Carina Morillo: To understand autism, don't look away (with English subtitles) | TED

Перекладач: Надежда Вашковская Утверджено: Khrystyna Romashko

"Look at me!"

"Подивись на мене!"

That phrase turned me into an eye-contact coach.

Із цими словами я стала тренером зорового контакту.

I'm the mother of Ivan; he's 15 years old.

Я мама 15-річного Івана.

Ivan has autism,

У Івана аутизм, він не говорить

he doesn't speak,

and he communicates through an iPad,

і спілкується за допомогою iPad,

where his whole universe of words exists in images.

у якому знаходиться його Всесвіт - слова і зображення.

He was diagnosed when he was two and a half.

Діагноз був поставлений, коли Івану було два з половиною роки,

I still remember that day painfully.

і навіть зараз я згадую цей момент з болем.

My husband and I felt really lost;

Разом із моїм чоловіком ми відчували себе розгублено.

we didn't know where to begin.

Ми не знали, з чого розпочати.

There was no internet,

Не було Інтернету, як зараз,

you couldn't Google information,

не було можливості шукати інформацію в Google,

so we made those first steps

тому ці перші кроки

out of sheer intuition.

ми робили абсолютно інтуїтивно.

Ivan would not maintain eye contact,

Іван не підтримував зоровий контакт,

he had lost the words that he did know,

втрачав сенс слів, які говорив,

and he didn't respond to his name or to anything we asked him,

не відповідав на своє ім'я

чи на будь-яке прохання,

as if words were noise.

як наче слова були шумом.

The only way I could know

Єдиний шлях зрозуміти,

what was going on with him,

що з ним відбувалося,

what he felt,

що він відчував -

was looking him in the eye.

подивитися йому в очі.

But that bridge was broken.

Але цей місток був зламаним.

How could I teach him about life?

Як я могла навчити Івана життю?

When I did things he liked, he would look at me,

Коли я робила щось, що йому подобалося,

він дивився на мене,

and we were connected.

і ми були разом.

So I dedicated myself to working with him on those things,

Отже, я присвятила себе цьому.

so we would have more and more eye-contact moments.

Щоб кожного разу у нас було більше зорового контакту.

Ми проводили години, граючи у квача з його старшою сестрою, Алексією.

We would spend hours and hours playing tag with his older sister, Alexia,

and when we said: "I caught you!"

І коли ми казали "Я спіймала тебе",

he would look around for us,

він шукав нас поглядом,

and at that moment, I could feel he was alive.

і тоді, в цей момент, я відчувала, що він живе.

We also hold a record for hours spent in a swimming pool.

Ми провели чимало годин у басейні.

Іван завжди з пристрастю ставився до води.

Ivan always had a passion for water.

I remember when he was two and a half,

Я пам'ятаю, коли йому було два з половиною роки,

on a rainy winter day,

у дощовий зимовий день я брала його в закритий басейн,

I was taking him to an indoor pool,

because even on rainy days we'd go swimming.

взагалі ми йшли туди в будь-які дні.

We were on the highway, and I took the wrong exit.

Одного дня ми їхали по автомагістралі

і я помилилася поворотом.

He burst into tears and cried inconsolably, nonstop,

Там він почав плакати не зупиняючись,

допоки я не повернулася на шлях.

until I turned back.

І тільки там він заспокоївся.

Only then did he calm down.

How was it possible that a two and a half year old

Як це можливо, щоб дитина у два з половиною роки, не відповідаючи на ім'я,

didn't respond to his own name,

yet in the middle of the rain and fog, where I couldn't see anything,

змогла під час дощу і туману,

коли я не бачила нічого,

he knew the exact route?

ідеально впізнати шлях?

That's when I realized that Ivan had an exceptional visual memory,

Там я зрозуміла, що Іван мав виняткову візуальну пам'ять,

and that that would be my way in.

Я зрозуміла, що це мій шлях.

So I started taking pictures of everything,

Тоді я почала знімати все на камеру

and teaching him what life was like,

і вчити його життю таким чином,

showing it to him, picture by picture.

одна за одною показуючи йому фотографії.

Even now, it's the way Ivan communicates

Навіть зараз це спосіб, завдяки якому Іван нас

розуміє,

what he wants,

те, що він хоче, те, що йому потрібно,

what he needs

and also what he feels.

а також те, що він відчуває.

But it wasn't just Ivan's eye contact that mattered.

Однак був важливим не лише зоровий контакт із Іваном.

Everyone else's did, too.

Було важливо ще й інше.

How could I make people see not only his autism,

Як досягти того,

щоб дивитися не на аутизм дитини,

but see him the person

а на неї саму,

на все те, що вона може дати?

and everything he can give;

На те, що вона може зробити?

everything he can do;

Що їй подобається чи не подобається,

the things he likes and doesn't like,

just like any one of us?

як будь-кому з нас?

Для цього мені потрібно було віддати

But for that, I also had to give of myself.

частину себе.

I had to have the strength to let him go,

Мені потрібно було мати сміливість відпустити його.

which was extremely difficult.

І це мені коштувало багато сил.

Ivan was 11 years old,

Івану було 11 років.

and he went for treatment in a neighborhood near our house.

Він проходив лікування дуже близько від дому

у сусідньому районі.

One afternoon, while I was waiting for him,

І одного вечора, коли я чекала на нього, я зайшла до продуктового

I went into a greengrocer,

магазину,

a typical neighborhood store with a little bit of everything.

типового квартального магазину, де всього потрохи.

While doing the shopping,

Я почала купувати і купувати.

I started talking to Jose, the owner.

Я розмовляла с Хосе, власником.

I told him about Ivan,

Я розповіла йому про Івана і його аутизм,

that he had autism,

and that I wanted him to learn to walk down the street by himself,

і що я хотіла, щоб він навчився сам гуляти на вулиці,

without anyone holding his hand.

коли ніхто не тримає його за руку.

So I decided to ask Jose if Thursdays around 2pm,

Я вирішила запитати Хосе,

чи можна, щоб у четвер близько другої

Ivan could come and help him arrange the water bottles on the shelves,

Іван приходив і допомагав йому сортувати по полицях пляшки з водою,

тому що йому подобалося сортувати,

because he loved to organize things.

And as a reward, he could buy some chocolate cookies,

а в якості винагороди він купував би шоколадне печиво,

which were his favorite.

його улюблене.

He said "yes" right away.

Хосе одразу ж погодився.

So that's how it went for a year:

І так було десь близько року.

Ivan would go to Jose's greengrocer,

Іван приходив у гастроном до Хосе,

help him arrange the shelves of water bottles

допомагав йому сортувати на полицях пляшки з водою,

на яких були ідеально наклеєні етикетки.

with the labels perfectly lined up on the same side,

and he would leave happy with his chocolate cookies.

І він виходив щасливим

зі своїм шоколадним печивом.

Jose is not an expert in autism.

Хосе - не експерт з аутизму.

Немає необхідності в експертах з усього

There is no need to be an expert

чи робити що-небудь особливе, щоб зацікавити іншого.

nor do anything heroic to include someone.

We just need to be there --

Ми просто повинні бути з ними.

(Оплески),

(Applause)

(Applause ends)

Really, no heroic deed --

ось так, ніякого подвигу.

we simply need to be close.

Просто ми повинні бути близько.

And if we are afraid of something

І якщо нас щось лякає,

or we don't understand something,

або ми чогось не розуміємо, варто

we need to ask.

запитувати себе;

бути допитливими,

Let's be curious

but never indifferent.

але ні в якому разі не байдужими.

Let's have the courage to look each other in the eye,

Отже, маймо сміливість подивитися один одному в очі,

because by looking,

бо наш погляд

we can open a whole world to someone else.

може відкрити іншим світ.

(Applause)

(Оплески)

(Cheers)

(Овації)