Ramona Pierson: An unexpected place of healing

Перекладач: Marina Ivanova Утверджено: Hanna Leliv

Я збираюся поділитися з вами дечим,

I'm actually going to share something with you

про що я не говорила, напевно, більш ніж 10 років.

I haven't talked about probably in more than 10 years.

Тому я б хотіла,

So bear with me as I take you through this journey.

щоб ви разом зі мною пройшли цей шлях.

When I was 22 years old,

Коли мені було 22 роки,

I came home from work, put a leash on my dog

я прийшла додому з роботи, одягнула ошийник на свого собаку

and went for my usual run.

і пішла, як завжди, пробігтися.

I had no idea that at that moment,

Я й гадки не мала, що в цю хвилину

my life was going to change forever.

моє життя зміниться назавжди.

While I was preparing my dog for the run,

Поки я готувала собаку для пробіжки,

якийсь чоловік закінчив випивати в барі,

a man was finishing drinking at a bar,

picked up his car keys, got into a car

взяв ключі від машини, сів у машину

і попрямував на південь

and headed south,

or wherever he was.

чи куди очі глядять.

Я бігла по вулиці,

I was running across the street,

і пам'ятаю тільки відчуття,

and the only thing that I actually remember

немовби в моїй голові вибухнула граната.

is feeling like a grenade went off in my head.

Ще пригадую, як поклала руки на землю,

And I remember putting my hands on the ground

і як кров текла

and feeling my life's blood

з моєї шиї

emptying out of my neck and my mouth.

та рота.

Ось що сталося -

What had happened is, he ran a red light

він поїхав на червоне світло і збив мене та мою собаку.

and hit me and my dog.

She ended up underneath the car.

Пес опинився під автомобілем.

Я вилетіла поперед автомобіля,

I flew out in front of the car,

and then he ran over my legs.

а потім він проїхав по моїх ногах.

My left leg got caught up in the wheel well --

Моя ліва нога потрапила в колесо і мене

потягло за машиною.

spun it around.

Бампер машини вдарив моє горло

The bumper of the car hit my throat,

slicing it open.

розрізавши його.

I ended up with blunt chest trauma.

Усе закінчилося тупою травмою грудної клітини.

Your aorta comes up behind your heart, it's your major artery --

Аорта опинилася позаду серця.

Це головна артерія, і вона була пошкоджена,

and it was severed, so my blood was gurgling out of my mouth.

тому моя кров булькала з вуст.

Йшла піна.

It foamed, and ... horrible things were happening to me.

Ось такі жахливі речі трапилися зі мною.

Я не розуміла, що відбувається,

I had no idea what was going on,

але втрутилися незнайомці,

but strangers intervened,

які робили все, щоб моє серце рухалося, билося.

kept my heart moving, beating.

I say "moving," because it was quivering,

Я кажу рухалося тому, що воно тремтіло,

і люди намагалися примусити його битися.

and they were trying to put a beat back into it.

Хтось здогадався встромити кулькову ручку мені в шию,

Somebody was smart and put a Bic pen in my neck

щоб відкрити дихальні шляхи, щоб я могла вдихнути хоч трохи повітря.

to open up my airway, so I could get some air in there.

Моя легеня відмовила,

And my lung collapsed,

so somebody cut me open and put a pen in there as well,

тому хтось зробив надріз і пришпилив там шпильку,

to stop that catastrophic event from happening.

щоб зупинити ту катастрофу, яка могла статися.

Somehow I ended up at the hospital.

Якимось чином я опинилася в лікарні.

Мене загорнули в лід,

I was wrapped in ice,

and then eventually put into a drug-induced coma.

а потім я впала в медикаментозну кому.

18 місяців опісля я прокинулася.

Eighteen months later, I woke up.

I was blind, I couldn't speak

Я осліпла, не могла говорити,

and I couldn't walk.

і не могла ходити.

I was 64 pounds.

Важила 28 кілограмів.

The hospital really has no idea what to do with people like that.

У лікарні не мали поняття,

що робити з такими людьми як я.

And in fact, they started to call me a "gomer."

Вони назвали мене Гомером.

That's another story we won't even get into.

Це вже інша історія, в яку я не буду вдаватись.

I had so many surgeries to put my neck back together,

Мені зробили дуже багато операцій, щоб зібрати докупи мою шию,

а також кілька разів оперували серце.

to repair my heart a few times.

Some things worked, some things didn't.

Дещо спрацювало, дещо не допомогло.

У мене запхали багато титану,

I had lots of titanium put in me;

і трупні кістки,

cadaver bones,

to try to get my feet moving the right way.

щоб ноги почали рухатися правильно.

And I ended up with a plastic nose,

Врешті-решт, мені зробили пластиковий ніс, фарфорові зуби

porcelain teeth and all kinds of other things.

і купу всього іншого.

But eventually, I started to look human again.

Нарешті я знову стала схожа на людину.

But ...

Все ж, іноді важко говорити про ці речі,

It's hard sometimes to talk about these things,

тож потерпіть ще трохи.

so bear with me.

I had more than 50 surgeries.

Я перенесла понад 50 операцій.

But who's counting?

Але хто б то рахував?

(Laughter)

Зрештою, лікарі вирішили,

So eventually, the hospital decided it was time for me to go.

що настав час мене виписати.

They needed to open up space for somebody else

Їм потрібно було місце

для когось іншого - хто, як вони вважали, зможе повернутися

that they thought could come back

from whatever they were going through.

до нормального життя після біди, яка його спіткала.

Everybody lost faith in me being able to recover.

Усі втратили віру в моє одужання.

По суті, вони повісили карту на стіну, кинули дротик,

So they basically put a map up on the wall, threw a dart,

і влучили у будинок престарілих у Колорадо.

and it landed at a senior home, here in Colorado.

And I know all of you are scratching your head:

Я знаю, ви зараз чухаєте потилицю:

"Будинок престарілих? Що ти будеш там робити?"

"A senior citizens' home?

What in the world are you going to do there?"

Але подумайте

But if you think about all of the skills and talent

про всі навички і таланти, які ми зараз маємо у цьому залі -

that are in this room right now,

те ж саме мають мешканці будинку престарілих.

that's what a senior home has.

Так, серед тих літніх людей

So there were all these skills and talents

було чимало талантів.

that these seniors had.

The one advantage they had over most of you

Вони мають одну перевагу над усіма нами -

мудрість,

is wisdom,

because they had a long life.

адже вони прожили довге життя.

And I needed that wisdom at that moment in my life.

І тоді мені потрібна була ця мудрість.

Але уявіть собі, що вони подумали,

But imagine what it was like for them

коли я з'явилася на порозі?

when I showed up at their doorstep.

До того часу я набрала 1.8 кілограмів,

At that point, I had gained four pounds, so I was 68 pounds.

так що я важила 30 кілограмів.

Лиса,

I was bald.

одягнена у лікарняний одяг.

I was wearing hospital scrubs.

Хтось пожертвував для мене кросівки.

And somebody donated tennis shoes for me.

And I had a white cane in one hand

Я тримала в одній руці білу палицю,

а в іншій - цілу валізу медичних записів.

and a suitcase full of medical records in another hand.

І тому пенсіонери зрозуміли,

So the senior citizens realized

that they needed to have an emergency meeting.

що їм знадобиться екстрена нарада.

(Laughter)

(Сміх)

So they pulled back and they were looking at each other,

Вони відійшли назад, перезирнулися

and they were going, "OK, what skills do we have in this room?

і сказали щось на кшталт: "Добре, що ми можемо для неї зробити?

This kid needs a lot of work."

Ця дитина потребує великої роботи".

So they eventually started matching their talents and skills

Зрештою, вони почали

пристосовувати свої таланти і навички

до моїх потреб.

to all of my needs.

Але спершу їм треба було

But one of the first things they needed to do

оцінити, що мені потрібно було негайно.

was assess what I needed right away.

Мені потрібно було навчитися

I needed to figure out how to eat like a normal human being,

їсти як нормальна людина,

since I'd been eating through a tube in my chest

тому що довгий час я їла через трубку

в грудях і венах.

and through my veins.

So I had to go through trying to eat again.

Отож мені довелося заново навчитися їсти.

And they went through that process.

І вони пройшли через це.

А тоді подумали:

And then they had to figure out:

"Well, she needs furniture.

"Ну що, їй потрібні меблі.

She is sleeping in the corner of this apartment."

Вона спить у кутку кімнати."

So they went to their storage lockers

Тому вони пішли до своїх шафок,

and all gathered their extra furniture --

зібрали зайві меблі,

gave me pots and pans, blankets --

і дали мені горщики, каструлі, ковдри,

одним словом - все.

everything.

And then the next thing that I needed

Наступний пункт -

зовнішній вигляд.

was a makeover.

(Laughter)

Полетіла геть моя лікарняна одежа,

So out went the green scrubs,

а їй на зміну прийшов поліестер і квітковий ситець.

and in came the polyester and floral prints.

(Сміх)

(Laughter)

We're not going to talk about the hairstyles

Я вже не кажу про зачіски, які вони намагалися змусити мене носити,

they tried to force on me once my hair grew back.

як тільки в мене відросло волосся.

Але я все-таки відмовилася від блакитного волосся.

But I did say no to the blue hair.

(Сміх)

(Laughter)

So eventually, what went on is,

Врешті-решт,

вони вирішили, що я маю навчитися говорити.

they decided that, well, I need to learn to speak.

Адже ви не будете незалежною людиною,

You can't be an independent person

якщо ви не можете ані розмовляти, ані бачити.

if you're not able to speak and you can't see.

So they figured not being able to see is one thing,

Тому вони подумали, що сліпота - це одне,

but they need to get me to talk.

але навчити мене говорити вони повинні.

So while Sally, the office manager,

Таким чином Саллі, офіс-менеджер,

was teaching me to speak in the day --

вчила мене говорити вдень.

it's hard, because when you're a kid, you take things for granted.

Давалося нелегко, бо діти

хапають усе на льоту.

You learn things unconsciously.

Вони вчаться підсвідомо.

But for me, I was an adult and it was embarrassing,

А я була вже дорослою, і мені було незручно,

доводилося вчитися координувати

and I had to learn how to coordinate my new throat with my tongue

нове горло з язиком,

and my new teeth and my lips,

нові зуби з губами,

and capture the air and get the word out.

вдихати повітря і видихати слово.

So, I acted like a two-year-old,

Я поводилася як дворічна дитина

and refused to work.

та відмовлялася працювати.

Але в чоловіків виникла краща ідея.

But the men had a better idea.

They were going to make it fun for me.

Вони вирішили зробити навчання забавою.

Вночі вони вчили мене лаятися.

So they were teaching me cuss-word Scrabble at night.

(Сміх)

(Laughter)

А потім нишком вчили

And then, secretly, how to swear like a sailor.

лаятися як моряк.

(Laughter)

Тому уявіть собі,

I'm going to just leave it to your imagination

as to what my first words were --

якими були мої перші слова,

(Laughter)

when Sally finally got my confidence built.

коли Саллі таки вдалося підняти мою впевненість в собі.

(Laughter)

(Сміх)

So I moved on from there.

Звідти все й почалося.

And a former teacher who happened to have Alzheimer's

Колишній вчитель, який мав хворобу Альцгаймера,

took on the task of teaching me to write.

взявся вчити мене писати.

The redundancy was actually good for me.

Ця надмірність насправді виявилася корисною.

So, we'll just keep moving on.

Тому слухайте, що було далі.

(Laughter)

(Сміх)

Одним із моїх ключових завдань

One of the pivotal times for me

was actually learning to cross the street again

було навчитися знову переходити вулицю,

as a blind person.

але як незряча людина.

Тепер заплющіть очі.

So close your eyes.

Now imagine you have to cross a street.

І уявіть, що ви повинні перетнути вулицю.

Ви не знаєте, наскільки довга вулиця,

You don't know how far that street is,

і не знаєте, чи йдете прямо.

and you don't know if you're going straight.

And you hear cars whizzing back and forth,

Ви чуєте свист машин спереду і ззаду,

і пам'ятаєте про жахливий нещасний випадок,

and you had a horrible accident

that landed you in this situation.

який приніс вам цю біду.

So there were two obstacles I had to get through.

Так з'явилися дві перешкоди, які мені довелося долати.

One was post-traumatic stress disorder.

Перша - посттравматичний стресовий розлад.

Як тільки я підходила до рогу вулиці чи узбіччя,

Every time I approached the corner or the curb,

I would panic.

я панікувала.

And the second one

І друга –

was actually trying to figure out how to cross that street.

я насправді намагалася з'ясувати, як переходити вулицю.

So one of the seniors just came up to me,

Тому одна мешканка будинку просто підійшла до мене,

and she pushed me up to the corner and said,

відтягнула мене в бік, і сказала:

"Як ви надумаєте переходити, просто підніміть палицю.

"When you think it's time to go, just stick the cane out there.

Якщо по ній вдарять, не переходьте вулицю".

If it's hit, don't cross the street."

(Laughter)

(Сміх)

Логічно.

Made perfect sense.

(Laughter)

Але після третього ціпка,

But by the third cane that went whizzing across the road --

який пролетів по дорозі,

(Laughter)

вони зрозуміли, що потрібні інші ресурси,

they realized that they needed to put their resources together,

і зібрали кошти,

and they raised funds

so that I could go to the Braille Institute

щоб я пішла в інститут Брайля

and actually gain the skills to be a blind person,

і там опанувала навичками

незрячої людини,

а також знайшла собі собаку-поводиря,

and also to go get a guide dog,

який докорінно змінив моє життя.

who transformed my life.

Я змогла повернутися до коледжу

And I was able to return to college

завдяки тим літнім людям, які стільки вклали в мене,

because of the senior citizens who invested in me,

and also the guide dog and skill set I had gained.

а також завдяки собаці-поводирю і новим навичкам.

Ten years later, I gained my sight back.

Через 10 років до мене повернувся зір.

Не з помаху чарівної палички.

Not magically --

Я пішла на три операції,

I opted in for three surgeries,

одна з яких була експериментальною.

and one of them was experimental.

Це була роботизована хірургія.

It was actually robotic surgery

that removed a hematoma from behind my eye.

Мені видалили гематому із-за ока.

Найбільше зворушення, якого я зазнала,

The biggest change for me was that the world moved forward,

це рух світу уперед,

інновації

that there were innovations and all kinds of new things --

та різні нові речі -

мобільні телефони, ноутбуки,

cellphones, laptops,

та інші новинки, яких я ніколи раніше не бачила.

all these things that I had never seen before.

And as a blind person,

У незрячих людей

your visual memory fades,

зорова пам'ять слабшає,

а їй на зміну приходять відчуття,

and is replaced with how you feel about things

звуки

and how things sound

і запахи.

and how things smell.

So one day, I was in my room

Якось я сиділа у своїй кімнаті

і побачила, що у ній щось є.

and I saw this thing sitting in my room.

Я подумала, що це монстр.

I thought it was a monster,

so I was walking around it.

Обійшла його.

And I go, "I'm just going to touch it."

І подумала собі: "Я тільки доторкнуся до нього".

And I touched it and I went,

Доторкнулася і до мене дійшло:

"Oh my God, it's a laundry basket."

"Боже мій, це ж кошик для білизни".

(Сміх)

(Laughter)

Все зовсім по-іншому,

Everything is different when you're a sighted person,

якщо ви зряча людина,

тому що ви сприймаєте все як належне.

because you take that for granted.

Але незрячі люди

But when you're blind, you have the tactile memory for things.

мають дотикову пам'ять про речі.

Я була неймовірно вражена, коли подивилася на свої руки

The biggest change for me was looking down at my hands

and seeing that I'd lost 10 years of my life.

і побачила, що втратила 10 років життя.

I thought that time had stood still for some reason

Я чомусь думала, що час зупинився для мене,

and moved on for family and friends.

але продовжував іти далі для моєї сім'ї та друзів.

But when I looked down,

Але подивившись на свої руки,

I realized that time marched on for me, too,

я зрозуміла, що час не зупинявся і для мене,

and that I needed to get caught up.

і що я мушу іти з ним в ногу,

So I got going on it.

тому так я і зробила.

Таких слів як взаємодопомога чи радикальна співпраця не існувало,

We didn't have words like "crowdsourcing" and "radical collaboration"

коли я потрапила в аварію.

when I had my accident.

Але їх суть правдива -

But the concept held true --

people working with people to rebuild me;

люди працювали з іншими людьми, щоб поставити мене на ноги,

people working with people to reeducate me.

щоб перенавчити мене.

Я не стояла би тут сьогодні,

I wouldn't be standing here today

якби не крайня радикальна співпраця тих людей.

if it wasn't for extreme radical collaboration.

Thank you so much.

Спасибі вам велике.

(Applause)

(Оплески)