Leslie T. Chang: The voices of China's workers

Translator: Joseph Geni Reviewer: Morton Bast

Перекладач: Yana Vozna Утверджено: Hanna Leliv

Hi. So I'd like to talk a little bit about the people

Доброго дня. Я б хотіла поговорити про людей,

who make the things we use every day:

які виготовляють речі для щоденного вжитку:

our shoes, our handbags, our computers and cell phones.

взуття, сумочки, комп'ютери і мобільні телефони.

Now, this is a conversation that often calls up a lot of guilt.

Це розмова, що часто викликає почуття вини.

Imagine the teenage farm girl who makes less than

Уявіть собі дівчинку-підлітка, яка живе на фермі та заробляє менш ніж

a dollar an hour stitching your running shoes,

долар на годину, штопаючи ваші кросівки,

or the young Chinese man who jumps off a rooftop

або молодого китайця, який стрибає з даху

after working overtime assembling your iPad.

після наднормової роботи над вашим iPad'ом.

We, the beneficiaries of globalization, seem to exploit

Ми користаємо з глобалізації, але, здається, експлуатуємо

these victims with every purchase we make,

цих жертв з кожною нашою покупкою,

and the injustice

а несправедливість

feels embedded in the products themselves.

немовби вкоренилася у самих товарах.

After all, what's wrong with a world in which a worker

Що трапилося зі світом, у якому працівник

on an iPhone assembly line can't even afford to buy one?

на заводі з комплектації Айфона не може дозволити собі його придбати?

It's taken for granted that Chinese factories are oppressive,

Зрозуміло, що китайські фабрики - гнітюче місце,

and that it's our desire for cheap goods

але ж такими їх робить наше бажання

that makes them so.

купувати дешеві речі.

So, this simple narrative equating Western demand

Отож, ця проста розповідь, що порівнює попит Заходу

and Chinese suffering is appealing,

і страждання китайців, є зворушливою,

especially at a time when many of us already feel guilty

особливо у пору, коли багато-хто вже почувається винним

about our impact on the world,

через те, як ми впливаємо на світ.

but it's also inaccurate and disrespectful.

Водночас, робити таку заяву - хибно і негарно.

We must be peculiarly self-obsessed to imagine that we

Якими ж егоїстами потрібно бути, аби вважати, що

have the power to drive tens of millions of people

ми здатні змусити десятки мільйонів людей

on the other side of the world to migrate and suffer

на іншому кінці світу мігрувати і страждати

in such terrible ways.

таким страшним чином.

In fact, China makes goods for markets all over the world,

Насправді Китай виробляє товари для ринків усіх країн,

including its own, thanks to a combination of factors:

у тому числі для власного ринку, через кілька чинників:

its low costs, its large and educated workforce,

низька ціна, освічені працівники,

and a flexible manufacturing system

а також гнучка система виробництва,

that responds quickly to market demands.

яка швидко реагує на ринковий попит.

By focusing so much on ourselves and our gadgets,

Зосереджуючись на собі і технічних новинках,

we have rendered the individuals on the other end

ми перетворили особистості на іншому кінці Землі

into invisibility, as tiny and interchangeable

в невидимі частинки - такі ж маленькі і взаємозамінні,

as the parts of a mobile phone.

як деталі мобільного телефону.

Chinese workers are not forced into factories

Китайських працівників не змушують працювати на заводах тому,

because of our insatiable desire for iPods.

що ми так палко хочемо мати iPod.

They choose to leave their homes in order to earn money,

Вони вирішують покинути домівку для того, щоб заробляти гроші,

to learn new skills, and to see the world.

опанувати нові навички і побачити світ.

In the ongoing debate about globalization, what's

У сучасній дискусії про глобалізацію

been missing is the voices of the workers themselves.

бракує думки самих робітників.

Here are a few.

Ось деякі з них.

Bao Yongxiu: "My mother tells me to come home

Бао Йонгсьо: "Моя мама просить мене повернутись додому

and get married, but if I marry now, before I have fully

і вийти заміж, але якщо я одружуся зараз, не реалізувавши свої здібності,

developed myself, I can only marry an ordinary worker,

я зможу створити сім'ю лише з простим робітником,

so I'm not in a rush."

тому я не спішу".

Chen Ying: "When I went home for the new year,

Чен Їнг: "Коли я приїхала додому на Новий рік,

everyone said I had changed. They asked me,

усі казали, що я змінилася. Мене питали:

what did you do that you have changed so much?

"Чим ти займалася, що так сильно змінилася?"

I told them that I studied and worked hard. If you tell them

Я відповідала, що вчилася і тяжко працювала. Якщо розказувати щось більше,

more, they won't understand anyway."

тебе все одно не зрозуміють".

Wu Chunming: "Even if I make a lot of money,

Ву Чанмінг: "Навіть якщо я зароблю багато грошей,

it won't satisfy me.

це мене не задовольнить.

Just to make money is not enough meaning in life."

Сенс життя - це не тільки заробляти гроші".

Xiao Jin: "Now, after I get off work, I study English,

Ксяо Джин: "Тепер, коли я повертаюся з роботи, я вчу англійську,

because in the future, our customers won't

оскільки в майбутньому нашими клієнтами будуть

be only Chinese, so we must learn more languages."

не лише китайці, то ж ми повинні вчити інші мови".

All of these speakers, by the way, are young women,

До речі, усі ці люди - молоді дівчата,

18 or 19 years old.

яким 18 чи 19 років.

So I spent two years getting to know assembly line workers

Я провела два роки на фабриці в місті Донган, що на півдні Китаю,

like these in the south China factory city called Dongguan.

і познайомилася із працівниками лінії комплектації.

Certain subjects came up over and over:

Деякі питання поставали знову і знову:

how much money they made,

скільки вони заробляють,

what kind of husband they hoped to marry,

за кого вони хочуть вийти заміж,

whether they should jump to another factory

чи варто їм перейти на іншу фабрику,

or stay where they were.

чи може краще залишитися на старому місці.

Other subjects came up almost never, including

А деякі теми ми ніколи не обговорювали, як-от

living conditions that to me looked close to prison life:

умови проживання, які нагадували мені в'язницю -

10 or 15 workers in one room,

10 чи 15 працівників в одній кімнаті,

50 people sharing a single bathroom,

50 людей на один туалет,

days and nights ruled by the factory clock.

цілодобовий графік, продиктований фабрикою.

Everyone they knew lived in similar circumstances,

Усі їхні знайомі жили в таких умовах,

and it was still better than the dormitories and homes

і все-таки це було краще, ніж загальні спальні та будинки

of rural China.

в китайських селах.

The workers rarely spoke about the products they made,

Робітники рідко говорили про товари, які виробляли,

and they often had great difficulty explaining

і їм завжди було важко пояснити,

what exactly they did.

що саме вони робили.

When I asked Lu Qingmin,

Коли я спитала Лу Куінгмін -

the young woman I got to know best,

дівчину, з якою була добре знайома -

what exactly she did on the factory floor,

чим саме вона займається на заводі,

she said something to me in Chinese that sounded like

вона відповіла щось китайською, що звучало як

"qiu xi."

"кві ксі".

Only much later did I realize that she had been saying

Лише потім я зрозуміла, що вона мала на увазі

"QC," or quality control.

"к'ю сі" або контроль якості.

She couldn't even tell me what she did on the factory floor.

Вона навіть не змогла мені пояснити, що саме робила на заводі.

All she could do was parrot a garbled abbreviation

Вона змогла всього лиш невміло повторити скорочення

in a language she didn't even understand.

мовою, яку не розуміла.

Karl Marx saw this as the tragedy of capitalism,

Карл Маркс вважав, що трагедія капіталізму -

the alienation of the worker from the product of his labor.

це відчуження робітника від плоду своєї праці.

Unlike, say, a traditional maker of shoes or cabinets,

На відміну від традиційного виробника взуття чи шаф,

the worker in an industrial factory has no control,

працівник на промисловому підприємстві нічим не управляє,

no pleasure, and no true satisfaction or understanding

не відчуває ані насолоди, ані розуміння

in her own work.

своєї праці.

But like so many theories that Marx arrived at

Проте, як і багато інших теорій Маркса, що їх він придумав

sitting in the reading room of the British Museum,

у читальні Британського музею,

he got this one wrong.

ця теорія хибна.

Just because a person spends her time

Якщо людина тратить свій час

making a piece of something does not mean

на виготовлення чогось, це ще не означає,

that she becomes that, a piece of something.

що вона стає цією річчю.

What she does with the money she earns,

Як вона витрачає гроші, які заробляє,

what she learns in that place, and how it changes her,

чого вона вчиться на цьому місці праці, і як це її змінює,

these are the things that matter.

- ось що має значення.

What a factory makes is never the point, and

Немає значення, що саме виготовляє фабрика,

the workers could not care less who buys their products.

а тим більше немає значення для працівника, хто купує ці товари.

Journalistic coverage of Chinese factories,

Репортажі журналістів про китайські заводи,

on the other hand, plays up this relationship

з іншого боку, підсилюють зв'язок

between the workers and the products they make.

між працівниками і продуктами, які вони виготовляють.

Many articles calculate: How long would it take

Багато статей повторюють: Як довго ще доведеться

for this worker to work in order to earn enough money

робітнику працювати, аби заробити грошей

to buy what he's making?

на продукцію, яку він виготовляє?

For example, an entry-level-line assembly line worker

До прикладу, працівник конвеєра першого рівня

in China in an iPhone plant would have to shell out

в Китаї на заводі з виготовлення iPhone, повинен відкласти

two and a half months' wages for an iPhone.

свій заробіток за два з половиною місяці, щоб купити iPhone.

But how meaningful is this calculation, really?

Але наскільки змістовні ці припущення?

For example, I recently wrote an article

Наприклад, я недавно написала статтю

in The New Yorker magazine,

для журналу "Нью Йоркер",

but I can't afford to buy an ad in it.

але я не можу дозволити собі купити в ньому рекламу.

But, who cares? I don't want an ad in The New Yorker,

Та яка різниця? Мені не потрібна реклама в "Нью Йоркері",

and most of these workers don't really want iPhones.

так само більшість цих працівників не хоче мати iPhone.

Their calculations are different.

Вони міркують по-іншому.

How long should I stay in this factory?

Як довго ще я буду на цьому заводі?

How much money can I save?

Скільки грошей я можу зекономити?

How much will it take to buy an apartment or a car,

Скільки потрібно часу працювати, щоб купити житло або машину,

to get married, or to put my child through school?

щоб одружитися, або ж вивчити мою дитину в школі?

The workers I got to know had a curiously abstract

Робітники, з якими я познайомилася, мали дуже незрозумілі

relationship with the product of their labor.

стосунки з результатом їхньої праці.

About a year after I met Lu Qingmin, or Min,

Рік по тому я зустріла Лу Квінгмін, або Мін,

she invited me home to her family village

вона запросила мене до себе в село

for the Chinese New Year.

на китайський Новий рік.

On the train home, she gave me a present:

У потязі вона подарувала мені

a Coach brand change purse with brown leather trim.

гаманець від Coach із коричневою шкіряною лямкою.

I thanked her, assuming it was fake,

Я подякувала їй, подумавши, що це підробка,

like almost everything else for sale in Dongguan.

як і все решту на розпродажі в Донгуані.

After we got home, Min gave her mother another present:

Коли ми приїхали додому, Мін зробила своїй мамі інший подарунок:

a pink Dooney & Bourke handbag,

рожеву сумочку від Dooney & Bourke,

and a few nights later, her sister was showing off

а через кілька днів її сестра хизувалася

a maroon LeSportsac shoulder bag.

коричневою сумкою від LeSportsac.

Slowly it was dawning on me that these handbags

Пізніше мені спало на думку, що ці сумочки

were made by their factory,

зроблені на їхній фабриці,

and every single one of them was authentic.

і кожна з них - оригінал.

Min's sister said to her parents,

Сестра Мін сказала своїм батькам:

"In America, this bag sells for 320 dollars."

"В Америці ця сумка коштує 320 доларів".

Her parents, who are both farmers, looked on, speechless.

Її батьки-фермери подивилися на неї, втративши дар мови.

"And that's not all -- Coach is coming out with a new line,

"І це ще не все," -продовжувала вона, "Coach випустить

2191," she said. "One bag will sell for 6,000."

нову лінію 2191, одна сумка якої коштуватиме 6000".

She paused and said, "I don't know if that's 6,000 yuan or

Вона замовкла і сказала, "Я не знаю, чи це 6000 єн чи

6,000 American dollars, but anyway, it's 6,000." (Laughter)

6000 американських доларів, але це 6000". (Сміх)

Min's sister's boyfriend, who had traveled home with her

Хлопець сестри Мін, який приїхав разом із нею

for the new year, said,

на Новий рік, сказав:

"It doesn't look like it's worth that much."

"Ця сумка не виглядає на такі гроші".

Min's sister turned to him and said, "Some people actually

Сестра Мін обернулася до нього і сказала: " Деякі люди насправді

understand these things. You don't understand shit."

розуміють такі речі. Це ти нічого не розумієш".

(Laughter) (Applause)

(Сміх) (Оплески)

In Min's world, the Coach bags had a curious currency.

У світі Мін, сумки від Coach були своєрідною валютою.

They weren't exactly worthless, but they were nothing

Вони не були зовсім дешеві, але їхня ціна була мізерною

close to the actual value, because almost no one they knew

порівняно зі справжньою ціною, бо ніхто з них

wanted to buy one, or knew how much it was worth.

не хотів купити такої сумки і не знав, скільки вона коштує.

Once, when Min's older sister's friend got married,

Одного разу, коли одружувався друг старшої сестри Мін,

she brought a handbag along as a wedding present.

вона подарувала на весілля сумку.

Another time, after Min had already left

Іншого разу, коли Мін вже покинула

the handbag factory, her younger sister came to visit,

фабрику сумок, до неї прийшла в гості її сестра

bringing two Coach Signature handbags as gifts.

і принесла подарунок - дві сумки від Коуч.

I looked in the zippered pocket of one,

Я заглянула в одну кишеньку в сумці

and I found a printed card in English, which read,

і знайшла друковану бірку, де англійською було написано:

"An American classic.

"Американська класика.

In 1941, the burnished patina

У 1941 відполірований відбиток

of an all-American baseball glove

американської бейсбольної рукавиці

inspired the founder of Coach to create

надихнув засновника Coach створити

a new collection of handbags from the same

нову колекцію сумок із тієї ж

luxuriously soft gloved-hand leather.

розкішної м'якої шкіри для рукавиць.

Six skilled leatherworkers crafted 12 Signature handbags

Шестеро шкіряників-професіоналів створили 12 авторських сумочок

with perfect proportions and a timeless flair.

з ідеальними пропорціями і вічним стилем.

They were fresh, functional, and women everywhere

Це були нові, ділові сумочки, і всі жінки

adored them. A new American classic was born."

їх обожнювали. Народилася нова американська класика".

I wonder what Karl Marx would have made of Min

Мені цікаво, що сказав би про Мін та її сестер

and her sisters.

Карл Маркс.

Their relationship with the product of their labor

Їхні стосунки з продуктом їхньої праці

was more complicated, surprising and funny

набагато складніші, дивакуватіші і смішніші,

than he could have imagined.

ніж це міг собі уявити Маркс.

And yet, his view of the world persists, and our tendency

І все ж, його погляд на світ продовжує існувати, як і наша схильність

to see the workers as faceless masses,

вважати працівників безликою масою,

to imagine that we can know what they're really thinking.

думати, що ми знаємо, про що вони думають.

The first time I met Min, she had just turned 18

Коли я вперше зустріла Мін, їй виповнилося лише 18 років

and quit her first job on the assembly line

і вона пішла зі своєї першої роботи на лінії комплектації

of an electronics factory.

на заводі електроніки.

Over the next two years, I watched as she switched jobs

Протягом двох років я спостерігала, як вона змінила роботу

five times, eventually landing a lucrative post

п'ять разів, залишившись, зрештою, на прибутковій посаді

in the purchasing department of a hardware factory.

у закупівельному відділі на апаратному заводі.

Later, she married a fellow migrant worker,

Пізніше вона вийшла заміж за працівника-мігранта,

moved with him to his village,

переїхала з ним до його села,

gave birth to two daughters,

народила дві доньки,

and saved enough money to buy a secondhand Buick

і назбирала достатньо грошей, щоб купити вживаний Бьюїк

for herself and an apartment for her parents.

для себе та квартиру для батьків.

She recently returned to Dongguan on her own

Нещодавно вона повернулася в Донгуан,

to take a job in a factory that makes construction cranes,

щоб працювати на заводі, який виробляє будівельні крани,

temporarily leaving her husband and children

на певний час залишивши чоловіка і дітей

back in the village.

у селі.

In a recent email to me, she explained,

Нещодавно вона мені написала:

"A person should have some ambition while she is young

"Людина мусить бути амбітною, допоки молода,

so that in old age she can look back on her life

щоб у старшому віці подивитися на своє життя

and feel that it was not lived to no purpose."

і відчути, що воно було змістовним".

Across China, there are 150 million workers like her,

По всьому Китаю налічують 150 мільйонів таких працівників,

one third of them women, who have left their villages

одна третя з них - це жінки, які полишили свої селища,

to work in the factories, the hotels, the restaurants

щоб працювати на заводах, у готелях, ресторанах,

and the construction sites of the big cities.

на будовах у великих містах.

Together, they make up the largest migration in history,

Усі разом вони утворюють найбільше переселення в історії,

and it is globalization, this chain that begins

яке має назву глобалізація, що починається

in a Chinese farming village

в китайському фермерському селищі

and ends with iPhones in our pockets and Nikes on our feet

і закінчується iPhone'ом у наших кишенях, кросівками Nike на наших ногах,

and Coach handbags on our arms

і сумками від Coach у наших руках.

that has changed the way these millions of people

Глобалізація, що змінила те, як ці мільйони людей

work and marry and live and think.

працюють, одружуються, живуть і думають.

Very few of them would want to go back

Мало хто з них хотів би повернутися

to the way things used to be.

до колишнього життя.

When I first went to Dongguan, I worried that

Коли я вперше приїхала в Донгуан, я думала,

it would be depressing to spend so much time with workers.

що не зможу витримати стільки часу з робітниками.

I also worried that nothing would ever happen to them,

Я також переживала, що в них страшенно нудне життя,

or that they would have nothing to say to me.

і що вони не знатимуть, що мені розповісти.

Instead, I found young women who were smart and funny

Але натомість я побачила розумних, дотепних молодих жінок,

and brave and generous.

сміливих і щедрих.

By opening up their lives to me,

Відкриваючи для мене своє життя,

they taught me so much about factories

вони навчили мене так багато про фабрики,

and about China and about how to live in the world.

про Китай і про те, як жити в цьому світі.

This is the Coach purse that Min gave me

Ось гаманець від Coach, що його мені дала Мін

on the train home to visit her family.

у потязі, коли ми їхали відвідати її сім'ю.

I keep it with me to remind me of the ties that tie me

Я зберігаю його на пам'ять про ті зв'язки, що пов'язують мене

to the young women I wrote about,

з тими молодими жінками, про яких я написала.

ties that are not economic but personal in nature,

Зв'язки, які не є діловими, а особистими,

measured not in money but in memories.

які вимірюються не грошима, а спогадами.

This purse is also a reminder that the things that you imagine,

Цей гаманець - це теж нагадування про те, що речі, які собі уявляєш,

sitting in your office or in the library,

коли сидиш в офісі чи бібліотеці,

are not how you find them when you actually go out

зовсім не такі, якими ти їх бачиш у реальному

into the world.

світі.

Thank you. (Applause)

Дякую. (Оплески)

(Applause)

(Оплески)

Chris Anderson: Thank you, Leslie, that was an insight

Кріс Андерсон: Дякую, Леслі. Це була відверта розмова,

that a lot of us haven't had before.

якої нам бракувало.

But I'm curious. If you had a minute, say,

Але мене дещо цікавить. Якби Ви зустрілися, наприклад,

with Apple's head of manufacturing,

на хвильку із керівником

what would you say?

виробництва компанії Apple?

Leslie Chang: One minute?

Леслі Ченг: На хвильку?

CA: One minute. (Laughter)

К.А: На хвильку. (Сміх)

LC: You know, what really impressed me about the workers

Л.Ч: Знаєте, в робітниках мене дійсно вразила

is how much they're self-motivated, self-driven,

їхня особиста мотивація, самовладання,

resourceful, and the thing that struck me,

невичерпність, і - найбільше -

what they want most is education, to learn,

їхнє бажання мати освіту, вчитися,

because most of them come from very poor backgrounds.

бо всі вони походять із бідних сімей.

They usually left school when they were in 7th or 8th grade.

Вони зазвичай покидали школу в 7 чи 8 класі.

Their parents are often illiterate,

Їхні батьки здебільшого неграмотні,

and then they come to the city, and they, on their own,

і тоді ці люди приїжджають до міста і самотужки,

at night, during the weekends, they'll take a computer class,

вночі, по вихідних, ходяти на комп'ютерні курси,

they'll take an English class, and learn

на курси англійської, і вчать

really, really rudimentary things, you know,

дуже-дуже базові речі -

like how to type a document in Word,

як набрати документ в Ворді,

or how to say really simple things in English.

як сказати прості речення англійською.

So, if you really want to help these workers,

Отож, якщо ви справді хочете допомогти цим робітникам,

start these small, very focused, very pragmatic classes

введіть короткі, дуже тематичні, дуже прагматичні уроки

in these schools, and what's going to happen is,

в школах.

all your workers are going to move on,

І ваші працівники почнуть розвиватися,

but hopefully they'll move on into higher jobs within Apple,

обіймати вищі посади в компанії Apple.

and you can help their social mobility

А ви сприятимете їхньому соціальному росту

and their self-improvement.

та самовдосконаленню.

When you talk to workers, that's what they want.

Ці працівники найбільше хочуть, щоб із ними поговорили.

They do not say, "I want better hot water in the showers.

Вони не кажуть: "Я хочу гарячішу воду в душі.

I want a nicer room. I want a TV set."

Я хочу гарнішу кімнату. Я хочу телевізор".

I mean, it would be nice to have those things,

Звісно, що ці речі не завадять,

but that's not why they're in the city,

але ж вони не тому перебралися до міста.

and that's not what they care about.

Їх турбує зовсім інше.

CA: Was there a sense from them of a narrative that

К.А: Чи вони скаржилися,

things were kind of tough and bad, or was there a narrative

що їм важко і погано, чи, навпаки,

of some kind of level of growth, that things over time

здається, що все змінюється

were getting better?

на краще?

LC: Oh definitely, definitely. I mean, you know,

Л.Ч: О, так, звичайно. Я маю на увазі, що

it was interesting, because I spent basically two years

це був цікавий досвід, адже я провела 2 роки

hanging out in this city, Dongguan,

в Донгуані,

and over that time, you could see immense change

і за цей час побачила грандіозні зміни

in every person's life: upward, downward, sideways,

в щоденному житті кожної людини: вгору, вниз, убік,

but generally upward.

але зазвичай вгору.

If you spend enough time, it's upward, and I met people

Якщо спостерігати достатньо довго, то ріст відбувається догори. Я зустріла людей,

who had moved to the city 10 years ago, and who are now

які переїхали в місто 10 років тому, і які зараз

basically urban middle class people,

є по суті міщанами середнього класу.

so the trajectory is definitely upward.

Отож траєкторія таки спрямована догори.

It's just hard to see when you're suddenly

Просто це важко побачити, якщо раптово

sucked into the city. It looks like everyone's poor and

опинитися в місті. Здається, що всі бідні,

desperate, but that's not really how it is.

у відчаї, але це зовсім не так.

Certainly, the factory conditions are really tough,

Звичайно, умови на заводі дуже важкі,

and it's nothing you or I would want to do,

і навряд чи ви хотіли б там працювати,

but from their perspective, where they're coming from

але на їхній погляд, те місце, звідки вони приїхали

is much worse, and where they're going

набагато гірше від того, куди вони приїхали.

is hopefully much better, and I just wanted to give

Я лише хотіла пояснити,

that context of what's going on in their minds,

що в їхніх головах відбувається

not what necessarily is going on in yours.

не обов'язково те саме, що й у ваших.

CA: Thanks so much for your talk.

К.А: Щиро дякуємо за Ваш виступ.

Thank you very much. (Applause)

Щиро дякую. (Оплески)