Robert Gupta: Between music and medicine

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Julia Mishko Утверджено: Kateryna Kozhukhar

(Music)

(Мелодія на скрипці)

(Applause)

(Аплодисменти)

Thank you very much. (Applause)

Дуже дякую! (Аплодисменти)

Thank you. It's a distinct privilege to be here.

Дякую! Бути тут -- це особливий привілей.

A few weeks ago, I saw a video on YouTube

Декілька тижнів тому, я переглядав відео з YouTube

of Congresswoman Gabrielle Giffords

про члена конгресу Габріель Гіфордс,

at the early stages of her recovery

яка перебувала на ранніх стадіях видужання

from one of those awful bullets.

після однієї з цих жахливих куль.

This one entered her left hemisphere, and

Одна з яких пройшла крізь її ліву півкулю і

knocked out her Broca's area, the speech center of her brain.

пошкодила область Брока, мозковий центр мовлення.

And in this session, Gabby's working with a speech therapist,

В цьому відео, Габбі працює з мовленнєвим терапевтом

and she's struggling to produce

і намагається вимовити

some of the most basic words, and you can see her

деякі з найбільш вживаних слів, і ви можете побачити її

growing more and more devastated, until she ultimately

спустошеність, аж допоки в кінцевому результаті

breaks down into sobbing tears, and she starts sobbing

вона просто вибухає слізьми

wordlessly into the arms of her therapist.

і мовчки схлипує в руках свого терапевта.

And after a few moments, her therapist tries a new tack,

І через кілька хвилин, її терапевт ставить новий трек,

and they start singing together,

вони починають співати разом

and Gabby starts to sing through her tears,

і Габі починає співати крізь сльози,

and you can hear her clearly able to enunciate

ви можете чітко почути як вона виголошує

the words to a song that describe the way she feels,

слова пісні, що описує її почуття,

and she sings, in one descending scale, she sings,

вона співає, вона дійсно співає,

"Let it shine, let it shine, let it shine."

"Сяй, сяй, сяй".

And it's a very powerful and poignant reminder of how

І це дуже потужне і проникливе нагадування того,

the beauty of music has the ability to speak

як краса музики говорить там,

where words fail, in this case literally speak.

де слова мовчазні, у цьому випадку буквально говорить.

Seeing this video of Gabby Giffords reminded me

Перегляд цього відео нагадав мені

of the work of Dr. Gottfried Schlaug,

працю доктора Готфріда Шлауге,

one of the preeminent neuroscientists studying music and the brain at Harvard,

одного з видатних неврологів, який вивчає зв'язок між музикою і мозком у Гарварді,

and Schlaug is a proponent of a therapy called

а також є прихильником терапії, що зветься

Melodic Intonation Therapy, which has become very popular in music therapy now.

Терапією мелодійної інтонації, і є дуже популярною сьогодні.

Schlaug found that his stroke victims who were aphasic,

Шлауге помітив, що його пацієнти з інсультом, в стані афазного фактору,

could not form sentences of three- or four-word sentences,

не могли сформувати і речення з трьох-чотирьох слів,

but they could still sing the lyrics to a song,

проте вони практично ідеально співали пісень,

whether it was "Happy Birthday To You"

чи то "З днем народження тебе",

or their favorite song by the Eagles or the Rolling Stones.

чи то улюблену пісню гурту "Eagles", або ж "Rolling Stones".

And after 70 hours of intensive singing lessons,

А після 70 годин інтенсивних уроків співу,

he found that the music was able to literally rewire

доктор дійшов висновку, що музика мала здатність буквально відновлювати

the brains of his patients and create a homologous

мозок пацієнтів і створювати відповідні

speech center in their right hemisphere

центри мовлення в правій півкулі,

to compensate for the left hemisphere's damage.

таким чином компенсуючи пошкодження лівої півкулі.

When I was 17, I visited Dr. Schlaug's lab, and in one afternoon

Коли мені було 17, я відвідав лабораторію доктора Шлауге, і одного дня

he walked me through some of the leading research

він показав мені деякі з провідних досліджень

on music and the brain -- how musicians had

щодо музики та мозгу, а саме те, що у музикантів

fundamentally different brain structure than non-musicians,

принципово відмінна структуру мозку ніж у тих, хто музикою не займається,

how music, and listening to music,

як музика може

could just light up the entire brain, from

запросто запалити весь мозок, від

our prefrontal cortex all the way back to our cerebellum,

його кори аж до мозочку,

how music was becoming a neuropsychiatric modality

як музика,яка ставала неврологічною моделлю,

to help children with autism, to help people struggling

допомагає дітям з аутизмом, людям, які потерпають

with stress and anxiety and depression,

від стресів та депресії,

how deeply Parkinsonian patients would find that their tremor

як пацієнти з синдромом Паркінсона усвідомлюють, що їхнє дрижання

and their gait would steady when they listened to music,

та їхня хода стають стійкими, коли вони слухають музику,

and how late-stage Alzheimer's patients, whose dementia

і як пацієнти на пізніх стадіях хвороби Альцгеймера,

was so far progressed that they could no longer recognize

які в силу своєї хвороби, не здатні впізнавати

their family, could still pick out a tune by Chopin

своїх рідних, все ж вирізняють фортепіанні твори Шопена,

at the piano that they had learned when they were children.

які вони чули, будучи ще дітьми.

But I had an ulterior motive of visiting Gottfried Schlaug,

Але, я мав дещо інші мотиви візиту до Готфріда Шлауге,

and it was this: that I was at a crossroads in my life,

а саме: я опинився на роздоріжжі у житті,

trying to choose between music and medicine.

обираючи між професіями музиканта і медика.

I had just completed my undergraduate, and I was working

Я тільки-но закінчив магістратуру, і працював

as a research assistant at the lab of Dennis Selkoe,

асистентом в лабораторії Деніса Селкоа,

studying Parkinson's disease at Harvard, and I had fallen

який вивчав хворобу Паркінсона у Гарварді, і я просто

in love with neuroscience. I wanted to become a surgeon.

закохався в неврологію. Я хотів стати хірургом.

I wanted to become a doctor like Paul Farmer or Rick Hodes,

Я мріяв стати таким лікарем, як Пол Фармер або Рік Годс,

these kind of fearless men who go into places like Haiti or Ethiopia

настільки безстрашним щоб відвідувати Гаїті, Ефіопію

and work with AIDS patients with multidrug-resistant

і працювати з хворими на СНІД,

tuberculosis, or with children with disfiguring cancers.

туберкульоз та з дітьми, хворими на рак.

I wanted to become that kind of Red Cross doctor,

Я хотів стати саме таким лікарем Червоного Хреста,

that doctor without borders.

лікарем без кордонів.

On the other hand, I had played the violin my entire life.

Та з іншого боку, я грав на скрипці все своє свідоме життя.

Music for me was more than a passion. It was obsession.

Для мене музика була чимось більшим, ніж захоплення. Вона була моєю одержимістю.

It was oxygen. I was lucky enough to have studied

Моїм повітрям. Мені пощастило навчатися

at the Juilliard School in Manhattan, and to have played

в школі Джуліард на Манхетені, і зіграти

my debut with Zubin Mehta and the Israeli philharmonic orchestra in Tel Aviv,

власний дебютний концерт з Зубіном Мехтою та ізраїльським філармонічним Оркестром в Тель-Авіві,

and it turned out that Gottfried Schlaug

і як виявилось, Готфрід Шлауге

had studied as an organist at the Vienna Conservatory,

вчився на органіста у Віденській Консерваторії,

but had given up his love for music to pursue a career

проте полишив захоплення музикою для того, щоб займатися

in medicine. And that afternoon, I had to ask him,

медициною. І того дня, я просто був змушений запитати його,

"How was it for you making that decision?"

"Як ви почували себе, зробивши таке рішення?".

And he said that there were still times when he wished

він відповів, що були часи, коли він мріяв про те,

he could go back and play the organ the way he used to,

щоб повернути час назад і зіграти на органі, так, як він це колись робив,

and that for me, medical school could wait,

і сказав, що медична школа зможе зачекати на мене,

but that the violin simply would not.

а от скрипка -- ні.

And after two more years of studying music, I decided

І після двох років навчання музики, я вирішив

to shoot for the impossible before taking the MCAT

зробити неможливе перед здачею вступних іспитів до медичного коледжу

and applying to medical school like a good Indian son

та подачею документів, так як це робив кожен хороший індійський син,

to become the next Dr. Gupta. (Laughter)

для того, щоб стати наступним доктором Гуптою (сміх).

And I decided to shoot for the impossible and I took

Отже, я вирішив

an audition for the esteemed Los Angeles Philharmonic.

піти на прослуховування до Філармонії Лос-Анджелеса.

It was my first audition, and after three days of playing

Це було моє перше прослуховування, і після трьох днів

behind a screen in a trial week, I was offered the position.

гри за кулісами, що було, моїм випробувальним терміном, мені запропонували посаду.

And it was a dream. It was a wild dream to perform

Це було здійснення мрії. Нестримної мрії

in an orchestra, to perform in the iconic Walt Disney Concert Hall

грати в оркестрі, у славетному концерт-холі Уолта Діснея,

in an orchestra conducted now by the famous Gustavo Dudamel,

в оркестрі, яким диригував знаменитий Густаво Дудамель,

but much more importantly to me to be surrounded

та ще більше значення для мене мало моє оточення,

by musicians and mentors that became my new family,

яке тепер складалось з музикантів та керівників, котрі стали для мене сім'єю,

my new musical home.

моїм новим музичним домом.

But a year later, I met another musician who had also

А рік потому, я зустрів одного музиканта, який також

studied at Juilliard, one who profoundly helped me

навчався в Джуліарді, і який неймовірно допоміг мені

find my voice and shaped my identity as a musician.

у пошуках власного голосу та виробленні унікального музичного стилю.

Nathaniel Ayers was a double bassist at Juilliard, but

Натаніель Ейерс, був контрабасистом в Джуліарді, і

he suffered a series of psychotic episodes in his early 20s,

в свої двадцять переніс ряд психопатичних епізодів,

was treated with thorazine at Bellevue,

та пройшов терапію тироксином в лікарні Белвю,

and ended up living homeless on the streets of Skid Row

і в кінцевому результаті, став бездомним на вулицях Cкід Роу

in downtown Los Angeles 30 years later.

в центрі Лос-Анджелеса, 30 років потому.

Nathaniel's story has become a beacon for homelessness

Історія Натаніеля стала своєрідним світлом у питанні

and mental health advocacy throughout the United States,

пропаганди безпритульності та психічного здоров'я по всій території Сполучених Штатів,

as told through the book and the movie "The Soloist,"

саме так було сказано в книзі та фільмі "Соліст",

but I became his friend, and I became his violin teacher,

а я став його другом і вчителем гри на скрипці,

and I told him that wherever he had his violin,

і говорив, що все що йому потрібно -- це скрипка,

and wherever I had mine, I would play a lesson with him.

а я буду давати йому уроки при будь-якій нагоді.

And on the many times I saw Nathaniel on Skid Row,

І безліч разів я бачив Натаніеля на Скід Роу,

I witnessed how music was able to bring him back

я був свідком того, як музика рятувала його

from his very darkest moments, from what seemed to me

в найскрутніші моменти, які задавалися мені,

in my untrained eye to be

на мій недосвічений погляд,

the beginnings of a schizophrenic episode.

були початком шизофренії.

Playing for Nathaniel, the music took on a deeper meaning,

Граючи для Натаніеля, музика набувала глибшого значення,

because now it was about communication,

адже тепер вона стала засобом спілкування,

a communication where words failed, a communication

такого спілкування, де слів замало,

of a message that went deeper than words, that registered

де зміст був глибше за слова, він

at a fundamentally primal level in Nathaniel's psyche,

був прихований ще на первісному рівні психіки Натаніеля,

yet came as a true musical offering from me.

і в той же час, це було просте музичне спілкування з моєї сторони.

I found myself growing outraged that someone

Я відчув таке обурення через те, що хтось,

like Nathaniel could have ever been homeless on Skid Row

такий як Натаніель, міг коли-небудь стати бездомним на Cкід Роу,

because of his mental illness, yet how many tens of thousands

тільки через психічну хворобу, і скільки ж таких десятків тисяч

of others there were out there on Skid Row alone

самотніх людей були там, на Скід Роу,

who had stories as tragic as his, but were never going to have a book or a movie

які мали такі ж трагічні історії, але про яких, ніколи не знімуть фільм та не напишуть книгу,

made about them that got them off the streets?

які б змогли врятувати їх від безодні вулиць.

And at the very core of this crisis of mine, I felt somehow

І в самому серці власної кризи, я відчув,

the life of music had chosen me, where somehow,

що музичне життя саме обрало мене, і так чи інакше,

perhaps possibly in a very naive sense, I felt what Skid Row

можливо, в дуже наївному сенсі, я відчув, що Скід Роу

really needed was somebody like Paul Farmer

насправді потребував когось як Пол Фармер,

and not another classical musician playing on Bunker Hill.

а не ще одного музиканта-класиста, котрий грав на Банкер Хіл.

But in the end, it was Nathaniel who showed me

Але врешті-решт, саме Натаніель показав, що

that if I was truly passionate about change,

якщо я по-справжньому хочу змінитись,

if I wanted to make a difference, I already had the perfect instrument to do it,

якщо я хочу змінити ситуацію, то у мене вже є ідеальний інструмент для цього,

that music was the bridge that connected my world and his.

адже музика була тим містком, який поєднував мій і його світи.

There's a beautiful quote

Є прекрасна цитата

by the Romantic German composer Robert Schumann,

німецького композитора Роберта Шумана,

who said, "To send light into the darkness of men's hearts,

який сказав, "Запалювати світло в темряві людських сердець - ось

such is the duty of the artist."

справжній обов'язок митця".

And this is a particularly poignant quote

І це особливо прониклива цитата,

because Schumann himself suffered from schizophrenia

адже сам Шуман страждав від шизофренії

and died in asylum.

і помер в психічній лікарні.

And inspired by what I learned from Nathaniel,

І натхненний тим, чого навчився від Натаніеля,

I started an organization on Skid Row of musicians

я започаткував організацію музикантів на Скід Роу,

called Street Symphony, bringing the light of music

яка носить назву "Вулична Симфонія", і яка запалює світло

into the very darkest places, performing

в найтемніших закутках, граючи

for the homeless and mentally ill at shelters and clinics

для бездомних і психічно хворих у притулках та лікарнях

on Skid Row, performing for combat veterans

на Скід Роу, для ветеранів боїв

with post-traumatic stress disorder, and for the incarcerated

з пост-травматичним стресовим розладом, для ув'язнених,

and those labeled as criminally insane.

і тих, хто носить клеймо душевнохворих злочинців.

After one of our events at the Patton State Hospital

Після одного з наших виступів в лікарні Патон Стейт

in San Bernardino, a woman walked up to us

в Сан -Бернадіно, до нас підійшла жінка,

and she had tears streaming down her face,

в якої по обличчю текли сльози,

and she had a palsy, she was shaking,

в неї був параліч, вона трусилась,

and she had this gorgeous smile, and she said

проте в неї була прекрасна усмішка, і вона сказала,

that she had never heard classical music before,

що ще ніколи не чула класичної музики до цього,

she didn't think she was going to like it, she had never

і навіть не думала, що вона їй сподобається, вона ніколи

heard a violin before, but that hearing this music was like hearing the sunshine,

не чула звучання скрипки, і це воно було для неї наче звучання сонця;

and that nobody ever came to visit them, and that for the first time in six years,

вона також сказала, що ніхто і ніколи не відвідував їх, і що слухаючи нас,

when she heard us play, she stopped shaking without medication.

вона вперше за шість років перестала трусить, не приймаючи жодних ліків.

Suddenly, what we're finding with these concerts,

Несподівано, те, що ми відкрили для себе під час таких концертів,

away from the stage, away from the footlights, out

поза сценою, рампою,

of the tuxedo tails, the musicians become the conduit

без смокінгів, було те, що музиканти стали проводирями

for delivering the tremendous therapeutic benefits

для доставки неймовірного терапевтичного ефекту

of music on the brain to an audience that would never

музики для мозку, для тієї аудиторії, яка б ніколи

have access to this room,

не мала доступу до залів,

would never have access to the kind of music that we make.

до музики, такої, яку створювали ми.

Just as medicine serves to heal more

Так,як медицина покликана зцілювати краще

than the building blocks of the body alone,

аніж людський імунітет самотужки,

the power and beauty of music transcends the "E"

так само сила та краса музики виходить за рамки

in the middle of our beloved acronym.

нашого улюбленого акроніму.

Music transcends the aesthetic beauty alone.

Музика самостійно доносить естетичну красу.

The synchrony of emotions that we experience when we

Синхронність емоцій, які ми відчуваємо, коли

hear an opera by Wagner, or a symphony by Brahms,

слухаємо оперу Вагнера, симфонію Брамса,

or chamber music by Beethoven, compels us to remember

або ж камерну музику Бетховена, змушує нас згадати

our shared, common humanity, the deeply communal

про нашу спільну, загальнолюдську, глибоку

connected consciousness, the empathic consciousness

свідомість - співчутливу свідомість,

that neuropsychiatrist Iain McGilchrist says is hard-wired

яка, як говорить психоневролог Аян Макгілкріст, є притаманною

into our brain's right hemisphere.

правій півкулі нашого мозку.

And for those living in the most dehumanizing conditions

І тим, хто живе в найменш сприятливих умовах

of mental illness within homelessness

з психічними захворюваннями, тим бездомним,

and incarceration, the music and the beauty of music

позбавленим волі, музика і її краса

offers a chance for them to transcend the world around them,

дають шанс вийти за межі їхнього світу

to remember that they still have the capacity to experience

для того, щоб вони пам'ятали, що ще можуть відчувати

something beautiful and that humanity has not forgotten them.

щось прекрасне, і те, що людство не покинуло їх на призволяще.

And the spark of that beauty, the spark of that humanity

І лише крапля цієї краси та людяності

transforms into hope,

перетворюється в надію;

and we know, whether we choose the path of music

ми знаємо, незважаючи на те, що ми обираємо, чи то музичний шлях

or of medicine, that's the very first thing we must instill

чи шлях медицини, надіяц -- це та річ,яку найперше потрібно прищепити

within our communities, within our audiences,

в осередку громади, в наших залах,

if we want to inspire healing from within.

для того, щоб зцілити зсередини.

I'd like to end with a quote by John Keats,

Закінчити я б хотів з цитатою Джона Кітса,

the Romantic English poet,

англійського романтика.

a very famous quote that I'm sure all of you know.

Ця цитата дуже відома, і я впевнений, що ви її знаєте.

Keats himself had also given up a career in medicine

Кітс також покинув професію медика,

to pursue poetry, but he died when he was a year older than me.

для того, щоб займатись поезією, але він помер, будучи старшим на рік від мене.

And Keats said, "Beauty is truth, and truth beauty.

Кітс говорив, "Краса-це істина, істина ж сама краса.

That is all ye know on Earth, and all ye need to know."

Це все,що ми знаємо, і повинні знати"

(Music)

(Мелодія на скрипці)

(Applause)

(Аплодисменти)