Peter Saul: Let's talk about dying

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Tania Hlod Утверджено: Oksana Hoynyak

Look, I had second thoughts, really,

Я довго сумнівався,

about whether I could talk about this

чи зможу говорити на цю тему з вами,

to such a vital and alive audience as you guys.

з такою життєрадісною і повною сил публікою.

Then I remembered the quote from Gloria Steinem,

І тоді мені пригадалася цитата Ґлорії Стайнем,

which goes,

яка звучить так:

"The truth will set you free,

‘’Правда подарує вам волю,

but first it will piss you off." (Laughter)

але спочатку вона добре полоскоче ваші нерви’’. (Сміх)

So -- (Laughter)

Отже - (Сміх)

So with that in mind, I'm going to set about

Маючи це на увазі, я спробую

trying to do those things here,

поговорити та вияснити

and talk about dying in the 21st century.

про помирання в 21 столітті.

Now the first thing that will piss you off, undoubtedly,

Перший факт, який неодмінно роздратує вас, це те,

is that all of us are, in fact, going to die

що всі ми, по суті, помремо

in the 21st century.

в 21 столітті.

There will be no exceptions to that.

Тут не буде винятків.

There are, apparently, about one in eight of you

Але, згідно з дослідженнями, приблизно один з 8

who think you're immortal, on surveys, but --

явно думає, що не помре ніколи, але...

(Laughter)

(Сміх)

Unfortunately, that isn't going to happen.

На превеликий жаль, так не станеться.

While I give this talk, in the next 10 minutes,

Під час мого 10-хвилинного виступу

a hundred million of my cells will die,

100 млн. клітин мого тіла помруть,

and over the course of today, 2,000 of my brain cells

а за цілий день 2 тис. клітин мого мозку

will die and never come back,

відімруть і вже ніколи не поновляться,

so you could argue that the dying process

тому можна стверджувати, що процес помирання

starts pretty early in the piece.

розпочинається досить таки рано.

Anyway, the second thing I want to say about dying in the

І все ж, друге, що хочу сказати про смерть

21st century, apart from it's going to happen to everybody,

в 21 столітті, окрім того, що це станеться з кожним,

is it's shaping up to be a bit of a train wreck

для більшості з нас це ще й нагадуватиме

for most of us,

аварію потяга,

unless we do something to try and reclaim this process

якщо ми не зробимо хоч найменших зусиль,

from the rather inexorable trajectory that it's currently on.

щоб змінити траєкторію цього поїзда, що так невблаганно мчить.

So there you go. That's the truth.

Доходимо до суті. Такою є правда.

No doubt that will piss you off, and now let's see

Знаю, це роздратує вас, але подивімось,

whether we can set you free. I don't promise anything.

чи зможемо позбавити вас цих почуттів. Наперед нічого не обіцяю.

Now, as you heard in the intro, I work in intensive care,

Ну, як ви вже чули, я працюю в відділі інтенсивної терапії.

and I think I've kind of lived through the heyday

Думаю, що пережив якраз сам розквіт

of intensive care. It's been a ride, man.

інтенсивної терапії. Яка ж це була гонка!

This has been fantastic.

Не передати словами.

We have machines that go ping.

Маємо спеціальне обладнання.

There's many of them up there.

Його чимало, як бачите на екрані.

And we have some wizard technology which I think

Маємо чарівну технологію, яка

has worked really well, and over the course of the time

як гадаю, дійсно добре працює.

I've worked in intensive care, the death rate

В той час поки я працював у відділенні інтенсивної терапії, рівень смертності чоловічого населення

for males in Australia has halved,

Австралії зменшився вдвічі,

and intensive care has had something to do with that.

і це також почасти завдяки інтенсивній терапії.

Certainly, a lot of the technologies that we use

Безперечно, багато технологій, які ми застосовуємо,

have got something to do with that.

вклали свою лепту до рішення цієї проблеми.

So we have had tremendous success, and we kind of

Наш успіх був просто приголомшливим,

got caught up in our own success quite a bit,

емоції покрили нас з головою,

and we started using expressions like "lifesaving."

і ми почали називати себе тими, що рятують життя.

I really apologize to everybody for doing that,

Я щиро вибачаюсь за це перед кожним із вас,

because obviously, we don't.

адже ми, очевидно, нікого не рятуємо.

What we do is prolong people's lives,

Ми просто продовжуємо людські життя,

and delay death,

затримуємо смерть,

and redirect death, but we can't, strictly speaking,

перенаправляємо її, але ми не в змозі, грубо кажучи,

save lives on any sort of permanent basis.

постійно рятувати життя.

And what's really happened over the period of time

Ось що дійсно трапилося за той період,

that I've been working in intensive care is that

коли я працював у відділі інтенсивної терапії:

the people whose lives we started saving back in the '70s,

люди, чиї життя ми почали рятувати ще в 70-х,

'80s, and '90s, are now coming to die in the 21st century

80-х і 90-х, тепер приходять, щоб померти у 21-му столітті

of diseases that we no longer have the answers to

від хвороб, яких ми вже не лікуємо

in quite the way we did then.

тими методами, якими робили це ще тоді.

So what's happening now is there's been a big shift

Що ж відбувається зараз?

in the way that people die,

Люди помирають зовсім по-іншому.

and most of what they're dying of now isn't as amenable

Більшість хвороб, які вкорочують

to what we can do as what it used to be like

їм життя, не піддаються лікуванню так, як це було раніше,

when I was doing this in the '80s and '90s.

в 80-х і 90-х, тоді, коли я лікував.

So we kind of got a bit caught up with this,

Ми були дещо засліплені нашим успіхом

and we haven't really squared with you guys about

і не були щирі з вами,

what's really happening now, and it's about time we did.

говорячи, що дійсно відбувається зараз. Прийшов час зробити це.

I kind of woke up to this bit in the late '90s

Я немовби прокинувся у кінці 90-х,

when I met this guy.

коли зустрів одного чоловіка.

This guy is called Jim, Jim Smith, and he looked like this.

Його звали Джим, Джим Сміт, і виглядав він так.

I was called down to the ward to see him.

Мене покликали в його палату, щоб оглянути його.

His is the little hand.

Це його маленька рука.

I was called down to the ward to see him

Мене покликав до нього

by a respiratory physician.

лікар-пульмонолог.

He said, "Look, there's a guy down here.

Він сказав: ”Подивись на цього пацієнта.

He's got pneumonia,

Його уразила пневмонія,

and he looks like he needs intensive care.

і все скидається на те, що його потрібно перевести до реанімації.

His daughter's here and she wants everything possible

Його дочка тут і хоче, щоб ми

to be done."

зробили все можливе”.

Which is a familiar phrase to us.

Для нас ця фраза дуже знайома.

So I go down to the ward and see Jim,

Я спустився до палати і побачив Джима,

and his skin his translucent like this.

його шкіра була напівпрозора,як ось тут.

You can see his bones through the skin.

Крізь шкіру виднілися кістки.

He's very, very thin,

Він був дуже, дуже худий,

and he is, indeed, very sick with pneumonia,

і, звичайно, виснажений пневмонією,

and he's too sick to talk to me,

і настільки слабкий, що не був в змозі говорити зі мною,

so I talk to his daughter Kathleen, and I say to her,

тому я запитав його доньку Кетлін:

"Did you and Jim ever talk about

“Ви коли-небудь говорили з ним про те,

what you would want done

щоб ви хотіли зробити,

if he ended up in this kind of situation?"

якщо він опиниться у такій ситуації?”

And she looked at me and said, "No, of course not!"

Вона подивилася на мене і сказала:“Ні, звичайно, що ні!”

I thought, "Okay. Take this steady."

Я подумав: “Гаразд, спокійно, не все одразу”.

And I got talking to her, and after a while, she said to me,

Ми розговорились, і за якусь хвилю вона сказала мені:

"You know, we always thought there'd be time."

”Знаєте, ми все думали, що ще буде час”.

Jim was 94. (Laughter)

Джиму було 94 роки. (Сміх)

And I realized that something wasn't happening here.

І я зрозумів, що тут чогось бракувало.

There wasn't this dialogue going on

Не було того діалогу,

that I imagined was happening.

що я його собі уявляв.

So a group of us started doing survey work,

Ми почали проводити дослідження.

and we looked at four and a half thousand nursing home

Ми опитали чотири з половиною тисячі людей похилого віку з

residents in Newcastle, in the Newcastle area,

будинків для пристарілих у Ньюкаслі і його округах,

and discovered that only one in a hundred of them

і виявили, що лише один зі 100

had a plan about what to do when their hearts stopped beating.

має поняття того, що він робитиме, коли його серце перестане битися.

One in a hundred.

1 зі 100.

And only one in 500 of them had plan about what to do

І лише 1 з 500 думав, що робитиме,

if they became seriously ill.

якщо важко захворіє.

And I realized, of course, this dialogue

Я зрозумів, що, безумовно, цей діалог

is definitely not occurring in the public at large.

не виникає в суспільстві загалом.

Now, I work in acute care.

Я працюю лікарем швидкої допомоги.

This is John Hunter Hospital.

Це лікарня Джона Гантера.

And I thought, surely, we do better than that.

І я дійсно думав, що у нас все не так вже й погано.

So a colleague of mine from nursing called Lisa Shaw and I

Разом з колегою Лізою Шоу,

went through hundreds and hundreds of sets of notes

ми прогортали сотні записів

in the medical records department

медичної документації у пошуках того,

looking at whether there was any sign at all

чи була хоч десь помітка про те,

that anybody had had any conversation about

що могло трапитися з ними, якщо

what might happen to them if the treatment they were

лікування, яке вони отримували до того

receiving was unsuccessful to the point that they would die.

було неефективним, і їх очікував летальний кінець.

And we didn't find a single record of any preference

Ми не знайшли жодного запису якихось

about goals, treatments or outcomes from any

вказівок, цілей, методів лікування чи наслідків,

of the sets of notes initiated by a doctor or by a patient.

жодного запису з волі лікаря чи пацієнта.

So we started to realize

Ми збагнули,

that we had a problem,

що перед нами постала проблема,

and the problem is more serious because of this.

і проблема від цього була ще серйознішою.

What we know is that obviously we are all going to die,

Для нас очевидно, що всі ми помремо,

but how we die is actually really important,

але те, як ми помремо, дійсно дуже важливо,

obviously not just to us, but also to how that

і не тільки для нас,

features in the lives of all the people who live on afterwards.

а й для тих всіх, хто житиме після цього.

How we die lives on in the minds of everybody

Те, як ми помрем, живе в свідомості кожного,

who survives us, and

хто живе поруч з нами, а сім’їя

the stress created in families by dying is enormous,

переживає через це величезний стрес.

and in fact you get seven times as much stress by dying

Насправді, рівень стресу в палаті інтенсивної

in intensive care as by dying just about anywhere else,

терапії в десятки разів вищий, ніж деінде.

so dying in intensive care is not your top option

Отож, помирання в реанімації – не найкращий варіант,

if you've got a choice.

якби у вас був вибір.

And, if that wasn't bad enough, of course,

Хоч як песимістично це не звучить,

all of this is rapidly progressing towards the fact that

але мушу перейти до того,

many of you, in fact, about one in 10 of you at this point,

що багато з вас, приблизно 1 з 10, в якийсь момент

will die in intensive care.

помре в реанімації.

In the U.S., it's one in five.

У США, за статистикою, це 1 з 5.

In Miami, it's three out of five people die in intensive care.

У Маямі три особи з п'яти помирають в реанімації.

So this is the sort of momentum

Так що це своєрідна рушійна сила,

that we've got at the moment.

яку ми тепер маємо.

The reason why this is all happening is due to this,

Я хочу розповісти вам про причину,

and I do have to take you through what this is about.

через яку маємо те, що маємо.

These are the four ways to go.

Є 4 варіанти.

So one of these will happen to all of us.

Один із них обов’язково станеться з кожним із нас.

The ones you may know most about are the ones

Варіант, про який більшість із нас знає,

that are becoming increasingly of historical interest:

і який становить щораз більший історичний інтерес:

sudden death.

раптова смерть.

It's quite likely in an audience this size

Цілком ймовірно, що

this won't happen to anybody here.

з жодним присутнім у цьому залі цього не трапиться.

Sudden death has become very rare.

Раптова смерть нині рідкість.

The death of Little Nell and Cordelia and all that sort of stuff

Такі випадки, як смерть маленьких Нелла і Корделії,

just doesn't happen anymore.

більше не трапляються.

The dying process of those with terminal illness

Процес смерті людей з невиліковними хворобами,

that we've just seen

яких ми щойно бачили,

occurs to younger people.

трапляється з молодими людьми.

By the time you've reached 80, this is unlikely to happen to you.

Малоймовірно, що це станеться з вами, поки ви досягнете 80-ти річчя.

Only one in 10 people who are over 80 will die of cancer.

Лише 1 особа з 10, якій понад 80 років помре від раку.

The big growth industry are these.

Список основних причин виглядає так:

What you die of is increasing organ failure,

ви помрете від недостатності органів

with your respiratory, cardiac, renal,

дихальної, серцевої, ниркової

whatever organs packing up. Each of these

чи будь-якої іншої системи, яка почне барахлити. Кожна з них буде

would be an admission to an acute care hospital,

перепусткою до палати реанімації,

at the end of which, or at some point during which,

де наприкінці або просто якоїсь миті

somebody says, enough is enough, and we stop.

хтось скаже: ”Все, достатньо”, і ми припинимо.

And this one's the biggest growth industry of all,

Тут все відбувається дуже швидко,

and at least six out of 10 of the people in this room

принаймі 6 з 10 осіб, що знаходяться зараз у цій кімнаті,

will die in this form, which is

помруть в такий спосіб,

the dwindling of capacity

тобто втратять працездатність

with increasing frailty,

і ослабнуть.

and frailty's an inevitable part of aging,

Слабкість – невідворотний елемент старіння.

and increasing frailty is in fact the main thing

Слабкість, що з роками проявляється щораз більше – ось основна причина

that people die of now,

людських смертей,

and the last few years, or the last year of your life

і в останні кілька років чи в останній рік свого життя

is spent with a great deal of disability, unfortunately.

ми, на жаль, вже зовсім знесилені.

Enjoying it so far? (Laughs)

Ну як, все ще подобається? (Сміється)

(Laughter)

(Сміх)

Sorry, I just feel such a, I feel such a Cassandra here.

Вибачте, почуваюся тут у ролі Кассандри.

(Laughter)

(Сміх)

What can I say that's positive? What's positive is

Чи можу сказати щось позитивне?

that this is happening at very great age, now.

Це відбудеться у глибокій старості.

We are all, most of us, living to reach this point.

Всі ми, більшість з нас, живемо, щоб досягнути цього моменту.

You know, historically, we didn't do that.

Ще ніколи в історії ми не досягали цього віку.

This is what happens to you

Ось що стається,

when you live to be a great age,

якщо ви доживаєте до старості,

and unfortunately, increasing longevity does mean

на жаль, більша тривалість життя означає

more old age, not more youth.

збільшення кількості літніх людей, а не молоді.

I'm sorry to say that. (Laughter)

Хоч як прикро це звучить.(Сміх)

What we did, anyway, look, what we did,

І все ж ми робили щось добре,

we didn't just take this lying down

ми не просто приймали це як даність,

at John Hunter Hospital and elsewhere.

ні в шпиталі Джона Гантера, ні будь-де-інде.

We've started a whole series of projects

Ми почали цілу серію проектів,

to try and look about whether we could, in fact, involve

щоб спробувати і подивитись, чи зможемо ми більш

people much more in the way that things happen to them.

зацікавити людей тим, що з ними відбувається.

But we realized, of course, that we are dealing

Але ми зрозуміли, що маємо справу з

with cultural issues,

культурною проблемою.

and this is, I love this Klimt painting,

Мені дуже подобається ця картина Клімта,

because the more you look at it, the more you kind of get

адже що довше ви на неї дивитесь, то

the whole issue that's going on here,

глибше переймаєтесь тим, що на ній зображено.

which is clearly the separation of death from the living,

Чітко видно, що це відокремлення життя від смерті

and the fear — Like, if you actually look,

і страху. І якщо ви придивитесь,

there's one woman there

то побачите жінку,

who has her eyes open.

у якої розплющені очі.

She's the one he's looking at,

Вона одна з тих, на кого він дивиться,

and [she's] the one he's coming for. Can you see that?

і вона одна з тих, за ким він прийшов. Бачите?

She looks terrified.

У її очах жах.

It's an amazing picture.

Це неймовірна картина.

Anyway, we had a major cultural issue.

І все ж перед нами культурний аспект.

Clearly, people didn't want us to talk about death,

Люди не хотіли розмовляти про смерть,

or, we thought that.

чи так нам здавалося.

So with loads of funding from the Federal Government

Зі щедрим фінансуванням з боку федерального уряду

and the local Health Service, we introduced a thing

і місцевої служби охорони здоров’я

at John Hunter called Respecting Patient Choices.

ми презентували в шпиталі Джона Гантера програму під назвою “Шанування вибору пацієнта”.

We trained hundreds of people to go to the wards

Ми проводили тренінги для сотень людей,

and talk to people about the fact that they would die,

які потім йшли в палати і говорили людям, що вони помруть, і питали,

and what would they prefer under those circumstances.

чому б вони віддали перевагу при таких обставинах.

They loved it. The families and the patients, they loved it.

Їм сподобалося. Пацієнти та їхні сім’ї полюбили цю програму.

Ninety-eight percent of people really thought

98 відсотків людей дійсно вважали,

this just should have been normal practice,

що це повинно бути нормою, звичайною процедурою

and that this is how things should work.

і саме так на практиці все повинно відбуватися.

And when they expressed wishes,

І коли вони висловили побажання,

all of those wishes came true, as it were.

вони всі збулися.

We were able to make that happen for them.

Зробити це для них було в наших силах.

But then, when the funding ran out,

Але коли фінансування припинилося,

we went back to look six months later,

ми повернулися через 6 місяців

and everybody had stopped again,

і побачили, що все знову зупинилося,

and nobody was having these conversations anymore.

і ніхто вже не вів розмов із пацієнтами.

So that was really kind of heartbreaking for us,

Наше серце облилося кров’ю,

because we thought this was going to really take off.

тому що ми думали, що це вже стало звичаєм.

The cultural issue had reasserted itself.

Культурний фактор вкотре заявив про себе.

So here's the pitch:

Ось така позиція:

I think it's important that we don't just get on this freeway

важливо, що ми не просто опинилися на цій автостраді

to ICU without thinking hard about whether or not

інтенсивної терапії, не подумавши добре,

that's where we all want to end up,

чи то, власне, те місце, де ми хочемо закінчити наше життя,

particularly as we become older and increasingly frail

особливо, коли ми старіємо і щораз слабшаємо,

and ICU has less and less and less to offer us.

і інтенсивна терапія може запропонувати все менше і менше.

There has to be a little side road

Повинна бути інша дорога

off there for people who don't want to go on that track.

для людей, які не хочуть йти цим шляхом.

And I have one small idea,

Маю одну маленьку

and one big idea about what could happen.

та одну велику ідею про те, що може статися.

And this is the small idea.

Почнімо з меншої.

The small idea is, let's all of us

Ось ця ідея: давайте всі разом

engage more with this in the way that Jason has illustrated.

станемо більш ініціативними, так як це показав Джейкоб.

Why can't we have these kinds of conversations

Чому ми не можемо поговорити про це

with our own elders

зі старшими людьми з нашого найближчого оточення,

and people who might be approaching this?

а також із тими, які наближаються до такого віку?

There are a couple of things you can do.

Існує кілька речей, які ви можете зробити.

One of them is, you can,

Одна з них – ви можете

just ask this simple question. This question never fails.

просто поставити це просте запитання. Це безпрограшний варіант.

"In the event that you became too sick to speak for yourself,

“Якщо хвороба так знесилить тебе, що не зможеш говорити,

who would you like to speak for you?"

то хто зможе робити це замість тебе?”

That's a really important question to ask people,

Це дійсно важливе запитання,

because giving people the control over who that is

оскільки надання людині контролю

produces an amazing outcome.

дає неймовірний результат.

The second thing you can say is,

Друге, про що можете запитати:

"Have you spoken to that person

”Чи ви розмовляли з цією людиною

about the things that are important to you

про те, що для вас дійсно важливе,

so that we've got a better idea of what it is we can do?"

так, щоб ми могли краще розуміти, що саме ми можемо зробити?”

So that's the little idea.

Це була моя маленька ідея.

The big idea, I think, is more political.

Велика ідея, я думаю, має політичний бік.

I think we have to get onto this.

Думаю, нам варто сприймати це серйозно.

I suggested we should have Occupy Death.

Я пропоную нам захопити смерть. (Сміх)

(Laughter)

(Сміх)

My wife said, "Yeah, right, sit-ins in the mortuary.

Моя дружина сказала: ”Ага, це будуть страйки у морзі.

Yeah, yeah. Sure." (Laughter)

Так, так. Звичайно”. (Сміх)

So that one didn't really run,

Це не спрацювало,

but I was very struck by this.

і я був дуже здивований.

Now, I'm an aging hippie.

Я старіючий хіпі.

I don't know, I don't think I look like that anymore, but

Я не думаю, що виглядаю ще як такий, але я ним був,

I had, two of my kids were born at home in the '80s

і двоє моїх дітей народились вдома в 80-тих роках,

when home birth was a big thing, and we baby boomers

коли пологи вдома були дуже популярними, і ми, бейбі-бумери,

are used to taking charge of the situation,

брали на себе відповідальність за цей процес.

so if you just replace all these words of birth,

Можемо замінити слово “народження” на іншу версію:

I like "Peace, Love, Natural Death" as an option.

”мир, любов, природна смерть”.

I do think we have to get political

Я дійсно вважаю, що ми мусимо зважати на це і в політичному ракурсі

and start to reclaim this process from

переробити цей процеc

the medicalized model in which it's going.

з тієї медичної моделі, в якій він зараз існує.

Now, listen, that sounds like a pitch for euthanasia.

Можливо, це звучить як заклик і підтримка евтаназії.

I want to make it absolutely crystal clear to you all,

Хочу, щоб все було всім ясно:

I hate euthanasia. I think it's a sideshow.

я ненавиджу евтаназію. Я думаю, це інтермедія.

I don't think euthanasia matters.

Не думаю, що евтаназія щось значить.

I actually think that,

Я вважаю, що

in places like Oregon,

в таких місцях, як Орегон,

where you can have physician-assisted suicide,

де дозволене самовбивство за участі лікаря,

you take a poisonous dose of stuff,

коли ви приймаєте смертельну дозу,

only half a percent of people ever do that.

лише половину відсотків людей погоджуються на це.

I'm more interested in what happens to the 99.5 percent

Мені цікавіше, що відбувається з 99.5 відсотків людей,

of people who don't want to do that.

які не зважуються на цей крок.

I think most people don't want to be dead,

Думаю, більшість людей не хочуть помирати,

but I do think most people want to have some control

але я вважаю, що більшість людей хочуть мати хоч якийсь контроль

over how their dying process proceeds.

над процесом своєї смерті.

So I'm an opponent of euthanasia,

І так, я противник евтаназії,

but I do think we have to give people back some control.

але я таки думаю, що ми повинні давати людям хоч трохи контролю.

It deprives euthanasia of its oxygen supply.

Це позбавить евтаназію кисню.

I think we should be looking at stopping

Я думаю, що ми мусимо звернути увагу на зупинення

the want for euthanasia,

прагнень здійснити евтаназію,

not for making it illegal or legal or worrying about it at all.

не зробити її нелегальною чи легальною, чи взагалі не турбуватися нею.

This is a quote from Dame Cicely Saunders,

Ось цитата Сіслі Сандерс,

whom I met when I was a medical student.

яку я зустрів, ще коли був студентом медицини.

She founded the hospice movement.

Вона заснувала рух хоспісів.

And she said, "You matter because you are,

І сказала: ”Ви є цінним з самого початку свого існування

and you matter to the last moment of your life."

і маєте значення до останнього моменту життя".

And I firmly believe that

І я свято вірю,

that's the message that we have to carry forward.

що саме з такою ідеєю ми повинні іти вперед.

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)