Connected, but alone? | Sherry Turkle

Перекладач: Khrystyna Romashko Утверджено: Hanna Leliv

Just a moment ago,

Щойно

my daughter Rebecca texted me for good luck.

моя донька Ребекка надіслала мені смс із побажанням успіху.

Her text said,

Вона написала мені:

"Mom, you will rock."

"Мамо, ти зробиш фурор".

I love this.

Я щаслива.

Getting that text

Те повідомлення

was like getting a hug.

було немов обійми.

And so there you have it.

І ось маєте.

I embody

Я сама є зразком

the central paradox.

головного парадоксу.

I'm a woman

Я - жінка,

who loves getting texts

яка любить отримувати смски

who's going to tell you

і яка збирається застерегти вас,

that too many of them can be a problem.

що їх надмірна кількість може стати проблемою.

Actually that reminder of my daughter

Власне кажучи, згадка про мою доньку

brings me to the beginning of my story.

веде до початку моєї історії.

1996, when I gave my first TEDTalk,

У 1996 році, коли я вперше виступила з промовою на TED,

Rebecca was five years old

Ребецці було 5 років.

and she was sitting right there

І вона сиділа ось там,

in the front row.

у першому ряді.

I had just written a book

Я саме написала книгу,

that celebrated our life on the internet

яка прославляла наше життя в Інтернеті.

and I was about to be on the cover

Незабаром моє фото мало з'явитися на обкладинці

of Wired magazine.

журналу "Wired".

In those heady days,

У ті бурхливі дні

we were experimenting

ми експериментували

with chat rooms and online virtual communities.

з чатами та віртуальними спільнотами.

We were exploring different aspects of ourselves.

Ми досліджували різні сторони самих себе.

And then we unplugged.

А тоді ми від'єдналися від мережі.

I was excited.

Я захвилювалася.

And, as a psychologist, what excited me most

Як психолога, мене найбільше схвилювала

was the idea

думка про те, що

that we would use what we learned in the virtual world

ми використовуємо знання, отримані у віртуальному світі,

about ourselves, about our identity,

знання про себе, свою тожсамість,

to live better lives in the real world.

щоб краще проживати своє життя у реальному світі.

Now fast-forward to 2012.

Тепер перемотаємо стрічку до 2012 року.

I'm back here on the TED stage again.

Я знову на сцені TED.

My daughter's 20. She's a college student.

Моїй доньці 20. Вона вчиться у коледжі.

She sleeps with her cellphone,

Вона спить зі своїм мобільним,

so do I.

як і я.

And I've just written a new book,

І я щойно завершила нову книгу,

but this time it's not one

але цього разу не з тих,

that will get me on the cover

що її автора знимкують на обкладинку

of Wired magazine.

журналу "Wired".

So what happened?

То що ж трапилося?

I'm still excited by technology,

Я досі захоплююся технологією,

but I believe,

але вірю -

and I'm here to make the case,

і наголошу на цій сцені -

that we're letting it take us places

що ми дозволяємо їй вести нас туди,

that we don't want to go.

куди ми не хочемо йти.

Over the past 15 years,

Останні 15 років

I've studied technologies of mobile communication

я вивчала технології мобільної комунікації

and I've interviewed hundreds and hundreds of people,

і опитала сотні людей,

young and old,

молодих і старих,

about their plugged in lives.

про їхнє життя у мережі.

And what I've found

Я виявила,

is that our little devices,

що наші маленькі пристрої,

those little devices in our pockets,

ці невеличкі пристрої у наших кишенях,

are so psychologically powerful

є такими психологічно могутніми,

that they don't only change what we do,

що вони не тільки змінюють те, що ми робимо,

they change who we are.

але й змінюють те, ким ми є.

Some of the things we do now with our devices

Сьогодні ми робимо з цими пристроями такі речі,

are things that, only a few years ago,

які ще кілька років тому

we would have found odd

вважалися дивними

or disturbing,

або тривожними.

but they've quickly come to seem familiar,

Але невдовзі вони ввійшли в норму,

just how we do things.

стали звичкою.

So just to take some quick examples:

Наведу кілька прикладів:

People text or do email

люди пишуть смс або емейли

during corporate board meetings.

під час робочих нарад.

They text and shop and go on Facebook

Пишуть смс, роблять покупки, заходять на Facebook

during classes, during presentations,

під час уроків, презентацій,

actually during all meetings.

одним словом, під час усіляких зустрічей.

People talk to me about the important new skill

Люди кажуть мені, як важливо вміти

of making eye contact

дивитися в очі співрозмовнику,

while you're texting.

набираючи смс.

(Laughter)

(Сміх)

People explain to me

Мені пояснюють,

that it's hard, but that it can be done.

що це важко, але можливо.

Parents text and do email

Батьки пишуть смс та емейли

at breakfast and at dinner

за сніданком і вечерею,

while their children complain

тоді як їхні діти скаржаться,

about not having their parents' full attention.

що не отримують достатньо уваги від батьків.

But then these same children

Водночас, ті ж самі діти

deny each other their full attention.

не приділяють одне одному уваги.

This is a recent shot

Віднедавна у моєї доньки та її друзів

of my daughter and her friends

з'явилася нова "фішка" -

being together

бути разом

while not being together.

і водночас не разом.

And we even text at funerals.

Ми пишемо повідомлення навіть на похоронах.

I study this.

Зараз я досліджую цю тему.

We remove ourselves

Ми відмежовуємося

from our grief or from our revery

від скорботи чи роздумів

and we go into our phones.

і втуплюємося в телефон.

Why does this matter?

Чому це важливо?

It matters to me

Для мене це важливо,

because I think we're setting ourselves up for trouble --

бо я думаю, що ми самі собі створюємо проблеми -

trouble certainly

проблему з тим,

in how we relate to each other,

як ми ставимося один до одного,

but also trouble

а також з тим,

in how we relate to ourselves

як ми ставимося до самих себе

and our capacity for self-reflection.

і як аналізуємо свої вчинки.

We're getting used to a new way

Ми звикаємо до нового способу

of being alone together.

бути самотніми разом.

People want to be with each other,

Люди прагнуть бути поруч,

but also elsewhere --

і водночас деінде -

connected to all the different places they want to be.

під'єднатися до різних місць, де вони хочуть бути.

People want to customize their lives.

Люди хочуть підлаштувати своє життя під себе.

They want to go in and out of all the places they are

Хочуть заходити та виходити з усіх місць, де вони є,

because the thing that matters most to them

тому що вони більш за все прагнуть

is control over where they put their attention.

керувати своєю увагою на власний розсуд.

So you want to go to that board meeting,

Тобто, ви хочете піти на цю нараду,

but you only want to pay attention

але волієте звертати увагу тільки на теми,

to the bits that interest you.

що вас цікавлять.

And some people think that's a good thing.

Дехто вважає, що це добре.

But you can end up

Проте врешті-решт

hiding from each other,

ви ховатиметеся один від одного,

even as we're all constantly connected to each other.

навіть якщо будете постійно на зв'язку.

A 50-year-old business man

Один 50-річний бізнесмен

lamented to me

поскаржився мені,

that he feels he doesn't have colleagues anymore at work.

що він більше не має колег на роботі.

When he goes to work, he doesn't stop by to talk to anybody,

Коли він іде на роботу, він не зупиняється по дорозі перемовитися з кимось словом,

he doesn't call.

не телефонує.

And he says he doesn't want to interrupt his colleagues

Він каже, що не хоче заважати своїм колегам,

because, he says, "They're too busy on their email."

бо, за його словами, "вони надто зайняті листуванням".

But then he stops himself

Потім він замовк

and he says, "You know, I'm not telling you the truth.

і зізнався: "Знаєте, я кажу вам неправду.

I'm the one who doesn't want to be interrupted.

Це я сам не хочу, щоб мені заважали.

I think I should want to,

Гадаю, я мав би цього хотіти,

but actually I'd rather just do things on my Blackberry."

але ліпше я займуся чимось на своєму мобільному".

Across the generations,

Я бачу, що людям різних поколінь

I see that people can't get enough of each other,

бракує уваги одне одного,

if and only if

якщо вони спілкуються

they can have each other at a distance,

між собою тільки на відстані,

in amounts they can control.

лише стільки, скільки вважають за потрібне.

I call it the Goldilocks effect:

Я називаю це ефектом Золотоволоски:

not too close, not too far,

не заблизько, не задалеко,

just right.

якраз достатньо.

But what might feel just right

Але "якраз достатньо"

for that middle-aged executive

для службовця середнього віку

can be a problem for an adolescent

виявиться недостатнім для підлітка,

who needs to develop face-to-face relationships.

який потребує розвитку стосунків віч-на-віч.

An 18-year-old boy

18-річний хлопець,

who uses texting for almost everything

який залагоджує усі справи через смс,

says to me wistfully,

пожалівся:

"Someday, someday,

"Колись, колись,

but certainly not now,

але точно не зараз,

I'd like to learn how to have a conversation."

я хотів би навчитися вести розмову".

When I ask people

Коли я запитую людей:

"What's wrong with having a conversation?"

"Чому ви не хочете розмовляти?",

People say, "I'll tell you what's wrong with having a conversation.

вони відповідають: "Я скажу вам, чому.

It takes place in real time

Розмова відбувається у реальному часі,

and you can't control what you're going to say."

і ви не знаєте, що вам доведеться відповідати".

So that's the bottom line.

Ось де собака заритий.

Texting, email, posting,

Смс, емейли, пости,

all of these things

усі вони

let us present the self as we want to be.

дозволяють нам показати себе такими, якими ми хочемо бути.

We get to edit,

Ми можемо редагувати,

and that means we get to delete,

а отже - стирати,

and that means we get to retouch,

тобто змінювати

the face, the voice,

своє обличчя, голос,

the flesh, the body --

риси, тіло -

not too little, not too much,

не замало, не забагато,

just right.

якраз у міру.

Human relationships

Людські стосунки

are rich and they're messy

є багатогранними і хаотичними,

and they're demanding.

а ще - вимогливими.

And we clean them up with technology.

За допомогою технології ми впорядковуємо їх.

And when we do,

Коли ми так чинимо,

one of the things that can happen

з'являється загроза,

is that we sacrifice conversation

що ми пожертвуємо спілкуванням

for mere connection.

заради якогось під'єднання до мережі.

We short-change ourselves.

Ми самі себе обманюємо.

And over time,

А згодом

we seem to forget this,

немовби забуваємо про це,

or we seem to stop caring.

або ж це перестає нас турбувати.

I was caught off guard

Стівен Колберт

when Stephen Colbert

застав мене зненацька,

asked me a profound question,

поставивши складне запитання,

a profound question.

ґрунтовне запитання.

He said, "Don't all those little tweets,

Він запитав: "Чи усі ці крихітні твіти,

don't all those little sips

усі ці ковточки

of online communication,

спілкування онлайн

add up to one big gulp

разом становлять один великий ковток

of real conversation?"

реальної розмови?"

My answer was no,

Я відповіла "ні",

they don't add up.

не становлять.

Connecting in sips may work

Розмова маленькими порціями корисна

for gathering discrete bits of information,

для отримання крихот інформації.

they may work for saying, "I'm thinking about you,"

Можна сказати "Я думаю про тебе"

or even for saying, "I love you," --

чи навіть "Я кохаю тебе".

I mean, look at how I felt

Згадайте, як я втішилася,

when I got that text from my daughter --

коли отримала смс від доньки.

but they don't really work

Але все ж таки спілкування "ковточками"

for learning about each other,

не дає змоги дізнатися більше одне про одного,

for really coming to know and understand each other.

дійсно пізнати та зрозуміти одне одного.

And we use conversations with each other

Ми спілкуємося між собою,

to learn how to have conversations

щоб навчитися спілкуватися

with ourselves.

з самими собою.

So a flight from conversation

Тому втеча від розмови

can really matter

не мине безслідно,

because it can compromise

адже ми забудемо,

our capacity for self-reflection.

як аналізувати свої вчинки.

For kids growing up,

Для дітей, які підростають,

that skill is the bedrock of development.

це вміння є одним із ключових.

Over and over I hear,

Знову і знову я чую:

"I would rather text than talk."

"Я краще напишу смс, ніж скажу".

And what I'm seeing

І я бачу,

is that people get so used to being short-changed

що люди настільки звикли до самообману

out of real conversation,

без реального спілкування,

so used to getting by with less,

настільки звикли задовольнятися меншим,

that they've become almost willing

що вони вже почали хотіти

to dispense with people altogether.

обходитися взагалі без людей.

So for example,

Наприклад,

many people share with me this wish,

чимало людей розповіли про своє бажання,

that some day a more advanced version of Siri,

щоб одного дня нова версія Siri,

the digital assistant on Apple's iPhone,

цифрового помічника на телефонах iPhone від Apple,

will be more like a best friend,

стала найкращим другом,

someone who will listen

кимось, хто вислухає тоді,

when others won't.

коли інші відвернуться.

I believe this wish

Я гадаю, що це бажання

reflects a painful truth

підтверджує гірку істину,

that I've learned in the past 15 years.

яку я засвоїла за останні 15 років.

That feeling that no one is listening to me

Відчуття, що мене ніхто не слухає,

is very important

є вкрай важливим

in our relationships with technology.

у стосунках між нами і технологією.

That's why it's so appealing

Тому так хочеться

to have a Facebook page

мати сторінку на Facebook

or a Twitter feed --

або стрічку в Twitter -

so many automatic listeners.

там стільки мимовільних слухачів.

And the feeling that no one is listening to me

Відчуття, що нас ніхто не слухає,

make us want to spend time

змушує нас охоче проводити час

with machines that seem to care about us.

з машинами, що нібито небайдужі до нас.

We're developing robots,

Ми розробляємо роботів,

they call them sociable robots,

так званих товариських роботів,

that are specifically designed to be companions --

що їх навмисне створюють як супутників

to the elderly,

для старших людей,

to our children,

для наших дітей,

to us.

для нас.

Have we so lost confidence

Невже ми більше не віримо,

that we will be there for each other?

що будемо поруч у потрібну мить?

During my research

Досліджуючи цю тему,

I worked in nursing homes,

я працювала в будинках для людей похилого віку.

and I brought in these sociable robots

Я принесла туди цих товариських роботів,

that were designed to give the elderly

що завдяки їм літні люди повинні були

the feeling that they were understood.

відчувати, що їх розуміють.

And one day I came in

Одного дня я зайшла

and a woman who had lost a child

і побачила жінку, яка втратила дитину.

was talking to a robot

Вона розмовляла з роботом

in the shape of a baby seal.

у вигляді малюка тюленя.

It seemed to be looking in her eyes.

Здавалося, що він дивився їй у вічі.

It seemed to be following the conversation.

Здавалося, що він слідкував за розмовою.

It comforted her.

Її це тішило.

And many people found this amazing.

Багатьом людям це сподобалося.

But that woman was trying to make sense of her life

Але та жінка намагалася налагодити своє життя

with a machine that had no experience

з машиною, яка не пережила

of the arc of a human life.

зрадливості людської долі.

That robot put on a great show.

Цей робот - умілий артист.

And we're vulnerable.

А ми вразливі.

People experience pretend empathy

Люди беруть вдаване співпереживання

as though it were the real thing.

за чисту монету.

So during that moment

Тому в мить,

when that woman

коли та жінка

was experiencing that pretend empathy,

вважала, що їй співпереживають,

I was thinking, "That robot can't empathize.

я думала: "Цей робот не може співпереживати.

It doesn't face death.

Він не бачив смерті.

It doesn't know life."

Він не знає життя".

And as that woman took comfort

І тому, коли жінка знайшла розраду

in her robot companion,

у роботі-компаньйоні,

I didn't find it amazing;

мені це не сподобалося.

I found it one of the most wrenching, complicated moments

Це були одні з найболісніших, найскладніших хвилин

in my 15 years of work.

за 15 років моєї роботи.

But when I stepped back,

Коли я ступила крок назад,

I felt myself

я відчула, що перебуваю

at the cold, hard center

у холодному, гнітючому епіцентрі

of a perfect storm.

"ідеального шторму".

We expect more from technology

Ми очікуємо більше від технології

and less from each other.

і менше один від одного.

And I ask myself,

І я запитала себе:

"Why have things come to this?"

"Як ми дійшли до такого?"

And I believe it's because

Мабуть це трапилося через те,

technology appeals to us most

що технологія є для нас найпривабливішою тоді,

where we are most vulnerable.

коли ми найвразливіші.

And we are vulnerable.

А ми справді вразливі.

We're lonely,

Ми самотні,

but we're afraid of intimacy.

але боїмося близькості.

And so from social networks to sociable robots,

І тому - від соціальних мереж до товариських роботів -

we're designing technologies

створюємо технології,

that will give us the illusion of companionship

що створюють ілюзію товариства

without the demands of friendship.

і не ставлять жодних вимог.

We turn to technology to help us feel connected

Технологія дає змогу вийти на зв'язок

in ways we can comfortably control.

тоді, коли нам зручно, так, як ми хочемо .

But we're not so comfortable.

Але ми не почуваємося затишно.

We are not so much in control.

Ми не можемо усе контролювати.

These days, those phones in our pockets

Сьогодні телефони у кишенях

are changing our minds and hearts

змінюють наші думки та почуття,

because they offer us

створюючи

three gratifying fantasies.

три приємні ілюзії.

One, that we can put our attention

Перша - що ми можемо скерувати увагу

wherever we want it to be;

туди, куди самі захочемо;

two, that we will always be heard;

друга - що нас завжди почують;

and three, that we will never have to be alone.

і третя - що нам ніколи не доведеться бути самотніми.

And that third idea,

І ця третя думка,

that we will never have to be alone,

про те, що нам ніколи не доведеться бути самотніми,

is central to changing our psyches.

відіграє вирішальну роль у психічних змінах.

Because the moment that people are alone,

Бо тоді, коли люди залишаються на самоті,

even for a few seconds,

навіть на кілька секунд,

they become anxious, they panic, they fidget,

їх охоплює тривога, вони панікують, метушаться,

they reach for a device.

тягнуться до телефону.

Just think of people at a checkout line

Погляньте на людей у черзі до стійки реєстрації в аеропорту

or at a red light.

або на тих, що стоять на червоному сигналі світлофора.

Being alone feels like a problem that needs to be solved.

Самотність вважається проблемою, яку потрібно розв'язати.

And so people try to solve it by connecting.

Тому люди намагаються її розв'язати за допомогою зв'язку.

But here, connection

Але в цьому випадку зв'язок - це

is more like a symptom than a cure.

радше симптом, аніж панацея.

It expresses, but it doesn't solve,

Він свідчить про проблему,

an underlying problem.

але не розв'язує її.

But more than a symptom,

Постійне перебування на зв'язку - це більше ніж симптом хвороби.

constant connection is changing

Воно змінює

the way people think of themselves.

думку людей про самих себе.

It's shaping a new way of being.

Формує новий спосіб буття.

The best way to describe it is,

Найкраще цей стан можна описати словами

I share therefore I am.

"Я ділюся, значить я існую".

We use technology to define ourselves

Технологія як спосіб самовизначення.

by sharing our thoughts and feelings

Ми ділимося думками та почуттями

even as we're having them.

навіть у мить, коли їх переживаємо.

So before it was:

Раніше було так:

I have a feeling,

я щось відчуваю,

I want to make a call.

я хочу подзвонити.

Now it's: I want to have a feeling,

Тепер: я хочу щось відчути,

I need to send a text.

мені потрібно надіслати смс.

The problem with this new regime

Проблема з новим гаслом -

of "I share therefore I am"

"Я ділюся, отже я існую" -

is that, if we don't have connection,

полягає у тому, що коли ми не на зв'язку,

we don't feel like ourselves.

то не почуваємося собою.

We almost don't feel ourselves.

Ми майже не почуваємося собою.

So what do we do? We connect more and more.

І що ми робимо? Ми виходимо на зв'язок дедалі частіше.

But in the process,

А тим часом

we set ourselves up to be isolated.

вважаємо себе ізольованими.

How do you get from connection to isolation?

Як відбувається перехід від зв'язку до ізоляції?

You end up isolated

Ви станете ізольованими,

if you don't cultivate the capacity for solitude,

якщо не вчитиметеся бути на самоті,

the ability to be separate,

бути окремо,

to gather yourself.

вміти збиратися з силами.

Solitude is where you find yourself

Самотність - це стан, коли ви можете

so that you can reach out to other people

самі налагоджувати взаємини з іншими людьми

and form real attachments.

і будувати справжні стосунки.

When we don't have the capacity for solitude,

Якщо ми не здатні бути наодинці,

we turn to other people in order to feel less anxious

ми звертаємося до інших людей, щоб заспокоїтися,

or in order to feel alive.

щоб відчути себе живим.

When this happens,

У такому випадку

we're not able to appreciate who they are.

ми нездатні оцінити, ким ці люди є.

It's as though we're using them

Ми використовуємо їх

as spare parts

як запчастини

to support our fragile sense of self.

для свого крихкого "я".

We slip into thinking that always being connected

Ми думаємо, що якщо постійно будемо на зв'язку,

is going to make us feel less alone.

то не почуватимемося самотніми.

But we're at risk,

Проте ми ризикуємо,

because actually it's the opposite that's true.

адже істина цілком протилежна.

If we're not able to be alone,

Якщо ми нездатні бути самотніми,

we're going to be more lonely.

ми почуватимемося ще самотнішими.

And if we don't teach our children to be alone,

А якщо не навчимо своїх дітей бути на самоті,

they're only going to know

вони знатимуть тільки,

how to be lonely.

як бути самотніми.

When I spoke at TED in 1996,

У 1996 році я виступала на TED

reporting on my studies

і розповідала про свої дослідження

of the early virtual communities,

перших віртуальних спільнот.

I said, "Those who make the most

Тоді я сказала: "Ті, хто проводить більшу частину

of their lives on the screen

свого життя перед монітором,

come to it in a spirit of self-reflection."

прагнуть зрозуміти самих себе".

And that's what I'm calling for here, now:

До цього ж я закликаю і сьогодні:

reflection and, more than that, a conversation

до роздумів, а ще ліпше - до розмови

about where our current use of technology

про те, куди веде сучасне

may be taking us,

використання технології,

what it might be costing us.

чого воно нам коштуватиме.

We're smitten with technology.

Ми закохані в технологію.

And we're afraid, like young lovers,

І боїмося, немов юні коханці,

that too much talking might spoil the romance.

що надмірна балаканина зіпсує романтику.

But it's time to talk.

Але час порозмовляти.

We grew up with digital technology

Ми виросли разом із цифровою технологією

and so we see it as all grown up.

і гадаємо, що вона вже доросла.

But it's not, it's early days.

Але це не так, це тільки початок.

There's plenty of time

У нас досить часу ,

for us to reconsider how we use it,

щоб подумати, як ми використовуємо технологію,

how we build it.

як ми створюємо її.

I'm not suggesting

Я не закликаю

that we turn away from our devices,

позбутися усіх своїх пристроїв.

just that we develop a more self-aware relationship

Я пропоную всього-лиш обдумати свої стосунки

with them, with each other

з ними, свої взаємини один із одним

and with ourselves.

і з самими собою.

I see some first steps.

Ось з чого можна почати.

Start thinking of solitude

Змініть своє ставлення до самотності.

as a good thing.

Думайте, що самотність - це добре.

Make room for it.

Знайдіть для неї місце.

Find ways to demonstrate this

Подумайте, як показати своїм дітям,

as a value to your children.

що самотність - це цінність.

Create sacred spaces at home --

Створіть удома священний куточок -

the kitchen, the dining room --

кухню, їдальню -

and reclaim them for conversation.

і заявіть, що це місце для розмови.

Do the same thing at work.

Зробіть те ж саме на роботі.

At work, we're so busy communicating

На роботі ми такі зайняті спілкуванням,

that we often don't have time to think,

що часто не маємо часу подумати,

we don't have time to talk,

не маємо часу поговорити

about the things that really matter.

про дійсно важливі речі.

Change that.

Змінімо це.

Most important, we all really need to listen to each other,

Найголовніше - слухати один одного,

including to the boring bits.

навіть якщо нам нудно.

Because it's when we stumble

Коли ми затинаємося,

or hesitate or lose our words

сумніваємося, не можемо підібрати потрібних слів -

that we reveal ourselves to each other.

саме тоді ми відкриваємося один одному.

Technology is making a bid

Технологія по-новому

to redefine human connection --

визначає людські стосунки -

how we care for each other,

наскільки ми уважні один до одного,

how we care for ourselves --

наскільки ми уважні до себе -

but it's also giving us the opportunity

але вона також дає нам можливість

to affirm our values

підтвердити наші цінності

and our direction.

і напрям, у якому ми рухаємося.

I'm optimistic.

Я вірю, що все зміниться на краще.

We have everything we need to start.

Ми маємо усе необхідне для цього.

We have each other.

Ми маємо один одного.

And we have the greatest chance of success

І маємо величезний шанс на успіх,

if we recognize our vulnerability.

якщо визнаємо, що ми вразливі.

That we listen

Що ми слухаємо,

when technology says

коли технологія каже, що

it will take something complicated

вона візьме щось складне

and promises something simpler.

і дасть нам натомість щось простіше.

So in my work,

У своїй роботі

I hear that life is hard,

я чую, що життя важке,

relationships are filled with risk.

а стосунки сповнені ризику.

And then there's technology --

Водночас існує технологія -

simpler, hopeful,

простіша, багатонадійна,

optimistic, ever-young.

оптимістична, вічно молода.

It's like calling in the cavalry.

Як підмога.

An ad campaign promises

Як рекламні обіцянки,

that online and with avatars,

що в мережі, завівши собі аватарку,

you can "Finally, love your friends

ви зможете "Нарешті любити своїх друзів,

love your body, love your life,

любити своє тіло, любити своє життя,

online and with avatars."

в мережі, з аватарками".

We're drawn to virtual romance,

Нас затягує віртуальне кохання,

to computer games that seem like worlds,

комп'ютерні ігри, схожі на цілі світи,

to the idea that robots, robots,

ідея, що роботи - роботи! -

will someday be our true companions.

колись стануть нашими вірними приятелями.

We spend an evening on the social network

Ми проводимо вечір у соціальній мережі

instead of going to the pub with friends.

замість того, щоб піти з друзями на пиво.

But our fantasies of substitution

Але ми багато платимо

have cost us.

за свої ілюзії.

Now we all need to focus

Тепер нам усім потрібно подумати

on the many, many ways

над безліччю шляхів,

technology can lead us back

якими технологія поверне нас

to our real lives, our own bodies,

до справжнього життя, до справжнього тіла,

our own communities,

до наших власних спільнот,

our own politics,

нашої власної політики,

our own planet.

нашої власної планети.

They need us.

Вони нас потребують.

Let's talk about

Поговорімо про те,

how we can use digital technology,

як скористатися цифровою технологією,

the technology of our dreams,

технологією наших мрій,

to make this life

щоб зробити це життя

the life we can love.

життям, яке ми зможемо полюбити.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)