Brian Goldman: Doctors make mistakes. Can we talk about that?

Перекладач: Tetiana Lysiuk Утверджено: Hanna Leliv

I think we have to do something

Я думаю, нам потрібно

about a piece of the culture of medicine that has to change.

змінити одну складову медичної культури.

And I think it starts with one physician, and that's me.

Гадаю, що треба розпочати з одного лікаря - з мене.

And maybe I've been around long enough

Оскільки я займаюся цією справою доволі давно,

that I can afford to give away some of my false prestige

то можу дозволити собі втратити дещицю репутації

to be able to do that.

заради цієї справи.

Before I actually begin the meat of my talk,

Перед тим, як перейти до суті,

let's begin with a bit of baseball.

скажу кілька слів про бейсбол.

Hey, why not?

А чому б і ні?

We're near the end, we're getting close to the World Series.

Наближається щорічний чемпіонат США з бейсболу.

We all love baseball, don't we?

Ми всі любимо бейсбол, чи не так?

(Laughter)

(Сміх)

Baseball is filled with some amazing statistics.

У бейсболі сила-силенна неймовірних статистичних даних.

And there's hundreds of them.

Їх сотні.

"Moneyball" is about to come out, and it's all about statistics

Невдовзі на екрани вийде фільм "Людина, яка змінила все", повністю присвячений статистиці

and using statistics to build a great baseball team.

та її ролі у створенні успішних бейсбольних команд.

I'm going to focus on one stat

Я зупинюся на одному статистичному факті,

that I hope a lot of you have heard of.

про який, я сподіваюся, багато з вас уже чули.

It's called batting average.

Це так званий середній показник відбивання.

So we talk about a 300, a batter who bats 300.

Мова про 300 - гравця, який відбиває 300 м'ячів.

That means that ballplayer batted safely, hit safely

Тобто про гравця, який вдало відбиває

three times out of 10 at bats.

3 з 10 подач.

That means hit the ball into the outfield,

Це означає, що м'яч вибитий за межі поля,

it dropped, it didn't get caught,

він торкнувся землі, його не спіймали,

and whoever tried to throw it to first base didn't get there in time

або нападник не зміг дістатися першої бази,

and the runner was safe.

і ранер знаходиться в "безпеці".

Three times out of 10.

3 з 10.

Do you know what they call a 300 hitter

Знаєте, як називають такого гравця

in Major League Baseball?

у Головній бейсбольній лізі (США)?

Good, really good,

Добрим, дійсно добрим,

maybe an all-star.

а то й видатним.

Do you know what they call

А знаєте, як називають

a 400 baseball hitter?

гравця 400?

That's somebody who hit, by the way,

Цей гравець, до речі,

four times safely out of every 10.

відбиває "безпечно" 4 з 10.

Legendary --

Легендарним -

as in Ted Williams legendary --

так називали Теда Вільямса,

the last Major League Baseball player

останнього видатного гравця Головної бейсбольної ліги,

to hit over 400 during a regular season.

який відбивав 400 подач за один бейсбольний сезон.

Now let's take this back into my world of medicine

А зараз перенесімо це у мій світ медицини,

where I'm a lot more comfortable,

де я почуваюся набагато зручніше,

or perhaps a bit less comfortable

або не так вже й зручно,

after what I'm going to talk to you about.

зважаючи на те, що я збираюся вам сказати.

Suppose you have appendicitis

Припустимо, у вас апендицит,

and you're referred to a surgeon

і вас направляють до хірурга

who's batting 400 on appendectomies.

з середнім показником 400 в апендектомії.

(Laughter)

(Сміх)

Somehow this isn't working out, is it?

Щось тут не так, правда?

Now suppose you live

А зараз припустімо, що ви живете

in a certain part of a certain remote place

трохи далі від цивілізації

and you have a loved one

і близька вам людина

who has blockages in two coronary arteries

має блокади в обох вінцевих артеріях,

and your family doctor refers that loved one to a cardiologist

і сімейний лікар направляє цю близьку вам людину до кардіолога

who's batting 200 on angioplasties.

з середнім показником 200 в ангіопластиці.

But, but, you know what?

Але знаєте що?

She's doing a lot better this year. She's on the comeback trail.

Цього року в неї покращилися показники.

And she's hitting a 257.

І тепер її показник 257.

Somehow this isn't working.

Знову ж таки, щось не так.

But I'm going to ask you a question.

Але хочу ваш запитати.

What do you think a batting average

Яким повинен бути, на вашу думку, середній показник

for a cardiac surgeon or a nurse practitioner

для кардіохірурга, медсестри,

or an orthopedic surgeon,

хірурга-ортопеда,

an OBGYN, a paramedic

гінеколога-акушера,

is supposed to be?

парамедика?

1,000, very good.

1000, дуже добре.

Now truth of the matter is,

Але насправді

nobody knows in all of medicine

в медицині ніхто не знає,

what a good surgeon

яким має бути показник для хорошого хірурга,

or physician or paramedic

терапевта

is supposed to bat.

чи парамедика.

What we do though is we send each one of them, including myself,

Однак, ми випускаємо кожного з них, у тому числі й мене,

out into the world

у світ

with the admonition, be perfect.

із настановою: "будь бездоганним".

Never ever, ever make a mistake,

Ніколи-ніколи не помиляйся,

but you worry about the details, about how that's going to happen.

але звертай увагу на деталі, на те, як може трапитися помилка.

And that was the message that I absorbed

Таку настанову я засвоїв

when I was in med school.

під час навчання у медичній школі.

I was an obsessive compulsive student.

Я з головою занурився у науку.

In high school, a classmate once said

Мій однокласник якось сказав,

that Brian Goldman would study for a blood test.

що Браян Ґолдмен готуватиметься навіть до аналізу крові.

(Laughter)

(Сміх)

And so I did.

Так я ставився до навчання.

And I studied in my little garret

Я вчився на малому горищі

at the nurses' residence at Toronto General Hospital,

в медсестринському гуртожитку лікарні в Торонто,

not far from here.

недалеко звідси.

And I memorized everything.

І я все зазубрював.

I memorized in my anatomy class

На парах з анатомії я зазубрював

the origins and exertions of every muscle,

походження та навантаження кожного м'язу,

every branch of every artery that came off the aorta,

кожне відгалуження кожної атерії, яка виходила з аорти,

differential diagnoses obscure and common.

диференційні діагнози, незрозумілі й типові.

I even knew the differential diagnosis

Я навіть опанував диференційний аналіз,

in how to classify renal tubular acidosis.

щоб описати ацидоз ниркових канальців.

And all the while,

Увесь час

I was amassing more and more knowledge.

я накопичував дедалі більше знань.

And I did well, I graduated with honors,

Мені все вдавалося і я закінчив навчання

cum laude.

з червоним дипломом.

And I came out of medical school

Я закінчив медичну школу,

with the impression

впевнений,

that if I memorized everything and knew everything,

що оскільки я все зазубрив і все знаю,

or as much as possible,

принаймні в межах можливого,

as close to everything as possible,

то я

that it would immunize me against making mistakes.

захистив себе від помилок.

And it worked

Все так

for a while,

і було,

until I met Mrs. Drucker.

поки я не зустрів місіс Дракер.

I was a resident at a teaching hospital here in Toronto

Я працював штатним лікарем у вчительській лікарні в Торонто,

when Mrs. Drucker was brought to the emergency department

коли місіс Дракер привезли у відділення невідкладної допомоги

of the hospital where I was working.

моєї лікарні.

At the time I was assigned to the cardiology service

Я саме чергував на зміні

on a cardiology rotation.

в кардіологічній службі.

And it was my job,

Моїм завданням було,

when the emergency staff called for a cardiology consult,

коли бригада невідкладної допомоги потребувала консультації кардіолога,

to see that patient in emerg.

оглянути хворого

and to report back to my attending.

і відзвітувати головному лікарю.

And I saw Mrs. Drucker, and she was breathless.

Я оглянув місіс Дракер, вона задихалася.

And when I listened to her, she was making a wheezy sound.

Коли я слухав її, вона хрипіла.

And when I listened to her chest with a stethoscope,

А коли я послухав її грудну клітку стетоскопом,

I could hear crackly sounds on both sides

я почув тріскучий звук з обох боків,

that told me that she was in congestive heart failure.

що вказувало на застійну серцеву недостатність.

This is a condition in which the heart fails,

Це такий стан, при якому серце не справляється,

and instead of being able to pump all the blood forward,

і замість того, щоб виштовхувати всю кров уперед,

some of the blood backs up into the lung, the lungs fill up with blood,

частина крові повертається в легені, які наповнюються кров'ю,

and that's why you have shortness of breath.

і дихання утруднюється.

And that wasn't a difficult diagnosis to make.

Встановити діагноз було легко.

I made it and I set to work treating her.

Що я і зробив, після чого взявся лікувати її.

I gave her aspirin. I gave her medications to relieve the strain on her heart.

Дав їй аспірин і ліки, які змeншують тиск.

I gave her medications that we call diuretics, water pills,

Я виписав їй так звані діуретики, сечогінні,

to get her to pee out the access fluid.

щоб вивести з сечею надлишок рідини.

And over the course of the next hour and a half or two,

Через півтори-дві години

she started to feel better.

її стан покращився.

And I felt really good.

І я був справді задоволений.

And that's when I made my first mistake;

Саме тоді я зробив першу помилку;

I sent her home.

я відіслав її додому.

Actually, I made two more mistakes.

Насправді, я скоїв ще дві помилки.

I sent her home

Я відправив її додому,

without speaking to my attending.

не порадившись із головним лікарем,

I didn't pick up the phone and do what I was supposed to do,

я не взяв телефон, щоб зробити те, що я був зобов'язаний зробити:

which was call my attending and run the story by him

подзвонити головному лікарю, ввести його в курс справи

so he would have a chance to see her for himself.

і дати йому змогу оглянути пацієнтку.

And he knew her,

Він знав хвору,

he would have been able to furnish additional information about her.

він би взяв до уваги додаткову інформацію про неї.

Maybe I did it for a good reason.

Можливо, я мав причину не повідомити його.

Maybe I didn't want to be a high-maintenance resident.

Можливо, я не хотів бути інтерном, який потребує допомоги.

Maybe I wanted to be so successful

Можливо, я хотів бути таким успішним

and so able to take responsibility

і здатним брати відповідальність на себе,

that I would do so

що я таки взяв на себе відповідальність,

and I would be able to take care of my attending's patients

оглянув і відпустив пацієнку головного лікаря,

without even having to contact him.

навіть не порадившись із ним.

The second mistake that I made was worse.

Друга помилка була серйознішою.

In sending her home,

Відсилаючи її додому,

I disregarded a little voice deep down inside

я знехтував тихим внутрішнім голосом,

that was trying to tell me,

який намагався сказати мені:

"Goldman, not a good idea. Don't do this."

"Ґолдмен, це погана ідея. Не роби так".

In fact, so lacking in confidence was I

До речі, я був настільки невпевнений,

that I actually asked the nurse

що запитав медсестру,

who was looking after Mrs. Drucker,

яка доглядала за місіс Дракер,

"Do you think it's okay if she goes home?"

"Як вважаєш, нічого страшного, якщо ми відпустимо її додому?"

And the nurse thought about it

Медсестра подумала

and said very matter-of-factly, "Yeah, I think she'll do okay."

і, мов нічого й не було, відповіла: "Я думаю, що з нею все буде гаразд".

I can remember that like it was yesterday.

Я пам'ятаю цей день так добре, ніби це було вчора.

So I signed the discharge papers,

Я виписав її,

and an ambulance came, paramedics came to take her home.

приїхала швидка і парамедики забрали її додому.

And I went back to my work on the wards.

А я повернувся до відділення.

All the rest of that day,

До кінця дня,

that afternoon,

усе пообіддя,

I had this kind of gnawing feeling inside my stomach.

мені було тоскно.

But I carried on with my work.

Але я продовжував працювати.

And at the end of the day, I packed up to leave the hospital

Наприкінці дня я зібрався виходити з лікарні,

and walked to the parking lot

пішов на стоянку,

to take my car and drive home

хотів уже сісти в машину і поїхати додому,

when I did something that I don't usually do.

але раптом зробив те, що зазвичай не роблю.

I walked through the emergency department on my way home.

Я пройшовся відділенням невідкладної допомоги перед від'їздом додому.

And it was there that another nurse,

Саме там інша медсестра,

not the nurse who was looking after Mrs. Drucker before, but another nurse,

не та, що раніше доглядала місіс Дракер, інша,

said three words to me

сказала мені ці три слова,

that are the three words

три слова,

that most emergency physicians I know dread.

яких бояться всі лікарі невідкладної допомоги.

Others in medicine dread them as well,

Всі медики бояться цих слів,

but there's something particular about emergency medicine

але лікарі невідкладної допомоги - особливо сильно,

because we see patients so fleetingly.

адже вони не мають часу на докладне обстеження.

The three words are:

Ось ці три слова:

Do you remember?

Чи ти пам'ятаєш?

"Do you remember that patient you sent home?"

"Чи ти пам'ятаєш пацієнку, яку ти відправив додому?"

the other nurse asked matter-of-factly.

сухо запитала інша медсестра.

"Well she's back,"

"Так от, вона знову тут",

in just that tone of voice.

сказала тим самим тоном.

Well she was back all right.

Вона не просто повернулася,

She was back and near death.

вона повернулася при смерті.

About an hour after she had arrived home,

Приблизно за годину після повернення додому,

after I'd sent her home,

після того, як я відправив її додому,

she collapsed and her family called 911

вона знепритомніла, сім'я викликала швидку,

and the paramedics brought her back to the emergency department

і парамедики привезли її назад у відділення невідкладної допомоги,

where she had a blood pressure of 50,

з тиском 50

which is in severe shock.

і в стані глибокого шоку.

And she was barely breathing and she was blue.

Вона ледве дихала і посиніла.

And the emerg. staff pulled out all the stops.

Працівники невідкладної допомоги робили все можливе.

They gave her medications to raise her blood pressure.

Вони дали їй ліки, щоб підвищити тиск.

They put her on a ventilator.

Вони підключили її до апарату штучного дихання.

And I was shocked

Я був шокований

and shaken to the core.

і вражений до глибини душі.

And I went through this roller coaster,

Становище змінювалося щохвилини.

because after they stabilized her,

Коли її стан стабілізувався,

she went to the intensive care unit,

і її перевели в палату інтесивного лікування,

and I hoped against hope that she would recover.

я сподівався всупереч усьому, що вона одужає.

And over the next two or three days,

Протягом наступних 2-3 днів

it was clear that she was never going to wake up.

стало зрозуміло, що вона ніколи не прокинеться.

She had irreversible brain damage.

У неї було незворотне порушення мозку.

And the family gathered.

Зібралися родичі.

And over the course of the next eight or nine days,

Через 8-9 днів

they resigned themselves to what was happening.

вони змирилися з цим становищем.

And at about the nine day mark, they let her go --

А на дев'ятий день її відключили від апарату штучного дихання -

Mrs. Drucker,

місіс Дракер,

a wife, a mother

дружину, матір

and a grandmother.

і бабусю.

They say you never forget the names

Кажуть, що імена тих,

of those who die.

хто помирає, не забуваються.

And that was my first time to be acquainted with that.

Так я уперше познайомився із цим правилом.

Over the next few weeks,

Наступні кілька тижнів

I beat myself up

я картав себе

and I experienced for the first time

і уперше відчув

the unhealthy shame that exists

нездоровий сором,

in our culture of medicine --

притаманний медичній культурі -

where I felt alone, isolated,

я почувався самотнім та ізольованим.

not feeling the healthy kind of shame that you feel,

Цей сором нездоровий,

because you can't talk about it with your colleagues.

бо ти не можеш порозмовляти про це зі співробітниками.

You know that healthy kind,

Здоровий сором - це коли

when you betray a secret that a best friend made you promise never to reveal

ти видаєш секрет найкращого друга, який пообіцяв тримати в таємниці,

and then you get busted

тебе ловлять на цьому,

and then your best friend confronts you

найкращий друг дивиться тобі у вічі,

and you have terrible discussions,

ви сваритеся,

but at the end of it all that sick feeling guides you

але, врешті-решт, пекучий сором допомагає тобі

and you say, I'll never make that mistake again.

пообіцяти, що ти ніколи не повториш цієї помилки.

And you make amends and you never make that mistake again.

Ви миритеся, і ти ніколи не робиш цієї помилки знов.

That's the kind of shame that is a teacher.

Такий вид сорому дає нам науку.

The unhealthy shame I'm talking about

Натомість нездоровий сором, про який я говорю,

is the one that makes you so sick inside.

їсть людину зсередини.

It's the one that says,

Такий сором каже тобі:

not that what you did was bad,

не твій вчинок поганий,

but that you are bad.

а ти поганий.

And it was what I was feeling.

Саме так я почувався.

And it wasn't because of my attending; he was a doll.

Але не через мого головного лікаря; він усе влаштував.

He talked to the family, and I'm quite sure that he smoothed things over

Він порозмовляв із родичами, залагодив ситуацію

and made sure that I didn't get sued.

і впевнився, що на мене не подадуть до суду.

And I kept asking myself these questions.

Я увесь час запитував себе:

Why didn't I ask my attending? Why did I send her home?

Чому я не запитав головного лікаря? Чому я відправив її додому?

And then at my worst moments:

І в найгірші хвилини:

Why did I make such a stupid mistake?

Чому я зробив таку безглузду помилку?

Why did I go into medicine?

Чому я подався в медицину?

Slowly but surely,

Повільно, але впевнено,

it lifted.

я отямився.

I began to feel a bit better.

Став ліпше почуватися.

And on a cloudy day,

А коли в похмурий день

there was a crack in the clouds and the sun started to come out

сонце прорізалося крізь хмари,

я подумав,

and I wondered,

maybe I could feel better again.

що знову зможу почуватися добре.

And I made myself a bargain

Я домовився сам із собою -

that if only I redouble my efforts to be perfect

якщо я з усіх сил старатимуся бути бездоганним

and never make another mistake again,

і більше ніколи не помилюся,

please make the voices stop.

то мій внутрішній голос нарешті замовкне.

And they did.

Так і вийшло.

And I went back to work.

Я повернувся до роботи.

And then it happened again.

А потім це сталося знову.

Two years later I was an attending in the emergency department

Два роки по тому, коли я був лікарем у відділенні невідкладної допомоги

at a community hospital just north of Toronto,

у державній лікарні на північ від Торонто,

and I saw a 25 year-old man with a sore throat.

я оглядав 25-річного хлопця, якого боліло горло.

It was busy, I was in a bit of a hurry.

Я був зайнятий і дуже поспішав.

He kept pointing here.

А він увесь час показував на горло.

I looked at his throat, it was a little bit pink.

Я оглянув його горло, воно трохи почервоніло.

And I gave him a prescription for penicillin

Я виписав йому пеніцилін

and sent him on his way.

і відправив його додому.

And even as he was walking out the door,

Але навіть коли він виходив з лікарні,

he was still sort of pointing to his throat.

то все ще вказував на горло.

And two days later I came to do my next emergency shift,

Через два дні я прийшов на зміну у відділення,

and that's when my chief asked to speak to me quietly in her office.

і головна лікарка покликала мене на кілька слів.

And she said the three words:

І сказала ці три слова:

Do you remember?

Чи ти пам'ятаєш?

"Do you remember that patient you saw with the sore throat?"

"Ти пам'ятаєш того пацієнта, якого боліло горло?"

Well it turns out, he didn't have a strep throat.

Виявляється, це не гострий фарингіт.

He had a potentially life-threatening condition

У нього був життєво небезпечний стан -

called epiglottitis.

так званий епіглотит.

You can Google it,

Пошукайте цю хворобу в Google,

but it's an infection, not of the throat, but of the upper airway,

це інфекційне захворювання не тільки горла, а всіх верхніх дихальних шляхів,

and it can actually cause the airway to close.

яке блокує дихальні шляхи.

And fortunately he didn't die.

На щастя, хлопець не помер.

He was placed on intravenous antibiotics

Йому вкололи антибіотики,

and he recovered after a few days.

і через кілька днів він видужав.

And I went through the same period of shame and recriminations

А я знову пройшов через період сорому і звинувачень,

and felt cleansed and went back to work,

відчув себе очищеним і знову пішов на роботу,

until it happened again and again and again.

аж поки це не трапилося знов і знов.

Twice in one emergency shift, I missed appendicitis.

Двічі під час чергування у відділенні невідкладної допомоги я пропустив апендицит.

Now that takes some doing,

Таке трапляється,

especially when you work in a hospital

особливо, коли працюєш у лікарні,

that at the time saw but 14 people a night.

де часом приймаєш по 14 осіб за ніч.

Now in both cases, I didn't send them home

В обох випадках я не відіслав їх додому

and I don't think there was any gap in their care.

і не думаю, що лікування було хибним.

One I thought had a kidney stone.

Я думав, що в одного був нирковий камінь,

I ordered a kidney X-ray. When it turned out to be normal,

і тому послав його на рентген нирок. Коли виявилося, що нирки в нормі,

my colleague who was doing a reassessment of the patient

мій колега, який робив повторний огляд,

noticed some tenderness in the right lower quadrant and called the surgeons.

помітив, що пацієнта болить у нижньому правому боці, і викликав хірургів.

The other one had a lot of diarrhea.

В іншого була сильна діарея.

I ordered some fluids to rehydrate him

Я виписав один розчин, щоб поповнити організм водою,

and asked my colleague to reassess him.

і попросив колегу повторно оглянути пацієнта.

And he did

Він так і зробив,

and when he noticed some tenderness in the right lower quadrant, called the surgeons.

а коли зауважив, що хворому болить у нижньому правому боці, викликав хірургів.

In both cases,

В обох випадках

they had their operations and they did okay.

хворих прооперували і з ними все було гаразд.

But each time,

Але щоразу

they were gnawing at me, eating at me.

мене з'їдав сором.

And I'd like to be able to say to you

Якби ж я міг сказати вам,

that my worst mistakes only happened in the first five years of practice

що найгірші помилки трапилися у перші п'ять років моєї лікарської практики,

as many of my colleagues say, which is total B.S.

адже так кажуть багато моїх колег, але це повна маячня.

(Laughter)

(Сміх)

Some of my doozies have been in the last five years.

Прикрі помилки траплялися і в останні п'ять років.

Alone, ashamed and unsupported.

Самотній, присоромлений і позбавлений підтримки.

Here's the problem:

Ось у чому проблема:

If I can't come clean

якщо я не можу відверто

and talk about my mistakes,

розповісти про свої помилки,

if I can't find the still-small voice

якщо я не можу почути голос совісті,

that tells me what really happened,

який скаже мені, що ж насправді трапилося,

how can I share it with my colleagues?

як тоді я можу поділитися з моїми колегами?

How can I teach them about what I did

Як я можу розповісти їм про те, що я зробив,

so that they don't do the same thing?

щоб вони не повторювали моїх помилок?

If I were to walk into a room --

Якби я зайшов до кімнати -

like right now, I have no idea what you think of me.

так як зараз, не маючи уявлення, що ви про мене думаєте.

When was the last time you heard somebody talk

Коли останній раз ви чули, як хтось розповідає

about failure after failure after failure?

про одну, другу, третю поразку?

Oh yeah, you go to a cocktail party

Ну так! Ви підете на вечірку

and you might hear about some other doctor,

і почуєте про якогось іншого лікаря,

but you're not going to hear somebody

але ви не почуєте, щоб

talking about their own mistakes.

хтось розповідав про свої власні помилки.

If I were to walk into a room filled with my colleages

Якби я міг зайти в кімнату повну моїх колег,

and ask for their support right now

попросити про їхню підтримку,

and start to tell what I've just told you right now,

і розповісти їм усе, що я вам тут розповів,

I probably wouldn't get through two of those stories

то я, напевне, не закінчив би і двох історій,

before they would start to get really uncomfortable,

а вони би вже почувалися незручно,

somebody would crack a joke,

хтось би пожартував,

they'd change the subject and we would move on.

змінив тему і ми б облишили цю розмову.

And in fact, if I knew and my colleagues knew

Адже якби я знав і мої співробітники знали,

that one of my orthopedic colleagues took off the wrong leg in my hospital,

що один мій колега-ортопед відрізав не ту ногу в лікарні,

believe me, I'd have trouble

повірте, мені було б

making eye contact with that person.

важко подивитися йому в очі.

That's the system that we have.

Така у нас система.

It's a complete denial of mistakes.

Система, яка повністю заперечує помилки.

It's a system

Система,

in which there are two kinds of physicians --

в якій є два типи лікарів -

those who make mistakes

ті, хто помиляються,

and those who don't,

і ті, хто ні,

those who can't handle sleep deprivation and those who can,

ті, хто не справляються з безсонням, і ті, хто сплять,

those who have lousy outcomes

ті, хто мають нікчемні результати,

and those who have great outcomes.

і ті, хто мають захопливі результати.

And it's almost like an ideological reaction,

І це майже ідеологічна реакція,

like the antibodies begin to attack that person.

немов антитіла, які атакують людину.

And we have this idea

Ми вважаємо,

that if we drive the people who make mistakes

що якщо виженемо людей, які помиляються,

out of medicine,

з медицини,

what will we be left with, but a safe system.

то отримаємо не що інше, як безпечну систему.

But there are two problems with that.

Але існує дві проблеми.

In my 20 years or so

Я вже майже 20 років

of medical broadcasting and journalism,

беру участь у медичних програмах і пишу статті на медичні теми,

I've made a personal study of medical malpractice and medical errors

тому я особисто дослідив медичну недбалість і медичні помилки,

to learn everything I can,

щоб дізнатися про них усе можливе.

from one of the first articles I wrote for the Toronto Star

Я присвятив цій темі свої перші статті для "Торонто Стар"

і своє шоу "Білий халат, Чорне мистецтво".

to my show "White Coat, Black Art."

And what I've learned

Врешті-решт, я переконався,

is that errors are absolutely ubiquitous.

що помилки всюдисущі.

We work in a system

Ми працюємо в системі,

where errors happen every day,

де помилки трапляються щодня,

where one in 10 medications

де один із 10 рецептів - це

are either the wrong medication given in hospital

або неправильний рецепт,

or at the wrong dosage,

або хибна доза.

where hospital-acquired infections are getting more and more numerous,

У лікарнях дедалі частіше підхоплюють інфекції,

causing havoc and death.

в це веде до безладу та смерті.

In this country,

У цій країні

as many as 24,000 Canadians die

24,000 канадців помирає

of preventable medical errors.

від лікарських помилок, яких можна було уникнути.

In the United States, the Institute of Medicine pegged it at 100,000.

У США, згідно з Інститутом медицини, ця цифра становить 100,000.

In both cases, these are gross underestimates,

В обох випадках дані значно занижені,

because we really aren't ferreting out the problem

адже проблему не показують

as we should.

повністю.

And here's the thing.

І ось у чому річ.

In a hospital system

Кількість

where medical knowledge is doubling

медичних знань подвоюється

every two or three years, we can't keep up with it.

щодва-три роки, і ми не встигаємо за ними.

Sleep deprivation is absolutely pervasive.

Безсоння усюди.

We can't get rid of it.

Ми не можемо його спекатися.

We have our cognitive biases,

Ми сповнені когнітивних упереджень.

so that I can take a perfect history on a patient with chest pain.

Я можу написати ідеальну історію хвороби пацієнта з болем у грудях.

Now take the same patient with chest pain,

Але візьмімо того ж самого пацієнта з болем у грудях,

make them moist and garrulous

зробімо його спітнілим і балакучим,

and put a little bit of alcohol on their breath,

додаймо трохи алкоголю в його дихання,

and suddenly my history is laced with contempt.

і ця історія хвороби вже сповнена зневаги.

I don't take the same history.

Я не пишу однакові історії.

I'm not a robot;

Я не робот

I don't do things the same way each time.

і не можу щоразу чинити однаково.

And my patients aren't cars;

І мої пацієнти - не машини;

they don't tell me their symptoms in the same way each time.

вони не розповідають про свої симптоми щоразу так само.

Given all of that, mistakes are inevitable.

Зважаючи на все це, помилок не уникнути.

So if you take the system, as I was taught,

Тому якщо сприймати систему так, як мене вчили,

and weed out all the error-prone health professionals,

і відсіяти всіх медичних працівників, які помиляються,

well there won't be anybody left.

то нікого не залишиться.

And you know that business

А ви знаєте, що

about people not wanting

люди не хочуть

to talk about their worst cases?

розповідати про свої найгірші випадки?

On my show, on "White Coat, Black Art,"

У моєму шоу "Білий халат, Чорне мистецтво"

I made it a habit of saying, "Here's my worst mistake,"

я взяв за звичку казати: "Ось моя найбільша помилка".

I would say to everybody

Я кажу всім -

from paramedics to the chief of cardiac surgery,

від парамедиків до завідуючого кардіохірурга -

"Here's my worst mistake," blah, blah, blah, blah, blah,

"Ось моя найбільша помилка" і так далі, і тому подібне.

"What about yours?" and I would point the microphone towards them.

"А ваша?", і передаю їм мікрофон.

And their pupils would dilate,

І тут їхні зіниці розширюються,

they would recoil,

вони здригаються,

then they would look down and swallow hard

опускають очі додолу, ковтають слину

and start to tell me their stories.

і починають розповідати свої історії.

They want to tell their stories. They want to share their stories.

Вони хочуть розповісти свої історії. Хочуть ними поділитися.

They want to be able to say,

Вони хочуть мати змогу сказати:

"Look, don't make the same mistake I did."

"Не повторюйте моїх помилок".

What they need is an environment to be able to do that.

Вони потребують оточення, яке дасть їм змогу так сказати.

What they need is a redefined medical culture.

Вони потребують оновленої медичної культури.

And it starts with one physician at a time.

І все починається з одного лікаря.

The redefined physician is human,

Оновлений лікар - це людина,

knows she's human,

яка знає, що вона людина,

accepts it, isn't proud of making mistakes,

змирилася з цим, не пишається помилками,

but strives to learn one thing

але намагається дістати науку

from what happened

із того, що трапилося,

that she can teach to somebody else.

і поділитися нею з іншими.

She shares her experience with others.

Вона ділиться своїм досвідом з іншими.

She's supportive when other people talk about their mistakes.

Вона підтримує інших, коли вони діляться своїми помилками.

And she points out other people's mistakes,

І вона вказує на помилки інших людей,

not in a gotcha way,

не намагаючись спіймати їх на гарячому,

but in a loving, supportive way

а з любов'ю і повагою,

so that everybody can benefit.

так, щоб усі одержали з цього користь.

And she works in a culture of medicine

Ця людина працює в медичній культурі,

that acknowledges

яка визнає,

that human beings run the system,

що системою керують люди,

and when human beings run the system, they will make mistakes from time to time.

а коли системою керують люди, вони час від часу помиляються.

Тому система розвивається

So the system is evolving

to create backups

і створює механізми,

that make it easier to detect those mistakes

які дають змогу виявити

that humans inevitably make

неминучі помилки,

and also fosters in a loving, supportive way

а також сприяє утворенню середовища,

places where everybody who is observing

де кожен фахівець

in the health care system

з охорони здоров'я

can actually point out things that could be potential mistakes

зможе вказати на можливі помилки

and is rewarded for doing so,

і йому за це подякують.

and especially people like me, when we do make mistakes,

Середовище для таких людей, як я, адже коли ми помиляємося,

we're rewarded for coming clean.

нам вдячні за те, що ми ділимося помилками.

My name is Brian Goldman.

Мене звати Браян Ґолдмен.

I am a redefined physician.

Я оновлений лікар.

I'm human. I make mistakes.

Я - людина. Я помиляюся.

I'm sorry about that,

Мені шкода, що це так,

but I strive to learn one thing

але я намагаюся здобути з цього науку,

that I can pass on to other people.

яку передам іншим людям.

I still don't know what you think of me,

Я й досі не знаю, що ви про мене думаєте,

but I can live with that.

але я це переживу.

And let me close with three words of my own:

І дозвольте мені закінчити такими словами:

I do remember.

Так, я пам'ятаю.

(Applause)

(Оплески)