What fear can teach us | Karen Thompson Walker

Translator: Morton Bast Reviewer: Thu-Huong Ha

Перекладач: Kateryna Kozhukhar Утверджено: Hanna Leliv

One day in 1819,

Одного дня у 1819 році,

3,000 miles off the coast of Chile,

за 3 000 миль від узбережжя Чилі,

in one of the most remote regions of the Pacific Ocean,

в одному з найвіддаленіших куточків Тихого океану,

20 American sailors watched their ship flood with seawater.

20 американських моряків побачили, як їхнє судно заповнює вода.

They'd been struck by a sperm whale, which had ripped

Їхній човен протаранив кашалот,

a catastrophic hole in the ship's hull.

і в корпусі корабля утворилася величезна діра.

As their ship began to sink beneath the swells,

Коли корабель почав тонути,

the men huddled together in three small whaleboats.

моряки набились гуртом у три маленькі веслові шлюпки.

These men were 10,000 miles from home,

Вони були за 10 000 миль від домівки,

more than 1,000 miles from the nearest scrap of land.

і більш ніж за 1 000 миль від найближчого клаптика землі.

In their small boats, they carried only

До човнів вони взяли лише

rudimentary navigational equipment

найпростіше навігаційне обладнання

and limited supplies of food and water.

та мізерні запаси їжі та води.

These were the men of the whaleship Essex,

Це були моряки з китобійного судна «Ессекс»,

whose story would later inspire parts of "Moby Dick."

чия історія пізніше лягла в основу деяких частин «Мобі Діка».

Even in today's world, their situation would be really dire,

Навіть за сучасних обставин, їхня ситуація була б вкрай зловісною,

but think about how much worse it would have been then.

проте лишень подумайте, в яких умовах вони опинились в той час.

No one on land had any idea that anything had gone wrong.

Жодна душа на материку навіть і гадки не мала про лихо, що з ними трапилось.

No search party was coming to look for these men.

Жоден пошуковий загін не був направлений на їх порятунок.

So most of us have never experienced a situation

Більшість із нас ніколи не опинялася у такій жахливій ситуації,

as frightening as the one in which these sailors found themselves,

з якою стикнулись ці моряки,

but we all know what it's like to be afraid.

але всі ми знаємо як це -- боятися.

We know how fear feels,

Усі ми відчували страх,

but I'm not sure we spend enough time thinking about

але не думаю, що ми достатньо замислювалися над тим,

what our fears mean.

що означає наш страх.

As we grow up, we're often encouraged to think of fear

Коли ми підростаємо, нам часто дають настанови, що страх --

as a weakness, just another childish thing to discard

це слабкість, ще одна дитяча річ, якої варто позбутись,

like baby teeth or roller skates.

наче молочних зубів чи то роликів.

And I think it's no accident that we think this way.

Я гадаю, ми не випадково думаємо саме таким чином.

Neuroscientists have actually shown that human beings

Неврологи довели, що люди

are hard-wired to be optimists.

запрограмовані бути оптимістами.

So maybe that's why we think of fear, sometimes,

Можливо тому ми іноді дивимось на страх,

as a danger in and of itself.

як на щось небезпечне.

"Don't worry," we like to say to one another. "Don't panic."

«Не хвилюйся», -- любимо казати один одному. «Не панікуй».

In English, fear is something we conquer.

Англійською, страх -- це те, що ми перемагаємо.

It's something we fight. It's something we overcome.

Це те, із чим ми боремося. Те, що ми долаємо.

But what if we looked at fear in a fresh way?

А що, як подивитися на страх по-новому?

What if we thought of fear as an amazing act of the imagination,

Якщо розглядати страх як дивовижну дію уяви,

something that can be as profound and insightful

щось таке ж змістовне й повчальне,

as storytelling itself?

як здатність розповідати історії?

It's easiest to see this link between fear and the imagination

Найлегше прослідкувати зв'язок між страхом та уявою

in young children, whose fears are often extraordinarily vivid.

у ранньому дитинстві, коли наші страхи видаються вкрай реалістичними.

When I was a child, I lived in California,

Змалку я жила у Каліфорнії,

which is, you know, mostly a very nice place to live,

чудове місце для життя, як ви знаєте,

but for me as a child, California could also be a little scary.

але мені Каліфорнія видавалась трохи моторошною.

I remember how frightening it was to see the chandelier

Я пам'ятаю, як було лячно, коли люстра,

that hung above our dining table swing back and forth

що висіла над нашим обіднім столом, починала хитатися туди-сюди

during every minor earthquake,

під час кожного найменшого землетрусу.

and I sometimes couldn't sleep at night, terrified

Ночами мене переслідував страх,

that the Big One might strike while we were sleeping.

що почнеться страшенний землетрус, тоді як ми спимо.

And what we say about kids who have fears like that

Про дітей із страхами на кшталт цього, ми кажемо,

is that they have a vivid imagination.

що в них бурхлива уява.

But at a certain point, most of us learn

Але зазвичай більшість із нас прагнуть

to leave these kinds of visions behind and grow up.

залишити все це в минулому і подорослішати.

We learn that there are no monsters hiding under the bed,

Ми розуміємо, що під ліжком не ховаються монстри,

and not every earthquake brings buildings down.

і що не кожен землетрус здатен зруйнувати будівлі.

But maybe it's no coincidence that some of our most creative minds

Хоча, можливо не випадково найбільш творчі особистості часто

fail to leave these kinds of fears behind as adults.

ніяк не можуть позбутися таких страхів, навіть у дорослому віці.

The same incredible imaginations that produced "The Origin of Species,"

Саме творча уява створила «Походження видів»,

"Jane Eyre" and "The Remembrance of Things Past,"

«Джейн Ейр» та «У пошуках втраченого часу»,

also generated intense worries that haunted the adult lives

породивши сильні страхи, які почали переслідували вже дорослих

of Charles Darwin, Charlotte BrontĂŤ and Marcel Proust.

Чарльза Дарвіна, Шарлотту Бронте та Марселя Пруста.

So the question is, what can the rest of us learn about fear

Питання в тому, чого нас можуть навчити страхи

from visionaries and young children?

обдарованих людей та дітей?

Well let's return to the year 1819 for a moment,

Повернімося на хвильку до подій 1819 року,

to the situation facing the crew of the whaleship Essex.

до ситуації, з якою зіткнувся екіпаж китобійного судна «Ессекс».

Let's take a look at the fears that their imaginations

Проаналізуймо страхи, породжені їхньою уявою,

were generating as they drifted in the middle of the Pacific.

посеред Тихого океану.

Twenty-four hours had now passed since the capsizing of the ship.

Двадцять чотири години минуло з тої миті, як їхнє судно втрапило у цю халепу.

The time had come for the men to make a plan,

Для людей настав час виробити план,

but they had very few options.

маючи обмаль варіантів.

In his fascinating account of the disaster,

У своїй захопливій роботі, присвяченій цій трагедії,

Nathaniel Philbrick wrote that these men were just about

Натаніель Філбрік написав, що ці чоловіки були ледь не настільки

as far from land as it was possible to be anywhere on Earth.

далеко від землі, наскільки це взагалі можливо.

The men knew that the nearest islands they could reach

Вони знали, що найближчі острови, до яких можна було дістатися,

were the Marquesas Islands, 1,200 miles away.

були Маркізькі острови, і вони за 1 200 миль від них.

But they'd heard some frightening rumors.

До того ж, вони чули страшні чутки,

They'd been told that these islands,

що ці острови,

and several others nearby, were populated by cannibals.

а також кілька інших поблизу, населені канібалами.

So the men pictured coming ashore only to be murdered

Тому вони уявляли собі, що як тільки зійдуть на берег, їх одразу ж вб'ють

and eaten for dinner.

та з'їдять на вечерю.

Another possible destination was Hawaii,

Іншим можливим напрямом були Гаваї,

but given the season, the captain was afraid

але з огляду на пору року, капітан побоювався,

they'd be struck by severe storms.

що вони не доберуться туди через сильні шторми.

Now the last option was the longest, and the most difficult:

Останній шлях був найдовшим і найскладнішим:

to sail 1,500 miles due south in hopes of reaching

пройти 1 500 миль просто на південь, в надії досягти

a certain band of winds that could eventually

певного потоку вітрів, які врешті-решт могли б

push them toward the coast of South America.

допомогти їм дістатися узбережжя Південної Америки.

But they knew that the sheer length of this journey

Але вони знали, що для такої тривалої подорожі

would stretch their supplies of food and water.

їм може не вистачити запасів їжі та води.

To be eaten by cannibals, to be battered by storms,

Бути з'їденими канібалами, загинути через шторм

to starve to death before reaching land.

чи померти голодною смертю.

These were the fears that danced in the imaginations of these poor men,

Ці страхи затанцювали свій танок в уяві цих бідолашних,

and as it turned out, the fear they chose to listen to

і, як виявилось, вибір страху у їхній ситуації

would govern whether they lived or died.

був вирішальним, вибором між життям і смертю.

Now we might just as easily call these fears by a different name.

Отже ми можемо дати різні імена цим страхам.

What if instead of calling them fears,

Що якщо замість того щоб називати їх страхами,

we called them stories?

ми назвемо їх історіями?

Because that's really what fear is, if you think about it.

Насправді, якщо замислитись, страх -- це і є історія.

It's a kind of unintentional storytelling

Підсвідомий талант розповідати історії,

that we are all born knowing how to do.

наш вроджений дар.

And fears and storytelling have the same components.

Страх та вміння оповідати мають спільні складові

They have the same architecture.

та однакову структуру.

Like all stories, fears have characters.

Як і більшість оповідань, страхи мають своїх героїв.

In our fears, the characters are us.

У наших власних страхах, головні герої -- це ми.

Fears also have plots. They have beginnings and middles and ends.

Страхи також мають сюжет: зав'язку, кульмінацію та розв'язку.

You board the plane. The plane takes off. The engine fails.

Ви сідаєте на літак, він злітає, і в нього загоряється двигун.

Our fears also tend to contain imagery that can be

Наші страхи зазвичай послуговуються точнісінько такими ж

every bit as vivid as what you might find in the pages of a novel.

фігурами мовлення, що їх ви знайдете, гортаючи сторінки роману.

Picture a cannibal, human teeth

Образи канібала, зуби,

sinking into human skin,

що в'їдаються в людську плоть,

human flesh roasting over a fire.

шматки людського м'яса, що підсмажується на багатті.

Fears also have suspense.

Страхи також вміють зберігати інтригу.

If I've done my job as a storyteller today,

Я була сьогодні хорошим оповідачем,

you should be wondering what happened

вам, мабуть, цікаво, що ж трапилось

to the men of the whaleship Essex.

з моряками китобійного судна «Ессекс».

Our fears provoke in us a very similar form of suspense.

Наші страхи викликають подібну форму цікавості.

Just like all great stories, our fears focus our attention

Достоту як і усі хороші історії, наші страхи привертають увагу

on a question that is as important in life as it is in literature:

до питання, важливого як у житті, так і в літературі:

What will happen next?

що ж трапиться далі?

In other words, our fears make us think about the future.

Інакше кажучи, наші страхи спонукають нас до роздумів про майбутнє.

And humans, by the way, are the only creatures capable

До речі, люди -- єдині істоти, що здатні

of thinking about the future in this way,

розмірковувати над майбутнім у такий спосіб,

of projecting ourselves forward in time,

проектуючи себе в майбутньому часі;

and this mental time travel is just one more thing

таким чином ця подорож розуму у часі -- це ще одна спільна риса

that fears have in common with storytelling.

страху і вміння оповідати історії.

As a writer, I can tell you that a big part of writing fiction

Скажу вам як письменник: значна частина написання художньої прози --

is learning to predict how one event in a story

це процес передбачення, як одна подія

will affect all the other events,

вплине на решту подій.

and fear works in that same way.

Страх працює за таким самим принципом.

In fear, just like in fiction, one thing always leads to another.

Коли ми відчуваємо страх, так само як і в літературі, одна річ спричиняє іншу.

When I was writing my first novel, "The Age Of Miracles,"

Коли я писала свій перший роман -- «Доба дивовиж» --

I spent months trying to figure out what would happen

я місяцями намагалась зрозуміти, що ж трапиться,

if the rotation of the Earth suddenly began to slow down.

якщо Земля раптом почне обертатись повільніше.

What would happen to our days? What would happen to our crops?

Що трапиться з нашими днями? Що буде з нашим врожаєм?

What would happen to our minds?

Що буде з нашими думками?

And then it was only later that I realized how very similar

З часом я зрозуміла, що всі ці запитання

these questions were to the ones I used to ask myself

дуже нагадують ті, якими я переймалась

as a child frightened in the night.

в дитинстві, коли ночами мені було лячно.

If an earthquake strikes tonight, I used to worry,

Якщо сьогодні станеться землетрус,

what will happen to our house? What will happen to my family?

що буде з нашими домівками? Що буде з моєю родиною?

And the answer to those questions always took the form of a story.

Відповідь на ці запитання завжди приймала форму оповіді.

So if we think of our fears as more than just fears

Якщо ж ми розглядаємо наші страхи наче

but as stories, we should think of ourselves

оповідки, нам варто почати розглядати себе

as the authors of those stories.

як авторів цих оповідок.

But just as importantly, we need to think of ourselves

Не менш важливо також розглядати самих себе

as the readers of our fears, and how we choose

як читачів наших страхів, адже те, як ми обираємо

to read our fears can have a profound effect on our lives.

собі певний страх, може мати важливий вплив на наше життя.

Now, some of us naturally read our fears more closely than others.

Дехто «читає» власні страхи уважніше за інших.

I read about a study recently of successful entrepreneurs,

Я читала нещодавнє дослідження про успішних підприємців,

and the author found that these people shared a habit

де автор дійшов до висновку, що у всіх успішних людей є одна спільна звичка,

that he called "productive paranoia," which meant that

яку він охрестив «продуктивна параноя», що по суті означало,

these people, instead of dismissing their fears,

що всі ці люди не намагались позбутись власних страхів,

these people read them closely, they studied them,

а уважно вивчали їх та дослуховувались до них,

and then they translated that fear into preparation and action.

щоб використати їх для підготовки та дії.

So that way, if their worst fears came true,

Таким чином, навіть якщо їхнє найгірше жахіття здійсниться,

their businesses were ready.

вони будуть готові до цього.

And sometimes, of course, our worst fears do come true.

Звичайно, іноді наші найгірші страхи таки справджуються.

That's one of the things that is so extraordinary about fear.

Це одна з надзвичайних особливостей нашого страху.

Once in a while, our fears can predict the future.

Вряди-годи наші страхи можуть передбачити майбутнє.

But we can't possibly prepare for all of the fears

Але ж ми можемо бути озброєні проти всіх страхів,

that our imaginations concoct.

що є витвором нашої уяви.

So how can we tell the difference between

Яким чином ми можемо розмежувати

the fears worth listening to and all the others?

страхи, до яких варто дослуховуватись?

I think the end of the story of the whaleship Essex

Гадаю, кінцівка історії з китобійним судном «Ессекс»

offers an illuminating, if tragic, example.

буде досить показовою, хоча й трагічною.

After much deliberation, the men finally made a decision.

Після непростих роздумів, вони, врешті, визначились.

Terrified of cannibals, they decided to forgo the closest islands

Побоюючись канібалів, вони відкинули варіант висадки на ближніх островах,

and instead embarked on the longer

натомість наважились на довший

and much more difficult route to South America.

та складніший шлях до Південної Америки.

After more than two months at sea, the men ran out of food

Понад два місяці у морі, вони спустошили всі запаси їжі,

as they knew they might,

так як вони і передбачали,

and they were still quite far from land.

та все ж вони були занадто далеко від землі.

When the last of the survivors were finally picked up

На момент порятунку останніх вцілілих, яких підібрали

by two passing ships, less than half of the men were left alive,

мимохідні кораблі, менш як половина моряків залишилась в живих,

and some of them had resorted to their own form of cannibalism.

так як дехто з них вдався до власної форми канібалізму.

Herman Melville, who used this story as research for "Moby Dick,"

Герман Мелвілл, який використав цей випадок під час роботи над «Мобі Діком»,

wrote years later, and from dry land, quote,

згодом написав, і вже з суходолу, цитую:

"All the sufferings of these miserable men of the Essex

«Дуже ймовірно, що ці бідолахи з «Ессексу» могли б уникнути

might in all human probability have been avoided

своїх жахливих поневірянь,

had they, immediately after leaving the wreck,

якби ж тільки одразу після катастрофи

steered straight for Tahiti.

вони попрямували прямісінько до Таїті.

But," as Melville put it, "they dreaded cannibals."

«На жаль», -- як зазначив Мелвілл -- «вони боялись канібалів».

So the question is, why did these men dread cannibals

Питання в тому, чому ж ці люди боялись канібалів

so much more than the extreme likelihood of starvation?

значно більше, ніж померти від голоду?

Why were they swayed by one story

Чого ж вони так вірили в одну історію,

so much more than the other?

відкидаючи іншу?

Looked at from this angle,

З такого ракурсу важливим було,

theirs becomes a story about reading.

як вони зможуть прочитати історію.

The novelist Vladimir Nabokov said that the best reader

Владімір Набоков колись сказав, що найкращий читач

has a combination of two very different temperaments,

поєднує у собі дві різні якості:

the artistic and the scientific.

художника та науковця.

A good reader has an artist's passion,

У хорошого читача є запал художника,

a willingness to get caught up in the story,

жага поринути в розповідь,

but just as importantly, the readers also needs

проте не менш важливо, щоб в читача був

the coolness of judgment of a scientist,

холодний розум науковця,

which acts to temper and complicate

який стане гартувати та ускладнювати

the reader's intuitive reactions to the story.

інтуїтивну реакцію читача на розповідь.

As we've seen, the men of the Essex had no trouble with the artistic part.

Як ми побачили, у моряків з «Ессексу» не було жодних проблем з роллю художника.

They dreamed up a variety of horrifying scenarios.

Вони нафантазували вдосталь жахітть.

The problem was that they listened to the wrong story.

Проблема ж в тому, що вони дослухались не до потрібної історії.

Of all the narratives their fears wrote,

З усіх оповідок, написаних їхніми страхами,

they responded only to the most lurid, the most vivid,

вони надали перевагу найбільш моторошній, найбільш колоритній,

the one that was easiest for their imaginations to picture:

що найлегше піддавалась обробці їхньою уявою:

cannibals.

канібали.

But perhaps if they'd been able to read their fears

Проте ймовірно, якби вони прочитали власні страхи

more like a scientist, with more coolness of judgment,

тверезо, наче науковці,

they would have listened instead to the less violent

вони б дослухались, натомість, до менш жорстокої,

but the more likely tale, the story of starvation,

проте вірогіднішої історії з голодуванням,

and headed for Tahiti, just as Melville's sad commentary suggests.

та рушили б до Таїті, точнісінько як і зауважив Мелвілл.

And maybe if we all tried to read our fears,

Можливо, якби усі ми спробували читати власні страхи,

we too would be less often swayed

то рідше би піддавались впливу

by the most salacious among them.

найбільш яскравих із них.

Maybe then we'd spend less time worrying about

Можливо, ми б рідше переймались

serial killers and plane crashes,

серійними вбивцями та аваріями літаків,

and more time concerned with the subtler

звертаючи увагу на менш помітні

and slower disasters we face:

та повільніші біди:

the silent buildup of plaque in our arteries,

мовчазний розвиток бляшанок у наших артеріях

the gradual changes in our climate.

чи кліматичні зміни.

Just as the most nuanced stories in literature are often the richest,

Так само як найвитонченіші історії в літературі є часто найцікавішими,

so too might our subtlest fears be the truest.

так і наші непомітні страхи можуть виявитись найбільш правдивими.

Read in the right way, our fears are an amazing gift

Читайте правильно, страхи -- це вражаючий дар

of the imagination, a kind of everyday clairvoyance,

нашої уяви, такий собі вид ясновидіння,

a way of glimpsing what might be the future

здатність зазирнути в майбутнє,

when there's still time to influence how that future will play out.

коли все ще є час вплинути на розвиток подій у ньому.

Properly read, our fears can offer us something as precious

Читайте уважно, і страхи дадуть нам не менше ніж

as our favorite works of literature:

наші улюблені літературні твори:

a little wisdom, a bit of insight

трішки мудрості, краплину прозріння

and a version of that most elusive thing --

та своєрідну версію найбільш недосяжної речі --

the truth.

істини.

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)