The clues to a great story | Andrew Stanton | TED

Перекладач: Sandra Alekseeva Утверджено: Мирослава Кругляк

A tourist is backpacking

Один турист

through the highlands of Scotland,

подорожує нагір'ями Шотландії

and he stops at a pub to get a drink.

і заходить до пабу чогось випити.

And the only people in there is a bartender

У пабі немає нікого, окрім бармена

and an old man nursing a beer.

та стариганя, що потягує пиво.

And he orders a pint, and they sit in silence for a while.

Замовляє він пиво, і спочатку всі мовчать.

And suddenly the old man turns to him and goes,

Та от старий повертається до нього і каже:

"You see this bar?

"Бачите цей бар?

I built this bar with my bare hands

Я його власними руками побудував

from the finest wood in the county.

з найліпшої у графстві деревини.

Gave it more love and care than my own child.

Віддав йому більше любові, ніж рідній дитині.

But do they call me MacGregor the bar builder? No."

Думаєте, мене тепер звуть "МакГрегор, що побудував бар"? Ні".

Points out the window.

Показує за вікно.

"You see that stone wall out there?

"Бачите он ту кам'яну стіну?

I built that stone wall with my bare hands.

Я оцими руками ту стіну збудував.

Found every stone, placed them just so through the rain and the cold.

Кожен камінчик відбирав, складав гарненько і в сніг, і в дощ.

But do they call me MacGregor the stone wall builder? No."

Та чи ж мене тепер кличуть "МакГрегор, що збудував стіну"? Ні".

Points out the window.

Вказує за вікно.

"You see that pier on the lake out there?

"Бачите той причал на озері?

I built that pier with my bare hands.

Я збудував той причал власноруч.

Drove the pilings against the tide of the sand, plank by plank.

Вганяв ті палі в мокрий пісок, дошку до дошки складав.

But do they call me MacGregor the pier builder? No.

Але чи ж кличуть мене тепер "МакГрегор, що збудував причал"? Ні.

But you fuck one goat ... "

Але варто одненькому цапові напхати..."

(Laughter)

(Сміх)

Storytelling --

Мистецтво оповідання історій...

(Laughter)

(Сміх)

is joke telling.

це мистецтво розповідати жарти.

It's knowing your punchline,

Це означає знати, яка у вас кульмінація,

your ending,

яке закінчення,

knowing that everything you're saying, from the first sentence to the last,

знати, що все, що ви скажете, від першого до останнього речення,

is leading to a singular goal,

веде до єдиної мети

and ideally confirming some truth

і, в ідеалі, підтверджує якусь істину,

that deepens our understandings

котра поглиблює наше розуміння того,

of who we are as human beings.

хто ми є як людські істоти.

We all love stories.

Всі ми любимо історії.

We're born for them.

Ми для них і народжуємось.

Stories affirm who we are.

Історії роблять нас тими, хто ми є.

We all want affirmations that our lives have meaning.

Всі ми хочемо доказів, що життя має сенс.

And nothing does a greater affirmation

І ніщо не дає кращого підтвердження,

than when we connect through stories.

ніж зв'язок через історії.

It can cross the barriers of time,

Вони можуть здолати час,

past, present and future,

минуле, теперішнє і майбутнє,

and allow us to experience

і дозволити нам відчути,

the similarities between ourselves

що є спільного між нами,

and through others, real and imagined.

справжніми та вигаданими.

The children's television host Mr. Rogers

Ведучий дитячого каналу пан Роджерс

always carried in his wallet

завжди носив у гаманці

a quote from a social worker

цитату одного соціального працівника,

that said, "Frankly, there isn't anyone you couldn't learn to love

котрий сказав: "Правду кажучи, полюбити можна будь-кого,

once you've heard their story."

достатньо почути його історію".

And the way I like to interpret that

Мені подобається трактувати це

is probably the greatest story commandment,

як чи не найважливішу заповідь оповідача,

which is "Make me care" --

а саме: "Змусь мене співпереживати".

please, emotionally,

Будь ласка — емоційно,

intellectually, aesthetically,

розумово, естетично — як хочеш,

just make me care.

але змусь мене співпереживати.

We all know what it's like to not care.

Всі ми знаємо, що таке байдужість.

You've gone through hundreds of TV channels,

Ти промотуєш сотні ТВ-каналів,

just switching channel after channel,

просто перемикаєш один за одним,

and then suddenly you actually stop on one.

поки зрештою не зупиняєшся на одному.

It's already halfway over,

Це вже далеко не початок,

but something's caught you and you're drawn in and you care.

але щось таки тебе зачепило, і затягнуло, і тобі не все одно.

That's not by chance,

Це не випадок,

that's by design.

це задум.

So it got me thinking, what if I told you my history was story,

І от я замислився: що, як я вам розповім своє життя як історію —

how I was born for it,

як я народився для цього,

how I learned along the way this subject matter?

як я поступово вивчав цей предмет?

And to make it more interesting,

А щоб було ще цікавіше,

we'll start from the ending

почнімо з кінця

and we'll go to the beginning.

і поволі дійдемо до початку.

And so if I were going to give you the ending of this story,

Отже, якщо б я починав оповідати цю історію від кінця,

it would go something like this:

вийшло би приблизно так:

And that's what ultimately led me

І саме тому я прийшов сюди,

to speaking to you here at TED

на TED, розповісти вам

about story.

про історії.

And the most current story lesson that I've had

Найсвіжіший урок щодо історій я отримав,

was completing the film I've just done

працюючи над стрічкою,

this year in 2012.

котру закінчив у 2012 році.

The film is "John Carter." It's based on a book called "The Princess of Mars,"

Це стрічка "Джон Картер", заснована на книзі "Принцеса Марса",

which was written by Edgar Rice Burroughs.

яку написав Едгар Райс Барроуз.

And Edgar Rice Burroughs actually put himself

Едгар Райс Барроуз ввів себе

as a character inside this movie, and as the narrator.

в неї як героя та як оповідача.

And he's summoned by his rich uncle, John Carter, to his mansion

Багатий дядько Джон Картер кличе його до свого маєтку

with a telegram saying, "See me at once."

телеграмою: "Негайно приїжджай".

But once he gets there,

Але коли він приїхав,

he's found out that his uncle has mysteriously passed away

то з'ясовує, що дядько його помер за таємничих обставин

and been entombed in a mausoleum on the property.

і був похований у мавзолеї біля маєтку.

(Video) Butler: You won't find a keyhole.

(Відео) Дворецький: Замка ви не знайдете.

Thing only opens from the inside.

Відчиняється він лише зсередини.

He insisted,

Таке було його бажання:

no embalming, no open coffin,

ніякого бальзамування, чи відкритої труни,

no funeral.

чи похорону.

You don't acquire the kind of wealth your uncle commanded

Таких статків, як у вашого дядька,

by being like the rest of us, huh?

не заробиш, якщо чинитимеш, як усі решта, га?

Come, let's go inside.

Ходімо всередину.

AS: What this scene is doing, and it did in the book,

ЕС: Що ця сцена робить у фільмі й у книзі?

is it's fundamentally making a promise.

По суті, вона обіцяє.

It's making a promise to you

Обіцяє вам, що історія зрештою приведе вас

that this story will lead somewhere that's worth your time.

до чогось, вартого вашого часу.

And that's what all good stories should do at the beginning, is they should give you a promise.

Саме це і мають робити від початку всі гарні історії — обіцяти.

You could do it an infinite amount of ways.

Цього можна досягти безліччю засобів.

Sometimes it's as simple as "Once upon a time ... "

Іноді досить простого "Колись у далеку давнину..."

These Carter books always had Edgar Rice Burroughs as a narrator in it.

Ці книжки про Картера завжди мали оповідача — Едгара Барроуза.

And I always thought it was such a fantastic device.

І я завжди вважав це чудовим засобом.

It's like a guy inviting you around the campfire,

Так, ніби хтось запрошує вас до багаття,

or somebody in a bar saying, "Here, let me tell you a story.

чи хтось у барі каже: "Слухай, дай-но розповім тобі дещо.

It didn't happen to me, it happened to somebody else,

Це трапилось не зі мною, а з кимось іншим,

but it's going to be worth your time."

але ти не пожалкуєш".

A well told promise

Добре подана обіцянка

is like a pebble being pulled back in a slingshot

схожа на камінчик у натягнутій рогатці

and propels you forward through the story

і просуває вас вперед крізь історію

to the end.

до самого кінця.

In 2008,

У 2008 році

I pushed all the theories that I had on story at the time

я посунув кордони розуміння усіх відомих мені тоді

to the limits of my understanding on this project.

теорій оповідання для цього проєкту.

(Video) (Mechanical Sounds)

(Відео) (Механічні звуки)

♫ And that is all ♫

♫ І саме це ♫

♫ that love's about ♫

♫ і є любов ♫

♫ And we'll recall ♫

♫ Час вийде -- ♫

♫ when time runs out ♫

♫ ми згадаєм знов, ♫

♫ That it only ♫

♫ Що тільки мить... ♫

(Laughter)

(Сміх)

AS: Storytelling without dialogue.

ЕС: Оповідання без діалогу.

It's the purest form of cinematic storytelling.

Це найчистіша форма оповіді в кіно.

It's the most inclusive approach you can take.

Найінклюзивніший підхід з усіх можливих.

It confirmed something I really had a hunch on,

Він підтвердив те, що я лише відчував:

is that the audience

насправді глядачі

actually wants to work for their meal.

бажають докладати зусиль.

They just don't want to know that they're doing that.

Вони тільки не хочуть знати, що роблять це.

That's your job as a storyteller,

Ваше завдання як оповідача —

is to hide the fact

приховати той факт,

that you're making them work for their meal.

що вони докладають зусиль.

We're born problem solvers.

Ми природжені вирішувати задачі.

We're compelled to deduce

Ми маємо схильність робити висновки

and to deduct,

і прораховувати,

because that's what we do in real life.

адже саме цим займаємося все життя.

It's this well-organized absence of information

Нас приваблює саме цей добре організований

that draws us in.

брак інформації.

There's a reason that we're all attracted to an infant or a puppy.

В тому, що нас тягне до дітей та щенят, є причина.

It's not just that they're damn cute;

Справа не лише в тому, що вони збіса милі.

it's because they can't completely express

Справа в тому, що вони не можуть до кінця висловити

what they're thinking and what their intentions are.

свої думки та наміри.

And it's like a magnet.

І це як магніт.

We can't stop ourselves

Ми не можемо втриматися,

from wanting to complete the sentence and fill it in.

щоб не завершити речення.

I first started

Вперше я почав насправді розуміти

really understanding this storytelling device

цей засіб оповідання, коли працював

when I was writing with Bob Peterson on "Finding Nemo."

з Бобом Петерсоном над "У пошуках Немо".

And we would call this the unifying theory of two plus two.

Ми це називали об'єднавчою теорією "два плюс два"

Make the audience put things together.

Нехай глядачі самі складають.

Don't give them four,

Не давайте їм одразу "чотири",

give them two plus two.

дайте їм "два плюс два".

The elements you provide and the order you place them in

Від того, які ви пропонуєте елементи та в якому порядку,

is crucial to whether you succeed or fail at engaging the audience.

залежить, чи вдасться вам зацікавити глядача, чи ні.

Editors and screenwriters have known this all along.

Редактори та сценаристи завжди це знали.

It's the invisible application

Це невидима нитка,

that holds our attention to story.

що утримує нашу увагу на історії.

I don't mean to make it sound

Я не намагаюся сказати,

like this is an actual exact science, it's not.

що це якась точна наука, ні.

That's what's so special about stories,

Цим історії такі особливі,

they're not a widget, they aren't exact.

вони не є чимось механічним, точним.

Stories are inevitable, if they're good,

Гарно розказана історія є неминучою,

but they're not predictable.

але вона не є передбачуваною.

I took a seminar in this year

Цього року я відвідав семінар

with an acting teacher named Judith Weston.

із викладачкою акторської майстерності Джудіт Вестон.

And I learned a key insight to character.

Там я отримав важливе розуміння персонажа.

She believed that all well-drawn characters

Вона вважає, що всі добре прописані персонажі

have a spine.

мають серцевину.

And the idea is that the character has an inner motor,

Персонаж, каже вона, має внутрішній двигун,

a dominant, unconscious goal that they're striving for,

домінуючу несвідому мету, до якої він іде,

an itch that they can't scratch.

жагу, яку він не може втамувати.

She gave a wonderful example of Michael Corleone,

Як приклад, вона навела Майкла Корлеоне,

Al Pacino's character in "The Godfather,"

персонаж Аль Пачіно у "Хрещеному батьку",

and that probably his spine

чиєю серцевиною, мабуть,

was to please his father.

було бажання догодити батькові.

And it's something that always drove all his choices.

Саме це завжди мотивувало його вибір.

Even after his father died,

Навіть після батькової смерті

he was still trying to scratch that itch.

він все одно намагався втамувати ту жагу.

I took to this like a duck to water.

Тут я відчув себе, як риба у воді.

Wall-E's was to find the beauty.

Волл-І хотів віднайти красу.

Marlin's, the father in "Finding Nemo,"

Марлін, батько з "У пошуках Немо",

was to prevent harm.

бажав відвернути лихо.

And Woody's was to do what was best for his child.

Вуді ж силувався зробити якнайкраще для його дитини.

And these spines don't always drive you to make the best choices.

І така серцевина не завжди спонукає до найліпшого вибору.

Sometimes you can make some horrible choices with them.

Інколи вона штовхає до жахливого вибору.

I'm really blessed to be a parent,

Мені дуже пощастило бути батьком,

and watching my children grow, I really firmly believe

і, спостерігаючи за тим, як ростуть мої діти, я переконався:

that you're born with a temperament and you're wired a certain way,

ми народжені з певним темпераментом, і влаштовані певним чином,

and you don't have any say about it,

від нашого вибору це не залежить,

and there's no changing it.

і змінити це нам несила.

All you can do is learn to recognize it

Можна лише призвичаїтися

and own it.

і користуватися.

And some of us are born with temperaments that are positive,

Хтось народжується з позитивним

some are negative.

темпераментом, інші — з негативним.

But a major threshold is passed

Ми переступаємо важливий рубіж,

when you mature enough

коли ми стаємо достатньо дорослими,

to acknowledge what drives you

аби визнати, що ж нами керує,

and to take the wheel and steer it.

і самотужки стати до стерна.

As parents, you're always learning who your children are.

Батьки завжди відкривають, хто такі їхні діти.

They're learning who they are.

І діти відкривають, хто вони є.

And you're still learning who you are.

І ви все ще дізнаєтеся про самих себе.

So we're all learning all the time.

Тобто, всі ми постійно вчимося.

And that's why change is fundamental in story.

Саме тому історія так конче потребує змін.

If things go static, stories die,

Якщо нічого не рухається, історія помирає,

because life is never static.

адже життя ніколи не стоїть на місці.

In 1998,

В 1998 році я дописав

I had finished writing "Toy Story" and "A Bug's Life"

"Історію іграшок" та "Життя комах".

and I was completely hooked on screenwriting.

Робота сценариста мене цілком захопила.

So I wanted to become much better at it and learn anything I could.

Тому я хотів робити її ще краще і навчитися всього, що можливо.

So I researched everything I possibly could.

Тож я почав досліджувати все, що тільки міг.

And I finally came across this fantastic quote

І зрештою натрапив на цю неймовірну цитату

by a British playwright, William Archer:

британського драматурга Вільяма Арчера:

"Drama is anticipation

"Драма є передчуттям,

mingled with uncertainty."

перемішаним із непевністю".

It's an incredibly insightful definition.

Надзвичайно глибоке визначення.

When you're telling a story,

Оповідаючи історію,

have you constructed anticipation?

чи вибудували ви це передчуття?

In the short-term, have you made me want to know

У першій перспективі — чи зробили ви так,

what will happen next?

аби мені хотілося знати, що буде далі?

But more importantly,

Але найважливіше —

have you made me want to know

чи змусили ви мене схотіти дізнатись,

how it will all conclude in the long-term?

чим зрештою усе це закінчиться?

Have you constructed honest conflicts

Чи вибудували ви чесні конфлікти,

with truth that creates doubt

так, щоб вони породжували щирі сумніви,

in what the outcome might be?

до чого ж усе це може призвести?

An example would be in "Finding Nemo,"

Ось приклад із "У пошуках Немо":

in the short tension, you were always worried,

на поверхні ви постійно переймаєтесь

would Dory's short-term memory

через Дорі: чи не забуде вона про те,

make her forget whatever she was being told by Marlin.

що їй каже Марлін, через розлад пам'яті.

But under that was this global tension

Але глибше лежить глобальна тривога:

of will we ever find Nemo

чи знайдемо ми колись Немо

in this huge, vast ocean?

у цьому величезному океані?

In our earliest days at Pixar,

На початку нашої роботи в Піксар,

before we truly understood the invisible workings of story,

перш ніж ми насправді зрозуміли усі невидимі механізми оповіді,

we were simply a group of guys just going on our gut, going on our instincts.

ми були лише хлопцями, що йдуть за шостим чуттям, інстинктом.

And it's interesting to see

І цікаво бачити,

how that led us places

як воно привело нас

that were actually pretty good.

до дійсно непоганих результатів.

You've got to remember that in this time of year,

Не забувайте, що в ті часи,

1993,

в 1993-му,

what was considered a successful animated picture

успішними анімаційними стрічками вважалися

was "The Little Mermaid," "Beauty and the Beast,"

"Русалонька", "Красуня та чудовисько",

"Aladdin," "Lion King."

"Аладдін", "Король Лев".

So when we pitched "Toy Story" to Tom Hanks for the first time,

Тож коли ми вперше запропонували Тому Генксу роль

he walked in and he said,

в "Історії Іграшок", він запитав:

"You don't want me to sing, do you?"

"Мені ж не доведеться співати, правда?"

And I thought that epitomized perfectly

Ці слова, як на мене — чудове втілення

what everybody thought animation had to be at the time.

того, як саме тоді уявляли мультфільми.

But we really wanted to prove

Але ми дуже хотіли довести,

that you could tell stories completely different in animation.

що в анімації можна розповідати історії геть по-іншому.

We didn't have any influence then,

Ніхто на нас тоді не впливав,

so we had a little secret list of rules

тому ми розробили таємний перелік правил,

that we kept to ourselves.

який нікому не показували.

And they were: No songs,

Ось цей перелік: жодних пісень,

no "I want" moment,

жодних моментів типу "я бажаю",

no happy village,

жодних веселих селищ,

no love story.

жодної любовної лінії.

And the irony is that, in the first year,

Іронія полягає в тому, що в перший рік

our story was not working at all

наша історія взагалі не працювала,

and Disney was panicking.

і в Діснеї починали панікувати.

So they privately got advice

Тому вони приватно проконсультувалися

from a famous lyricist, who I won't name,

з відомим піснярем, якого я не називатиму,

and he faxed them some suggestions.

і той надіслав їм кілька пропозицій.

And we got a hold of that fax.

Ми той факс отримали.

And the fax said,

Там ішлося про те,

there should be songs,

що потрібні пісні,

there should be an "I want" song,

потрібна пісня типу "я бажаю",

there should be a happy village song,

потрібна пісня у веселому селищі,

there should be a love story

потрібна любовна лінія,

and there should be a villain.

і потрібен лиходій.

And thank goodness

Але, дякувати небу,

we were just too young, rebellious and contrarian at the time.

ми тоді були надто молодими та бунтівними білими воронами.

That just gave us more determination

Це лише додало нам рішучості довести,

to prove that you could build a better story.

що можна побудувати кращу історію.

And a year after that, we did conquer it.

А рік потому нам це вдалося.

And it just went to prove

Це ще раз доводить,

that storytelling has guidelines,

що мистецтво оповідання має принципи,

not hard, fast rules.

але не жорстко встановлені правила.

Another fundamental thing we learned

Інша істотна річ, якої ми навчилися,

was about liking your main character.

стосується симпатії до головного героя.

And we had naively thought,

Ми наївно думали, що оскільки Вуді

well Woody in "Toy Story" has to become selfless at the end,

в кінці "Історії іграшок" має стати

so you've got to start from someplace.

безкорисливим, то треба звідкись починати.

So let's make him selfish. And this is what you get.

Тож зробімо його корисливим. І отримали таке.

(Voice Over) Woody: What do you think you're doing?

(Голос за кадром) Вуді: Ви що це робите?

Off the bed.

Геть із ліжка!

Hey, off the bed!

Ну ж бо, геть!

Mr. Potato Head: You going to make us, Woody?

Картоплина: Ти що ж, Вуді, примусиш нас?

Woody: No, he is.

Вуді: Не я, а він.

Slinky? Slink ... Slinky!

Жилко? Жил...Жилко!

Get up here and do your job.

Ану, йди сюди і роби своє діло.

Are you deaf?

Не чуєш, чи що?

I said, take care of them.

Розберись із ними, кажу.

Slinky: I'm sorry, Woody,

Жилка: Пробач, Вуді,

but I have to agree with them.

але я маю з ними погодитись.

I don't think what you did was right.

Думаю, ти негарно вчинив.

Woody: What? Am I hearing correctly?

Вуді: Що? Чи мені не почулося?

You don't think I was right?

Думаєш, я був неправий?

Who said your job was to think, Spring Wiener?

Хто тобі сказав, що твоя робота думати, сосиско?

AS: So how do you make a selfish character likable?

ЕС: Як героя-егоїста зробити симпатичним?

We realized, you can make him kind,

Ми розуміли, що можна зробити його добрим,

generous, funny, considerate,

щедрим, кумедним, турботливим,

as long as one condition is met for him,

якщо тільки виконується єдина умова:

is that he stays the top toy.

він лишається головною іграшкою.

And that's what it really is,

І от власне в цьому вся справа,

is that we all live life conditionally.

ми живемо за певних умов.

We're all willing to play by the rules and follow things along,

Всі ми готові слідувати правилам,

as long as certain conditions are met.

доки виконуються певні умови.

After that, all bets are off.

Якщо ні — угода скасовується.

And before I'd even decided to make storytelling my career,

Задовго до мого рішення зробити з оповідання історій кар'єру,

I can now see key things that happened in my youth

в моїй юності відбулися певні

that really sort of opened my eyes

ключові речі, які ніби розкрили мені очі

to certain things about story.

на деякі аспекти історії.

In 1986, I truly understood the notion

У 1986 році я насправді зрозумів,

of story having a theme.

що історія має тему.

And that was the year that they restored and re-released

Того року відновили і знову випустили в прокат

"Lawrence of Arabia."

"Лоуренса Аравійського".

And I saw that thing seven times in one month.

І я його передивився разів сім за місяць.

I couldn't get enough of it.

Ніяк не міг надивитися.

I could just tell there was a grand design under it --

Я відчував, що там, в глибині, в кожному кадрі,

in every shot, every scene, every line.

кожній репліці, криється великий задум.

Yet, on the surface it just seemed

Але зовні все скидалося на просту

to be depicting his historical lineage

послідовну розповідь

of what went on.

про події.

Yet, there was something more being said. What exactly was it?

Так, було там ще дещо. Але що саме?

And it wasn't until, on one of my later viewings,

Завісу було піднято тільки пізніше,

that the veil was lifted

під час одного з переглядів,

and it was in a scene where he's walked across the Sinai Desert

у сцені, де він іде Синайською пустелею

and he's reached the Suez Canal,

і виходить до Суецького каналу.

and I suddenly got it.

Тоді я раптом зрозумів.

(Video) Boy: Hey! Hey! Hey! Hey!

(відео) Хлопець: Гей-гей-гей-гей!

Cyclist: Who are you?

Хто ти є?

Who are you?

Хто ти є?

AS: That was the theme: Who are you?

ЕС: Оце і була тема — хто ти є?

Here were all these seemingly disparate

І от назовні — всі ці, здавалося б,

events and dialogues

розрізнені події та діалоги,

that just were chronologically telling the history of him,

які просто хронологічно викладають його історію,

but underneath it was a constant,

а під цим — константа,

a guideline, a road map.

головний курс, дорожна мапа.

Everything Lawrence did in that movie

Усе, що робив у цьому фільмі Лоуренс,

was an attempt for him to figure out where his place was in the world.

було спробою з'ясувати, де ж саме його місце у світі.

A strong theme is always running through

Сильна тема завжди протинає наскрізь

a well-told story.

добре розказану історію.

When I was five,

Коли мені було п'ять років,

I was introduced to possibly the most major ingredient

мене познайомили з чи не найголовнішим складником,

that I feel a story should have,

який має бути присутній в кожній історії,

but is rarely invoked.

але ним так часто нехтують.

And this is what my mother took me to when I was five.

Ось куди повела мене мати у п'ять років.

(Video) Thumper: Come on. It's all right.

(Відео) Топотун: Ходи, все гаразд.

Look.

Дивись.

The water's stiff.

Вода застигла.

Bambi: Yippee!

Бембі: Егеге-е-е-ей!

Thumper: Some fun,

Топотун: Оце розвага,

huh, Bambi?

правда, Бембі?

Come on. Get up.

Давай, підводься.

Like this.

Отак.

Ha ha. No, no, no.

Ха-ха! Ні, ні, ні.

AS: I walked out of there

ЕС: Звідти я вийшов

wide-eyed with wonder.

з відчуттям дива.

And that's what I think the magic ingredient is,

І саме це, як на мене,

the secret sauce,

і є чарівний компонент, таємна приправа:

is can you invoke wonder.

вміння викликати подив.

Wonder is honest, it's completely innocent.

Подив чесний, абсолютно невинний.

It can't be artificially evoked.

Створити штучно його неможливо.

For me, there's no greater ability

Найдивовижніший талант, як на мене,

than the gift of another human being giving you that feeling --

це вміння викликати в іншої людини таке відчуття,

to hold them still just for a brief moment in their day

що змусить її затриматися на хвилю

and have them surrender to wonder.

і піддатися диву.

When it's tapped, the affirmation of being alive,

Торкніться його — і життєствердження

it reaches you almost to a cellular level.

проникне всередину кожної вашої клітини.

And when an artist does that to another artist,

А як один митець робить це з іншим митцем,

it's like you're compelled to pass it on.

той може лише передати це диво далі.

It's like a dormant command

Воно як прихована команда,

that suddenly is activated in you, like a call to Devil's Tower.

яка раптом активується всередині вас, як поклик до Вежі Диявола.

Do unto others what's been done to you.

Чиніть з іншими так само, як було вчинено з вами.

The best stories infuse wonder.

Найкращі історії пробуджують подив.

When I was four years old,

У мене є яскравий спогад, як в чотири роки

I have a vivid memory

я знайшов дві крапки шрамів на щиколотці

of finding two pinpoint scars on my ankle

та запитав у батька, звідки вони.

and asking my dad what they were.

Батько відповів, що точно таку

And he said I had a matching pair like that on my head,

пару шрамів я маю на голові,

but I couldn't see them because of my hair.

але їх не видно через волосся.

And he explained that when I was born,

Він пояснив, що коли я народився,

I was born premature,

це сталося передчасно —

that I came out much too early,

я вийшов зарано,

and I wasn't fully baked;

тому був ще не цілком готовий.

I was very, very sick.

Я був дуже, дуже хворий.

And when the doctor took a look at this yellow kid with black teeth,

Коли лікар поглянув на того жовтавого малого з чорними зубами,

he looked straight at my mom and said,

він подивився просто в очі моїй матері

"He's not going to live."

і сказав: "Він не житиме".

And I was in the hospital for months.

Я пролежав у лікарні кілька місяців.

And many blood transfusions later,

І після численних переливань крові

I lived,

я видужав,

and that made me special.

і це зробило мене особливим.

I don't know if I really believe that.

Не знаю, чи я насправді повірив у це.

I don't know if my parents really believe that,

Не знаю, чи вірили в це мої батьки.

but I didn't want to prove them wrong.

Але я не хотів їх підводити.

Whatever I ended up being good at,

Чим би я не займався, я прагнув це робити якнайкраще,

I would strive to be worthy of the second chance I was given.

я хотів бути достойним даного мені другого шансу.

(Video) (Crying)

(Відео) (Плач)

Marlin: There, there, there.

Марлін: Ну, ну, все.

It's okay, daddy's here.

Все гаразд, тато поруч.

Daddy's got you.

Тато з тобою.

I promise,

Я обіцяю, що ніколи не дозволю,

I will never let anything happen to you, Nemo.

аби з тобою щось трапилося, Немо.

AS: And that's the first story lesson I ever learned.

ЕС: Це і є перше правило оповідання, яке я дізнався.

Use what you know. Draw from it.

Використовуй те, що знаєш. Черпай з нього.

It doesn't always mean plot or fact.

Це не завжди означає певний сюжет чи факт.

It means capturing a truth from your experiencing it,

Це означає вловити правду, котру пережив,

expressing values you personally feel

виразити цінності,

deep down in your core.

котрі сам відчуваєш в своєму серці.

And that's what ultimately led me to speaking to you

І от саме це зрештою привело мене сюди,

here at TEDTalk today.

говорити з вами на TEDtalk.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)