A video game to cope with grief | Amy Green

Перекладач: Kristina Fedderson Утверджено: Olena Gapak

Two months ago, my kids and I huddled around a cell phone

Два місяці тому ми зібралися з дітьми біля телефона

watching the live stream of the Game Awards,

подивитися наживо Game Awards —

one of the video game industry's biggest nights.

один із найважливіших вечорів відеоігрової індустрії.

They announced the nominees for the Game for Impact,

Було оголошено номінантів на гру, що має найбільший вплив, —

an award that's given to a thought-provoking video game

відеогру, що спонукає до роздумів

with a profound prosocial message or meaning.

та має глибоке соціальне повідомлення та зміст.

They opened the envelope

Вони відкрили конверт

and they read the title of our video game.

та оголосили назву нашої відеогри.

An award ...

Нагорода...

for impact.

за вплив.

It was almost funny, actually,

Мені навіть було трохи дивно,

because I always thought that winning an award like that

бо я завжди вважала, що отримання такої нагороди

would have this huge impact on my life,

матиме величезний вплив на моє життя,

but I found that the opposite is true.

але я зрозуміла, що все зовсім навпаки.

The big nights,

Великі вечори,

the accomplishments --

досягнення...

they fade.

вони тьмяніють.

But the hardest nights of my life have stuck with me,

Але найважчі вечори мого життя залишились зі мною,

impacting who I am

вплинули на те, ким я є

and what I do.

і чим я займаюсь.

In 2010, my third son, Joel, was diagnosed with a rare and aggressive brain tumor.

2010 року в мого сина Джоела знайшли рідкісну і агресивну пухлину мозку.

And before that year was finished,

І того ж року

doctors sat my husband and I down

лікарі зустрілися зі мною та моїм чоловіком

and let us know that his tumor had returned

і повідомили нам, що, незважаючи на найсильнішу хімію та радіацію,

despite the most aggressive chemotherapy and radiation that they could offer him.

його пухлина повернулася.

On that terrible night,

Тієї жахливої ночі,

after learning that Joel had perhaps four months to live,

дізнавшись, що Джоелу залишилось жити, може, чотири місяці,

I cuddled up with my two older sons in bed --

я пригорнула своїх двох старших синів у ліжку,

they were five and three at the time --

їм тоді було 5 та 3,

and I never really knew how much they understood,

і хоч я не знала, скільки вони дійсно розуміють,

so I started telling them a bedtime story.

я почала розповідати їм казку на ніч.

I told them about this very brave knight named Joel

Я розповідала про дуже хороброго лицаря на ім'я Джоел

and his adventure fighting a terrible dragon called cancer.

та його пригоди в боротьбі зі страшним драконом на ім'я рак.

Every night, I told them more of the story,

Щоночі я розповідала їм наступну частину історії,

but I never let the story end.

але ніколи не закінчувала її.

I was just building up a context that they could understand

Я просто будувала контекст, який буде їм зрозумілим,

and hoping that our prayers would be answered

та плекала надію, що наші молитви здійсняться,

and I would never have to tell them that that knight,

і мені не доведеться казати їм, що той лицар,

who had fought so bravely,

що так відважно боровся,

was done fighting

закінчив свою боротьбу

and could rest now, forever.

і тепер може спочити...

назавжди...

Fortunately, I never did have to finish that bedtime story.

На щастя, мені не довелось закінчити ту казку.

My children outgrew it.

Мої діти переросли її.

Joel responded better than anyone expected to palliative treatment,

Паліативне лікування допомогло Джоелу краще, ніж ми очікували,

and so instead of months,

тому замість місяців

we spent years learning how to love our dying child with all of our hearts.

ми мали роки, щоб навчитися кохати наше вмираюче дитя всім серцем.

Learning to recognize that shameful feeling

Навчитися пізнавати те ганебне відчуття,

of holding back just a little love

що ми утримуємо трішечки любові,

to try to spare ourselves just a little pain

щоб захистити себе від болю,

somewhere further down the road.

що прийде пізніше.

We pushed past that self-preservation

Ми перебороли цей інстинкт самозбереження,

because Joel was worth loving even if that love could crush us.

бо Джоел заслуговував на нашу любов, навіть якщо вона розчавить нас.

And that lesson of intense vulnerability has changed me ...

Той урок неймовірної вразливості змінив мене...

more than any award ever could.

більше ніж могла б будь-яка нагорода.

We started living like Joel could live,

Ми почали жити так, ніби Джоел міг би вижити,

and we began developing a video game called "That Dragon, Cancer."

і почали працювати над відеогрою за назвою "Той дракон, рак".

It was the story of Joel.

Це була історія Джоела.

It was the story of hope in the shadow of death.

Це була історія надії в темряві смерті.

It was the story of faith

Це була історія віри,

and doubt,

сумніву

and the realization that a wrestle with doubt is a part of faith --

та усвідомлення того, що сумнів є частиною віри...

maybe the biggest part of it.

можливо, найбільшою її частиною.

It was a story that began as a miracle

Це була історія, що почалася як диво

and ended as a memorial.

і закінчилась як пам'ятка.

(Music)

(Музика)

(Giggle)

(Сміх)

(Clapping)

(Плескає у долоні)

(Music)

(Музика)

(Video) Dad: Bouncing around, do you like that?

(Відео) Тато: Стриб-стриб, тобі подобається стрибати?

(Giggle)

(Сміх)

I love your giggle.

Я обожнюю твій сміх!

(Music)

(Музика)

(Giggle)

(Сміх)

[A Journey of Hope In the Shadow of Death]

[Подорож Надії крізь Темряву Смерті]

[That Dragon, Cancer]

[Той дракон, рак]

(Music)

(Музика)

When you play "That Dragon, Cancer,"

Граючи у "Той дракон, рак",

you're transformed into a witness of Joel's life,

ти стаєш свідком життя Джоела,

exploring an emotional landscape,

пізнаєш емоційний пейзаж,

clicking to discover more of what we as a family felt and experienced.

клацаючи, відкриваєш для себе те, що наша сім'я пережила та відчула.

It feels a little bit like analyzing interactive poetry

Цей процес схожий на аналіз інтерактивної поезії,

because every game mechanic is a metaphor,

тому що кожна ігрова механіка — це метафора,

and so the more the player asks themselves

і тому що більше гравець задумується,

what we as designers were trying to express and why,

що саме ми, дизайнери, намагались передати та чому,

the richer the experience becomes.

то багатшою стає його пригода.

We took that vulnerability that Joel taught us,

Ми взяли ту вразливість, якої Джоел навчив нас,

and we encoded the game with it.

і внесли її в гру.

Players expect their video games to offer them branching narrative

Відеогра пропонує гравцям гілковий наратив,

so that every decision that they make feels important

таким чином, кожне їхнє рішення відчувається як важливе

and can change the outcome of the game.

і може змінити результат гри.

We subverted that principle of game design,

Ми порушили цей принцип дизайну ігор,

collapsing the choices in on the player

поклавши оті його вибори на гравця,

so that they discover for themselves

і так вони пізнають:

that there is nothing that they can do that will change the outcome for Joel.

хоч що вони робитимуть, воно не змінить долі Джоела.

And they feel that discovery as deeply and desperately as we felt it

Вони відчувають це відкриття так само глибоко та безнадійно, як і ми,

on nights when we held Joel in our arms praying for hours,

в ті вечори, коли ми пригортали Джоела і молились годинами,

stubbornly holding out hope for a grace that we could not create for ourselves.

вперто тримаючись за надію на спасіння, яке ми не могли створити власноруч.

We'd all prefer to win,

Ми всі б хотіли виграти,

but when you discover that you can't win,

але коли ти дізнаєшся, що виграти неможливо,

what do you value instead?

що натомість стає важливим?

I never planned to write video games,

Я ніколи не планувала писати відеоігри,

but these moments that really change our lives,

але моменти, що дійсно змінюють наше життя,

they often come as the result of our hardship -- and not our glory.

найчастіше є результатом наших труднощів, а не нашої слави.

When we thought that Joel could live,

Коли ми думали, що Джоел може вижити,

I left the game designing to my husband.

я залишила створення гри чоловікові.

I chimed in here and there

Я допомагала то тут, то там

with a scene or two and some suggestions.

зі сценою або двома, із деякими порадами.

But after the night that Joel died,

Але після ночі, коли помер Джоел,

the passion,

та пристрасть,

the possibility of sharing Joel's life through our video game --

та можливість поділитись життям Джоела через нашу відеогру, —

it was something that I couldn't resist.

я не могла протистояти цій можливості.

I started writing more,

Я почала більше писати,

I sat in on our team's design meetings,

я брала участь у зборах нашої дизайн-команди,

I added more ideas and I helped direct scenes.

я пропонувала ідеї та допомагала ставити сцени.

And I discovered that creating a video game is telling a story,

Я зрозуміла, що створювати відеогру, — це наче розповідати історію,

but with an entirely new vocabulary.

але цілком новими засобами.

All the same elements of imagination and symbolism are there,

Усі елементи уяви та символізму присутні,

but they're just partnered with player agency

але вони поєднані з правом вибору гравця

and system responsiveness.

та реакцією системи.

It's challenging work.

Це важке завдання.

I have to think in a totally new way to do it,

Мені доводиться мислити зовсім по-новому,

but I love it.

але я люблю цю роботу.

And I wouldn't have known that without Joel.

І я б ніколи не дізналась про це, якби не Джоел.

Maybe you're a little surprised

Можливо, вас трохи здивувало

by our choice to share our story of terminal cancer through a video game.

наше рішення поділитися своєю історією про смертельний рак через відеогру.

Perhaps you're even thinking like so many people before you:

Можливо, ви, як і багато інших до вас, думаєте:

cancer is not a game.

рак — це не гра.

Well, tell that to any pediatric cancer parent

А ви запитайте батьків дитини, хворої на рак,

that's ever taken an exam glove and blown it up into a balloon,

батьків, що надували латексні рукавички у повітряну кулю

or transformed a syringe into a rocket ship,

або вдавали, що шприц — це космічний корабель,

or let their child ride their IV pole through the hospital halls

що дозволяли дітям їздити на медичних апаратах коридорами лікарні,

like it was a race car.

немов автогонщик.

Because when you have children,

Коли у вас є діти,

everything is a game.

все перетворюється на гру.

And when your young child experiences something traumatic,

А коли ваша маленька дитина переживає щось травматичне,

you work even harder to make sure that their life feels like a game

ти ще більше намагаєшся перетворити їхнє життя на гру,

because children naturally explore their worlds through play.

бо діти від природи пізнають світ граючи.

While cancer can steal many things from a family,

І хоча рак може вкрасти багато чого у сім'ї,

it shouldn't steal play.

не дозволимо йому вкрасти і гру.

If you're listening to me and you're trying to imagine this family

Якщо, слухаючи мене, ви уявляєте сім'ю,

that revolves entirely around a dying child,

що повністю обертається навколо вмираючої дитини,

and you can't imagine joy as part of that picture,

і ви не можете уявити радість в цій ситуації,

then we were right to share our story with you,

тоді ми недарма поділилися своєю історією з вами.

because that season of our life was hard.

Та частина нашого життя була важкою,

Unspeakably hard at times,

іноді — неймовірно важкою.

but it was also pure hope,

Але вона також була повна чистої надії,

deep love

глибокої любові

and joy like I have never experienced since.

та щастя, якого я відтоді не відчувала.

Our video game was our attempt to share that world

Наша відеогра була спробою поділитися цим світом

with people who hadn't experienced it before,

з тими, хто не переживав такого,

because we never could imagine that world until it became ours.

бо ми ніколи не могли уявити той світ, доки він не став нашим.

We made a video game that's hard to play.

Ми створили відеогру, в яку важко грати.

It will never be a blockbuster.

Вона ніколи не стане блокбастером.

People have to prepare themselves to invest emotionally

Люди повинні бути готові емоційно зануритись

in a story that they know will break their hearts.

в історію, що розіб'є їхні сердця.

But when our hearts break,

Але коли наші серця розбиваються,

they heal a little differently.

вони загоюються і змінюються.

My broken heart has been healing with a new and a deeper compassion --

Моє розбите серце загоїлось із глибшим співчуттям,

a desire to sit with people in their pain,

бажанням бути з тими, кому боляче,

to hear their stories and try to help tell them

слухати їхні історії й дати їм знати,

so that they know that they're seen.

що вони не самі.

On the night when "That Dragon, Cancer" won the Game for Impact Award,

У ніч, коли "Той дракон, рак" виграв нагороду за найбільший вплив,

we cheered,

ми раділи,

we smiled and we talked about Joel

ми посміхались та говорили про Джоела

and the impact he had on our life --

та його вплив на наші життя,

on all of those hard and hopeful nights that we shared with him

на всі ті важкі та повні надії ночі, проведені з ним.

when he changed our hearts

Він змінив наші серця

and taught us so much more about life and love and faith and purpose.

та навчив нас так багато про життя, любов, віру та покликання.

That award will never mean as much to me as even a single photograph of my son,

Та нагорода ніколи не буде дорожча для мене за єдину фотографію мого сина.

but it does represent all of the people who his life has impacted,

Але вона представляє всіх людей, на яких вплинуло життя Джоела,

people I'll never meet.

людей, яких я ніколи не зустріну.

They write me emails sometimes.

Вони іноді пишуть мені імейли.

They tell me that they miss Joel, even though they never met him.

Вони кажуть, що сумують за Джоелом, хоча ніколи не бачились з ним.

They describe the tears that they've shed for my son,

Вони описують сльози, пролиті за мого сина,

and it makes my burden of grief just a little bit lighter

і це допомогає полегшити мій тягар горя.

knowing that it's shared with a 10-year-old

Знання, що десь там десятирічний хлопчик

watching a YouTube playthrough,

дивиться проходження гри на Ютуб,

or a doctor playing on his airplane with a smartphone,

або доктор грає на телефоні під час перельоту,

or a professor introducing Joel to her first-year philosophy students.

або професор філософії знайомить першокурсників із Джоелом.

We made a video game that's hard to play.

Ми створили гру, в яку важко грати.

But that feels just right to me,

Але в мене легко на сердці,

because the hardest moments of our lives

тому що найважчі моменти нашого життя

change us more than any goal we could ever accomplish.

змінюють нас більше за будь-які досягнення.

Tragedy has shifted my heart

Трагедія змінила моє серце

more than any dream I could ever see come true.

більше за будь-яку здійснену мрію.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)