Why bother leaving the house? | Ben Saunders

Translator: Joseph Geni Reviewer: Thu-Huong Ha

Перекладач: Pyvovarov Mychailo Утверджено: Khrystyna Romashko

I essentially drag sledges for a living,

Фактично я заробляю на життя, тягаючи сани,

so it doesn't take an awful lot to flummox me intellectually,

тож це не дуже сильно напружує мене в розумовому плані,

but I'm going to read this question

але я зачитаю запитання

from an interview earlier this year:

з цьогорічного інтерв'ю

"Philosophically, does the constant supply of information

"Чи може постійний потік інформації, з філософської точки зору,

steal our ability to imagine

нівелювати нашу здатність уявляти речі

or replace our dreams of achieving?

або замістити наші мрії про досягнення чогось?

After all, if it is being done somewhere by someone,

Зрештою, якщо хтось інший робить щось деінде,

and we can participate virtually,

і ми можемо брати в цьому участь віртуально,

then why bother leaving the house?"

то навіщо напружуватись і виходити з дому?"

I'm usually introduced as a polar explorer.

Зазвичай мене представляють полярним дослідником.

I'm not sure that's the most progressive or 21st-century

Я не впевнений, що це одна з передових професій 21-го століття,

of job titles, but I've spent more than two percent now

але я витратив більш, ніж два відсотки

of my entire life living in a tent inside the Arctic Circle,

всього свого життя на проживання в наметі на Полярному колі,

so I get out of the house a fair bit.

тож я все-таки трохи виходжу з дому.

And in my nature, I guess, I am a doer of things

Я вважаю, що, за своєю суттю, я більше людина, яка створює щось,

more than I am a spectator or a contemplator of things,

аніж спостерігач або споглядач чогось,

and it's that dichotomy, the gulf between ideas and action

і саме цю дихотомію, цю прірву між ідеєю та дією

that I'm going to try and explore briefly.

я збираюся коротко дослідити.

The pithiest answer to the question "why?"

Найбільш лаконічна відповідь на запитання "чому?",

that's been dogging me for the last 12 years

яке не давало мені спокою останні 12 років,

was credited certainly to this chap, the rakish-looking gentleman

звичайно приписується цьому відважному на вигляд джентльмену,

standing at the back, second from the left,

який стоїть ззаду, другий зліва,

George Lee Mallory. Many of you will know his name.

Джорджу Лі Меллорі. Багато з вас впізнають його ім'я.

In 1924 he was last seen disappearing into the clouds

В 1924 його востаннє бачили, коли він зник поміж хмарами

near the summit of Mt. Everest.

біля вершини гори Еверест.

He may or may not have been the first person to climb Everest,

Він може й не бути першою людиною, яка зійшла на Еверест,

more than 30 years before Edmund Hillary.

більш, ніж 30 років до Едмунда Хілларі.

No one knows if he got to the top. It's still a mystery.

Ніхто не знає, чи дістався він вершини. Це досі загадка.

But he was credited with coining the phrase, "Because it's there."

Але йому приписується створення фрази "Тому що він є."

Now I'm not actually sure that he did say that.

Тепер я не впевнений, що він дійсно сказав це.

There's very little evidence to suggest it, but what he did say

Є дуже мало підстав припускати наступне, але те, що він сказав насправді,

is actually far nicer,

в дійсності набагато краще

and again, I've printed this. I'm going to read it out.

і, знов таки, я роздрукував це. Зараз зачитаю.

"The first question which you will ask

Найперше питання, яке ви поставите,

and which I must try to answer is this:

і на яке я змушений буду дати відповідь:

What is the use of climbing Mt. Everest?

В чому смисл підкорення Евересту?

And my answer must at once be, it is no use.

Моя моментальна відповідь - ні в чому.

There is not the slightest prospect of any gain whatsoever.

Взагалі немає найменшої вірогідності якоїсь вигоди.

Oh, we may learn a little about the behavior

О, ми можемо дізнатися трохи про поведінку

of the human body at high altitudes,

людського тіла на великих висотах,

and possibly medical men may turn our observation

і, можливо, лікарі зможуть застосувати наші спостереження

to some account for the purposes of aviation,

певним чином для завдань авіації,

but otherwise nothing will come of it.

в інших відношеннях ми нічого від цього не отримаємо.

We shall not bring back a single bit of gold or silver,

Ми не принесемо звідти ні одного шматочка золота,

and not a gem, nor any coal or iron.

чи дорогоцінного каменю, ані вугілля або метал.

We shall not find a single foot of earth that can be planted

Ми не знайдемо жодного футу землі, який можна засадити

with crops to raise food. So it is no use.

врожаєм і вирощувати їжу. Отже, смислу немає.

If you cannot understand that there is something in man

Якщо ви не можете зрозуміти, що в людині є щось,

which responds to the challenge of this mountain

що відгукується на виклик цієї гори

and goes out to meet it, that the struggle

і приймає цей виклик, що боротьба

is the struggle of life itself upward and forever upward,

є боротьбою самого життя до вершини і тільки до вершини,

then you won't see why we go.

ви не зрозумієте, чому ми йдемо.

What we get from this adventure is just sheer joy,

Все, що ми отримаємо від цієї пригоди - справжня радість,

and joy, after all, is the end of life.

а радість, зрештою, є кінцем життя.

We don't live to eat and make money.

Ми живемо не для того, щоб їсти і заробляти гроші.

We eat and make money to be able to enjoy life.

Ми їмо і заробляємо гроші, щоб мати змогу насолоджуватись життям.

That is what life means, and that is what life is for."

Ось що означає життя, і ось для чого воно існує."

Mallory's argument that leaving the house,

Твердження Меллорі про те, що вийти з дому

embarking on these grand adventures is joyful and fun,

та податися в ці грандіозні пригоди - це радісно та весело,

however, doesn't tally that neatly with my own experience.

тим не менш, не зовсім відповідає моєму власному досвіду.

The furthest I've ever got away from my front door

Найдалі я відійшов від дверей свого дому

was in the spring of 2004. I still don't know exactly

навесні 2004. Я досі не знаю точно,

what came over me, but my plan was to make

що на мене найшло, але я запланував самостійно здійснити

a solo and unsupported crossing of the Arctic Ocean.

перехід через Північний Льодовитий океан без ніякої допомоги.

I planned essentially to walk from the north coast of Russia

По суті я запланував пройти від північного узбережжя Росії

to the North Pole, and then to carry on to the north coast of Canada.

до Північного полюсу, а потім йти далі до північного узбережжя Канади.

No one had ever done this. I was 26 at the time.

Ніхто не робив цього до того часу. Мені було 26.

A lot of experts were saying it was impossible,

Багато експертів казали, що це неможливо,

and my mum certainly wasn't very keen on the idea.

а особливо від цієї ідеї не була в захваті моя мама.

(Laughter)

(Сміх)

The journey from a small weather station on the north coast

Дорога від невеликої метеостанції на північному узбережжі

of Siberia up to my final starting point,

Сибіру до мого відправного пункту,

the edge of the pack ice, the coast of the Arctic Ocean,

границі багатолітньої криги, узбережжя Північного Льодовитого океану,

took about five hours, and if anyone watched fearless

зайняла приблизно п'ять годин, і якби хтось з вас побачив як безстрашний

Felix Baumgartner going up, rather than just coming down,

Фелікс Баумгартнер підіймався б вверх замість простого спуску вниз,

you'll appreciate the sense of apprehension,

ви би зрозуміли моє погане передчуття,

as I sat in a helicopter thundering north,

в той час як я сидів в гелікоптері, який прямував на північ,

and the sense, I think if anything, of impending doom.

і відчуття неминучого фатуму.

I sat there wondering what on Earth I had gotten myself into.

Я сидів там і думав, у що ж я вляпався.

There was a bit of fun, a bit of joy.

Було трохи весело, трохи радісно.

I was 26. I remember sitting there

Мені було 26. Я пам'ятаю, як сидів там,

looking down at my sledge. I had my skis ready to go,

дивлячись на свої сани. Мої лижі були напоготові,

I had a satellite phone, a pump-action shotgun

в мене був супутниковий телефон, помпова рушниця

in case I was attacked by a polar bear.

на випадок нападу полярного ведмедя.

I remember looking out of the window and seeing the second helicopter.

Я пам'ятаю, як виглянув з вікна і побачив другий гелікоптер.

We were both thundering through this incredible Siberian dawn,

Ми обидва гуркотіли по цьому неймовірному сибірському світанку,

and part of me felt a bit like a cross between Jason Bourne

і частина мене відчувала себе кимось посередині між Джейсоном Борном

and Wilfred Thesiger. Part of me

і Вілфредом Тезігером. Частина мене

felt quite proud of myself, but mostly I was just utterly terrified.

відчувала гордість за мене, але в основному я був вкрай наляканим.

And that journey lasted 10 weeks, 72 days.

Та подорож тривала 10 тижнів, 72 дні.

I didn't see anyone else. We took this photo next to the helicopter.

Я нікого не бачив. Ми зняли це фото біля гелікоптеру.

Beyond that, I didn't see anyone for 10 weeks.

Більше того, я не бачив нікого 10 тижнів.

The North Pole is slap bang in the middle of the sea,

Північний полюс, на мою голову, знаходиться посеред моря,

so I'm traveling over the frozen surface of the Arctic Ocean.

тому я подорожував покритим кригою Північним Льодовитим океаном.

NASA described conditions that year as the worst since records began.

НАСА описувало тогорічні умови як найгірші з того часу, як почали робити перші записи.

I was dragging 180 kilos of food and fuel and supplies,

Я тягнув 180 кілограмів їжі, пального та спорядження,

about 400 pounds. The average temperature for the 10 weeks

приблизно 400 фунтів. Середня температура протягом 10 тижнів

was minus 35. Minus 50 was the coldest.

становила мінус 35. Мінімальна - мінус 50.

So again, there wasn't an awful lot of joy or fun to be had.

Отже, повторюсь, багато радості чи веселощів не передбачалось.

One of the magical things about this journey, however,

Однак, однією з чарівних сторін цієї подорожі,

is that because I'm walking over the sea,

через те, що я йду через море,

over this floating, drifting, shifting crust of ice

через цей плавучий, дрейфуючий, рухливий пласт криги,

that's floating on top of the Arctic Ocean is

який плаває на поверхні Північного Льодовитого океану,

it's an environment that's in a constant state of flux.

є те, що це середовище знаходиться в стані постійного руху.

The ice is always moving, breaking up, drifting around,

Крига постійно переміщується, ламається, дрейфує,

refreezing, so the scenery that I saw for nearly 3 months

повторно замерзає, тож краєвид, який я спостерігав протягом майже 3 місяців,

was unique to me. No one else will ever, could ever,

був дивовижним для мене. Можливо, більше ніхто не міг і не зможе

possibly see the views, the vistas, that I saw for 10 weeks.

побачити ці панорами, ці краєвиди, які я спостерігав 10 тижнів.

And that, I guess, is probably the finest argument for leaving the house.

І це, на мою думку, імовірно, найкращий аргумент на користь виходу з дому.

I can try to tell you what it was like,

Я можу розповісти вам, як це було,

but you'll never know what it was like,

але ви ніколи не знатимете, як це було,

and the more I try to explain that I felt lonely,

і чим більше я намагатимусь пояснити, що я почувався самотньо,

I was the only human being in 5.4 million square-miles,

що я був єдиним людським створінням на 5,4 мільйонів квадратних миль,

it was cold, nearly minus 75 with windchill on a bad day,

що було холодно, майже мінус 75 з холодним вітром в найгірші дні,

the more words fall short, and I'm unable to do it justice.

тим більше слів не вистачатиме і я буду не в змозі описати все належним чином.

And it seems to me, therefore, that the doing,

І тому мені здається, що діяти,

you know, to try to experience, to engage, to endeavor,

знаєте, спробувати пережити, брати участь, докладати зусиль,

rather than to watch and to wonder, that's where

замість того, щоб спостерігати і сумніватися, ось де

the real meat of life is to be found,

справжня суть життя,

the juice that we can suck out of our hours and days.

життєва сила, енергія, яку ми можемо отримувати з наших годин та днів.

And I would add a cautionary note here, however.

Однак зараз я додам слова попередження.

In my experience, there is something addictive

Згідно мого досвіду є щось, що викликає звичку в

about tasting life at the very edge of what's humanly possible.

насолоді життям на грані людських можливостей.

Now I don't just mean in the field of

Зараз я говорю не лише про

daft macho Edwardian style derring-do,

безрозсудний, мужній Едвардський стиль відчайдушної хоробрості,

but also in the fields of pancreatic cancer,

але й про рак підшлункової залози,

there is something addictive about this, and in my case,

в цьому є щось, що викликає звичку, і в моєму випадку,

I think polar expeditions are perhaps not that far removed

я думаю, що полярні експедиції скоро

from having a crack habit.

стануть чудовою звичкою.

I can't explain quite how good it is until you've tried it,

Я не можу пояснити вам, наскільки це чудово, доки ви не спробуєте це,

but it has the capacity to burn up all the money I can get my hands on,

але ці експедиції можуть з'їсти всі гроші, які в мене є,

to ruin every relationship I've ever had,

зруйнувати будь-які стосунки, які я мав,

so be careful what you wish for.

тому будьте обережні з тим, чого ви бажаєте.

Mallory postulated that there is something in man

Меллорі допускав, що в людині є щось,

that responds to the challenge of the mountain,

що відповідає на виклик гір,

and I wonder if that's the case whether there's something

і мені цікаво, чи це правда, що є щось

in the challenge itself, in the endeavor, and particularly

в самому виклику, в зусиллі, а особливо

in the big, unfinished, chunky challenges that face humanity

у великих, незавершених, масштабних викликах, з якими стикається людство,

that call out to us, and in my experience that's certainly the case.

що викликає нас на дуель, і, згідно мого досвіду, це дійсно правда.

There is one unfinished challenge

Є одна незавершена справа,

that's been calling out to me for most of my adult life.

яка кидає мені виклик більшу частину мого дорослого життя.

Many of you will know the story.

Багато з вас згадають цю історію.

This is a photo of Captain Scott and his team.

Це фото Капітана Скотта та його команди.

Scott set out just over a hundred years ago to try

Скотт вирушив в дорогу понад сто років тому для того, щоб спробувати

to become the first person to reach the South Pole.

стати першою людиною, яка підкорить Південний полюс.

No one knew what was there. It was utterly unmapped

Ніхто не знав, що там. Він зовсім не був нанесений на карту

at the time. We knew more about the surface of the moon

в той час. Ми знали більше про поверхню місяця,

than we did about the heart of Antarctica.

ніж про серце Антарктики.

Scott, as many of you will know, was beaten to it

Як багато хто з вас знає, Скотта підбив на це

by Roald Amundsen and his Norwegian team,

Руаль Амундсен і його норвезька команда,

who used dogs and dogsleds. Scott's team were on foot,

які використовували собак та сани, запряжені собаками. Команда Скотта йшла пішки,

all five of them wearing harnesses and dragging around sledges,

їх було п'ятеро і всі вони несли спорядження та тягнули сани,

and they arrived at the pole to find the Norwegian flag already there,

вони прибули на полюс і виявилось, що норвезький прапор вже був там,

I'd imagine pretty bitter and demoralized.

Можу собі уявити їх біль та розчарування.

All five of them turned and started walking back to the coast

Всі п'ятеро розвернулись і почали повертатися на узбережжя,

and all five died on that return journey.

і всі п'ятеро померли по дорозі назад.

There is a sort of misconception nowadays that

В наші дні існує помилкове уявлення, що

it's all been done in the fields of exploration and adventure.

все це робилось задля дослідження і пригод.

When I talk about Antarctica, people often say,

Коли я говорю про Антарктику, люди часто кажуть:

"Hasn't, you know, that's interesting,

"Знаєш, цікаво,

hasn't that Blue Peter presenter just done it on a bike?"

ведучий програми "Блу Пітер" справді нещодавно зробив це на велосипеді?"

Or, "That's nice. You know, my grandmother's going

Або, "Як мило. Знаєш, моя бабуся їде

on a cruise to Antarctica next year. You know.

в круїз по Антарктиці наступного року. Якщо ти не знав.

Is there a chance you'll see her there?"

Чи є надія, що ти побачиш її там?"

(Laughter)

(Сміх)

But Scott's journey remains unfinished.

Все ж подорож Скотта лишається незавершеною.

No one has ever walked from the very coast of Antarctica

Ніхто ніколи не пройшов від самого узбережжя Антарктики

to the South Pole and back again.

до Південного полюсу та назад.

It is, arguably, the most audacious endeavor

Це мабуть найвідважніший подвиг

of that Edwardian golden age of exploration,

Едвардського золотого віку досліджень,

and it seemed to me high time, given everything

і мені здається, що зараз саме час, беручи до уваги все

we have figured out in the century since

те, про що ми дізнались століття потому

from scurvy to solar panels, that it was high time

від цинги до сонячних батарей, що зараз саме час,

someone had a go at finishing the job.

щоб хтось завершив цю справу.

So that's precisely what I'm setting out to do.

І саме цим я збираюсь зайнятися.

This time next year, in October, I'm leading a team of three.

О цій порі наступного року в жовтні я очолю команду з трьох чоловік.

It will take us about four months to make this return journey.

Нам знадобиться приблизно чотири місяці, щоб здійснити цю подорож туди і назад.

That's the scale. The red line is obviously halfway to the pole.

Ось масштаб. Червона лінія очевидно представляє собою половину шляху до полюсу.

We have to turn around and come back again.

Ми маємо розвернутися і прийти назад знову.

I'm well aware of the irony of telling you that we will be

Я добре усвідомлюю іронію своїх слів, коли кажу вам, що ми будемо

blogging and tweeting. You'll be able to live

вести блоги і записи в Twitter. Ви зможете

vicariously and virtually through this journey

опосередковано, віртуально пройти цей шлях,

in a way that no one has ever before.

як ніхто інший до цього часу.

And it'll also be a four-month chance for me to finally

А для мене це також буде чотиримісячним шансом знайти

come up with a pithy answer to the question, "Why?"

зрештою точну відповідь на питання "Чому?".

And our lives today are safer and more comfortable

Наше життя сьогодні більш безпечне та зручне,

than they have ever been. There certainly isn't much call

ніж будь-коли раніше. В наш час вже точно немає такого виклику

for explorers nowadays. My career advisor at school

для дослідників. Мій консультант з професійної орієнтації в школі

never mentioned it as an option.

ніколи не згадував цю професію як варіант вибору.

If I wanted to know, for example,

Якби я захотів дізнатись, наприклад,

how many stars were in the Milky Way,

скільки зірок має Чумацький шлях,

how old those giant heads on Easter Island were,

скільки років тим величезним головам на острові Пасхи,

most of you could find that out right now

то більшість з вас змогли б знайти цю інформацію прямо зараз,

without even standing up.

навіть не встаючи зі своїх місць.

And yet, if I've learned anything in nearly 12 years now

Проте, якщо я й вивчив щось за майже 12 років

of dragging heavy things around cold places,

тягання важких речей по холодних місцевостях,

it is that true, real inspiration and growth

так це те, що справжнє натхнення та розвиток

only comes from adversity and from challenge,

виникає лише завдяки несприятливим умовам та виклику,

from stepping away from what's comfortable and familiar

відмови від того, що є зручним та знайомим

and stepping out into the unknown.

та зустрічі з невідомим.

In life, we all have tempests to ride and poles to walk to,

В житті всі ми маємо потрясіння, які необхідно пройти, та полюси, яких потрібно дістатись,

and I think metaphorically speaking, at least,

і я вважаю, говорячи образно, що принаймні

we could all benefit from getting outside the house

всі ми могли б отримати користь виходячи з дому

a little more often, if only we could summon up the courage.

трохи частіше, якби тільки змогли набратися сміливості.

I certainly would implore you to open the door just a little bit

Я безумовно попросив би вас трохи відчинити двері

and take a look at what's outside.

і подивитися на те, що відбувається поза вашим домом.

Thank you very much.

Дуже вам вдячний.

(Applause)

(Оплески)