Art can heal PTSD's invisible wounds | Melissa Walker

Перекладач: Yaryna Mushynska Утверджено: Hanna Leliv

You are a high-ranking military service member

Ви - високопоставлений військовий,

deployed to Afghanistan.

направлений на службу в Афганістан.

You are responsible for the lives

Ви відповідальні за життя

of hundreds of men and women,

сотень чоловіків і жінок,

and your base is under attack.

і Ваша база знаходиться під обстрілом.

Incoming mortar rounds are exploding all around you.

Мінометні бомби вибухають навколо Вас.

Намагаючись побачити щось

Struggling to see through the dust and the smoke,

серед пилу і диму,

you do your best to assist the wounded

Ви щосили стараєтеся допомогти пораненим

і повзете до найближчого бункера.

and then crawl to a nearby bunker.

Conscious but dazed by the blasts,

Свідомі, але приголомшені вибухами,

you lay on your side and attempt to process what has just happened.

Ви лежите на боці і намагаєтеся зрозуміти, що щойно з Вами сталося.

As you regain your vision,

Коли до Вас повертається зір,

you see a bloody face

Ви бачите закривавлене обличчя,

staring back at you.

яке пильно дивиться на Вас.

The image is terrifying,

Ця картина жахаюча,

but you quickly come to understand

але Ви швидко усвідомлюєте,

it's not real.

що це все відбувається не насправді.

This vision continues to visit you multiple times a day and in your sleep.

Це марення з'являється у Вашій голові кілька разів на день і уві сні.

You choose not to tell anyone for fear of losing your job

Ви вирішуєте нікому не казати, бо боїтеся втратити роботу

or being seen as weak.

чи здатися слабким.

You give the vision a name,

Ви даєте маренню ім'я -

Bloody Face in Bunker,

Скривавлене Обличчя у Бункері

and call it BFIB for short.

і кличите його СОУБ.

You keep BFIB locked away in your mind,

Ви тримаєте СОУБа під замком у своїй голові,

secretly haunting you,

дозволяючи йому переслідувати Вас

for the next seven years.

наступні сім років.

Now close your eyes.

Тепер закрийте очі.

Can you see BFIB?

Ви можете уявити СОУБа?

If you can, you're beginning to see the face

Якщо так - Ви починаєте бачити обличчя

of the invisible wounds of war,

невидимих ран війни,

commonly known as post-traumatic stress disorder

широко відомих як посттравматичний стресовий розлад

and traumatic brain injury.

і черепно-мозкова травма.

While I can't say I have post-traumatic stress disorder,

Хоча я не маю посттравматичного стресового розладу,

I've never been a stranger to it.

я близько знайома з ним.

When I was a little girl, I would visit my grandparents every summer.

Маленькою я їздила до діда і баби кожного літа.

It was my grandfather

Саме мій дід

who introduced me to the effects of combat on the psyche.

став для мене прикладом того, як війна впливає на психіку людини.

While my grandfather was serving as a Marine in the Korean War,

Коли він служив у морському флоті під час Корейської війни,

a bullet pierced his neck and rendered him unable to cry out.

куля пробила йому шию так, що він не міг покликати на допомогу.

He watched as a corpsman passed him over,

Він дивився, як санітар переступив його,

declaring him a goner,

сказавши, що йому не жити,

and then leaving him to die.

і залишив його помирати.

Years later, after his physical wounds had healed

Через багато років, коли його фізичні рани зажили

and he'd returned home,

і він повернувся додому,

he rarely spoke of his experiences in waking life.

дід рідко розповідав про те, що йому вдалося пережити.

But at night I would hear him shouting obscenities

Але вночі я чула, як він кричав і лаявся

from his room down the hall.

у своїй кімнаті.

And during the day I would announce myself as I entered the room,

І вдень я обережно попереджала його, що я заходжу в кімнату,

careful not to startle or agitate him.

щоб не налякати чи стривожити його.

He lived out the remainder of his days

Він доживав свої дні

isolated and tight-lipped,

ізольованим і мовчазним,

never finding a way to express himself,

так і не знайшовши способу виразити себе,

and I didn't yet have the tools to guide him.

а я ще не мала знань, щоб йому допомогти.

I wouldn't have a name for my grandfather's condition

Я не могла визначити дідовий розлад

until I was in my 20s.

до того, як мені виповнилося двадцять.

Seeking a graduate degree in art therapy,

Здобуваючи ступінь магістра в арт-терапії,

I naturally gravitated towards the study of trauma.

я природньо зацікавилася вивченням травми.

And while sitting in class learning about post-traumatic stress disorder,

Коли в університеті я вивчала посттравматичний стресовий розлад,

or PTSD for short,

або скорочено ПТСР,

my mission to help service members who suffered like my grandfather

моє покликання допомагати військовим, які постраждали так само, як мій дід,

began to take form.

почало формуватися.

Багато назв для посттравматичного стресового розладу було

We've had various names for post-traumatic stress

throughout the history of war:

протягом воєнної історії, наприклад:

homesickness,

ностальгія,

soldier's heart,

«збудливе серце»,

shell shock,

контузія,

thousand-yard stare, for instance.

«погляд на дві тисячі ярдів».

And while I was pursuing my degree, a new war was raging,

І коли я здобувала свій ступінь, лютувала нова війна.

and thanks to modern body armor and military vehicles,

Завдячуючи сучасним бронежилетам і військовій техніці.

service members were surviving blast injuries they wouldn't have before.

військовослужбовці виживали під час вибухових травм, що їх колись не пережили б.

But the invisible wounds were reaching new levels,

Але ураження невидимими ранами зростало,

and this pushed military doctors and researchers

і це спонукало війських лікарів та дослідників

to try and truly understand the effects that traumatic brain injury, or TBI,

намагатися по-справжньому зрозуміти, як черепно-мозкова травма

and PTSD have on the brain.

і посттравматичний стресовий розлад впливають на мозок.

Due to advances in technology and neuroimaging,

Завдяки розвитку технологій і нейровізуалізації

we now know there's an actual shutdown in the Broca's,

стало відомо, що відбувається збій у центрі Брока, області мозку,

or the speech-language area of the brain, after an individual experiences trauma.

яка керує організацією мови і мовлення, після того, як людина пережила травму.

This physiological change,

Ця фізіологічна зміна,

or speechless terror as it's often called,

яку ще називають німий страх,

coupled with mental health stigma,

разом зі стигмою щодо психічного здоров'я,

the fear of being judged

страхом бути осудженим

or misunderstood,

чи неправильно витлумаченим,

possibly even removed from their current duties,

можливо навіть усунутим від постійних обов'язків,

has led to the invisible struggles of our servicemen and women.

змусила наших військовослужбовців мучитися у невидимій битві.

Generation after generation of veterans

Покоління за поколінням ветерани

have chosen not to talk about their experiences,

вирішували не говорити про те, що з ними сталося,

and suffer in solitude.

і страждати на самоті.

I had my work cut out for me when I got my first job

Я чітко бачила своє поле діяльності, коли пішла на першу роботу

as an art therapist at the nation's largest military medical center,

арт-терапевтом в найбільшому в країні військово-медичному центрі

Walter Reed.

"Вальтер Рід".

After working for a few years on a locked-in patient psychiatric unit,

Після того як я пропрацювала кілька років у закритому психіатричному віддіденні,

I eventually transferred to the National Intrepid Center of Excellence, NICoE,

я врешті перевелася до Національного науково-медичного центру НІКО,

which leads TBI care for active duty service members.

який є провідним у лікуванні пацієнтів з бойовою черепно-мозковою травмою.

Now, I believed in art therapy,

Я вірила в силу арт-терапії,

but I was going to have to convince service members,

але мені треба було переконати військових,

big, tough, strong, manly military men,

великих, сильних, мужніх чоловіків,

and some women too,

а також деяких жінок,

to give art-making as a psychotherapeutic intervention a try.

спробувати заняття мистецтвом як психотерапевтичний засіб.

The results have been nothing short of spectacular.

Результати були справді вражаючі.

Vivid, symbolic artwork

Яскраві, символічні твори мистецтва

is being created by our servicemen and women,

створюються нашими військовими,

and every work of art tells a story.

і кожна робота розповідає свою історію.

We've observed that the process of art therapy bypasses

Ми дослідили, що процес арт-терапії оминає

the speech-language issue with the brain.

проблему збоїв у мові і мовленні в мозку.

Art-making accesses the same sensory areas of the brain that encode trauma.

Процес заняття мистецтвом активізує роботу області мозку, в якій закодована травма.

Військові можуть використати мистецтво, щоб розібратися зі своїми переживаннями

Service members can use the art-making to work through their experiences

in a nonthreatening way.

безпечним способом.

They can then apply words to their physical creations,

Згодом вони можуть застосувати слова для опису своїх фізичних робіт,

reintegrating the left and the right hemispheres of the brain.

таким чином об'єднуючи роботу лівої і правої півкуль мозку.

Now, we've seen this can work with all forms of art --

Доведено, що такий ефект має будь-який вид мистецтва:

drawing, painting, collage --

малювання олівцями і фарбами, сворення колажів,

but what seems to have the most impact

але, здається, найбільший результат дає

is mask-making.

створення масок.

Finally, these invisible wounds don't just have a name,

Зрештою, ці невидимі рани не тільки мають ім'я,

they have a face.

вони мають обличчя.

And when service members create these masks,

І коли військові створюють ці маски,

it allows them to come to grips, literally, with their trauma.

вони мають можливість фізично та психічно охопити свою травму.

And it's amazing how often that enables them

Неймовірно, як часто це дає їм змогу

to break through the trauma and start to heal.

прорватися крізь травму і почати виліковуватися.

Remember BFIB?

Пам'ятаєте СОУБа?

That was a real experience for one of my patients,

Це реальна історія одного з моїх пацієнтів,

and when he created his mask,

і коли він зробив цю маску,

he was able to let go of that haunting image.

він зміг відпустити спогад, який його переслідував.

Initially, it was a daunting process for the service member,

Спочатку цей процес лякав військового,

but eventually he began to think of BFIB as the mask,

але зрештою, він сприйняв СОУБа як маску,

not his internal wound,

а не як свою внутрішню рану,

and he would go to leave each session,

і в кінці кожного сеансу

he would hand me the mask, and say, "Melissa, take care of him."

він давав мені маску, кажучи: "Меліссо, подбайте про нього".

Eventually, we placed BFIB in a box to further contain him,

Згодом ми поклали СОУБа в коробку для подальшого зберігання,

and when the service member went to leave the NICoE,

і коли військовий виписувався з НІКО,

he chose to leave BFIB behind.

він вирішив залишити СОУБа позаду.

A year later, he had only seen BFIB twice,

Через рік він бачив СОУБа тільки двічі,

and both times BFIB was smiling

і обидва рази той посміхався,

and the service member didn't feel anxious.

і військовий більше не відчував тривоги.

Now, whenever that service member is haunted by some traumatic memory,

Тепер, коли його переслідує якийсь травматичний спогад,

he continues to paint.

він продовжує малювати.

Every time he paints these disturbing images,

Кожного разу, коли він малює ці тривожні картини,

he sees them less or not at all.

він бачить їх рідше або не бачить зовсім.

Philosophers have told us for thousands of years

Філософи казали нам протягом тисяч років,

that the power to create

що сила створення

is very closely linked to the power to destroy.

тісно пов'язана з силою руйнування.

Now science is showing us that the part of the brain

Зараз наука показує, що та частина мозку,

that registers a traumatic wound

яка записує травматичну подію,

can be the part of the brain where healing happens too.

може також стати частиною мозку, де відбувається одужання.

And art therapy is showing us how to make that connection.

Арт-терапія показує, як створити цей зв'язок.

We asked one of our service members

Ми попросили нашого військового пояснити,

to describe how mask-making impacted his treatment,

як створення масок влинуло на його одужання,

and this is what he had to say.

і ось що він нам розповів.

(Video) Service Member: You sort of just zone out into the mask.

(Відео) Військовий: Ти ніби забуваєшся в масці.

You zone out into the drawing,

Ти забуваєшся в малюнку,

and for me, it just released the block,

і мені це допомогло відпустити мій блок,

so I was able to do it.

тому я зміг це створити.

And then when I looked at it after two days, I was like,

Через два дні, коли я подивився на маску, я подумав:

"Holy crap, here's the picture, here's the key, here's the puzzle,"

"О Боже, ось картина, ось ключ, ось пазл",

and then from there it just soared.

і звідти все просто злетіло.

I mean, from there my treatment just when out of sight,

Відтоді моє одужання різко пришвидшилось,

because they were like, Kurt, explain this, explain this.

тому що всі мене просили: Курт, поясни це, поясни те.

And for the first time in 23 years,

І вперше за 23 роки

I could actually talk about stuff openly to, like, anybody.

я зміг говорити відкрито про свої проблеми з будь-ким.

I could talk to you about it right now if I wanted to,

Я зміг би поговорити з вами, якби захотів,

because it unlocked it.

тому що я розблокував ці спогади.

It's just amazing.

Це просто чудово.

And it allowed me to put 23 years of PTSD

Це дало мені змогу зібрати докупи все, що протягом 23 років стосувалося ПТСР

and TBI stuff together in one place

і черепно-мозкової травми, та впорядкувати це.

that has never happened before.

До цього такого ще не ставалося.

Sorry.

Вибачте.

Melissa Walker: Over the past five years,

Мелісса Вокер: Впродовж останніх 5 років

we've had over 1,000 masks made.

було зроблено більше тисячі масок.

It's pretty amazing, isn't it?

Це дивовижно, чи не так?

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)

I wish I could have shared this process with my grandfather,

Я хотіла б мати змогу поділитися цим процесом з моїм дідом.

but I know that he would be thrilled

Я впевнена, що він би був щасливий,

that we are finding ways

що ми знаходимо способи,

to help today's and tomorrow's service members heal,

як допомогти сьогоднішнім і майбутнім військовим одужати,

and finding the resources within them

і знаходимо ресурси всередині них самих,

that they can call upon

з яких вони можуть черпати сили,

to heal themselves.

щоб зцілити себе.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)