Daniel Goleman: Why arent we all Good Samaritans?

Перекладач: Marina Kobenko Утверджено: Hanna Leliv

You know, I'm struck by how one of the implicit themes of TED

Знаєте, я приголомшений тим, що одна з неявних тематик TED -

is compassion, these very moving demonstrations we've just seen:

це співчуття, як ми щойно почули у дуже зворушливих виступах:

HIV in Africa, President Clinton last night.

ВІЛ у Африці, Президент Клінтон минулого вечора.

And I'd like to do a little collateral thinking, if you will,

Якщо ви не проти, я б теж хотів поговорити про співчуття

about compassion and bring it from the global level to the personal.

і перенести його з глобального на особистий рівень.

I'm a psychologist, but rest assured,

Я - психолог, але не хвилюйтеся,

I will not bring it to the scrotal.

я не зведу все до сексу.

(Laughter)

(Сміх)

There was a very important study done a while ago

Досить давно у Прінстонській духовній семінарії провели

at Princeton Theological Seminary that speaks to why it is

дуже важливе дослідження, яке пояснює, чому

that when all of us have so many opportunities to help,

всі ми, маючи багато можливостей допомогти,

we do sometimes, and we don't other times.

іноді допомагаємо, а в інші моменти - ні.

A group of divinity students at the Princeton Theological Seminary

Групу студентів кафедри богослов'я Прінстонської

were told that they were going to give a practice sermon

духовної семінарії попередили, що їхнє практичне завдання -

and they were each given a sermon topic.

прочитати проповідь на задану тему.

Half of those students were given, as a topic,

Половині студентів належало читати проповідь

the parable of the Good Samaritan:

на тему притчі про Доброго Самаритянина:

the man who stopped the stranger in --

чоловіка, який зупинився на узбіччі,

to help the stranger in need by the side of the road.

щоб допомогти незнайомцю.

Half were given random Bible topics.

Іншій половині були розподілені випадкові біблейські теми.

Then one by one, they were told they had to go to another building

Потім, один за одним, вони мали йти до іншої будівлі

and give their sermon.

до іншої будівлі і там читати свою проповідь.

As they went from the first building to the second,

Коли вони проходили з однієї будівлі до іншої,

each of them passed a man who was bent over and moaning,

кожен з них минав похиленого чоловіка, що стогнав,

clearly in need. The question is: Did they stop to help?

якому негайно була потрібна допомога.

The more interesting question is:

Питання: Чи зупинилися вони допомогти? Але ще цікавіше:

Did it matter they were contemplating the parable

Чи мало значення те, що вони розмірковували над притчею про

of the Good Samaritan? Answer: No, not at all.

Доброго Самаритянина? Відповідь: Ні, взагалі ніякого.

What turned out to determine whether someone would stop

Виявилось, що визначальним фактором у рішенні зупинитися,

and help a stranger in need

щоб допомогти незнайомцю, що потребував допомоги, було те,

was how much of a hurry they thought they were in --

наскільки вони в той момент думали, що поспішають,

were they feeling they were late, or were they absorbed

чи думали вони, що запізнюються, або наскільки вони були

in what they were going to talk about.

занурені у думки про зміст своєї майбутньої проповіді.

And this is, I think, the predicament of our lives:

І це, я вважаю, неприємна прикрість нашого життя:

that we don't take every opportunity to help

ми не користуємося кожною можливістю допомогти,

because our focus is in the wrong direction.

тому що наша увага завжди направлена у неправильному напрямку.

There's a new field in brain science, social neuroscience.

У вивченні мозку є новий напрямок - соціальна неврологія.

This studies the circuitry in two people's brains

Ця наука вивчає нейронні схеми у мізках двох людей,

that activates while they interact.

які активуються під час їхньої взаємодії.

And the new thinking about compassion from social neuroscience

І погляди соціальної неврології на співчуття такі, що

is that our default wiring is to help.

бажання допомогти - це первинний нервовий імпульс людини.

That is to say, if we attend to the other person,

Тобто якщо ми піклуємось про якусь людину, ми автоматично

we automatically empathize, we automatically feel with them.

співпереживаємо, автоматично відчуваємо разом з нею.

There are these newly identified neurons, mirror neurons,

В нас є нещодавно відкриті нейрони, дзеркальні нейрони,

that act like a neuro Wi-Fi, activating in our brain

що поводяться як нервовий Wi-Fi, що активує в мозку

exactly the areas activated in theirs. We feel "with" automatically.

саме ті області, які активні в іншого. Ми відчуваємо "разом" автоматично.

And if that person is in need, if that person is suffering,

І якщо ця людина потребує допомоги, якщо вона страждає,

we're automatically prepared to help. At least that's the argument.

ми автоматично готові допомогти. Принаймні такі є докази.

But then the question is: Why don't we?

Але тоді виникає питання: чому ж ми не користуємось цим?

And I think this speaks to a spectrum

І я думаю, що це пов'язано з цілим спектром,

that goes from complete self-absorption,

починаючи від повного занурення у себе,

to noticing, to empathy and to compassion.

до помічання чужих страждань, потім до емпатії, і до співчуття.

And the simple fact is, if we are focused on ourselves,

І дуже простий факт: якщо ми зосереджені на собі,

if we're preoccupied, as we so often are throughout the day,

якщо ми зайняті, як це часто стається протягом дня,

we don't really fully notice the other.

ми зазвичай рідко помічаємо ще когось.

And this difference between the self and the other focus

А різниця в увазі до себе і до інших

can be very subtle.

може бути ледве помітною.

I was doing my taxes the other day, and I got to the point

Нещодавно я заповнював свою податкову декларацію,

where I was listing all of the donations I gave,

і коли я дійшов до переліку всіх пожертвувань за рік,

and I had an epiphany, it was -- I came to my check

в мене сталося прозріння - я дійшов до мого чеку

to the Seva Foundation and I noticed that I thought,

до Фонду Seva і помітив, що я думав:

boy, my friend Larry Brilliant would really be happy

гей - мій друг Ларі Брілліант дуже потішиться з того,

that I gave money to Seva.

що я дав гроші Фонду Seva.

Then I realized that what I was getting from giving

І потім я зрозумів, що з того факту, що я віддавав, я також

was a narcissistic hit -- that I felt good about myself.

отримував дозу нарцисизму - я дуже добре почувався щодо себе.

Then I started to think about the people in the Himalayas

Потім я почав міркувати про людей в Гімалаях, чиї катаракти

whose cataracts would be helped, and I realized

вилікують за мої гроші, і я усвідомив, що я

that I went from this kind of narcissistic self-focus

пройшов від нарцисичного зосередження на собі до

to altruistic joy, to feeling good

альтруїстичної радості і гарного відчуття щодо

for the people that were being helped. I think that's a motivator.

людей, які отримають допомогу. Я думаю, що саме це і є мотивуючим фактором.

But this distinction between focusing on ourselves

Але ця відмінність між фокусом на собі і

and focusing on others

фокусом на інших - саме те, на

is one that I encourage us all to pay attention to.

що я хотів би, щоб ми всі звернули нашу увагу.

You can see it at a gross level in the world of dating.

Те ж саме панує у світі побачень.

I was at a sushi restaurant a while back

Досить давно я був у ресторані суші і випадково

and I overheard two women talking about the brother of one woman,

почув розмову двох жінок про брата однієї з них,

who was in the singles scene. And this woman says,

в якого не було пари. І ось ця жінка каже: "В мого брата труднощі

"My brother is having trouble getting dates,

з побаченнями, і він практикує швидкісні побачення".

so he's trying speed dating." I don't know if you know speed dating?

Я не знаю, чи вам відомо щось про швдкісні побачення.

Women sit at tables and men go from table to table,

Жінки сидять за столами, а чоловіки переходять від столу до столу,

and there's a clock and a bell, and at five minutes, bingo,

і все відбувається за годинником з дзвіночком - через п'ять хвилин - бінго,

the conversation ends and the woman can decide

розмова закінчується, і жінка вирішує, чи дати

whether to give her card or her email address to the man

чоловікові свою візитку чи електронну адресу

for follow up. And this woman says,

для продовження спілкування. Тож ця жінка каже:

"My brother's never gotten a card, and I know exactly why.

"Мій брат жодного разу не отримав візитку, і я точно знаю, чому саме.

The moment he sits down, he starts talking non-stop about himself;

З самого моменту, коли він сідає, він починає без зупину

he never asks about the woman."

говорити про себе; він ніколи не розпитує жінку".

And I was doing some research in the Sunday Styles section

Я також робив дослідження для розділу Sunday Styles

of The New York Times, looking at the back stories of marriages --

газети New York Times, яке зосереджувалось на зворотній

because they're very interesting -- and I came to the marriage

стороні шлюбів, тому що вони дуже цікаві. І ось я натрапив

of Alice Charney Epstein. And she said

на шлюб Еліс Чарні Епштейн. І вона сказала, що

that when she was in the dating scene,

під час побачень вона перевіряла всіх людей

she had a simple test she put people to.

на одну просту річ.

The test was: from the moment they got together,

Тест був на те, через скільки часу після початку

how long it would take the guy to ask her a question

побачення чоловік поставить їй запитання

with the word "you" in it.

із словом "ти" в ньому. І, вочевидь,

And apparently Epstein aced the test, therefore the article.

Епштейн пройшла тест, інакше не було б статті.

(Laughter)

(Сміх)

Now this is a -- it's a little test

Ось цей маленький тест я заохочу вас спробувати

I encourage you to try out at a party.

на вечірці.

Here at TED there are great opportunities.

Тут на TED великі можливості.

The Harvard Business Review recently had an article called

У Harvard Business Review нещодавно розмістили

"The Human Moment," about how to make real contact

статтю із назвою "Людський момент", про те, як саме налагодити справжній контакт

with a person at work. And they said, well,

з людиною на роботі. В ній ішлося про те,

the fundamental thing you have to do is turn off your BlackBerry,

що основне, що вам треба для цього зробити - це відключити свій телефон,

close your laptop, end your daydream

закрити свій лептоп, припинити мріяти

and pay full attention to the person.

і звернути свою увагу повністю на цю людину.

There is a newly coined word in the English language

В англійській мові є новостворене слово для позначення

for the moment when the person we're with whips out their BlackBerry

моменту, коли людина, з якою ми наразі спілкуємось, виймає свій дурнуватий телефон,

or answers that cell phone, and all of a sudden we don't exist.

чи відповідає на дзвінок, і зненацька ми більше не існуємо.

The word is "pizzled": it's a combination of puzzled and pissed off.

Це слово "pizzled": як комбінація від pissed off - розлючений та puzzled - здивований.

(Laughter)

(Сміх)

I think it's quite apt. It's our empathy, it's our tuning in

Я думаю, що це доволі доречно. Саме наша емпатія, наше співнастроювання,

which separates us from Machiavellians or sociopaths.

відрізняє нас від макіавелівських соціопатів.

I have a brother-in-law who's an expert on horror and terror --

В мене є дівер, який ще й експерт з жахів та страхів -

he wrote the Annotated Dracula, the Essential Frankenstein --

він написав "Дракулу з поясненнями, Первинного Франкенштейна" -

he was trained as a Chaucer scholar,

хоча він навчався на знавця Чосера,

but he was born in Transylvania

але народився він у Трансильванії, і я думаю,

and I think it affected him a little bit.

що це залишило свій відбиток.

At any rate, at one point my brother-in-law, Leonard,

У будь-якому разі, якось мій дівер, Леонард,

decided to write a book about a serial killer.

вирішив написати книгу про серійного вбивцю.

This is a man who terrorized the very vicinity we're in

Про чоловіка, який тероризував весь район, в якому ми жили,

many years ago. He was known as the Santa Cruz strangler.

багато років тому. Він був відомий під іменем Сантакрузький душогуб.

And before he was arrested, he had murdered his grandparents,

І прямо перед своїм арештом він жорстоко вбив своїх бабу та діда,

his mother and five co-eds at UC Santa Cruz.

матір і п'ятьох студентів Уніврситетського коледжу Санта Круз.

So my brother-in-law goes to interview this killer

Тож мій дівер бере інтерв'ю у цього вбивці,

and he realizes when he meets him

і зустрівши його, усвідомлює,

that this guy is absolutely terrifying.

що цей чоловік страшенно жахливий.

For one thing, he's almost seven feet tall.

По-перше, він майже 2 метри заввишки.

But that's not the most terrifying thing about him.

Але не це виявилось найжахливішим в ньому.

The scariest thing is that his IQ is 160: a certified genius.

Найстрашніша річ - це те, що його IQ - 160: гарантований геній.

But there is zero correlation between IQ and emotional empathy,

Але між інтелектом та емоційною емпатією,

feeling with the other person.

співчуттям іншїй людині, немає жодної кореляції.

They're controlled by different parts of the brain.

Вони контролюються різними частинами мозку.

So at one point, my brother-in-law gets up the courage

Тож одного разу мій дівер набирається сміливості,

to ask the one question he really wants to know the answer to,

щоб спитати в нього єдину річ, яка дійсно

and that is: how could you have done it?

потребувала відповіді, а саме: як ви могли це зробити?

Didn't you feel any pity for your victims?

Невже ви не відчували ані краплі жалю до ваших жертв?

These were very intimate murders -- he strangled his victims.

Це були дуже інтимні вбивства - він душив своїх жертв.

And the strangler says very matter-of-factly,

І дуже прозіїчно Душогуб відповів ось що:

"Oh no. If I'd felt the distress, I could not have done it.

"Та ні. Якщо б я відчував страждання, я б не зміг цього зробити.

I had to turn that part of me off. I had to turn that part of me off."

Мені довелося відключити цю частину мене". Мені довелося відключити цю частину мене...

And I think that that is very troubling,

Я вважаю, що це дуже турбує, і в якомусь сенсі

and in a sense, I've been reflecting on turning that part of us off.

я розмірковував над тим, як відключати цю нашу частину.

When we focus on ourselves in any activity,

Коли ми сконцентровані на будь-якій дії,

we do turn that part of ourselves off if there's another person.

ми дійсно відключаємо цю частину нашого я, якщо поряд інша людина.

Think about going shopping and think about the possibilities

Замисліться про шопінг і про можливості

of a compassionate consumerism.

доброчинного споживання.

Right now, as Bill McDonough has pointed out,

Як зазначив Білл МакДонау, всі речі,

the objects that we buy and use have hidden consequences.

які ми купуємо і якими користуємось, мають приховані наслідки.

We're all unwitting victims of a collective blind spot.

Ми всі випадкові жертви колективної сліпої зони.

We don't notice and don't notice that we don't notice

Ми не помічаємо і не помічаємо, що не помічаємо,

the toxic molecules emitted by a carpet or by the fabric on the seats.

токсичних молекул, які виділяються з нашого килима або тканини на стільцях.

Or we don't know if that fabric is a technological

Або ми не знаємо, чи ця тканина є технологічною чи виробничою

or manufacturing nutrient; it can be reused

поживною речовиною; чи можна її перевикористати,

or does it just end up at landfill? In other words,

чи вона закінчить своє існування на звалищі? Іншими словами,

we're oblivious to the ecological and public health

ми завжди матимемо екологічні, соціальні, економічні

and social and economic justice consequences

та медичні наслідки,

of the things we buy and use.

судячи з речей, які ми купуємо і використовуємо.

In a sense, the room itself is the elephant in the room,

У якомусь сенсі, сама кімната є слоном у кімнаті,

but we don't see it. And we've become victims

але ми не бачимо цього. Бо ми стали жертвами

of a system that points us elsewhere. Consider this.

системи, яка налагоджує нас на інше. Просто замисліться.

There's a wonderful book called

Є чудова книга з назвою:

Stuff: The Hidden Life of Everyday Objects.

"Штуки: Таємне життя повсякденних речей".

And it talks about the back story of something like a t-shirt.

В ній йдеться про історію чогось такого, як теніска.

And it talks about where the cotton was grown

Там розповідається про те, де вирощувалась бавовна,

and the fertilizers that were used and the consequences

які добрива для цього використовувались, і які з цього добрива

for soil of that fertilizer. And it mentions, for instance,

були наслідки для ґрунту. І в ній говориться, наприклад,

that cotton is very resistant to textile dye;

про те, що бавовна дуже стійка до текстильних барвників;

about 60 percent washes off into wastewater.

тож більше 60% змивається у стічні води.

And it's well known by epidemiologists that kids

А епідеміологам добре відомо, що діти, які живуть

who live near textile works tend to have high rates of leukemia.

біля текстильних фабрик, мають підвищений ризик розвитку лейкемії.

There's a company, Bennett and Company, that supplies Polo.com,

Є компанія - Bennet and Company - постачальник Polo.com,

Victoria's Secret -- they, because of their CEO, who's aware of this,

Victoria's Secret - яка, за наказом їхнього СЕО, котрий про це знає,

in China formed a joint venture with their dye works

у Китаї створила спільне підприємство з їхньою фабрикою барвників,

to make sure that the wastewater

щоб пересвідчитися, що стічні води будуть дбайливо

would be properly taken care of before it returned to the groundwater.

оброблені перед тим, як іх повернуть до ґрунтових вод.

Right now, we don't have the option to choose the virtuous t-shirt

Наразі в нас немає можливості обирати між доброчесною

over the non-virtuous one. So what would it take to do that?

і недоброчесною теніскою. А що б треба було зробити, щоб це стало можливим?

Well, I've been thinking. For one thing,

Так ось, я думав про це. По-перше, тепер розвинена

there's a new electronic tagging technology that allows any store

технологія електронного маркування, яка дає змогу будь-якому магазину

to know the entire history of any item on the shelves in that store.

дізнатися всю історію будь-якого виробу на їхніх полицях.

You can track it back to the factory. Once you can track it

Будь-що можна відстежити аж до фабрики. Якщо вам вдалося

back to the factory, you can look at the manufacturing processes

відстежити його до фабрики, ви можете дізнатися також про процеси виробництва,

that were used to make it, and if it's virtuous,

які використовувались, щоб створити виріб, і якщо вони доброчесні, його можна промаркувати так.

you can label it that way. Or if it's not so virtuous,

Або, якщо виріб недоброчесний,

you can go into -- today, go into any store,

ви можете зайти сьогодні до будь-якого магазину

put your scanner on a palm onto a barcode,

прикласти сканер вашого смартфону до баркоду,

which will take you to a website.

і вас переадресує на вебсайт.

They have it for people with allergies to peanuts.

Таке існує для людей з алергією на арахіс.

That website could tell you things about that object.

На вебсайті є відомості про продукт.

In other words, at point of purchase,

Іншими словами, у точці покупки

we might be able to make a compassionate choice.

ми можемо робити доброчинний вибір.

There's a saying in the world of information science:

У світі інформаційної науки є вислів:

ultimately everybody will know everything.

зрештою всі знатимуть усе.

And the question is: will it make a difference?

І питання в тому, чи матиме це значення?

Some time ago when I was working for The New York Times,

Деякий час тому, коли я працював для New York Times,

it was in the '80s, I did an article

а саме у 80-ті, я написав статтю

on what was then a new problem in New York --

про на той час нову проблему Нью-Йорка -

it was homeless people on the streets.

про вуличних безпритульних.

And I spent a couple of weeks going around with a social work agency

Близько двох тижнів я провів на вулицях із соціальною агенцією

that ministered to the homeless. And I realized seeing the homeless

у справах людей без дому. І дивлячись на безхатченків їхніми очима,

through their eyes that almost all of them were psychiatric patients

я усвідомив, що майже всі вони пацієнти психіатричних закладів,

that had nowhere to go. They had a diagnosis. It made me --

яким нема куди йти. В них був тільки діагноз. Це змусило мене --

what it did was to shake me out of the urban trance where,

це витрусило мене з урбаністичного трансу, в якому, проходячи повз

when we see, when we're passing someone who's homeless

когось безпритульного, ми бачимо його тільки периферичним зором,

in the periphery of our vision, it stays on the periphery.

він залишається поза увагою.

We don't notice and therefore we don't act.

Ми не помічаємо їх, а тому нічого не робимо.

One day soon after that -- it was a Friday -- at the end of the day,

Одного дня невдовзі після того - це було в п'ятницю - в кінці дня,

I went down -- I was going down to the subway. It was rush hour

я спускався до метрополітену. Була година пік,

and thousands of people were streaming down the stairs.

і по сходах вниз бігли тисячі людей.

And all of a sudden as I was going down the stairs

Зненацька, коли я спускався по сходах,

I noticed that there was a man slumped to the side,

я помітив чоловіка, який лежав у стороні, без сорочки,

shirtless, not moving, and people were just stepping over him --

без руху, і люди просто переступали через нього -

hundreds and hundreds of people.

сотні й сотні людей.

And because my urban trance had been somehow weakened,

І через те, що мій урбаністичний транс був послаблений,

I found myself stopping to find out what was wrong.

я зупинився, щоб дізнатися, що сталося.

The moment I stopped, half a dozen other people

Одразу, як я зупинився, ще кілька інших людей

immediately ringed the same guy.

оточили того самого хлопця.

And we found out that he was Hispanic, he didn't speak any English,

Ми з'ясували, що він латиноамериканець, що він зовсім не говорив англійською,

he had no money, he'd been wandering the streets for days, starving,

в нього не було грошей, він блукав вулицями декілька днів, голодуючи,

and he'd fainted from hunger.

і зомлів від голоду.

Immediately someone went to get orange juice,

Терміново хтось дістав апельсиновий сік,

someone brought a hotdog, someone brought a subway cop.

хтось приніс хот-дог, хтось привів поліцейського з метро.

This guy was back on his feet immediately.

Хлопець негайно прийшов до тями і підвівся на ноги.

But all it took was that simple act of noticing,

Все, що було для цього потрібно - просто помітити його.

and so I'm optimistic.

Тож я - оптиміст.

Thank you very much.

Щиро дякую.

(Applause)

(Аплодисменти)