Latif Nasser: The amazing story of the man who gave us modern pain relief

Перекладач: Hanna Leliv Утверджено: Mariya Udud

A few years ago,

Кілька років тому

my mom developed rheumatoid arthritis.

у моєї матері розвинувся ревматоїдний артрит.

Her wrists, knees and toes swelled up, causing crippling, chronic pain.

ЇЇ кисті рук, коліна та пальці напухли, викликаючи паралізуючий хронічний біль.

She had to file for disability.

Вона була змушена оформити інвалідність.

She stopped attending our local mosque.

Припинила відвідувати місцеву мечеть.

Some mornings it was too painful for her to brush her teeth.

Іноді вранці їй було надто болісно чистити зуби.

I wanted to help.

Я хотів допомогти.

But I didn't know how.

Але не знав як.

I'm not a doctor.

Я - не лікар.

So, what I am is a historian of medicine.

Я вивчаю історію медицини.

So I started to research the history of chronic pain.

Тож я почав досліджувати історію хронічного болю.

Turns out, UCLA has an entire history of pain collection

З'ясувалося, в архівах UCLA зібрана

in their archives.

вся історія хронічного болю.

And I found a story -- a fantastic story --

Я знайшов історію - фантастичну історію -

of a man who saved -- rescued -- millions of people from pain;

чоловіка, який врятував від болю мільйони людей,

people like my mom.

таких, як моя мама.

Yet, I had never heard of him.

Досі я ніколи не чув про нього.

There were no biographies of him, no Hollywood movies.

Про нього не було написано жодної біографії, знято жодного голлівудського фільму.

His name was John J. Bonica.

Його звали Джон Дж. Боніка.

But when our story begins,

Але на початку нашої історії

he was better known as Johnny "Bull" Walker.

він був відомий, як Джонні "Хуліган" Вокер.

It was a summer day in 1941.

Був літній день 1941 року.

The circus had just arrived in the tiny town of Brookfield, New York.

До крихітного містечка Брукфілд, штат Нью-Йорк, приїхав цирк.

Spectators flocked to see the wire-walkers, the tramp clowns --

Натовп роззяв прийшов подивитися на канатохідців та бродячих клоунів,

if they were lucky, the human cannonball.

якщо пощастить, то на "людину-ядро".

They also came to see the strongman, Johnny "Bull" Walker,

Також вони прийшли подивитися на Джонні "Хулігана" Вокера,

a brawny bully who'd pin you for a dollar.

мускулистого хулігана, який за один долар збив би вас на квасне ябко.

You know, on that particular day, a voice rang out

Знаєте, саме в той день через гучномовець цирку

over the circus P.A. system.

почувся голос.

They needed a doctor urgently, in the live animal tent.

У намет з тваринами терміново потрібен був лікар.

Something had gone wrong with the lion tamer.

Щось трапилося з приборкувачем левів.

The climax of his act had gone wrong,

Кульмінаційний момент його виступу пішов не по плану,

and his head was stuck inside the lion's mouth.

і його голова застрягла в пащі лева.

He was running out of air;

Він задихався.

the crowd watched in horror

Натовп з жахом спостерігав,

as he struggled and then passed out.

як він боровся, а потім втратив свідомість.

When the lion finally did relax its jaws,

Коли лев, нарешті, послабив хватку,

the lion tamer just slumped to the ground, motionless.

приборкувач левів просто звалився на землю, знерухомлений.

When he came to a few minutes later,

Коли за кілька хвилин він прийшов до тями,

he saw a familiar figure hunched over him.

то побачив знайому фігуру, зігнуту над ним.

It was Bull Walker.

То був "Хуліган" Вокер.

The strongman had given the lion tamer mouth-to-mouth, and saved his life.

Силач зробив приборкувачу штучне дихання рот-в-рот і врятував його життя.

Now, the strongman hadn't told anyone,

Силач нікому не розповідав,

but he was actually a third-year medical student.

що він насправді був студентом медичного відділу на третьому курсі.

He toured with the circus during summers to pay tuition,

Він гастролював із цирком протягом літа, щоб сплачувати за навчання,

but kept it a secret to protect his persona.

але тримав це в секреті, захищаючи свій сценічний образ.

He was supposed to be a brute, a villain --

Він мав бути силачем, злодієм,

not a nerdy do-gooder.

а не розумником і добродієм.

His medical colleagues didn't know his secret, either.

Колеги-медики теж не знали його секрету.

As he put it, "If you were an athlete, you were a dumb dodo."

Як він казав: "Якщо ви були атлетом, ви були тупим дурником в очах людей".

So he didn't tell them about the circus,

Тож він не розповідав їм ані про цирк,

or about how he wrestled professionally on evenings and weekends.

ані про те, як вечорами та на вихідних він професійно боровся.

He used a pseudonym like Bull Walker,

Він використовував псевдонім "Хуліган" Вокер,

or later, the Masked Marvel.

а пізніше - "Диво в Масці".

He even kept it a secret that same year,

Він тримав це в таємниці навіть того року,

when he was crowned the Light Heavyweight Champion

коли він став чемпіоном світу

of the world.

у напівважкій вазі.

Over the years, John J. Bonica lived these parallel lives.

Впродовж років Джон Дж. Боніка жив двома паралельними життями.

He was a wrestler;

Він був борцем,

he was a doctor.

лікарем,

He was a heel;

цілителем,

he was a hero.

героєм.

He inflicted pain,

Він завдавав болю

and he treated it.

і лікував його.

And he didn’t know it at the time, but over the next five decades,

У той момент він не знав цього, але в наступні п'ять десятиліть

he'd draw on these dueling identities

він наблизив свої протиборчі особистості,

to forge a whole new way to think about pain.

щоб викувати повністю новий спосіб сприйняття болю.

It'd change modern medicine so much so, that decades later,

Це змінило новітню медицину настільки, що десятиліттями пізніше

Time magazine would call him pain relief's founding father.

журнал "Тайм" назвав його "батьком-засновником знеболення".

But that all happened later.

Але все це сталося пізніше.

In 1942, Bonica graduated medical school and married Emma,

У 1942 році Боніка закінчив медичну школу і одружився з Еммою,

his sweetheart, whom he had met at one of his matches years before.

своєю коханою, котру він зустрів на одному з матчів кілька років до того.

He still wrestled in secret -- he had to.

Він продовжував таємно боротися, був вимушений.

His internship at New York's St. Vincent's Hospital paid nothing.

Інтернатура в лікарні св.Валентина в Нью-Йорку нічого не платила йому.

With his championship belt, he wrestled in big-ticket venues,

З поясом чемпіона він боровся на великих аренах,

like Madison Square Garden,

таких як Madison Square Garden,

against big-time opponents,

проти дуже успішних суперників,

like Everett "The Blonde Bear" Marshall,

таких як Еверетт "Білий Ведмідь" Маршалл,

or three-time world champion, Angelo Savoldi.

або триразового чемпіона світу Анґело Саволді.

The matches took a toll on his body;

Матчі негативно впливали на його тіло;

he tore hip joints, fractured ribs.

він порвав зв'язки кульшового суглобу, отримав переломи ребер.

One night, The Terrible Turk's big toe scratched a scar like Capone's

Однієї ночі великий палець "Жахливого Турка" видряпав

down the side of his face.

на нижній частині його обличчя шрам, схожий на той, що в Капоне.

The next morning at work, he had to wear a surgical mask to hide it.

Наступного дня на роботі йому довелося одягати хірургічну маску, щоб це приховати.

Twice Bonica showed up to the O.R. with one eye so bruised,

Двічі Боніку бачили з дуже підбитим оком, настільки,

he couldn't see out of it.

що він не міг бачити.

But worst of all were his mangled cauliflower ears.

Але найгіршим з усього були його спотворені вуха, схожі на цвітну капусту.

He said they felt like two baseballs on the sides of his head.

Він казав, що він відчував їх, як два бейсбольні м'ячі по дві сторони голови.

Pain just kept accumulating in his life.

Біль продовжував накопичуватися в його житті.

Next, he watched his wife go into labor at his hospital.

Потім він спостерігав, як його дружина народжувала в лікарні.

She heaved and pushed, clearly in anguish.

Вона тужилася, пологи проходили у муках.

Her obstetrician called out to the intern on duty

ЇЇ акушерка викликала чергового інтерна,

to give her a few drops of ether to ease her pain.

щоб він вколов їй кілька крапель ефіру, аби полегшити біль.

But the intern was a young guy, just three weeks on the job --

Але інтерн був молодим хлопцем, всього третій тиждень на роботі -

he was jittery, and in applying the ether,

він панікував і, вколюючи ефір,

irritated Emma's throat.

подразнив горло Емми.

She vomited and choked, and started to turn blue.

Вона вирвала, вдавилася, і почала синіти.

Bonica, who was watching all this, pushed the intern out of the way,

Боніка, котрий все це бачив, відштовхнув інтерна,

cleared her airway,

прочистив її дихальні шляхи,

and saved his wife and his unborn daughter.

врятував свою дружину і ненароджену дочку.

At that moment, he decided to devote his life to anesthesiology.

У той момент він вирішив присвятити своє життя анестезіології.

Later, he'd even go on to help develop the epidural, for delivering mothers.

Пізніше він допомагав розробляти епідуральну анестезію для породіль.

But before he could focus on obstetrics,

Однак перед тим, як зосередитися на акушерстві,

Bonica had to report for basic training.

Боніка повинен був отримати базову освіту.

Right around D-Day,

Напередодні висадки військ в Нормандії

Bonica showed up to Madigan Army Medical Center,

Боніка виступав у військовому медичному центрі Мадіґан,

near Tacoma.

недалеко від Такоми.

At 7,700 beds, it was one of the largest army hospitals in America.

З 7,700 ліжками це була одна з найбільших військових лікарень в Америці.

Bonica was in charge of all pain control there.

Боніка був відповідальним за анестезію.

He was only 27.

Йому було лише 27 років.

Treating so many patients, Bonica started noticing cases

Лікуючи багатьох пацієнтів, Боніка почав зауважувати випадки,

that contradicted everything he had learned.

які спростовували все, що він вивчив.

Pain was supposed to be a kind of alarm bell -- in a good way --

Біль мав бути своєрідним сигналом - в доброму розумінні -

a body's way of signaling an injury, like a broken arm.

спосіб, яким тіло реагувало на травму, наприклад, зламану руку.

But in some cases,

Однак у деяких випадках,

like after a patient had a leg amputated,

як-от після ампутації ноги пацієнта,

that patient might still complain of pain in that nonexistent leg.

пацієнт міг скаржитися на біль в неіснуючій нозі.

But if the injury had been treated, why would the alarm bell keep ringing?

Але якщо травму вилікували, чому тіло продовжує реагувати?

There were other cases in which there was no evidence of an injury whatsoever,

Були інші випадки, коли не було доказів будь-якого ушкодження,

and yet, still the patient hurt.

та все ж, пацієнту було боляче.

Bonica tracked down all the specialists at his hospital -- surgeons,

Боніка зібрав усіх спеціалістів своєї лікарні - хірургів,

neurologists, psychiatrists, others.

неврологів, психіатрів та інших.

And he tried to get their opinions on his patients.

І спробував дізнатися їхньої думки про тих пацієнтів.

It took too long, so he started organizing group meetings over lunch.

Це тривало занадто довго, тож він став організовувати групові зустрічі за обідом.

It would be like a tag team of specialists going up against the patient's pain.

Це було щось схоже на команду фахівців, що виступали проти болю пацієнта.

No one had ever focused on pain this way before.

Ніхто й ніколи раніше так не зосереджувався на болю.

After that, he hit the books.

Потім він зосередився на книжках.

He read every medical textbook he could get his hands on,

Він читав кожен медичний посібник, який потрапляв йому до рук,

carefully noting every mention of the word "pain."

акуратно записуючи кожну згадку про слово "біль".

Out of the 14,000 pages he read,

З 14 000 сторінок, котрі він прочитав,

the word "pain" was on 17 and a half of them.

слово "біль" зустрічалося на сімнадцяти з половиною.

Seventeen and a half.

Сімнадцять з половиною.

For the most basic, most common, most frustrating part of being a patient.

Про найголовніший, найпоширеніший і найнестерпніший досвід будь-якого пацієнта.

Bonica was shocked -- I'm quoting him,

Боніка був шокований. Цитую.

he said, "What the hell kind of conclusion can you come to there?

Він сказав: "Який, на біса, висновок можна тут зробити?

The most important thing from the patient's perspective,

Найважливіше для пацієнта -

they don't talk about."

і вони не говорять про це".

So over the next eight years, Bonica would talk about it.

Наступні вісім років Боніка розповідав про це.

He'd write about it; he'd write those missing pages.

Він писав про це; він писав ці пропущені сторінки.

He wrote what would later be known as the Bible of Pain.

Він написав те, що пізніше було знане, як Біблія Болю.

In it he proposed new strategies,

У ній він запропонував нові стратегії,

new treatments using nerve-block injections.

нове лікування з використанням ін'єкцій, які блокують нерви.

He proposed a new institution, the Pain Clinic,

Він запропонував організувати нову установу - Лікарню Болю,

based on those lunchtime meetings.

засновану ще на тих обідніх зустрічах.

But the most important thing about his book

Однак найважливіше в цій книжці те,

was that it was kind of an emotional alarm bell for medicine.

що це був такий собі емоційний дзвоник для медицини.

A desperate plea to doctors to take pain seriously

Відчайдушне благання до лікарів сприймати біль у житті пацієнтів

in patients' lives.

серйозно.

He recast the very purpose of medicine.

Він перебудував мету медицини.

The goal wasn't to make patients better;

Мета була не в тому, щоб покращити стан пацієнтів,

it was to make patients feel better.

а в тому, щоб пацієнти відчули себе краще.

He pushed his pain agenda for decades,

Він просував свій план полегшення болю десятиліттями,

before it finally took hold in the mid-'70s.

поки він не зміцнів у середині 70-х.

Hundreds of pain clinics sprung up all over the world.

По всьому світу з'явилися сотні лікарень зі знеболення.

But as they did -- a tragic twist.

Однак у процесі трапився трагічний поворот долі.

Bonica's years of wrestling caught up to him.

Роки, коли Боніка займався боротьбою, підібралися до нього.

He had been out of the ring for over 20 years,

Він був поза рингом більш, ніж 20 років,

but those 1,500 professional bouts had left a mark on his body.

але ті 1,500 професійних сутичок не пройшли безслідно для його тіла.

Still in his mid-50s, he suffered severe osteoarthritis.

У свої понад 50 років він страждав від важкого остеоартриту.

Over the next 20 years he'd have 22 surgeries,

Впродовж наступних 20 років у нього було 22 хірургічні операції,

including four spine operations,

чотири з них на хребті,

and hip replacement after hip replacement.

і кілька протезувань кульшового суглобу.

He could barely raise his arm, turn his neck.

Він ледве міг підняти руку, повернути шию.

He needed aluminum crutches to walk.

Він пересувався за допомогою алюмінієвих милиць.

His friends and former students became his doctors.

Його друзі й колишні студенти стали його лікарями.

One recalled that he probably had more nerve-block injections

Якось хтось пригадав, що у Боніки, можливо, було більше ін'єкцій, які блокують нерви,

than anyone else on the planet.

ніж у будь-кого на цій планеті.

Already a workaholic, he worked even more --

Він був трудоголіком і працював ще більше -

15- to 18-hour days.

від 15 до 18 годин в день.

Healing others became more than just his job,

Лікування інших стало більше, ніж просто роботою, -

it was his own most effective form of relief.

це було його найефективнішою розрадою.

"If I wasn't as busy as I am," he told a reporter at the time,

"Якби я не був таким зайнятим", - сказав він якось репортеру, -

"I would be a completely disabled guy."

"я був би повністю безпорадним хлопцем".

On a business trip to Florida in the early 1980s,

Під час ділової поїздки до Флориди на початку 1980-тих

Bonica got a former student to drive him to the Hyde Park area in Tampa.

Боніка попросив колишнього студента відвезти його до Гайд-Парку в Тампі.

They drove past palm trees and pulled up to an old mansion,

Вони проїхали мимо пальм і зупинилися біля старого маєтку

with giant silver howitzer cannons hidden in the garage.

з гігантськими срібними гарматами, схованими в гаражі.

The house belonged to the Zacchini family,

Цей будинок належав сім'ї Заккіні,

who were something like American circus royalty.

яка була чимось на кшталт циркових королів Америки.

Decades earlier, Bonica had watched them,

Десятиліттям раніше Боніка дивився, як вони,

clad in silver jumpsuits and goggles,

одягнуті у срібні костюми для стрибків та захисні окуляри,

doing the act they pioneered -- the Human Cannonball.

здійснювали те, що ніхто до них не робив, - атракціон "Людина-ядро".

But now they were like him: retired.

Однак тепер вони, як і Боніка, були на пенсії.

That generation is all dead now, including Bonica,

Зараз те покоління, включаючи Боніку, вже спочиває з миром,

so there's no way to know exactly what they said that day.

тож немає жодного шансу дізнатися, про що саме вони говорили того дня.

But still, I love imagining it.

Я досі люблю уявляти це.

The strongman and the human cannonballs reunited,

Силач і людина-ядро возз'єдналися,

showing off old scars, and new ones.

вихваляючись старими і новими шрамами.

Maybe Bonica gave them medical advice.

Можливо, Боніка дав їм медичну пораду.

Maybe he told them what he later said in an oral history,

Можливо, він сказав їм те, що пізніше сказав в усній історії, -

which is that his time in the circus and wrestling deeply molded his life.

що той час у цирку і на рингу залишили глибокий слід в його житті.

Bonica saw pain close up.

Боніка бачив біль зблизька.

He felt it. He lived it.

Він відчував його. Він жив ним.

And it made it impossible for him to ignore in others.

Для нього стало неможливим ігнорувати це в інших.

Out of that empathy, he spun a whole new field,

З цього співпереживання він сплів абсолютно нову частину,

played a major role in getting medicine to acknowledge pain

зіграв визначну роль в тому, що медицина визнала біль

in and of itself.

як таку.

In that same oral history,

У цій самій усній історії

Bonica claimed that pain

Боніка жалівся на те, що біль -

is the most complex human experience.

найскладніший досвід в житті людини.

That it involves your past life, your current life,

Він включає ваше минуле життя, ваше теперішнє життя,

your interactions, your family.

ваші відносини з навколишнім світом, з сім'єю.

That was definitely true for Bonica.

Поза сумнівом, це було істиною для Боніки.

But it was also true for my mom.

Також це було правдою для моєї мами.

It's easy for doctors to see my mom

Лікарям було простіше бачити в ній

as a kind of professional patient,

"професійного пацієнта";

a woman who just spends her days in waiting rooms.

жінку, яка лише проводить свої дні в приймальнях.

Sometimes I get stuck seeing her that same way.

Іноді я відчуваю те саме, коли бачу її.

But as I saw Bonica's pain --

Але оскільки я бачив біль Боніки -

a testament to his fully lived life --

заповіт його життя, прожитого вповні -

I started to remember all the things that my mom's pain holds.

я почав згадувати всі ті речі, які моя мама не може робити зараз через біль.

Before they got swollen and arthritic,

Перед тим, як опухнути і піддатися артриту,

my mom's fingers clacked away

пальці моєї мами працювали

in the hospital H.R. department where she worked.

у відділі кадрів лікарні, де вона працювала.

They folded samosas for our entire mosque.

Вони складали самсу для нашої мечеті.

When I was a kid, they cut my hair,

Коли я був маленьким, вони стригли моє волосся,

wiped my nose,

витирали мій ніс,

tied my shoes.

зав'язували шнурки на моєму взутті.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)