Linda Cliatt-Wayman: How to fix a broken school? Lead fearlessly, love hard

Перекладач: Olga Makhnyk Утверджено: Mariya Udud

It was November 1, 2002,

1 листопада 2002 року,

мій перший день в ролі директора школи,

my first day as a principal,

but hardly my first day in the school district of Philadelphia.

але насилу перший день в школі в Філадельфії.

I graduated from Philadelphia public schools,

Я закінчила державну школу в Філадельфії,

and I went on to teach special education for 20 years

і продовжувала викладати протягом 20 років

in a low-income, low-performing school

в малоприбуткових школах з низькою успішністю

in North Philadelphia,

у північній Філадельфії,

where crime is rampant

де злочинність процвітає,

and deep poverty is among the highest in the nation.

а бідність найбільша по всій країні.

Shortly after I walked into my new school,

Одразу, як я увійшла до школи,

a huge fight broke out among the girls.

трапилася величезна бійка між дівчатами.

After things were quickly under control,

Після того, як уже все було під контролем,

I immediately called a meeting

я скликала всіх

in the school's auditorium

у шкільну аудиторію,

to introduce myself as the school's new principal.

щоби відрекомендуватися, як новий директор школи.

(Applause)

(Оплески)

I walked in angry,

Я зайшла дуже зла

a little nervous --

і трохи нервувала.

(Laughter) --

(Сміх)

but I was determined

Я була рішуче налаштована

to set the tone for my new students.

задати тон моїм учням.

I started listing as forcefully as I could

Я висловила настільки потужно, наскільки змогла

my expectations for their behavior

свої очікування відносно їхньої поведінки

and my expectations for what they would learn in school.

і сподівання стосовно того, що вони мають вивчити в школі.

When, all of a sudden,

Коли раптово

a girl way in the back of the auditorium,

дівчина в кінці аудиторії,

she stood up

піднялася

and she said, "Miss!

і гукнула: "Міс!

Miss!"

Міс!".

When our eyes locked, she said,

Коли ми зустрілися поглядом, вона сказала:

"Why do you keep calling this a school?

"Чому ви називаєте це школою?

This is not a school."

Це не школа".

In one outburst,

Єдиним вибухом гніву,

Ashley had expressed what I felt

Ешлі висловила те, що я відчувала,

and never quite was able to articulate

але ніколи не могла вимовити

about my own experience when I attended a low-performing school

про свій власний досвід, відвідуючи школу з низькою успішністю

in the same neighborhood, many, many, many years earlier.

в тому самому окрузі, багато багато років тому.

That school was definitely not a school.

Ця школа зовсім не була школою.

Fast forwarding a decade later to 2012,

Через десять років, у 2012,

I was entering my third low-performing school as principal.

я зайшла як директор у третю свою школу з низькою успішністю.

I was to be Strawberry Mansion's fourth principal in four years.

Я четвертий директор школи Strawberry Mansion за 4 роки.

It was labeled "low-performing and persistently dangerous"

Вона мала репутацію школи "доволі небезпечної та з низькою успішністю",

due to its low test scores

зважаючи на низькі результати тестів

and high number of weapons,

та велику кількість зброї,

drugs, assaults and arrests.

наркотиків, нападів та арештів.

Shortly as I approached the door of my new school

Одного разу наближаючись до своєї нової школи,

and attempted to enter,

намагаючись увійти,

and found the door locked with chains,

виявилось, що двері замкнені ланцюгами.

I could hear Ashley's voice in my ears

В голові пролунав голос Ешлі,

going, "Miss! Miss!

"Міс! Міс!

This is not a school."

Це не школа!"

The halls were dim and dark from poor lighting.

Коридори темні та брудні, з поганим освітленням.

There were tons of piles of broken old furniture

Величезні купи старих поламаних меблів

and desks in the classrooms,

і парт у класах,

and there were thousands of unused materials and resources.

і просто тисячі невикористаних всіляких матеріалів.

This was not a school.

Це не була школа.

As the year progressed,

За той рік

I noticed that the classrooms were nearly empty.

я помітила, що класи були майже порожніми.

The students were just scared:

Учні були налякані,

scared to sit in rows in fear that something would happen;

налякані відчуттям страху, що щось трапиться;

scared because they were often teased in the cafeteria for eating free food.

налякані тому, що їх завжди дражнили в кафетерії за те, що вони їли безкоштовну їжу.

They were scared from all the fighting and all the bullying.

Вони були налякані всіма можливими бійками та пресуваннями.

This was not a school.

Це не була школа.

And then, there were the teachers,

Тут також були вчителі,

who were incredibly afraid for their own safety,

які страшенно переживали за свою безпеку,

so they had low expectations for the students and themselves,

відповідно не очікували багато від студентів і від себе,

and they were totally unaware of their role

і зовсім не усвідомлювали своєї ролі

in the destruction of the school's culture.

в знищенні культури школи.

This was the most troubling of all.

Власне, це було найгіршим з усього.

You see, Ashley was right,

Бачите, Ешлі таки мала рацію,

and not just about her school.

і не лише про свою школу.

For far too many schools,

Існує надто багато шкіл

for kids who live in poverty,

для дітей, що живуть в бідності.

their schools are really not schools at all.

Ці школи зовсім не є школами.

But this can change.

Але все може змінитися.

Let me tell you how it's being done at Strawberry Mansion High School.

Розповім, як це відбулося у школі Strawberry Mansion.

Anybody who's ever worked with me will tell you

Будь-хто, хто працював зі мною, скаже вам,

I am known for my slogans.

що я славлюся своїми слоганами.

(Laughter)

(Сміх)

So today, I am going to use three

Сьогодні я використаю три з них,

that have been paramount in our quest for change.

ті, що найважливіші в нашій боротьбі за зміни.

My first slogan is:

Мій перший слоган:

if you're going to lead, lead.

якщо ви збираєтеся вести вперед, то ведіть.

I always believed

Я завжди вірила,

that what happens in a school and what does not happen in a school

що те, що стається в школі і те, чого не трапляється тут,

is up to the principal.

залежить від директора.

I am the principal,

Я - директор,

and having that title required me to lead.

і це звання зобов'язує мене вести вперед.

I was not going to stay in my office,

Я не збиралася залишатися в офісі,

I was not going to delegate my work,

я не збиралася передавати свою роботу,

and I was not going to be afraid to address anything

і я не боялася донести дітям що-небудь,

that was not good for children,

що не було добрим для них,

whether that made me liked or not.

незважаючи на те, подобається їм це чи ні.

I am a leader,

Я - лідер,

so I know I cannot do anything alone.

і знаю, що не можу робити все наодинці.

So, I assembled a top-notch leadership team

Тому я зібрала першокласну лідерську команду,

who believed in the possibility of all the children,

котра вірила в можливості дітей,

and together, we tackled the small things,

і разом ми взялися за такі малі речі,

like resetting every single locker combination by hand

як скидання комбінацій на кожнісінькій шафці вручну,

so that every student could have a secure locker.

щоби кожен учень мав безпечну шафку.

We decorated every bulletin board in that building

На кожну дошку оголошень у будівлі ми прикріпили

with bright, colorful, and positive messages.

яскраві кольорові і позитивні послання.

We took the chains off the front doors of the school.

Ми зняли ланцюги з вхідних шкільних дверей,

We got the lightbulbs replaced,

замінили лампочки,

and we cleaned every classroom to its core,

і вичистили повністю кожен кабінет,

recycling every, every textbook that was not needed,

здали на переробку кожну книгу, яка була не потрібна,

and discarded thousands of old materials and furniture.

і позбулися багатьох матеріалів та меблів.

We used two dumpsters per day.

Нам знадобилося два сміттєві баки щоденно.

And, of course, of course,

І звісно ж, звісно ж,

we tackled the big stuff,

ми взялися за великі справи,

like rehauling the entire school budget

такі, як зміна бюджету всієї школи,

so that we can reallocate funds to have more teachers and support staff.

щоб розподілити кошти, щоб набрати більше вчителів і допоміжного персоналу.

We rebuilt the entire school day schedule from scratch

Ми повністю змінили шкільний розклад,

to add a variety of start and end times,

урізноманітнивши початок і кінець робочого дня,

remediation, honors courses,

корекцію, додаткові заняття,

extracurricular activities, and counseling,

факультативні заняття та консультації,

all during the school day.

і все це за один робочий день.

All during the school day.

І все це за один робочий день.

We created a deployment plan

Ми створили план розміщення,

that specified where every single support person and police officer would be

що показував, де перебуває кожен з допоміжного персоналу, а також поліцейський

every minute of the day,

щохвилини, щодня,

and we monitored at every second of the day,

і ми перевіряли щохвилини кожного дня.

and, our best invention ever,

Наш найкращий винахід -

we devised a schoolwide discipline program

розробка програми шкільної дисципліни

titled "Non-negotiables."

під назвою "Обговоренню не підлягає".

It was a behavior system --

Це система поведінки,

designed to promote positive behavior at all times.

яка завжди заохочує позитивну поведінку.

The results?

Результати?

Strawberry Mansion was removed from the Persistently Dangerous List

Школу Strawberry Mansion викреслили зі списку вкрай небезпечних шкіл

our first year after being --

за перший рік нашої роботи після того ...

(Applause) --

(Оплески)

after being on the Persistently Dangerous List for five consecutive years.

... після того, як пробула там п'ять років поспіль.

Leaders make the impossible possible.

Лідери роблять неможливе можливим.

That brings me to my second slogan:

Це веде до мого другого слогану:

So what? Now what?

Що з того? І що тепер?

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

When we looked at the data,

Коли ми дивилися на показники

and we met with the staff,

і зустрічалися з працівниками,

there were many excuses

було багато виправдовувань,

for why Strawberry Mansion was low-performing and persistently dangerous.

чому школа Strawberry Mansion мала низьку успішність і була небезпечною.

They said that only 68 percent of the kids come to school on a regular basis,

Лише 68 відсотків дітей приходило щодня до школи,

100 percent of them live in poverty,

100 відсотків з них жили в бідності,

only one percent of the parents participate,

лиш 1 відсоток батьків брали участь,

many of the children

багато дітей з сімей,

come from incarceration and single-parent homes,

де є лише один з батьків або батьки у в'язниці,

39 percent of the students have special needs,

39 відсотків діти з особливими потребами,

and the state data revealed

згідно з показниками штату виявилось,

that six percent of the students were proficient in algebra,

що 6 відсотків учнів знають алгебру,

and 10 were proficient in literature.

і 10 відсотків обізнані в літературі.

After they got through telling us all the stories

І вони розповідають нам історії

of how awful the conditions and the children were,

про жахливі умови і таких же дітей.

I looked at them,

Я глянула на них

and I said, "So what. Now what?

і сказала: "Що з того? І що тепер?

What are we gonna do about it?"

Що ми збираємося робити з цим?"

(Applause)

(Оплески)

Eliminating excuses at every turn became my primary responsibility.

Ліквідація виправдовувань на кожному кроці стала моїм основним завданням.

We addressed every one of those excuses

Ми зверталися до всіх, хто виправдовувався

through a mandatory professional development,

через обов'язковий професійний розвиток,

paving the way for intense focus on teaching and learning.

прокладаючи собі дорогу і орієнтуючись на інтенсивне викладання та навчання.

After many observations,

Після багатьох спостережень

what we determined was that teachers knew what to teach

виявилось, що вчителі знали, чого навчати,

but they did not know how to teach

але не знали, як навчити

so many children with so many vast abilities.

таку кількість дітей з такими можливостями.

So, we developed a lesson delivery model for instruction

Тому ми розробили модель уроку,

that focused on small group instruction,

зосереджену на маленьких групах,

making it possible for all the students to get their individual needs met

щоб потреби кожного учня було розглянуто

in the classroom.

в класі.

The results?

Результати?

After one year, state data revealed

Через рік показники штату показали,

that our scores have grown by 171 percent in Algebra

що наші бали зросли на 171 відсоток в алгебрі

and 107 percent in literature.

і на 107 відсотків в літературі.

(Applause)

(Оплески)

We have a very long way to go,

Нам ще багато чого потрібно зробити,

a very long way to go,

дуже багато,

but we now approach every obstacle with a "So What. Now What?" attitude.

але кожну перешкоду тепер ми долаємо завдяки підходу: "Що з того? І що тепер?".

And that brings me to my third and final slogan.

І це наштовхує на мій третій і останній слоган.

(Laughter)

(Сміх)

If nobody told you they loved you today,

Якщо сьогодні ніхто не сказав вам, що любить вас,

you remember I do, and I always will.

запам'ятайте, що я люблю і завжди любитиму.

My students have problems:

У моїх учнів проблеми:

social, emotional and economic problems

соціальні, емоційні та економічні,

you could never imagine.

яких ви собі навіть не можете уявити.

Some of them are parents themselves,

Дехто з них вже став батьками,

and some are completely alone.

дехто зовсім один.

If someone asked me my real secret

Якщо хто-небудь запитає про мій справжній секрет,

for how I truly keep Strawberry Mansion moving forward,

про те, як я підтримую школу Strawberry Mansion на плаву,

I would have to say that I love my students

я відповім, що люблю своїх учнів

and I believe in their possibilities

і вірю в їхні можливості,

unconditionally.

безумовно.

When I look at them,

Коли дивлюся на них,

I can only see what they can become,

то бачу, ким вони можуть стати,

and that is because I am one of them.

і це тому, що я така ж, як і вони.

I grew up poor in North Philadelphia too.

Я також виросла в бідності в Північній Філадельфії.

I know what it feels like to go to a school that's not a school.

Я знаю, як це - ходити до школи, яка зовсім не є школою.

I know what it feels like to wonder

І я знаю, як це роздумувати,

if there's ever going to be any way out of poverty.

чи коли-небудь виберешся з бідності.

But because of my amazing mother,

Проте завдяки моїй чудовій мамі,

I got the ability to dream

я навчилася мріяти,

despite the poverty that surrounded me.

незважаючи на бідність, що оточувала мене.

So --

Тому

(Applause) --

(Оплески) --

if I'm going to push my students

Якщо ж я збираюся підштовхнути своїх учнів

toward their dream and their purpose in life,

до їхньої мрії і призначення в житті,

I've got to get to know who they are.

мені потрібно знати, хто вони.

So I have to spend time with them,

Тому я проводжу з ними час,

so I manage the lunchroom every day.

тому я заходжу в їдальню щодня.

(Laughter)

(Сміх)

And while I'm there,

І коли я там,

I talk to them about deeply personal things,

ми розмовляємо на доволі особисті теми,

and when it's their birthday,

і коли в когось день народження,

I sing "Happy Birthday"

я співаю "З днем народження",

even though I cannot sing at all.

хоча зовсім не вмію цього робити.

(Laughter)

(Сміх)

I often ask them,

Я часто запитую:

"Why do you want me to sing when I cannot sing at all?"

"Чому ви хочете, щоб я заспівала, якщо я не вмію?"

(Laughter)

(Сміх)

And they respond by saying,

І вони відповідають:

"Because we like feeling special."

"Тому що тоді ми почуваємося особливими".

We hold monthly town hall meetings

Щомісяця ми проводимо зустрічі в залі,

to listen to their concerns,

щоб вислухати їхні турботи,

to find out what is on their minds.

і знати, що в них на думці.

They ask us questions like, "Why do we have to follow rules?"

Вони запитують щось на кшталт: "Навіщо дотримуватися правил?",

"Why are there so many consequences?"

"Чому буває стільки наслідків?",

"Why can't we just do what we want to do?"

"Чому ми не можемо робити те, що хочемо?".

(Laughter)

(Сміх)

They ask, and I answer each question honestly,

Вони питають, а я відповідаю чесно на кожне питання,

and this exchange in listening helps to clear up any misconceptions.

і цей взаємообмін дає змогу уникнути непорозумінь.

Every moment is a teachable moment.

Кожна мить чогось вчить.

My reward,

Моя винагорода,

my reward

моя винагорода

for being non-negotiable in my rules and consequences

за те, що мої правила та їхні наслідки не підлягають обговоренню,

is their earned respect.

заслужили повагу.

I insist on it,

Я наполягаю на цьому,

and because of this, we can accomplish things together.

і завдяки цьому, ми можемо досягти всього разом.

They are clear about my expectations for them,

Вони знають, чого від них очікують,

and I repeat those expectations every day over the P.A. system.

і я оголошую це кожного дня.

I remind them --

Нагадую їм -

(Laughter)

(Сміх)

I remind them of those core values

Нагадую про основні цінності

of focus, tradition, excellence,

такі як цілеспрямованість, традиції, досконалість,

integrity and perseverance,

чесність та завзятість,

and I remind them every day

і також нагадую щодня,

how education can truly change their lives.

як освіта може насправді змінити їхні життя.

And I end every announcement the same:

Своє щоденне оголошення закінчую так само:

"If nobody told you they loved you today,

"Якщо сьогодні ніхто не сказав вам, що любить вас,

you remember I do,

пам'ятайте, що я люблю,

and I always will."

і завжди любитиму".

Ashley's words

Слова Ешлі -

of "Miss, Miss,

"Міс, Міс,

this is not a school,"

це не школа" -

is forever etched in my mind.

назавжди закарбувалися в мене в голові.

If we are truly going to make real progress

Якщо ми дійсно хочемо зробити щось, щоб вибратися

in addressing poverty,

з бідності,

then we have to make sure

ми повинні впевнитися в тому,

that every school that serves children in poverty

що кожна школа, котру відвідує дитина з бідної родини,

is a real school,

є справжньою школою,

a school, a school --

школою, школою -

(Applause) --

(Оплески) -

a school that provides them with knowledge

школою, котра дає їм знання

and mental training to navigate the world around them.

і тренує голови, щоб зорієнтуватися в світі довкола них.

I do not know all the answers,

Я не знаю всіх відповідей,

but what I do know is for those of us who are privileged

але знаю напевне, що для тих, хто може

and have the responsibility of leading a school that serves children in poverty,

і має відповідальність вести за собою школу, яка служить дітям з бідних родин,

we must truly lead,

ми зобов'язані бути лідерами,

and when we are faced with unbelievable challenges,

і коли на нашому шляху неймовірні труднощі,

we must stop and ask ourselves, "So what. Now what?

ми повинні зупинитися і запитати в себе: "Що з того? І що тепер?

What are we going to do about it?"

Що ми будемо з цим робити?"

And as we lead,

Коли ми ведемо вперед,

we must never forget

не забуваймо,

that every single one of our students

що кожен наш учень -

is just a child,

це лише дитина,

often scared by what the world tells them they should be,

налякана тим, що світ нав'язує їм те, якими вони повинні бути,

and no matter what the rest of the world tells them they should be,

і немає значення, що решта світу їм говорить,

we should always provide them with hope,

ми завжди повинні давати надію,

our undivided attention,

нашу цілковиту увагу,

unwavering belief in their potential,

нашу непохитну віру в їхній потенціал,

consistent expectations,

відповідні очікування,

and we must tell them often,

і ми мусимо постійно повторювати:

if nobody told them they loved them today,

"Якщо сьогодні ніхто вам не сказав, що любить вас,

remember we do, and we always will.

пам'ятайте, що ми любимо і завжди будемо любити".

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Thank you, Jesus.

Дякую тобі, Боже.