How architecture helped music evolve | David Byrne

Перекладач: Olga Khort Утверджено: Khrystyna Romashko

This is the venue

Ось приміщення,

where, as a young man,

де в мої молоді роки

some of the music that I wrote was first performed.

вперше звучала музика, яку я писав.

It was, remarkably,

Як не дивно,

a pretty good sounding room.

приміщення з непоганою акустикою.

With all the uneven walls and all the crap everywhere,

Незважаючи на нерівні стіни та барахло повсюди,

it actually sounded pretty good.

звучання було спраді непогане.

This is a song that was recorded there.

Ось пісня, яку ми там записали.

(Music)

(Музика)

This is not Talking Heads,

Це не Talking Heads,

in the picture anyway.

принаймні на фото.

(Music: "A Clean Break (Let's Work)" by Talking Heads)

(Грає "A Clean Break (Let's Work)" гурту Talking Heads)

So the nature of the room

Як бачите, саме приміщення

meant that words could be understood.

доповнювало слова пісень.

The lyrics of the songs could be pretty much understood.

Було зрозуміло, про що ми співаємо.

The sound system was kind of decent.

Акустика була досить пристойна.

And there wasn't a lot of reverberation in the room.

Також не було сильного відлуння.

So the rhythms

Тому ритм

could be pretty intact too,

досить таки зберігався,

pretty concise.

залишався чітким.

Other places around the country had similar rooms.

По всій країні є багато подібних приміщень.

This is Tootsie's Orchid Lounge in Nashville.

Ось клуб Tootsie's Orchid Lounge в Нешвілі.

The music was in some ways different,

Музика в дечому різнилась,

but in structure and form,

але структура і форма

very much the same.

були практично ті ж.

The clientele behavior was very much the same too.

Відвідувачі вели себе також дуже подібно.

And so the bands at Tootsie's

Тому гуртам, що грали в Tootsie's

or at CBGB's

чи CBGB's

had to play loud enough --

треба було грати досить гучно --

the volume had to be loud enough to overcome

звук мав бути достатньо потужним, щоб перекрити

people falling down, shouting out

шум людей, що падають, кричать

and doing whatever else they were doing.

і роблять все, що завгодно.

Since then, I've played other places

Відтоді я грав у багатьох інших,

that are much nicer.

значно кращих місцях.

I've played the Disney Hall here

Я грав у Дисней-холі,

and Carnegie Hall and places like that.

Карнегі-холі та інших подібних закладах.

And it's been very exciting.

Це було захоплююче.

But I also noticed that sometimes the music

Але я помітив, що інколи музика,

that I had written,

яку я написав,

or was writing at the time,

чи над якою працював у той час,

didn't sound all that great

звучала не зовсім добре

in some of those halls.

в деяких із тих залів.

We managed,

Виступи вдавалися,

but sometimes those halls didn't seem exactly suited

але часом ті зали наче не відповідали

to the music I was making

музиці, яку я писав

or had made.

(чи вже на той час написав).

So I asked myself:

Тому я запитав себе:

Do I write stuff

чи я справді пишу речі

for specific rooms?

для певних приміщень?

Do I have a place, a venue,

Чи я маю на думці певне місце,

in mind when I write?

коли пишу музику?

Is that a kind of model for creativity?

Чи це така собі модель творчості?

Do we all make things with

Чи ми створюємо речі,

a venue, a context, in mind?

звертаючи при цьому увагу на місце, обставини?

Okay, Africa.

Наприклад, Африка.

(Music: "Wenlenga" / Various artists)

(Звучить "Wenlenga" / Різні виконавці)

Most of the popular music that we know now

Більшість відомої зараз популярної музики

has a big part of its roots in West Africa.

в основному походить із Західної Африки.

And the music there,

А музика, яку там виконують,

I would say, the instruments,

я б сказав, інструменти,

the intricate rhythms,

складні ритми,

the way it's played, the setting, the context,

те, як грають, пейзаж, контекст,

it's all perfect. It all works perfect.

все в гармонії. Все ідеально поєднується.

The music works perfectly in that setting.

Музика звучить ідеально в такій обстановці.

There's no big room

При цьому немає великих кімнат,

to create reverberation and confuse the rhythms.

де б виникало відлуння, що плутає ритми.

The instruments are loud enough

Музичні інструменти досить гучні

that they can be heard without amplification, etc., etc.

і не потребують додаткового підсилення, і т.д.

It's no accident.

Це не випадково.

It's perfect for that particular context.

Така музика ідеальна в даному контексті.

And it would be a mess

Вона б звучала безладно

in a context like this. This is a gothic cathedral.

в обстановці на кшталт цієї. Це готичний собор.

(Music: "Spem In Alium" by Thomas Tallis)

(Звучить "Spem In Alium" Томаса Таліса)

In a gothic cathedral, this kind of music is perfect.

Така музика вписується в атмосферу собору.

It doesn't change key, the notes are long,

Тональність не змінюється, ноти довгі,

there's almost no rhythm whatsoever,

практично немає ритму як такого,

and the room flatters the music.

і приміщення доповнює музичне звучання.

It actually improves it.

Навіть покращує його.

This is the room that Bach

Перед вами зал, для якого Бах

wrote some of his music for. This is the organ.

написав деякі з своїх творів. Ось орган.

It's not as big as a gothic cathedral,

Зал не такий великий, як готичний собор,

so he can write things that are a little bit more intricate.

тому він мав змогу писати більш складні речі.

He can, very innovatively,

Він міг навіть змінювати тональність,

actually change keys

що було справжнім новаторством,

without risking huge dissonances.

не боячись при цьому різких дисонансів.

(Music: "Fantasia On Jesu, Mein Freunde" by Johann S. Bach)

(Грає "Fantasia On Jesu, Mein Freunde" Йоганна С. Баха)

This is a little bit later.

Це трохи згодом.

This is the kind of rooms that Mozart wrote in.

В таких приміщеннях писав Моцарт.

I think we're in like 1770, somewhere around there.

Думаю, це близько 1770 року, десь так.

They're smaller, even less reverberant,

Зали менші, відлуння, відповідно, також менше,

so he can write really frilly music

тому він міг легко писати музику

that's very intricate -- and it works.

справді вишукану, вигадливу -- і вона чудово звучала.

(Music: "Sonata in F," KV 13, by Wolfgang A. Mozart)

(Грає соната Фа, KV 13 Моцарта)

It fits the room perfectly.

Вона ідеально підходить до цього приміщення.

This is La Scala.

Ось Ла Скала.

It's around the same time,

Час приблизно той самий,

I think it was built around 1776.

Думаю, будівницво датується 1776 роком.

People in the audience in these opera houses, when they were built,

Публіка, слухачі, що приходили тоді в оперні театри,

they used to yell out to one another.

зазвичай кричали та перегукувалися.

They used to eat, drink and yell out to people on the stage,

Вони, як правило, їли, пили, репетували до акторів на сцені,

just like they do at CBGB's and places like that.

так як люди роблять це в CBGB's та подібних місцях.

If they liked an aria,

Якщо їм подобалася арія,

they would holler and suggest

вони починали горланити і вимагати

that it be done again as an encore,

виконання на біс,

not at the end of the show, but immediately.

причому не в кінці виступу, а негайно.

(Laughter)

(Сміх в залі)

And well, that was an opera experience.

Що ж, такі були звичаї в опері.

This is the opera house that Wagner built for himself.

Перед вами оперний театр, збудований Вагнером для себе.

And the size of the room is not that big.

І розмір приміщення не такий вже чималий.

It's smaller than this.

Воно менше, ніж цей зал.

But Wagner made an innovation.

Але Вагнер вніс деякі інновації.

He wanted a bigger band.

Йому був потрібен більший оркестр.

He wanted a little more bombast,

Він хотів більше помпезності,

so he increased the size of the orchestra pit

тому збільшив розмір оркестрової ями.

so he could get more low-end instruments in there.

Таким чином там вміщалось більше інструментів низького регістру.

(Music: "Lohengrin / Prelude to Act III" by Richard Wagner)

(Грає прелюдія до III акту опери "Lohengrin" Ріхарда Вагнера)

Okay.

Гаразд.

This is Carnegie Hall.

Це Карнегі-хол.

Obviously, this kind of thing became popular.

Без сумніву, такі приміщення стали популярними.

The halls got bigger. Carnegie Hall's fair-sized.

Холи стали більшими. Карнегі-хол досить великий.

It's larger than some of the other symphony halls.

Більший за деякі інші симфонічні зали.

And they're a lot more reverberant

Тут набагато більше відлуння,

than La Scala.

ніж в Ла Скала.

Around the same,

Приблизно в цей час,

according to Alex Ross who writes for the New Yorker,

якщо вірити Алексу Росу, що пише для журналу "New Yorker",

this kind of rule came into effect

вступило в дію правило:

that audiences had to be quiet --

публіка повинна сидіти тихо --

no more eating, drinking and yelling at the stage,

більше ніяких тобі харчів, пиття та горлання в напрямку сцени,

or gossiping with one another

ніякого базікання

during the show.

під час виступу.

They had to be very quiet.

Повинна була панувати тиша.

So those two things combined meant that

Ці дві згадані речі означали, що

a different kind of music

новий вид музики

worked best in these kind of halls.

найкраще звучав у таких залах.

It meant that there could be extreme dynamics,

Це уможливлювало динамічні крайнощі,

which there weren't in some of these

які не були притаманні

other kinds of music.

деяким іншим видам музики.

Quiet parts could be heard

Можна було почути найтихішу музику,

that would have been drowned out

яка б потонула

by all the gossiping and shouting.

у всьому цьому базіканні та вересках.

But because of the reverberation

Але через відлуння

in those rooms like Carnegie Hall,

в залах на кшталт Карнегі-холу

the music had to be maybe a little less rhythmic

музика дещо втрачала ритмічну складність

and a little more textural.

і ставала більш текстурною.

(Music: "Symphony No. 8 in E Flat Major" by Gustav Mahler)

(Грає симфонія №8 мі бемоль мажор Густава Малера)

This is Mahler.

Це Малер.

It looks like Bob Dylan, but it's Mahler.

Схожий на Боба Ділана, але це Малер.

That was Bob's last record, yeah.

Та, це з останнього альбому Боба.

(Laughter)

(Сміх)

Popular music, coming along at the same time.

Одночасно з'являється популярна музика.

This is a jazz band.

Це джаз-бенд.

According to Scott Joplin, the bands were playing

За словами Скота Джопліна, бенди грали

on riverboats and clubs.

на річкових суднах і в клубах.

Again, it's noisy. They're playing for dancers.

Знов-таки шумно. Вони грають для танців.

There's certain sections of the song -- the songs had different sections

Пісня складалася з певних частин -- частин, які відрізнялися,

that the dancers really liked.

що було дуже до вподоби танцюючим.

And they'd say, "Play that part again."

Вони казали: "Зіграйте цю частину ще раз."

Well, there's only so many times

Але не можна безкінечно

you can play the same section of a song over and over again for the dancers.

програвати одну й ту ж частину знов і знов для танцюючих.

So the bands started to improvise new melodies.

Тому бенди почали імпровізувати нові мелодії.

And a new form of music was born.

Народилася нова форма музики.

(Music: "Royal Garden Blues" by W.C. Handy / Ethel Waters)

(Грає "Royal Garden Blues" Вільяма Генді та Етель Вотерс)

These are played mainly in small rooms.

Вона виконується переважно в малих приміщеннях.

People are dancing, shouting and drinking.

Люди танцюють, кричать і випивають.

So the music has to be loud enough

Тому музика мала бути досить гучною,

to be heard above that.

щоб її можна було почути.

Same thing goes true for -- that's the beginning of the century --

Те саме стосується -- говоримо зараз про початок століття --

for the whole of 20th-century popular music,

всієї популярної музики 20-го століття,

whether it's rock or Latin music or whatever.

нехай це рок чи латиноамериканська музика чи що завгодно.

[Live music] doesn't really change that much.

Жива музика насправді не так і змінюється.

It changes about a third of the way into the 20th century,

Вона міняється приблизно в першій третині XX століття,

when this became

коли це стає

one of the primary venues for music.

одною з головних сцен для музики.

And this was one way

А це допомогло музиці

that the music got there.

дістатись до радіо.

Microphones enabled singers, in particular,

Мікрофони дозволили головним чином співакам,

and musicians and composers,

а також музикантам і композиторам,

to completely change the kind of music

повністю змінити той тип музики,

that they were writing.

який вони до цього створювали.

So far, a lot of the stuff that was on the radio was live music,

Досі багато з того, що грали на радіо, виконувалося вживу,

but singers, like Frank Sinatra,

та співаки, як, наприклад, Френк Сінатра,

could use the mic

брали мікрофон

and do things

і робили речі,

that they could never do without a microphone.

які б ніколи не вдались без мікрофона.

Other singers after him

Інші співаки після Сінатри

went even further.

пішли ще далі.

(Music: "My Funny Valentine" by Chet Baker)

(Грає "My Funny Valentine" Чета Бейкера)

This is Chet Baker.

Це Чет Бейкер.

And this kind of thing

І такі штуки

would have been impossible without a microphone.

були б неможливими без мікрофона.

It would have been impossible without recorded music as well.

Це також не вийшло би без звукозапису.

And he's singing right into your ear.

Він співає вам на вухо,

He's whispering into your ears.

шепоче вам на вухо.

The effect is just electric.

Це потужний ефект.

It's like the guy is sitting next to you,

Ніби він сидить поруч,

whispering who knows what into your ear.

і шепоче хтозна що тобі на вухо.

So at this point, music diverged.

Отже на цьому етапі музика розділилась.

There's live music,

З одного боку -- музика наживо,

and there's recorded music.

з іншого -- запис.

And they no longer have to be exactly the same.

І вони більше не повинні бути цілком однаковими.

Now there's venues like this, a discotheque,

Тепер є зали як цей, наприклад, дискотека,

and there's jukeboxes in bars,

є музичні автомати в барах,

where you don't even need to have a band.

де можна обійтися навіть без музикантів.

There doesn't need to be any

Сама присутність музикантів

live performing musicians whatsoever,

тут зовсім не потрібна,

and the sound systems are good.

і звукові системи хороші.

People began to make music

Почали створювати музику

specifically for discos

спеціально для дискотек

and for those sound systems.

і під такі звукові системи.

And, as with jazz,

І, як і в джазі,

the dancers liked certain sections

були певні уривки, які більше подобались танцюючим,

more than they did others.

ніж інші.

So the early hip-hop guys would loop certain sections.

Тому ранні хіп-хоп виконавці прокручували фрагменти знову й знову

(Music: "Rapper's Delight" by The Sugarhill Gang)

(Грає "Rapper's Delight", гурт The Sugarhill Gang)

The MC would improvise lyrics

МС (ем-сі) імпровізував текст

in the same way that the jazz players would improvise melodies.

так само, як джаз виконавці зімпровізовували мелодії.

And another new form of music was born.

Так з'явився ще один тип музики.

Live performance, when it was incredibly successful,

Виступи наживо, в епоху своєї величезної популярності,

ended up in what is probably, acoustically,

дійшли в плані акустики

the worst sounding venues on the planet:

до, мабуть, найгірших на Землі сцен для виступу:

sports stadiums,

стадіонів,

basketball arenas and hockey arenas.

баскетбольних та хокейних арен.

Musicians who ended up there did the best they could.

Музиканти, які там опинялися, робили все, що могли.

They wrote what is now called arena rock,

Вони писали те, що сьогодні називають стадіонний рок,

which is medium-speed ballads.

а саме -- балади в середньому темпі.

(Music: "I Still Haven't Found What I'm Looking For" by U2)

(Грає "I Still Haven't Found What I'm Looking For", U2)

They did the best they could

Вони робили все, що могли,

given that this is what they're writing for.

зважаючи на завдання, що стояло перед ними.

The tempos are medium. It sounds big.

Темп середній. Така музика звучить охоплююче.

It's more a social situation

Це більше соціальна,

than a musical situation.

ніж музична ситуація.

And in some ways, the music

І в дечому музика,

that they're writing for this place

яку вони писали для такого місця,

works perfectly.

звучить чудово.

So there's more new venues.

Отже, з'являється більше нових музичних майданчиків.

One of the new ones is the automobile.

Один з них -- автомобіль.

I grew up with a radio in a car.

Я виріс на радіо в машині.

But now that's evolved into something else.

Та нині це стало чимось іншим.

The car is a whole venue.

Сама машина стала майданчиком для виступу.

(Music: "Who U Wit" by Lil' Jon & the East Side Boyz)

(Грає "Who U Wit" Ліла Джона та гурту East Side Boyz)

The music that, I would say, is written

Та музика, яка, я б сказав, написана

for automobile sound systems

під звукові системи авто,

works perfectly on it.

прекрасно вписується в обстановку.

It might not be what you want to listen to at home,

Може, це не те, що ви слухаєте вдома,

but it works great in the car --

але для машини вона якраз годиться --

has a huge frequency spectrum,

величезний частотний спектр,

you know, big bass and high-end

знаєте, глибокі баси і високі частоти,

and the voice kind of stuck in the middle.

і голос ніби затиснутий між ними.

Automobile music, you can share with your friends.

Автомобільну музику ви можете слухати з друзями.

There's one other kind of new venue,

Але є ще один вид музичного майданчика --

the private MP3 player.

особистий MP3 плеєр.

Presumably, this is just for Christian music.

Мабуть, цей тільки для християнських пісень.

(Laughter)

(Сміх)

And in some ways it's like Carnegie Hall,

Певним чином це як Карнегі-хол,

or when the audience had to hush up,

або той випадок, коли аудиторія затихала,

because you can now hear every single detail.

тому що можна почути найтонші нюанси.

In other ways, it's more like the West African music

З іншого боку, це нагадує західно-африканську музику,

because if the music in an MP3 player gets too quiet,

бо якщо плеєр грає занадто тихо,

you turn it up, and the next minute,

можна зробити голосніше, і наступної хвилини,

your ears are blasted out by a louder passage.

гучний пасаж заглушить вас своїм звучанням.

So that doesn't really work.

Тому не завжди це добре.

I think pop music, mainly,

Думаю, переважно поп музику

it's written today,

сьогодні пишуть,

to some extent, is written for these kind of players,

певною мірою, для таких плеєрів,

for this kind of personal experience

для такого особистого користування,

where you can hear extreme detail,

коли можна почути найдрібніші деталі,

but the dynamic doesn't change that much.

але динаміка доволі стабільна.

So I asked myself:

Тому мені цікаво:

Okay, is this

добре, чи є це

a model for creation,

моделлю для творчості,

this adaptation that we do?

оце наше підлаштування?

And does it happen anywhere else?

Чи таке відбувається ще десь?

Well, according to David Attenborough and some other people,

Так от, якщо вірити Девіду Атенборо та ще кільком людям,

birds do it too --

пташки теж підлаштовуються --

that the birds in the canopy,

пташки, що живуть в кронах дерев,

where the foliage is dense,

в густому листі,

their calls tend to be

їх крики, як правило,

high-pitched, short and repetitive.

високі, короткі та повторювані.

And the birds on the floor

А птахи на нижніх ярусах лісу

tend to have lower pitched calls,

мають нижчий спів,

so that they don't get distorted

тому він не спотворюється,

when they bounce off the forest floor.

коли резонує від поверхні землі.

And birds like this Savannah sparrow,

Такі пташки як ця саваннова вівсянка

they tend to have a buzzing

зазвичай видають звуки

(Sound clip: Savannah sparrow song)

(Звучить спів саваннової вівсянки),

type call.

подібні до скрекоту.

And it turns out that

Виходить, що

a sound like this

такі звуки

is the most energy efficient and practical way

є найбільш енергозберігаючим і практичним шляхом

to transmit their call

передачі їх перегуків

across the fields and savannahs.

через поля і савани.

Other birds, like this tanager,

Інші пташки, як ця танагра,

have adapted within the same species.

пристосувалися всередині свого виду.

The tananger on the East Coast of the United States,

Танагри східного узбережжя США,

where the forests are a little denser,

де ліси трохи густіші,

has one kind of call,

мають один тип перегуку,

and the tananger on the other side, on the west

а танагри на іншому боці, на заході

(Sound clip: Scarlet tanager song)

(Звучить спів чорно-червоної танагри),

has a different kind of call.

мають інший тип перегуку.

(Sound clip: Scarlet tanager song)

(Звучить спів чорно-червоної танагри)

So birds do it too.

Отже птахи роблять це також.

And I thought:

І я подумав:

Well, if this is a model for creation,

Якщо це модель для творчості,

if we make music,

якщо ми створюємо музику,

primarily the form at least,

принаймні музичну форму,

to fit these contexts,

враховуючи різні контексти,

and if we make art to fit gallery walls or museum walls,

і якщо ми малюємо картини, щоб розміщувати на стінах галерей чи музеїв,

and if we write software to fit existing operating systems,

і пишемо програми, які б підходили до певних операційних систем,

is that how it works?

тоді все саме так працює?

Yeah. I think it's evolutionary.

Так, я думаю, це еволюція.

It's adaptive.

Все адаптується.

But the pleasure and the passion and the joy

Але задоволення, пристрасть і радість

is still there.

залишаються.

This is a reverse view of things

Це погляд протилежний

from the kind of traditional Romantic view.

традиційному романтичному.

The Romantic view is that

Романтичний передбачає,

first comes the passion

що спочатку виникає захоплення,

and then the outpouring of emotion,

далі почуття виливаються,

and then somehow it gets shaped into something.

і якимось чином набувають певної форми.

And I'm saying,

Тобто,

well, the passion's still there,

пристрасть, захоплення залишається,

but the vessel

але посудина,

that it's going to be injected into and poured into,

куди воно виливається,

that is instinctively and intuitively

інстинктивно, інтуїтивно

created first.

створюється в першу чергу.

We already know where that passion is going.

Наперед відомо, у що вильється пристрасть.

But this conflict of views is kind of interesting.

Цікавий сам конфлікт точок зору.

The writer,

Письменник

Thomas Frank,

Томас Франк

says that

вважає,

this might be a kind of explanation

що це, можливо, пояснення того,

why some voters vote

чому деякі виборці голосують

against their best interests,

всупереч власним інтересам,

that voters, like a lot of us,

чому такі виборці, як більшість з нас,

assume, that if they hear something that sounds like it's sincere,

гадають, що коли вони чують щось, що звучить щиро,

that it's coming from the gut, that it's passionate,

то це від чистого серця,

that it's more authentic.

це непідробне поривання.

And they'll vote for that.

І вони за це проголосують.

So that, if somebody can fake sincerity,

Тому, якщо хтось може зобразити щирість,

if they can fake passion,

імітувати поривання,

they stand a better chance

в нього, виходить, більше шансів

of being selected in that way,

бути обраним.

which seems a little dangerous.

Це виглядає трохи небезпечно.

I'm saying the two, the passion, the joy,

Я хочу сказати, що і пристрасть, і радість

are not mutually exclusive.

не виключають одне одного.

Maybe what the world needs now is for us to realize

Можливо, сьогодні нам потрібно усвідомити те,

that we are like the birds.

що ми як птахи.

We adapt.

Ми пристосовуємося.

We sing.

Ми співаємо.

And like the birds, the joy is still there,

І, як і в птахів, радість залишається,

even though we have changed what we do

як би ми не змінювали те, що створюємо,

to fit the context.

щоб вписатися в контекст.

Thank you very much.

Дуже дякую.

(Applause)

(Оплески)