Margaret Heffernan: The dangers of "willful blindness"

Перекладач: Marta Oliynyk Утверджено: Oksana Hoynyak

In the northwest corner of the United States,

На північному заході Сполучених Штатів,

right up near the Canadian border,

якраз біля канадського кордону,

there's a little town called Libby, Montana,

розташоване маленьке містечко Ліббі, штат Монтана.

and it's surrounded by pine trees and lakes

Воно оточене соснами та озерами

and just amazing wildlife

і просто вражаючою природою

and these enormous trees that scream up into the sky.

та височенними деревами, які тягнуться аж до небес.

And in there is a little town called Libby,

Серед тієї краси знаходиться маленьке містечко Ліббі,

which I visited, which feels kind of lonely,

котре я відвідала, і яке мені здалось місцем, де можна усамітнитись,

a little isolated.

воно дещо ізольоване.

And in Libby, Montana, there's a rather unusual woman

Саме в місті Ліббі, Монтана, є досить незвичайна жінка

named Gayla Benefield.

на ім'я Ґейла Бенефілд.

She always felt a little bit of an outsider,

Вона завжди почувалася дещо чужою,

although she's been there almost all her life,

хоч і прожила там майже все своє життя,

a woman of Russian extraction.

жінка російського походження.

She told me when she went to school,

Вона розповіла мені, що коли ходила до школи,

she was the only girl who ever chose

вона була єдиною дівчинкою, яка обрала вивчати

to do mechanical drawing.

креслення.

Later in life, she got a job going house to house

Подорослішавши, вона отримала роботу: ходила з одного будинку до іншого

reading utility meters -- gas meters, electricity meters.

та знімала показники газових та електричних лічильників.

And she was doing the work in the middle of the day,

Вона працювала вдень,

and one thing particularly caught her notice, which was,

і була одна річ, на яку вона звернула увагу.

in the middle of the day she met a lot of men

Вдень вона зустрічала багато чоловіків,

who were at home, middle aged, late middle aged,

які були вдома. Вони були середнього віку та старші,

and a lot of them seemed to be on oxygen tanks.

але багато з них ходили з кисневими балонами.

It struck her as strange.

Це її дуже вразило.

Then, a few years later, her father died at the age of 59,

Згодом, кілька років по тому, помер її батько, у віці 59 років,

five days before he was due to receive his pension.

за 5 днів до того, як мав отримати свою першу пенсію.

He'd been a miner.

Він був шахтарем.

She thought he must just have been worn out by the work.

Вона подумала, що батько, мабуть, був виснажений тяжкою працею.

But then a few years later, her mother died,

Але через декілька років померла її мама,

and that seemed stranger still,

і це їй здалося ще дивнішим,

because her mother came from a long line of people

бо її мама походила з сім'ї довгожителів,

who just seemed to live forever.

які, здавалось, живуть вічно.

In fact, Gayla's uncle is still alive to this day,

До речі, дядько Ґейли до сих пір радіє життю

and learning how to waltz.

і навіть вчиться танцювати вальс.

It didn't make sense that Gayla's mother

Було нелогічно і дивно, що матір Ґейли

should die so young.

померла такою молодою.

It was an anomaly, and she kept puzzling over anomalies.

Це була певна аномалія, і вона намагалась розгадати ці загадки.

And as she did, other ones came to mind.

І як тільки їй вдавалось, на думку приходили інші.

She remembered, for example,

Вона згадала, до прикладу, те,

when her mother had broken a leg and went into the hospital,

що, коли її мама зламала ногу і потрапила до лікарні,

and she had a lot of x-rays,

там їй зробили багато рентгенівських знімків,

and two of them were leg x-rays, which made sense,

два з них були знімки ноги, що було логічно,

but six of them were chest x-rays, which didn't.

але шість з них - були знімки грудної клітки, що було дуже нелогічно.

She puzzled and puzzled over every piece

Вона намагалась розібратись у кожному відрізку

of her life and her parents' life,

її життя та життя її батьків,

trying to understand what she was seeing.

намагалась зрозуміти те, що вона бачила.

She thought about her town.

Вона роздумувала про своє містечко.

The town had a vermiculite mine in it.

У містечку була шахта з видобу вермікуліту.

Vermiculite was used for soil conditioners,

Вермікуліт використовувався як покращувач грунту,

to make plants grow faster and better.

для того, щоб рослини росли швидше й краще.

Vermiculite was used to insulate lofts,

Вермікуліт використовувався для ізоляції горищ,

huge amounts of it put under the roof

у великій кількості його клали під покрівлю,

to keep houses warm during the long Montana winters.

щоб зберегти тепло під час довгих зим у Монтані.

Vermiculite was in the playground.

Вермікуліт був і на дитячих майданчиках,

It was in the football ground.

і на футбольних майданчиках,

It was in the skating rink.

і на ковзанках.

What she didn't learn until she started working this problem

Єдине, чого вона не знала, почавши працювати над цією загадкою,

is vermiculite is a very toxic form of asbestos.

це те, що вермікуліт - дуже токсичний азбест.

When she figured out the puzzle,

Коли вона про це дізналась,

she started telling everyone she could

то почала розповідати кожному, кому тільки могла,

what had happened, what had been done to her parents

що трапилось, що сталось з її батьками

and to the people that she saw on oxygen tanks

та людьми, яких вона бачила з кисневими балонами

at home in the afternoons.

вдень у їхніх домівках.

But she was really amazed.

Але вона була справді вражена.

She thought, when everybody knows, they'll want to do something,

Вона вважала, якщо кожен дізнається, то захоче щось вдіяти,

але насправді ніхто не хотів знати.

but actually nobody wanted to know.

In fact, she became so annoying

Зрештою, вона почала всіх тільки дратувати,

as she kept insisting on telling this story

настирливо розповідаючи цю історію

to her neighbors, to her friends, to other people in the community,

своїм сусідам, друзям, та іншим жителям міста,

що, кінець кінцем, зібралась певна група людей

that eventually a bunch of them got together

і вони зробили наліпку на бампер,

and they made a bumper sticker,

which they proudly displayed on their cars, which said,

яку вони гордо наклеїли на своїх авто. Там було написано:

"Yes, I'm from Libby, Montana,

"Так, я з Ліббі, Монтана,

and no, I don't have asbestosis."

і ні, я не маю азбестозу".

But Gayla didn't stop. She kept doing research.

Але це не зупинило Ґейлу. Вона продовжувала свої дослідження.

The advent of the Internet definitely helped her.

Поява інтернету їй надзвичайно допомогла.

She talked to anybody she could.

Вона розмовляла з усіма, з ким тільки могла.

She argued and argued, and finally she struck lucky

Вона сперечалась і доводила своє, і, зрештою, їй пощастило,

when a researcher came through town

коли один дослідник приїхав до її міста,

studying the history of mines in the area,

щоб вивчити історію копалень у тій місцевості,

and she told him her story, and at first, of course,

і вона розповіла йому свою історію. Спочатку, він, звісно

like everyone, he didn't believe her,

як і всі, не повірів їй.

but he went back to Seattle and he did his own research

Але, повернувшись до Сіетлу і зробивши своє власне дослідження,

він таки визнав, що вона була права.

and he realized that she was right.

So now she had an ally.

Тож тепер у неї був союзник.

Nevertheless, people still didn't want to know.

Однак, люди все ще не хотіли знати.

They said things like, "Well, if it were really dangerous,

Вони казали приблизно щось таке: "Ну, якби це було справді небезпечно,

someone would have told us."

хтось би вже сказав нам про це".

"If that's really why everyone was dying,

"Якщо це є дійсно причиною смертей такої кількості людей,

the doctors would have told us."

то лікарі сказали б нам про це".

Some of the guys used to very heavy jobs said,

Звиклі до дуже важкої роботи казали:

"I don't want to be a victim.

"Я не хочу бути жертвою.

I can't possibly be a victim, and anyway,

Я просто не можу бути жертвою, але в будь-якому разі,

every industry has its accidents."

на кожному виробництві стаються нещасні випадки".

But still Gayla went on, and finally she succeeded

Але Ґейла продовжувала, і, зрештою, добилася свого.

in getting a federal agency to come to town

До міста приїхало федеральне агентство,

and to screen the inhabitants of the town --

і вони перевірили жителів міста, тобто

15,000 people -- and what they discovered

15,000 людей, та дізнались,

was that the town had a mortality rate

що смертність у місті

80 times higher than anywhere in the United States.

у 80 разів вища, ніж деінде у Сполучених Штатах.

That was in 2002, and even at that moment,

То було ще у 2002, і навіть тоді

no one raised their hand to say, "Gayla,

ніхто не підняв руку, щоб сказати: "Ґейло,

look in the playground where your grandchildren are playing.

подивись на ігровий майданчик, де граються твої онуки.

It's lined with vermiculite."

Він вкладений вермікулітом".

This wasn't ignorance.

Це не було незнання.

It was willful blindness.

Це була навмисна сліпота.

Willful blindness is a legal concept which means,

Навмисна сліпота - це юридичне поняття, яке означає,

if there's information that you could know and you should know

що, якщо є певна інформація, яку ти можеш знати і повинен знати,

but you somehow manage not to know,

але ти якимось чином ухиляєшся від цього,

the law deems that you're willfully blind.

закон вважає, що ти навмисно сліпий.

You have chosen not to know.

Ти обрав не знати цього.

There's a lot of willful blindness around these days.

Існує багато навмисно сліпих сьогодні.

You can see willful blindness in banks,

Можна побачити навмисну сліпоту в банках,

when thousands of people sold mortgages to people

коли тисячі людей давали іпотечні кредити людям,

who couldn't afford them.

які не могли їх собі дозволити.

You could see them in banks

Можна було побачити навмисно сліпих у банках,

when interest rates were manipulated

коли відсоткові ставки були підтасовані

and everyone around knew what was going on,

і кожен знав, що відбувається,

but everyone studiously ignored it.

але кожен обдумано ігнорував це.

You can see willful blindness in the Catholic Church,

Можна побачити навмисну сліпоту в католицькій церкві,

where decades of child abuse went ignored.

де не помічали десятки дітей, що зазнали знущань.

You could see willful blindness

Можна було побачити навмисну сліпоту

in the run-up to the Iraq War.

напередодні війни в Іраку.

Willful blindness exists on epic scales like those,

Навмисна сліпота може бути як великого,

and it also exists on very small scales,

так і маленького масштабу,

in people's families, in people's homes and communities,

у сім'ях людей, у їхніх домівках, у спільнотах,

and particularly in organizations and institutions.

а особливо в організаціях та установах.

Companies that have been studied for willful blindness

У компаніях, де проводились дослідження на навмисну сліпоту,

can be asked questions like,

переважно запитували таке:

"Are there issues at work

"Чи є на роботі такі проблеми,

that people are afraid to raise?"

які люди бояться зачіпати?"

And when academics have done studies like this

І коли вчені зробили подібні дослідження

of corporations in the United States,

у корпораціях Сполучених Штатів,

what they find is 85 percent of people say yes.

то виявилось, що 85 відсотків людей відповіли "так".

Eighty-five percent of people know there's a problem,

85 відсотків людей знають, що є проблема,

but they won't say anything.

але вони нічого не скажуть.

And when I duplicated the research in Europe,

І коли я повторила таке дослідження в Європі,

asking all the same questions,

ставлячи ті ж самі запитання,

I found exactly the same number.

я виявила таку ж саму кількість людей.

Eighty-five percent. That's a lot of silence.

Вісімдесят п'ять відсотків. Це великий відсоток мовчання.

It's a lot of blindness.

Великий відсоток сліпоти.

And what's really interesting is that when I go to companies in Switzerland,

І що справді цікаво, коли я потрапляю у швейцарські компанії,

вони кажуть мені: "Це виключно швейцарська проблема".

they tell me, "This is a uniquely Swiss problem."

And when I go to Germany, they say, "Oh yes, this is the German disease."

Коли я їду до німецьких компаній, вони мені кажуть: "О так, це хвороба всієї Німеччини".

And when I go to companies in England, they say,

Коли я заїжджаю до компаній Англії, вони кажуть:

"Oh, yeah, the British are really bad at this."

"О так, це не найкраща риса британців".

And the truth is, this is a human problem.

Але правда в тому, що це проблема кожної людини.

We're all, under certain circumstances, willfully blind.

Ми всі, за деяких обставин, навмисно сліпі.

What the research shows is that some people are blind

Дослідження показує, що деякі люди сліпі

out of fear. They're afraid of retaliation.

через свій страх. Вони бояться відплати.

And some people are blind because they think, well,

А деякі люди сліпі, бо думають,

seeing anything is just futile.

що помічати щось - просто марно.

Nothing's ever going to change.

Ніколи нічого не зміниться.

If we make a protest, if we protest against the Iraq War,

Якщо ми будемо протестувати, якщо ми будемо протестувати проти війни в Іраку,

nothing changes, so why bother?

то нічого не зміниться, тоді навіщо перейматись?

Better not to see this stuff at all.

Краще просто не помічати, не бачити цього взагалі.

And the recurrent theme that I encounter all the time

Постійна відповідь людей, з якою я стикаюсь повсякчас,

is people say, "Well, you know,

люди кажуть: "Ну, ти ж знаєш,

the people who do see, they're whistleblowers,

люди які це помічають, вони просто стукачі та інформатори,

and we all know what happens to them."

і ми всі знаємо, що з ними стається".

So there's this profound mythology around whistleblowers

Отже, існує глибоко вкорінений міф про стукачів,

which says, first of all, they're all crazy.

у якому йдеться, що перш за все, всі вони божевільні.

But what I've found going around the world

Але я довідалась, подорожуючи світом

and talking to whistleblowers is, actually,

і розмовляючи зі стукачами, дещо цікаве:

they're very loyal and quite often very conservative people.

насправді вони дуже лояльні і досить часто дуже консервативні люди.

They're hugely dedicated to the institutions that they work for,

Вони надзвичайно віддані установам, у яких працюють,

and the reason that they speak up,

і причиною того, що вони кажуть правду

the reason they insist on seeing,

та наполягають на тому, що побачили,

is because they care so much about the institution

є те, що їм зовсім не байдуже на майбутнє їхньої компанії

and want to keep it healthy.

і вони хочуть зберегти її.

And the other thing that people often say

Люди часто повторюють

about whistleblowers is, "Well, there's no point,

про стукачів: "Взагалі-то, немає ніякого в тому сенсу,

because you see what happens to them.

адже Ви бачите, що з ними, зрештою, трапляється.

They are crushed.

КІнець кінцем, вони розбиті.

Nobody would want to go through something like that."

Ніхто не хотів би пройти через щось подібне".

And yet, when I talk to whistleblowers,

І, все-таки, коли я спілкуюсь зі стукачами,

the recurrent tone that I hear is pride.

вони завжди говорять з гордістю.

I think of Joe Darby.

Я пригадую Джо Дарбі.

We all remember the photographs of Abu Ghraib,

Всі ми пам'ятаємо фото з іракського міста Абу-Ґрейб,

which so shocked the world and showed the kind of war

що настільки шокували світ і показали, якою насправді

that was being fought in Iraq.

була війна в Іраку.

But I wonder who remembers Joe Darby,

Але мені цікаво, хто пам'ятає Джо Дарбі,

the very obedient, good soldier

дуже покірного, хорошого солдата,

who found those photographs and handed them in.

який знайшов ті фото і розповсюдив їх.

And he said, "You know, I'm not the kind of guy

І він сказав: "Знаєш, я не з тих хлопців,

to rat people out, but some things just cross the line.

хто доносить на інших людей, але деякі речі виходять за всякі межі.

Ignorance is bliss, they say,

Кажуть, менше знаєш, краще спиш,

but you can't put up with things like this."

але з таким змиритися просто не можна".

I talked to Steve Bolsin, a British doctor,

Я розмовляла з британським лікарем Стівом Болсіном,

who fought for five years to draw attention

який боровся протягом п'яти років, щоб привернути увагу

to a dangerous surgeon who was killing babies.

до небезпечного хірурга, який вбивав малюків.

And I asked him why he did it, and he said,

І я запитала його, навіщо він це робив, а він відповів:

"Well, it was really my daughter who prompted me to do it.

"Насправді, це моя донька підштовхнула мене до цього".

She came up to me one night, and she just said,

Вона підійшла до мене одного вечора і сказала:

'Dad, you can't let the kids die.'"

"Тату, ти не можеш дозволити цим немовлятам вмирати."

Or I think of Cynthia Thomas,

Також я пригадую Синтію Томас,

a really loyal army daughter and army wife,

справді віддану дочку військових і дружину військового,

who, as she saw her friends and relations

яка, зустрівши своїх друзів та родичів

coming back from the Iraq War, was so shocked

з війни в Іраку, була настільки шокована

by their mental condition

їхнім психічним станом

and the refusal of the military to recognize and acknowledge

і відмовою військових визнати у них

post-traumatic stress syndrome

посттравматичний синдром,

that she set up a cafe in the middle of a military town

що збудувала кафе, яке знаходилось у центрі військового містечка,

to give them legal, psychological and medical assistance.

щоб надати їм законну, психологічну і медичну допомогу.

And she said to me, she said, "You know, Margaret,

Вона сказала мені: "Знаєш, Марґарет,

I always used to say I didn't know what I wanted to be

я завжди казала, що я не знаю, ким я хочу бути,

when I grow up.

коли виросту.

But I've found myself in this cause,

Але я знайшла себе у цій справі,

and I'll never be the same."

і я вже ніколи не буду такою, як колись".

We all enjoy so many freedoms today,

Ми всі насолоджуємось таким великим вибором свобод сьогодні,

hard-won freedoms:

свобод, здобутих тяжкою працею:

the freedom to write and publish without fear of censorship,

свободою писати і публікувати без страху цензури,

a freedom that wasn't here the last time I came to Hungary;

свободою, якої тут не було, коли я була в Угорщині востаннє;

a freedom to vote, which women in particular

свободою голосувати, за яку, особливо, жінки

had to fight so hard for;

мали так тяжко боротися;

the freedom for people of different ethnicities and cultures

свободою людей різних національностей, культур

and sexual orientation to live the way that they want.

та різної сексуальної орієнтації для того, щоб жити так, як вони хочуть.

But freedom doesn't exist if you don't use it,

Але свободи не існує, якщо ти не користуєшся нею,

and what whistleblowers do,

і що роблять стукачі,

and what people like Gayla Benefield do

і що роблять люди такі, як Ґейла Бенефілд

is they use the freedom that they have.

- вони використовують свободу, яку вони мають.

And what they're very prepared to do is recognize

І вони завжди готові визнати,

that yes, this is going to be an argument,

що так, буде суперечка,

and yes I'm going to have a lot of rows

і так, я буду мати багато сварок

with my neighbors and my colleagues and my friends,

з моїми сусідами, колегами та друзями,

but I'm going to become very good at this conflict.

але я покажу себе з доброї сторони у цьому конфлікті.

I'm going to take on the naysayers,

Я готова кинути виклик скептикам,

because they'll make my argument better and stronger.

тому що вони зроблять мої аргументи кращими та сильнішими.

I can collaborate with my opponents

Я можу співпрацювати з моїми опонентами

to become better at what I do.

для того, щоб стати кращою у тому, чим я займаюсь.

These are people of immense persistence,

Ці люди надзвичайно наполегливі,

incredible patience, and an absolute determination

неймовірно терплячі і цілковито настроєні

not to be blind and not to be silent.

не бути сліпими та німими.

When I went to Libby, Montana,

Коли я їздила до Ліббі, Монтана,

I visited the asbestosis clinic

я відвідала азбестозну клініку,

that Gayla Benefield brought into being,

яку заснувала Ґейла Бенефілд,

a place where at first some of the people

місце, куди спочатку деякі люди,

who wanted help and needed medical attention

які потребували медичної допомоги,

went in the back door

заходили через чорний хід,

because they didn't want to acknowledge

бо вони не хотіли визнавати,

that she'd been right.

що Ґейла була права.

I sat in a diner, and I watched

Я обідала і спостерігала

as trucks drove up and down the highway,

за вантажівками, що їздили туди-назад,

carting away the earth out of gardens

вивозячи старий ґрунт з садів

and replacing it with fresh, uncontaminated soil.

і замінюючи його свіжим і незабрудненим.

I took my 12-year-old daughter with me,

Я взяла мою 12-річну доньку з собою,

because I really wanted her to meet Gayla.

бо я дуже хотіла, щоб вона зустріла Ґейлу.

And she said, "Why? What's the big deal?"

Моя дочка сказала: "Навіщо? Що в цьому такого?"

I said, "She's not a movie star,

А я відповіла: "Вона не кінозірка,

and she's not a celebrity, and she's not an expert,

не знаменитість, не експерт,

and Gayla's the first person who'd say

і Ґейла перша, хто б сказав,

she's not a saint.

що вона не свята.

The really important thing about Gayla

Але справді важливо, що

is she is ordinary.

Ґейла - звичайна людина.

She's like you, and she's like me.

Вона така ж, як ти і така ж, як я.

She had freedom, and she was ready to use it."

Вона мала свободу і була готова використовувати її".

Thank you very much.

Щиро дякую.

(Applause)

(Оплески)