на користь

and better for science.

нашим пацієнтам і науці.

If obesity is nothing more than a proxy

Якщо ожиріння - це всього лише показник

for metabolic illness,

метаболічного розладу,

what good does it do us to punish those with the proxy?

то чому ми караємо за це тих, хто страждає від надмірної ваги?

Sometimes I think back to that night in the E.R.

Іноді я подумки повертаюся в ту ніч до реанімації

seven years ago.

сім років тому.

I wish I could speak with that woman again.

Я хотів би поговорити з цією жінкою ще раз.

I'd like to tell her how sorry I am.

Я хотів би сказати їй, як мені шкода.

I'd say, as a doctor, I delivered

Я б сказав їй: як лікар, я надав

the best clinical care I could,

найкращу клінічну допомогу, яку міг,

but as a human being,

але як людина,

I let you down.

я підвів вас.

You didn't need my judgment and my contempt.

Ви не потребували мого судження і зневаги.

You needed my empathy and compassion,

Ви потребували мого співчуття і співпереживання,

and above all else, you needed a doctor

і понад усе - лікаря,

who was willing to consider

який був готовий зрозуміти, що

maybe you didn't let the system down.

можливо, не ви підвели систему.

Maybe the system, of which I was a part,

А система, частиною якої був і я,

was letting you down.

підвела вас.

If you're watching this now,

Якщо ви дивитися зараз мій виступ,

I hope you can forgive me.

я сподіваюся, що ви пробачите мене.

(Applause)

(Оплески)