Hannah Brencher: Love letters to strangers

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Khrystya Kyrylchuk Утверджено: Khrystyna Romashko

I was one of the only kids in college who had a reason

Я була одною з небагатьох у коледжі, хто мусив

to go to the P.O. box at the end of the day,

ходити до поштового відділення вкінці навчального дня,

and that was mainly because my mother has never believed

здебільшого через те, що моя мама не довіряла

in email, in Facebook, in texting or cell phones in general.

електронній пошті та соцмережі Facebook, смскам чи мобільним телефонам загалом.

And so while other kids were BBM-ing their parents,

В той час, як інші переписувались смсками з батьками,

I was literally waiting by the mailbox

я, в буквальному сенсі, чекала біля поштової скриньки

to get a letter from home to see how the weekend had gone,

листа з дому про те, як пройшли вихідні,

which was a little frustrating when Grandma was in the hospital,

що трохи розчаровувало, коли бабуся була у лікарні,

but I was just looking for some sort of scribble,

але я тільки й очікувала якихось закарлючок,

some unkempt cursive from my mother.

якогось неохайного рукопису від моєї мами.

And so when I moved to New York City after college

Коли я переїхала жити до Нью-Йорка після закінчення коледжу,

and got completely sucker-punched in the face by depression,

мене несподівано охопила депресія,

I did the only thing I could think of at the time.

і я робила лише те, про що на той час думала.

I wrote those same kinds of letters that my mother had written me

Я писала такі ж листи, як моя мама писала мені,

for strangers, and tucked them all throughout the city,

для незнайомців, і розповсюдила їх у всіх околицях міста,

dozens and dozens of them. I left them everywhere,

тисячі і тисячі листів. Я залишила їх усюди:

in cafes and in libraries, at the U.N., everywhere.

в кафешках, бібліотеках, ООН, усюди, де тільки можна.

I blogged about those letters and the days

Я написала у блозі про ці листи і ті дні,

when they were necessary, and I posed

коли вони були потрібними; і зробила

a kind of crazy promise to the Internet:

дещо божевільну обіцянку Інтернету:

that if you asked me for a hand-written letter,

якщо мене попросять про лист, написаний рукою,

I would write you one, no questions asked.

я його напишу без будь-яких питань.

Overnight, my inbox morphed into this harbor of heartbreak --

Не пройшло і дня, як моя пошта перетворилася на притулок великого горя -

a single mother in Sacramento, a girl being bullied

одинока мати з Сакраменто; дівчинка, яку залякали

in rural Kansas, all asking me, a 22-year-old girl

в сільському Канзасі, всі просили мене, 22-річну дівчину,

who barely even knew her own coffee order,

яка заледве знала, яку каву любить,

to write them a love letter and give them a reason

написати їм любовного листа, щоб у них з'явилася причина

to wait by the mailbox.

чекати біля поштової скриньки.

Well, today I fuel a global organization

На сьогодні я підтримую світову організацію,

that is fueled by those trips to the mailbox,

яка займається такими поїздками до поштових скриньок,

fueled by the ways in which we can harness social media

і опирається на засоби, за допомогою яких ми можемо забезпечувати соціальні мережі,

like never before to write and mail strangers letters

як ще ніколи досі, написаними та надісланими незнайомцям листами,

when they need them most, but most of all,

тоді, коли вони їх найбільше потребують, але, більш за все,

fueled by crates of mail like this one, my trusty mail crate,

підтримується поштовими скриньками - як ось ця, моя надійна скринька з поштою,

filled with the scriptings of ordinary people,

заповнена писаниною звичайних людей,

strangers writing letters to other strangers not because

незнайомців, які пишуть листи таким же незнайомцям не тому,

they're ever going to meet and laugh over a cup of coffee,

що вони коли-небудь зустрінуться та посміються з цього за чашкою кави,

but because they have found one another by way of letter-writing.

а тому, що вони знайшли один одного завдяки написанню листів від руки.

But, you know, the thing that always gets me

Знаєте, мене завжди дивує те,

about these letters is that most of them have been written

що більшість цих листів було написано

by people that have never known themselves loved on a piece of paper.

людьми, які й самі ніколи не знали, що можна любити на шматку паперу.

They could not tell you about the ink of their own love letters.

Вони не могли cказати, яким чорнилом писались їх власні любовні листи.

They're the ones from my generation,

Вони - люди мого покоління,

the ones of us that have grown up into a world

ті з нас, що виросли у світі,

where everything is paperless, and where some

де все цифрове та комп'ютеризоване, а також, де чимало

of our best conversations have happened upon a screen.

наших бесід відбулось на екрані.

We have learned to diary our pain onto Facebook,

Ми навчились вести щоденник нашого життя на Facebook,

and we speak swiftly in 140 characters or less.

і ми спілкуємось швидко, використовуючи 140 символів, а то і менше.

But what if it's not about efficiency this time?

А що, як цього разу справа не в спритності?

I was on the subway yesterday with this mail crate,

Вчора я їхала в метро з оцією поштовою скринькою,

which is a conversation starter, let me tell you.

яка є справжнім стимулом для бесід.

If you ever need one, just carry one of these. (Laughter)

Якщо ви захочете поспілкуватись, візьміть з собою одну таку. (Сміх)

And a man just stared at me, and he was like,

На мене витріщився чоловік, а потім сказав щось таке:

"Well, why don't you use the Internet?"

"Чого ж ти не користуєшся Інтернетом?"

And I thought, "Well, sir, I am not a strategist,

А я подумала - "Пане, я не стратег,

nor am I specialist. I am merely a storyteller."

і не спеціаліст. Я лише розповідаю історії".

And so I could tell you about a woman

Я могла б розповісти вам про жінку,

whose husband has just come home from Afghanistan,

чий чоловік недавно повернувся з Афганістану,

and she is having a hard time unearthing this thing called conversation,

і їй важко вдається почати будь-яку розмову,

and so she tucks love letters throughout the house

тому вона залишає любовні листи у себе вдома скрізь,

as a way to say, "Come back to me.

як єдиний спосіб сказати йому - "Повернись до мене.

Find me when you can."

Знайди мене, коли будеш в змозі".

Or a girl who decides that she is going to leave love letters

Чи про дівчинку, яка вирішила розповсюдити любовні листи

around her campus in Dubuque, Iowa, only to find

на території свого університету в Деб'юк штат Айова, лише, щоб

her efforts ripple-effected the next day when she walks out

побачити, як її зусилля покриються брижами наступного дня, коли вона вийде

onto the quad and finds love letters hanging

на навчальний плац і побачить свої любовні листи, звисаючими

from the trees, tucked in the bushes and the benches.

з дерев, запханими у кущі та лавки.

Or the man who decides that he is going to take his life,

Чи про чоловіка, який вирішить позбавити себе життя

uses Facebook as a way to say goodbye

і використає Facebook, щоб попрощатись востаннє

to friends and family.

з сім'єю та друзями.

Well, tonight he sleeps safely with a stack of letters

Зараз він безпечно дрімає з купою листів,

just like this one tucked beneath his pillow,

такою як ось ця, засунутою під його подушку,

scripted by strangers who were there for him when.

написаною незнайомцями, що були заради нього там, де він їх потребував.

These are the kinds of stories that convinced me

Є такі історії, які переконали мене

that letter-writing will never again need to flip back her hair

в тому, що написання листів вже ніколи не відійде на задній план

and talk about efficiency, because she is an art form now,

і швидкість не матиме значення, бо тепер це - мистецтво,

all the parts of her, the signing, the scripting, the mailing,

як і всі його частини: підписання, написання, відсилання,

the doodles in the margins.

закарлючки на полях.

The mere fact that somebody would even just sit down,

Лише сам факт, що хтось просто сяде,

pull out a piece of paper and think about someone

витягне шматочок паперу і буде думати про когось

the whole way through, with an intention that is so much

з метою, яку в декілька разів

harder to unearth when the browser is up and the iPhone

важче віднайти, коли браузер повідомляє, а iPhone

is pinging and we've got six conversations rolling in at once,

сигналізує, що є 6 непрочитаних повідомлень нараз,

that is an art form

це - форма мистецтва,

that does not fall down to the Goliath of "get faster,"

яка не опускається до Голіафового "хто швидше",

no matter how many social networks we might join.

незважаючи на те, у скількох соцмережах ми зареєструємось.

We still clutch close these letters to our chest,

Ми все ще стискатимемо ці листи біля серця,

to the words that speak louder than loud,

триматимемось слів, які говорять гучніше, аніж крик,

when we turn pages into palettes to say the things

коли перетворюватимемо сторінки на палітру, щоб сказати те,

that we have needed to say,

що ми завжди хотіли сказати,

the words that we have needed to write, to sisters

слова, які, протягом дуже тривалого часу, ми хотіли написати сестрам,

and brothers and even to strangers, for far too long.

братам і навіть незнайомцям.

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)

(Applause)

(Оплески)