Love, no matter what | Andrew Solomon

Translator: Timothy Covell Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Anastasiya Bryukvina Утверджено: Khrystyna Romashko

"Even in purely nonreligious terms,

"Навіть якщо говорити зовсім нерелігійними термінами,

homosexuality represents a misuse of the sexual faculty.

гомосексуальність є хибним використанням сексуальності.

It is a pathetic little second-rate substitute for reality --

Це убога другосортна підміна реальності -

a pitiable flight from life.

жалюгідна втеча від життя.

Тому вона не варта ані співчуття,

As such, it deserves no compassion,

it deserves no treatment as minority martyrdom,

ані лікування,

бо є карою меншості

і заслуговує лише на статус "згубної хвороби".

and it deserves not to be deemed anything but a pernicious sickness."

That's from "Time" magazine in 1966, when I was three years old.

Це цитата з журналу Time за 1966 рік, мені тоді було три.

А минулого року Президент Сполучених Штатів

And last year, the president of the United States

came out in favor of gay marriage.

виступив на підтримку одностатевих шлюбів.

(Applause)

(Оплески)

То як же сталася ця еволюція?

And my question is:

How did we get from there to here?

How did an illness become an identity?

Яким чином хвороба перетворилась на рису особистості?

When I was perhaps six years old,

Коли мені було десь 6 років,

I went to a shoe store with my mother and my brother.

я пішов до взуттєвої крамниці разом із мамою і братом.

And at the end of buying our shoes,

Коли ми вже купили взуття,

the salesman said to us that we could each have a balloon to take home.

продавець сказав, що ми з братом можемо обрати собі повітряну кульку.

My brother wanted a red balloon,

Брат хотів червону, а я — рожеву.

and I wanted a pink balloon.

Мама здивувалась, бо думала, що оберу синю.

My mother said that she thought I'd really rather have a blue balloon.

(Laughter)

Але я відповів, що точно хочу рожеву.

But I said that I definitely wanted the pink one.

І вона нагадала мені, що мій улюблений колір — блакитний.

And she reminded me that my favorite color was blue.

The fact that my favorite color now is blue, but I'm still gay --

Те, що мій улюблений колір і справді синій, але я досі гей,

(Laughter)

(Сміх)

— свідчить як про вплив моєї мами на мене, так і про межі її впливу.

is evidence of both my mother's influence

and its limits.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

When I was little, my mother used to say,

Коли я був маленьким, мама говорила:

"The love you have for your children is like no other feeling in the world.

"Любов до своїх дітей не можна порівняти з жодним почуттям у світі.

І доки не матимеш власних, ти не зрозумієш цього почуття".

And until you have children, you don't know what it's like."

У дитинстві таке ставлення мами до нас з братом

And when I was little, I took it as the greatest compliment in the world

that she would say that about parenting my brother and me.

було для мене найбільшим компліментом у світі.

And when I was an adolescent, I thought, "But I'm gay,

У підлітковому віці я думав:

"Я — гей, тому, мабуть, не зможу мати сім'ю".

and so I probably can't have a family."

And when she said it, it made me anxious.

А коли те ж про геїв сказала мама, я захвилювався.

And after I came out of the closet,

Навіть після мого зізнання у своїй орієнтації,

вона продовжила це стверджувати, і я розлютився.

when she continued to say it, it made me furious.

I said, "I'm gay. That's not the direction that I'm headed in.

Я сказав: "Я — гей. Ну не буде у мене дітей.

And I want you to stop saying that."

Годі про це говорити".

About 20 years ago,

Близько 20 років тому, коли я працював в The New York Times,

I was asked by my editors at the "New York Times Magazine"

to write a piece about Deaf culture.

мені доручили написати статтю про культуру глухих.

And I was rather taken aback.

Я був дещо збитий з пантелику.

I had thought of deafness entirely as an illness:

Я сприймав глухоту лише як хворобу.

those poor people, they couldn't hear,

Ці нещасні люди, вони не можуть чути.

they lacked hearing, and what could we do for them?

Вони позбавлені слуху, що ми можемо для них зробити?

And then I went out into the Deaf world.

А потім я занурився у світ глухих.

I went to Deaf clubs.

Я ходив у клуби для глухих.

I saw performances of Deaf theater and of Deaf poetry.

Я бачив поетичні виступи і спектаклі театру глухих.

Я навіть побував на конкурсі Королеви Глухих Америки, що проходив у місті Нешвіль, штат Теннесі,

I even went to the Miss Deaf America contest in Nashville, Tennessee,

where people complained about that slurry Southern signing.

на якому люди жалілися на розпусну манеру співу жителів півдня.

(Laughter)

(Сміх)

І коли я все глибше й глибше занурювався в світ глухих,

And as I plunged deeper and deeper into the Deaf world,

то все більше переконувався, що глухота — це культура,

I became convinced that Deafness was a culture

і що люди у світі глухих, які казали:

and that the people in the Deaf world who said,

"We don't lack hearing; we have membership in a culture,"

"Ми не маємо вади слуху, ми є членами особливої культури",

were saying something that was viable.

— казали щось дуже важливе.

It wasn't my culture,

Я не був частиною цієї культури,

and I didn't particularly want to rush off and join it,

і, звичайно, я не мав бажання скоріше до неї приєднатися,

but I appreciated that it was a culture

але я оцінив той факт, що це все ж таки культура,

and that for the people who were members of it,

і для людей, які належать до неї,

it felt as valuable as Latino culture or gay culture or Jewish culture.

ця культура настільки ж важлива, як власна культура для латино-американців, чи геїв, чи євреїв.

It felt as valid, perhaps, even as American culture.

Для них вона була ціннішою, ніж навіть американська культура.

Then a friend of a friend of mine had a daughter who was a dwarf.

А потім у друга мого друга народилася донька-карлик.

А коли у неї також народилася донька,

And when her daughter was born,

she suddenly found herself confronting questions

у неї раптом з'явилися питання,

які зараз здаються мені досить резонансними.

that now began to seem quite resonant to me.

She was facing the question of what to do with this child.

Перед нею постало питання, що ж робити з цією дитиною.

Should she say, "You're just like everyone else but a little bit shorter?"

Що вона мала сказати: "Ти така ж, як всі, але трошки нижчого зросту?"

Чи вона мала створити таку собі особистість-карлика,

Or should she try to construct some kind of dwarf identity,

get involved in the Little People of America,

яка б брала участь у русі "Маленькі люди Америки",

become aware of what was happening for dwarfs?

знайомлячись з життям карликів?

And I suddenly thought,

І раптом я подумав,

що більшість дітей з вадами слуху народжується у абсолютно здорових батьків.

"Most deaf children are born to hearing parents.

Those hearing parents tend to try to cure them.

І батьки намагаються їх вилікувати.

Those deaf people discover community somehow in adolescence.

В юності глухі люди знаходять свої спільноти.

Most gay people are born to straight parents.

Більшість геїв народжується у гетеросексуальних батьків.

Those straight parents often want them to function

Традиційні батьки часто хочуть, щоб їхні діти жили так,

in what they think of as the mainstream world,

як живе більшість світу.

and those gay people have to discover identity later on.

Тому геї визначають свою ідентичність пізніше в житті.

And here was this friend of mine,

Мій друг теж вирішував питання

looking at these questions of identity with her dwarf daughter.

щодо ідентичності своєї доньки-карлика.

Я подумав: "Ось знову:

And I thought, "There it is again:

a family that perceives itself to be normal

родина, що вважає себе нормальною,

with a child who seems to be extraordinary."

і дитина, що буде неординарною".

And I hatched the idea that there are really two kinds of identity.

І я подумав, що насправді існує два типи індивідуальності.

There are vertical identities,

Є вертикальна індивідуальність,

яка передається у спадок від батьків до дитини.

which are passed down generationally from parent to child.

Наприклад, етнічність, часто національність, мова, релігія.

Those are things like ethnicity,

frequently nationality, language, often religion.

Those are things you have in common with your parents and with your children.

Це те, що пов'язує вас з вашими батьками і вашими дітьми.

And while some of them can be difficult,

І хоча з деякими з цих ознак можуть бути проблеми,

there's no attempt to cure them.

ми не намагаємося їх лікувати.

You can argue that it's harder in the United States --

Ви можете заперечити, що в Сполучених Штатах

our current presidency notwithstanding --

важче, ніж деінде, мати інший колір шкіри -

не беручи до уваги нашого нинішнього президента.

to be a person of color.

And yet, we have nobody who is trying to ensure

Але все ж таки, ніхто не намагається запевнити,

that the next generation of children born to African-Americans and Asians

що наступні покоління дітей, народжених у шлюбі між афро-американцями і азіатами,

come out with creamy skin and yellow hair.

матимуть білу шкіру і русяве волосся.

Існують також ідентичності, з якими ви познайомитесь у колі однолітків.

There are these other identities which you have to learn from a peer group,

Я називаю їх "горизонтальні ідентичності",

and I call them "horizontal identities,"

because the peer group is the horizontal experience.

бо однолітки — це горизонтальний досвід.

These are identities that are alien to your parents

Ваші батьки далекі від розуміння цих ідентичностей.

and that you have to discover when you get to see them in peers.

Але всеодно ви повинні познайомитися з ними, коли вони з'являються у ваших однолітків.

Люди часто намагаються вилікувати

And those identities, those horizontal identities,

people have almost always tried to cure.

такі горизонтальні ідентичності.

Я хочу проаналізувати,

And I wanted to look at what the process is

through which people who have those identities

яким чином люди звикають до таких ідентичностей.

come to a good relationship with them.

And it seemed to me that there were three levels of acceptance

Мені здається, можна виділити

три рівні прийняття.

that needed to take place.

Є самопрйняття, прийняття сім'єю і прийняття суспільством.

There's self-acceptance, there's family acceptance, and there's social acceptance.

And they don't always coincide.

Але вони не завжди збігаються.

And a lot of the time, people who have these conditions are very angry,

Люди, які перебувають у такому становищі, часто стають озлобленими,

because they feel as though their parents don't love them,

їм здається, що батьки їх не люблять.

Але насправді їхні батьки просто не приймають їх.

when what actually has happened is that their parents don't accept them.

Любов — це почуття, яке завжди існує

Love is something that, ideally, is there unconditionally

throughout the relationship between a parent and a child.

у стосунках між батьками і дітьми, незалежно від обставин.

But acceptance is something that takes time.

Що ж до прийняття, то воно потребує часу.

It always takes time.

Воно завжди потребує часу.

Я знав одного карлика на ім'я Клінтон Браун.

One of the dwarfs I got to know was a guy named Clinton Brown.

When he was born, he was diagnosed with diastrophic dwarfism,

Коли він народився, лікарі діагностували у нього диастрофічну карликовість.

Дуже обмежуючий стан.

a very disabling condition,

and his parents were told that he would never walk,

Його батькам сказали, що він ніколи не зможе ходити, ніколи не зможе говорити,

he would never talk,

he would have no intellectual capacity,

він не буде розвиватися інтелектуально

and he would probably not even recognize them.

і, можливо, навіть ніколи їх не впізнає.

And it was suggested to them that they leave him at the hospital

Їм запропонували залишити хлопчика у лікарні,

so that he could die there quietly.

щоб той міг спокійно померти.

His mother said she wasn't going to do it,

Його мати сказала, що вона не збирається цього робити,

and she took her son home.

і забрала сина додому.

And even though she didn't have a lot of educational or financial advantages,

І хоча в неї не було достатьної освіти і грошей,

вона знайшла найкращого лікаря в країні,

she found the best doctor in the country for dealing with diastrophic dwarfism,

який мав справу з диастрофічною карликовістю,

and she got Clinton enrolled with him.

і записала Клінтона на прийом.

And in the course of his childhood,

Через свій вік

he had 30 major surgical procedures.

Клінтон переніс 30 хірургічних процедур.

And he spent all this time stuck in the hospital

Поки робили ці процедури,

while he was having those procedures,

він увесь час був у лікарні.

as a result of which, he now can walk.

Але в результаті усього цього тепер він може ходити.

While he was there, they sent tutors around to help him with his schoolwork,

Поки він знаходився в лікарні, батьки наймали вчителів, які допомагали у навчанні.

Він тяжко працював, тому що більше нічого було робити.

and he worked very hard, because there was nothing else to do.

Він досяг такого рівня розвитку,

He ended up achieving at a level

that had never before been contemplated by any member of his family.

на який не очікував ніхто з членів його родини.

He was the first one in his family, in fact, to go to college,

Він був першим у своїй сім'ї, хто навчався в коледжі.

where he lived on campus and drove a specially fitted car

Він жив у студентському містечку і керував спеціально оснащеним автомобілем,

that accommodated his unusual body.

що був пристосований до його незвичайного тіла.

And his mother told me the story of coming home one day --

Його мати розповіла мені історію про те, як вона одного разу прийшла додому —

and he went to college nearby --

а він навчався у коледжі поблизу.

and she said, "I saw that car, which you can always recognize,

Вона сказала: "Я побачила машину, яку завжди можна впізнати,

in the parking lot of a bar," she said.

серед багатьох інших на парковці біля бару". Вона сказала: (Сміх)

(Laughter)

"Я подумала: зріст його друзів — 6 футів, а його — три.

"And I thought to myself,

'They're six feet tall, he's three feet tall.

Two beers for them is four beers for him.'"

Два пива для них — то як чотири пива для нього".

Вона сказала: "Я знала, що не можу зайти всередину і завадити йому.

She said, "I knew I couldn't go in there and interrupt him,

but I went home, and I left him eight messages on his cell phone."

Але я прийшла додому і відправила 8 повідомлень на його мобільний".

She said, "And then I thought,

Вона сказала: "А потім я подумала,

if someone had said to me, when he was born,

якби, коли він народився, хтось сказав би мені,

that my future worry would be that he'd go drinking and driving

що в майбутньому я буду хвилюватися через те, що він питиме пиво зі своїми друзями і водитиме машину у такому стані..."

with his college buddies ..."

(Laughter)

(Applause)

(Оплески)

And I said to her,

Я сказав їй: "Як, на вашу думку, що такого ви зробили,

"What do you think you did that helped him to emerge

що допомогло йому стати такою чарівною самодостатньою надзвичайною людиною?"

as this charming, accomplished, wonderful person?"

And she said, "What did I do?

І вона відповіла: "Що я зробила? Я просто любила його, і все.

I loved him, that's all.

Клінтон завжди мав той вогник всередині.

Clinton just always had that light in him.

Мені та його батькові просто пощастило побачити той вогник першими".

And his father and I were lucky enough to be the first to see it there."

I'm going to quote from another magazine of the '60s.

Я хочу навести цитату з іншого журналу 60-х років.

This one is from 1968 --

Вона з 1968 року — The Atlantic Monthly, голос ліберальної Америки.

"The Atlantic Monthly," voice of liberal America --

written by an important bioethicist.

Стаття написана відомим спеціалістом з біоетики.

He said, "There is no reason to feel guilty

ВІн каже: "Немає причини відчувати себе винним за те,

about putting a Down's syndrome child away,

що суспільство відгороджується від дітей з синдромом Дауна,

whether it is 'put away' in the sense of hidden in a sanitarium

незалежно від того, чи ховають таких дітей в ізоляторі,

or in a more responsible, lethal sense.

або їх більш відповідально кидають помирати.

It is sad, yes. Dreadful.

Так, це сумно і жахливо. Але тут немає провини.

But it carries no guilt.

Справжня провина виникає лише через образу особистості,

True guilt arises only from an offense against a person,

and a Down's is not a person."

а даун не є особистістю".

There's been a lot of ink given to the enormous progress that we've made

Колись приділяли багато уваги величезному прогресу, якого ми досягли

in the treatment of gay people.

у лікуванні гомосексуалістів.

The fact that our attitude has changed is in the headlines every day.

Сьогодні кожного дня в газетах пишуть про те, що наше ставлення до цього змінилося.

But we forget how we used to see people who had other differences,

Але ми забули про те, як ми ставилися до людей, які відрізняються від нас,

how we used to see people who were disabled,

до людей, які мають обмежені можливості,

how inhuman we held people to be.

якими жорстокими ми вважали людей.

And the change that's been accomplished there,

Зміна, яка там відбулася,

which is almost equally radical,

і яка є не менш значущою,

is one that we pay not very much attention to.

не привернула багато нашої уваги.

Одна з родин, з якою я спілкувався, — Том і Карен Робард, —

One of the families I interviewed, Tom and Karen Robards,

була приголомшена тим, що їхній першій дитині,

were taken aback when, as young and successful New Yorkers,

their first child was diagnosed with Down syndrome.

в сім'ї молодих і успішних жителів Нью-Йорка, діагностували синдром Дауна.

They thought the educational opportunities for him were not what they should be,

Вони вважали, що їхня дитина матиме менше можливостей для навчання,

and so they decided they would build a little center --

і вони вирішили побудувати невеликий центр, -

two classrooms that they started with a few other parents --

дві класні кімнати, щоб навчати дітей з синдромом Дауна.

to educate kids with DS.

Вони розпочали цю справу разом з іншими батьками.

And over the years, that center grew into something called the Cooke Center,

А за кілька років той центр перетворився на заклад, відомий як Центр Кук.

where there are now thousands upon thousands of children

Там зараз навчаються тисячі й тисячі дітей

з обмеженими інтелектуальними можливостями.

with intellectual disabilities

who are being taught.

In the time since that "Atlantic Monthly" story ran,

З того часу, як у журналі Atlantic Monthly з'явилася та історія,

the life expectancy for people with Down syndrome has tripled.

тривалість життя людей з синдромом Дауна зросла втричі.

До числа людей з синдромом Дауна відносяться й ті, хто може жити повноцінним життям у дорослому віці.

The experience of Down syndrome people includes those who are actors,

those who are writers, some who are able to live fully independently in adulthood.

Серед таких людей є й актори, і письменники.

The Robards had a lot to do with that.

Сім'я Робард через все це пройшла.

And I said, "Do you regret it?

І я спитав: "Чи шкодуєте ви про це?

Do you wish your child didn't have Down syndrome?

Чи хотіли б ви, щоб у вашої дитини не було синдрому Дауна?

Do you wish you'd never heard of it?"

Чи хотіли б ви ніколи про це не чути?"

І його батько дав цікаву відповідь:

And interestingly, his father said,

"Well, for David, our son, I regret it,

" Для Девіда, нашого сина, я б цього не бажав,

тому що Девіду важко жити в світі,

because for David, it's a difficult way to be in the world,

and I'd like to give David an easier life.

я б хотів, щоб у нього було легше життя.

But I think if we lost everyone with Down syndrome,

Але я думаю, що якщо ми втратимо всіх людей з синдромом Дауна, то це буде жахлива втрата."

it would be a catastrophic loss."

And Karen Robards said to me, "I'm with Tom.

І Карен Робард відповіла мені: "Я згодна з Томом.

For David, I would cure it in an instant, to give him an easier life.

Що стосується Девіда, то я б вилікувала його, щоб полегшити його життя.

But speaking for myself --

Але скажу за себе - що ж, 23 роки тому, коли він народився (я б не повірила,

well, I would never have believed 23 years ago when he was born

що прийду до такого висновку) -

that I could come to such a point.

відверто кажучи, все це зробило мене кращою, добрішою

Speaking for myself, it's made me so much better and so much kinder

and so much more purposeful in my whole life that, speaking for myself,

і більш цілеспрямованою, ніж я коли-небудь була.

Я можу сказати, що нізащо в світі не віддала цю справу."

I wouldn't give it up for anything in the world."

Ми живемо в часи, коли рівень суспільного сприйняття подібних і багатьох інших особливостей

We live at a point when social acceptance for these and many other conditions

is on the up and up.

тільки підвищується.

І водночас ми живемо в часи,

And yet we also live at the moment

коли наша здатність побороти ці особливості

when our ability to eliminate those conditions

has reached a height we never imagined before.

знаходиться на рівні, який ми раніше навіть не могли уявити.

Most deaf infants born in the United States now

Більшість глухих дітей, нині народжених у Сполучених Штатах,

will receive cochlear implants,

отримають кохлеарні імпланти,

which are put into the brain and connected to a receiver,

які поміщають у мозок і під'єднують до передавача.

and which allow them to acquire a facsimile of hearing

Завдяки цьому вони отримують можливість чути і говорити.

and to use oral speech.

A compound that has been tested in mice, BMN-111,

Сполука BMN-111, яку було випробувано на мишах,

is useful in preventing the action of the achondroplasia gene.

корисна для попередження дії гена ахондроплазії.

Achondroplasia is the most common form of dwarfism,

Ахондроплазія - це найпоширеніша форма карликовості.

and mice who have been given that substance

Мишам, що мали ген ахондроплазії, давали таку сполуку,

and who have the achondroplasia gene

grow to full size.

і вони виростали до нормальних розмірів.

Testing in humans is around the corner.

Незабаром проводитимуть дослідження і на людях.

There are blood tests which are making progress

Існують аналізи крові, які дають можливість більш чітко

й на більш ранніх стадіях вагітності

that would pick up Down syndrome more clearly and earlier in pregnancies

than ever before,

making it easier and easier for people to eliminate those pregnancies,

визначити синдром Дауна.

or to terminate them.

А це дає можливість перервати таку вагітність раніше.

So we have both social progress and medical progress.

Отже ми маємо прогрес як у суспільстві, так і в медицині.

And I believe in both of them.

І в обидва з них я вірю.

I believe the social progress is fantastic and meaningful and wonderful,

Я думаю, що суспільний прогрес - це фантастичне, значуще і чудове явище.

and I think the same thing about the medical progress.

І так само я думаю про медичний прогрес.

But I think it's a tragedy when one of them doesn't see the other.

Та водночас я думаю, що коли вони не помічають один одного - це трагедія.

Але коли я бачу, що вони зацікавлені у таких особливостях,

And when I see the way they're intersecting

як ті три, про які я згадував раніше,

in conditions like the three I've just described,

I sometimes think it's like those moments in grand opera

то порівнюю їх з тими моментами в опері,

коли головний герой розуміє, що кохає головну героїню

when the hero realizes he loves the heroine

at the exact moment that she lies expiring on a divan.

саме в ту мить, коли вона лежить розпластана на софі.

(Сміх)

(Laughter)

Ми маємо разом подумати про своє ставлення до лікування.

We have to think about how we feel about cures altogether.

And a lot of the time the question of parenthood is:

Довгий час перед батьками стоїть питання,

What do we validate in our children,

що ми цінуємо у своїх дітях,

and what do we cure in them?

що ми лікуємо в них?

Jim Sinclair, a prominent autism activist, said,

Джим Синклер, видатний активіст-аутист, висловився:

"When parents say, 'I wish my child did not have autism,'

"Коли батьки кажуть: " Я б хотів, щоб у мого сина не було аутизму",

то насправді мають на увазі :" Я б хотів, щоб мого сина не існувало

what they're really saying is, 'I wish the child I have did not exist

and I had a different, nonautistic child instead.'

і натомість я мав іншу дитину-неаутиста."

Read that again. This is what we hear when you mourn over our existence.

Перечитайте це ще раз. Саме це ми чуємо, коли жаліємось на своє життя.

This is what we hear when you pray for a cure:

Саме це ми чуємо, коли ви молите про лікування -

ваше найтаємніше бажання,

that your fondest wish for us is that someday we will cease to be,

щоб одного дня перестали існувати ми

and strangers you can love will move in behind our faces."

і перед вами з'явились чужинці, яких ви зможете любити."

Це досить критична точка зору,

It's a very extreme point of view,

but it points to the reality that people engage with the life they have

однак вона наголошує на реальності, з якою стикаються люди у своєму житті,

і вони не хочуть, аби їх лікували, змінювали чи виключали із суспільства.

and they don't want to be cured or changed or eliminated.

They want to be whoever it is that they've come to be.

Вони хочуть бути тими, ким вони є.

Однією із сімей, з якою я спілкувався в рамках цього проекту,

One of the families I interviewed for this project

was the family of Dylan Klebold,

була сім'я Ділана Кліболда, одного з винуватців масового вбивства в школі Колумбайн.

who was one of the perpetrators of the Columbine massacre.

Мені знадобилося багато часу, щоб вмовити їх поспілкуватися зі мною,

It took a long time to persuade them to talk to me,

and once they agreed, they were so full of their story

але коли вони погодились, то вже не могли зупинитися розповідати,

that they couldn't stop telling it,

настільки їх переповнювали спогади про пережите.

В перші вихідні, які я провів з ними - перші з багатьох -

and the first weekend I spent with them, the first of many,

I recorded more than 20 hours of conversation.

я записав більше 20 годин розмов.

And on Sunday night, we were all exhausted.

І вже ввечері в неділю ми всі були виснажені.

We were sitting in the kitchen. Sue Klebold was fixing dinner.

Ми сиділи на кухні. Сью Кліболд готувала вечерю.

А я спитав: " Якщо б Ділан зараз був тут,

And I said, "If Dylan were here now,

do you have a sense of what you'd want to ask him?"

чи знаєте ви, про що б хотіли його запитати?"

And his father said, "I sure do.

Його батько відповів: " Звичайно ж знаю.

I'd want to ask him what the hell he thought he was doing."

Я б спитав його, що на біса він робить на його думку."

And Sue looked at the floor, and she thought for a minute.

А Сью опустила очі вниз і на хвилину замислилась.

А потім знову підняла очі і промовила:

And then she looked back up and said,

" Я б попросила його пробачити мене за те, що я - його мати,

"I would ask him to forgive me for being his mother

і за те, що я ніколи не знала, що коїться у нього в голові."

and never knowing what was going on inside his head."

When I had dinner with her a couple of years later --

Коли я знову вечеряв з нею через пару років -

one of many dinners that we had together --

це була одна з багатьох наших спільних вечерь -

she said, "You know, when it first happened,

вона сказала:" Знаєш, зі мною таке вперше,

I used to wish that I had never married, that I had never had children.

але я б хотіла ніколи не виходити заміж і ніколи не мати дітей.

If I hadn't gone to Ohio State and crossed paths with Tom,

Якщо б я не поїхала до штату Огайо, ми б з Томом ніколи не зустрілися б,

ця дитина не народилась і не відбулося б усіх тих жахливих подій.

this child wouldn't have existed,

and this terrible thing wouldn't have happened.

Але я зрозуміла, що дуже люблю своїх дітей

But I've come to feel that I love the children I had so much

that I don't want to imagine a life without them.

і не хочу уявляти своє життя без них.

I recognize the pain they caused to others,

Я розумію через біль, якого вони завдали іншим, їх не можна вибачити,

for which there can be no forgiveness,

but the pain they caused to me, there is," she said.

але біль, якого вони завдали мені, я пробачаю", сказала вона.

" Отже, для всього світу було б краще

"So while I recognize that it would have been better for the world

if Dylan had never been born,

якби Ділан ніколи не народжувався.

I've decided that it would not have been better for me."

Для всього світу, але не для мене."

Я подумав, що було дуже неочікувано, як всі ці сім'ї, маючи усіх цих дітей з їхніми проблемами,

I thought it was surprising

how all of these families had all of these children

with all of these problems,

problems that they mostly would have done anything to avoid,

проблемами, для уникнення яких батьки віддали б усе, що завгодно,

and that they had all found so much meaning in that experience of parenting.

все ж таки знайшли глибоке значення такого батьківського досвіду.

І потім я подумав, що всі ми, хто має дітей,

And then I thought, all of us who have children

love the children we have, with their flaws.

любимо дітей, які у нас є, з усіма їхніми недоліками.

Якщо якийсь величний ангел зараз раптом зійде через стелю у мою вітальню

If some glorious angel suddenly descended through my living-room ceiling

and offered to take away the children I have

і запропонує забрати моїх дітей

and give me other, better children --

в обмін на інших кращих дітей - більш ввічливих, веселіших, миліших, розумніших -

more polite, funnier, nicer, smarter --

(Laughter)

я б вчепився у своїх дітей і благав позбавити мене цього жахіття.

I would cling to the children I have and pray away that atrocious spectacle.

У підсумку я відчуваю,

And ultimately,

I feel that in the same way that we test flame-retardant pajamas in an inferno

що так само, як ми випробовуємо у вогні пожежостійкість піжами,

to ensure they won't catch fire when our child reaches across the stove,

щоб впевнитись, що вона не займеться, коли наша дитина наблизиться до плити,

so these stories of families negotiating these extreme differences

так само ці історії сімей, які намагається подолати ці кардинальні відмінності,

reflect on the universal experience of parenting,

залишають відбиток на всесвітньому батьківському досвіді,

which is always that sometimes, you look at your child, and you think,

який існував завжди. Інколи ви дивитесь на свою дитину і думаєте:

звідки ти взявся?

"Where did you come from?"

(Laughter)

(Сміх)

It turns out that while each of these individual differences is siloed --

Виявляється, що в той час, коли кожна з таких індивідуальних особливостей є відокремленою -

there are only so many families dealing with schizophrenia,

є так багато сімей, які мають справу з шизофренією,

only so many families of children who are transgender,

є також дуже багато сімей, в яких діти-транссексуали,

а ще є сім'ї з якимись дивами -

only so many families of prodigies --

who also face similar challenges in many ways --

які стикаються з дуже схожими проблемами -

there are only so many families in each of those categories.

у кожній з цих категорій дуже багато сімей-

але якщо ви почнете замислюватись над тим,

But if you start to think

that the experience of negotiating difference within your family

що досвід подолання відмінностей у вашій родині -

це те, на що люди звертають увагу,

is what people are addressing,

то ви зрозумієте, що це майже універсальне явище.

then you discover that it's a nearly universal phenomenon.

Ironically, it turns out,

Іронія полягає в тому, що саме наші відмінності і досвід подолання ціх відмінностей,

that it's our differences and our negotiation of difference

that unite us.

об'єднує нас.

I decided to have children while I was working on this project.

Я вирішив, що хочу мати дітей під час роботи над цим проектом.

And many people were astonished and said,

Багато людей були здивовані і сказали:

"But how can you decide to have children

" Але як ти вирішив мати дітей

в процесі вивчення всього поганого, що може статися?"

in the midst of studying everything that can go wrong?"

And I said, "I'm not studying everything that can go wrong.

І я відповів: "Я не вивчаю все погане, що може статися.

What I'm studying is how much love there can be,

Я вивчаю скільки любові може бути навіть тоді,

even when everything appears to be going wrong."

коли прогнози на майбутнє найгірші."

I thought a lot about the mother of one disabled child I had seen,

Я багато думав про одну з матерів дитини з обмеженими можливостями,

дитини-інваліда, яка померла через недбалість вихователя.

a severely disabled child who died through caregiver neglect.

And when his ashes were interred, his mother said,

Коли його прах поховали, його мати промовила:

" Я молю про прощення за те, що мене двічі обікрали:

"I pray here for forgiveness for having been twice robbed:

once of the child I wanted,

в мене вкрали дитину, яку я хотіла, і сина, якого я любила."

and once of the son I loved."

And I figured it was possible, then, for anyone to love any child,

Я зрозумів, що кожен може полюбити дитину,

if they had the effective will to do so.

якщо тільки забажає цього.

Мій чоловік є біологічним батьком двох дітей

So, my husband is the biological father of two children

with some lesbian friends in Minneapolis.

від лесбійської подружки, що живе у Міннеаполісі.

У мене є близька подруга ще з коледжу, яка пережила розлучення, але хотіла мати дітей.

I had a close friend from college who'd gone through a divorce

and wanted to have children.

And so she and I have a daughter,

Тому у нас з нею є дочка.

and mother and daughter live in Texas.

Вони обидві живуть в Техасі.

And my husband and I have a son who lives with us all the time,

У нас із чоловіком є син, який весь час живе з нами.

of whom I am the biological father,

Я є його біологічним батьком,

а нашою сурогатною мамою була жінка на ім'я Лаура,

and our surrogate for the pregnancy was Laura,

the lesbian mother of Oliver and Lucy in Minneapolis.

мама-лесбіянка Олівера і Люсі з Міннеаполіса.

(Laughter)

(Оплески)

So --

(Applause)

Якщо коротко, то у трьох штатах живуть п'ятеро батьків чотирьох дітей.

The shorthand is: five parents of four children in three states.

(Laughter)

And there are people who think that the existence of my family

Є люди, які думають, що існування моєї сім'ї

somehow undermines or weakens or damages their family.

якимось чином підриває, послаблює або приносить шкоду їхнім сім'ям.

And there are people who think that families like mine

А є люди, які вважають, що такі сім'ї, як моя,

shouldn't be allowed to exist.

взагалі не мають права існувати.

And I don't accept subtractive models of love,

Я не приймаю шаблонної моделі любові, лише різноманіття.

only additive ones.

And I believe that in the same way that we need species diversity

Я вірю, що так само, як нам потрібне різноманіття видів,

to ensure that the planet can go on,

щоб пересвідчитися, що планета живе,

так само необхідне різноманіття видів любові і видів сімей

so we need this diversity of affection and diversity of family

in order to strengthen the ecosphere of kindness.

з метою зміцнення екосфери доброти.

Наступного дня після того, як народився наш син,

The day after our son was born,

the pediatrician came into the hospital room

у палату зайшла педіатр і сказала, що вона занепокоєна.

and said she was concerned.

He wasn't extending his legs appropriately.

Він неправильно випрямляв свої ніжки.

Вона сказала, що це може означати певні порушення у мозку.

She said that might mean that he had brain damage.

Insofar as he was extending them, he was doing so asymmetrically,

І оскільки, навіть коли він випрямляв ніжки, то робив це несиметрично,

which she thought could mean that there was a tumor of some kind in action.

це могло означати, що існує якась прогресуюча пухлина.

Також у нього була дуже велика голова, що, на її думку, могло означати гідроцефалію.

And he had a very large head,

which she thought might indicate hydrocephalus.

And as she told me all of these things,

Коли вона все це мені розповіла,

I felt the very center of my being pouring out onto the floor.

я відчув, як душа рветься на шматки від болю.

And I thought, "Here I had been working for years

Я подумав собі: я роками працюю над книжкою про те,

on a book about how much meaning people had found

який глибокий смисл люди знайшли у батьківстві,

in the experience of parenting children who were disabled,

коли їхні діти мають обмежені можливості,

але я не хочу бути серед них.

and I didn't want to join their number

because what I was encountering was an idea of illness."

Адже те, з чим я стикнувся, була хвороба.

And like all parents since the dawn of time,

І як і всі батьки від початку світу,

я хотів захистити свою дитину від хвороби.

I wanted to protect my child from illness.

Я і себе хотів захистити від хвороби.

And I wanted, also, to protect myself from illness.

And yet, I knew from the work I had done

Однак, я знав з досвіду зробленої роботи,

що якщо б він мав щось з переліку того, над чим ми працюємо,

that if he had any of the things we were about to start testing for,

це було б його особистістю.

that those would ultimately be his identity,

А якщо це його особистість, то і моя також.

and if they were his identity, they would become my identity,

that that illness was going to take a very different shape as it unfolded.

По мірі розвитку хвороба могла б набути дуже різних форм.

We took him to the MRI machine, we took him to the CAT scanner,

Ми пропустили його через магнітно-резонансний томограф і трьохмірний комп'ютерний томограф,

we took this day-old child and gave him over for an arterial blood draw.

ми зробили цій дитині віком один день переливання артеріальної крові.

We felt helpless.

Ми відчували себе безпомічними.

And at the end of five hours,

А після п'яти годин,

нам сказали, що його мозок абсолютно чистий,

they said that his brain was completely clear

and that he was by then extending his legs correctly.

і що він правильно випрямляє ніжки.

And when I asked the pediatrician what had been going on,

А коли я спитав педіатора, що відбувалось,

she said she thought in the morning, he had probably had a cramp.

вона відповіла, що думала, що вранці її схопить судома.

(Laughter)

(Сміх)

But I thought --

Але я думав про те, наскільки права була моя мама.

(Laughter)

I thought how my mother was right.

I thought, "The love you have for your children

Я думав про те, що любов до своїх дітей

is unlike any other feeling in the world.

несхожа на жодне почуття у світі.

And until you have children, you don't know what it feels like.

І поки у вас не з'являться свої діти, ви не зрозумієте це почуття.

Я думаю, що попався

I think children had ensnared me

the moment I connected fatherhood with loss.

в той момент, коли пов'язав батьківство з втратою.

Але я не впевнений, що помітив би це,

But I'm not sure I would have noticed that

якби не був захоплений своїм дослідницьким проектом.

if I hadn't been so in the thick of this research project of mine.

I'd encountered so much strange love,

Я зустрів так багато дивної любові,

and I fell very naturally into its bewitching patterns.

але відчував себе досить природньо у цих чудернацьких візерунках життя.

And I saw how splendor can illuminate even the most abject vulnerabilities.

Я бачив, як благородство може осяяти навіть найслабші сторони людини.

Протягом цих десяти років я був свідком невимовної відповідальності

During these 10 years, I had witnessed and learned

і отримував шалене задоволення від цього.

the terrifying joy of unbearable responsibility,

and I had come to see how it conquers everything else.

І я бачив, як це почуття переборює все інше.

І якщо інколи я думав, що батьки, з якими я спілкувався, є дурними,

And while I had sometimes thought the parents I was interviewing were fools,

enslaving themselves to a lifetime's journey with their thankless children

тому що зробили себе рабами життя своїх невдячних дітей,

намагаючись звільнити їхню особистість від страждань,

and trying to breed identity out of misery,

то в той день я зрозумів, що моє дослідження побудувало для мене човен,

I realized that day that my research had built me a plank

і я готовий приєднатися до них на їхньому кораблі.

and that I was ready to join them on their ship.

Щиро дякую.

Thank you.

(Applause and cheers)

(Оплески)

Thank you.