Ben Saunders: To the South Pole and back — the hardest 105 days of my life

Перекладач: Khrystyna Romashko Утверджено: Hanna Leliv

So in the oasis of intelligentsia that is TED,

В оазисі інтелігенції, яким є TED,

I stand here before you this evening

я стою тут перед вами сьогодні

as an expert in dragging heavy stuff around cold places.

як експерт з тягання важких предметів у холодних місцевостях.

I've been leading polar expeditions for most of my adult life,

Я керував полярними експедиціями більшу частину свого дорослого життя,

and last month, my teammate Tarka L'Herpiniere and I

а минулого місяця, разом з напарником Таркою Л'Ерпіньєром

finished the most ambitious expedition I've ever attempted.

ми завершили найбільш амбітну експедицію з тих, за які я брався.

In fact, it feels like I've been transported straight here

Насправді, таке враження, що мене транспортували прямо сюди

from four months in the middle of nowhere,

після чотирьох місяців посеред безвісти,

mostly grunting and swearing, straight to the TED stage.

де я крехтав та лаявся, прямо на сцену TED.

So you can imagine that's a transition that hasn't been entirely seamless.

Можете уявити, що цей перехід не був цілком безсенсовним.

One of the interesting side effects

Одним з цікавих побічних ефектів

seems to be that my short-term memory is entirely shot.

стало те, що була цілковито уражена моя короткострокова пам'ять.

So I've had to write some notes

Тому я мусив зробити нотатки,

to avoid too much grunting and swearing in the next 17 minutes.

щоб не крехтіти та не лаятись наступних 17 хвилин.

This is the first talk I've given about this expedition,

Це перша моя розповідь про цю експедицію,

and while we weren't sequencing genomes or building space telescopes,

і оскільки ми не вилучали геноми, не будували космічних телескопів,

this is a story about giving everything we had to achieve something

це історія про те, як віддати все, щоб досягнути чогось,

that hadn't been done before.

що раніше ніколи не робили.

So I hope in that you might find some food for thought.

Сподіваюся, ви почерпнете з цього якусь поживу для роздумів.

It was a journey, an expedition in Antarctica,

Це була подорож, експедиція в Антарктику,

the coldest, windiest, driest and highest altitude continent on Earth.

найхолодніший, найвітряніший, найсухіший та найвищий над рівнем моря континент Землі.

It's a fascinating place. It's a huge place.

Це вражаюче місце. Це величезне місце.

It's twice the size of Australia,

Він удвічі більший за Австралію,

a continent that is the same size as China and India put together.

континент такого ж розміру як Китай та Індія разом.

As an aside, I have experienced

Ліричний відступ - я пережив

an interesting phenomenon in the last few days,

цікавий феномен за останні кілька днів.

something that I expect Chris Hadfield may get at TED in a few years' time,

Дещо таке, що, гадаю, Кріс Гедфілд винесе на сцену TED через кілька років,

conversations that go something like this:

розмови, на кшталт таких:

"Oh, Antarctica. Awesome.

"О, Антарктика. Чудово.

My husband and I did Antarctica with Lindblad for our anniversary."

Я з чоловіком побувала в Антарктиці з Ліндбладом на нашу річницю".

Or, "Oh cool, did you go there for the marathon?"

Або "О, круто, ти там брав участь в марафоні?"

(Laughter)

(Сміх)

Our journey was, in fact, 69 marathons back to back

Наша подорож, насправді, була 69-ма марафонами, пліч-о-пліч

in 105 days, an 1,800-mile round trip on foot from the coast of Antarctica

протягом 105 днів, 1800-мильна піша подорож туди і назад від узбережжя Антарктики

to the South Pole and back again.

до Південного полюсу й назад.

In the process, we broke the record

В процесі ми побили рекорд

for the longest human-powered polar journey in history by more than 400 miles.

найдовшої полярної подорожі в людській історії більш, ніж на 400 миль.

(Applause)

(Оплески)

For those of you from the Bay Area,

Для тих, хто із Сан-Франциско,

it was the same as walking from here to San Francisco,

це було б немов пройти звідси до Сан-Франциско,

then turning around and walking back again.

тоді повернутись назад, і знову піти в той бік.

So as camping trips go, it was a long one,

Як і всі туристичні походи, цей похід тривав довго,

and one I've seen summarized most succinctly here

я коротко підсумував його

on the hallowed pages of Business Insider Malaysia.

на священних сторінках малазійського Business Insider.

["Two Explorers Just Completed A Polar Expedition That Killed Everyone The Last Time It Was Attempted"]

["Двоє дослідників щойно завершили полярну експедицію, яка минулого разу вбила кожного учасника"]

Chris Hadfield talked so eloquently

Кріс Гедфілд говорив так пишномовно

about fear and about the odds of success, and indeed the odds of survival.

про страх та шанси на успіх і про справжні шанси на виживання.

Of the nine people in history that had attempted this journey before us,

З дев'яти людей в історії, які починали цей похід до нас,

none had made it to the pole and back,

нікому не вдалося дійти до полюсу і повернутися,

and five had died in the process.

а п'ятеро загинуло по дорозі.

This is Captain Robert Falcon Scott.

Це капітан Роберт Фалькон Скотт.

He led the last team to attempt this expedition.

Він очолював останню команду, яка вирушила в експедицію.

Scott and his rival Sir Ernest Shackleton,

Скотт та його суперник сер Ернест Шеклтон

over the space of a decade,

за десять років

both led expeditions battling to become the first to reach the South Pole,

обидвоє очолювали експедиції, змагаючись за те, хто першим дістанеться Південного полюсу,

to chart and map the interior of Antarctica,

щоб окреслити та нанести на карту поверхню Антарктики,

a place we knew less about, at the time,

місце, про яке ми знали в той час менше,

than the surface of the moon,

ніж про поверхню Місяця.

because we could see the moon through telescopes.

Тому що ми могли бачити Місяць крізь телескопи.

Antarctica was, for the most part, a century ago, uncharted.

Сто років тому Антарктика була, значною мірою, незвіданою.

Some of you may know the story.

Дехто з вас, мабуть, чув цю історію.

Scott's last expedition, the Terra Nova Expedition in 1910,

Остання експедиція Скотта, Терра Нова у 1910 році

started as a giant siege-style approach.

почалася як величезна подія століття.

He had a big team using ponies,

У нього була велика команда, що пересувалась на поні,

using dogs, using petrol-driven tractors,

собаках, тракторах,

dropping multiple, pre-positioned depots of food and fuel

які тягнули численні підготовані пакунки з харчами та паливом,

through which Scott's final team of five would travel to the Pole,

з якими Скоттова фінальна група з п'яти осіб мала іти до полюсу,

where they would turn around and ski back to the coast again on foot.

і мала повернутися на лижах до узбережжя.

Scott and his final team of five

Скотт та фінальна команда з п'яти чоловік

arrived at the South Pole in January 1912

прибули на Південний полюс у січні 1912 року,

to find they had been beaten to it by a Norwegian team led by Roald Amundsen,

щоб виявити, що їх випередила норвезька група на чолі з Роальдом Амундсеном,

who rode on dogsled.

що пересувалась на собачих упряжках.

Scott's team ended up on foot.

Команда Скотта завершувала пішки.

And for more than a century this journey has remained unfinished.

І більше, ніж століття ця мандрівка залишалась незавершеною.

Scott's team of five died on the return journey.

Команда Скотта загинула на зворотньому шляху.

And for the last decade,

Протягом останнього десятиріччя

I've been asking myself why that is.

я запитував себе, чому так сталося.

How come this has remained the high-water mark?

Як так, що це залишилося найвищою межею?

Scott's team covered 1,600 miles on foot.

Команда Скотта подолала 1600 миль пішки.

No one's come close to that ever since.

Нікому раніше не вдавалося зробити таке навіть близько.

So this is the high-water mark of human endurance,

Тож це найвища межа людської витривалості,

human endeavor, human athletic achievement

подвигу, атлетичного досягнення людини

in arguably the harshest climate on Earth.

у, мабуть, найсуворішому кліматі на Землі.

It was as if the marathon record

Тож це було наче не побитий рекорд марафону

has remained unbroken since 1912.

від 1912 року.

And of course some strange and predictable combination of curiosity,

І, звичайно, деякі дивні і передбачувані поєднання допитливості,

stubbornness, and probably hubris

впертості, і, можливо, завищеної самооцінки

led me to thinking I might be the man to try to finish the job.

спонукали мене думати, що я міг би бути тим, хто завершить цю справу.

Unlike Scott's expedition, there were just two of us,

На відміну від експедиції Скотта, нас було тільки двоє,

and we set off from the coast of Antarctica in October last year,

і ми розпочали з узбережжя Антарктики торік у жовтні,

dragging everything ourselves,

і усе тягли самі,

a process Scott called "man-hauling."

процес, який Скотт назвав "людський буксир".

When I say it was like walking from here to San Francisco and back,

Коли я казав, що це наче перейтися звідси до Сан Франциско і назад,

I actually mean it was like dragging something that weighs a shade more

я, власне, мав на увазі, що це ніби перетягти ношу, що важить

than the heaviest ever NFL player.

десь як найважчий гравець Національної футбольної ліги.

Our sledges weighed 200 kilos,

Наші сани важили 200 кілограмів,

or 440 pounds each at the start,

або 440 фунтів, на старті.

the same weights that the weakest of Scott's ponies pulled.

Таку ж вагу тягнув найслабший поні Скотта.

Early on, we averaged 0.5 miles per hour.

На початковій стадії ми долали 0,5 миль за годину.

Perhaps the reason no one had attempted this journey until now,

Ймовірно, причиною того, чому ніхто не робив спроби такої мандрівки дотепер,

in more than a century,

більше, ніж 100 років,

was that no one had been quite stupid enough to try.

було те, що ніхто не був настільки дурним, щоб спробувати.

And while I can't claim we were exploring

При цьому я не можу стверджувати, що ми були дослідниками

in the genuine Edwardian sense of the word —

в автентичному едвардіанському сенсі слова -

we weren't naming any mountains or mapping any uncharted valleys —

ми не давали назв горам, не наносили невідмічені долини -

I think we were stepping into uncharted territory in a human sense.

гадаю, ми просто ступили на незвідану територію просто як люди.

Certainly, if in the future we learn there is an area of the human brain

Звичайно, якщо в майбутньому ми дізнаємось, що є ділянка людського мозку,

that lights up when one curses oneself,

яка світиться, коли хтось проклинає себе,

I won't be at all surprised.

я зовсім не здивуюсь.

You've heard that the average American spends 90 percent of their time indoors.

Вам відомо, що середньостатистичний американець проводить 90 відсотків свого часу в приміщенні.

We didn't go indoors for nearly four months.

Ми не заходили в приміщення майже чотири місяці.

We didn't see a sunset either.

Але ми й не бачили заходу сонця.

It was 24-hour daylight.

Це був 24-годинний світловий день.

Living conditions were quite spartan.

Умови проживання були досить спартанськими.

I changed my underwear three times in 105 days

Я поміняв білизну тричі за 105 днів,

and Tarka and I shared 30 square feet on the canvas.

і ми з Таркою ділились 30-ма квадратними футами брезенту.

Though we did have some technology that Scott could never have imagined.

Проте в нас були деякі технології, про які Скотт і не здогадувався.

And we blogged live every evening from the tent via a laptop

І ми вели блог щовечора з намету через ноутбук

and a custom-made satellite transmitter,

і зроблений на замовлення супутниковий передавач.

all of which were solar-powered:

Усі прилади живились від сонячного світла:

we had a flexible photovoltaic panel over the tent.

у нас була фотоелектрична панель на наметі.

And the writing was important to me.

Для мене було важливо писати.

As a kid, I was inspired by the literature of adventure and exploration,

В дитинстві мене надихала пригодницька і дослідницька література,

and I think we've all seen here this week

думаю, ми всі побачили тут цього тижня

the importance and the power of storytelling.

важливість та силу оповідання історій.

So we had some 21st-century gear,

У нас були технології 21 століття,

but the reality is that the challenges that Scott faced

але реальність така, що з тими ж труднощами, з якими стикнувся Скотт,

were the same that we faced:

стикнулись і ми:

those of the weather and of what Scott called glide,

погодні умови, і те, що Скотт назвав прослизанням,

the amount of friction between the sledges and the snow.

кількість тертя між санами і снігом.

The lowest wind chill we experienced was in the -70s,

Найбільший мороз із вітром, якого ми зазнали, був - 56 °C,

and we had zero visibility, what's called white-out,

у нас була нульова видимість, це зветься білою млою,

for much of our journey.

більшу частину подорожі.

We traveled up and down one of the largest

Ми піднімались і спускались по найбільшому

and most dangerous glaciers in the world, the Beardmore glacier.

і найнебезпечнішому льодовику у світі, льодовику Бердмор.

It's 110 miles long; most of its surface is what's called blue ice.

Він завдовжки 110 миль; більшу частину поверхні складає так званий синій лід.

You can see it's a beautiful, shimmering steel-hard blue surface

Як бачите, це красива сяюча стальною блакиттю поверхня,

covered with thousands and thousands of crevasses,

вкрита тисячами тисяч тріщин,

these deep cracks in the glacial ice up to 200 feet deep.

глибокими тріщинами у кризі, завглибшки до 200 футів.

Planes can't land here,

Літаки не можуть там приземлятися,

so we were at the most risk,

тож ми дуже ризикували,

technically, when we had the slimmest chance of being rescued.

технічно, бо мали мізерний шанс бути врятованими.

We got to the South Pole after 61 days on foot,

Ми дісталися до Південного полюсу після 61 дня пішого переходу,

with one day off for bad weather,

не враховуючи один день негоди,

and I'm sad to say, it was something of an anticlimax.

мені сумно про це казати, та це було розчарування.

There's a permanent American base,

Там є постійна американська база,

the Amundsen-Scott South Pole Station at the South Pole.

Станція імені Амундсена-Скотта на Південному полюсі.

They have an airstrip, they have a canteen,

У них є зльотна смуга, їдальня,

they have hot showers,

гарячий душ,

they have a post office, a tourist shop,

пошта, сувенірний магазин,

a basketball court that doubles as a movie theater.

баскетбольний майданчик, який теж може бути кінотеатром.

So it's a bit different these days,

Тож нині це виглядає дещо інакше,

and there are also acres of junk.

а ще там цілі гектари сміття.

I think it's a marvelous thing

Гадаю, це чудово,

that humans can exist 365 days of the year

що люди можуть існувати 365 днів на рік

with hamburgers and hot showers and movie theaters,

з гамбургерами, гарячим душем та кінотеатрами,

but it does seem to produce a lot of empty cardboard boxes.

але схоже, що після цього лишається безліч порожніх картонних коробок.

You can see on the left of this photograph,

Ліворуч на цій фотографії ви бачите

several square acres of junk

декілька гектарів квадратних відходів,

waiting to be flown out from the South Pole.

які очікують вивезення з Південного полюсу.

But there is also a pole at the South Pole,

А ще на Південному полюсі є стовп.

and we got there on foot, unassisted,

Ми дістались до нього пішки, без допомоги,

unsupported, by the hardest route,

без підтримки, найважчим шляхом,

900 miles in record time,

900 миль за рекордний час,

dragging more weight than anyone in history.

тягнучи більше вантажу, ніж будь-хто в історії.

And if we'd stopped there and flown home,

І якби ми зупинились тоді і полетіли додому,

which would have been the eminently sensible thing to do,

що виглядало найбільш резонним рішенням,

then my talk would end here

тоді б мій виступ закінчився на цьому

and it would end something like this.

приблизно отак.

If you have the right team around you, the right tools, the right technology,

Якщо у вас правильно підібрана команда, відповідні інструменти, технології,

and if you have enough self-belief and enough determination,

і у вас є достатньо віри в себе та достатньо рішучості,

then anything is possible.

тоді все можливо.

But then we turned around,

Потім ми розвернулися,

and this is where things get interesting.

і з цього моменту почалось цікаве.

High on the Antarctic plateau,

Високо на антарктичному плато,

over 10,000 feet, it's very windy, very cold, very dry, we were exhausted.

понад 10 000 футів, дуже вітряно, дуже холодно, сухо, ми були виснажені.

We'd covered 35 marathons,

Ми здійснили 35 марафонів,

we were only halfway,

і це була лише половина шляху.

and we had a safety net, of course,

В нас була, звичайно, система підтримки,

of ski planes and satellite phones

від літаків на лижах та супутникових телефонів,

and live, 24-hour tracking beacons that didn't exist for Scott,

і 24-годинне освітлення сигнальними вогнями, чого не було у Скотта,

but in hindsight,

але, озираючись назад, можу сказати,

rather than making our lives easier,

що замість того, щоб полегшувати нам життя,

the safety net actually allowed us

система підтримки радше дала нам змогу

to cut things very fine indeed,

обходитися без різних речей,

to sail very close to our absolute limits as human beings.

підходити якомога ближче до наших абсолютних меж як людських істот.

And it is an exquisite form of torture

Це вишукана форма тортур -

to exhaust yourself to the point of starvation day after day

доводити себе до виснаження день за днем,

while dragging a sledge full of food.

тягнучи сани, повні харчів.

For years, I'd been writing glib lines in sponsorship proposals

Роками я писав красномовні рядки для пропозицій спонсорам

about pushing the limits of human endurance,

про віднайдення меж людської витривалості,

but in reality, that was a very frightening place to be indeed.

але в реальності це дійсно було жахливе місце.

We had, before we'd got to the Pole,

До того, як ми дістались до полюсу,

two weeks of almost permanent headwind, which slowed us down.

протягом двох тижнів ми ішли при зустрічному вітрі, який сповільнював нас.

As a result, we'd had several days of eating half rations.

В результаті, кілька днів ми харчувалися половиною раціону.

We had a finite amount of food in the sledges to make this journey,

У нас для цієї мандрівки була визначена кількість їжі в санах,

so we were trying to string that out

тож ми намагалися розтягти її,

by reducing our intake to half the calories we should have been eating.

зменшуючи наполовину кількість калорій, яку мали б з'їдати.

As a result, we both became increasingly hypoglycemic —

Внаслідок цього в нас обох знизився рівень цукру в крові,

we had low blood sugar levels day after day —

і він падав щодня;

and increasingly susceptible to the extreme cold.

і ми стали надзвичайно чутливими до сильного холоду.

Tarka took this photo of me one evening

Тарка зробив цей знімок мене в один з вечорів,

after I'd nearly passed out with hypothermia.

коли я ледь не помер від переохолодження.

We both had repeated bouts of hypothermia, something I hadn't experienced before,

Ми обоє зазнали декілька періодів переохолодження, зі мною такого ще не бувало,

and it was very humbling indeed.

і це пригнічувало.

As much as you might like to think, as I do,

І як би ви не вважали, як і я вважав,

that you're the kind of person who doesn't quit,

що ви належите до людей, які не здаються,

that you'll go down swinging,

і не думали, що не звалитесь додолу з підкошеними ногами,

hypothermia doesn't leave you much choice.

переохолодження не залишає вам великого вибору.

You become utterly incapacitated.

Ви стаєте абсолютно нездатним ні на що.

It's like being a drunk toddler.

Це наче п'яна дитина.

You become pathetic.

Ви стаєте жалюгідним.

I remember just wanting to lie down and quit.

Я пригадую, як хотів просто лежати і здатися.

It was a peculiar, peculiar feeling,

Це було незвичне відчуття,

and a real surprise to me to be debilitated to that degree.

я ніколи не думав, що можу почуватись так ослаблено.

And then we ran out of food completely,

А тоді у нас зовсім закінчилась їжа.

46 miles short of the first of the depots

Нам забракло 46 миль до складів,

that we'd laid on our outward journey.

які ми облаштували для зворотньої подорожі.

We'd laid 10 depots of food,

Ми зробили 10 складів їжі,

literally burying food and fuel, for our return journey —

буквально закопавши їжу та пальне для зворотньої дороги -

the fuel was for a cooker so you could melt snow to get water —

пальне було для плитки, тож можна було топити сніг, щоб мати воду -

and I was forced to make the decision to call for a resupply flight,

і я був змушений прийняти рішення викликати літак із запасами,

a ski plane carrying eight days of food to tide us over that gap.

літак на лижах, який привіз восьмиденний запас харчів, щоб поповнити нам цю нестачу.

They took 12 hours to reach us from the other side of Antarctica.

Їм зайняло 12 годин, щоб добратися до нас з іншого боку Антарктики.

Calling for that plane was one of the toughest decisions of my life.

Виклик цього літака - це було одне з найважчих рішень в моєму житті.

And I sound like a bit of a fraud standing here now with a sort of belly.

Тож я здаюсь собі трохи брехуном, стоячи тут, з таким от пузцем.

I've put on 30 pounds in the last three weeks.

Я набрав 30 фунтів за останні три тижні.

Being that hungry has left an interesting mental scar,

Те неймовірне відчуття голоду залишило цікавий шрам у психіці,

which is that I've been hoovering up every hotel buffet that I can find.

настільки, що я спустошував столи в кожному готелі, де опинявся.

(Laughter)

(Сміх)

But we were genuinely quite hungry, and in quite a bad way.

Та ми були постійно голодні, і це мало погані наслідки.

I don't regret calling for that plane for a second,

Я не шкодую ні на хвильку, що викликав той літак,

because I'm still standing here alive,

бо я стою тут досі живий,

with all digits intact, telling this story.

маючи всі органи цілі, і розповідаю цю історію.

But getting external assistance like that was never part of the plan,

Але отримання допомоги ззовні зовсім не входило в плани,

and it's something my ego is still struggling with.

і з цим бореться моє его.

This was the biggest dream I've ever had,

Це була моя найбільша мрія,

and it was so nearly perfect.

і вона була майже ідеальною.

On the way back down to the coast,

На зворотній дорозі до узбережжя

our crampons — they're the spikes on our boots

наші шипи - зубці на наших черевиках,

that we have for traveling over this blue ice on the glacier —

які давали змогу пересуватись по тому синьому льоду на льодовику -

broke on the top of the Beardmore.

зламалися на вершині Бердмору.

We still had 100 miles to go downhill

Нам все ще залишалось спуститися 100 миль

on very slippery rock-hard blue ice.

по дуже слизьких брилах синього льоду.

They needed repairing almost every hour.

Ми мусили лагодити їх щогодини.

To give you an idea of scale,

Щоб дати вам уявлення про масштаб:

this is looking down towards the mouth of the Beardmore Glacier.

ось це вигляд на підніжжя льодовика Бердмор.

You could fit the entirety of Manhattan in the gap on the horizon.

Весь Мангеттен може вміститися в цій улоговині на горизонті.

That's 20 miles between Mount Hope and Mount Kiffin.

Це 20 миль між горою Гоуп та горою Кіффін.

I've never felt as small as I did in Antarctica.

Я ніколи не почувався таким малим, як у Антарктиці.

When we got down to the mouth of the glacier,

Коли ми спустилися до підніжжя льодовика,

we found fresh snow had obscured the dozens of deep crevasses.

ми побачили, що свіжий сніг встелив дюжини глибоких тріщин.

One of Shackleton's men described crossing this sort of terrain

Один з людей Шеклтона описав переходи таких ділянок

as like walking over the glass roof of a railway station.

як перехід по льодяному даху на залізниці.

We fell through more times than I can remember,

Ми провалювались стільки разів, що їх не злічити,

usually just putting a ski or a boot through the snow.

просто ставлячи ногу чи лижу на сніг.

Occasionally we went in all the way up to our armpits,

Часами ми провалювались аж по пахви,

but thankfully never deeper than that.

та, на щастя, не глибше.

And less than five weeks ago, after 105 days,

Менше, ніж п'ять тижнів тому, після 105 днів,

we crossed this oddly inauspicious finish line,

ми пересікли цю навдивовижу зловісну фінішну лінію,

the coast of Ross Island on the New Zealand side of Antarctica.

узбережжя острова Росс з новозеландського боку Антарктики.

You can see the ice in the foreground

Ось ви бачите кригу на передньому плані,

and the sort of rubbly rock behind that.

і щось на кшталт щебенистого каменю між нею.

Behind us lay an unbroken ski trail of nearly 1,800 miles.

Позаду нас лежить нерозривний слід лижви, протяжністю в 1800 миль.

We'd made the longest ever polar journey on foot,

Ми здійснили найдовшу в історії полярну подорож пішки,

something I'd been dreaming of doing for a decade.

я про це мріяв 10 років.

And looking back,

Озираючись назад,

I still stand by all the things

я все ще притримуюсь усіх тих поглядів,

I've been saying for years

про які говорив роками,

about the importance of goals

щодо важливості мати ціль,

and determination and self-belief,

визначеність та віру в себе,

but I'll also admit that I hadn't given much thought to what happens

але також я і визнаю, що недостатньо уявляв, що трапиться,

when you reach the all-consuming goal

коли ви досягнете тих захопливих цілей,

that you've dedicated most of your adult life to,

яким присвятили своє зріле життя,

and the reality is that I'm still figuring that bit out.

а реальність у тому, що я досі цього до кінця не уявляю.

As I said, there are very few superficial signs that I've been away.

Як я сказав, є лиш декілька незначних слідів від моєї мандрівки.

I've put on 30 pounds.

Я набрав 30 фунтів.

I've got some very faint, probably covered in makeup now, frostbite scars.

У мене з'явилось декілька шрамів від обмороження, прихованих зараз макіяжем.

I've got one on my nose, one on each cheek, from where the goggles are,

Один на носі, по одному на кожній щоці, від того місця, де були окуляри,

but inside I am a very different person indeed.

але всередині я цілковито змінився, насправді.

If I'm honest,

Якщо бути чесним,

Antarctica challenged me and humbled me so deeply

Антарктика змінила мене, і упокорила так глибоко,

that I'm not sure I'll ever be able to put it into words.

що я не впевнений, чи зможу коли-небудь виразити це словами.

I'm still struggling to piece together my thoughts.

Я все ще намагаюся зібрати докупи свої думки.

That I'm standing here telling this story

Те, що я стою тут, розповідаючи цю історію,

is proof that we all can accomplish great things,

є доказом того, що ми всі можемо здійснювати великі речі,

through ambition, through passion,

з допомогою амбіцій, пристрасті,

through sheer stubbornness,

впертості,

by refusing to quit,

відмовляючись здаватись,

that if you dream something hard enough, as Sting said,

якщо ви мрієте про щось досить складне, як каже Стінґ,

it does indeed come to pass.

це насправді відбудеться.

But I'm also standing here saying, you know what,

Але також я стою тут і кажу, знаєте що,

that cliche about the journey being more important than the destination?

це кліше, що сама подорож важливіша за кінцевий пункт.

There's something in that.

У цьому щось є.

The closer I got to my finish line,

Що ближче я підходив до фінішної прямої,

that rubbly, rocky coast of Ross Island,

цього кам'янистого скелястого берега острова Росс,

the more I started to realize that the biggest lesson

то більше я починав усвідомлювати, що найбільший урок,

that this very long, very hard walk might be teaching me

який був дуже довгий, дуже складний, мабуть, навчив мене,

is that happiness is not a finish line,

що щастя - це не фінішна лінія,

that for us humans,

що для нас, людей,

the perfection that so many of us seem to dream of

досконалість, про яку багато з нас мріють,

might not ever be truly attainable,

може бути ніколи не досягнута насправді,

and that if we can't feel content here, today, now, on our journeys

і якщо ми не можемо відчувати зміст тут, сьогодні, в наших мандрівках

amidst the mess and the striving that we all inhabit,

посеред хаосу та боротьби, в яких ми всі живемо,

the open loops, the half-finished to-do lists,

незавершених маршрутів, напівзавершених списків-справ-до-виконання,

the could-do-better-next-times,

колись-буде-краще-часів,

then we might never feel it.

то ми можемо ніколи його не відчути.

A lot of people have asked me, what next?

Багато людей запитували мене, що далі?

Right now, I am very happy just recovering and in front of hotel buffets.

У даний момент я просто щасливий, відходжу від усього, і проводжу час біля фуршетних столів.

But as Bob Hope put it,

Як каже Боб Гоуп,

I feel very humble,

я почуваюся дуже нікчемним,

but I think I have the strength of character to fight it. (Laughter)

та думаю, що в мене є сила характеру, щоб це подолати. (Сміх)

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)