My son was a Columbine shooter. This is my story | Sue Klebold | TED

Перекладач: Svitlana Dulyuk Утверджено: Khrystyna Romashko

The last time I heard my son's voice

Останній раз я чула голос свого сина,

was when he walked out the front door

коли він вийшов через парадні двері,

on his way to school.

прямуючи в школу.

He called out one word in the darkness:

Він кинув одне слово в темряві:

"Bye."

"Прощавай".

It was April 20, 1999.

Це було 20 квітня 1999 року.

Later that morning, at Columbine High School,

Пізніше того ж ранку, у старшій школі "Колумбайн",

my son Dylan and his friend Eric

мій син Ділан і його друг Ерік

killed 12 students and a teacher

вбили 12 учнів і 1 вчителя

and wounded more than 20 others before taking their own lives.

і поранили більш, ніж 20 інших людей, перед тим, як вчинили самогубства.

Thirteen innocent people were killed,

Загинуло 13 мирних людей,

leaving their loved ones in a state of grief and trauma.

залишивши своїх близьких в стані горя і психічної травми.

Others sustained injuries,

Іншим були заподіяні тілесні ушкодження,

some resulting in disfigurement and permanent disability.

деякі привели до спотворення та інвалідності.

But the enormity of the tragedy

Але масштабність трагедії

can't be measured only by the number of deaths and injuries that took place.

не може вимірюватись лише числом смертей і травм, які сталися.

Немає жодного способу, щоб оцінити психологічну травму

There's no way to quantify the psychological damage

of those who were in the school,

тих, хто був у школі,

or who took part in rescue or cleanup efforts.

чи тих, хто брав участь у порятунку або ліквідації.

Немає жодного способу, щоб оцінити масштаби трагедії, такої як Колумбайн,

There's no way to assess the magnitude of a tragedy like Columbine,

especially when it can be a blueprint

особливо, коли вона може бути зразком

for other shooters who go on to commit atrocities of their own.

для інших стрільців, які вчиняють такі звірства.

Columbine was a tidal wave,

Колумбайн була приливною хвилею,

і коли катастрофа завершилась,

and when the crash ended,

it would take years for the community and for society

це зайняло роки, для спільноти і суспільства,

щоб зрозуміти її вплив.

to comprehend its impact.

It has taken me years to try to accept my son's legacy.

Це забрало в мене роки, спробувати прийняти спадок мого сина.

The cruel behavior that defined the end of his life

Жорстоке поводження, яким визначено кінець його життя,

showed me that he was a completely different person from the one I knew.

показало мені, що він був зовсім іншою особою, ніж той, кого я знала.

Afterwards people asked,

Пізніше люди запитували мене:

"How could you not know?

"Як ви могли не знати?

What kind of a mother were you?"

Що ви за мама?"

Я досі задаю собі ті самі питання.

I still ask myself those same questions.

Before the shootings, I thought of myself as a good mom.

До стрілянини, я вважала себе хорошою мамою.

Helping my children become caring,

Допомагати своїм дітям стати турботливими,

healthy, responsible adults

здоровими, відповідальними дорослими

was the most important role of my life.

було моїм найважливішим завданням в житті.

But the tragedy convinced me that I failed as a parent,

Але трагедія переконала мене, що я не мама,

and it's partially this sense of failure that brings me here today.

і частково, це відчуття провалу привело мене сюди.

Окрім його батька,

Aside from his father,

I was the one person who knew and loved Dylan the most.

я була єдиною людиною, яка знала і любила Ділана найбільше.

If anyone could have known what was happening,

Якби хтось мав знати, що може трапитись,

it should have been me, right?

це повинна була б бути я, правда ж?

But I didn't know.

Але я не знала.

Today, I'm here to share the experience

Сьогодні я тут, щоб поділитися досвідом,

of what it's like to be the mother of someone who kills and hurts.

як це бути мамою того, хто вбиває і ранить.

Протягом багатьох років після трагедії я пробігалася по спогадах,

For years after the tragedy, I combed through memories,

trying to figure out exactly where I failed as a parent.

намагаючись з'ясувати точно, де я зазнала невдачі як мама.

But there are no simple answers.

Але не існує простої відповіді.

I can't give you any solutions.

Я не можу дати вам жодних розв'язань.

All I can do

Все, що я можу зробити-

is share what I have learned.

це поділитися тим, чого я навчилась.

When I talk to people who didn't know me before the shootings,

Коли я розмовляю з людьми, які не знали мене до стрілянини,

I have three challenges to meet.

я стикаюся з трьома завданнями.

First, when I walk into a room like this,

По-перше, коли я заходжу в кімнату, схожу на цю,

я ніколи не знаю, чи є тут хтось, хто зазнав втрату

I never know if someone there has experienced loss

because of what my son did.

через те, що зробив мій син.

I feel a need to acknowledge the suffering caused by a member of my family

Я відчуваю необхідність визнати страждання, заподіяні членом моєї сім'ї,

який не тут, щоб зробити це за себе.

who isn't here to do it for himself.

So first, with all of my heart,

Отже спершу, щиросердечно,

I'm sorry if my son has caused you pain.

я прошу вибачення, якщо мій син завдав вам болю.

The second challenge I have

Друге моє завдання -

is that I must ask for understanding and even compassion

це те, що я повинна попросити розуміння, або навіть співчуття,

when I talk about my son's death as a suicide.

коли я розповідаю про самогубство сина.

Two years before he died,

За два роки до смерті

he wrote on a piece of paper in a notebook

він написав на листочку в блокноті,

that he was cutting himself.

що він порізав себе.

He said that he was in agony

Він сказав, що був в агонії

and wanted to get a gun so he could end his life.

і хотів дістати пістолет, щоб покінчити з життям.

I didn't know about any of this until months after his death.

Я нічого про це не знала аж до декількох місяців після його смерті.

When I talk about his death as a suicide,

Коли я розмовляю про його смерть-самогубство,

I'm not trying to downplay the viciousness he showed at the end of his life.

я не намагаюсь применшити порочність, яку він показав наприкінці свого життя.

I'm trying to understand

Я намагаюся зрозуміти,

how his suicidal thinking

як його суїцидальні думки

led to murder.

призвели до вбивства.

After a lot of reading and talking with experts,

Після багатьох прочитаних книг і розмов з експертами,

I have come to believe

я прийшла до висновку,

that his involvement in the shootings was rooted not in his desire to kill

що його участь у стрілянині корениться не у бажанні вбивати,

but in his desire to die.

а у бажанні померти.

The third challenge I have when I talk about my son's murder-suicide

Третє моє завдання, коли я говорю про свого сина вбивцю-самогубця,

is that I'm talking about mental health --

те, що я розповідаю про психічне здоров'я -

вибачте мені-

excuse me --

is that I'm talking about mental health,

я розповідаю про психічне здоров'я,

or brain health, as I prefer to call it, because it's more concrete.

або здоров'я мозку, я волію називати так, бо це більш конкретно.

And in the same breath, I'm talking about violence.

І водночас, я говорю про насилля.

The last thing I want to do is to contribute to the misunderstanding

Я абсолютно не хочу сприяти непорозумінням,

that already exists around mental illness.

які вже існують навколо психічних хвороб.

Only a very small percent of those who have a mental illness

Лише дуже малий відсоток тих, хто мають психічні хвороби,

are violent toward other people,

є жорстокими по відношенню до інших людей,

but of those who die by suicide,

а ті, хто кінчають життя самогубством,

it's estimated that about 75 to maybe more than 90 percent

підраховано, що близько 75, а може, навіть більш, ніж 90 відсотків

have a diagnosable mental health condition of some kind.

мають діагностований якийсь вид психічного стану здоров'я.

As you all know very well,

Так як ви всі дуже добре знаєте,

our mental health care system is not equipped to help everyone,

наша система охорони психічного здоров'я не має можливості допомогти кожному,

and not everyone with destructive thoughts

і не кожен з деструктивними думками

fits the criteria

відповідає критеріям

for a specific diagnosis.

конкретного діагнозу.

Більшість тих, хто має постійні почуття

Many who have ongoing feelings

чи страху, чи злості, чи безнадії

of fear or anger or hopelessness

are never assessed or treated.

ніколи не оцінювались чи лікувались.

Too often, they get our attention only if they reach a behavioral crisis.

Занадто часто вони привертають нашу увагу тільки тоді, коли досягають кризи в поведінці.

If estimates are correct

Якщо дослідження є правильними,

that about one to two percent of all suicides

то приблизно від одного до двох відсотків всіх самогубств

involves the murder of another person,

передбачає вбивство іншої людини,

when suicide rates rise, as they are rising for some populations,

коли рівень самогубства росте, так як вони ростуть для деяких груп населення,

the murder-suicide rates will rise as well.

вбивства-самогубства теж будуть рости.

I wanted to understand what was going on in Dylan's mind prior to his death,

Я хотіла зрозуміти, що відбувалося в голові у Ділана до його смерті,

so I looked for answers from other survivors of suicide loss.

отже я шукала відповіді в інших, які пережили втрату після самогубства.

I did research and volunteered to help with fund-raising events,

Я провела дослідження і зголосилася допомогти заходам щодо збору коштів,

і всякий раз, коли я могла,

and whenever I could,

I talked with those who had survived their own suicidal crisis

я розмовляла з тими, хто пережив власну суїцидальну кризу

or attempt.

або її спробу.

One of the most helpful conversations I had

Одну з найбільш корисних розмов я мала

was with a coworker

з колегою,

who overheard me talking to someone else

яка підслухала мою розмову з кимось ще

in my office cubicle.

в офісі.

She heard me say that Dylan could not have loved me

Вона почула, як я казала, що Ділан не міг любити мене,

якщо він міг зробити таку жахливу річ.

if he could do something as horrible as he did.

Later, when she found me alone,

Пізніше, коли вона знайшла мене саму,

she apologized for overhearing that conversation,

вибачилась за те, що підслухала розмову,

but told me that I was wrong.

але сказала мені, що я помиляюсь.

She said that when she was a young, single mother

Вона сказала, що коли вона була молодою самотньою мамою

with three small children,

з трьома маленькими дітьми,

she became severely depressed and was hospitalized to keep her safe.

вона впала в глибоку депресію і була госпіталізованою задля безпеки.

At the time, she was certain

Тоді вона була впевнена,

що її дітям буде краще, якщо вона помре,

that her children would be better off if she died,

so she had made a plan to end her life.

отже вона склала план, як покінчити з життям.

She assured me that a mother's love was the strongest bond on Earth,

Вона запевнила мене, що мамина любов була найсильнішим зв'язком на Землі,

and that she loved her children more than anything in the world,

і що вона любила своїх дітей більше за все на світі,

but because of her illness,

але через хворобу,

she was sure that they would be better off without her.

вона була була переконана, що їм буде краще без неї.

What she said and what I've learned from others

Завдяки сказаному нею та іншими людьми я зрозуміла,

is that we do not make the so-called decision or choice

що ми не робимо так зване рішення чи вибір

to die by suicide

вчинити самогубство,

in the same way that we choose what car to drive

так само, як ми вибираємо машину,

or where to go on a Saturday night.

чи куди піти в суботу вночі.

When someone is in an extremely suicidal state,

Коли хтось перебуває у вкрай суїцидальному стані,

they are in a stage four medical health emergency.

вони знаходяться в четвертій стадії медичної надзвичайної ситуації.

Their thinking is impaired and they've lost access to tools of self-governance.

Їхнє мислення є порушеним і вони втратили доступ до інструментів самоконтролю.

Even though they can make a plan and act with logic,

Навіть, якщо вони можуть скласти план і діяти логічно,

their sense of truth is distorted by a filter of pain

їхнє почуття правди спотворене фільтром болі,

through which they interpret their reality.

через який вони пропускають свою реальність.

Some people can be very good at hiding this state,

Деякі люди можуть дуже добре приховувати цей стан,

and they often have good reasons for doing that.

і вони часто мають хороші причини робити так.

Many of us have suicidal thoughts at some point,

Більшість з нас мають суїцидальні думки у якийсь момент,

but persistent, ongoing thoughts of suicide

але стійкі, постійні думки про самогубство

and devising a means to die

і винаходи способів смерті

are symptoms of pathology,

є симптомами патології,

and like many illnesses,

і як багато хвороб,

the condition has to be recognized and treated

стан повинен бути визнаний і лікуватися,

before a life is lost.

поки життя не втрачено.

But my son's death was not purely a suicide.

Але смерть мого сина не була виключно суїцидом.

It involved mass murder.

Це включало масові вбивства.

I wanted to know how his suicidal thinking became homicidal.

Я хотіла знати, як його суїцидальні думки стали вбивчими.

But research is sparse and there are no simple answers.

Але дослідження нещільне і немає простих відповідей.

Yes, he probably had ongoing depression.

Так, він, імовірно, мав постійну депресію.

He had a personality that was perfectionistic and self-reliant,

Він був особистістю самостійною і перфекціоністом,

and that made him less likely to seek help from others.

і це не дало йому змогу попросити про допомогу в інших.

He had experienced triggering events at the school

Він пережив події в школі,

that left him feeling debased and humiliated and mad.

що залишили йому почуття приниження, ганьби і злості.

And he had a complicated friendship

І в нього була складна дружба

with a boy who shared his feelings of rage and alienation,

з хлопцем, який поділився своїми почуттями гніву і відчуження,

and who was seriously disturbed,

і який був серйозно занепокоєний

controlling and homicidal.

контролюванням і вбивствами.

І на вершині цього періоду в його житті

And on top of this period in his life

of extreme vulnerability and fragility,

крайньої вразливості і крихкості,

Dylan found access to guns

Ділан знайшов доступ до зброї,

even though we'd never owned any in our home.

хоча ми ніколи не тримали жодної в домі.

It was appallingly easy for a 17-year-old boy to buy guns,

Купити зброю було надзвичайно легко для 17-річного хлопця,

both legally and illegally, without my permission or knowledge.

як легально, так і нелегально, без мого дозволу чи знання.

And somehow, 17 years and many school shootings later,

І чомусь, через 17 років і багатьох перестрілок в школах

it's still appallingly easy.

це досі жахливо легко.

What Dylan did that day broke my heart,

Те, що Ділан зробив того дня, розбило моє серце,

і як часто вчиняє травма,

and as trauma so often does,

it took a toll on my body and on my mind.

це позначилось на моєму тілі і розумі.

Два роки після стрільби у мене рак молочної залози,

Two years after the shootings, I got breast cancer,

і два роки після того у мене почалися проблеми з психічним здоров'ям.

and two years after that, I began to have mental health problems.

На верхівці постійне вічне горе,

On top of the constant, perpetual grief

I was terrified that I would run into a family member

я була налякана, що я могла зустрітися з членом сім'ї,

of someone Dylan had killed,

якого вбив Ділан,

or be accosted by the press

чи бути оточеною журналістами,

or by an angry citizen.

чи злими мешканцями.

I was afraid to turn on the news,

Я боялася вмикати новини,

afraid to hear myself being called a terrible parent or a disgusting person.

боялася почути, як мене називають жахливою мамою чи огидною людиною.

I started having panic attacks.

У мене почались панічні атаки.

The first bout started four years after the shootings,

Перший приступ почався 4 роки після стрілянини,

when I was getting ready for the depositions

коли я готувалася для свідчень,

and would have to meet the victims' families face to face.

і я мусила зустрітися з сім'ями жертв особисто.

The second round started six years after the shootings,

Другий відбувся 6 років після стрілянини,

when I was preparing to speak publicly about murder-suicide

коли я готувалася публічно виступити про вбивць-самогубць,

for the first time at a conference.

вперше на конференції.

Both episodes lasted several weeks.

Обидва епізоди тривали декілька тижнів.

The attacks happened everywhere:

Напади траплялися скрізь:

in the hardware store, in my office,

в магазині, в моєму офісі,

or even while reading a book in bed.

чи навіть під час читання книги в ліжку.

My mind would suddenly lock into this spinning cycle of terror

Мій розум раптово замкнувся в постійне коло терору,

and no matter how I hard I tried

і неважливо, як сильно я старалась

to calm myself down or reason my way out of it,

заспокоїти себе чи мотивувати свій вихід з нього,

I couldn't do it.

я не могла це зробити.

It felt as if my brain was trying to kill me,

Я відчувала, ніби мій мозок намагається мене вбити,

and then, being afraid of being afraid

і тоді я була налякана, що боятимусь

consumed all of my thoughts.

знищити мої думки.

Це те, що я знала не з чуток,

That's when I learned firsthand

what it feels like to have a malfunctioning mind,

як це, мати несправний розум,

and that's when I truly became a brain health advocate.

і ось тоді я дійсно стала захисником здоров'я мозку людини.

With therapy and medication and self-care,

З терапіями, лікуванням і доглядом за собою,

life eventually returned

життя кінець кінцем повернулося

to whatever could be thought of as normal under the circumstances.

до всього, що може вважатися нормальним за певних обставин.

When I looked back on all that had happened,

Коли я оглянулася назад на все, що сталося,

I could see that my son's spiral into dysfunction

я могла б бачити гострі розлади в мого сина,

probably occurred over a period of about two years,

які приблизно охоплювали період двох років,

plenty of time to get him help,

досить часу, щоб допомогти йому,

if only someone had known that he needed help

якби лише хтось знав, що йому потрібна допомога,

and known what to do.

і знав, що робити.

Every time someone asks me,

Кожного разу хтось запитує мене:

"Як ви могли не знати?",

"How could you not have known?",

it feels like a punch in the gut.

це ніби удар нижче пояса.

It carries accusation and taps into my feelings of guilt

Це несе обвинувачення і удар у моє почуття провини,

that no matter how much therapy I've had

неважливо, скільки терапій я мала,

I will never fully eradicate.

я ніколи повністю це не усуну.

But here's something I've learned:

Але є щось, що я зрозуміла:

if love were enough

якщо любові буде досить,

to stop someone who is suicidal

щоб зупинити самогубцю

from hurting themselves,

від нанесення ран,

suicides would hardly ever happen.

самогубство навряд чи коли-небудь трапиться.

But love is not enough,

Але любові не досить,

and suicide is prevalent.

а суїцид є розповсюдженим.

It's the second leading cause of death

Це друга за значимістю причина смерті

for people age 10 to 34,

для людей від 10 до 34 років,

and 15 percent of American youth

і 15 відсотків американської молоді

report having made a suicide plan

повідомили, що мають план самогубства

in the last year.

лише за минулий рік.

I've learned that no matter how much we want to believe we can,

Я зрозуміла, що неважливо, як сильно ми хочемо вірити, що ми можемо,

we cannot know or control

ми не можемо знати чи контролювати

everything our loved ones think and feel,

все, про що думають і відчувають наші любі,

and the stubborn belief that we are somehow different,

і вперта віра в те, що ми так чи інакше різні,

that someone we love would never think of hurting themselves

що хтось, кого ми любимо, ніколи не думав поранити себе

or someone else,

чи когось іншого,

can cause us to miss

може змусити нас упустити,

what's hidden in plain sight.

що приховано у простому вигляді.

And if worst case scenarios do come to pass,

І якщо найгірший сценарій вже відбувся,

we'll have to learn to forgive ourselves for not knowing

ми повинні навчитися пробачати собі за незнання

or for not asking the right questions

чи не задавання прямих питань,

or not finding the right treatment.

чи не знаходження правильного лікування.

We should always assume

Ми повинні завжди припускати,

that someone we love may be suffering,

що той, кого ми любимо, може страждати,

regardless of what they say

незалежно від того, що він говорить

or how they act.

чи робить.

We should listen with our whole being,

Ми повинні прислухатися всім своїм єством,

without judgments,

без осудження,

and without offering solutions.

і не пропонуючи рішень.

I know that I will live with this tragedy,

Я знаю, що я буду жити з цією трагедією,

with these multiple tragedies,

з цими декількома трагедіями,

for the rest of my life.

до кінця свого життя.

I know that in the minds of many,

Я знаю, що багато хто зараз думає, ніби

what I lost can't compare to what the other families lost.

те, що я втратила, не можна порівняти з втратами інших сімей.

I know my struggle doesn't make theirs any easier.

Я знаю, що моя боротьба не робить це легшим для них.

I know there are even some who think I don't have the right to any pain,

Я знаю, тут є ті, хто думають, що у мене немає права на будь-який біль,

but only to a life of permanent penance.

а тільки жити в постійному покаянні.

In the end what I know comes down to this:

Зрештою, все що я знаю, зводиться до наступного:

the tragic fact is that even the most vigilant and responsible of us

трагедія полягає в тому, що навіть найпильніші і найвідповідальніші з нас

may not be able to help,

не мають змоги допомогти,

but for love's sake,

але заради любові

we must never stop trying

ми повинні ніколи не переставати боротися,

to know the unknowable.

щоб пізнавати непізнане.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)