How education helped me rewrite my life | Ashweetha Shetty

Перекладач: Marta Kalynets Утверджено: Мирослава Кругляк

I was eight years old.

Мені було 8 років.

I remember that day clearly

Я чітко пам'ятаю цей день:

like it happened just yesterday.

так, ніби це сталося вчора.

My mother is a bidi roller.

Моя мама крутить цигарки.

She hand-rolls country cigarettes to sustain our family.

Вона це робить, щоб утримувати нашу сім'ю.

She is a hard worker

Вона дуже старанно працює,

and spent 10 to 12 hours every day rolling bidis.

проводить 10-12 годин кожного дня, закручуючи цигарки.

That particular day she came home and showed me her bidi-rolling wage book.

Того дня вона прийшла додому та показала мені свою зарплатну книжку.

She asked me how much money she has earned that week.

Вона запитала, скільки грошей заробила того тижня.

I went through that book,

Я переглягнула ту книжку,

and what caught my eyes were her thumbprints on each page.

і відбитки її великих пальців на кожній сторінці привернули мою увагу.

My mother has never been to school.

Моя мати ніколи не ходила до школи.

She uses her thumbprints instead of a signature

Вона використовує відбитки великих пальців замість підпису

to keep a record of her earnings.

у книзі обліку своїх доходів.

On that day, for some reason,

Того дня я чомусь захотіла

I wanted to teach her how to hold a pen and write her name.

навчити її тримати ручку і написати її ім'я.

She was reluctant at first.

Спочатку вона відмовлялася.

She smiled innocently and said no.

Невинно посміхалася й казала "ні".

But deep down, I was sure she wanted to give it a try.

Але в глибині душі я знала, що вона хотіла б спробувати.

With a little bit of perseverance and a lot of effort,

Проявивши трішки завзятості та багато зусиль,

we managed to write her name.

нам вдалося написати її ім'я.

Her hands were trembling, and her face was beaming with pride.

Її руки тремтіли, а лице сяяло від гордості.

As I watched her do this,

Коли я дивилась, як вона це робить,

for the first time in my life,

вперше за своє життя,

I had a priceless feeling:

у мене виникло незрівнянне ні з чим почуття:

that I could be of some use to this world.

я відчула, що можу принести комусь користь у цьому світі.

That feeling was very special,

Це почуття було особливим,

because I am not meant to be useful.

тому, що від мене не чекали якоїсь користі.

In rural India, girls are generally considered worthless.

У сільських місцевостях Індії дівчат вважають за непотріб.

They're a liability or a burden.

Вони або служниці, або тягар.

If they are considered useful,

Якщо їх і вважають потрібними,

it is only to cook dishes, keep the house clean

то тільки для приготування їжі, прибирання будинку

or raise children.

та виховання дітей.

As a second daughter of my conservative Indian family,

Оскільки я – друга донька у моїй консервативній індійській сім'ї,

I was fairly clear from a very early age

я змалечку знала,

that no one expected anything from me.

що від мене ніхто нічого не очікує.

I was conditioned to believe that the three identities that defined me --

Мене привчили вірити, що мене описують три слова:

poor village girl --

бідна сільська дівчинка –

meant that I was to live a life of no voice and no choice.

це означало, що я повинна була жити без права голосу та вибору.

These three identities forced me to think

Ці три слова змушували мене думати,

that I should never have been born.

що я не повинна була взагалі з'явитися на світ.

Yet, I was.

Але все ж, я народилася.

All throughout my childhood, as I rolled bidis alongside my mother,

Усе моє дитинство, крутячи цигарки з мамою,

I would wonder:

я запитувала себе:

What did my future hold?

"Що чекає на мене в майбутньому?"

I often asked my mother, with a lot of anxiety,

З внутрішньою тривогою я часто запитувала маму:

"Amma, will my life be different from yours?

"Ма, моє життя не буде таким, як твоє?

Will I have a chance to choose my life?

У мене буде шанс обрати свій шлях?

Will I go to college?"

Я вступлю до університету?"

And she would reply back,

І вона відповідала мені:

"Try to finish high school first."

"Спершу постарайся закінчити школу."

I am sure my mother did not mean to discourage me.

Я впевнена, що мама не хотіла відбити в мене охоту.

She only wanted me to understand

Вона лише хотіла, щоб я зрозуміла,

that my dreams might be too big for a girl in my village.

що у мене, як для дівчини з мого села, може, трохи захмарні мрії.

When I was 13, I found the autobiography of Helen Keller.

Коли мені було 13, я натрапила на автобіографію Гелен Келлер.

Helen became my inspiration.

Гелен стала моїм натхненням.

I admired her indomitable spirit.

Її неприборканий дух мене захоплював.

I wanted to have a college degree like her,

Я хотіла закінчити коледж, як і вона,

so I fought with my father and my relatives to be sent to college,

і я багато сперечалася з батьком та родичами, бо дуже хотіла вступити,

and it worked.

і я вступила до коледжу.

During my final year of my undergraduate degree,

Під час мого останнього року бакалаврату

I desperately wanted to escape from being forced into marriage,

я страшенно не хотіла, щоб мене видали заміж,

so I applied to a fellowship program in Delhi,

тому я подалась на стипендійну програму в Делі,

which is about 1,600 miles away from my village.

що за 2500 кілометрів від мого села.

(Laughter)

(Сміх)

In fact, I recall that the only way I could fill out the application

І взагалі, я пригадую, що могла заповнити заявку

was during my commute to college.

лише дорогою до коледжу.

I did not have access to computers,

У мене не було доступу до комп'ютера,

so I had to borrow a college junior's cell phone.

тому довелося позичити телефон у однокурсника.

As a woman, I could not be seen with a cell phone,

Оскільки я жінка, мені не можна було показуватися з телефоном в руках,

so I used to huddle his phone under my shawl

і тому я ховала його за своєю накидкою

and type as slowly as possible

і дуже повільно друкувала,

to ensure that I would not be heard.

щоб ніхто не зміг мене почути.

After many rounds of interviews,

Після багатьох співбесід,

I got into the fellowship program with a full scholarship.

мене прийняли на програму, ще й надали мені повну стипендію.

My father was confused, my mother was worried --

Мій батько був розгублений, а мати – стурбована.

(Applause)

(Оплески)

My father was confused, my mother was worried,

Мій батько був розгублений, мати – стурбована,

but I felt butterflies in my stomach

а у мене по всьому тілу пробігали мурашки

because I was going to step out of my village

через те, що я покидала своє село

for the first time

перший раз,

to study in the national capital.

щоб вчитися в столиці.

Of the 97 fellows selected that year,

Серед 97-ми стипендіатів того року,

I was the only rural college graduate.

я єдина, хто закінчив сільський коледж.

There was no one there who looked like me or spoke like me.

Не було нікого, хто б виглядав або розмовляв, як я.

I felt alienated, intimidated and judged by many.

Я відчувала себе чужою, наляканою та предметом осуду.

One fellow called me "Coconut Girl."

Один стипендіат назвав мене "кокосовою дівчиною".

Can you guess why?

Знаєте, чому?

Anyone?

Хтось може вгадати?

That's because I applied a lot of coconut oil to my hair.

Це тому, що я наносила багато кокосової олії на своє волосся.

(Laughter)

(Сміх)

Another asked me where I had learned to speak English,

Хтось запитав мене, де я навчилася говорити англійською,

and some of my peers did not prefer to have me on their assignment teams

а дехто з моїх колег не хотів, щоб я працювала з ними в одній команді,

because they thought I would not be able to contribute to their discussion.

бо думали, що я не зможу зробити ніякого внеску у спільну роботу.

I felt that many of my peers believed that a person from rural India

Мені здавалось, що багато моїх колег вірили, що людина з села в Індії

could not supply anything of value,

не може нічого досягнути,

yet the majority of Indian population today is rural.

хоча серед сучасного населення Індії більшість складають мешканці сіл.

I realized that stories like mine were considered to be an exception

Я усвідомила, що такі історії, як моя, вважались винятком,

and never the expectation.

і аж ніяк не правилом.

I believe that all of us are born into a reality that we blindly accept

Я вірю, що всі ми ростемо у реальності, у яку ми самі сліпо віримо,

until something awakens us and a new world opens up.

поки хтось нас не розбудить і не відкриє двері у новий світ.

When I saw my mother's first signature on her bidi-rolling wage book,

Коли я побачила перший підпис своєї мами у її зарплатній книжці,

when I felt the hot Delhi air against my face

коли я відчула гаряче делійське повітря на своєму лиці,

after a 50-hour train journey,

після 50-ти годин у потязі,

when I finally felt free and let myself be,

коли я нарешті відчула свободу,

I saw a glimpse of that new world I longed for,

я побачила проблиск того світу, у якому так прагнула жити,

a world where a girl like me is no longer a liability or a burden

того світу, де така дівчинка, як я, більше не вважається служницею або тягарем,

but a person of use, a person of value

а людиною потрібною, цінною,

and a person of worthiness.

людиною вартісною.

By the time my fellowship ended, my life had changed.

Коли закінчилася програма, моє життя змінилося.

Not only had I traced my lost voice,

Я не лише віднайшла свій втрачений голос,

but also had a choice to make myself useful.

але і отримала можливість стати корисною.

I was 22.

Мені було 22.

I came back to my village to set up the Bodhi Tree Foundation,

Я повернулася в своє село, щоб створити Bodhi Tree Foundation:

an institution that supports rural youth

організацію, яка підтримує сільську молодь,

by providing them with education, life skills and opportunities.

надаючи їй освіту, життєві навички та можливості.

We work closely with our rural youth

Ми тісно співпрацюємо з сільською молоддю,

to change their life and to benefit our communities.

щоб змінити життя цих людей та принести користь нашим громадам.

How do I know my institution is working?

Як я знаю, що моя організація – корисна?

Well, six months ago, we had a new joinee.

Шість місяців тому в нас з'явилася нова учасниця.

Her name is Kaviarasi.

Її звуть Кавіарасі.

I first spotted her in a local college in Tirunelveli

Вперше я помітила її в місцевому коледжі у Тірунелвелі

during one of my training sessions.

під час одного з моїх навчальних семінарів.

As you can see, she has a smile which you can never forget.

Як бачите, у неї незабутня посмішка.

We guided her to get an opportunity to study at Ashoka University, Delhi.

Ми допомогли їй отримати можливість навчатися в університеті Ашока, Делі.

The best part of her story is that she is now back at Bodhi Tree as a trainer

Найкраще в її історії – це те, що зараз вона повернулася в Bodhi Tree як тренерка,

working with dedication to make a change in the lives of others like her.

яка завзято працює, щоб змінити життя таких людей, як вона сама.

Kaviarasi doesn't want to feel like an exception.

Кавіарасі не хоче відчувати себе винятком.

She wants to be of use to others in this world.

Вона хоче стати корисною для інших у цьому світі.

Recently, Kaviarasi mentored Anitha,

Нещодавно Кавіарасі була наставницею Аніти,

who also comes from a remote, rural village,

яка теж походить з віддаленого села

lives in a 10-foot-by-10-foot home,

і живе в дуже маленькій хатині,

her parents are also farm laborers.

її батьки також фермери.

Kaviarasi helped Anitha secure admission in a prestigious undergraduate program

Кавіарасі допомогла Аніті вступити на престижну програму бакалаврату

in a top university in India with a full scholarship.

з повною стипендією в одному з найкращих університетів Індії.

When Anitha's parents were reluctant to send her that far,

Коли батьки Аніти не хотіли відпускати її так далеко,

we asked the district administration officials

ми попросили місцевих чиновників

to speak to Anitha's parents,

поговорити з батьками Аніти,

and it worked.

і все вийшло.

And then there is Padma.

Також є Падма.

Padma and I went to college together.

Падма і я разом ходили до коледжу.

She's the first in her entire village to attend graduation.

Вона – перша в своєму селі, хто закінчив коледж.

She had been working with me at Bodhi Tree

Вона працювала зі мною в Bodhi Tree,

until one day she decides to go to graduate school.

аж поки одного дня не вирішила вступити до університету.

I asked her why.

Я запитала її, чому.

She told me that she wanted to make sure

І вона сказала, що хотіла знати напевне,

that she would never be a liability or a burden to anyone

що ніколи не буде чиєюсь служницею або тягарем,

at any point in her life.

ніколи в своєму житті.

Padma, Anitha and Kaviarasi

Падма, Аніта та Кавіарасі

grew up in the most tough families and communities

росли у настільки скрутних умовах,

one could only imagine.

що аж важко собі уявити.

Yet the journey of finding my usefulness in this world

Однак, мій шлях до того, щоб приносити світу користь

served them in finding their usefulness to this world.

допоміг їм знайти спосіб теж приносити світу користь.

Of course there are challenges.

Звісно ж, є багато перешкод.

I'm aware change does not happen overnight.

Я знаю, що зміна не станеться за один день.

A lot of my work involves working with families and communities

Значна частина моєї праці – це робота з сім'ями та громадами,

to help them understand why getting an education

щоб допомогти їм зрозуміти, чому освіта така важлива

is useful for everyone.

для усіх нас.

The quickest way to convince them is by doing.

Найшвидший спосіб переконати їх – це показати на ділі.

When they see their kids getting a real education,

Коли вони бачать, як їх діти отримують справжню освіту,

getting a real job, they begin to change.

справжню роботу, то вони починають змінюватися.

The best example is what happened at my home.

Найкращим прикладом служить те, що сталося зі мною.

I was recently given an award in recognition of my social work

Недавно я отримала нагороду за соціальну роботу

by the chief minister of my state.

від головного міністра мого штату.

That meant I was going to be on television.

Це означало, що мене покажуть по телебаченню.

(Laughter)

(Сміх)

Everyone was hooked on to the television that morning, including my parents.

Того ранку усі не могли відірватись від екрану, у тому числі мої батьки.

I would like to believe that seeing her daughter on television

Хочеться вірити, що коли її доньку показали по телевізору,

made my mother feel useful too.

моя мама теж відчула себе корисною.

Hopefully, she will stop pressuring me to get married now.

Сподіваюсь, тепер вона перестане намагатись видати мене заміж.

(Laughter)

(Сміх)

Finding my use has helped me to break free from the identities

Віднайдення свого шляху допомогло мені позбавитися від ярликів,

society thrusts on me --

які вішає на мене суспільство:

poor village girl.

бідна сільська дівчинка.

Finding my use has helped me to break free from being boxed,

Віднайдення свого шляху допомогло мені звільнитися з пастки,

caged and bottled.

клітки та ланцюгів.

Finding my use has helped me to find my voice,

Віднайдення свого шляху допомогло мені віднайти мій голос,

my self-worth and my freedom.

мою самооцінку та свободу.

I leave you with this thought:

Запитайте себе:

Where do you feel useful to this world?

"Як ви можете принести світу користь?"

Because the answer to that question

Бо із відповіддю на це питання

is where you will find your voice and your freedom.

ви знайдете також ваш голос і свободу.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)