The 4 stories we tell ourselves about death | Stephen Cave

Перекладач: Oxana Mudrenok Утверджено:

I have a question:

Хочу запитати:

Who here remembers when they first realized

хто з присутніх пам’ятає, коли вперше усвідомив те,

they were going to die?

що колись помре?

I do. I was a young boy,

Я пам’ятаю. Я був малим хлопчиною,

коли помер мій дідусь,

and my grandfather had just died,

і згадую, як через кілька днів потому лежав вночі,

and I remember a few days later lying in bed at night

trying to make sense of what had happened.

намагаючись зрозуміти, що сталося.

What did it mean that he was dead?

Що означає те, що він помер?

Where had he gone?

Куди він подівся?

It was like a hole in reality had opened up

Це немов діра, яка відкрилася в реальності

and swallowed him.

і поглинула його.

But then the really shocking question occurred to me:

Потім мені на думку прийшло вельми бентежне питання:

If he could die, could it happen to me too?

Якщо він помер, чи може це трапитись зі мною також?

Чи може та діра в реальності відкритись і поглинути мене?

Could that hole in reality open up and swallow me?

Може вона відкриється під моїм ліжком

Would it open up beneath my bed

and swallow me as I slept?

і проковтне мене під час сну?

Well, at some point, all children become aware of death.

Отож, рано чи пізно діти усвідомлюють явище смерті.

It can happen in different ways, of course,

Це відбувається по різному

and usually comes in stages.

і, зазвичай, поетапно.

Our idea of death develops as we grow older.

Наше уявлення про смерть змінюється з роками.

And if you reach back into the dark corners

І якщо розворушити темні куточки

of your memory,

вашої пам'яті,

you might remember something like what I felt

ви, мабуть, пригадаєте відчуття, схожі на пережиті мною.

Коли дідусь помер, я усвідомив,

when my grandfather died and when I realized

it could happen to me too,

що, ймовірно, це станеться і зі мною,

that sense that behind all of this

відчуття, що за всім цим

the void is waiting.

нас чекає порожнеча.

And this development in childhood

Такий розвиток сприйняття в дитинстві

reflects the development of our species.

відображає розвиток людства.

Just as there was a point in your development

Подібно до того, як у вашому розвитку в дитинстві був момент,

as a child when your sense of self and of time

коли уявлення про себе і про час

became sophisticated enough

стало достатньо глибоким,

for you to realize you were mortal,

щоб усвідомити свою смертність,

so at some point in the evolution of our species,

так само в певний момент розвитку людства

some early human's sense of self and of time

усвідомлення людської сутності і відчуття часу

became sophisticated enough

стали досить змістовними для того,

for them to become the first human to realize,

щоб перша людська істота усвідомила:

"I'm going to die."

«Колись я помру».

This is, if you like, our curse.

В цьому — якщо хочете — наше прокляття.

It's the price we pay for being so damn clever.

Це ціна, яку ми платимо за свою надзвичайну інтелектуальність.

We have to live in the knowledge

Ми вимушені жити зі знанням того,

that the worst thing that can possibly happen

що найгірше з усього можливого

one day surely will,

одного дня неминуче трапиться:

the end of all our projects,

цебто кінець всіх наших проектів,

our hopes, our dreams, of our individual world.

наших сподівань та мрій, нашого самобутнього внутрішнього світу.

We each live in the shadow of a personal

Наше життя проходить під тінню особистісного

apocalypse.

апокаліпсису.

And that's frightening. It's terrifying.

І це нас лякає. Це нас жахає.

And so we look for a way out.

Тому ми шукаємо вихід!

And in my case, as I was about five years old,

В моєму випадку, коли мені було п'ять років,

this meant asking my mum.

це означало запитати у мами.

Now when I first started asking

І коли я вперше запитав,

what happens when we die,

що відбувається, коли людина помирає,

the grown-ups around me at the time

дорослі в моєму оточенні в той час

answered with a typical English mix of awkwardness

відповідали з притаманним англійцям поєднанням розгубленості

and half-hearted Christianity,

і напівхристиянства,

and the phrase I heard most often

сказавши найпоширенішу фразу:

was that granddad was now

«Дідусь зараз

"up there looking down on us,"

дивиться згори на нас».

and if I should die too, which wouldn't happen of course,

І якщо я колись маю померти, що, звичайно, ніколи не станеться,

then I too would go up there,

я також підіймусь туди.

which made death sound a lot like

Що робило смерть чимось

an existential elevator.

схожим на екзистенціальний ліфт.

Now this didn't sound very plausible.

Це видавалось дуже неправдоподібним.

I used to watch a children's news program at the time,

В той час я часто переглядав дитячі новини,

and this was the era of space exploration.

а це була ера освоєння космосу.

There were always rockets going up into the sky,

Завжди показували ракети, які здіймалися в небо,

up into space, going up there.

в космос.

But none of the astronauts when they came back

Але жоден з астронавтів після повернення

ever mentioned having met my granddad

не згадував, що бачив там мого дідуся,

or any other dead people.

чи інших померлих людей.

But I was scared,

Але мені було страшно,

and the idea of taking the existential elevator

тому ідея переміщенням екзистенційним ліфтом

to see my granddad

для зустрічі з дідусем

sounded a lot better than being swallowed

здавалася набагато кращою, ніж поглинання порожнечею

by the void while I slept.

під час сну.

And so I believed it anyway,

Отож, я в це повірив,

even though it didn't make much sense.

хоча це не мало особливого сенсу.

And this thought process that I went through

Процес осмислення смерті, пережитий мною в дитинстві,

as a child, and have been through many times since,

до якого я багато разів повертався

including as a grown-up,

навіть в дорослому віці,

is a product of what psychologists call

є результатом так званої в психології

a bias.

упередженості.

Now a bias is a way in which we systematically

Упередженість — це спосіб систематичного сприйняття

get things wrong,

речей хибно.

ways in which we miscalculate, misjudge,

Це сприйняття з помилковими розрахунком, хибним судженням,

distort reality, or see what we want to see,

перекручення реальності, або бачення того, щоб нам хотілося.

and the bias I'm talking about

І я говорю про упередженість,

works like this:

яка діє ось як:

Confront someone with the fact

поставте когось перед фактом,

that they are going to die

що він чи вона помре,

and they will believe just about any story

і ці люди повірять майже в будь-яку байку,

that tells them it isn't true

яка заперечує це,

and they can, instead, live forever,

і, натомість, пропонує вічне життя,

even if it means taking the existential elevator.

навіть якщо мова буде йти про екзистенційний ліфт.

Now we can see this as the biggest bias of all.

Отож, як бачите, це найбільше упередження серед усіх існуючих.

It has been demonstrated in over 400

Це продемонстровано в понад 400-х

empirical studies.

емпіричних дослідженнях.

Now these studies are ingenious, but they're simple.

Ці дослідження геніальні, однак прості.

They work like this.

Ось як вони діють.

You take two groups of people

Беруться дві групи людей,

who are similar in all relevant respects,

схожих у всіх відповідних аспектах,

and you remind one group that they're going to die

і ви нагадуєте першій групі, що вони смертні,

but not the other, then you compare their behavior.

а другій про це не нагадуєте, і порівнюєте поведінку.

So you're observing how it biases behavior

Спостерігається упереджена поведінка,

when people become aware of their mortality.

коли люди усвідомлюють свою смертність.

And every time, you get the same result:

І щоразу результат однаковий:

People who are made aware of their mortality

люди, яким нагадували про смертність,

are more willing to believe stories

більш схильні вірити розповідям

that tell them they can escape death

про можливість уникнення смерті,

and live forever.

щоб жити вічно.

So here's an example: One recent study

Ось вам приклад: нещодавне дослідження

took two groups of agnostics,

залучило 2 групи агностиків,

that is people who are undecided

тобто людей, невизначених

in their religious beliefs.

у своїх релігійних переконаннях.

Now, one group was asked to think about being dead.

Отож, першу групу попросили подумати про смерть.

The other group was asked to think about

Іншу групу попросили поміркувати

being lonely.

над самотністю.

They were then asked again about their religious beliefs.

Після цього їх знову запитали про релігійні переконання.

Those who had been asked to think about being dead

Ймовірність тих, хто мали роздумувати про те, що будуть мертвими,

were afterwards twice as likely to express faith

проявити віру в Бога та Ісуса

in God and Jesus.

подвоювалась.

Twice as likely.

Ймовірність подвоювалась!

Even though the before they were all equally agnostic.

До дослідження всі були однаковими агностиками.

But put the fear of death in them,

Але навійте на них страх смерті,

and they run to Jesus.

і вони біжать до Ісуса.

Now, this shows that reminding people of death

Це показує, що нагадування людям про смерть

biases them to believe, regardless of the evidence,

зробило їх упередженими до віри, незважаючи на очевидність.

and it works not just for religion,

Так відбувається не лише в релігії,

but for any kind of belief system

але в будь-якій системі переконань,

that promises immortality in some form,

яка обіцяє безсмертя в певному вигляді,

whether it's becoming famous

чи то визнання,

or having children

чи дітей,

or even nationalism,

чи націоналізм,

which promises you can live on as part of a greater whole.

що обіцяє життя як частину більшого цілого.

This is a bias that has shaped

Саме це упередження сформувало

the course of human history.

шлях історії людства.

Now, the theory behind this bias

Теорія упередження, в основу якої покладено

in the over 400 studies

понад 400 досліджень,

is called terror management theory,

має назву теорії управління терором.

and the idea is simple. It's just this.

Задум простий. Ось в чому суть.

We develop our worldviews,

Ми розвиваємо свій світогляд,

that is, the stories we tell ourselves

тобто розуміння світу

about the world and our place in it,

і нашого місця в ньому,

in order to help us manage

щоб допомогти собі впоратися

the terror of death.

з терором смерті.

And these immortality stories

І всі розповіді про безсмертя

have thousands of different manifestations,

мають тисячі різноманітніх проявів.

but I believe that behind the apparent diversity

Однак я переконаний, що за очевидною множинністю

there are actually just four basic forms

стоять 4 базових форми,

that these immortality stories can take.

на які спираються теорії безсмертя.

And we can see them repeating themselves

Вони повторюються впродовж усієї історії людства

throughout history, just with slight variations

з невеликими відмінностями,

to reflect the vocabulary of the day.

з урахуванням нових термінів.

Now I'm going to briefly introduce these four

Отож, я коротко представлю ці чотири

basic forms of immortality story,

базові форми теорій безсмертя,

and I want to try to give you some sense

і спробую передати Вам основний зміст,

of the way in which they're retold by each culture

який передавався в різних культурах

or generation

чи поколіннях,

using the vocabulary of their day.

використовуючи терміни свого часу.

Now, the first story is the simplest.

Перша теорія найпростіша.

We want to avoid death,

Ми хочемо уникнути смерті,

and the dream of doing that in this body

і мрія здійснити це з існуючим тілом

in this world forever

в реальному світі —

is the first and simplest kind of immortality story,

найперша і найпростіша теорія безсмертя,

and it might at first sound implausible,

і на перший погляд здається неймовірною,

but actually, almost every culture in human history

однак, насправді майже в кожній культурі в історії людства

has had some myth or legend

був певний міф чи легенда

of an elixir of life or a fountain of youth

про еліксир життя або фонтан молодості

or something that promises to keep us going

або чогось іншого, що обіцяло

forever.

вічне життя.

Ancient Egypt had such myths,

Такі міфи були у стародавньому Єгипті,

ancient Babylon, ancient India.

а також у стародавніх Вавилоні та Індії.

Throughout European history, we find them in the work of the alchemists,

Впродовж історії Європи ми знаходимо їх у діяльності алхіміків,

and of course we still believe this today,

і навіть сьогодні віримо,

only we tell this story using the vocabulary

лише розповідаємо це за допомогою інших

of science.

термінів науки.

So 100 years ago,

Коли 100 років тому

hormones had just been discovered,

були відкриті гормони,

and people hoped that hormone treatments

і з’явилася надія, що лікування гормонами

were going to cure aging and disease,

стане панацеєю від старіння і хвороб,

and now instead we set our hopes on stem cells,

а сьогодні ми покладаємося на стовбурові клітини,

genetic engineering, and nanotechnology.

генну інженерію та нанотехнології.

But the idea that science can cure death

Але думка про те, що наука може позбавити нас від смерті —

is just one more chapter in the story

це лише один із розділів в оповіданні

of the magical elixir,

про чарівний еліксир,

a story that is as old as civilization.

оповіданні, старому, як і сама цивілізація.

But betting everything on the idea of finding the elixir

Однак цілковите покладання на ідею знаходження еліксиру,

and staying alive forever

щоб жити вічно,

is a risky strategy.

є ризикованою стратегією.

When we look back through history

Якщо згадати історію

at all those who have sought an elixir in the past,

і шукачів еліксиру в минулому,

the one thing they now have in common

їх об'єднує те,

is that they're all dead.

що вони всі померли.

So we need a backup plan, and exactly this kind of plan B

Тому нам потрібен запасний план, і саме цей план «Б»

is what the second kind of immortality story offers,

співзвучний з другою теорією безсмертя,

and that's resurrection.

а саме — воскресіння.

And it stays with the idea that I am this body,

Вона полягає в ідеї, що я маю тіло

I am this physical organism.

і є фізичною істотою.

It accepts that I'm going to have to die

Теорія приймає те, що я маю померти,

but says, despite that,

але незважаючи на це,

I can rise up and I can live again.

я можу воскреснути і жити знову.

In other words, I can do what Jesus did.

Іншими словами, я можу повторити те, що зробив Ісус.

Jesus died, he was three days in the [tomb],

Ісус помер, був три дні похований,

and then he rose up and lived again.

і потім встав з мертвих і знову був живий.

And the idea that we can all be resurrected to live again

Думка про те, що всі ми можемо знову воскреснути

is orthodox believe, not just for Christians

є канонічним вченням, не лише для християн,

but also Jews and Muslims.

а також для євреїв та мусульман.

But our desire to believe this story

Однак наше бажання вірити в це

is so deeply embedded

настільки палке,

that we are reinventing it again

що ми по-новому винаходимо теорію

for the scientific age,

для наукової ери,

for example, with the idea of cryonics.

як-от ідею кріоконсервації.

That's the idea that when you die,

Суть полягає в тому, що після смерті

you can have yourself frozen,

ваше тіло заморожують,

and then, at some point when technology

і в певний момент, коли технологія

has advanced enough,

достатньо просунеться,

you can be thawed out and repaired and revived

вас розморозять, відновлять, повернуть до життя,

and so resurrected.

і таким чином ви воскреснете.

And so some people believe an omnipotent god

Отож, одні вірять, що Всемогутній Бог

will resurrect them to live again,

воскресить їх до нового життя,

and other people believe an omnipotent scientist will do it.

а інші вірять у всемогутніх науковців, які їх воскресять.

But for others, the whole idea of resurrection,

Але для іншої групи людей сама ідея воскресіння,

of climbing out of the grave,

підняття з могили,

it's just too much like a bad zombie movie.

занадто схожа на страшний фільм про зомбі.

They find the body too messy, too unreliable

Для них тіло занадто приземлене і ненадійне,

to guarantee eternal life,

щоб гарантувати вічне життя.

and so they set their hopes on the third,

Тому вони покладають свої сподівання на третю,

more spiritual immortality story,

більш духовну теорію безсмертя,

the idea that we can leave our body behind

а саме ідею про те, що ми можемо облишити своє тіло

and live on as a soul.

і жити вічно у вигляді душі.

Now, the majority of people on Earth

Більшість жителів планети

believe they have a soul,

вірять в існування своєї душі,

and the idea is central to many religions.

і це переконання в центрі багатьох релігій.

But even though, in its current form,

Однак, хоча і в сучасній формі,

in its traditional form,

і в традиційній формі,

the idea of the soul is still hugely popular,

ідея існування душі широко популярна,

nonetheless we are again

ми все одно знову

reinventing it for the digital age,

по-новому винаходимо її в епоху цифрових технологій,

for example with the idea

наприклад, через уявлення про те,

that you can leave your body behind

що ви можете залишити своє тіло

by uploading your mind, your essence,

через завантаження свого мислення, сутності,

the real you, onto a computer,

справжнього вас, в комп’ютер,

and so live on as an avatar in the ether.

щоб вічно жити як аватар в ефірі.

But of course there are skeptics who say

Звичайно, скептики кажуть,

if we look at the evidence of science,

якщо звернутись до наукових доказів,

particularly neuroscience,

зокрема, нейробілології,

it suggests that your mind,

вона передбачає, що ваші думки,

your essence, the real you,

ваша суть, справжній ви,

is very much dependent on a particular part

значно залежать від певної частини

of your body, that is, your brain.

вашого тіла, а саме, мозку.

And such skeptics can find comfort

І такі критикани знаходять втіху

in the fourth kind of immortality story,

в четвертій теорії безсмертя,

and that is legacy,

в ідеї спадщини,

the idea that you can live on

тобто ідеї існування

through the echo you leave in the world,

через ехо, яке ви залишите світу,

like the great Greek warrior Achilles,

подібно до великого грецького воїна Ахілла,

who sacrificed his life fighting at Troy

який віддав власне життя в битві за Трою

so that he might win immortal fame.

заради здобуття вічної слави.

And the pursuit of fame is as widespread

Гонитва за славою в сучасному світі така ж поширена

and popular now as it ever was,

і популярна, як і в минулі часи.

and in our digital age,

І в епоху цифрових технологій

it's even easier to achieve.

цього навіть легше досягти.

You don't need to be a great warrior like Achilles

Вам не потрібно ставати визначним воїном як Ахіллес,

or a great king or hero.

чи великим царем або героєм.

All you need is an Internet connection and a funny cat. (Laughter)

Все що вам потрібно — це підключення до інтернету і кумедний кіт (сміх).

But some people prefer to leave a more tangible,

Однак деякі віддають перевагу більш матеріальній,

biological legacy -- children, for example.

біологічній спадщині — наприклад, дітям.

Or they like, they hope, to live on

Або вони хочуть і сподіваються продовжити життя,

as part of some greater whole,

як частинка чогось більшого цілого,

a nation or a family or a tribe,

нації, сім'ї, чи племені,

their gene pool.

свого генетичного фонду.

But again, there are skeptics

Однак знову ж таки, з’являються скептики,

who doubt whether legacy

які сумніваються у тому, що спадщина

really is immortality.

є насправді безсмертям.

Woody Allen, for example, who said,

Наприклад, Вуді Аллен сказав:

"I don't want to live on in the hearts of my countrymen.

«Я не хочу вічно жити в серцях моїх співвітчизників.

I want to live on in my apartment."

Я хочу вічно жити в своїх апартаментах».

So those are the four

Ось такі чотири

basic kinds of immortality stories,

основних теорії про безсмертя,

and I've tried to give just some sense

і я спробував лише дати уявлення того,

of how they're retold by each generation

як вони передавалися кожним поколінням

with just slight variations

лише з незначними відхиленнями,

to fit the fashions of the day.

щоб відповідати вимогам своїх епох.

And the fact that they recur in this way,

І факт повторного існування в такий спосіб

in such a similar form but in such different belief systems,

у схожих формах у різних віровченнях

suggests, I think,

дає змогу припустиити,

that we should be skeptical of the truth

що варто скептично віднестися до правдивості

of any particular version of these stories.

будь-якої версії цих теорій.

The fact that some people believe

Те, що одні вірять

an omnipotent god will resurrect them to live again

у всемогутньго Бога, який їх воскресить,

and others believe an omnipotent scientist will do it

а інші вірять, що на це здатен всемогутній вчений,

suggests that neither are really believing this

передбачає, що жоден насправді не вірить в це.

on the strength of the evidence.

В силу доказів.

Rather, we believe these stories

Скоріше, ми віримо цим теоріям,

because we are biased to believe them,

тому що упереджені вірити в них,

and we are biased to believe them

а упередження виникає від того,

because we are so afraid of death.

що ми боїмося смерті.

So the question is,

Тому виникає питання:

are we doomed to lead the one life we have

чи ми приречені вести своє життя

in a way that is shaped by fear and denial,

під впливом страху і зречення,

or can we overcome this bias?

чи можемо подолати упередження?

Well the Greek philosopher Epicurus

Грецький філософ Епікур

thought we could.

думав, що ми в змозі.

He argued that the fear of death is natural,

Він стверджував, що страх смерті природній,

but it is not rational.

але не раціональний.

"Death," he said, "is nothing to us,

Він говорив «Смерть жодним чином нас не стосується,

because when we are here, death is not,

оскільки, коли ми існуємо, смерті немає,

and when death is here, we are gone."

а коли смерть є, тоді не існуємо ми».

Now this is often quoted, but it's difficult

Цей вислів часто цитують, але

to really grasp, to really internalize,

його так важко збагнути, засвоїти,

because exactly this idea of being gone

через те, що думку про зникнення

is so difficult to imagine.

так складно уявити.

So 2,000 years later, another philosopher,

2000 років пізніше, інший філософ,

Ludwig Wittgenstein, put it like this:

Людвиг Вітгенштайн, сказав:

"Death is not an event in life:

«Смерть не є подією в житті.

We do not live to experience death.

Ми не переживаємо її в житті»,

And so," he added,

і додав:

"in this sense, life has no end."

«І в цьому сенсі життя не має кінця».

So it was natural for me as a child

Отож, було природно, коли я в дитинстві

to fear being swallowed by the void,

боявся, що мене поглине порожнеча,

but it wasn't rational,

але це не було раціонально,

because being swallowed by the void

тому що можливість бути поглинутим порожнечею

is not something that any of us

не є реальним досвідом,

will ever live to experience.

який кому-небудь доведеться пережити.

Now, overcoming this bias is not easy because

Подолати це упередження не легко, тому що

the fear of death is so deeply embedded in us,

страх смерті дуже глибоко в нас.

yet when we see that the fear itself is not rational,

Та коли ми бачимо, що страх сам по собі не раціональний,

and when we bring out into the open

і коли починаємо говорити про нього,

the ways in which it can unconsciously bias us,

та про шляхи підсвідомої упередженості,

then we can at least start

тоді ми принаймні можемо почати

to try to minimize the influence it has

мінімалізувати її вплив

on our lives.

на наше життя.

Now, I find it helps to see life

Як на мене, це допомагає подивитися на життя

as being like a book:

як на книгу:

Just as a book is bounded by its covers,

так як книга має обкладинку,

by beginning and end,

і обмежена початком і кінцем,

so our lives are bounded by birth and death,

так і наше життя міститься між народженням і смертю.

and even though a book is limited by beginning and end,

І хоча книга обмежується початком і кінцем,

it can encompass distant landscapes,

вона може охоплювати віддалені пейзажі,

exotic figures, fantastic adventures.

екзотичних персонажів, фантастичні пригоди,

And even though a book is limited by beginning and end,

Незважаючи на початок і кінець книги,

the characters within it

її герої

know no horizons.

не знають меж.

They only know the moments that make up their story,

Все що їм відомо — це моменти, які створюють сюжет,

even when the book is closed.

навіть після закінчення книги.

And so the characters of a book

Так само і персонажі книги

are not afraid of reaching the last page.

не бояться останньої сторінки.

Long John Silver is not afraid of you

«Довгий» Джон Сільвер не боїться,

finishing your copy of "Treasure Island."

що ви закінчите гортати сторінки «Острову скарбів».

And so it should be with us.

Так само варто робити нам.

Imagine the book of your life,

Уявіть книгу вашого життя,

its covers, its beginning and end, and your birth and your death.

її обкладинки, початок і кінець, і своє народження та смерть.

You can only know the moments in between,

Можливо, вам відомі лише моменти у проміжку,

the moments that make up your life.

моменти, які і є життям.

It makes no sense for you to fear

Нема сенсу боятися того,

what is outside of those covers,

що за межами обкладинки,

whether before your birth

чи то до моменту народження,

or after your death.

чи після моменту смерті.

And you needn't worry how long the book is,

І не варто хвилюватися про те, наскільки довга книга,

or whether it's a comic strip or an epic.

чи це комікс, чи епічний твір.

The only thing that matters

Єдине має значення:

is that you make it a good story.

історія має бути гарною!

Thank you.

Дякую!

(Applause)

(Оплески)