How reliable is your memory? | Elizabeth Loftus

Перекладач: Myroslava Krugliak Утверджено: Valentina Karpovich Güzey

I'd like to tell you about a legal case that I worked on

Хочу розповісти про судову справу, над якою я працювала,

involving a man named Steve Titus.

вона стосувалась чоловіка на ім'я Стів Тітус.

Titus was a restaurant manager.

Тітус працював менеджером у ресторані.

He was 31 years old, he lived in Seattle, Washington,

Йому був 31 рік, він мешкав у Сіетлі, штат Вашингтон,

he was engaged to Gretchen,

та був заручений з Гретхен,

about to be married, she was the love of his life.

збирався одружитись, вона була коханням його життя.

And one night, the couple went out

Одного вечора закохані пішли

for a romantic restaurant meal.

на романтичну вечерю до ресторану.

They were on their way home,

Вони вже поверталися додому,

and they were pulled over by a police officer.

коли їх зупинив офіцер поліції.

You see, Titus' car sort of resembled

Розумієте, автомобіль Тітуса був схожий на

a car that was driven earlier in the evening

автомобіль, що проїжджав раніше ввечері,

by a man who raped a female hitchhiker,

й належав чоловікові, який зґвалтував жінку-автостопницю,

and Titus kind of resembled that rapist.

а Тітус нагадував ґвалтівника.

So the police took a picture of Titus,

Тому поліція його сфотографувала

they put it in a photo lineup,

та розмістила його фото поряд з іншими,

they later showed it to the victim,

які пізніше були показані жертві,

and she pointed to Titus' photo.

і вона вказала саме на фото Тітуса.

She said, "That one's the closest."

Вона сказала: "Оцей нагадує його найбільше".

The police and the prosecution proceeded with a trial,

Поліція та прокуратура порушили судову справу,

and when Steve Titus was put on trial for rape,

і коли Стів Тітус був відданий під суд за зґвалтування,

the rape victim got on the stand

жертва зґвалтування вже не мала сумнівів

and said, "I'm absolutely positive that's the man."

та сказала: "Я абсолютно впевнена, що це саме той чоловік".

And Titus was convicted.

Тітус був засуджений.

He proclaimed his innocence,

Він стверджував, що невинний,

his family screamed at the jury,

його сім'я волала до присяжних,

his fiancée collapsed on the floor sobbing,

його наречена ридаючи впала на підлогу,

and Titus is taken away to jail.

але Тітуса відправили за ґрати.

So what would you do at this point?

Отже, що б ви зробили на його місці?

What would you do?

Що б ви зробили?

Well, Titus lost complete faith in the legal system,

Тітус повністю втратив віру в правову систему,

and yet he got an idea.

та все ж він мав ідею.

He called up the local newspaper,

Він подзвонив до місцевої газети,

he got the interest of an investigative journalist,

зв'язався з журналістом, що займається розслідуваннями,

and that journalist actually found the real rapist,

і ось цей журналіст дійсно знайшов реального ґвалтівника,

a man who ultimately confessed to this rape,

чоловіка, що врешті зізнався в зґвалтуванні,

a man who was thought to have committed 50 rapes

чоловіка, що, як вважалося, здійснив 50 зґвалтувань

in that area,

в цьому районі,

and when this information was given to the judge,

і коли ця інформація була передана судді,

the judge set Titus free.

суддя звільнив Тітуса з-під арешту.

And really, that's where this case should have ended.

На цьому справа мала б бути завершеною.

It should have been over.

В ній поставили крапку.

Titus should have thought of this as a horrible year,

Тітус мав би вважати цей рік просто жахливим роком,

a year of accusation and trial, but over.

роком обвинувачення та арешту, але роком, що скінчився.

It didn't end that way.

Однак це скінчилось інакше.

Titus was so bitter.

Тітус був неймовірно розлючений.

He'd lost his job. He couldn't get it back.

Він втратив роботу і не зміг її повернути.

He lost his fiancée.

Втратив наречену.

She couldn't put up with his persistent anger.

Вона не могла змиритись з його постійним гнівом.

He lost his entire savings,

Він втратив всі свої заощадження,

and so he decided to file a lawsuit

тому він вирішив подати позов

against the police and others whom he felt

проти поліції та інших, кого він вважав

were responsible for his suffering.

відповідальними за свої страждання.

And that's when I really started working on this case,

І ось саме з цього часу я почала працювати над цією справою,

trying to figure out

намагаючись з'ясувати,

how did that victim go from

як жертва перейшла від початкової фрази

"That one's the closest"

"Оцей нагадує його найбільше".

to "I'm absolutely positive that's the guy."

до твердження: "Я абсолютно впевнена, що це саме той чоловік".

Well, Titus was consumed with his civil case.

Отже, Тітус був поглинений своїм цивільним позовом.

He spent every waking moment thinking about it,

Кожну вільну хвилину він розмірковував над цим,

and just days before he was to have his day in court,

та всього за один день до розгляду його справи на суді

he woke up in the morning,

він прокинувся вранці,

doubled over in pain,

зігнувшись від болю,

and died of a stress-related heart attack.

та помер від серцевого нападу, пов'язаного зі стресом.

He was 35 years old.

Йому було 35 років.

So I was asked to work on Titus' case

І тоді мене попросили працювати над справою Тітуса,

because I'm a psychological scientist.

бо я - дослідниця у галузі психології.

I study memory. I've studied memory for decades.

Я досліджую пам'ять. Я досліджувала її протягом десятиліть.

And if I meet somebody on an airplane --

І якщо я зустрічаю кого-небудь в літаку --

this happened on the way over to Scotland --

це відбулося на шляху до Шотландії --

if I meet somebody on an airplane,

якщо я зустрічаю кого-небудь в літаку

and we ask each other, "What do you do? What do you do?"

і ми запитуємо один одного "Чим ви займаєтесь?", то я відповідаю

and I say "I study memory,"

"Я вивчаю пам'ять", і тоді

they usually want to tell me how they have trouble remembering names,

мені зазвичай розповідають про свої проблеми із запам'ятовуванням імен,

or they've got a relative who's got Alzheimer's

чи про те, що вони мають родича з хворобою Альцгеймера,

or some kind of memory problem,

чи про іншу проблему, пов'язану з пам'яттю,

but I have to tell them

але я вимушена відповісти їм:

I don't study when people forget.

я не вивчаю забування.

I study the opposite: when they remember,

Я вивчаю протилежне: коли люди пам'ятають,

when they remember things that didn't happen

коли вони пам'ятають те, чого не відбувалося,

or remember things that were different

або коли їхні спогади відрізняються

from the way they really were.

від того, що було насправді.

I study false memories.

Я вивчаю хибні спогади.

Unhappily, Steve Titus is not the only person

На жаль, Стів Тітус не єдиний,

to be convicted based on somebody's false memory.

кого було засуждено на основі чиїхось хибних спогадів.

In one project in the United States,

В одному проекті в Сполучених Штатах

information has been gathered

було зібрано інформацію

on 300 innocent people,

про 300 помилково засуджених людей,

300 defendants who were convicted of crimes they didn't do.

300 обвинувачених, засуджених за злочини, яких вони ніколи не здійснювали.

They spent 10, 20, 30 years in prison for these crimes,

Вони провели 10, 20, 30 років за ґратами за ці злочини,

and now DNA testing has proven

а згодом тести ДНК підтвердили,

that they are actually innocent.

що вони насправді невинні.

And when those cases have been analyzed,

І коли ці справи було проаналізовано,

three quarters of them

то виявилось, що три чверті з них

are due to faulty memory, faulty eyewitness memory.

спричинені хибними спогадами, хибними спогадами свідків.

Well, why?

Але чому?

Like the jurors who convicted those innocent people

Так само, як присяжні, що засудили тих невинних людей,

and the jurors who convicted Titus,

як присяжні, що засудили Тітуса,

many people believe that memory

багато хто вірить, що пам'ять

works like a recording device.

працює, ніби записувач.

You just record the information,

Ви просто записуєте інформацію,

then you call it up and play it back

потім ви робите запит і програєте її,

when you want to answer questions or identify images.

коли треба відповісти на питання або впізнати зображення.

But decades of work in psychology

Але десятки років досліджень у психології

has shown that this just isn't true.

довели, що це просто неправда.

Our memories are constructive.

Наші спогади конструюються.

They're reconstructive.

І вони реконструюються.

Memory works a little bit more like a Wikipedia page:

Робота пам'яті дещо схожа на сторінку у Вікіпедії:

You can go in there and change it, but so can other people.

ви можете зайти і змінити її, але те саме можуть зробити й інші.

I first started studying this constructive memory process

Вперше я почала досліджувати процес конструювання спогадів

in the 1970s.

у 1970-х.

I did my experiments that involved showing people

Я проводила експерименти, під час яких показувала людям

simulated crimes and accidents

змодельовані злочини та аварії,

and asking them questions about what they remember.

а потім опитувала, що вони запам'ятали.

In one study, we showed people a simulated accident

В одному дослідженні ми показали модель аварії

and we asked people,

і запитали в учасників,

how fast were the cars going when they hit each other?

з якою швидкістю їхали автівки, коли зіткнулися одна з одною?

And we asked other people,

А в інших учасників запитали,

how fast were the cars going when they smashed into each other?

з якою швидкістю їхали автівки, коли розтрощили одна одну?

And if we asked the leading "smashed" question,

І якщо ключовим було питання з "розтрощили",

the witnesses told us the cars were going faster,

учасники казали нам, що автівки рухалися швидше,

and moreover, that leading "smashed" question

та більше того, учасники, якими задавали питання з "розтрощили",

caused people to be more likely to tell us

частіше говорили нам,

that they saw broken glass in the accident scene

що вони бачили бите скло на місці аварії,

when there wasn't any broken glass at all.

хоча там не було битого скла взагалі.

In another study, we showed a simulated accident

В іншому дослідженні ми показали змодельовану аварію,

where a car went through an intersection with a stop sign,

де машина перетинала перехрестя зі знаком "стоп",

and if we asked a question that insinuated it was a yield sign,

і якщо ми ставили питання, в якому був натяк на знак "поступися дорогою",

many witnesses told us they remember seeing a yield sign

багато учасників казали, що пам'ятають, що на цьому перехресті бачили

at the intersection, not a stop sign.

знак "поступися дорогою", а не знак "стоп".

And you might be thinking, well, you know,

Ви можете подумати: гаразд, але

these are filmed events,

це ж відеозаписи,

they are not particularly stressful.

вони не викликають справжній стрес.

Would the same kind of mistakes be made

Чи проявлятимуться спостережені помилки

with a really stressful event?

у справді стресових ситуаціях?

In a study we published just a few months ago,

В дослідженні, опублікованому кілька місяців тому,

we have an answer to this question,

ми знайшли відповідь на це питання,

because what was unusual about this study

адже особливістю цього дослідження було те, що ми

is we arranged for people to have a very stressful experience.

досліджували людей, які пережили дуже стресовий досвід.

The subjects in this study

Учасниками цього дослідження

were members of the U.S. military

були військовослужбовці,

who were undergoing a harrowing training exercise

які відпрацьовували під час тренування болісну ситуацію -

to teach them what it's going to be like for them

як би вони поводились,

if they are ever captured as prisoners of war.

якби потрапили в полон.

And as part of this training exercise,

Серед іншого, в процесі тренування

these soldiers are interrogated in an aggressive,

солдати проходили через 30-хвилинний агресивний допит

hostile, physically abusive fashion for 30 minutes

із застосуванням фізичної сили,

and later on they have to try to identify

а трохи згодом їм дали завдання

the person who conducted that interrogation.

розпізнати того, хто вів допит.

And when we feed them suggestive information

І коли ми їм підсунули інформацію, яка навіювала враження,

that insinuates it's a different person,

ніби допит вела інша особа,

many of them misidentify their interrogator,

багато з них вказували не на того, хто справді їх допитував,

often identifying someone who doesn't even remotely

а на іншу людину, яка й приблизно не нагадувала

resemble the real interrogator.

того, хто вів допит насправді.

And so what these studies are showing

Ці дослідження продемонстрували,

is that when you feed people misinformation

що якщо людям підсунути дезінформацію

about some experience that they may have had,

щодо певного досвіду, який вони могли пережити,

you can distort or contaminate or change their memory.

це може викривити, спотворити чи змінити їхню пам'ять.

Well out there in the real world,

Якщо подивитись на реальний світ,

misinformation is everywhere.

то дезінформація трапляється всюди.

We get misinformation

Ми можемо підхопити

not only if we're questioned in a leading way,

викривлену інформацію не лише, коли нас наполегливо допитують,

but if we talk to other witnesses

а й під час розмови з іншими свідками,

who might consciously or inadvertently feed us

які можуть навмисно чи ненавмисно підкинути нам

some erroneous information,

якусь помилкову інформацію,

or if we see media coverage about some event we might have experienced,

чи якщо ми дивимось у ЗМІ висвітлення якоїсь події, яку ми могли спостерігати,

all of these provide the opportunity

все це створює можливість

for this kind of contamination of our memory.

для викривлення нашої пам'яті.

In the 1990s, we began to see

У 1990-х ми почали спостерігати

an even more extreme kind of memory problem.

ще серйозніший різновид проблем із пам'яттю.

Some patients were going into therapy with one problem --

Декотрі пацієнти звертались до терапевта у зв'язку з певною проблемою -

maybe they had depression, an eating disorder --

наприклад, депресією чи розладами харчування,

and they were coming out of therapy

а наприкінці курсу терапії

with a different problem.

у них була інша проблема.

Extreme memories for horrific brutalizations,

Страшні спогади про жахливі знущання,

sometimes in satanic rituals,

іноді про сатанинські ритуали,

sometimes involving really bizarre and unusual elements.

у яких інколи траплялись дуже дивні і незвичайні обряди.

One woman came out of psychotherapy

Одна жінка після курсу психотерапії

believing that she'd endured years

вважала, що вона роками зазнавала

of ritualistic abuse, where she was forced into a pregnancy

ритуального насильства, внаслідок якого завагітніла,

and that the baby was cut from her belly.

а дитину вирізали із її утроби.

But there were no physical scars

Однак на її тілі не було ніяких слідів

or any kind of physical evidence

чи якихось інших доказів,

that could have supported her story.

які б могли підтвердити правдивість її розповіді.

And when I began looking into these cases,

І коли я почала вивчати ці випадки,

I was wondering,

мені стало цікаво,

where do these bizarre memories come from?

звідки беруться ці дивні спогади?

And what I found is that most of these situations

Я з'ясувала, що переважна більшість таких випадків траплялась

involved some particular form of psychotherapy.

після проходження певного типу психотерапії.

And so I asked,

Тож у мене виникло питання:

were some of the things going on in this psychotherapy --

чи не могли декотрі засоби психотерапевтичного впливу -

like the imagination exercises

наприклад, вправи щодо уяви,

or dream interpretation,

або інтерпретації снів і фантазій,

or in some cases hypnosis,

чи, у декотрих випадках, гіпноз

or in some cases exposure to false information --

або те, що в декотрих випадках пацієнти чули хибну інформацію -

were these leading these patients

чи не могло це підштовхнути пацієнтів

to develop these very bizarre,

до цих дуже дивних,

unlikely memories?

неправдоподібних спогадів?

And I designed some experiments

Я розробила декотрі експерименти,

to try to study the processes that were being used

намагаючись дослідити процеси, які застосовувались у даній психотерапії -

in this psychotherapy so I could study

чи не проллють вони світло

the development of these very rich false memories.

на розвиток цих дуже детальних хибних спогадів?

In one of the first studies we did,

В одному з перших експериментів

we used suggestion,

використовувалось навіювання

a method inspired by the psychotherapy we saw in these cases,

метод, подібний до того, який застосовувався у згаданій психотерапії

we used this kind of suggestion

ми, застосовуючи навіювання,

and planted a false memory

прищепили учасникам хибний спогад:

that when you were a kid, five or six years old,

в дитинстві, коли вам було п'ять чи шість років,

you were lost in a shopping mall.

ви загубились у торговому центрі,

You were frightened. You were crying.

ви злякались і розплакались,

You were ultimately rescued by an elderly person

і зрештою якась людина похилого віку

and reunited with the family.

відвела вас до батьків.

And we succeeded in planting this memory

І нам вдалось досягти того,

in the minds of about a quarter of our subjects.

що приблизно чверть учасників вважали, ніби цей спогад справжній.

And you might be thinking, well,

Ви, можливо, подумали:

that's not particularly stressful.

але ж ця ситуація не дуже стресова.

But we and other investigators have planted

Однак ми, як і декотрі інші дослідники, успішно навіювали

rich false memories of things that were

і яскраві хибні спогади про ситуації,

much more unusual and much more stressful.

які були значно незвичніші і значно більш стресові.

So in a study done in Tennessee,

Так, у дослідженні, проведеному в Теннесі,

researchers planted the false memory

учасникам навіяли хибні спогади,

that when you were a kid, you nearly drowned

що вони у дитинстві якось ледь не втопились,

and had to be rescued by a life guard.

і їх витягли з води рятувальники.

And in a study done in Canada,

А в дослідженні, проведеному в Канаді,

researchers planted the false memory

учасникам навіяли хибні спогади,

that when you were a kid,

ніби в дитинстві на них

something as awful as being attacked by a vicious animal

напала хижа тварина,

happened to you,

і близько половини учасників

succeeding with about half of their subjects.

сприймали цей спогад як справжній.

And in a study done in Italy,

А в іншому дослідженні, здійсненому в Італії,

researchers planted the false memory,

учасникам навіяли хибні спогади,

when you were a kid, you witnessed demonic possession.

ніби в дитинстві вони були свідками демонічної одержимості.

I do want to add that it might seem

Я хочу додати, що хоча може видатись,

like we are traumatizing these experimental subjects

ніби ми заради наукового пізнання травмували

in the name of science,

учасників дослідження,

but our studies have gone through thorough evaluation

але наші експерименти пройшли ретельне оцінювання

by research ethics boards

етичної комісії,

that have made the decision

яка дійшла висновку,

that the temporary discomfort that some

що тимчасовий дискомфорт,

of these subjects might experience in these studies

який можуть відчувати декотрі учасники в ході досліджень,

is outweighed by the importance of this problem

важить менше, ніж значимість досліджень, присвячених проблемі,

for understanding memory processes

яка допоможе зрозуміти процеси, що відбуваються в пам'яті,

and the abuse of memory that is going on

а також вивчити викривлення пам'яті,

in some places in the world.

які нерідко трапляються в різних життєвих ситуаціях.

Well, to my surprise,

І, на мій подив,

when I published this work and began to speak out

коли я опублікувала ці дослідження і почала виступати

against this particular brand of psychotherapy,

проти згаданого типу психотерапії,

it created some pretty bad problems for me:

це мені створило декотрі серйозні проблеми: ворожість

hostilities, primarily from the repressed memory therapists,

передусім з боку терапевтів, що займаються відновленням витіснених спогадів,

who felt under attack,

адже ці терапевти відчули загрозу,

and by the patients whom they had influenced.

а також з боку пацієнтів, на яких вплинули терапевти.

I had sometimes armed guards at speeches

Іноді навіть доводилось забезпечувати охорону,

that I was invited to give,

коли мене запрошували виступити,

people trying to drum up letter-writing campaigns to get me fired.

моєму керівництву надсилали листи із вимогою звільнити мене з роботи.

But probably the worst

Але, мабуть, найгірше було,

was I suspected that a woman

коли я запідозрила, що жінка,

was innocent of abuse

яку звинувачувала в сексуальному насиллі її донька,

that was being claimed by her grown daughter.

насправді не винна.

She accused her mother of sexual abuse

Доросла донька, спираючись на витіснені спогади, звинувачувала

based on a repressed memory.

матір у сексуальному насильстві.

And this accusing daughter had actually allowed her story

Донька погодилась, щоб на основі її історії зняли кінофільм,

to be filmed and presented in public places.

який згодом був показаний публіці.

I was suspicious of this story,

Мені ця історія видалась підозрілою,

and so I started to investigate,

тож я почала розслідування,

and eventually found information that convinced me

і зрештою знайшла інформацію, яка переконливо свідчила,

that this mother was innocent.

що ця мати була невинною.

I published an exposé on the case,

Я опублікувала викриття,

and a little while later, the accusing daughter

і трохи згодом донька тієї жінки

filed a lawsuit.

подала на мене позов.

Even though I'd never mentioned her name,

Хоча я ніде не згадувала її ім'я,

she sued me for defamation and invasion of privacy.

вона звинувачувала мене в наклепі і втручанні у приватне життя.

And I went through nearly five years

І мені довелось впродовж п'яти років

of dealing with this messy, unpleasant litigation,

бути втягненою в цей брудний, неприємний судовий процес,

but finally, finally, it was over and I could really

але зрештою він завершився, і я змогла нарешті

get back to my work.

знову повернутись до своєї роботи.

In the process, however, I became part

Цей процес, однак, став частиною

of a disturbing trend in America

тривожного тренду в Америці,

where scientists are being sued

коли на вчених подають до суду лише за те,

for simply speaking out on matters of great public controversy.

що вони висловлюються щодо питань, які викликають у суспільстві гострі суперечки.

When I got back to my work, I asked this question:

Повернувшись до своєї роботи, я замислилась над питанням:

if I plant a false memory in your mind,

якщо я навію вам хибні спогади,

does it have repercussions?

чи матиме це наслідки?

Does it affect your later thoughts,

Чи впливатиме це на ваші подальші думки,

your later behaviors?

на вашу подальшу поведінку?

Our first study planted a false memory

У одному дослідженні ми спершу навіювали

that you got sick as a child eating certain foods:

хибний спогад про отруєння в дитинстві певною їжею:

hard-boiled eggs, dill pickles, strawberry ice cream.

круто звареними яйцями, солоними огірками, полуничним морозивом

And we found that once we planted this false memory,

І ми виявили, що після навіювання цих хибних спогадів

people didn't want to eat the foods as much

люди не хотіли вживати цю їжу

at an outdoor picnic.

під час наступного пікніка на природі.

The false memories aren't necessarily bad or unpleasant.

Хибні спогади не обов'язково погані чи неприємні.

If we planted a warm, fuzzy memory

Коли ми навіювали нечіткі приємні спогади,

involving a healthy food like asparagus,

які містили згадки про здорову їжу, наприклад, спаржу,

we could get people to want to eat asparagus more.

то у людей виникало бажання частіше їсти спаржу.

And so what these studies are showing

Ці дослідження показують те,

is that you can plant false memories

що можна навіяти хибні спогади,

and they have repercussions

і ці спогади потім

that affect behavior long after the memories take hold.

впливають на поведінку ще довго після того, як спогади були навіяні.

Well, along with this ability

Що ж, у зв'язку із цією здатністю

to plant memories and control behavior

навіювати спогади і впливати на поведінку

obviously come some important ethical issues,

очевидно постають декотрі важливі етичні питання,

like, when should we use this mind technology?

наприклад, у яких випадках слід використовувати цю психотехніку?

And should we ever ban its use?

Можливо, її варто взагалі заборонити?

Therapists can't ethically plant false memories

З боку терапевта буде неетично вкорінювати хибні спогади

in the mind of their patients

в пам'яті пацієнтів,

even if it would help the patient,

навіть якщо це могло б допомогти пацієнтам,

but there's nothing to stop a parent

але це не завадить батькам вдатись

from trying this out on their overweight or obese teenager.

до цієї психотехніки, щоб змінити звички своїх дітей, які мають зайву вагу.

And when I suggested this publicly,

І коли я це озвучила публічно,

it created an outcry again.

це знову викликало різку реакцію.

"There she goes. She's advocating that parents lie to their children."

"Ось, до чого це веде! Вона виправдовує батьків, які брешуть дітям"

Hello, Santa Claus. (Laughter)

Привіт, Санта Клаус (Сміх)

I mean, another way to think about this is,

Однак на цю проблему можна поглянути по-іншому,

which would you rather have,

можливо, це вже вам спало на думку:

a kid with obesity, diabetes, shortened lifespan,

дитина з ожирінням, а також із супутніми проблемами - діабетом,

all the things that go with it,

меншою тривалістю життя -

or a kid with one little extra bit of false memory?

чи дитина з одним додатковим хибним спогадом?

I know what I would choose for a kid of mine.

Я знаю, що б я вибрала, якби йшлось про мою дитину.

But maybe my work has made me different from most people.

Та може, моя робота вплинула на моє сприйняття, і воно не таке, як у більшості.

Most people cherish their memories,

Більшість людей дуже цінують свої спогади,

know that they represent their identity,

знаючи, що вони виражають їхню ідентичність,

who they are, where they came from.

хто вони, звідки походять.

And I appreciate that. I feel that way too.

І я це ціную. Я з ними погоджуюсь.

But I know from my work

Але зі своїх досліджень мені відомо,

how much fiction is already in there.

скільки в спогадах міститься неточностей і вигадок.

If I've learned anything from these decades

Отож із моєї роботи впродовж десятиліть

of working on these problems, it's this:

над цими проблемами я винесла передусім такий урок:

just because somebody tells you something

якщо хтось вам щось розповідає,

and they say it with confidence,

і розповідає цілком впевнено,

just because they say it with lots of detail,

розповідає із численними деталями,

just because they express emotion when they say it,

якщо хтось, розповідаючи про щось, виражає емоції -

it doesn't mean that it really happened.

все це ще не означає, що розповідь відповідає дійсності.

We can't reliably distinguish true memories from false memories.

Немає надійного засобу відрізнити справжні спогади від хибних,

We need independent corroboration.

для цього потрібні незалежні підтвердження.

Such a discovery has made me more tolerant

Таке відкриття змусило мене більш терпимо ставитись

of the everyday memory mistakes

до щоденних помилок пам'яті,

that my friends and family members make.

які роблять мої друзі і близькі.

Such a discovery might have saved Steve Titus,

Це відкриття могло б врятувати Стіва Тітуса,

the man whose whole future was snatched away

людину, чиє майбутнє було зруйноване

by a false memory.

через хибні спогади.

But meanwhile, we should all keep in mind,

Отож, нам усім слід було б

we'd do well to,

мати на увазі,

that memory, like liberty,

що пам'ять, як і свобода,

is a fragile thing.

є крихкою.

Thank you. Thank you.

Дякую. Дякую.

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)

Thanks very much. (Applause)

Дуже дякую. (Оплески)