You are not alone in your loneliness | Jonny Sun

Перекладач: Mariia Kovalchuk Утверджено: Inna Fedorenko

Hello.

Привіт.

Дозвольте вас із кимось познайомити.

I'd like to introduce you to someone.

Це Джомні.

This is Jomny.

That's "Jonny" but spelled accidentally with an "m,"

Як «Джонні», тільки з невеликою помилкою.

in case you were wondering,

Передбачаючи питання —

because we're not all perfect.

тому що ніхто не ідеальний.

Jomny is an alien

Джомні — прибулець.

who has been sent to earth with a mission to study humans.

Його прислали на Землю, щоб він вивчав людей.

Jomny is feeling lost and alone and far from home,

Далеко від дому Джомні відчуває себе загубленим та самотнім.

and I think we've all felt this way.

Думаю, кожному знайоме це відчуття.

Or, at least I have.

Мені ось точно.

I wrote this story about this alien at a moment in my life

Я написав оповідання про прибульця в той період життя,

when I was feeling particularly alien.

коли відчував себе чужим у цьому світі.

I had just moved to Cambridge and started my doctoral program at MIT,

Я переїхав у Кембридж писати докторську в Массачусетському інституті.

and I was feeling intimidated and isolated and very much like I didn't belong.

Мені було страшно та самотньо, я відчував себе нікому непотрібним.

But I had a lifeline of sorts.

Але мені немов кинули рятувальний круг.

See, I was writing jokes for years and years

Досить довгий час я писав жарти

і ділився ними в соціальних мережах,

and sharing them on social media,

and I found that I was turning to doing this more and more.

і з часом я все більше захоплювався цим.

Для багатьох Інтернет може здатися дуже самотнім місцем.

Now, for many people, the internet can feel like a lonely place.

It can feel like this,

Ось таким.

a big, endless, expansive void

Знаєте, немов величезна безкрайня прірва,

where you can constantly call out to it but no one's ever listening.

куди ти можеш скидати свої думки і де їх ніхто не почує.

Але я зрозумів, що мені подобається виговорюватися в цю порожнечу,

But I actually found a comfort in speaking out to the void.

I found, in sharing my feelings with the void,

ділитися думками з цією прірвою.

eventually the void started to speak back.

І одного дня вона мені відповіла.

And it turns out that the void isn't this endless lonely expanse at all,

Виявилося, що ця прірва зовсім не така безмежна і самотня.

but instead it's full of all sorts of other people,

І на іншому кінці знаходиться багато різних людей.

also staring out into it and also wanting to be heard.

Тих, хто так само вслухається в цю безодню в надії на відповідь.

Now, there have been many bad things that have come from social media.

Звісно, що соцмережі несуть не тільки добро і надію.

I'm not trying to dispute that at all.

Я з цим зовсім не сперечаюся.

To be online at any given point is to feel so much sadness

Іноді перебування в мережі приносить стільки смутку,

and anger and violence.

злості та жорстокості.

Це завдає багато болю.

It can feel like the end of the world.

Yet, at the same time, I'm conflicted

З іншого боку, не все так просто.

because I can't deny the fact that so many of my closest friends

Наприклад, більшість моїх близьких друзів —

are people that I had met originally online.

це люди, з якими ми познайомилися в Інтернеті.

Я думаю, частково, це через те, що в мережі

And I think that's partly because there's this confessional nature

to social media.

висловлюватися набагато легше.

It can feel like you are writing in this personal, intimate diary

Здається, що ти пишеш у своєму особистому щоденнику,

that's completely private,

який ніхто не прочитає,

і водночас, тобі б хотілося, щоб хтось у нього заглянув.

yet at the same time you want everyone in the world to read it.

And I think part of that, the joy of that

І думаю, що один із плюсів у тому,

is that we get to experience things from perspectives from people

що ми можемо побачити багато речей очима інших людей,

who are completely different from ourselves,

чиї погляди абсолютно відрізняються від наших,

and sometimes that's a nice thing.

і іноді це дуже корисно.

For example, when I first joined Twitter,

Наприклад, коли я натрапив на Твіттер,

I found that so many of the people that I was following

то виявив, що дуже багато людей

говорили про психічне здоров'я та терапію,

were talking about mental health and going to therapy

in ways that had none of the stigma that they often do

і чомусь ці розмови сприймалися набагато легше в Інтернеті,

when we talk about these issues in person.

ніж їх обговорення в реальному житті.

Through them, the conversation around mental health was normalized,

Тоді я зрозумів, немає нічого дивного в розмовах про психічне здоров'я,

and they helped me realize that going to therapy was something

І це нормально, якщо одного дня я сам вирішу

that would help me as well.

звернутися до фахівця.

Now, for many people,

Для багатьох людей

it sounds like a scary idea to be talking about all these topics

здається страшним розмовляти на всі ці теми

so publicly and so openly on the internet.

настільки публічно і відкрито в Інтернеті.

I feel like a lot of people think that it is a big, scary thing

Мені здається, що люди думають, що для несформованої особистості

to be online if you're not already perfectly and fully formed.

спілкування в Інтернеті — це досить великий і серйозний крок.

But I think the internet can be actually a great place to not know,

Але якраз для таких людей Інтернет може бути корисний.

І я думаю, це чудово,

and I think we can treat that with excitement,

because to me there's something important about sharing your imperfections

тому що не менш важливо ділитися і своїми недоліками,

and your insecurities and your vulnerabilities

і комплексами, і проблемами з іншими.

with other people.

[Я як цибулька, у якої всередині ще більш ляклива цибулька]

(Laughter)

Now, when someone shares that they feel sad or afraid

(Сміх)

Коли хтось ділиться своїми почуттями, наприклад, сумом,

or alone, for example,

страхом або самотністю,

it actually makes me feel less alone,

я розумію, що я не самотній,

not by getting rid of any of my loneliness

не тому, що самотність зникла,

but by showing me that I am not alone

а тому, що я не єдиний,

in feeling lonely.

хто відчуває її.

And as a writer and as an artist,

Оскільки я письменник та художник,

I care very much about making this comfort of being vulnerable

мені дуже важливо показати, що своїми переживаннями та проблемами

a communal thing, something that we can share with each other.

ми можемо ділитися один з одним.

Я дуже радий, що у мене є можливість витягти назовні внутрішнє,

I'm excited about externalizing the internal,

about taking those invisible personal feelings that I don't have words for,

загорнути в слова ті незрозумілі почуття,

holding them to the light, putting words to them,

які я тримав під замком, дати їм вийти на світло,

поділитися з іншими людьми

and then sharing them with other people

in the hopes that it might help them find words to find their feelings as well.

в надії, що це допоможе їм розібратися у своїх почуттях.

Now, I know that sounds like a big thing,

Нехай це й звучить як серйозна витівка,

but ultimately I'm interested in putting all these things

але, насправді, я всього лише загортаю ці емоції

into small, approachable packages,

в гарні маленькі фантики,

because when we can hide them into these smaller pieces,

бо якщо ми висловлюємо емоції таким чином,

їх набагато легше зрозуміти, так навіть цікавіше.

I think they are easier to approach, I think they're more fun.

I think they can more easily help us see our shared humanness.

Я думаю, що це краще допомагає зрозуміти, що всі ми схожі.

Sometimes that takes the form of a short story,

Іноді емоції набувають форми невеликої історії,

sometimes that takes the form of a cute book of illustrations, for example.

іноді, наприклад, — книжки з картинками.

And sometimes that takes the form

Іноді вони з'являються у формі жарту,

of a silly joke that I'll throw on the internet.

який я викладу в Інтернет.

Наприклад, кілька місяців тому я поділився ідеєю додатку

For example, a few months ago, I posted this app idea

for a dog-walking service

для прогулянок із собаками,

where a dog shows up at your door and you have to get out of the house

сенс якого в тому, що ти повинен піти прогулятися,

and go for a walk.

якщо біля твого порога з'явиться собака.

(Laughter)

(Сміх)

If there are app developers in the audience,

Якщо в залі є розробники,

please find me after the talk.

зловіть мене після виступу.

Or, I like to share every time I feel anxious about sending an email.

Або я постійно жартую, що хвилююся, коли веду ділове листування.

When I sign my emails "Best,"

І якщо я підписую лист

it's short for "I am trying my best,"

«З найкращими побажаннями»,

це означає: «З побажаннями, щоб Вас усе влаштувало, я чесно стараюся!»

which is short for "Please don't hate me, I promise I'm trying my best!"

Or my answer to the classic icebreaker,

Або ж мій варіант класичного "розігріву" —

if I could have dinner with anyone, dead or alive, I would.

«Якби я міг познайомитися з людиною, живою чи мертвою, —

я був би радий, а то якось самотньо».

I am very lonely.

(Laughter)

(Сміх)

And I find that when I post things like these online,

І часто, коли я публікую подібне в мережі,

the reaction is very similar.

реакція дуже схожа.

People come together to share a laugh,

Люди знаходять спільну тему,

щоб разом посміятися,

to share in that feeling,

and then to disburse just as quickly.

і потім так само швидко розійтися.

(Laughter)

(Сміх)

Yes, leaving me once again alone.

Так, і знову залишають мене на самоті.

But I think sometimes these little gatherings can be quite meaningful.

І все ж такі моменти згуртування відіграють велику роль.

For example, when I graduated from architecture school

Коли я закінчив архітектурний університет

and I moved to Cambridge,

і переїхав у Кембридж,

I posted this question:

я запостив питання:

«Скільком людям у житті

"How many people in your life have you already had

your last conversation with?"

ви вже сказали свої останні слова?»

And I was thinking about my own friends who had moved away

Сам я тоді згадав своїх друзів, які роз'їхалися

to different cities and different countries, even,

по різних містах, або навіть країнах,

and how hard it would be for me to keep in touch with them.

і про те, як іноді складно підтримувати з ними контакт.

Інші люди почали ділитися власними історіями.

But other people started replying and sharing their own experiences.

Somebody talked about a family member they had a falling out with.

Хтось розповів про родича, з яким був втрачений зв'язок.

Someone talked about a loved one who had passed away

Хтось — про кохану людину,

quickly and unexpectedly.

яка раптово пішла з життя.

Someone else talked about their friends from school

Хтось, як і я, згадав про шкільних друзів,

who had moved away as well.

які роз'їхалися.

But then something really nice started happening.

І на моє здивування, я помітив, що люди почали

Instead of just replying to me,

не тільки відповідати на питання,

people started replying to each other,

але і спілкуватися один з одним,

and they started to talk to each other and share their own experiences

ділитися своїм досвідом з іншими

and comfort each other

і втішати один одного,

and encourage each other to reach out to that friend

заохочувати інших зв'язатися з тими друзями або родичами,

that they hadn't spoken to in a while

з якими вони вже давно не спілкувалися,

or that family member that they had a falling out with.

посварилися або розійшлися.

And eventually, we got this little tiny microcommunity.

І поступово у нас утворилося якесь мікротовариство.

It felt like this support group formed

І в цій групі підтримки

були абсолютно різні люди.

of all sorts of people coming together.

And I think every time we post online,

І я думаю, що кожен раз, коли ми викладаємо пост в мережі,

every time we do this, there's a chance

кожен раз, коли ми це робимо,

that these little microcommunities can form.

є шанс утворення такої спільноти.

There's a chance that all sorts of different creatures

Шанс, що багато різних людей

can come together and be drawn together.

зберуться разом.

And sometimes, through the muck of the internet,

Можливо, в Інтернеті, попри всі його недоліки,

you get to find a kindred spirit.

ми знайдемо свою споріднену душу.

Sometimes that's in the reading the replies

Наприклад, побачивши в коментарях відповідь,

and the comments sections and finding a reply that is particularly kind

яка здасться особливо теплою,

or insightful or funny.

мудрою або смішною.

Sometimes that's in going to follow someone

Або підписавшись на когось

and seeing that they already follow you back.

і виявивши, що ця людина вже підписана на тебе.

And sometimes that's in looking at someone that you know in real life

Або навіть виявивши, що хтось, про чиє існування ти знав,

and seeing the things that you write and the things that they write

але раніше не наважувався познайомитися особисто,

and realizing that you share so many of the same interests as they do,

судячи з постів в Інтернеті, розділяє твої інтереси,

і що насправді у вас багато спільного.

and that brings them closer together to you.

Sometimes, if you're lucky,

Ну і якщо пощастить —

you get to meet another alien.

можна зустріти такого ж прибульця.

[when two aliebns find each other in a strange place,

[Разом прибульці відчувають себе набагато краще,

it feels a litle more like home]

навіть на чужій планеті].

Але, на жаль, не все так безхмарно.

But I am worried, too, because as we all know,

the internet for the most part doesn't feel like this.

Всі ми знаємо, що в Інтернеті не всі такі доброзичливі.

We all know that for the most part,

Ми всі знаємо, що здебільшого

Інтернет — це місце, де ми не розуміємо один одного,

the internet feels like a place where we misunderstand each other,

where we come into conflict with each other,

це місце, де відбувається багато конфліктів.

where there's all sorts of confusion and screaming and yelling and shouting,

В Інтернеті повно плутанини, сварок, криків.

and it feels like there's too much of everything.

Іноді від усього цього хаосу голова йде обертом.

It feels like chaos,

and I don't know how to square away the bad parts with the good,

І я навіть не знаю, чи можливо в Інтернеті вирівняти чорне і біле,

because as we know and as we've seen,

бо згідно з досвідом,

the bad parts can really, really hurt us.

погане запам'ятовується набагато краще.

Мені здається, що платформа, яку ми зараз активно освоюємо,

It feels to me that the platforms that we use to inhabit these online spaces

have been designed either ignorantly or willfully

навмисно чи ні, але сама заохочує людей

to allow for harassment and abuse, to propagate misinformation,

до насилля, поширення дезінформації,

to enable hatred and hate speech and the violence that comes from it,

розпалювання ненависті, породжуючи тільки більше жорстокості,

and it feels like none of our current platforms

і не схоже, що хоч якась із платформ

намагається вирішувати цю проблему.

are doing enough to address and to fix that.

But still, and maybe probably unfortunately,

Але, на жаль чи ні,

I'm still drawn to these online spaces, as many others are,

багато з нас продовжують тягнутися до віртуальних просторів,

because sometimes it just feels like that's where all the people are.

тому що нам здається, ніби там є люди.

And I feel silly

Іноді мені соромно,

and stupid sometimes

що в такий час

for valuing these small moments of human connection in times like these.

я настільки ціную ці невеликі контакти між людьми.

But I've always operated under this idea

Але я завжди дотримувався позиції,

that these little moments of humanness are not superfluous.

що ці маленькі моменти людськості відіграють велику роль.

They're not retreats from the world at all,

Тож не заради того, щоб втекти від усіх,

but instead they're the reasons why we come to these spaces.

а саме заради спілкування ми так тягнемося до Інтернету.

They are important and vital and they affirm and they give us life.

Такі відгуки необхідні, тому що дають нам надію.

And they are these tiny, temporary sanctuaries

Вони немов крихітний тимчасовий притулок,

that show us that we are not as alone as we think we are.

який дозволяє нам відчути, що ми не самотні.

And so yes, even though life is bad and everyone's sad

І так, життя жорстоке, люди злі

and one day we're all going to die --

і всі ми колись помремо —

[look. life is bad. everyones sad.

[Так, життя важка штука,

ми всі помремо, але я вже купив надувний замок,

We're all gona die, but i alredy bought this inflatable bouncey castle

so are u gona take Ur shoes off or not]

ти будеш знімати черевики?]

I think the inflatable metaphorical bouncy castle in this case

В даному випадку метафоричний надувний замок -

is really our relationships and our connections to other people.

це наші взаємини та контакти з іншими людьми.

And so one night,

Якось вночі,

when I was feeling particularly sad and hopeless about the world,

коли я відчував себе особливо нещасним і безнадійним,

я виговорився в нікуди,

I shouted out to the void,

to the lonely darkness.

в цю самотню темряву.

I said, "At this point, logging on to social media

Я написав: «Заходячи в соцмережі,

feels like holding someone's hand at the end of the world."

я немов намагаюся схопитися за руку на іншому кінці світу».

And this time, instead of the void responding,

І в цей раз, замість відлуння з порожнечі,

it was people who showed up,

я почув інших людей,

who started replying to me and then who started talking to each other,

які відповідали спочатку мені, а потім спілкувалися між собою,

and slowly this little tiny community formed.

і таким чином, поступово сформувалося спільнота.

Everybody came together to hold hands.

Все більше людей простягали руки.

And in these dangerous and unsure times,

У такий неоднозначний і небезпечний час,

in the midst of it all,

варто пам'ятати,

I think the thing that we have to hold on to is other people.

що ми все ще можемо покладатися один на одного.

And I know that is a small thing made up of small moments,

І я знаю, що такі речі малі та незначні,

але саме вони можуть стати промінцем

but I think it is one tiny, tiny sliver of light

in all the darkness.

світла в темряві.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)