Anastasia Taylor-Lind: Fighters and mourners of the Ukrainian revolution

Перекладач: Hanna Leliv Утверджено: Khrystyna Romashko

When I arrived in Kiev,

Коли я приїхала до Києва

on February 1 this year,

1 лютого цього року,

Independence Square was under siege,

Майдан Незалежності був у стані облоги,

surrounded by police loyal to the government.

оточений відданими владі поліцейськими.

The protesters who occupied Maidan,

Протестувальники, які згуртувалися на Майдані,

as the square is known,

як називають цю площу,

prepared for battle,

готувались до битви,

stockpiling homemade weapons

збираючи саморобну зброю

and mass-producing improvised body armor.

і власноруч виготовляючи для себе захисне спорядження.

The Euromaidan protests began peacefully at the end of 2013,

Мирні протести Євромайдану почалися наприкінці 2013 року,

after the president of Ukraine, Viktor Yanukovych,

після того, як президент України Віктор Янукович

rejected a far-reaching accord with the European Union

відмовився підписати знакову угоду з Європейським Союзом,

in favor of stronger ties with Russia.

щоб натомість зміцнити стосунки з Росією.

In response, tens of thousands of dissatisfied citizens

У відповідь десятки тисяч незадоволених громадян

poured into central Kiev to demonstrate against this allegiance.

вийшли на центральні вулиці Києва, щоб висловити своє обурення його вчинком.

As the months passed,

Минали місяці -

confrontations between police and civilians intensified.

сутички між поліцією і мирним населенням загострювались.

I set up a makeshift portrait studio by the barricades on Hrushevsky Street.

Я нашвидкуруч облаштувала фотостудію біля барикад на вулиці Грушевського.

There, I photographed the fighters against a black curtain,

Там я фотографувала бійців на тлі чорної завіси,

a curtain that obscured the highly seductive and visual backdrop

завіси, що заступала дуже принадний і виразний фон -

of fire, ice and smoke.

полум'я, лід і дим.

In order to tell the individual human stories here,

Щоб розповісти історії цих людей,

I felt that I needed to remove the dramatic visuals

я мусила затулити це добре знайоме видовище,

that had become so familiar and repetitive within the mainstream media.

яке щодня з'являлось у всіх засобах масової інформації.

What I was witnessing was not only news, but also history.

Я стала свідком не просто новин - на моїх очах творилась історія.

With this realization,

Збагнувши це,

I was free from the photojournalistic conventions

я звільнилась від усталених правил, яких мають дотримуватись

of the newspaper and the magazine.

фотокореспонденти газет і журналів.

Oleg, Vasiliy and Maxim were all ordinary men,

Олег, Василь і Максим були пересічними чоловіками,

with ordinary lives from ordinary towns.

які вели пересічний спосіб життя у пересічних містечках.

But the elaborate costumes that they had bedecked themselves in

Але вишукані костюми, в які вони вбралися,

were quite extraordinary.

виглядали геть непересічно.

I say the word "costume"

Я кажу "костюми",

because these were not clothes that had been issued

бо не то було вбрання,

or coordinated by anyone.

яке хтось виготовив для них чи дав їм.

They were improvised uniforms

То був нашвидкуруч змайстрований однострій,

made up of decommissioned military equipment,

що складався з військового оснащення,

irregular combat fatigues and trophies taken from the police.

якогось робочого одягу і відібраних у поліції трофеїв.

I became interested in the way they were choosing to represent themselves,

Мене зацікавив спосіб, яким вони проявляли себе,

this outward expression of masculinity,

виражали свою мужність,

the ideal of the warrior.

власний ідеал воїна.

I worked slowly, using an analog film camera

Я працювала поволі, використовуючи аналоговий плівковий фотоапарат

with a manual focusing loop and a handheld light meter.

з ручним фокусом і кишеньковим експонометром.

The process is old-fashioned.

Це старомодний спосіб зйомки.

It gives me time to speak with each person

Він дає мені час порозмовляти з кожною людиною,

and to look at them, in silence, while they look back at me.

мовчки дивитись на них тоді, коли вони дивляться на мене.

Rising tensions culminated in the worst day of violence

Протистояння наростало і вилилось у криваве побоїще

on February 20,

20 лютого -

which became known as Bloody Thursday.

день, який стали називати Кривавим четвергом.

Snipers, loyal to the government,

Найняті владою снайпери

started firing on the civilians and protesters on Institutskaya Street.

почали стріляти в мирне населення і протестувальників на вулиці Інститутській.

Many were killed in a very short space of time.

За короткий проміжок часу було вбито десятки людей.

The reception of the Hotel Ukraine became a makeshift morgue.

Рецепція готелю "Україна" перетворилась на тимчасовий морг.

There were lines of bodies laid in the street.

Уздовж вулиць лежали тіла.

And there was blood all over the pavements.

Хідники були залиті кров'ю.

The following day, President Yanukovych fled Ukraine.

Другого дня президент Янукович втік з України.

In all, three months of protests

Загалом, за три місяці протестів

resulted in more than 120 confirmed dead

загинуло понад 120 осіб,

and many more missing.

десятки зникли безвісти.

History unfolded quickly,

Події розгортались швидко,

but celebration remained elusive in Maidan.

але на Майдані не запанував дух перемоги.

As the days passed in Kiev's central square,

Щодня на центральній площі Києва

streams of armed fighters

до лав озброєних бійців

were joined by tens of thousands of ordinary people,

приєднувались десятки тисяч простих людей,

filling the streets in an act of collective mourning.

які вийшли на вулиці, щоб разом оплакати трагедію.

Many were women who often carried flowers

Серед них було чимало жінок, які тримали в руках квіти,

that they had brought to lay as marks of respect for the dead.

що їх збиралися покласти на знак поваги до загиблих.

They came day after day

Вони приходили кожнісінького дня

and they covered the square with millions of flowers.

і вкрили площу мільйонами квітів.

Sadness enveloped Maidan.

Майдан занурився у смуток.

It was quiet and I could hear the birds singing.

Було тихо, долинав спів пташок.

I hadn't heard that before.

Раніше я його не чула.

I stopped women as they approached the barricades

Я підійшла до жінок, які йшли до барикад,

to lay their tributes

щоб покласти квіти,

and asked to make their picture.

і запитала, чи можу їх сфотографувати.

Most women cried when I photographed them.

Більшість жінок плакали, коли я їх фотографувала.

On the first day, my fixer, Emine, and I cried

У перший день я та мій помічник Еміне плакали

with almost every woman who visited our studio.

разом з кожною жінкою, яка заходила до нашої студії.

There had been such a noticeable absence of women

До того моменту

up until that point.

на наших світлинах майже не було жінок.

And the color of their pastel coats,

А кольори їхніх пастельних курток,

their shiny handbags,

блискучих сумочок

and the bunches of red carnations,

і букетів червоних гвоздик,

white tulips and yellow roses that they carried

білих тюльпанів і жовтих троянд, які вони тримали в руках,

jarred with the blackened square

різко контрастували з закіптюженою площею

and the blackened men who were encamped there.

і чорними від диму чоловіками, що стояли там.

It is clear to me that these two sets of pictures

Я чудово розумію, що ці дві серії світлин

don't make much sense without the other.

втрачають зміст одна без одної.

They are about men and women and the way we are --

На них зображені чоловіки й жінки і те, якими ми є -

not the way we look, but the way we are.

не те, як ми виглядаємо, а те, якими ми є.

They speak about different gender roles in conflict,

Вони розповідають про різні гендерні ролі в конфліктах,

not only in Maidan, and not only in Ukraine.

не лише на Майдані і не тільки в Україні.

Men fight most wars and women mourn them.

У війнах зазвичай воюють чоловіки, а жінки оплакують їх.

If the men showed the ideal of the warrior,

Якщо чоловіки демонстрували ідеал воїна,

then the women showed the implications of such violence.

то жінки показували наслідки таких звірств.

When I made these pictures,

Коли я робила ті світлини,

I believed that I was documenting the end of violent events in Ukraine.

то була певна, що фотографую кінець кривавих подій в Україні.

But now I understand that it is a record of the beginning.

Але тепер я розумію, що знімала всього лиш їх початок.

Today, the death toll stands around 3,000,

На сьогодні загинуло близько 3 000 людей,

while hundreds of thousands have been displaced.

а сотні тисяч мусили покинути власні домівки.

I was in Ukraine again six weeks ago.

Я була в Україні шість тижнів тому.

In Maidan, the barricades have been dismantled,

На Майдані розібрали барикади,

and the paving stones which were used as weapons during the protests replaced,

а бруківку, яку протестувальники використовували як зброю, вже замінили,

so that traffic flows freely through the center of the square.

щоб автомобілі могли вільно їхати через центр.

The fighters, the women and the flowers are gone.

Бійців, жінок і квітів вже немає.

A huge billboard depicting geese flying over a wheat field

Величезний біґборд, на якому зображено диких гусей, що летять над пшеничним ланом,

covers the burned-out shell of the trade union's building

прикриває згорілий фасад будинку профспілок.

and proclaims,

На ньому пише:

"Glory to Ukraine.

"Слава Україні!

Glory to heroes."

Героям слава!"

Thank you.

Дякую.

(Applause).

(Оплески)