This is what it's like to go undercover in North Korea | Suki Kim

Перекладач: Tetiana Katsimon Утверджено: Khrystyna Romashko

In 2011, during the final six months of Kim Jong-Il's life,

У 2011 році, протягом останніх шести місяців життя Кім Чен Іра,

I lived undercover in North Korea.

я таємно мешкала в Північній Кореї.

I was born and raised in South Korea, their enemy.

Я народилася і виросла в Південній Кореї, що є ворогом Північної Кореї.

I live in America, their other enemy.

Я живу в Америці, яка також є ворогом Північної Кореї.

Since 2002, I had visited North Korea a few times.

З 2002 року я відвідувала Північну Корею декілька разів.

And I had come to realize that to write about it with any meaning,

І я усвідомила, що написати про неї щось істотне

or to understand the place beyond the regime's propaganda,

або зрозуміти її поза пропагандою режиму,

the only option was total immersion.

можливо лише повністю заглибившись в неї.

So I posed as a teacher and a missionary

Тож я стала викладачем та місіонером

at an all-male university in Pyongyang.

в університеті для хлопців в Пхеньяні.

The Pyongyang University of Science and Technology

Пхеньянський університет науки і технології

was founded by Evangelical Christians who cooperate with the regime

був заснований християнами-протестантами, які співпрацюють з режимом,

to educate the sons of the North Korean elite,

для навчання синів представників північнокорейської еліти,

without proselytizing, which is a capital crime there.

без навернення їх в свою віру, що карається смертю.

The students were 270 young men, expected to be the future leaders

Студентами були 270 юнаків, які мають стати майбутніми лідерами

of the most isolated and brutal dictatorship in existence.

однієї з найбільш ізольованої та жорстокої диктатури з усіх існуючих.

When I arrived, they became my students.

Коли я приїхала, вони стали моїми студентами.

2011 was a special year,

2011 рік був особливим роком,

marking the 100th anniversary of the birth of North Korea's original Great Leader,

тоді святкувалася річниця від дня народження першого Великого вождя,

Kim Il-Sung.

Кім Ір Сена.

To celebrate the occasion, the regime shut down all universities,

Для святкування цієї події, режим закрив усі університети

and sent students off to the fields

і направив студентів на майдани,

to build the DPRK's much-heralded ideal

створювати давно обіцяний ідеал КНДР,

as the world's most powerful and prosperous nation.

як найбільш могутньої і процвітаючої нації в світі.

My students were the only ones spared from that fate.

Лише мої студенти уникли цієї участі.

North Korea is a gulag posing as a nation.

Північна Корея - це тюремний табір, який видають за державу.

Everything there is about the Great Leader.

Усе там пов'язане з Великим вождем.

Every book, every newspaper article, every song, every TV program --

В кожній книжці, кожній газетній статті, кожній пісні, кожній телевізійній програмі

there is just one subject.

тема завжди одна.

The flowers are named after him,

Його іменем називають квіти,

the mountains are carved with his slogans.

його гасла викарбовують на скелях.

Every citizen wears the badge of the Great Leader at all times.

Кожен мешканець носить значок із зображенням Великого вождя усіх часів.

Even their calendar system begins with the birth of Kim Il-Sung.

Навіть їх календарний рік починається з дня народження Кім Ір Сена.

The school was a heavily guarded prison, posing as a campus.

Школа була схожа на добре охоронювану в'язницю, яку видавали за університет.

Teachers could only leave on group outings accompanied by an official minder.

Вчителі могли залишати школу лише для групової екскурсії у супроводі наглядача.

Even then, our trips were limited to sanctioned national monuments

І навіть в цьому випадку, нам дозволялося лише відвідувати національні пам'ятки,

celebrating the Great Leader.

що увіковічують Великого вождя.

The students were not allowed to leave the campus,

Студентам було заборонено залишати університет

or communicate with their parents.

та спілкуватися з батьками.

Their days were meticulously mapped out, and any free time they had

Їх дні були ретельно спланованими, а весь вільний час вони мали присвячувати

was devoted to honoring their Great Leader.

вшануванню Великого вождя.

Lesson plans had to meet the approval of North Korean staff,

Плани уроків повинні були схвалюватися північнокорейськими співробітниками,

every class was recorded and reported on, every room was bugged,

кожний урок записувався і підлягав звітуванню, кожна кімната

and every conversation, overheard.

прослуховувалася, а кожна розмова підслуховувалася.

Every blank space was covered with the portraits of Kim Il-Sung and Kim Jong-Il,

Кожне пусте місце заповнювалося портретами Кім Ір Сена і Кім Чен Іра,

like everywhere else in North Korea.

як і скрізь в Північній Кореї.

We were never allowed to discuss the outside world.

Нам ніколи не дозволялося обговорювати зовнішній світ.

As students of science and technology, many of them were computer majors

Як студенти технічного університету, багато з них вивчали комп'ютерні науки,

but they did not know the existence of the Internet.

але вони і гадки не мали про існування Інтернету.

They had never heard of Mark Zuckerberg or Steve Jobs.

Вони ніколи не чули про Марка Цукерберга та Стіва Джобса.

Facebook, Twitter -- none of those things would have meant a thing.

Facebook, Twitter - то для них пустий звук.

And I could not tell them.

І я не могла оповідати їм про це.

I went there looking for truth.

Я поїхала туди в пошуках правди.

But where do you even start when an entire nation's ideology,

Але звідки почати, якщо уся ідеологія нації,

my students' day-to-day realities,

щоденна реальність моїх студентів,

and even my own position at the universities,

і навіть моя посада в університеті,

were all built on lies?

усе будувалося на брехні?

I started with a game.

Я почала з гри.

We played "Truth and Lie."

Ми грали в "Правда і Брехня".

A volunteer would write a sentence on the chalkboard,

Доброволець мав написати речення на дошці,

and the other students had to guess

а інші студенти повинні були вгадати

whether it was a truth or a lie.

чи це правда чи брехня.

Once a student wrote, "I visited China last year on vacation,"

Якось студент написав: "Минулого року я був на канікулах в Китаї".

and everyone shouted, "Lie!"

Усі закричали: "Брехня!"

They all knew this wasn't possible.

Вони знали, що це неможливо.

Virtually no North Korean is allowed to leave the country.

Фактично кожному жителю Північної Кореї забороняється виїжджати за межі держави.

Even traveling within their own country requires a travel pass.

Навіть подорожування в межах власної країни вимагає наявності дозволу.

I had hoped that this game would reveal some truth about my students,

Я сподівалася, що ця гра допоможе розкрити хоч крихту правди про моїх студентів,

because they lie so often and so easily,

адже вони так часто і так легко брешуть,

whether about the mythical accomplishments of their Great Leader,

чи то про міфічні досягнення їх Великого вождя,

or the strange claim that they cloned a rabbit as fifth graders.

чи заявляючи, що вони клонували кролика на п'ятому році навчання.

The difference between truth and lies seemed at times hazy to them.

Різниця між правдою і брехне, стає, бува, зовсім туманною для них.

It took me a while to understand the different types of lies;

З часом я почала розуміти різні види брехні;

they lie to shield their system from the world,

вони брехали, щоб захистити їх систему від світу,

or they were taught lies, and were just regurgitating them.

або їх навчили брехати і вони просто повторювали завчене.

Or, at moments, they lied out of habit.

Або іноді вони брехали за звичкою.

But if all they have ever known were lies,

Але якщо все, що вони знали, було брехнею,

how could we expect them to be otherwise?

чи можна очікувати, що вони поводитимуться інакше?

Next, I tried to teach them essay writing.

Потім я намагалася навчити їх писати есе.

But that turned out to be nearly impossible.

Та виявилося, що це практично марна справа.

Essays are about coming up with one's own thesis,

Написання есе вимагає висування власних тез

and making an evidence-based argument to prove it.

та наведення обґрунтованих аргументів для їх доведення.

These students, however, were simply told what to think,

Проте цим студентам просто казали, що вони мають думати,

and they obeyed.

і вони підкорювалися.

In their world, critical thinking was not allowed.

У їх світі критичне мислення заборонене.

I also gave them the weekly assignment of writing a personal letter,

Я також дала їм завдання на тиждень написати особистого листа

to anybody.

будь-кому.

It took a long time, but eventually some of them began to write

Знадобилося багато часу, але, в кінці кінців, дехто з них почав писати

to their mothers, their friends, their girlfriends.

до своїх матерів, друзів, дівчат.

Although those were just homework,

І хоча це було лише домашнє завдання,

and would never reach their intended recipients,

і ці листи ніколи не дійдуть до своїх адресатів,

my students slowly began to reveal their true feelings in them.

мої студенти поволі почали проявляти свої справжні почуття.

They wrote that they were fed up with the sameness of everything.

Вони писали, що їм набридла одноманітність навколишнього світу.

They were worried about their future.

Вони турбувалися про своє майбутнє.

In those letters, they rarely ever mentioned their Great Leader.

В тих листах вони зрідка згадували свого Великого вождя.

I was spending all of my time with these young men.

Я проводила весь свій час з цими юнаками.

We all ate meals together, played basketball together.

Ми разом харчувалися, разом грали в баскетбол.

I often called them gentlemen, which made them giggle.

Я часто називала їх джентльменами, а їх це смішило.

They blushed at the mention of girls.

Вони червоніли при згадуванні про дівчат.

And I came to adore them.

І я їх обожнювала.

And watching them open up even in the tiniest of ways,

Спостерігати за тим, як вони потроху відкриваються,

was deeply moving.

було надзвичайно зворушливо.

But something also felt wrong.

Проте дещо турбувало мене.

During those months of living in their world,

Протягом тих місяців, які я провела в їх світі,

I often wondered if the truth would, in fact, improve their lives.

я часто замислювалася, чи насправді правда може покращити їх життя.

I wanted so much to tell them the truth,

Я прагнула сказати їм правду

of their country and of the outside world,

про їх країну і про навколишній світ,

where Arab youth were turning their rotten regime inside out,

в якому юний араб перевернув з ніг на голову прогнилий режим своєї країни

using the power of social media,

за допомогою соціальних медіа,

where everyone except them was connected through the world wide web,

в якому усі, окрім них, поєднані всесвітньою павутиною,

which wasn't worldwide after all.

яка, насправді, не є всесвітньою.

But for them, the truth was dangerous.

Але для них правда є небезпечною.

By encouraging them to run after it, I was putting them at risk --

Заохочуючи їх на її пошуки, я наражала їх на небезпеку,

of persecution,

на переслідування,

of heartbreak.

на велике горе.

When you're not allowed to express anything in the open,

Коли тобі заборонено висловлюватися відкрито,

you become good at reading what is unspoken.

ти стаєш майстром в розумінні несказаного.

In one of their personal letters to me, a student wrote that he understood

В одному з особистих листів до мене студент написав, що розуміє

why I always called them gentlemen.

чому я завжди називаю їх джентльменами.

It was because I was wishing them to be gentle in life, he said.

Це тому, що я бажаю їм залишатися покірними в житті.

On my last day in December of 2011,

У грудні 2011, коли був мій останній день перебування там,

the day Kim Jong-Il's death was announced,

коли оголосили про смерть Кім Чен Іра,

their world shattered.

їх світ похитнувся.

I had to leave without a proper goodbye.

Я змушена була поїхати без належного прощання.

But I think they knew how sad I was for them.

Але, гадаю, вони знали, як я за ними сумувала.

Once, toward the end of my stay, a student said to me,

Одного разу, під кінець мого перебування, студент сказав мені:

"Professor, we never think of you as being different from us.

"Професоре, ми ніколи не вважали вас відмінною від нас.

Our circumstances are different, but you're the same as us.

У нас різні обставини, але ми однакові.

We want you to know that we truly think of you as being the same."

Ми хочемо запевнити вас, що насправді вважаємо вас такою, як і ми".

Today, if I could respond to my students with a letter of my own,

Сьогодні, якби я могла відповісти моїм студентам своїм власним листом,

which is of course impossible,

що звичайно неможливо,

I would tell them this:

я б написала наступне:

"My dear gentlemen,

"Дорогі мої джентльмени,

It's been a bit over three years since I last saw you.

минуло вже три роки з нашої останньої зустрічі.

And now, you must be 22 -- maybe even as old as 23.

І зараз вам вже, певно, 22, а то й 23 роки.

At our final class, I asked you if there was anything you wanted.

На нашому останньому уроці я запитала вас, чого б вам хотілося.

The only wish you expressed, the only thing you ever asked of me

Єдиним вашим бажання, єдине, чого ви хотіли від мене

in all those months we spent together,

за весь той час, проведений разом, було,

was for me to speak to you in Korean.

щоб я заговорила з вами корейською.

Just once.

Хоча б один раз.

I was there to teach you English;

Я приїхала, щоб вчити вас англійської.

you knew it wasn't allowed.

Ви знали, що це заборонено.

But I understood then, you wanted to share that bond of our mother tongue.

Але я потім зрозуміла, що ви хотіли поділитися оковами вашої рідної мови.

I called you my gentlemen,

Я називала вас джентльменами,

but I don't know if being gentle in Kim Jong-Un's merciless North Korea

але я не певна, чи бути покірними у жорстокій Північній Кореї Кім Чен Іра

is a good thing.

це добре.

I don't want you to lead a revolution --

Я не хочу, щоб ви очолили революцію -

let some other young person do it.

нехай інші юнаки зроблять це.

The rest of the world might casually encourage or even expect

Увесь світ може мимоволі заохочувати або навіть очікувати

some sort of North Korean Spring,

щось на зразок "Північнокорейської весни",

but I don't want you to do anything risky,

але я не хочу, щоб ви наражали себе на небезпеку,

because I know in your world, someone is always watching.

адже я знаю, що у вашому світі ви знаходитеся під постійним спостереженням.

I don't want to imagine what might happen to you.

Я не хочу думати про те, що може з вами трапитися.

If my attempts to reach you have inspired something new in you,

Якщо мої спроби вплинути на вас пробудили щось нове в вас,

I would rather you forget me.

я б воліла, щоб ви забули мене.

Become soldiers of your Great Leader, and live long, safe lives.

Ставайте солдатами вашого Великого вождя і живіть довго і безпечно.

You once asked me if I thought your city of Pyongyang was beautiful,

Якось ви запитали мене, чи вважаю я вашу столицю, Пхеньян, чудесним містом.

and I could not answer truthfully then.

Тоді я не могла сказати правду.

But I know why you asked.

Але я знаю, чому ви запитали.

I know that it was important for you to hear that I, your teacher,

Я знаю, що для вас було важливо почути від мене, вашого викладача,

the one who has seen the world that you are forbidden from,

людини, яка бачила світ, заборонений для вас,

declare your city as the most beautiful.

що ваше місто одне з найпрекрасніших.

I know hearing that would make your lives there a bit more bearable,

Я знаю, що почувши це, ваші життя стали б трохи більш стерпними.

but no, I don't find your capital beautiful.

Але ні, я не вважаю вашу столицю гарною.

Not because it's monotone and concrete,

Не тому, що вона монотонна і бетонна,

but because of what it symbolizes:

а через те, що вона символізує

a monster that feeds off the rest of the country,

монстра, який захопив всю країну,

where citizens are soldiers and slaves.

в якій громадяни є солдатами і рабами.

All I see there is darkness.

Я там бачу лише темряву.

But it's your home, so I cannot hate it.

Але це ваш дім, тож я не можу ненавидіти його.

And I hope instead that you, my lovely young gentlemen,

Натомість, я сподіваюся, що ви, мої улюблені юні джентльмени,

will one day help make it beautiful.

одного дня зробите її прекрасною".

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)