Let’s Help Refugees Thrive, Not Just Survive | Melissa Fleming | TED Talks

Перекладач: Oksana Fedorchuk Утверджено: Oksana Sukh

So I started working

Я почала працювати

with refugees because I wanted

з біженцями, бо хотіла

to make a difference,

щось змінити,

and making a difference starts

а зміни починаються

with telling their stories.

з їхніх історій.

So when I meet refugees,

Тож коли я зустрічаю біженців,

I always ask them questions.

я завжди розпитую їх.

Who bombed your house?

Хто обстрілював ваш дім?

Who killed your son?

Хто вбив вашого сина?

Did the rest of your family make it out alive?

Чи вижили інші члени сім'ї?

How are you coping

Як ви справляєтеся

in your life in exile?

з життям у засланні?

But there's one question that always seems to me

Але є одне запитання, яке завжди задавалось мені

to be most revealing, and that is:

найважливішим:

What did you take?

Що ви взяли з собою?

What was that most important thing

Якою була та найцінніша річ,

that you had to take with you

яку ви мусили взяти з собою,

when the bombs were exploding in your town,

коли в вашому місті розривалися бомби,

and the armed gangs were approaching your house?

а озброєні банди підбиралися до вашого дому?

A Syrian refugee boy I know

Один знайомий юнак, біженець з Сирії,

told me that he didn't hesitate

сказав, що він не вагався,

when his life was in imminent danger.

коли його життя було під загрозою.

He took his high school diploma,

Він взяв шкільний диплом,

and later he told me why.

пізніше він пояснив, чому.

He said, "I took my high school diploma

Він сказав: "Я взяв шкільний диплом,

because my life depended on it."

тому що моє життя залежить від нього".

And he would risk his life to get that diploma.

І він ризикував життям, щоб отримати той диплом.

On his way to school, he would dodge snipers.

Він ухилявся від снайперів по дорозі в школу.

His classroom sometimes shook

Інколи класна кімната здригалася

with the sound of bombs and shelling,

від звуків бомб та артилерії,

and his mother told me,

а його матір сказала мені:

"Every day, I would say to him every morning,

"Я казала йому кожного ранку, щодня,

'Honey, please don't go to school.'"

"Любий, будь ласка, не йди до школи".

And when he insisted, she said,

А коли він наполіг на своєму, вона сказала:

"I would hug him as if it were for the last time."

"Я обіймала його ніби востаннє".

But he said to his mother,

Але він казав матері:

"We're all afraid,

"Ми всі боїмося,

but our determination to graduate

проте наше бажання закінчити школу

is stronger than our fear."

сильніше за страх".

But one day, the family got terrible news.

Але одного дня сім'я отримала жахливу звістку.

Hany's aunt, his uncle and his cousin

Тітку, дядька, та двоюрідного брата Гані

were murdered in their homes for refusing

вбили в власному домі, бо вони відмовилися

to leave their house.

залишити свою оселю.

Their throats were slit.

Їм перерізали горло.

It was time to flee.

Настав час втікати.

They left that day, right away, in their car,

Вони залишили місто того ж дня на машині,

Hany hidden in the back because they were facing

Гані ховався на задньому сидінні, проїжджаючи

checkpoints of menacing soldiers.

через блок-пости з загрозливими солдатами.

And they would cross the border into Lebanon,

Нарешті вони пересікли кордон Лівії,

where they would find peace.

де і знайшли мир.

But they would begin a life of grueling hardship

Але це нове життя було повне тяжкої скрути

and monotony.

та одноманітності.

They had no choice but to build a shack

Вони були змушені побудувати хатину

on the side of a muddy field,

біля брудного поля,

and this is Hany's brother Ashraf,

а це брат Гані, Ашраф,

who plays outside.

грається надворі.

And that day, they joined

Того дня вони стали частиною

the biggest population of refugees in the world,

найбільшого поселення біженців в світі,

in a country, Lebanon, that is tiny.

в крихітній країні Лівія.

It only has four million citizens,

В країні живе всього чотири мільйони громадян,

and there are one million Syrian refugees living there.

і один мільйон біженців з Сирії.

There's not a town, a city or a village

Це не поселення, місто, чи село

that is not host to Syrian refugees.

і це не центр біженців з Сирії.

This is generosity and humanity

Це надзвичайний прояв великодушності

that is remarkable.

та надзвичайної гуманності.

Think about it this way, proportionately.

Розгляньмо таку пропорційність.

It would be as if

Це начебто

the entire population of Germany,

все населення Німеччини,

80 million people,

80 мільйонів людей,

would flee to the United States in just three years.

перебігло в США всього за три роки.

Half of the entire population of Syria

Половина всього населення Сирії

is now uprooted,

зараз переселені,

most of them inside the country.

більшість в межах країни.

Six and a half million people

Шість з половиною мільйонів людей

have fled for their lives.

мусили втікати, рятуючи життя.

Over and well over three million people

Більше трьох мільйонів людей

have crossed the borders

перейшли кордон

and have found sanctuary in the neighboring countries,

і знайшли притулок в сусідніх країнах,

and only a small proportion, as you see,

і тільки невелика кількість, як ви бачите,

have moved on to Europe.

переїхала до Європи.

What I find most worrying

Найбільше мене хвилює той факт,

is that half of all Syrian refugees are children.

що половина біженців з Сирії - діти.

I took this picture of this little girl.

Я сфотографувала цю маленьку дівчинку.

It was just two hours after she had arrived

Дві години потому, після

after a long trek from Syria into Jordan.

довгої дороги з Сирії в Йорданію.

And most troubling of all

Але найбільш хвилюючим є те,

is that only 20 percent of Syrian refugee children

що тільки 20 відсотків дітей-біженців з Сирії

are in school in Lebanon.

ходять до школи в Лівії.

And yet, Syrian refugee children,

І все ж, сирійські діти-біженці,

all refugee children tell us

всі діти-біженці кажуть,

education is the most important thing in their lives.

що освіта - це найважливіше в їхньому житті.

Why? Because it allows them to think of their future

Чому? Тому що завдяки їй, вони можуть думати про майбутнє,

rather than the nightmare of their past.

а не про жахіття минулого.

It allows them to think of hope rather than hatred.

Освіта дає їм змогу плекати надію замість ненависті.

I'm reminded of a recent visit I took

Це нагадало мені про останній мій візит

to a Syrian refugee camp in northern Iraq,

до табору сирійських біженців в північному Іраку.

and I met this girl,

Я там зустріла цю дівчинку,

and I thought, "She's beautiful,"

і подумала: "Вона гарна",

and I went up to her and asked her,

і я підійшла і спитала її:

"Can I take your picture?"

"Я можу тебе сфотографувати?"

And she said yes,

Вона погодилася,

but she refused to smile.

але відмовилася посміхнутися.

I think she couldn't,

Я думаю, що вона не могла,

because I think she must realize that she represents

тому що вона певно усвідомлювала, що представляє

a lost generation of Syrian refugee children,

втрачене покоління сирійських дітей-біженців,

a generation isolated and frustrated.

ізольоване та розчароване покоління.

And yet, look at what they fled:

І все ж, погляньте на місце, яке вони залишили:

utter destruction,

абсолютно знищене,

buildings, industries, schools, roads, homes.

будинки, промисловість, школи, дороги, будинки.

Hany's home was also destroyed.

Дім Гані також знищений.

This will need to be rebuilt

Це все буде необхідно відновити

by architects, by engineers, by electricians.

архітекторам, інженерам, електрикам.

Communities will need teachers and lawyers

Суспільство потребуватиме вчителів та адвокатів,

and politicians interested in reconciliation

а також політиків, зацікавлених в примиренні,

and not revenge.

а не в помсті.

Shouldn't this be rebuilt

Чи не повинно це все бути відновленим

by the people with the largest stake,

людьми, які найбільше зацікавлені,

the societies in exile, the refugees?

суспільством у засланні, біженцями?

Refugees have a lot of time

Біженці мають багато часу,

to prepare for their return.

щоб підготуватися до повернення.

You might imagine that being a refugee

Ви мабуть думаєте, що статус біженця

is just a temporary state.

є тимчасовим.

Well far from it.

Це далеко не так.

With wars going on and on,

Через безкінечні війни

the average time a refugee will spend in exile

біженці проводять в засланні в середньому

is 17 years.

17 років.

Hany was into his second year in limbo

Гані вже був другий рік в таборі,

when I went to visit him recently,

коли я недавно його провідувала,

and we conducted our entire conversation in English,

і ми розмовляли з ним англійською,

which he confessed to me he learned

яку, як він признався мені, він вивчив,

from reading all of Dan Brown's novels

прочитавши всі романи Дена Брауна

and from listening to American rap.

і слухаючи американський реп.

We also spent some nice moments of laughter

Ми також провели деякий час, сміючись

and fun with his beloved brother Ashraf.

та бавлячись з його дорогим братом Ашрафом.

But I'll never forget what he told me

Але я ніколи не забуду, що він сказав мені,

when we ended our conversation that day.

коли ми закінчили розмову того дня.

He said to me,

Він сказав мені:

"If I am not a student, I am nothing."

"Якщо я не навчатимусь, я ніщо".

Hany is one of 50 million people

Гані - один з 50 мільйонів переселених

uprooted in this world today.

людей в світі.

Never since World War II

З часів Другої світової війни

have so many people been forcibly displaced.

не було такої кількості вимушено переміщених осіб.

So while we're making sweeping progress

Тож поки ми стрімко прогресуємо

in human health,

в сфері медицини,

in technology, in education and design,

технології, освіті, та дизайні,

we are doing dangerously little

ми робимо надзвичайно мало,

to help the victims

щоб допомогти постраждалим,

and we are doing far too little

і ми робимо ще менше,

to stop and prevent

щоб зупинити та відвернути

the wars that are driving them from their homes.

війни, які змушують їх покидати домівки.

And there are more and more victims.

І кількість постраждалих постійно росте.

Every day, on average,

Кожного дня, в середньому,

by the end of this day,

під кінець цього дня

32,000 people will be forcibly displaced

32 000 людей будуть вимушено переселені

from their homes —

з своїх осель —

32,000 people.

32 000 людей.

They flee across borders like this one.

Вони втікають за кордон як ось ці.

We captured this on the Syrian border to Jordan,

Ми зняли це відео на кордоні Сирії та Йордану,

and this is a typical day.

і таке можна побачити щодня.

Or they flee on unseaworthy and overcrowded boats,

Вони втікають на непридатних перенавантажених човнах,

risking their lives in this case

ризикуючи своїм життям

just to reach safety in Europe.

тільки щоб знайти мир в Європі.

This Syrian young man

Цей сирійський чоловік

survived one of these boats that capsized —

вижив, коли один з таких човнів перекинувся —

most of the people drowned —

більшість людей потонуло —

and he told us,

і він сказав нам:

"Syrians are just looking for a quiet place

"Сирійці просто шукають тихе місце,

where nobody hurts you,

де ніхто не робить тобі кривди,

where nobody humiliates you,

не принижує,

and where nobody kills you."

і не вбиває тебе".

Well, I think that should be the minimum.

Я думаю, це тільки мінімум.

How about a place of healing,

Як щодо місця, де можливе зцілення,

of learning,

навчання,

and even opportunity?

і навіть можливість?

Americans and Europeans

Американці та європейці

have the impression that proportionally

думають, що кількість

huge numbers of refugees are coming

біженців, що прибувають в їхні країни,

to their country,

є величезною,

but the reality is

але насправді

that 86 percent, the vast majority of refugees,

86 відсотків, переважна більшість біженців,

are living in the developing world,

живуть в країнах, що розвиваються,

in countries struggling with their own insecurity,

в країнах, які самі борються з власною нестабільністю,

with their own issues of helping their own populations

і повинні допомагати власному населенню

and poverty.

в боротьбі з бідністю.

So wealthy countries in the world should recognize

Отож, багаті країни світу повинні визнати

the humanity and the generosity of the countries

гуманність та щедрість країн,

that are hosting so many refugees.

які приймають так багато біженців.

And all countries should make sure that no one

Та всі країни мусять переконатись, що усім,

fleeing war and persecution

хто втікає від війни та переслідування,

arrives at a closed border.

будуть відкриті кордони.

(Applause)

(Оплески)

Thank you.

Дякую.

But there is something more that we can do

Але ми можемо зробити дещо більше,

than just simply helping refugees survive.

ніж просто допомогти біженцям вижити.

We can help them thrive.

Ми можемо допомогти їм розвиватися.

We should think of refugee camps and communities

Ми повинні побачити в таборах та біженцях щось більше,

as more than just temporary population centers

ніж тимчасові поселення,

where people languish

де люди животіють,

waiting for the war to end.

чекаючи, поки закінчиться війна.

Rather, as centers of excellence,

Побачити в них - центри майстерності,

where refugees can triumph over their trauma

де біженці можуть подолати свої травми

and train for the day that they can go home

та підготуватися до дня повернення додому

as agents of positive change

в якості носіїв позитивних змін

and social transformation.

та соціальних перетворень.

It makes so much sense,

І в цьому є сенс,

but I'm reminded of the terrible war in Somalia

і я згадую жахливу війну в Сомалі,

that has been raging on for 22 years.

яка триває 22 роки.

And imagine living in this camp.

І уявляю собі життя в цьому таборі.

I visited this camp.

Я була в цьому таборі.

It's in Djibouti, neighboring Somalia,

Це Джибуті, біля Сомалі,

and it was so remote

настільки віддалений,

that we had to take a helicopter to fly there.

що ми мусили летіти туди гелікоптером.

It was dusty and it was terribly hot.

Там було багато пилу, і надзвичайно гаряче.

And we went to visit a school

Ми пішли подивитися на школу

and started talking to the children,

і почали говорити з дітьми,

and then I saw this girl across the room

і я побачила цю дівчинку в іншій частині кімнати.

who looked to me to be the same age

Мені здалося, що вона того ж віку,

as my own daughter, and I went up and talked to her.

що і мою донька, і я підійшла поговорити з нею.

And I asked her the questions

Я питала її те, що

that grown-ups ask kids,

дорослі зазвичай питають в дітей:

like, "What is your favorite subject?"

"Який твій улюблений предмет?"

and, "What do you want to be when you grow up?"

та "Ким ти хочеш стати, коли виростеш?"

And this is when her face turned blank,

І на цьому питанні вона зблідла,

and she said to me,

і вона сказала мені:

"I have no future.

"В мене немає майбутнього.

My schooling days are over."

Я більше не ходитиму до школи".

And I thought, there must be some misunderstanding,

Я подумала, що це якесь непорозуміння,

so I turned to my colleague

і звернулася до своєї колеги,

and she confirmed to me

а та підтвердила,

there is no funding for secondary education

що в цьому таборі немає фінансування

in this camp.

на середню освіту.

And how I wished at that moment

І я так захотіла тоді

that I could say to her,

сказати їй:

"We will build you a school."

"Ми побудуємо тобі школу".

And I also thought, what a waste.

І я також подумала, яка це втрата.

She should be and she is

Вона повинна бути і вона є

the future of Somalia.

майбутнім Сомалі.

A boy named Jacob Atem

Хлопчик на ім'я Джекоб Атем

had a different chance, but not before he experienced

мав інший шанс, але тільки після

terribly tragedy.

жахливої трагедії.

He watched — this is in Sudan —

Він бачив — це було в Судані —

as his village — he was only seven years old —

як його село — йому було всього сім років —

burned to the ground, and he learned

було спалене до тла, і він взнав,

that his mother and his father

що його мати і батько,

and his entire family

і вся його сім'я

were killed that day.

загинули того ж дня.

Only his cousin survived, and the two of them

Вижила тільки двоюрідна сестра, і вони разом

walked for seven months —

йшли кілька місяців —

this is boys like him —

це хлопчики як він —

chased and pursued by wild animals and armed gangs,

і на них полювали дикі звірі та озброєні банди,

and they finally made it to refugee camps

поки вони нарешті дісталися табору біженців,

where they found safety,

де вони знайшли безпеку,

and he would spend the next seven years

і він провів наступні сім років

in Kenya in a refugee camp.

в таборі біженців в Кенії.

But his life changed

Але його життя змінилося,

when he got the chance to be resettled

коли він отримав шанс переселитися

to the United States,

до Сполучених Штатів,

and he found love in a foster family

і знайшов любов в прийомній сім'ї

and he was able to go to school,

і мав можливість ходити в школу.

and he wanted me to share with you

Він хотів, щоб я поділилася з вами

this proud moment

цим моментом гордості,

when he graduated from university.

коли він закінчив університет.

(Applause)

(Оплески)

I spoke to him on Skype the other day,

Я недавно говорила з ним по скайпу,

and he was in his new university in Florida

і він був в іншому університеті в Флориді,

pursuing his Ph.D. in public health,

працюючи над докторською з охорони здоров'я.

and he proudly told me how he was able to raise

І він з гордістю повідомив мені, що він зміг зібрати

enough funds from the American public

достатньо коштів в Америці,

to establish a health clinic back in his village

щоб побудувати лікарню

back home.

в своєму рідному селі.

So I want to take you back to Hany.

Тож я хочу повернутися до Гані.

When I told him I was going to have the chance

Коли я сказала йому, що матиму шанс

to speak to you here on the TED stage,

виступати перед вами на сцені TED,

he allowed me to read you a poem

він дозволив мені зачитати вірш,

that he sent in an email to me.

який він надіслав мені по електронній пошті.

He wrote:

Він написав:

"I miss myself,

"Я сумую за собою,

my friends,

за моїми друзями,

times of reading novels or writing poems,

за часом, коли я читав романи та писав вірші,

birds and tea in the morning.

за птахами та вранішнім чаєм.

My room, my books, myself,

За моєю кімнатою, книжками, за собою

and everything that was making me smile.

та всім, що тішило мене.

Oh, oh, I had so many dreams

Ох, ох, в мене було стільки мрій

that were about to be realized."

які ось-ось мали здійснитися".

So here is my point:

Отож, я вважаю:

Not investing in refugees

не вкладаючи кошти в біженців,

is a huge missed opportunity.

ми втрачаємо величезну можливість.

Leave them abandoned,

Якщо вони й далі будуть занедбані,

and they risk exploitation and abuse,

їх експлуатуватимуть і використовуватимуть,

and leave them unskilled and uneducated,

якщо вони далі будуть некваліфіковані та неосвічені,

and delay by years the return

їхнє повернення відкладатиметься на роки

to peace and prosperity in their countries.

до миру і процвітання в їхніх країнах.

I believe how we treat the uprooted

Я вірю, що наше ставлення до переселенців

will shape the future of our world.

формує майбутнє нашого світу.

The victims of war can hold the keys

Жертви війни можуть бути ключем

to lasting peace,

до тривалого миру,

and it's the refugees

і саме біженці

who can stop the cycle of violence.

можуть зупинити цикл жорстокості.

Hany is at a tipping point.

Гані є відправною точкою.

We would love to help him go to university

Ми дуже хочемо допомогти йому вступити до університету

and to become an engineer,

та стати інженером,

but our funds are prioritized for the basics in life:

але наші кошти йдуть на основні життєві пріоритети:

tents and blankets and mattresses and kitchen sets,

намети та ковдри, матраци та кухонне начиння,

food rations and a bit of medicine.

їжу та основні ліки.

University is a luxury.

Університет - це розкіш.

But leave him to languish in this muddy field,

Але залиште його чахнути в цьому брудному полі,

and he will become a member

і він стане частиною

of a lost generation.

загубленого покоління.

Hany's story is a tragedy,

Історія Гані трагічна,

but it doesn't have to end that way.

але вона не повинна закінчитися так.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)