Tan Le: My immigration story

Перекладач: Hanna Leliv Утверджено: Maryana Kovalchuk

How can I speak in 10 minutes

Чи можна розповісти за десять хвилин

about the bonds of women over three generations,

про зв'язок між жінками трьох поколінь,

about how the astonishing strength of those bonds

про те, як дивовижна сила цього зв'язку

took hold in the life of a four-year-old girl

заполонила душу

чотирирічної дівчинки,

huddled with her young sister, her mother and her grandmother

яка пригорнулася до своєї молодшої сестри,

матері та бабусі

і п'ять днів і ночей пливла

for five days and nights in a small boat in the China Sea

у човнику Південно-Китайським морем

понад тридцять років тому?

more than 30 years ago.

Bonds that took hold in the life of that small girl

Як розповісти про зв'язок, який полонив серце цієї маленької дівчинки

і ніколи вже не відпустив?

and never let go --

that small girl now living in San Francisco

Тої маленької дівчинки, яка зараз мешкає у Сан-Франциско

і звертається до вас із цієї сцени.

and speaking to you today.

Ця історія ще не добігла кінця.

This is not a finished story.

It is a jigsaw puzzle still being put together.

Це ще не повністю зібрана складанка.

Але я розповім про кілька її кавалків.

Let me tell you about some of the pieces.

Уявіть собі перший кавалок:

Imagine the first piece: a man burning his life's work.

чоловік спалює роботу всього свого життя.

He is a poet, a playwright,

Він поет, драматург,

чоловік, який зосередив усеньке життя

a man whose whole life

had been balanced on the single hope of his country's unity and freedom.

довкола єдиної надії

на єдність і свободу своєї країни.

Imagine him as the communists enter Saigon --

Уявіть його стан, коли комуністи ввійшли до Сайгону,

confronting the fact that his life had been a complete waste.

і він усвідомив,

що прожив життя намарно.

Words, for so long his friends, now mocked him.

Слова, які довший час були його друзями, тепер глузували з нього.

Він замкнувся у тиші.

He retreated into silence.

He died broken by history.

І помер, зламаний історією.

He is my grandfather.

Цей чоловік - мій дідусь.

Я ніколи його не бачила.

I never knew him in real life.

Але наше життя набагато більше за нашу пам'ять.

But our lives are much more than our memories.

My grandmother never let me forget his life.

Моя бабуся не дала мені забути його життя.

My duty was not to allow it to have been in vain,

Я зобов'язалася довести, що життя мого дідуся не минуло даремно.

І отримала добру науку:

and my lesson was to learn that, yes, history tried to crush us,

справді, історія намагалася зламати нас,

but we endured.

але ми вистояли.

Наступний кавалок складанки -

The next piece of the jigsaw is of a boat in the early dawn

це човник, який на світанку

slipping silently out to sea.

тихо випливає у море.

Моїй матері Маї було 18,

My mother, Mai, was 18 when her father died --

коли помер її батько.

already in an arranged marriage,

Вона вже перебувала у договірному шлюбі,

already with two small girls.

мала двох маленьких дівчаток.

For her, life had distilled itself into one task:

Сенсом її життя

стала втеча її сім'ї

the escape of her family and a new life in Australia.

та нове життя в Австралії.

It was inconceivable to her that she would not succeed.

Вона навіть не припускала думки,

що їй може не вдатись задумане.

So after a four-year saga that defies fiction,

Отож, після чотирирічної саги, яка перевершить будь-який роман,

a boat slipped out to sea disguised as a fishing vessel.

човник зісковзнув у море,

замаскований як рибальське судно.

All the adults knew the risks.

Усі дорослі знали, на що йдуть.

The greatest fear was of pirates, rape and death.

Найбільше вони боялися піратів,

насилля і смерті.

Як більшість дорослих у човні,

Like most adults on the boat,

моя мати мала при собі пляшечку з отрутою.

my mother carried a small bottle of poison.

If we were captured, first my sister and I,

Якби човен захопили, тоді спершу моя сестра і я,

а потім вона і моя бабуся випили б цю отруту.

then she and my grandmother would drink.

My first memories are from the boat --

Мої перші спогади пов'язані з цим човном -

розмірений гул двигуна,

the steady beat of the engine,

ніс човна, який занурюється у хвилі,

the bow dipping into each wave,

безмежний і порожній небосхил.

the vast and empty horizon.

Я не пригадую піратів, які нападали на нас кілька разів,

I don't remember the pirates who came many times,

but were bluffed by the bravado of the men on our boat,

і відступали, злякавшись удаваної хоробрості

чоловіків у нашому човні.

or the engine dying and failing to start for six hours.

Не пам'ятаю, як заглух двигун

і шість годин не міг завестися.

But I do remember the lights on the oil rig off the Malaysian coast

Проте мені запало у пам'ять світло з нафтової вишки

поблизу узбережжя Малайзії,

знесилений юнак, який помер

and the young man who collapsed and died,

the journey's end too much for him,

і так не діждався кінця подорожі,

і смак яблука,

and the first apple I tasted, given to me by the men on the rig.

яким мене пригостили працівники нафтової вишки.

No apple has ever tasted the same.

Більше ніколи в житті я не куштувала такого смачного яблука.

Провівши три місяці у таборі для біженців,

After three months in a refugee camp, we landed in Melbourne.

ми причалили до Мельбурна.

Наступний кавалок складанки -

And the next piece of the jigsaw is about four women

це чотири жінки трьох поколінь,

across three generations shaping a new life together.

які разом будували нове життя.

Ми оселилися у Футскреї,

We settled in Footscray,

робітничому передмісті,

a working-class suburb whose demographic is layers of immigrants.

де проживали іммігранти.

Unlike the settled middle-class suburbs, whose existence I was oblivious of,

На відміну від осілих жителів передмість середнього класу,

існування котрих я не помічала,

мешканці цього району не плекали жодних очікувань.

there was no sense of entitlement in Footscray.

Запахи із дверей крамниць походили з усіх куточків світу.

The smells from shop doors were from the rest of the world.

А ламаною англійською

And the snippets of halting English

спілкувалися люди,

were exchanged between people who had one thing in common:

яких об'єднувала спільна мета -

They were starting again.

почати життя заново.

My mother worked on farms,

Моя мама працювала на фермах,

then on a car assembly line,

а потім на складальному автомобільному конвеєрі,

working six days, double shifts.

шість днів на тиждень, у дві зміни.

Якимось чином вона знайшла час на вивчення англійської

Somehow, she found time to study English

and gain IT qualifications.

і закінчила комп'ютерні курси.

Ми бідували.

We were poor.

Увесь заробіток був розподілений наперед.

All the dollars were allocated

Ми заощаджували на репетитора

and extra tuition in English and mathematics was budgeted for

з англійської та математики,

regardless of what missed out,

навіть якщо були змушені відмовляти собі у всьому іншому,

which was usually new clothes;

в першу чергу, у новому одязі -

ми завжди носили вживану одежу.

they were always secondhand.

Дві пари панчіх для школи -

Two pairs of stockings for school,

each to hide the holes in the other.

одна пара приховує дірки в другій парі.

Шкільна форма довжиною до кісточок,

A school uniform down to the ankles, because it had to last for six years.

розрахована на шість років.

Час від часу я чула ущипливі вигуки:

And there were rare but searing chants of "slit-eye"

"Гей, вузькоока!",

а часом читала написи на стінах:

and the occasional graffiti:

"Asian, go home."

"Азіати, забирайтеся додому".

Go home to where?

До якого дому забиратися?

Моє серце немов затверділо.

Something stiffened inside me.

There was a gathering of resolve and a quiet voice saying,

Я збиралася із силами

і тихо обіцяла сама собі: "Я це переживу".

"I will bypass you."

Я спала в одному ліжку

My mother, my sister and I slept in the same bed.

з мамою і сестрою.

My mother was exhausted each night,

Щовечора моя мама приходила додому виснажена,

але ми розповідали одна одній про свій день,

but we told one another about our day

і дослухалися до кроків

and listened to the movements of my grandmother around the house.

бабусі по дому.

Моїй мамі снилися жахіття

My mother suffered from nightmares, all about the boat.

про човен.

And my job was to stay awake until her nightmares came

Я постановила собі не засинати, поки їй не насняться жахіття,

so I could wake her.

щоб розбудити її.

Моя мама відкрила комп'ютерну крамницю,

She opened a computer store,

а потім вивчилася на косметолога

then studied to be a beautician and opened another business.

і розпочала ще одну справу.

And the women came with their stories

До нас приходили жінки і розповідали

about men who could not make the transition,

про своїх злих і упертих чоловіків,

які не могли пристосуватися до нового життя,

angry and inflexible,

and troubled children caught between two worlds.

і про своїх клопітних дітей у пастці між двома світами.

Шукали ґрантів і спонсорів.

Grants and sponsors were sought.

Centers were established.

Засновували осередки.

Я жила у паралельних світах.

I lived in parallel worlds.

У першому світі я була типовою азійською студенткою,

In one, I was the classic Asian student,

relentless in the demands that I made on myself.

яка ставили перед собою жорсткі вимоги.

In the other, I was enmeshed in lives that were precarious,

У другому світі я перебувала в тенетах небезпечного життя,

tragically scarred by violence, drug abuse and isolation.

покритого рубцями насилля,

наркоманії та відчуження.

But so many over the years were helped.

Але ми змогли допомогти багатьом.

І коли я вчилася на останньому курсі юридичного факультету,

And for that work, when I was a final-year law student,

I was chosen as the Young Australian of the Year.

за цю роботу мене обрали молодою австралійкою року.

And I was catapulted from one piece of the jigsaw to another,

Мене кинуло

з одного кавалка складанки на інший,

and their edges didn't fit.

але вони не пасували один до одного.

Тан Ле - нікому не відома мешканка робітничого передмістя,

Tan Le, anonymous Footscray resident,

стала Тан Ле - біженкою і соціальною активісткою,

was now Tan Le, refugee and social activist,

invited to speak in venues she had never heard of

яку запрошували виступати у місцях, про які я ніколи не чула,

і в домівках, про існування яких

and into homes whose existence she could never have imagined.

я навіть не здогадувалася.

Я не знала правил етикету.

I didn't know the protocols.

Не вміла користуватися виделкою і ножем.

I didn't know how to use the cutlery.

Не розбиралася у винах.

I didn't know how to talk about wine.

I didn't know how to talk about anything.

Не вміла висловлюватися на різні теми.

I wanted to retreat to the routines and comfort

Я хотіла повернутися до усталеного, любого мені

of life in an unsung suburb --

життя у неоспіваному передмісті --

a grandmother, a mother and two daughters

де бабуся, мати і дві доньки

ending each day as they had for almost 20 years,

двадцять років поспіль щовечора

розповідають одна одній про свій день

telling one another the story of their day

і засинають

and falling asleep, the three of us still in the same bed.

усі троє в одному ліжку.

Я сказала мамі, що більше не можу.

I told my mother I couldn't do it.

She reminded me that I was now the same age she had been

А вона нагадала мені, що в ту пору мені було стільки ж років, як їй,

коли вона сіла у той човен.

when we boarded the boat.

"No" had never been an option.

Про відповідь "більше не можу" не могло бути й мови.

"Візьми і зроби це", сказала мама.

"Just do it," she said,

"and don't be what you're not."

"І головне - будь собою".

So I spoke out on youth unemployment and education

Отож, я висловлювалася про освіту і безробіття серед молоді,

and the neglect of the marginalized and disenfranchised.

про зневагу до маргіналів і безправних.

Чим відвертіше я говорила,

And the more candidly I spoke, the more I was asked to speak.

тим частіше мене запрошували виступати.

Я зустрічала людей різного фаху.

I met people from all walks of life,

so many of them doing the thing they loved,

Чимало з них займалися улюбленою справою

і користали з кожної можливості.

living on the frontiers of possibility.

And even though I finished my degree,

Хоча я отримала диплом юриста,

I realized I could not settle into a career in law.

я зрозуміла, що не зможу працювати у цій галузі.

There had to be another piece of the jigsaw.

Мусив існувати інший кавалок складанки.

І, водночас, я усвідомила,

And I realized, at the same time,

that it is OK to be an outsider,

що нема нічого поганого в тому, щоб бути стороннім,

новоприбулим,

a recent arrival,

new on the scene --

новеньким.

and not just OK,

І тут не тільки немає нічого поганого -

but something to be thankful for,

це справжній подарунок від того човна,

perhaps a gift from the boat.

за який потрібно бути вдячним.

Because being an insider can so easily mean collapsing the horizons,

Адже бути "своїм"

так часто значить - звузити свій кругозір,

так часто значить -

can so easily mean accepting the presumptions of your province.

прийняти упередження свого регіону.

Я далеченько вийшла за межі своєї зони комфорту,

I have stepped outside my comfort zone enough now

to know that, yes, the world does fall apart,

і тепер знаю - світ справді розвалюється,

але це не так страшно, як ми собі уявляємо.

but not in the way that you fear.

Possibilities that would not have been allowed

Задуми, про які раніше не могли й подумати,

отримали шалену підтримку.

were outrageously encouraged.

Довкола витала енергія,

There was an energy there,

an implacable optimism,

нестримний оптимізм,

a strange mixture of humility and daring.

і дивна суміш скромності та зухвалості.

Отож, я прислухалася до свого внутрішнього голосу.

So I followed my hunches.

І зібрала невеличку команду людей,

I gathered around me a small team of people

for whom the label "It can't be done" was an irresistible challenge.

яких слова "Це неможливо зробити"

тільки підштовхували до дії.

For a year, we were penniless.

Цілий рік ми не мали ні копійки.

At the end of each day, I made a huge pot of soup

Щовечора я варила великий баняк супу

для нас усіх.

which we all shared.

Ми працювали до ночі.

We worked well into each night.

Most of our ideas were crazy,

Здебільшого, наші ідеї були божевільними,

but a few were brilliant,

але було серед них і кілька блискучих,

and we broke through.

які допомогли нам пробитися.

I made the decision to move to the US after only one trip.

Я вирішила переїхати до Сполучених Штатів,

побувавши там тільки раз.

My hunches again.

Знову послухала внутрішній голос.

Three months later, I had relocated, and the adventure has continued.

Через три місяці я перебралася,

і мої пригоди продовжилися.

Але наостанок

Before I close, though, let me tell you about my grandmother.

я хочу розповісти про свою бабусю.

Вона росла за часів,

She grew up at a time when Confucianism was the social norm

коли конфуціанство було суспільною нормою,

and the local mandarin was the person who mattered.

а місцевий чиновник-мандарин був найбільшим авторитетом.

Життя століттями не змінювалося.

Life hadn't changed for centuries.

Її батько помер невдовзі після її народження.

Her father died soon after she was born.

Her mother raised her alone.

А мати виховала її сама.

At 17, she became the second wife of a mandarin whose mother beat her.

У 17 років моя бабуся стала другою дружиною

мандарина і терпіла побої від свекрухи.

With no support from her husband,

Не отримавши жодної підтримки від чоловіка,

вона викликала сенсацію, подавши на нього в суд.

she caused a sensation by taking him to court

and prosecuting her own case,

Вона сама захищала себе в суді

and a far greater sensation when she won.

і викликала ще більшу сенсацію, коли виграла справу.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

Своїм вчинком бабуся перекреслила слова "Це неможливо зробити".

"It can't be done" was shown to be wrong.

I was taking a shower in a hotel room in Sydney

Я приймала душ у готельному номері в Сіднеї

the moment she died,

у ту мить, коли вона померла

600 miles away, in Melbourne.

за шістсот миль звідти, у Мельбурні.

Я побачила, що вона

I looked through the shower screen and saw her standing on the other side.

стоїть по той бік душової ширми.

I knew she had come to say goodbye.

І зрозуміла, що бабуся прийшла попрощатися.

За кілька хвилин подзвонила моя мама.

My mother phoned minutes later.

А за кілька днів

A few days later,

we went to a Buddhist temple in Footscray and sat around her casket.

ми сиділи біля бабусиної труни

у буддійському храмі у передмісті Футскрей.

Ми розповідали їй історії

We told her stories and assured her that we were still with her.

і запевняли, що залишаємося поруч із нею.

At midnight, the monk came and told us he had to close the casket.

У північ прийшов ченець

і сказав, що мусить закрити труну.

My mother asked us to feel her hand.

Моя мама попросила нас доторкнутися до бабусиної руки.

She asked the monk,

Вона спитала ченця:

"Why is it that her hand is so warm and the rest of her is so cold?"

"Чому її рука така тепла,

а решта тіла - така холодна?"

"Because you have been holding it since this morning," he said.

"Бо ви тримаєте її руку від самого ранку", відповів він.

"You have not let it go."

"Ви не відпускали її руку".

If there is a sinew in our family, it runs through the women.

Жінки - це

опора нашої сім'ї.

Озираючись на те, ким ми були, і якими нас зробило життя,

Given who we were and how life had shaped us,

ми бачимо,

we can now see that the men that might have come into our lives

що якби у нашому житті з'явилися чоловіки,

would have thwarted us.

вони могли звести нанівець наші плани.

Defeat would have come too easily.

Ми б зазнали поразки.

Now I would like to have my own children, and I wonder about the boat.

Тепер я хочу мати своїх дітей,

і тому часто думаю про човен.

Чи хтось добровільно зголосився б у нього сісти?

Who could ever wish it on their own?

Водночас, я боюся привілеїв,

Yet I am afraid of privilege,

легкості,

of ease,

of entitlement.

невиправданих очікувань.

Can I give them a bow in their lives, dipping bravely into each wave,

Чи зможу я передати своїм дітям ніс суденця,

який хоробро занурюється у хвилі,

the unperturbed and steady beat of the engine,

постійний, невгаваний гул двигуна,

і безмежний обрій,

the vast horizon that guarantees nothing?

який нічого не обіцяє?

Не знаю.

I don't know.

Але якби я могла це передати

But if I could give it

and still see them safely through,

і підтримати їх на нелегкому шляху,

я б це зробила.

I would.

(Applause)

(Оплески)

Тревор Нейлсон: Мама Тан сьогодні з нами у цьому залі,

Trevor Neilson: And also, Tan's mother is here today,

у четвертому чи п'ятому ряду.

in the fourth or fifth row.

(Applause)

(Оплески)