The family I lost in North Korea. And the family I gained | Joseph Kim

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Orysja Fedunjak Утверджено: Julia Halamay

I was born and raised in North Korea.

Я народився та виріс у Північній Кореї.

Although my family constantly struggled against poverty,

Хоча моя сім'я постійно боролась із бідністю,

I was always loved and cared for first,

мене завжди любили і про мене турбувались у першу чергу,

because I was the only son

бо я був єдиним сином

and the youngest of two in the family.

і наймолодшим з двох у сім'ї.

But then the great famine began in 1994.

Але року 1994 почався великий голод.

I was four years old.

Мені було 4 роки.

My sister and I would go searching for firewood

Моя сестра і я ходили у пошуках хмизу,

starting at 5 in the morning

починаючи о 5 ранку,

and come back after midnight.

і поверталися після полудня.

I would wander the streets searching for food,

Я блукав вулицями у пошуках їжі

and I remember seeing a small child

і пам'ятаю, що бачив маленьку дитину,

tied to a mother's back eating chips,

прив'язану до маминої спини, яка їла картоплю,

and wanting to steal them from him.

і я хотів вкрасти її у дитини.

Hunger is humiliation. Hunger is hopelessness.

Голод - це приниження. Голод - це безнадія.

For a hungry child, politics and freedom

Для голодної дитини політика та свобода

are not even thought of.

не варті навіть думки про них.

On my ninth birthday, my parents

На мій дев'ятий день народження мої батьки

couldn't give me any food to eat.

не могли дати мені їжі.

But even as a child, I could feel the heaviness

Але навіть дитиною я відчував, як їм важко

in their hearts.

на душі.

Over a million North Koreans died of starvation in that time,

Понад мільйон жителів Північної Кореї померли з голоду у той час,

and in 2003, when I was 13 years old,

і 2003 року, коли мені було 13 років,

my father became one of them.

мій батько став одним із них.

I saw my father wither away and die.

Я бачив, як мій батько чахнув та помирав.

In the same year, my mother disappeared one day,

Того ж року одного дня зникла моя мати,

and then my sister told me

і тоді моя сестра сказала мені,

that she was going to China to earn money,

що вона вирушає в Китай заробляти гроші,

but that she would return with money and food soon.

і пообіцяла, що вона незабаром повернеться з грошима та їжею.

Since we had never been separated,

Оскільки до того ми ніколи не розлучались,

and I thought we would be together forever,

то я думав, що ми завжди будемо разом.

I didn't even give her a hug when she left.

Я навіть не обійняв її, коли вона пішла.

It was the biggest mistake I have ever made in my life.

Це була найбільша помилка у моєму житті.

But again, I didn't know

Але знову ж таки, я не знав,

it was going to be a long goodbye.

що це буде прощання надовго.

I have not seen my mom or my sister since then.

Я не бачив своєї мами та сестри з того часу.

Suddenly, I became an orphan and homeless.

Раптом я став бездомним сиротою.

My daily life became very hard,

Моє щоденне життя стало дуже важким,

but very simple.

але дуже простим у той же час.

My goal was to find a dusty piece of bread in the trash.

Моєю метою було знайти брудний шматок хліба у смітті.

But that is no way to survive.

Але це не вихід, щоб вижити.

I started to realize, begging would not be the solution.

Я почав усвідомлювати, що жебрання - це не вихід.

So I started to steal from food carts in illegal markets.

Тому я почав красти їжу з візків на незаконних ринках.

Sometimes, I found small jobs

Деколи я знаходив дрібні підробітки

in exchange for food.

в обмін на їжу.

Once, I even spent two months in the winter

Одного разу я навіть провів два місяці взимку,

working in a coal mine,

працюючи на вугільній шахті,

33 meters underground without any protection

33 метри під землею без жодного захисту

for up to 16 hours a day.

до 16 годин на день.

I was not uncommon.

Це не було незвично.

Many other orphans survived this way, or worse.

Багато інших сиріт виживали у такий спосіб, або й гірший.

When I could not fall asleep from bitter cold

Коли я не міг заснути від жахливого холоду

or hunger pains,

або болю від голоду,

I hoped that, the next morning,

я надіявся, що наступного ранку

my sister would come back to wake me up

моя сестра повернеться, щоб мене збудити

with my favorite food.

з моєю улюбленою їжею.

That hope kept me alive.

Ця надія допомагала мені жити.

I don't mean big, grand hope.

Я не маю на увазі велику, грандіозну надію.

I mean the kind of hope that made me believe

Я про ту, що змушувала мене вірити,

that the next trash can had bread,

що у наступному смітнику буде хліб,

even though it usually didn't.

хоча зазвичай його там не було.

But if I didn't believe it, I wouldn't even try,

Але якби я не вірив у це, я б навіть не пробував,

and then I would die.

і тоді я б помер.

Hope kept me alive.

Надія давала мені життя.

Every day, I told myself,

Кожного дня я казав собі:

no matter how hard things got,

"Хоч як важко мені буде,

still I must live.

я мушу жити".

After three years of waiting for my sister's return,

Прочекавши три роки на повернення сестри,

I decided to go to China to look for her myself.

я вирішив поїхати до Китаю, щоб шукати її самотужки.

I realized

Я усвідомив,

I couldn't survive much longer this way.

що не міг так жити далі.

I knew the journey would be risky,

Я знав, що дорога буде ризикованою,

but I would be risking my life either way.

але я б наразив своє життя на небезпеку так чи інакше.

I could die of starvation like my father in North Korea,

Я міг померти з голоду, як мій батько у Північній Кореї

or at least I could try for a better life

або податися на пошуки кращого життя

by escaping to China.

до Китаю.

I had learned that many people tried to cross

Я дізнався,що багато людей намагались перетнути

the border to China in the nighttime to avoid being seen.

кордон Китаю вночі, щоб їх не помітили.

North Korean border guards often shoot and kill people

Охоронці кордону Північної Кореї часто стріляли і вбивали людей,

trying to cross the border without permission.

що намагалися перетнути кордон без дозволу.

Chinese soldiers will catch

Китайські солдати зловлять

and send back North Koreans,

і відішлють назад жителів Північної Кореї,

where they face severe punishment.

де вони зустрінуть суворе покарання.

I decided to cross during the day,

Я вирішив перетнути кордон вдень,

first because I was still a kid and scared of the dark,

по-перше, тому що я все ще був дитиною і боявся темряви,

second because I knew I was already taking a risk,

по-друге, бо я знав, що вже ризикую,

and since not many people tried to cross during the day,

і оскільки небагато людей намагались перейти вдень,

I thought I might be able to cross

я подумав, що зможу перетнути

without being seen by anyone.

непоміченим.

I made it to China on February 15, 2006.

Я добрався до Китаю 15 лютого 2006.

I was 16 years old.

Мені було 16 років.

I thought things in China would be easier,

Я думав, що у Китаї все стане легше,

since there was more food.

бо там було більше їжі.

I thought more people would help me.

Я сподівався, що більше людей допоможуть мені.

But it was harder than living in North Korea,

Але це було важче, ніж життя у Північній Кореї,

because I was not free.

бо я не був вільним.

I was always worried about being caught

Я завжди боявся, що мене спіймають

and sent back.

і відправлять назад.

By a miracle, some months later,

Дивом кілька місяців потому

I met someone who was running

я зустрів когось, хто керував

an underground shelter for North Koreans,

підземним притулком для корейців,

and was allowed to live there

і мені дозволили жити там

and eat regular meals for the first time in many years.

і їсти регулярно вперше за багато років.

Later that year, an activist helped me escape China

Пізніше того ж року активіст допоміг мені втекти з Китаю

and go to the United States as a refugee.

і поїхати в Сполучені Штати як біженець.

I went to America without knowing a word of English,

Я поїхав до Америки, не знаючи й слова англійською,

yet my social worker told me that I had to go to high school.

хоча мій соціальний працівник сказав мені, що я мав ходити до школи.

Even in North Korea, I was an F student.

Навіть у Північній Кореї я був двієчником.

(Laughter)

(Сміх)

And I barely finished elementary school.

Я ледве закінчив початкову школу.

And I remember I fought in school more than once a day.

Пам'ятаю, що я бився у школі більше, ніж раз на день.

Textbooks and the library were not my playground.

Підручники та бібліотека не були моїм поприщем.

My father tried very hard to motivate me into studying,

Мій батько намагався мотивувати мене вчитись,

but it didn't work.

але йому нічого не виходило.

At one point, my father gave up on me.

І одніє миті у батька опустилися руки.

He said, "You're not my son anymore."

Він сказав: "Ти мені більше не син".

I was only 11 or 12, but it hurt me deeply.

Мені було лише 11 чи 12, але це мене глибоко вразило.

But nevertheless, my level of motivation

Проте мій рівень мотивації

still didn't change before he died.

не змінювався до самісінького моменту його смерті.

So in America, it was kind of ridiculous

Тому в Америці це було трохи смішно,

that they said I should go to high school.

коли вони сказали, що мені варто піти у старшу школу.

I didn't even go to middle school.

Я не ходив навіть до середньої.

I decided to go, just because they told me to,

Я вирішив піти тільки тому, що мені сказали,

without trying much.

не докладаючи особливих зусиль.

But one day, I came home and my foster mother

Але одного дня я прийшов додому і моя названа мати

had made chicken wings for dinner.

приготувала курячі крильця на обід.

And during dinner, I wanted to have one more wing,

Під час обіду я захотів ще одне крильце,

but I realized there were not enough for everyone,

але усвідомив, що там не було достатньо для всіх,

so I decided against it.

тому я вирішив не брати більше.

When I looked down at my plate,

Коли я поглянув на мою тарілку,

I saw the last chicken wing, that my foster father had given me his.

я побачив останнє крильце, яке мій прийомний батько віддав мені.

I was so happy.

Я був такий щасливий.

I looked at him sitting next to me.

Я поглянув на нього, він сидів біля мене.

He just looked back at me very warmly,

Він просто поглянув у відповідь дуже сердечно,

but said no words.

але нічого не сказав.

Suddenly I remembered my biological father.

Раптом я згадав свого біологічного батька.

My foster father's small act of love

Маленький акт любові мого прийомного батька

reminded me of my father,

нагадав мені про мого батька,

who would love to share his food with me

що хотів би поділитись зі мною їжею,

when he was hungry, even if he was starving.

коли він був голодний, навіть якщо він помирав з голоду.

I felt so suffocated that I had so much food in America,

Я почувався страшенно пригніченим, адже я мав стільки їжі в Америці,

yet my father died of starvation.

а мій батько помер з голоду.

My only wish that night was to cook a meal for him,

Моїм єдиним бажанням тієї ночі було приготувати йому їжу,

and that night I also thought of what else I could do

і тієї ночі я також подумав, що ще я можу зробити,

to honor him.

щоб вшанувати його честь.

And my answer was to promise to myself

Тож я пообіцяв собі,

that I would study hard and get the best education

що наполегливо вчитимусь і отримаю найкращу освіту

in America to honor his sacrifice.

в Америці, щоб вшанувати його жертву.

I took school seriously,

Я сприйняв школу серйозно,

and for the first time ever in my life,

і вперше у своєму житті

I received an academic award for excellence,

отримав академічну нагороду за досягнення,

and made dean's list from the first semester in high school.

і потрапив у список декана з першого семестру у старшій школі.

(Applause)

(Оплески)

That chicken wing changed my life.

Те куряче крильце змінило моє життя.

(Laughter)

(Сміх)

Hope is personal. Hope is something

Надія - це особисте. Надія - це щось,

that no one can give to you.

що ніхто не може дати тобі.

You have to choose to believe in hope.

Ти мусиш вибрати вірити надії.

You have to make it yourself.

Ти мусиш зробити це самостійно.

In North Korea, I made it myself.

У Північній Кореї я сам це зробив.

Hope brought me to America.

Надія привела мене до Америки.

But in America, I didn't know what to do,

Але в Америці я не знав, що робити,

because I had this overwhelming freedom.

бо мав цю приголомшливу свободу.

My foster father at that dinner gave me a direction,

Мій прийомний батько під час того обіду дав мені напрямок,

and he motivated me and gave me a purpose

і дав мені мотивацію та мету

to live in America.

жити в Америці.

I did not come here by myself.

Я не сам прийшов сюди.

I had hope, but hope by itself is not enough.

Я мав надію, але надія сама по собі - це недостатньо.

Many people helped me along the way to get here.

Багато людей допомогли мені по дорозі сюди.

North Koreans are fighting hard to survive.

Жителі Північної Кореї важко борються за життя.

They have to force themselves to survive,

Вони мають змушувати себе жити,

have hope to survive,

мати надію вижити,

but they cannot make it without help.

але вони не можуть зробити цього без допомоги.

This is my message to you.

Це моє повідомлення вам.

Have hope for yourself,

Майте надію для себе,

but also help each other.

але також допомагайте один одному.

Life can be hard for everyone, wherever you live.

Життя може бути важким для всіх, де б ви не жили.

My foster father didn't intend to change my life.

Мій прийомний батько не мав наміру змінити моє життя.

In the same way, you may also change someone's life

Таким же чином ви можете також змінити чиєсь життя

with even the smallest act of love.

навіть найменшим виявом любові.

A piece of bread can satisfy your hunger,

Шматок хліба може задовільнити ваш голод,

and having the hope will bring you bread

і надія принесе вам хліб,

to keep you alive.

щоб допомогти вам жити.

But I confidently believe that

Але я з впевненістю вірю,

your act of love and caring

що ваш вияв любові та турботи

can also save another Joseph's life

може також зберегти життя іншого Джозефа

and change thousands of other Josephs

і змінити тисячі інших Джозефів,

who are still having hope to survive.

які досі мають надію вижити.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Adrian Hong: Joseph, thank you for sharing

Адріан Гонґ: Джозефе, дякую, що поділився

that very personal and special story with us.

цією дуже особистою і особливою історією з нами.

I know you haven't seen your sister for, you said,

Я знаю, ти не бачив своєї сестри протягом, ти казав,

it was almost exactly a decade,

майже десятиліття,

and in the off chance that she may be able to see this,

і на випадок, якщо вона зможе це побачити,

we wanted to give you an opportunity

ми вирішили дати тобі можливість

to send her a message.

відправити їй повідомлення.

Joseph Kim: In Korean?

Джозеф Кім: Корейською?

AH: You can do English, then Korean as well.

А.Г.: Можеш англійською або корейською - байдуже.

(Laughter)

(Сміх)

JK: Okay, I'm not going to make it any longer in Korean

Дж.К.: Добре, я не збираюсь більше робити це корейською,

because I don't think I can make it

бо я не думаю, що зможу зробити це

without tearing up.

без сліз.

Nuna, it has been already 10 years

Нуна, минуло вже 10 років,

that I haven’t seen you.

відколи я бачив тебе востаннє.

I just wanted to say

Я просто хотів сказати,

that I miss you, and I love you,

що я сумую за тобою і люблю тебе,

and please come back to me and stay alive.

будь ласка, повертайся до мене і залишайся живою.

And I -- oh, gosh.

І я ...о, Боже.

I still haven't given up my hope to see you.

Я досі не втратив надію побачити тебе.

I will live my life happily

Я проживу своє життя щасливо

and study hard

і наполегливо вчитимусь,

until I see you,

поки тебе побачу,

and I promise I will not cry again.

і я обіцяю, що не буду більше плакати.

(Laughter)

(Сміх)

Yes, I'm just looking forward to seeing you,

Так, я з нетерпінням чекаю, щоб побачитись з тобою,

and if you can't find me,

і якщо ти можеш знайти мене,

I will also look for you,

я також шукатиму тебе,

and I hope to see you one day.

і я сподіваюся зустріти тебе одного дня.

And can I also make a small message to my mom?

І чи можу я також передати маленьке повідомлення для моєї мами?

AH: Sure, please.

А.Г.: Звичайно, будь ласка.

JK: I haven't spent much time with you,

Дж.К.: Я не провів з тобою багато часу,

but I know that you still love me,

але я знаю: ти все ще мене любиш,

and you probably still pray for me

і ти, напевно, все ще молишся за мене

and think about me.

і думаєш про мене.

I just wanted to say thank you

Я просто хотів тобі подякувати

for letting me be in this world.

за те, що дала мені можливість жити у цьому світі.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)