What really matters at the end of life | BJ Miller | TED

Перекладач: Elena Bautina Утверджено: Oleksiy Lohvinov

Well, we all need a reason to wake up.

Отже, нам всім потрібна причина на те, щоб прокинутись.

For me, it just took 11,000 volts.

Для мене нею стали 11 000 вольт.

I know you're too polite to ask,

Я знаю, ви занадто чемні, щоб спитати,

so I will tell you.

тож я розповім сам.

Однієї ночі, на другому курсі коледжу,

One night, sophomore year of college,

just back from Thanksgiving holiday,

щойно повернувшись зі святкування Дня подяки,

a few of my friends and I were horsing around,

ми з друзями дуріли

and we decided to climb atop a parked commuter train.

та вирішили вилізти на дах приміського потягу на стоянці.

Він просто стояв там, а над ним тягнулися дроти.

It was just sitting there, with the wires that run overhead.

Somehow, that seemed like a great idea at the time.

Чомусь тоді все це здавалося прекрасною ідеєю.

We'd certainly done stupider things.

Звісно, ми робили і більш безглузді речі.

I scurried up the ladder on the back,

Я видерся нагору по драбині на задній частині вагона

and when I stood up,

і коли випрямився,

the electrical current entered my arm,

електричний струм увійшов через мою руку,

blew down and out my feet, and that was that.

пройшов униз по тілу, вийшов через ноги, -- і все.

Would you believe that watch still works?

Не повірите, але годинник все ще працює.

Він виявився досить міцним!

Takes a licking!

(Laughter)

(Сміх)

My father wears it now in solidarity.

Мій батько досі носить його на знак солідарності.

That night began my formal relationship with death -- my death --

Тієї ночі почалися мої офіційні стосунки зі смертю -- моєю смертю --

and it also began my long run as a patient.

і тоді ж почався мій довгий шлях пацієнта.

Це хороше слово (пацієнт).

It's a good word.

It means one who suffers.

Воно означає "той, хто страждає".

So I guess we're all patients.

Тож, я гадаю, ми всі пацієнти.

Now, the American health care system

Американська система охорони здоров'я

has more than its fair share of dysfunction --

багато в чому недосконала.

to match its brilliance, to be sure.

Це, звісно, врівноважує її бездоганність.

I'm a physician now, a hospice and palliative medicine doc,

Зараз я працюю лікарем. Займаюся паліативною терапією в хоспісі,

so I've seen care from both sides.

тож знаю медицину з обох боків.

And believe me: almost everyone who goes into healthcare

І повірте мені: майже кожен, хто йде працювати в медичну допомогу,

really means well -- I mean, truly.

насправді має добрі наміри -- це правда.

But we who work in it are also unwitting agents

Але всі, хто тут працює, також є мимовільними посередниками

for a system that too often does not serve.

системи, яка дуже часто не є корисною.

Why?

Чому?

Well, there's actually a pretty easy answer to that question,

Ну, на це питання, насправді, є дуже проста відповідь,

and it explains a lot:

яка багато що пояснює:

because healthcare was designed with diseases, not people, at its center.

бо медицина розвивалася навколо хвороб, а не людей.

Which is to say, of course, it was badly designed.

Що, звичайно, є поганою моделлю розвитку.

And nowhere are the effects of bad design more heartbreaking

І ніде ефект від поганої моделі не може бути більш невтішним

or the opportunity for good design more compelling

або можливість гарної ідеї більш привабливою

than at the end of life,

ніж наприкінці життя,

where things are so distilled and concentrated.

де все є більш суттєвим та концентрованим.

There are no do-overs.

Тоді вже нічого не переробиш.

My purpose today is to reach out across disciplines

Моя мета сьогодні -- звернутися до різних дисциплін

and invite design thinking into this big conversation.

та залучити творче мислення до цієї важливої розмови.

That is, to bring intention and creativity

Для того, щоб внести трохи сенсу та креативності

to the experience of dying.

до процесу вмирання.

We have a monumental opportunity in front of us,

Перед нами грандіозна можливість,

before one of the few universal issues

ми стоїмо перед однією з глобальних проблем,

as individuals as well as a civil society:

як індивіди і як громадянське суспільство:

to rethink and redesign how it is we die.

переглянути й змінити те, як ми помираємо.

So let's begin at the end.

Тож почнімо з кінця.

For most people, the scariest thing about death isn't being dead,

Для більшості людей найстрашнішим у смерті є не те, що вони будуть мертвими,

it's dying, suffering.

а вмирання, страждання.

It's a key distinction.

І це ключова риса.

To get underneath this, it can be very helpful

Щоб це зрозуміти, корисно було б

to tease out suffering which is necessary as it is,

відділити страждання, яке неминуче саме по собі,

from suffering we can change.

від страждання, яке ми можемо змінити.

The former is a natural, essential part of life, part of the deal,

Перше -- природна, невід'ємна частина життя, частина угоди,

and to this we are called to make space, adjust, grow.

і для неї нам потрібно знайти місце, пристосуватися і розвиватися.

It can be really good to realize forces larger than ourselves.

Було б непогано усвідомити, що є сили вищі за нас.

They bring proportionality,

Вони дають розуміння пропорційності,

like a cosmic right-sizing.

відчуття масштабів у космосі.

After my limbs were gone,

Після того, як я втратив кінцівки,

that loss, for example, became fact, fixed --

та втрата, наприклад, стала фактом, твердо визначеною,

necessarily part of my life,

неминучою частиною мого життя,

and I learned that I could no more reject this fact than reject myself.

і я зрозумів, що не можу заперечувати цього факту, як не можу заперечувати і себе.

It took me a while, but I learned it eventually.

Це потребувало деякого часу, але зрештою я це зрозумів.

Now, another great thing about necessary suffering

Ще одна чудова деталь неминучих страждань:

is that it is the very thing

саме вони є тим,

that unites caregiver and care receiver --

що об'єднує того, хто доглядає, і того, за ким доглядають --

human beings.

людей.

This, we are finally realizing, is where healing happens.

Саме тут, ми нарешті це розуміємо, відбувається зцілення.

Yes, compassion -- literally, as we learned yesterday --

Так, співчуття -- буквально, як ми дізналися вчора --

suffering together.

це страждання разом.

Now, on the systems side, on the other hand,

Системою, з іншого боку,

so much of the suffering is unnecessary, invented.

винайдено величезну кількість непотрібних страждань.

It serves no good purpose.

Від них немає жодної користі.

But the good news is, since this brand of suffering is made up,

Але є і хороша новина: через те, що таке страждання створено штучно,

well, we can change it.

ми можемо це змінити.

How we die is indeed something we can affect.

Ми дійсно можемо вплинути на те, як ми помираємо.

Making the system sensitive to this fundamental distinction

Зробити систему чутливою до цієї фундаментальної відмінності

between necessary and unnecessary suffering

між неминучими та непотрібними стражданнями -

gives us our first of three design cues for the day.

це перший ключ до створення кращої медицини.

After all, our role as caregivers, as people who care,

Все ж таки, наш обов'язок, як людей, які піклуються про інших --

is to relieve suffering -- not add to the pile.

полегшити страждання, а не додати їх.

True to the tenets of palliative care,

Згідно з принципами паліативної терапії,

I function as something of a reflective advocate,

я функціоную і як "мислячий захисник" пацієнта,

as much as prescribing physician.

і як його лікар.

Quick aside: palliative care -- a very important field but poorly understood --

Невеличкий відступ: паліативна терапія -- дуже важлива галузь, але не до кінця зрозуміла --

вона включає догляд за пацієнтом до кінця його життя, але не обмежується цим.

while it includes, it is not limited to end of life care.

It is not limited to hospice.

Це не просто хоспіс.

It's simply about comfort and living well at any stage.

Це забезпечення комфорту і гаразду на будь-якій стадії.

So please know that you don't have to be dying anytime soon

Тож, вам зовсім не потрібно помирати найближчим часом,

to benefit from palliative care.

щоб скористатися паліативною терапією.

Now, let me introduce you to Frank.

А тепер дозвольте представити вам Френка.

Sort of makes this point.

Це як приклад.

Я працюю з Френком вже багато років.

I've been seeing Frank now for years.

He's living with advancing prostate cancer on top of long-standing HIV.

У нього прогресуючий рак простати на додачу до довготривалого ВІЛ.

We work on his bone pain and his fatigue,

Ми працюємо над його болем у кістках та втомою,

but most of the time we spend thinking out loud together about his life --

але більшу частину часу ми разом міркуємо уголос про його життя --

really, about our lives.

насправді, про наші життя.

In this way, Frank grieves.

Таким чином Френк горює.

In this way, he keeps up with his losses as they roll in,

Так він поступово приймає втрати, які виникають на його шляху,

so that he's ready to take in the next moment.

щоб дати собі раду із наступним моментом.

Loss is one thing, but regret, quite another.

Втрата - це одне, а ось жаль -- це вже зовсім інше.

Frank has always been an adventurer --

Френк завжди був шукачем пригод --

he looks like something out of a Norman Rockwell painting --

він виглядає так, ніби зійшов з картини Нормана Роквелла

and no fan of regret.

і не є прихильником жалю.

So it wasn't surprising when he came into clinic one day,

Тож я не здивувався, коли він якось прийшов до клініки

saying he wanted to raft down the Colorado River.

і сказав, що хоче сплавитися по річці Колорадо.

Was this a good idea?

Чи було це гарною ідеєю?

With all the risks to his safety and his health, some would say no.

Зважаючи на ризик його безпеці та здоров'ю, дехто скаже, що ні.

Many did, but he went for it, while he still could.

Багато хто так і сказав, але він це зробив, поки ще міг.

It was a glorious, marvelous trip:

Це була чудова, дивовижна подорож:

freezing water, blistering dry heat, scorpions, snakes,

крижана вода, палюче сонце, скорпіони, змії,

wildlife howling off the flaming walls of the Grand Canyon --

крики диких тварин, які відлунують від розпечених стін Великого Каньйону --

all the glorious side of the world beyond our control.

уся пишно́та світу, що нам непідвладна.

Frank's decision, while maybe dramatic,

Хоча рішення Френка може здаватися вибриком,

is exactly the kind so many of us would make,

але саме так багато хто з нас вчинив би,

if we only had the support to figure out what is best for ourselves over time.

якби лиш ми мали підтримку, щоб зрозуміти, що для нас буде найкраще в перспективі.

So much of what we're talking about today is a shift in perspective.

Велика частина того, про що ми говоримо сьогодні, стосується змін перспективи.

After my accident, when I went back to college,

Після мого нещасного випадку я повернувся у коледж

I changed my major to art history.

і змінив спеціальність на історію мистецтва.

Studying visual art, I figured I'd learn something about how to see --

Я подумав, що вивчаючи образотворче мистецтво, щось дізнаюся про те, як бачити.

a really potent lesson for a kid who couldn't change

Дуже важливий урок для хлопця, який не міг змінити

so much of what he was seeing.

так багато з того, що він бачив.

Perspective, that kind of alchemy we humans get to play with,

Перспектива - це той тип алхімії, з яким ми, люди, можемо грати,

turning anguish into a flower.

перетворюючи біль на квітку.

Flash forward: now I work at an amazing place in San Francisco

Забігаючи наперед: зараз я працюю у дивовижному місці у Сан-Франциско,

called the Zen Hospice Project,

яке має назву Дзен Хоспіс Проджект,

where we have a little ritual that helps with this shift in perspective.

де ми маємо невеликий ритуал, який допомагає з такими змінами у перспективі.

When one of our residents dies,

Коли один із наших мешканців помирає,

the mortuary men come, and as we're wheeling the body out through the garden,

приходять люди з похоронного бюро, і коли ми виносимо тіло

heading for the gate, we pause.

через сад до воріт, ми зупиняємося.

Anyone who wants --

Будь-хто, хто хоче --

fellow residents, family, nurses, volunteers,

сусіди, сім'я, медсестри, волонтери,

the hearse drivers too, now --

а також водії катафалка, --

shares a story or a song or silence,

діляться історією або піснею, чи просто мовчать,

as we sprinkle the body with flower petals.

поки ми осипаємо тіло пелюстками квітів.

It takes a few minutes;

Це займає декілька хвилин.

it's a sweet, simple parting image to usher in grief with warmth,

Це милий і простий обряд прощання, щоб прийти до жалоби з теплом,

rather than repugnance.

а не з відразою.

Contrast that with the typical experience in the hospital setting,

Порівняйте це з типовою ситуацією в лікарні --

much like this -- floodlit room lined with tubes and beeping machines

залита світлом кімната з трубками й приладами, що пікають,

and blinking lights that don't stop even when the patient's life has.

з індикаторами, які постійно блимають, навіть коли серце пацієнта вже зупинилось.

Cleaning crew swoops in, the body's whisked away,

Забігає команда прибиральників, тіло швидко вивозять з палати,

and it all feels as though that person had never really existed.

і виникає почуття, що цієї людини ніколи й не було.

Well-intended, of course, in the name of sterility,

Звісно, це з хорошими намірами, заради стерильності,

but hospitals tend to assault our senses,

але лікарні мають схильність ображати почуття,

and the most we might hope for within those walls is numbness --

і найбільше, на що ми можемо сподіватись у межах тих стін -- це нечутливість --

anesthetic, literally the opposite of aesthetic.

анестезійна, буквальна протилежність естетичній.

I revere hospitals for what they can do; I am alive because of them.

Я шаную лікарні за те, що вони можуть зробити. Я живий завдяки їм.

But we ask too much of our hospitals.

Але ми забагато хочемо від наших лікарень.

They are places for acute trauma and treatable illness.

Це місце для важких травм та виліковних хвороб.

They are no place to live and die; that's not what they were designed for.

Це не місце, щоб жити і помирати, -- вони створювалися не для цього.

Now mind you -- I am not giving up on the notion

Зазначу -- я не кажу,

that our institutions can become more humane.

що наші установи не можуть стати гуманнішими.

Beauty can be found anywhere.

Красу можно знайти де завгодно.

I spent a few months in a burn unit

Я провів декілька місяців в опіковому відділі

at St. Barnabas Hospital in Livingston, New Jersey,

в лікарні Св. Барнабаса у Лівінгстоні, Нью-Джерсі,

where I got really great care at every turn,

де про мене справді чудово піклувалися,

including good palliative care for my pain.

зокрема забезпечили хорошу паліативну терапію, яка полегшила біль.

And one night, it began to snow outside.

І однієї ночі на вулиці пішов сніг.

I remember my nurses complaining about driving through it.

Я пам'ятаю, як медсестри скаржилися на те, як важко їхати у таку погоду.

And there was no window in my room,

А в моїй кімнаті не було вікна,

but it was great to just imagine it coming down all sticky.

але було так чудово уявляти, як він, трохи липкий, падає на землю.

Next day, one of my nurses smuggled in a snowball for me.

Наступного дня одна з медсестер принесла мені сніжку.

She brought it in to the unit.

Вона принесла її до палати.

I cannot tell you the rapture I felt holding that in my hand,

Я передати не можу того захоплення, яке я відчув, коли тримав її в руці,

and the coldness dripping onto my burning skin;

і холодні краплі капали на мою обпалену шкіру;

the miracle of it all,

найдивовижнішим було

the fascination as I watched it melt and turn into water.

зачарування тим, коли я дивився, як вона тане і перетворюється на воду.

In that moment,

В той момент

just being any part of this planet in this universe mattered more to me

лише моє існування на цій планеті і в цьому всесвіті важило для мене більше,

than whether I lived or died.

ніж те, житиму я чи помру.

That little snowball packed all the inspiration I needed

У тій маленькій сніжці було усе те натхнення, якого я потребував

to both try to live and be OK if I did not.

і щоб намагатися вижити, і щоб змиритися, якщо не вийде.

In a hospital, that's a stolen moment.

В лікарнях таке -- рідкість.

In my work over the years, I've known many people

За довгі роки роботи я знав багатьох людей,

who were ready to go, ready to die.

які були готові піти, готові померти.

Not because they had found some final peace or transcendence,

Не тому, що вони знайшли спокій або пізнали задум [Творця],

but because they were so repulsed by what their lives had become --

а через сильне неприйняття того, яким стало їхнє життя --

in a word, cut off, or ugly.

тобто, зруйнованим або бридким.

There are already record numbers of us living with chronic and terminal illness,

Вже зараз рекордна кількість людей живе з хронічними або невиліковними хворобами

and into ever older age.

у все більш поважному віці.

And we are nowhere near ready or prepared for this silver tsunami.

А ми й не думаємо готуватися до цього сивого цунамі.

Нам потрібна інфраструктура, яка буде досить динамічною, щоб витримати

We need an infrastructure dynamic enough to handle

these seismic shifts in our population.

сейсмічні зрушення в нашій популяції.

Now is the time to create something new, something vital.

Зараз саме час створювати дещо нове і життєво необхідне.

I know we can because we have to.

Я знаю, що ми зможемо, бо ми мусимо.

Альтернатива просто неприйнятна.

The alternative is just unacceptable.

And the key ingredients are known:

Ми навіть знаємо ключові складові:

policy, education and training,

методика, навчання і підготовка,

система, цегла і вапняний розчин.

systems, bricks and mortar.

We have tons of input for designers of all stripes to work with.

У нас є купа вихідного матеріалу для розробників різних профілів.

Наприклад, ми знаємо з досліджень,

We know, for example, from research

що найважливішим для людей, близьких до смерті є:

what's most important to people who are closer to death:

спокій, відчуття знятого з душі тягаря і того, що вони не обтяжують близьких;

comfort; feeling unburdened and unburdening to those they love;

внутрішня злагода, відчуття духовності й дива.

existential peace; and a sense of wonderment and spirituality.

Over Zen Hospice's nearly 30 years,

За майже 30 років існування Zen Hospice,

we've learned much more from our residents in subtle detail.

ми дізналися безліч дрібниць від наших мешканців.

Little things aren't so little.

Дрібниці, насправді, не такі вже й дрібні.

Take Janette.

Ось, наприклад, Джанет.

She finds it harder to breathe one day to the next due to ALS.

Через бічний аміотрофічний склероз їй з кожним днем все важче дихати.

Well, guess what?

І що ж ви думаєте?

Вона хоче знов почати палити --

She wants to start smoking again --

and French cigarettes, if you please.

і винятково французькі цигарки.

Not out of some self-destructive bent,

Не через якусь схильність до саморуйнування, ні,

but to feel her lungs filled while she has them.

просто щоб відчувати, як наповнюються легені, поки вона ще їх має.

Priorities change.

Пріоритети змінюються.

Or Kate -- she just wants to know

Або Кейт -- вона просто хоче,

щоб її пес Остін лежав біля ліжка,

her dog Austin is lying at the foot of her bed,

his cold muzzle against her dry skin,

притулившись своїм холодним писком до її сухої шкіри,

instead of more chemotherapy coursing through her veins --

а не прокачувати ще більше хіміотерапії через свої вени.

she's done that.

Так вона і зробила.

Sensuous, aesthetic gratification, where in a moment, in an instant,

Чуттєва, естетична насолода, коли в цю мить, просто зараз

we are rewarded for just being.

нас винагороджують просто за те, що ми є.

So much of it comes down to loving our time by way of the senses,

Багато з цього зводиться до того, щоб цінувати час за допомогою відчуттів,

by way of the body -- the very thing doing the living and the dying.

своїм тілом -- саме тим, що живе та вмирає.

Probably the most poignant room

Ймовірно, найбільш пожвавленою кімнатою

in the Zen Hospice guest house is our kitchen,

в пансіоні Zen Hospice є кухня.

which is a little strange when you realize

Трохи дивно, якщо враховувати, що

that so many of our residents can eat very little, if anything at all.

багато наших мешканців їдять дуже мало або й зовсім нічого.

But we realize we are providing sustenance on several levels:

Але ж ми розуміємо, що забезпечуємо засоби для існування на декількох рівнях:

smell, a symbolic plane.

запах, символічний рівень.

Seriously, with all the heavy-duty stuff happening under our roof,

Серйозно, незважаючи на всі складні події, які відбуваються під нашим дахом,

one of the most tried and true interventions we know of,

одна з найбільш перевірених та дієвих процедур, які нам відомі,

is to bake cookies.

це випікання печива.

Поки ми використовуємо наші органи чуттів --

As long as we have our senses --

even just one --

нехай навіть тільки один з них --

we have at least the possibility of accessing

у нас є принаймні можливість доступу до

what makes us feel human, connected.

того, що змушує нас відчувати себе людьми, поєднаними одне з одним.

Imagine the ripples of this notion

Уявіть значення цього для мільйонів людей,

for the millions of people living and dying with dementia.

які живуть і вмирають зі слабоумством.

Primal sensorial delights that say the things we don't have words for,

Прості радощі відчуттів, які говорять про те, що неможливо передати словами,

impulses that make us stay present --

імпульси, які примушують нас залишатися в теперішньому,

no need for a past or a future.

попри минуле чи майбутнє.

So, if teasing unnecessary suffering out of the system was our first design cue,

Тож якщо виключення непотрібних страждань з системи було нашою першою метою,

then tending to dignity by way of the senses,

то прагнення зберегти гідність за допомогою відчуттів, тіла --

by way of the body -- the aesthetic realm --

чуттєвої сфери --

це мета номер два.

is design cue number two.

Now this gets us quickly to the third and final bit for today;

І це підводить нас до третьої, і останньої мети на сьогодні;

namely, we need to lift our sights, to set our sights on well-being,

а саме -- нам потрібно звернути увагу на добробут,

so that life and health and healthcare

щоб наші життя, здоров'я та охорона здоров'я

can become about making life more wonderful,

мали на меті зробити життя більш дивовижним,

rather than just less horrible.

а не просто менш жахливим.

Beneficence.

Милосердя.

Here, this gets right at the distinction

Саме це відрізняє

between a disease-centered and a patient- or human-centered model of care,

модель, орієнтовану на хворобу, від моделі з орієнтацією на пацієнта або людину,

і, таким чином, перетворюють догляд на творчий, продуктивний,

and here is where caring becomes a creative, generative,

even playful act.

навіть грайливий процес.

"Play" may sound like a funny word here.

"Гра" може звучати тут трохи дивно.

But it is also one of our highest forms of adaptation.

Але це теж одна з найвищих форм адаптації.

Consider every major compulsory effort it takes to be human.

Згадаймо усі обов’язкові речі, необхідні, щоб бути людиною.

The need for food has birthed cuisine.

Потреба в їжі дала початок кухні.

The need for shelter has given rise to architecture.

Потреба в притулку породила архітектуру.

The need for cover, fashion.

Потреба в прикритті -- моду.

And for being subjected to the clock,

А пізнаючи природу часу,

well, we invented music.

ми винайшли музику.

So, since dying is a necessary part of life,

Отже, якщо смерть є невід'ємною частиною життя,

what might we create with this fact?

що ми можемо створити з цього?

Кажучи про "гру" я не пропоную ставитись до смерті недбало

By "play" I am in no way suggesting we take a light approach to dying

or that we mandate any particular way of dying.

чи затвердити якийсь стандартний спосіб помирати.

There are mountains of sorrow that cannot move,

Існують такі гори скорботи, котрі нам годі зрушити,

and one way or another, we will all kneel there.

і, так чи інакше, ми всі станемо навколішки там.

Rather, I am asking that we make space --

Навпаки, я закликаю звільнити простір --

фізичний і психічний, щоб життя саме могло довести гру до кінця --

physical, psychic room, to allow life to play itself all the way out --

а не просто піти геть.

so that rather than just getting out of the way,

aging and dying can become a process of crescendo through to the end.

Старіння й смерть можуть в кінці привести до кульмінації.

We can't solve for death.

Ми не можемо вирішувати за смерть.

Я знаю, що дехто з вас працює над цим.

I know some of you are working on this.

(Laughter)

(Сміх)

Тим часом, ми можемо --

Meanwhile, we can --

(Laughter)

(Сміх)

ми можемо працювати в цьому напрямку.

We can design towards it.

Parts of me died early on,

Деякі частини мого тіла померли раніше,

and that's something we can all say one way or another.

і це те, що кожен з нас може сказати, так чи інакше.

I got to redesign my life around this fact,

Я мусив підлаштувати своє життя до цього,

і, скажу вам, це було таким полегшенням --

and I tell you it has been a liberation

to realize you can always find a shock of beauty or meaning

зрозуміти, що завжди можна знайти вражаючу красу або сенс

in what life you have left,

в житті, яке тобі лишилося,

наче та сніжка, яка жила рівно стільки, скільки було потрібно,

like that snowball lasting for a perfect moment,

all the while melting away.

поки не розтанула.

If we love such moments ferociously,

Якщо ми так нестямно любимо такі миті,

then maybe we can learn to live well --

то, можливо, навчимося жити краще --

not in spite of death,

не всупереч смерті,

а завдяки їй.

but because of it.

Let death be what takes us,

Нехай причиною нашої смерті буде сама смерть,

not lack of imagination.

а не відсутність фантазії.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)