Becky Blanton: The year I was homeless

Перекладач: olena krymova Утверджено: Inna Grybenko

I'm a writer and a journalist,

Я письменниця та журналіст,

and I'm also an insanely curious person,

а також - неймовірно допитлива людина.

so in 22 years as a journalist,

Отож, за 22 роки роботи журналістом

I've learned how to do a lot of new things.

я навчилась багатьом новим речам.

And three years ago, one of the things I learned how to do

А три роки тому, одним, із того, що я навчилась

was to become invisible.

було -- як бути невидимою.

I became one of the working homeless.

Я стала однією із працюючих безпритульних.

I quit my job as a newspaper editor

Я звільнилась із посади газетного редактора

after my father died in February of that same year,

після того, як в лютому того року помер мій батько,

and decided to travel.

і я вирішила подорожувати.

His death hit me pretty hard.

Його смерть завдала мені великого удару.

And there were a lot of things that I wanted to feel and deal with while I was doing that.

Було багато речей, які я хотіла відчути і з якими справитись, поки я подорожувала.

I've camped my whole life. And I decided

Я ходила в походи протягом усього свого життя. Тож я вирішила,

that living in a van for a year to do this

що життя у фургончику протягом одного року

would be like one long camping trip.

буде, як один великий похід.

So I packed my cat, my Rottweiler

Тож, я спакувала свого кота, свого ротвейлера,

and my camping gear into a 1975 Chevy van,

та спорядження для кемпінгу до вагончика шевроле 1975 року випуску,

and drove off into the sunset,

та поїхала назустріч сходу сонця,

having fully failed to realize three critical things.

взагалі не усвідомлюючи три важливі речі.

One: that society equates

Перша -- що суспільство пов'язує

living in a permanent structure, even a shack,

проживання у постійній будівлі, навіть у халупі

with having value as a person.

з ціннюстю людини, як особистості.

Two: I failed to realize how quickly

Друга -- я не розуміла як швидко

the negative perceptions of other people

негативне сприйняття інших людей

can impact our reality, if we let it.

може вплинути на нашу реальність, якщо ми це дозволимо.

Three: I failed to realize

Третя -- я не усвідомлювала

that homelessness is an attitude,

що бездомність це ставлення,

not a lifestyle.

а не стиль життя.

At first, living in the van was great.

Спершу життя в машині було чудовим.

I showered in campgrounds. I ate out regularly.

Я приймала душ у кемпінгах. Я часто їла в кафе.

And I had time to relax and to grieve.

І в мене був час, щоб розслабитись та посумувати.

But then the anger and the depression about my father's death set in.

Але потім прийшли злість та депресія, спричинені смертю мого батька.

My freelance job ended. And I had to get a full-time job

Мої підробітки закінчились. Мені потрібна була постійна робота,

to pay the bills.

щоб сплачувати рахунки.

What had been a really mild spring

У той час була справжня помірна весна, яка

turned into a miserably hot summer.

перейшла у жахливо спекотне літо.

And it became impossible to park anywhere --

І стало неможливим припаркуватись будь-де --

(Laughs)

(Сміх)

-- without being very obvious

-- так, щоб не було помітно,

that I had a cat and a dog with me, and it was really hot.

що у мене були кіт та собака, було справді дуже гаряче.

The cat came and went through an open window in the van.

Кіт заходив і виходив через відчинене вікно машини.

The doggy went into doggy day care.

собачка пішла до центру по догляду за собаками

And I sweated.

І я потіла.

Whenever I could, I used

Коли це було можливо, я користувалась

employee showers in office buildings and truck stops.

душем для працівників у офісних будівлях та зупинках для вантажівок.

Or I washed up in public rest rooms.

Або ж, я милась у громадських кімнатах для відпочинку.

Nighttime temperatures in the van rarely dropped below 80 degrees Fahrenheit,

Уночі температура в машині рідко була нижчою за 27 С,

making it difficult or impossible to sleep.

і через це заснути було важко .

Food rotted in the heat.

Їжа гнила на жаркому сонці.

Ice in my ice chest melted within hours,

Лід у переносному холодильнику танув за лічені години,

and it was pretty miserable.

було досить кепсько.

I couldn't afford to find an apartment,

Я не могла собі дозволити винаймати квартиру,

or couldn't afford an apartment that would allow me

чи радше, я не могла знімати помешкання, де б мені дозволили

to have the Rottweiler and the cat.

тримати ротвейлера та кота.

And I refused to give them up,

Я не хотіла від них відмовлятись.

so I stayed in the van.

Тож, я залишалась у машині.

And when the heat made me too sick

А коли спека не дозволяла мені

to walk the 50 feet to the public restroom

пройти 15 метрів до туалету

outside my van at night,

вночі

I used a bucket and a trash bag as a toilet.

я використовувала відро та мішки для сміття як туалет.

When winter weather set in, the temperatures dropped

Коли прийшла зима, температура впала

below freezing. And they stayed there.

нижче нуля. І кіт і собака залишились зі мною.

And I faced a whole new set of challenges.

Так переді мною постали нові виклики.

I parked a different place every night

Я паркувалась кожної ночі у новому місці

so I would avoid being noticed and hassled by the police.

для того, аби не потрапити в поле зору поліції.

I didn't always succeed.

Це мені не завжди вдавалось.

But I felt out of control of my life.

Я відчувала, що втрачаю контроль над своїм життям.

And I don't know when or how it happened,

Я не знаю, коли чи як це сталось,

but the speed at which I went

але швидкість, з якою я скотилась

from being a talented writer and journalist

від талановитої письменниці та журналіста

to being a homeless woman, living in a van,

до безпритульної, що живе в машині

took my breath away.

просто вражала.

I hadn't changed. My I.Q. hadn't dropped.

Я не змінилась. Мій рівень I.Q. не впав.

My talent, my integrity, my values,

Мій талант, щирість, цінності

everything about me remained the same.

все залишалось незмінним.

But I had changed somehow.

Але якимось чином я змінилась.

I spiraled deeper and deeper into a depression.

Все далі та далі я скочувалась у депресію.

And eventually someone referred me to a homeless health clinic.

Врешті хтось спрямував мене до клініки для безпритульних.

And I went. I hadn't bathed in three days.

І я пішла туди. Я не милась три дні

I was as smelly and as depressed as anyone in line.

Я була такою смердючою і здепресованою, як і будь-хто у черзі.

I just wasn't drunk or high.

Я не була просто п'яна чи під кайфом.

And when several of the homeless men realized that,

І коли дехто з безпритульних зрозумів це,

including a former university professor,

серед них колишній професор університету,

they said, "You aren't homeless. Why are you really here?"

вони сказали: "Ти не безпритульна. Чому ти справді тут?"

Other homeless people didn't see me as homeless,

Інші безпритульні не бачили в мені бездомну,

but I did.

але я бачила.

Then the professor listened to my story and he said,

Тоді професор послухав мою історію і сказав:

"You have a job. You have hope.

"Ти маєш роботу. Ти маєш надію.

The real homeless don't have hope."

Справжні безпритульні не мають надії".

A reaction to the medication the clinic gave me for my depression

Реакцією на ліки, які мені дали в клініці від депресії

left me suicidal. And I remember thinking,

були суїцидальні думки. Я пам'ятаю, як я думала:

"If I killed myself, no one would notice."

"Якщо я вб'ю себе, ніхто не помітить".

A friend told me, shortly after that,

Скоро після цього, одна моя подруга сказала мені,

that she had heard that Tim Russert,

що вона чула, як Тім Рассел,

a nationally renowned journalist,

відомий на всю країну журналіст,

had been talking about me on national T.V.

говорив про мене по національному телебаченні

An essay I'd written about my father,

Есе, яке я написала про свого батька,

the year before he died, was in Tim's new book.

за рік до того, як він помер було у книжці Тіма.

And he was doing the talk show circuit. And he was talking about my writing.

Він вів своє шоу. І розповідав про мою роботу.

And when I realized that Tim Russert, former moderator of "Meet the Press,"

Коли я усвідомила, що Тім Рассел, колишній ведучий передачі "Знайомтесь із пресою",

was talking about my writing,

говорив про мою роботу,

while I was living in a van in a Wal-Mart parking lot,

поки я жила у фургоні, на парковці супермаркету "Вол-Март",

I started laughing.

я почала сміятись

You should too.

і вам слід.

(Laughter)

(Сміх)

I started laughing

Я почала сміятись,

because it got to the point where,

бо дішло до того моменту, коли я почала задумуватись:

was I a writer, or was I a homeless woman?

чи я була письменницею, чи безпритульною?

So I went in the bookstore. And I found Tim's book.

Тож, я пішла до книгарні. І знайшла книжку Тіма.

And I stood there. And I reread my essay.

І я стояла там. І перечитувала своє есе.

And I cried.

І плакала.

Because I was a writer.

Тому, що я була письменницею.

I was a writer.

Я була письменницею.

Shortly after that I moved back to Tennessee.

Незабаром після цього я повернулась до Теннессі

I alternated between living in a van and couch surfing with friends.

та жила трохи у фургоні, та трохи у друзів.

And I started writing again.

Я знову почала писати.

By the summer of the following year I was a working journalist.

До літа наступного року, я вже працювала журналістом.

I was winning awards. I was living in my own apartment.

Я отримувала нагороди. Я жила у власній квартирі

I was no longer homeless.

я вже не була безпритульною.

And I was no longer invisible.

я перестала бути невидимою.

Thousands of people work full and part-time jobs,

Тисячі людей працюють на звичайних чи тимчасових роботах.

and live in their cars.

та живуть у своїх машинах.

But society continues to stigmatize and criminalize

Але суспільство продовжує засуджувати та повязувати зі злочинністю

living in your vehicle or on the streets.

життя у машинах чи на вулиці.

So the homeless, the working homeless, primarily remain invisible.

Тож безпритульні, бездомні, які працюють, залишаються невидимими.

But if you ever meet one,

але, якщо ви колись зустрінете таку людину,

engage them, encourage them, and offer them hope.

зацікавте їх чимось, підбадьорте, та дайте їм надію.

The human spirit can overcome anything if it has hope.

Людський дух може перебороти будь що, якщо у нього є надія.

And I'm not here to be the poster girl for the homeless.

Я не хочу виглядати, як дівчина з постера для допомоги безпритульним.

I'm not here to encourage you to give money to the next panhandler you meet.

Я тут не для того, аби закликати вас давати гроші наступному прохачу, якого ви зустрінете.

But I am here to tell you that, based on my experience,

Але я тут для того, щоб сказати, з власного досвіду:

people are not where they live,

люди це не те, де вони живуть,

where they sleep,

де вони сплять,

or what their life situation is at any given time.

чи яка у них тепер життєва ситуація.

Three years ago I was living in a van

3 роки тому я жила у фургоні

in a Wal-Mart parking lot,

на парковці Wal-Mart.

and today I'm speaking at TED.

А сьогодні я виступаю у TED.

Hope always, always finds a way. Thank you.

Надія, завжди, завжди знайде шлях. Дякую.

(Applause)

(Аплодисменти)