Dave Isay: Everyone around you has a story the world needs to hear

Перекладач: Ольга Фомина Утверджено: Hanna Leliv

Tonight, I'm going to try to make the case

Сьогодні я хочу спробувати довести вам,

that inviting a loved one, a friend or even a stranger

що запрошення коханої людини, друга чи навіть незнайомця

to record a meaningful interview with you

на запис особливого інтерв'ю

just might turn out to be one of the most important moments in that person's life,

може виявитись одним із найважливіших моментів життя цієї людини

and in yours.

та вашого життя також.

When I was 22 years old, I was lucky enough to find my calling

У свої 22 роки мені вже вдалося знайти своє покликання,

when I fell into making radio stories.

коли я захопився створенням радіоісторій.

At almost the exact same time,

Приблизно в той самий час

I found out that my dad, who I was very, very close to, was gay.

з'ясувалось, що мій тато, з яким я був дуже близьким, був геєм.

I was taken completely by surprise.

Я був шокований.

We were a very tight-knit family,

Ми були дуже дружньою родиною,

and I was crushed.

тож це мене приголомшило.

At some point, in one of our strained conversations,

Колись в одній з наших розмов

my dad mentioned the Stonewall riots.

тато згадав про заворушення в Стоунволлі.

He told me that one night in 1969,

Він розказав мені про одну ніч 1969 року,

a group of young black and Latino drag queens

коли група молодих темношкірих та латиноамериканських гомосексуалістів

fought back against the police at a gay bar in Manhattan

відбивалась від поліції в гей-барі на Мангеттені,

called the Stonewall Inn,

що мав назву "Стоунвол-Інн",

and how this sparked the modern gay rights movement.

і як саме ті події надихнули сучасний рух за права секс-меншин.

It was an amazing story, and it piqued my interest.

Це була дивовижна історія, що дуже мене зацікавила.

So I decided to pick up my tape recorder and find out more.

Тож я вирішив прихопити свій диктофон та дізнатися більше про ті події.

With the help of a young archivist named Michael Shirker,

Разом із молодим архіваріусом Майклом Шеркером

we tracked down all of the people we could find

ми відшукали кожного з тих,

who had been at the Stonewall Inn that night.

хто був у "Стоунволл-Інн" тієї ночі.

Recording these interviews,

Записуючи ті інтерв'ю,

I saw how the microphone gave me the license

я усвідомив, як мікрофон відчиняє мені двері

to go places I otherwise never would have gone

туди, куди я б ніколи не пішов,

and talk to people I might not otherwise ever have spoken to.

і надає можливість спілкуватись з людьми, з якими я б ніколи не поговорив.

I had the privilege of getting to know

У мене була нагода познайомитись

some of the most amazing, fierce and courageous human beings

з найдивовижнішими, найшаленішими та наймужнішими людьми,

I had ever met.

яких я тільки зустрічав.

It was the first time the story of Stonewall

Це вперше історію про Стоунволл

had been told to a national audience.

було розказано на національному рівні.

I dedicated the program to my dad,

Я присвятив ту програму своєму батьку,

it changed my relationship with him, and it changed my life.

це змінило наші з ним стосунки, і це змінило моє життя.

Over the next 15 years, I made many more radio documentaries,

У наступні 15 років я випустив багато документальних програм,

working to shine a light on people who are rarely heard from in the media.

і коли я піднімав завісу перед людьми, які рідко з'являлись в медійному світі,

Over and over again,

я знову і знову

I'd see how this simple act of being interviewed

бачив, як така проста річ як інтерв'ю,

could mean so much to people,

може cтільки значити для людей,

particularly those who had been told that their stories didn't matter.

особливо для тих, кому казали, що їхні історії не важливі.

I could literally see people's back straighten

Я бачив, як люди випростували спини,

as they started to speak into the microphone.

коли починали говорити в мікрофон.

In 1998, I made a documentary about the last flophouse hotels

В 1998 вийшов мій документальний випуск про останні дешеві хостели

on the Bowery in Manhattan.

в районі Бовері на Мангеттені.

Guys stayed up in these cheap hotels for decades.

Чоловіки зупинялись в тих хостелах на десятиліття.

They lived in cubicles the size of prison cells

Вони жили в "боксах" завбільшки з камеру у в'язниці,

covered with chicken wire

обтягнутих дротяною сіткою,

so you couldn't jump from one room into the next.

тож було неможливо перейти з однієї кімнати до іншої.

Later, I wrote a book on the men with the photographer Harvey Wang.

Пізніше я написав книжку про тих чоловіків разом із фотографом Гарві Вонґом.

I remember walking into a flophouse with an early version of the book

Я пам'ятаю, як зайшов у той хостел з чернеткою своєї книжки

and showing one of the guys his page.

і показав одному з хлопців сторінку звідти.

He stood there staring at it in silence,

Він мовчки стояв, здивовано вдивляючись у книжку,

then he grabbed the book out of my hand

а потім вихопив її з моїх рук

and started running down the long, narrow hallway

і побіг по довгому вузькому коридору,

holding it over his head

тримаючи книжку над головою,

shouting, "I exist! I exist."

і кричав: "Я існую! Я існую!"

(Applause)

(Оплески)

In many ways, "I exist" became the clarion call for StoryCorps,

Вигук "Я існую" згодом став бойовим кличем StoryCorps,

this crazy idea that I had a dozen years ago.

тієї божевільної ідеї, яку я виношував десятиліттями.

The thought was to take documentary work

Задум був такий: взяти документальну роботу

and turn it on its head.

та перевернути її з ніг на голову.

Traditionally, broadcast documentary

Зазвичай документальні випуски були

has been about recording interviews to create a work of art or entertainment

записами інтерв'ю, що створювались як мистецькі чи розважальні програми,

or education that is seen or heard by a whole lot of people,

або ж це були навчальні програми для широкого загалу,

but I wanted to try something

та я хотів чогось іншого,

where the interview itself was the purpose of this work,

щоб саме інтерв'ю було головною метою такої роботи.

and see if we could give many, many, many people the chance

Я також хотів з'ясувати, чи здатні ми дати багатьом людям шанс

to be listened to in this way.

бути почутими в такий спосіб.

So in Grand Central Terminal 11 years ago,

Тож на Центральному вокзалі Нью-Йорка 11 років тому

we built a booth where anyone can come to honor someone else

ми поставили кабіну, куди кожен міг прийти, щоб вшанувати інших,

by interviewing them about their life.

записавши з ними інтерв'ю про їхнє життя.

You come to this booth and you're met by a facilitator who brings you inside.

Біля кабіни вас зустрічав модератор, який проводив вас усередину.

You sit across from, say, your grandfather

І ось ви сидите навпроти, скажімо, вашого діда

for close to an hour and you listen and you talk.

і цілу годину слухаєте та говорите.

Many people think of it as, if this was to be our last conversation,

Багато хто сприймав це як останню розмову, мовляв,

what would I want to ask of and say to this person

що б я спитав чи сказав би цій людині,

who means so much to me?

яка стільки для мене значить?

At the end of the session, you walk away with a copy of the interview

У кінці інтерв'ю ви отримували копію запису,

and another copy goes to the American Folklife Center

а ще одну копію направляли в Американський етнографічний центр

at the Library of Congress

до бібліотеки Конгресу.

so that your great-great-great-grandkids can someday get to know your grandfather

Щоб ваші пра-пра-правнуки змогли колись дізнатись більше про вашого дідуся,

through his voice and story.

почувши його голос і його історію.

So we open this booth in one of the busiest places in the world

Отже, ми відкрили цю кабіну в одному з найбільш жвавих місць світу

and invite people to have this incredibly intimate conversation

і запросили усіх охочих записувати неймовірні бесіди

with another human being.

з іншими людьми.

I had no idea if it would work, but from the very beginning, it did.

Я не мав жодного уявлення, як це спрацює, та з самого початку це був успіх.

People treated the experience with incredible respect,

Люди сприняли цей експеримент з надзвичайним інтересом,

and amazing conversations happened inside.

і в кабіні почались дивовижні розмови.

I want to play just one animated excerpt

Я хочу відтворити уривок із запису

from an interview recorded at that original Grand Central Booth.

одного жвавого інтерв'ю в тій самій кабіні на Центральному вокзалі.

This is 12-year-old Joshua Littman interviewing his mother, Sarah.

12-ти річний Джошуа Літтман бере інтерв'ю у своєї мами Сари.

Josh has Asperger's syndrome.

У Джоша - синдром Асперґера.

As you may know, kids with Asperger's are incredibly smart

Як ви знаєте, діти з синдромом Асперґера надзвичайно розумні,

but have a tough time socially.

та в суспільстві їм доводиться нелегко.

They usually have obsessions.

Такі люди, як правило, мають якусь пристрасть.

In Josh's case, it's with animals,

У випадку Джоша це були тварини.

so this is Josh talking with his mom Sarah

Отже, Джош говорить зі своєю мамою Сарою

at Grand Central nine years ago.

на Центральному вокзалі 9 років тому.

(Video) Josh Littman: From a scale of one to 10,

(Відео) Джош Літтман: За шкалою від 1 до 10,

do you think your life would be different without animals?

як ти вважаєш, змінилось би наше життя без тварин?

Sarah Littman: I think it would be an eight without animals,

Сара Літтман: Я думаю, що без тварин, це було б 8,

because they add so much pleasure to life.

адже з ними життя набагато приємніше.

JL: How else do you think your life would be different without them?

ДЛ: Що б іще змінилось би в нашому житті без тварин?

SL: I could do without things like cockroaches and snakes.

СЛ: Я змогла б обійтись без тарганів та змій.

JL: Well, I'm okay with snakes as long as they're not venomous

ДЛ: Ну, я не проти змій, якщо вони не отруйні,

or constrict you or anything.

або якщо вони тебе не душать, чи ще щось.

SL: Yeah, I'm not a big snake person --

СЛ: Так, я не велика шанувальниця змій.

JL: But cockroach is just the insect we love to hate.

ДЛ: А таргани - це просто комашка, яку ми любимо ненавидіти.

SL: Yeah, it really is.

СЛ: Так, це правда.

JL: Have you ever thought you couldn't cope with having a child?

ДЛ: Тобі коли-небудь приходила думка, що ти не справишся з дитиною?

SL: I remember when you were a baby, you had really bad colic,

СЛ: Я пам'ятаю, коли ти був маленьким, в тебе були дуже сильні кольки,

so you would just cry and cry.

ти лише плакав і плакав.

JL: What's colic? SL: It's when you get this stomach ache

ДЛ: Що таке кольки? СЛ: Це коли в тебе болів животик,

and all you do is scream for, like, four hours.

і ти міг кричати 4 години поспіль.

JL: Even louder than Amy does?

ДЛ: Ще голосніше за Емі?

SL: You were pretty loud, but Amy's was more high-pitched.

СЛ: Ти був досить голосним, та Емі верещала більше.

JL: I think it feels like everyone seems to like Amy more,

ДЛ: Мені здається, що всі більше люблять Емі,

like she's the perfect little angel.

наче вона маленький ідеальний ангелочок.

SL: Well, I can understand why you think that people like Amy more,

СЛ: Ну, мені зрозуміло, чому ти думаєш, що Емі люблять більше,

and I'm not saying it's because of your Asperger's syndrome,

і я не маю на увазі, що це через твою хворобу - синдром Асперґера,

but being friendly comes easily to Amy,

просто з Емі легше дружити,

whereas I think for you it's more difficult,

тоді як з тобою - важче,

but the people who take the time to get to know you love you so much.

проте коли люди знайомляться з тобою ближче, вони неймовірно тебе люблять.

JL: Like Ben or Eric or Carlos? SL: Yeah --

ДЛ: Як Бен, Ерік чи Карлос? СЛ: Так.

JL: Like I have better quality friends but less quantity? (Laughter)

ДЛ: Тобто щодо друзів, я беру якістю, а не кількістю? (Сміх)

SL: I wouldn't judge the quality, but I think --

СЛ: Не судитиму щодо якості, та я думаю ...

JL: I mean, first it was like, Amy loved Claudia, then she hated Claudia,

ДЛ: Я маю на увазі, що от, наприклад, Емі любила Клавдію, а потім ненавиділа Клавдію

she loved Claudia, then she hated Claudia.

потім знову любила Клавдію, потім знову ненавиділа.

SL: Part of that's a girl thing, honey.

СЛ: Дівчата так іноді роблять, любий.

The important thing for you is that you have a few very good friends,

Найважливіше те, що в тебе є кілька дуже добрих друзів,

and really that's what you need in life.

і це дійсно те, що тобі потрібно в житті.

JL: Did I turn out to be the son you wanted when I was born?

ДЛ: Чи став я тим сином, про якого ти мріяла?

Did I meet your expectations?

Чи виправдав я твої сподівання?

SL: You've exceeded my expectations, sweetie,

СЛ: Ти виправдав усі мої сподівання, любий.

because, sure, you have these fantasies of what your child's going to be like,

Звісно, ми всі по-своєму уявляємо, якими мають бути наші діти,

but you have made me grow so much as a parent, because you think --

проте завдяки тобі я дуже виросла як матір.

JL: Well, I was the one who made you a parent.

ДЛ: Ну, народивши мене, ти і стала матір'ю.

SL: You were the one who made me a parent. That's a good point. (Laughter)

СЛ: Народивши тебе, я стала матір'ю - це ти добре підмітив. (Сміх)

But also because you think differently

Та через те, що ти мислиш не так,

from what they tell you in the parenting books,

як пишуть в книжках для батьків,

I really had to learn to think outside of the box with you,

я мусила вчитись мислити нестандартно разом з тобою,

and it's made me much more creative as a parent and as a person,

я стала набагато винахідливішою і як матір, і як особистість,

and I'll always thank you for that.

і я завжди буду вдячна тобі за це.

JL: And that helped when Amy was born?

ДЛ: І це допомогло тобі, коли народилась Емі?

SL: And that helped when Amy was born, but you are so incredibly special to me

СЛ: Це допомогло мені, коли народилась Емі, але ти надзвичайно особливий для мене,

and I'm so lucky to have you as my son.

і мені дуже пощастило, що ти мій син.

(Applause)

(Оплески)

David Isay: After this story ran on public radio,

Девід Ісей: Коли ця історія прозвучала по радіо,

Josh received hundreds of letters

Джош отримав сотні листів,

telling him what an amazing kid he was.

в яких писало, яка він чудова дитина.

His mom, Sarah, bound them together in a book,

Його матір Сара збирала всі ті листи,

and when Josh got picked on at school, they would read the letters together.

і коли Джоша забирали зі школи, вони разом їх читали.

I just want to acknowledge that two of my heroes

І я хочу висловити вдячність двом моїм героям,

are here with us tonight.

які сьогодні разом з нами.

Sarah Littman and her son Josh, who is now an honors student in college.

Сара Літтман та її син Джош, нині - студент коледжу, відмінник.

(Applause)

(Оплески)

You know, a lot of people talk about crying when they hear StoryCorps stories,

Знаєте, багато людей плачуть, слухаючи історії StoryCorps.

and it's not because they're sad.

І не тому, що всі вони невеселі,

Most of them aren't.

адже більшість - анітрохи не сумні.

I think it's because you're hearing something authentic and pure

Я думаю, так трапляється, тому що люди чують дещо справжнє і чисте,

at this moment, when sometimes it's hard to tell

особливо зараз, коли буває важко відрізнити

what's real and what's an advertisement.

що справжнє, а що - рекламний хід.

It's kind of the anti-reality TV.

Це щось на кшталт анти-реаліті ТВ.

Nobody comes to StoryCorps to get rich.

Ніхто не прагне розбагатіти через StoryCorps.

Nobody comes to get famous.

Ніхто не збирається стати відомим.

It's simply an act of generosity and love.

Це просто акт великодушності та любові.

So many of these are just everyday people

Здебільшого це прості люди,

talking about lives lived with kindness, courage, decency and dignity,

що говорять про своє життя з добротою, сміливістю, порядністю та гідністю.

and when you hear that kind of story,

І коли ви чуєте таку історію,

it can sometimes feel like you're walking on holy ground.

складається відчуття, що ви ступаєте по святій землі.

So this experiment in Grand Central worked,

Отже, експеримент на Центральному вокзалі спрацював,

and we expanded across the country.

і ми розширили проект на цілу країну.

Today, more than 100,000 people in all 50 states

Сьогодні понад 100 000 людей з усіх 50 штатів,

in thousands of cities and towns across America

з тисяч міст та містечок Америки

have recorded StoryCorps interviews.

записали свої інтерв'ю в StoryCorps.

It's now the largest single collection of human voices ever gathered.

І на сьогодні це єдина найбільша колекція людських голосів.

(Applause)

(Оплески)

We've hired and trained hundreds of facilitators

Ми найняли і навчили сотні модераторів,

to help guide people through the experience.

щоб вони могли допомагати людям.

Most serve a year or two with StoryCorps

Більшість працювали рік або два в StoryCorps,

traveling the country, gathering the wisdom of humanity.

подорожуючи по всій країні та накопичуючи мудрість людства.

They call it bearing witness,

Вони називають себе свідками,

and if you ask them,

і якщо ви їх запитаєте,

all of the facilitators will tell you that the most important thing

усі модератори вам скажуть, що найважливіше,

they've learned from being present during these interviews

що вони вивчили, коли були присутні під час запису інтерв'ю,

is that people are basically good.

це те, що люди здебільшого хороші.

And I think for the first years of StoryCorps, you could argue

Ви мабуть думаєте, що в перші роки існування StoryCorps

that there was some kind of a selection bias happening,

існував якийсь відбір учасників,

but after tens of thousands of interviews with every kind of person

проте після десятків тисяч інтерв'ю з різними людьми

in every part of the country --

в різних частинах країни,

rich, poor, five years old to 105,

з багатими, бідними, віком від 5 до 105 років,

80 different languages, across the political spectrum --

що спілкуються 80 різними мовами й дотримуються різних політичних поглядів,

you have to think that maybe these guys are actually onto something.

вам варто повірити, що ці люди дійсно роблять щось правильне.

I've also learned so much from these interviews.

Я також багато навчився з тих розмов.

I've learned about the poetry and the wisdom and the grace

Я дізнався про поезію, мудрість та милосердя,

that can be found in the words of people all around us

і все це зі слів людей, що живуть поруч з нами.

when we simply take the time to listen,

Необхідно лише знайти час і вислухати.

like this interview

Як-от, ця розмова

between a betting clerk in Brooklyn named Danny Perasa

клерка з Брукліну на ім'я Денні Пераса

who brought his wife Annie to StoryCorps to talk about his love for her.

з його дружиною Енні, яку він запросив на StoryCorps, щоб розказати про своє кохання.

(Audio) Danny Perasa: You see, the thing of it is,

(Аудіо) Денні Пераса: Ти знаєш, справа в тому,

I always feel guilty when I say "I love you" to you.

що я постійно відчуваю себе винним, коли кажу "Я тебе кохаю".

And I say it so often. I say it to remind you

Я так часто це повторюю. Щоб нагадати тобі,

that as dumpy as I am, it's coming from me.

що хоч я не красень, моє почуття - від чистого серця.

It's like hearing a beautiful song from a busted old radio,

Це наче слухати прекрасну пісню по старому зламаному радіо,

and it's nice of you to keep the radio around the house.

і я вдячний тобі, що ти все ще тримаєш це радіо вдома.

Annie Perasa: If I don't have a note on the kitchen table,

Енні Пераса: Якщо я не знаходжу записки на кухонному столі,

I think there's something wrong.

я починаю думати, що щось не так.

You write a love letter to me every morning.

Ти пишеш мені любовного листа щоранку.

DP: Well, the only thing that could possibly be wrong

ДП: Єдина причина, коли щось не так,

is I couldn't find a silly pen.

це коли я не зміг знайти дурної ручки.

AP: To my princess:

ЕП: Моїй принцесі:

The weather outside today is extremely rainy.

Сьогодні надворі дуже сильний дощ.

I'll call you at 11:20 in the morning.

Я зателефоную тобі об 11:20.

DP: It's a romantic weather report.

ДП: Такий собі романтичний прогноз погоди.

AP: And I love you. I love you. I love you.

ЕП: І я кохаю тебе. Я кохаю тебе. Я кохаю тебе.

DP: When a guy is happily married, no matter what happens at work,

ДП: Коли чоловік щасливо одружений, байдуже, що трапилось на роботі,

no matter what happens in the rest of the day,

не важливо, якою була інша частина дня,

there's a shelter when you get home,

вдома тебе завжди чекає захист,

there's a knowledge knowing that you can hug somebody

в тебе є впевненість, що ти можеш обійняти того,

without them throwing you downstairs and saying, "Get your hands off me."

хто не відштовхне тебе зі словами: "Геть руки від мене!"

Being married is like having a color television set.

Одружитись - це наче придбати кольоровий телевізор.

You never want to go back to black and white.

Тобі вже ніколи не захочеться повернутись до чорно-білого.

(Laughter)

(Сміх)

DI: Danny was about five feet tall

ДІ: Денні мав на зріст півтора метра,

with crossed eyes and one single snaggletooth,

мав косі очі й один зуб, що виступав уперед,

but Danny Perasa had more romance in his little pinky

та навіть у мізинці Денні Пераса було більше романтики,

than all of Hollywood's leading men put together.

ніж в усіх найкращих спокусниках Голлівуду разом узятих.

What else have I learned?

Що ще я зрозумів?

I've learned about the almost unimaginable capacity

Я зрозумів, що існує майже неймовірна здатність

for the human spirit to forgive.

людського духу - здатність пробачати.

I've learned about resilience and I've learned about strength.

Я дізнався про стійкість та про силу.

Like an interview with Oshea Israel and Mary Johnson.

Як-от, розмова Оші Ізраель та Мері Джонсон.

When Oshea was a teenager, he murdered Mary's only son,

Коли Оші був підлітком, він убив єдиного сина Мері,

Laramiun Byrd, in a gang fight.

Лараміуна Берда, в перестрілці.

A dozen years later, Mary went to prison

Через десять років Мері поїхала до в'язниці,

to meet Oshea and find out who this person was

щоб зустрітись з Оші та дізнатися, що за людина

who had taken her son's life.

забрала життя її сина.

Slowly and remarkably, they became friends,

Поступово і найдивовижнішим чином вони стали друзями,

and when he was finally released from the penitentiary,

і коли його нарешті випустили з в'язниці,

Oshea actually moved in next door to Mary.

Оші поселився по сусідству з Мері.

This is just a short excerpt of a conversation they had

Ось лише короткий уривок з їхньої розмови

soon after Oshea was freed.

після того, як Оші звільнили.

(Video) Mary Johnson: My natural son is no longer here.

(Відео) Мері Джонсон: Мого рідного сина більше немає.

I didn't see him graduate, and now you're going to college.

Я не побачила його випуску з університету, та ось ти вступаєш до коледжу,

I'll have the opportunity to see you graduate.

тож в мене буде нагода побачити твій випуск.

I didn't see him get married.

Я не побачила його весілля.

Hopefully one day, I'll be able to experience that with you.

Сподіваюсь, одного дня я буду присутня на твоєму.

Oshea Israel: Just to hear you say those things and to be

Оші Ізраель: Лише чути такі слова та усвідомлювати, в який

in my life in the manner in which you are is my motivation.

спосіб ви присутні в моєму житті - це є моя мотивація.

It motivates me to make sure that I stay on the right path.

Завдяки цьому, я впевнений, що не зверну з правильного шляху.

You still believe in me,

Ви продовжуєте вірити в мене,

and the fact that you can do it despite how much pain I caused you,

і те, що ви здатні на це, попри весь біль, що його я вам причинив -

it's amazing.

це неймовірно.

MJ: I know it's not an easy thing to be able to share our story together,

МД: Я знаю, що це нелегко - мати таку спільну історію,

even with us sitting here looking at each other right now.

навіть просто сидіти тут і дивитись одне одному в вічі.

I know it's not an easy thing, so I admire that you can do this.

Я знаю, що це дуже нелегко. Та захоплююсь, що ти на це здатний.

OI: I love you, lady. MJ: I love you too, son.

ОІ: Я люблю вас, пані. МД: Я теж люблю тебе, синку.

(Applause)

(Оплески)

DI: And I've been reminded countless times of the courage and goodness of people,

ДІ: І я незліченну кількість разів бачив мужність і доброту людей,

and how the arc of history truly does bend towards justice.

а також, як крива історії дійсно вигинається в бік справедливості.

Like the story of Alexis Martinez, who was born Arthur Martinez

Як в історії Алексіс Мартінес, що народилася Артуром Мартінесом

in the Harold Ickes projects in Chicago.

в районі Гарольд-Ікс в Чикаго.

In the interview, she talks with her daughter Lesley

У розмові зі своєю донькою Леслі, вона розказує,

about joining a gang as a young man,

як приєдналася до банди, коли була хлопцем,

and later in life transitioning into the woman she was always meant to be.

і як згодом змінила свою стать та перетворилась на жінку, якою і мала завжди бути.

This is Alexis and her daughter Lesley.

Це Алексіс та її донька Леслі.

(Audio) Alexis Martinez: One of the most difficult things for me was

(Аудіо) Алексіс Мартінез: Найважчим для мене було те,

I was always afraid that I wouldn't be allowed

що я завжди боялась, що мені не дозволять бути

to be in my granddaughters' lives,

частиною життя моїх онучок,

and you blew that completely out of the water,

але ти повністю розвіяла ті страхи,

you and your husband.

ти і твій чоловік.

One of the fruits of that is, in my relationship with my granddaughters,

Одним із досягнень є мої стосунки з онучками.

they fight with each other sometimes over whether I'm he or she.

Вони іноді сперечаються одна з одною, хто я - він чи вона.

Lesley Martinez: But they're free to talk about it.

Леслі Мартінез: Але ж вони вільні говорити на цю тему.

AM: They're free to talk about it, but that, to me, is a miracle.

АМ: Вони вільні це обговорювати, та для мене - це диво.

LM: You don't have to apologize. You don't have to tiptoe.

ЛМ: Ти не маєш вибачатися. Ти не повинна ходити навшпиньках.

We're not going to cut you off, and that's something I've always

Ми не збираємось відрізати тебе від нашого життя і завжди хотіли,

wanted you to just know, that you're loved.

щоб ти знала, що тебе люблять.

AM: You know, I live this every day now.

АМ: Ти знаєш, тепер я живу цим щодня.

I walk down the streets as a woman, and I really am at peace with who I am.

Я йду по вулиці як жінка, дійсно щаслива бути тією, ким я є.

I mean, I wish I had a softer voice maybe,

Можливо, я б хотіла мати тонший голос,

but now I walk in love and I try to live that way every day.

проте зараз я йду, сповнена любові, і прагну так проживати кожен день.

DI: Now I walk in love.

ДІ: Тепер я йду, сповнена любові.

I'm going to tell you a secret about StoryCorps.

Зараз я розкажу вам секрет StoryCorps.

It takes some courage to have these conversations.

Потрібно бути досить мужнім, щоб погодитись на такі розмови.

StoryCorps speaks to our mortality.

StoryCorps звертається до нашої смертності.

Participants know this recording will be heard long after they're gone.

Учасники розуміють, що ці записи слухатимуть навіть після їхньої смерті.

There's a hospice doctor named Ira Byock

Є одна лікарка з будинку пристарілих - Іра Байок,

who has worked closely with us on recording interviews

вона тісно співпрацювала з нами під час запису інтерв'ю

with people who are dying.

з людьми при смерті.

He wrote a book called "The Four Things That Matter Most"

Вона написала книгу під назвою "Чотири найважливіші речі".

about the four things you want to say to the most important people in your life

Про чотири речі, які ти хочеш сказати найважливішим людям в твоєму житті

before they or you die:

перед тим як вони, чи ви підете назавжди:

thank you, I love you,

дякую, я люблю тебе,

forgive me, I forgive you.

пробач мені, я пробачаю тобі.

They're just about the most powerful words we can say to one another,

Це найсильніші слова, які ми можемо сказати одне одному.

and often that's what happens in a StoryCorps booth.

І часто це саме те, що відбувається в кабіні StoryCorps.

It's a chance to have a sense of closure with someone you care about --

Це шанс щиро поговорити з тим, хто тобі небайдужий -

no regrets, nothing left unsaid.

без жалю, без недомовок.

And it's hard and it takes courage,

Це важко, потрібно бути мужнім,

but that's why we're alive, right?

та саме тому ми живі, правда ж?

So, the TED Prize.

Отож, премія TED.

When I first heard from TED and Chris a few months ago

Коли кілька місяців тому організатори TED та Кріс повідомили

about the possibility of the Prize, I was completely floored.

про можливість отримати цю премію, я був приголомшений.

They asked me to come up with a very brief wish for humanity,

Мене попросили виступити з дуже стислою доповіддю про людяність,

no more than 50 words.

не більше 50 слів.

So I thought about it, I wrote my 50 words,

Тож я готувався і написав свої 50 слів,

and a few weeks later, Chris called and said, "Go for it."

і через кілька тижнів Кріс зателефонував зі словами: "Треба діяти".

So here is my wish:

Отже, моє бажання таке:

that you will help us

Ви допоможете нам

take everything we've learned through StoryCorps

донести все те, чому нас навчили історії StoryCorps

and bring it to the world

усьому світу,

so that anyone anywhere can easily record a meaningful interview

щоб кожен міг би з легкістю записати важливе інтерв'ю

with another human being which will then be archived for history.

з особливою для себе людиною, яке згодом буде збережено для історії.

How are we going to do that? With this.

Як ми це зробимо? За допомогою ось цього.

We're fast moving into a future where everyone in the world

Ми швидко рухаємось в майбутнє, де кожен у світі

will have access to one of these,

матиме один із цих пристроїв.

and it has powers I never could have imagined 11 years ago

І він має такі можливості, яких я не міг навіть уявити 11 років тому,

when I started StoryCorps.

коли я розпочинав StoryCorps.

It has a microphone,

Він має мікрофон.

it can tell you how to do things,

Він сам пояснює, як все працює,

and it can send audio files.

і може надсилати аудіофайли.

Those are the key ingredients.

Файли і є ключовими складовими.

So the first part of the wish is already underway.

Тож перша частина бажання вже виконується.

Over the past couple of months,

Останні кілька місяців

the team at StoryCorps has been working furiously

команда StoryCorps старанно працювала

to create an app that will bring StoryCorps out of our booths

над створенням програми, що витягне StoryCorps з кабіни,

so that it can be experienced by anyone, anywhere, anytime.

щоб кожен міг поширювати наші ідеї будь-де і будь-коли.

Remember, StoryCorps has always been two people and a facilitator

Під час запису розмов у StoryCorps завжди були присутні двоє людей і модератор,

helping them record their conversation, which is preserved forever,

який завжди надавав допомогу, і так має бути надалі.

but at this very moment,

У цей момент

we're releasing a public beta version of the StoryCorps app.

ми запускаємо загальнодоступну версію програми StoryCorps.

The app is a digital facilitator that walks you through

Ця програма і є цифровий модератор, що допоможе освоїти

the StoryCorps interview process,

процес створення інтерв'ю в StoryCorps.

helps you pick questions,

Програма допомагає ставити запитання

and gives you all the tips you need

та надає всі необхідні вам підказки

to record a meaningful StoryCorps interview,

для запису бесіди в StoryCorps,

and then with one tap upload it to our archive at the Library of Congress.

а потім завантажує всі матеріали до нашого архіву в бібліотеці Конгресу.

That's the easy part, the technology.

Все, що стосується технологій - це легка частина.

The real challenge is up to you:

Справжній виклик залежить від вас:

to take this tool and figure out how we can use it

з'ясувати, як саме ми можемо використати цей інструмент

all across America and around the world,

по всій Америці, по всьому світу.

so that instead of recording thousands of StoryCorps interviews a year,

Щоб замість записувати тисячі інтерв'ю на рік для StoryCorps,

we could potentially record tens of thousands

ми могли б записувати десятки

or hundreds of thousands

чи сотні тисяч,

or maybe even more.

а то й ще більше.

Imagine, for example, a national homework assignment

До прикладу, уявіть: національне домашнє завдання:

where every high school student studying U.S. history across the country

по всій країні, кожен студент коледжу, що вивчає історію США,

records an interview with an elder over Thanksgiving,

повинен записати інтерв'ю із найстаршим членом сім'ї.

so that in one single weekend

За одні вихідні

an entire generation of American lives and experiences are captured.

в історію потрапить ціле покоління американських життів.

(Applause)

(Оплески)

Or imagine mothers on opposite sides of a conflict somewhere in the world

Чи уявіть матерів по обидва боки військового конфлікту.

sitting down not to talk about that conflict

Вони починають говорити одна з одною, але не про конфлікт.

but to find out who they are as people,

Вони пізнають одна одну, прагнуть з'ясувати, що вони за люди,

and in doing so, begin to build bonds of trust;

будуючи, тим самим, зв'язки довіри.

or that someday it becomes a tradition all over the world

Або ж одного дня в усьому світі може з'явитися традиція

that people are honored with a StoryCorps interview

вшановувати людину, записуючи інтерв'ю для StoryCorps

on their 75th birthday;

на її 75-й день народження;

or that people in your community

або люди з вашої громади

go into retirement homes or hospitals or homeless shelters or even prisons

підуть до будинків пристарілих, лікарень, притулків чи навіть до в'язниць

armed with this app to honor the people least heard in our society

та за допомогою цією програми вшанують тих, про кого вже забули в нашому суспільстві,

and ask them who they are, what they've learned in life,

розпитають про їхнє життя, про них самих,

and how they want to be remembered.

про те, чим би вони хотіли запам'ятатись.

(Applause)

(Оплески)

Ten years ago, I recorded a StoryCorps interview with my dad

Десять років тому я записував інтерв'ю для StoryCorps з моїм батьком.

who was a psychiatrist, and became a well-known gay activist.

Він був психіатром та став відомим борцем за права геїв.

This is the picture of us at that interview.

Це наше з ним фото з того інтерв'ю.

I never thought about that recording until a couple of years ago,

Я не згадував про той запис до одного моменту пару років тому,

when my dad, who seemed to be in perfect health

коли в мого тата, який, здавалось, не мав проблем із здоров'ям

and was still seeing patients 40 hours a week,

і далі приймав пацієнтів 40 годин на тиждень,

was diagnosed with cancer.

діагностували рак.

He passed away very suddenly a few days later.

Він дуже несподівано пішов з життя через декілька днів.

It was June 28, 2012,

Це було 28 червня 2012 року,

the anniversary of the Stonewall riots.

на річницю подій в Стоунволлі.

I listened to that interview for the first time at three in the morning

Я вперше прослухав те інтерв'ю о третій ранку

on the day that he died.

в день, коли його не стало.

I have a couple of young kids at home,

У мене двійко дітлахів.

and I knew that the only way they were going to get to know this person

Я розумів, що єдиний спосіб познайомити їх з людиною,

who was such a towering figure in my life would be through that session.

яка стільки значила для мене - це записи наших з ним розмов.

I thought I couldn't believe in StoryCorps any more deeply than I did,

Думаю, що саме в той момент я найбільше вірив в StoryCorps,

but it was at that moment

і саме в ту мить

that I fully and viscerally grasped the importance of making these recordings.

підсвідомо зрозумів усю вагу тих записів.

Every day, people come up to me

Щодня до мене підходять люди

and say, "I wish I had interviewed my father or my grandmother or my brother,

зі словами: "Як би я хотів поговорити зі своїм батьком, дідусем чи братом,

but I waited too long."

та я занадто довго чекав".

Now, no one has to wait anymore.

Тепер ніхто не повинен чекати.

At this moment,

В наш час,

when so much of how we communicate is fleeting and inconsequential,

коли спілкування таке несуттєве і швидке,

join us in creating this digital archive

приєднуйтесь до нас і створімо цифровий архів

of conversations that are enduring and important.

важливих розмов.

Help us create this gift to our children,

Допоможіть нам створити подарунок нашим дітям.

this testament to who we are as human beings.

Це стане заповітом для тих, кому ми важливі.

I hope you'll help us make this wish come true.

Я сподіваюсь, ви допоможете нам втілити цю мрію.

Interview a family member, a friend or even a stranger.

Поговоріть з вашим родичем, другом чи навіть незнайомцем.

Together, we can create an archive of the wisdom of humanity,

Разом ми створимо архів мудрості та людяності.

and maybe in doing so,

Можливо, зробивши це,

we'll learn to listen a little more and shout a little less.

ми навчимось трошки більше слухати та менше кричати.

Maybe these conversations will remind us what's really important.

Можливо, ці бесіди нагадають нам, що є дійсно важливим.

And maybe, just maybe,

Та можливо ... можливо

it will help us recognize that simple truth

це допоможе усвідомити нам ту просту істину,

that every life, every single life,

що кожне життя, абсолютно кожне

matters equally and infinitely.

однаково важливе та нескінченне.

Thank you very much.

Дуже вам дякую.

(Applause)

(Оплески)

Thank you. Thank you.

Дякую. Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)