How do blood transfusions work? - Bill Schutt

Перекладач: Maksym Kuzhdin Утверджено: Sofia Kovalchuk

In 1881, doctor William Halsted rushed to help his sister Minnie,

У 1881 році лікар Вільям Галстед поспішав на допомогу своїй сестрі Мінні,

who was hemorrhaging after childbirth.

котра мала кровотечу після пологів.

He quickly inserted a needle into his arm,

Він швидко встромив голку у свою руку,

withdrew his own blood, and transferred it to her.

викачав трохи своєї крові та перелив їй.

After a few uncertain minutes, she began to recover.

Після декількох хвилин невизначеності її стан почав покращуватися.

Halsted didn’t know how lucky they’d gotten.

Галстен не знав, наскільки їм пощастило.

His transfusion only worked because he and his sister

Його переливання спрацювало лиш тому, що він та його сестра

happened to have the same blood type—

мали одну групу крові —

something that isn’t guaranteed, even among close relatives.

щось, що не завжди трапляється навіть у близьких родичів.

Blood types hadn’t been discovered by Halsted’s time,

За життя Галстеда групи крові ще не відкрили,

though people had been experimenting with transfusions for centuries—

попри те, що люди експериментували з переливанням крові століттями —

mostly unsuccessfully.

в основному невдало.

In 1667, a French physician named Jean-Baptiste Denis

У 1667 році, французький лікар на ім'я Жан-Батист Дені

became the first to try the technique on a human.

став першим, хто випробував цю техніку на людині.

Denis transfused sheep’s blood into Antoine Mauroy,

Дені перелив кров вівці у тіло Антуана Моруа,

a man likely suffering from psychosis,

чоловіка, що, ймовірно, страждав від психозу,

in the hopes that it would reduce his symptoms.

із надією, що процедура полегшить симптоми.

Afterward, Mauroy was in good spirits.

Стан Моруа і справді покращився.

But after a second transfusion, he developed a fever,

Проте після другого переливання у нього з'явилася гарячка,

severe pain in his lower back, intense burning in his arm,

сильні болі у попереку, інтенсивне печіння у руці,

and he urinated a thick, black liquid.

і він почав він мочитися густою, чорною рідиною.

Though nobody knew it at the time,

На той момент ніхто не знав,

these were the signs of a dangerous immune response unfolding inside his body.

що це були симптоми небезпечної реакції імунної системи організму.

This immune response starts  with the production of proteins

Ця реакція починається з продукування протеїнів,

called antibodies,

що називаються антитілами,

which distinguish the body’s own cells from intruders.

котрі розрізняють клітини організму від чужорідних тіл.

Їхнє завдання — ідентифікувати чужорідні протеїни, або антигени,

They do so by recognizing the foreign proteins, or antigens,

embedded in an intruder’s cell membrane.

які знаходяться на мембрані клітини-зловмисника.

Antibodies latch onto the antigens,

Антитіла приклеюються до антигенів,

signaling other immune cells to attack and destroy the foreign cells.

сигналізуючи імунним клітинам атакувати та нищити чужорідні клітини.

The destroyed cells are flushed from the body in urine.

Зруйновані клітини згодом виводяться з організму через сечу.

In extreme cases, the massive break down of cells

В окремих випадках масове руйнування клітин

causes clots in the bloodstream that disrupt the flow of blood to vital organs,

утворює згустки, котрі перешкоджають доступу крові до життєво важливих органів,

overload the kidneys, and cause organ failure.

перевантажують нирки та спричиняють ниркову недостатність.

Fortunately, Denis’s patient survived the transfusion.

На щастя, пацієнт Дені пережив переливання.

But, after other cross-species transfusions proved fatal,

Проте після того, як фатальність міжвидового переливання була доведена,

the procedure was outlawed across Europe,

процедуру визнали незаконною в Європі,

falling out of favor for several centuries.

відправивши її у забуття на декілька століть.

It wasn’t until 1901 that Austrian physician Karl Landsteiner

Лиш у 1901 році австрійський лікар Карл Ландштайнер

discovered blood types,

відкрив групи крові,

the crucial step in the success of human to human blood transfusions.

критично важливий фактор успіху переливання людської крові.

He noticed that when different types were mixed together, they formed clots.

Він помітив, що змішування різних груп крові спричиняло утворення згустків.

This happens when antibodies latch on to cells with foreign antigens,

Це відбувається, коли антитіла чіпляються на клітини з чужорідними антигенами,

causing blood cells to clump together.

примушуючи клітини крові скупчуватися в одному місці.

But if the donor cells are the same blood type as the recipient’s cells,

Проте якщо клітини донора належать до тієї ж групи, що і кров пацієнта,

the donor cells won’t be flagged for destruction, and won’t form clumps.

вони не будуть сприйматися, як ціль для знищення, та не формуватимуть згустки.

By 1907,

У 1907 році

doctors were mixing together small amounts of blood before transfusing it.

лікарі почали змішувати невеликі кількості крові перед переливанням.

If there were no clumps, the types were a match.

Якщо згустків не було, значить, група збігалася.

This enabled them to save thousands of lives,

Це допомогло зберегти тисячі життів

laying the foundation for modern transfusions.

та створило передумови для сучасних переливань.

Up to this point, all transfusions had occurred in real time,

До цього часу всі переливання відбувалися одномоментно,

directly between two individuals.

напряму між двома людьми.

That’s because blood begins to clot almost immediately

Проблемою було те, що кров починає згортатися майже відразу

after coming into contact with air—

після контакту з повітрям —

a defense mechanism to prevent excessive blood loss after injury.

це захисний механізм, що зупиняє надмірну втрату крові після травмування.

In 1914, researchers discovered that the chemical sodium citrate

У 1914 році дослідники відкрили, що хімікат під назвою цитрат натрію

stopped blood coagulating by removing the calcium necessary for clot formation.

зупиняє коагуляцію, завдяки вилученню кальцію, потрібного для процесу.

Citrated blood could be stored for later use—

Цитровану кров можна зберігати для подальшого використання —

the first step in making large scale blood transfusions possible.

це було першим кроком у підготовці до масового переливання.

In 1916, a pair of American scientists found an even more effective anticoagulant

У 1916 році двоє американських науковців знайшли ще більш ефективний антикоагулянт

called heparin, which works by deactivating enzymes that enable clotting.

під назвою гепарин, котрий деактивує ферменти, що спричиняють згортання.

We still use heparin today.

Ми використовуємо гепарин дотепер.

At the same time,

В той же час,

American and British researchers developed portable machines

американські та британські дослідники розробили портативні апарати,

that could transport donor blood onto the battlefields of World War I.

що могли транспортувати донорську кров на поля битв Першої світової.

Combined with the newly-discovered heparin,

За допомогою щойно відкритого гепарину

medics safely stored and preserved liters of blood,

медики безпечно зберігали літри крові,

wheeling it directly onto the battlefield to transfuse wounded soldiers.

перевозячи їх прямо на фронт, аби робити переливання пораненим воякам.

After the war, this crude portable box would become the inspiration

Після війни ця неотесана технологія стане натхненням

for the modern-day blood bank, a fixture of hospitals around the world.

для сучасних банків крові, невід'ємної частини лікарень по всьому світі.