The gospel of doubt | Casey Gerald

Перекладач: Ilya Rozenberg Утверджено: Мирослава Кругляк

There we were,

І ось ми,

souls and bodies packed into a Texas church

душі та тіла, скупчені у церкві в Техасі,

on the last night of our lives.

в останню ніч нашого життя.

Packed into a room just like this,

Скупчені в такому ж залі, як і цей,

but with creaky wooden pews draped in worn-down red fabric,

але зі скрипучими дерев'яними лавами, оббитими витертою червоною тканиною,

with an organ to my left and a choir at my back

ліворуч від мене орган, позаду мене – хор,

and a baptism pool built into the wall behind them.

а за ним – вбудована в стіну хрестильниця.

A room like this, nonetheless.

Тим не менш, такий самий зал, як і цей.

With the same great feelings of suspense,

З таким же великим відчуттям напруги,

the same deep hopes for salvation,

з таким же глибоким сподіванням на спасіння душі,

the same sweat in the palms

з такими ж спітнілими долонями,

and the same people in the back not paying attention.

і з такими ж людьми позаду, що займаються чимось своїм.

(Laughter)

(Сміх)

This was December 31, 1999,

Це було 31 грудня 1999-го року,

the night of the Second Coming of Christ,

ніч Другого Пришестя Христа,

and the end of the world as I knew it.

і кінець того світу, що я знав.

Того року мені виповнилося 12 років

I had turned 12 that year

and had reached the age of accountability.

і я досяг віку відповідальності.

And once I stopped complaining

Як тільки я перестав жалітися,

about how unfair it was that Jesus would return

як же ж це несправедливо, що Ісус повернеться

as soon as I had to be accountable for all that I had done,

саме тоді, коли я мав стати відповідальним за всі свої вчинки,

I figured I had better get my house in order very quickly.

я збагнув, що маю якнайшвидше впорядкувати свої справи.

So I went to church as often as I could.

Я тоді відвідував церкву при кожній нагоді.

I listened for silence as anxiously as one might listen for noise,

Нервово прислухався до тиші, як інші прислухаються до шуму,

trying to be sure that the Lord hadn't pulled a fast one on me

щоб переконатися, що Господь не пожартував наді мною,

and decided to come back early.

вирішивши повернутися раніше.

And just in case he did,

На випадок його передчасного повернення

I built a backup plan,

у мене був резервний план

by reading the "Left Behind" books that were all the rage at the time.

на основі cерії книжок "Залишені", що тоді були на піку популярності.

And I found in their pages

З них я дізнався,

that if I was not taken in the rapture at midnight,

що якщо опівночі я не вознесуся на небеса,

I had another shot.

то в мене ще буде одна можливість.

All I had to do was avoid taking the mark of the beast,

Все, що я мав робити – це уникати знаку звіра,

fight off demons, plagues and the Antichrist himself.

перебороти демонів, чуму та самого Антихриста.

It would be hard --

Було б важко –

(Laughter)

(Сміх)

but I knew I could do it.

але я знав, що зможу.

(Laughter)

(Сміх)

But planning time was over now.

Але вже пройшов час готуватися.

It was 11:50pm.

На годиннику 23:50.

Нам залишилося 10 хвилин,

We had 10 minutes left,

і наш пастир закликав усіх нас встати з лавок і підійти до вівтаря,

and my pastor called us out of the pews and down to the altar

because he wanted to be praying when midnight struck.

бо хотів зустріти північ у молитві.

Отож кожна частина громади

So every faction of the congregation

took its place.

зайняла своє місце.

The choir stayed in the choir stand,

Хор на хоровому помості,

the deacons and their wives --

диякони з дружинами –

or the Baptist Bourgeoisie as I like to call them --

тобто, баптистська буржуазія, як я їх називаю –

(Laughter)

(Сміх)

took first position in front of the altar.

стали попереду всіх перед вівтарем.

You see, in America,

Розумієте, в Америці,

even the Second Coming of Christ has a VIP section.

навіть Друге Пришестя Христа має VIP-зону.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

And right behind the Baptist Bourgeoisie

Відразу за баптистською буржуазією

were the elderly --

стояли літні люди –

these men and women whose young backs had been bent under hot suns

ці чоловіки і жінки замолоду гнули спину під гарячим сонцем

in the cotton fields of East Texas,

на плантаціях бавовни східного Техасу,

and whose skin seemed to be burnt a creaseless noble brown,

і в їхню шкіру в'їлася засмага бронзово-коричневого відтінку,

just like the clay of East Texas,

дуже схожого на колір глини у східному Техасі;

and whose hopes and dreams for what life might become

а їх надії та сподівання на те, яким може бути життя

outside of East Texas

поза східним Техасом,

had sometimes been bent and broken

іноді гнулися і ламалися ще більше,

even further than their backs.

ніж їхні спини.

Yes, these men and women were the stars of the show for me.

Так, ці чоловіки і жінки були для мене зірками програми.

They had waited their whole lives for this moment,

Вони чекали все своє життя на цей момент,

just as their medieval predecessors had longed for the end of the world,

як і їхні предки чекали на кінець світу,

and just as my grandmother waited for the Oprah Winfrey Show

як моя бабця чекала на шоу Опри Вінфрі

to come on Channel 8 every day at 4 o'clock.

кожного дня на 8 каналі о 16:00.

And as she made her way to the altar,

Моя бабуся повільно прямувала до вівтаря,

I snuck right in behind her,

а я пробрався, щоб стояти за нею,

because I knew for sure

бо я точно знав,

that my grandmother was going to heaven.

що моя бабця піде на небо.

And I thought that if I held on to her hand during this prayer,

Я думав, якщо буду біля неї під час цієї молитви,

I might go right on with her.

то, можливо, піду з нею.

So I held on

Отож, я тримався біля неї,

and I closed my eyes

заплющив очі,

щоб слухати,

to listen,

to wait.

чекати.

And the prayers got louder.

Молитви ставали голоснішими.

And the shouts of response to the call of the prayer

І крики відповіді на заклик священика

went up higher even still.

ставали ще гучнішими.

And the organ rolled on in to add the dirge.

Гримів церковний орган, додаючи напруги.

And the heat came on to add to the sweat.

Духота посилювалася, і по обличчях стікав піт.

And my hand gripped firmer,

Я міцніше стис бабусину руку,

щоб мене не залишили самого.

so I wouldn't be the one left in the field.

My eyes clenched tighter

Сильніше заплющив очі,

so I wouldn't see the wheat being separated from the chaff.

щоб не бачити, як пшениця буде відділена від куколю.

And then a voice rang out above us:

І тоді над нами прогримів голос:

"Amen."

"Амінь".

It was over.

Все закінчилося.

I looked at the clock.

Я глянув на годинник.

It was after midnight.

Північ минула.

I looked at the elder believers

Я глянув на старших віруючих,

whose savior had not come,

чий спаситель не прийшов,

who were too proud to show any signs of disappointment,

котрі були надто горді, щоб виявити хоч знак розчарування,

who had believed too much and for too long

котрі вірили надто міцно і надто довго,

to start doubting now.

щоб зараз впасти у сумнів.

But I was upset on their behalf.

Але я був розчарований за них.

They had been duped,

Їх обманули,

hoodwinked, bamboozled,

обдурили, розіграли,

and I had gone right along with them.

і мене в тому ж числі.

I had prayed their prayers,

Я молився їхніми молитвами,

I had yielded not to temptation as best I could.

щосили намагався не піддатися спокусам.

I had dipped my head not once, but twice

Занурився не раз, а двічі у хрестильницю,

in that snot-inducing baptism pool.

від чого в мене була нежить.

I had believed.

Я вірив.

Now what?

А тепер що?

I got home just in time to turn on the television

Я повернувся додому якраз тоді, коли по телебаченню

and watch Peter Jennings announce the new millennium

Пітер Дженнінгс оголосив, що планетою крокує

as it rolled in around the world.

нове тисячоліття.

It struck me that it would have been strange anyway,

Я задумався, що, все ж таки, було б дивно,

for Jesus to come back again and again

якби Ісус приходив знову і знову

based on the different time zones.

залежно від часового поясу.

(Laughter)

(Сміх)

And this made me feel even more ridiculous --

І це мене ще більше обурило –

hurt, really.

дійсно до болю.

But there on that night, I did not stop believing.

Але тоді, в ту ніч, я не перестав вірити.

I just believed a new thing:

Просто почав вірити у щось нове:

that it was possible not to believe.

що можна просто не вірити.

It was possible the answers I had were wrong,

Можливо, відповіді які я мав, були хибними,

that the questions themselves were wrong.

та навіть самі питання були хибними.

And now, where there was once a mountain of certitude,

І ось раптом у непохитній скелі моєї впевненості,

there was, running right down to its foundation,

виникло джерело, що просочилося аж до самої основи,

a spring of doubt,

джерело сумніву,

a spring that promised rivers.

джерело, що мало дати початок річкам.

I can trace the whole drama of my life

Я вважаю початком моєї життєвої драми

back to that night in that church

ту ніч у церкві,

when my savior did not come for me;

коли мій спаситель не прийшов по мене;

when the thing I believed most certainly

коли те, у що я так твердо вірив,

turned out to be, if not a lie,

виявилося, якщо не брехнею,

then not quite the truth.

то і не зовсім правдою.

And even though most of you prepared for Y2K in a very different way,

І хоча більшість з вас готувалася до приходу 2000 року зовсім інакше,

I'm convinced that you are here

я переконаний, що ви зараз тут,

because some part of you has done the same thing that I have done

бо частинка вашої душі пройшла в ту ніч через те ж, що і я

since the dawn of this new century,

з самого початку нового століття,

since my mother left and my father stayed away

відколи моя мама відійшла, а батько став чужим,

and my Lord refused to come.

і мій Господь відмовився прийти.

And I held out my hand,

Я простягнув руку

reaching for something to believe in.

до чогось, у що міг би вірити.

I held on when I arrived at Yale at 18,

І вірив, коли, у свої 18, я вступив до Єльського університету,

with the faith that my journey from Oak Cliff, Texas

вірив, що залишити Оуккліф, Техас –

was a chance to leave behind all the challenges I had known,

це шанс лишити позаду всі дотихчасові проблеми,

the broken dreams and broken bodies I had seen.

зламані мрії і зруйновані тіла, що я бачив.

But when I found myself back home one winter break,

Але одного разу, коли я приїхав додому на зимові канікули,

with my face planted in the floor,

мені довелося лежати обличчям на підлозі,

my hands tied behind my back

зі зв'язаними позаду руками, і коли злодій

and a burglar's gun pressed to my head,

приставив пістолет до моєї скроні,

I knew that even the best education couldn't save me.

я знав, що навіть найкраща освіта мене не врятує.

I held on when I showed up at Lehman Brothers

Я далі вірив, коли практикантом переступив поріг

as an intern in 2008.

Lehman Brothers у 2008.

(Laughter)

(Сміх)

So hopeful --

Це мене так обнадіяло,

(Laughter)

(Сміх)

that I called home to inform my family

що я подзвонив додому, щоб повідомити сім'ї,

that we'd never be poor again.

що ми ніколи більше не будемо бідними.

(Laughter)

(Сміх)

But as I witnessed this temple of finance

Коли ж я на власні очі бачив,

come crashing down before my eyes,

як рушиться цей фінансовий храм,

I knew that even the best job couldn't save me.

я знав – навіть найкраща робота мене не врятує.

I held on when I showed up in Washington DC as a young staffer,

Я вірив, коли їхав до Вашингтону молодим співробітником в Конгресі,

who had heard a voice call out from Illinois,

бо почув голос, який линув з Іллінойса,

saying, "It's been a long time coming,

промовляючи: "Ми давно цього чекали,

but in this election, change has come to America."

але після цих виборів, зміни прийдуть до Америки".

But as the Congress ground to a halt

Та коли Конгрес став як паралізoваний,

and the country ripped at the seams

а країна тріщала по швах,

and hope and change began to feel like a cruel joke,

і надії на зміни почали здаватися жорстоким жартом,

I knew that even the political second coming

я знав, що навіть політичне друге пришестя

could not save me.

не зможе мене спасти.

I had knelt faithfully at the altar of the American Dream,

Я ревно вкляк перед вівтарем американської мрії,

praying to the gods of my time

молячись богам свого часу –

of success,

успіху,

and money,

грошам,

and power.

і владі.

But over and over again,

Але знову і знову,

midnight struck, and I opened my eyes

як проб'є північ, я відкривав очі і бачив,

to see that all of these gods were dead.

що всі ті боги були мертвими.

І від того кладовища

And from that graveyard,

I began the search once more,

я почав знову шукати,

not because I was brave,

не тому, що я був хоробрим,

but because I knew that I would either believe

а тому, що знав – або буду вірити,

or I would die.

або помру.

So I took a pilgrimage to yet another mecca,

Я рушив ще до одної мекки –

Harvard Business School --

бізнес-школи Гарварду,

(Laughter)

(Сміх)

this time, knowing that I could not simply accept the salvation

цього разу знаючи, що не можу просто прийняти спасіння,

that it claimed to offer.

яке вона мені пропонувала.

No, I knew there'd be more work to do.

Я знав, що буде багато роботи.

The work began in the dark corner of a crowded party,

Робота почалася у темному кутку на людній нічній вечірці

in the late night of an early, miserable Cambridge winter,

в Кембриджі під час зимової негоди,

when three friends and I asked a question

коли я і ще троє друзів поставили питання,

that young folks searching for something real have asked

яке ставить уся молодь, що шукає чогось справжнього

for a very long time:

вже довгий час:

"What if we took a road trip?"

"Чому б нам кудись не поїхати?"

(Laughter)

(Сміх)

We didn't know where'd we go or how we'd get there,

Ми не знали, куди їдемо, або як туди дістанемося,

but we knew we had to do it.

але знали, що мусимо поїхати.

Because all our lives we yearned, as Jack Kerouac wrote,

Бо все своє життя ми прагнули, як казав Керуак,

to "sneak out into the night and disappear somewhere,"

"втекти в ніч і кудись зникнути",

and go find out what everybody was doing

ходити країною та дізнаватися,

all over the country.

чим усі займаються.

So even though there were other voices who said

І хоч були й інші, які вважали, що цей ризик

that the risk was too great and the proof too thin,

не вартий очікуваного результату,

we went on anyhow.

ми все одно вирушили.

We went on 8,000 miles across America in the summer of 2013,

Влітку 2013-го, ми проїхали майже 13 тисяч кілометрів по США,

through the cow pastures of Montana, through the desolation of Detroit,

через пасовища з коровами у Монтані, через спустошений Детройт,

through the swamps of New Orleans,

через болота Нового Орлеану,

where we found and worked with men and women

де ми працювали з людьми,

who were building small businesses

які побудували малі підприємства,

that made purpose their bottom line.

з головною метою бути корисними людям.

And having been trained at the West Point of capitalism,

І нас, котрі навчалися у головній школі капіталізму,

this struck us as a revolutionary idea.

вразила така революційна ідея.

(Laughter)

(Сміх)

And this idea spread,

Проте ця ідея поширилася, перерісши

growing into a nonprofit called MBAs Across America,

в некомерційну фундацію MBAs Across America (МБА по всій Америці),

a movement that landed me here on this stage today.

цей рух і привів мене сьогодні на цю сцену.

It spread because we found a great hunger in our generation

Ідея поширилася, бо наше покоління гостро потребувало

for purpose, for meaning.

відшукати мету і cенс.

It spread because we found countless entrepreneurs

Поширилася, тому що ми знайшли безліч підприємців

in the nooks and crannies of America

у всіх куточках Америки,

who were creating jobs and changing lives

які давали людям роботу і змінювали їх життя,

and who needed a little help.

і цим підприємцям треба було трішки допомогти.

But if I'm being honest, it also spread

Але, чесно кажучи, наш рух поширився ще і тому,

because I fought to spread it.

що я боровся за його поширення.

There was no length to which I would not go

Я робив усе, аби

to preach this gospel,

проповідувати це євангеліє,

to get more people to believe

щоб якомога більше людей повірило,

that we could bind the wounds of a broken country,

що ми можемо залікувати рани зламаної країни,

one social business at a time.

один за одним створюючи підприємства соціального напрямку.

But it was this journey of evangelism

Але ця євангелізаційна подорож

that led me to the rather different gospel

привела мене до дещо відмінного євангелія,

that I've come to share with you today.

яким я прийшов з вами поділитися.

It began one evening almost a year ago

Все почалося одного вечора майже рік тому

at the Museum of Natural History in New York City,

в музеї природознавства Нью-Йорка,

at a gala for alumni of Harvard Business School.

на зустрічі випускників Гарвардської бізнес-школи.

Under a full-size replica of a whale,

Під повнорозмірною копією кита,

I sat with the titans of our time

я сидів з титанами нашого часу,

as they celebrated their peers and their good deeds.

які славили людей свого кола і їх досягнення.

There was pride in a room

Вони мали чим пишатися –

where net worth and assets under management

чиста вартість та активи під їхнім управлінням

surpassed half a trillion dollars.

перевищили пів трильйона доларів.

We looked over all that we had made,

Ми переглянули все, що ми зробили,

and it was good.

і справи були гарні.

(Laughter)

(Сміх)

But it just so happened,

Але сталося так,

two days later,

що, через два дні після цього,

I had to travel up the road to Harlem,

Я поїxав до Гарлема,

where I found myself sitting in an urban farm

і опинився на міській фермі,

that had once been a vacant lot,

що колись була пустирем,

listening to a man named Tony tell me of the kids

і чоловік на ім'я Тоні розповів мені про дітей,

that showed up there every day.

які щодня туди приходили.

All of them lived below the poverty line.

Всі вони жили за межею бідності.

Many of them carried all of their belongings in a backpack

Багато хто з них тримав всі свої речі в рюкзаку,

to avoid losing them in a homeless shelter.

щоб не згубити їх в притулку для бездомних.

Some of them came to Tony's program,

Для декого з них програма Тоні

called Harlem Grown,

під назвою "Вирощено в Гарлемі"

to get the only meal they had each day.

була шансом поїсти хоч один раз на день.

Tony told me that he started Harlem Grown with money from his pension,

Тоні заснував цю програму "Вирощено в Гарлемі" на гроші зі своєї пенсії,

after 20 years as a cab driver.

після того, як він 20 років пропрацював таксистом.

He told me that he didn't give himself a salary,

Він казав, що займається програмою безоплатно,

because despite success, the program struggled for resources.

бо, незважаючи на успіх ферми, програмі не вистачало коштів.

He told me that he would take any help

Сказав, що прийме будь-яку допомогу,

that he could get.

яку йому запропонують.

And I was there as that help.

І я йому тоді допоміг.

But as I left Tony, I felt the sting and salt of tears

Але, як я пішов від Тоні, я відчув, як пекучі солоні сльози

welling up in my eyes.

навертаються мені на очі.

I felt the weight of revelation

Я відчув вагу цього одкровення,

коли можна одного вечора сидіти в одному приміщенні,

that I could sit in one room on one night,

where a few hundred people had half a trillion dollars,

де кількасот людей мають півтора трильйона доларів,

and another room, two days later,

а два дні потому – в іншому приміщенні,

just 50 blocks up the road,

яке всього на відстані 50 кварталів,

where a man was going without a salary

де людина працює без зарплати,

to get a child her only meal of the day.

аби дати дітям поїсти хоч один раз на день.

And it wasn't the glaring inequality that made me want to cry,

Не кричуща нерівність змусила мене заплакати,

it wasn't the thought of hungry, homeless kids,

не думка про голодних бездомних дітей,

it wasn't rage toward the one percent

не гнів до одного відсотка найбагатших,

or pity toward the 99.

і не жаль до 99 відсотків інших.

No, I was disturbed because I had finally realized

Ні, я був збентежений, тому що нарешті зрозумів,

that I was the dialysis

що я був діалізом

for a country that needed a kidney transplant.

для країни, якій потрібна була трансплантація нирки.

I realized that my story stood in for all those

Я зрозумів, що моя історія затіняє життя тих,

who were expected to pick themselves up by their bootstraps,

що мають cамі стати на ноги,

even if they didn't have any boots;

навіть якщо у них нема ніг;

що моя організація не може замінити

that my organization stood in

for all the structural, systemic help that never went to Harlem

ту структурну, системну допомогу, що так і не дійшла до Гарлема,

or Appalachia or the Lower 9th Ward;

або до Аппалачії або до Нижнього Дев'ятого Уорду в Новому Орлеані.

that my voice stood in for all those voices

Мій голос заглушив всі ті голоси,

that seemed too unlearned, too unwashed, too unaccommodated.

що здавалися надто ненавченими, немитими, непристосованими.

And the shame of that,

І я відчув сором за це,

that shame washed over me

цей сором охопив мене,

like the shame of sitting in front of the television,

як і той сором, коли я сидів біля телевізора і дивився,

watching Peter Jennings announce the new millennium

як Пітер Дженнінгс оголошує нове тисячоліття,

again

знову

and again

і знову

and again.

і знову.

I had been duped,

Мене обманули,

hoodwinked,

обдурили,

bamboozled.

ошукали.

But this time, the false savior was me.

Але цього разу фальшивим спасителем був я сам.

You see, I've come a long way from that altar

Бачите, я пройшов довгий шлях від того вівтаря,

on the night I thought the world would end,

тієї ночі, коли я думав, що настане кінець світу;

from a world where people spoke in tongues

зі світу, де люди вірили в дар говоріння мовами,

and saw suffering as a necessary act of God

бачили у стражданнях божественну необхідність,

and took a text to be infallible truth.

і сприймали писання як непомильну істину.

Yes, I've come so far

Так, я пройшов довгий шлях,

that I'm right back where I started.

проте я знову там, звідки починав.

Because it simply is not true to say

Було б помилкою казати,

that we live in an age of disbelief --

що ми живемо в епоху невіри –

no, we believe today just as much as any time that came before.

ні, зараз ми віримо так само, як і в попередні часи.

Some of us may believe in the prophecy of Brené Brown

Дехто з нас вірить у пророцтва Брене Браун

or Tony Robbins.

чи Тоні Робінса.

Можемо вірити в біблію журналу "Нью-Йоркер",

We may believe in the bible of The New Yorker

or the Harvard Business Review.

або видання Гарвардської школи бізнесу.

We may believe most deeply

Ми можемо відчувати глибоку віру,

when we worship right here at the church of TED,

коли ми поклоняємося тут, у церкві TED,

but we desperately want to believe,

але ми відчайдушно хочемо вірити,

we need to believe.

нам необхідно вірити.

Ми говоримо цитатами харизматичних лідерів,

We speak in the tongues of charismatic leaders

that promise to solve all our problems.

що обіцяють вирішити всі наші проблеми.

We see suffering as a necessary act of the capitalism that is our god,

Ми розглядаємо страждання як необхідний складник капіталізму, що є нашим богом,

we take the text of technological progress

ми сприймаємо писання технічного прогресу

to be infallible truth.

як непогрішну істину.

And we hardly realize the human price we pay

І ми навряд чи розуміємо, яку людську ціну платимо,

when we fail to question one brick,

коли боїмося поставити під сумнів одну цеглинку,

because we fear it might shake our whole foundation.

бо це може розхитати весь фундамент.

But if you are disturbed

Але якщо вас турбують

by the unconscionable things that we have come to accept,

оті немислимі речі, що всі сприймають як належне,

then it must be questioning time.

тоді саме час поставити питання.

So I have not a gospel of disruption or innovation

Тобто, я не проповідую радикальні зміни у бізнесі, чи якісь інновації,

or a triple bottom line.

не проповідую, як потроїти доходи.

I do not have a gospel of faith to share with you today, in fact.

Взагалі, сьогодні я навіть не проповідую віру.

I have and I offer a gospel of doubt.

Єдине, що я можу проповідувати – це євангеліє сумніву.

The gospel of doubt does not ask that you stop believing,

Проповідь сумніву не вимагає перестати вірити,

it asks that you believe a new thing:

але пропонує повірити у щось нове:

that it is possible not to believe.

повірити, що можливо не вірити.

It is possible the answers we have are wrong,

Повірити, що, можливо, наші відповіді хибні;

it is possible the questions themselves are wrong.

повірити, що, можливо, і самі питання є хибними.

Yes, the gospel of doubt means that it is possible that we,

Так, проповідь сумніву означає, що, можливо,

on this stage, in this room,

на цій сцені, у цьому залі,

are wrong.

ми помиляємося.

Because it raises the question, "Why?"

Тому, що виникає питання: "Чому?"

With all the power that we hold in our hands,

Якщо людству доступна величезна могутність,

why are people still suffering so bad?

чому люди й досі так страждають?

Маю повідомити, що завдяки цьому сумніву моя організація

This doubt leads me to share that we are putting my organization,

MBAs Across America,

"МБА по всій Америці"

out of business.

припиняє свою діяльність.

We have shed our staff and closed our doors

Ми розпустили персонал і закрили двері,

and we will share our model freely

і будемо вільно ділитися нашою моделлю

with anyone who sees their power to do this work

з кожним, хто має силу це робити,

не чекаючи нашого дозволу.

without waiting for our permission.

This doubt compels me

Цей сумнів змушує мене

to renounce the role of savior

відмовитися від ролі спасителя,

that some have placed on me,

якого дехто бачив у мені,

because our time is too short and our odds are too long

тому що наш час спливає, а шанси на те, аби чекати

to wait for second comings,

на друге пришестя, зменшуються.

when the truth is that there will be no miracles here.

А правда така, що не варто сподіватися на чудо.

And this doubt, it fuels me,

І цей сумнів, він підживлює мене,

it gives me hope

дає мені надію,

that when our troubles overwhelm us,

що, коли неприємності нас приголомшують,

when the paths laid out for us seem to lead to our demise,

коли наші дороги, схоже, ведуть до нашої загибелі,

when our healers bring no comfort to our wounds,

коли наші цілителі не лікують наші рани,

it will not be our blind faith --

це не буде нашою сліпою вірою –

no, it will be our humble doubt

ні, наш скромний сумнів

that shines a little light into the darkness of our lives

засяє, як промінь світла в темряві нашого життя

and of our world

і нашого світу,

and lets us raise our voice to whisper

і дасть нам можливість прошепотіти,

or to shout

або прокричати,

or to say simply,

або просто сказати,

very simply,

дуже просто:

"There must be another way."

"Маємо знайти інший шлях".

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)