Lee Mokobe: A powerful poem about what it feels like to be transgender

Перекладач: Irina Petrova Утверджено: Khrystyna Romashko

The first time I uttered a prayer was in a glass-stained cathedral.

Вперше я читав молитву у мозаїчному соборі.

I was kneeling long after the congregation was on its feet,

Я довго стояв на колінах, а віряни на ногах

dip both hands into holy water,

зануривши обидві долоні у священну воду,

trace the trinity across my chest,

вимальовував трійцю на грудях,

my tiny body drooping like a question mark

моє тільце зігнулось, як знак запитання

all over the wooden pew.

над дерев'яною лавкою.

I asked Jesus to fix me,

Я прохав Ісуса зцілити мене,

and when he did not answer

а коли він не відповів

I befriended silence in the hopes that my sin would burn

я примирився з тишею в надії, що моя вада зникне

and salve my mouth

і вгамує мої вуста;

would dissolve like sugar on tongue,

розчиниться, як цукор на язиці,

but shame lingered as an aftertaste.

але сором залишиться, як присмак.

And in an attempt to reintroduce me to sanctity,

Намагаючись представити мене святості,

my mother told me of the miracle I was,

моя мама пояснила мені, яким дивом я був,

said I could grow up to be anything I want.

сказала, я можу бути ким забажаю.

I decided to

Я забажав

be a boy.

бути хлопчиком.

It was cute.

Це було мило.

I had snapback, toothless grin,

Стався моральний підйом, беззуба посмішка,

used skinned knees as street cred,

вічно збиті коліна, як у шпани,

played hide and seek with what was left of my goal.

я грав у схованку з залишками мрії.

I was it.

Таким я був.

The winner to a game the other kids couldn't play,

Переможець гри, в яку інші діти не могли грати,

I was the mystery of an anatomy,

я був загадкою анатомії,

a question asked but not answered,

поставленим питанням, не гідним відповіді,

tightroping between awkward boy and apologetic girl,

чимось між незграбним хлопчиськом і винною дівчинкою,

and when I turned 12, the boy phase wasn't deemed cute anymore.

а коли мені виповнилось 12, період, прожитий хлопчиком, вже не здавався милим.

It was met with nostalgic aunts who missed seeing my knees in the shadow of skirts,

Ностальгічними тітками, які знудьгувалися за колінами, виглядаючими з-під спідниці,

who reminded me that my kind of attitude would never bring a husband home,

нагадали мені, що з таким ставленням не привести мені додому чоловіка,

that I exist for heterosexual marriage and child-bearing.

що я створений для гетеро-шлюбу та виховання дітей.

And I swallowed their insults along with their slurs.

Та я ковтнув образи та приниження.

Naturally, I did not come out of the closet.

Звичайно, я не виходив з комірки.

The kids at my school opened it without my permission.

Діти зі школи увірвалися без дозволу.

Called me by a name I did not recognize,

Обізвали мене словом, яке я не визнавав,

said "lesbian,"

сказали "лесбіянка",

but I was more boy than girl, more Ken than Barbie.

та я був більше хлопчиком, ніж дівчинкою, більше Кеном, ніж Барбі.

It had nothing to do with hating my body,

Я і не думав ненавидіти своє тіло,

I just love it enough to let it go,

я любив його достатньо, щоб змиритися,

I treat it like a house,

я ставився до нього, як до будинку,

and when your house is falling apart,

а коли будинок разпадається,

you do not evacuate,

ми ж не тікаємо,

you make it comfortable enough to house all your insides,

ми наводимо лад усередині,

you make it pretty enough to invite guests over,

прибираємо, аби запросити гостей,

you make the floorboards strong enough to stand on.

ми будуємо міцну підлогу, аби стояти.

My mother fears I have named myself after fading things.

Мама боїться, що я зав'яну після усього.

As she counts the echoes left behind by Mya Hall,

Вона пам'ятає відголоски після Маї Хол,

Leelah Alcorn, Blake Brockington.

Ліли Алкорн, Блейка Брокінгтона.

She fears that I'll die without a whisper,

Вона боїться, я помру, не проронивши ні слова,

that I'll turn into "what a shame" conversations at the bus stop.

що я стану темою розмов - "який сором" - на зупинках.

She claims I have turned myself into a mausoleum,

Вона каже, я зробив із себе мавзолей,

that I am a walking casket,

що я ходячий мертвець,

news headlines have turned my identity into a spectacle,

заголовки новин зробили з моєї особистості шоу,

Bruce Jenner on everyone's lips while the brutality of living in this body

Брюс Дженнер у всіх на вустах, а жорстокість життя у цьому тілі

becomes an asterisk at the bottom of equality pages.

відмічена зірочкою внизу, на сторінках рівності.

No one ever thinks of us as human

Ніхто не думає про нас, як про людей,

because we are more ghost than flesh,

тому що ми більше примари, аніж плоть;

because people fear that my gender expression is a trick,

тому що люди бояться, що моя стать - це трюк,

that it exists to be perverse,

який існує, аби бути порочним,

that it ensnares them without their consent,

що це заманить їх у пастку без згоди;

that my body is a feast for their eyes and hands

що моє тіло - це забава для їх очей та рук,

and once they have fed off my queer,

і якось їм набридне моя дивина,

they'll regurgitate all the parts they did not like.

вони відірвуть усе, що не подобається.

They'll put me back into the closet, hang me with all the other skeletons.

Вони запхають мене назад у комірку, повісять з іншими скелетами.

I will be the best attraction.

Я буду кращою розвагою.

Can you see how easy it is to talk people into coffins,

Бачите, як легко загнати людей у могилу,

to misspell their names on gravestones.

написати чуже ім'я на надгробній плиті.

And people still wonder why there are boys rotting,

І люди все ще дивуються, чому хлопці гинуть,

they go away in high school hallways

вони блукають коридорами старшої школи,

they are afraid of becoming another hashtag in a second

вони бояться за мить стати наступним хештеґом,

afraid of classroom discussions becoming like judgment day

бояться, що класні розмови стануть судним днем,

and now oncoming traffic is embracing more transgender children than parents.

і ця тенденція охоплює більше дітей, ніж батьків.

I wonder how long it will be

Цікаво, скільки ще треба,

before the trans suicide notes start to feel redundant,

щоб записок транс самовбивць стало достатньо,

before we realize that our bodies become lessons about sin

щоб ми зрозуміли, що наші тіла - це уроки за гріхи,

way before we learn how to love them.

щоб навчитися любити їх.

Like God didn't save all this breath and mercy,

Як Господь не зберіг усе дихання та милосердя,

like my blood is not the wine that washed over Jesus' feet.

моя кров не вино, яке омивало ноги Ісуса.

My prayers are now getting stuck in my throat.

Мої молитви застрягають у горлі.

Maybe I am finally fixed,

Можливо, я нарешті зцілений,

maybe I just don't care,

можливо, мені стало байдуже,

maybe God finally listened to my prayers.

можливо, Господь нарешті почув мої молитви.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)