Kitra Cahana: My father, locked in his body but soaring free

Перекладач: Mariya Udud Утверджено: Khrystyna Romashko

I know a man who soars above the city every night.

Я знаю людину, яка ширяє над містом щоночі.

In his dreams, he twirls and swirls

У своїх снах він літає і кружляє,

with his toes kissing the Earth.

торкаючись Землі пальцями ніг.

Everything has motion, he claims,

"Все має рух, - стверджує він, -

even a body as paralyzed as his own.

навіть тіло, яке паралізувало його".

This man is my father.

Ця людина - мій батько.

Three years ago, when I found out

Три роки тому, коли я дізналася,

that my father had suffered a severe stroke

що мій батько переніс важкий інсульт

in his brain stem,

в стовбурі головного мозку,

I walked into his room in the ICU

я увійшла до його кімнати у відділенні інтенсивної терапії

at the Montreal Neurological Institute

Монреальського неврологічного інституту;

and found him lying deathly still,

він лежав як неживий,

tethered to a breathing machine.

приєднаний до апарату штучного дихання.

Paralysis had closed over his body slowly,

Параліч заблоковував його тіло повільно,

beginning in his toes, then legs,

починаючи з пальців ніг, потім ноги,

torso, fingers and arms.

торс, долоні і руки.

It made its way up his neck,

Далі пішов у шию,

cutting off his ability to breathe,

забравши здатність самостійно дихати,

and stopped just beneath the eyes.

і зупинився прямо під очима.

He never lost consciousness.

Батько ніколи не втрачав свідомість.

Rather, he watched from within

Швидше за все, він спостерігав зсередини,

as his body shut down,

як його тіло відмовлялося працювати,

limb by limb,

кінцівка за кінцівкою,

muscle by muscle.

м'яз за м'язом.

In that ICU room, I walked up to my father's body,

У тій кімнаті інтенсивної терапії я підійшла до тіла мого батька.

and with a quivering voice and through tears,

Тремтячим голосом крізь сльози

I began reciting the alphabet.

я почала читати алфавіт.

A, B, C, D, E, F, G,

А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З,

H, I, J, K.

И, І, Ї, Й, К.

At K, he blinked his eyes.

На літері К, він закліпав очима.

I began again.

Я почала знову.

A, B, C, D, E, F, G,

А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З,

H, I.

И, І.

He blinked again at the letter I,

Він знову кліпнув на літері І,

then at T, then at R, and A:

потім на Т, потім на Р, і на А.

Kitra.

Кітра.

He said "Kitra, my beauty, don't cry.

Він сказав: "Кітро, моя красуне, не плач.

This is a blessing."

Це благословення".

There was no audible voice, but my father

Це прозвучало не вголос, але батько

called out my name powerfully.

гучно покликав мене по імені.

Just 72 hours after his stroke,

Всього 72 годин після інсульту

he had already embraced

він вже повністю

the totality of his condition.

осягнув свій стан.

Despite his extreme physical state,

Незважаючи на його надзвичайний фізичний стан,

he was completely present with me,

він цілковито був зі мною -

guiding, nurturing,

направляв, виховував,

and being my father as much

і був моїм батьком набагато більше,

if not more than ever before.

якщо не більше, ніж будь-коли раніше.

Locked-in syndrome

"Синдром замкнутої людини" -

is many people's worst nightmare.

це найгірше жахіття багатьох людей.

In French, it's sometimes called

Французькою це іноді називають

"maladie de l'emmuré vivant."

«maladie de l'emmuré vivant».

Literally, "walled-in-alive disease."

Дослівно, "хвороба заживо замурованого".

For many people, perhaps most,

Для багатьох людей, мабуть, для більшості,

paralysis is an unspeakable horror,

параліч - це невимовний жах,

but my father's experience

але досвід мого батька,

losing every system of his body

який втратив кожну систему свого тіла,

was not an experience of feeling trapped,

не був досвідом відчуття себе в пастці.

but rather of turning the psyche inwards,

Це було направленням душі всередину,

dimming down the external chatter,

затемненням зовнішньої балаканини

facing the recesses of his own mind,

і зануренням у закапелки свого розуму.

and in that place,

І в той же час

falling in love with life and body anew.

зачарованістю своїм життям і тілом заново.

As a rabbi and spiritual man

Для рабина і духовної людини,

dangling between mind and body, life and death,

яка на волосині між розумом і тілом, життям і смертю,

the paralysis opened up a new awareness for him.

параліч відкрив нове розуміння для нього.

He realized he no longer needed to look

Він зрозумів, що йому більше нічого не потрібно шукати

beyond the corporeal world

у матеріальному світі

in order to find the divine.

для того, щоб знайти божественне.

"Paradise is in this body.

"Рай - в цьому тілі.

It's in this world," he said.

Саме в цьому світі", - сказав він.

I slept by my father's side for the first four months,

Я спала поруч з батьком впродовж перших чотирьох місяців,

tending as much as I could

намагаючись жити його дискомфортом

to his every discomfort,

настільки, наскільки я могла,

understanding the deep human psychological fear

розуміючи глибокий психологічний людський страх

of not being able to call out for help.

знемоги крикнути про допомогу.

My mother, sisters, brother and I,

Моя мати, сестри, брат і я,

we surrounded him in a cocoon of healing.

оточили його коконом зцілення.

We became his mouthpiece,

Ми стали його гучномовцем,

spending hours each day reciting the alphabet

витрачаючи кожного дня години на читання алфавіту,

as he whispered back sermons

щоб він прошепотів проповіді

and poetry with blinks of his eye.

і поезію кліпанням його очей.

His room, it became our temple of healing.

Його кімната стала нашим храмом зцілення.

His bedside became a site for those

Його ліжко стало місцем для тих,

seeking advice and spiritual counsel, and through us,

хто звернувся за порадою і духовною розрадою.

my father was able to speak

Через нас мій батько міг говорити

and uplift,

і преображатися,

letter by letter,

буква за буквою,

blink by blink.

кліпання за кліпанням.

Everything in our world became slow and tender

Все в нашому світі стало повільним і спокійним

as the din, drama and death of the hospital ward

як настирливий шум, драма і смерть лікарняної палати

faded into the background.

відійшли на другий план.

I want to read to you one of the first things

Я хочу прочитати вам одне з перших висловлювань,

that we transcribed in the week following the stroke.

яке ми затранскрибували протягом першого тижня після інсульту.

He composed a letter,

Він склав лист-звернення

addressing his synagogue congregation,

до конгрегації в синагозі,

and ended it with the following lines:

і закінчив його наступними рядками:

"When my nape exploded,

"Коли зі мною стався інсульт,

I entered another dimension:

я наче увійшов в інший вимір -

inchoate, sub-planetary, protozoan.

зародковий, суб-планетарний, найпростіший.

Universes are opened and closed continually.

Всесвіти постійно відкриваються і закриваються.

There are many when low,

Багато з них перестають рости,

who stop growing.

коли знаходяться в пригніченому стані.

Last week, I was brought so low,

Минулого тижня я сильно впав духом,

but I felt the hand of my father around me,

але я відчув руку мого батька, яка обіймала мене,

and my father brought me back."

і мій батько повернув мене до життя".

When we weren't his voice,

Коли ми не були його голосом,

we were his legs and arms.

ми були його руками і ногами.

I moved them like I know I would have wanted

Я рухала їх так, як я хотіла б

my own arms and legs to be moved

рухати своїми руками і ногами.

were they still for all the hours of the day.

Впродовж всіх годин дня.

I remember I'd hold his fingers near my face,

Я пам'ятаю, що тримала його пальці біля свого обличчя,

bending each joint to keep it soft and limber.

вигинаючи кожен суглоб, щоб зробити його м'яким і податливим.

I'd ask him again and again

Я просила його знову і знову

to visualize the motion,

візуалізувати в його свідомості рух.

to watch from within as the finger curled

Дивитися зсередини,

and extended, and to move along with it

як пальці згинаються і розгинаються,

in his mind.

як вони рухаються разом.

Then, one day, from the corner of my eye,

Якось одного дня краєм ока

I saw his body slither like a snake,

я побачила, як його тіло ковзає, як змія.

an involuntary spasm passing through the course

Мимовільний спазм проходить траєкторію

of his limbs.

по всій довжині його кінцівок.

At first, I thought it was my own hallucination,

Спершу я думала, що це моя власна галюцинація,

having spent so much time tending to this one body,

через те, що я провела стільки часу доглядаючи за цим тілом,

so desperate to see anything react on its own.

і зневірилась побачити, що щось реагує самостійно.

But he told me he felt tingles,

Але він сказав мені, що відчував поколювання,

sparks of electricity flickering on and off

наче іскри електричного мерехтіння ввімкнулися і вимкнулися

just beneath the surface of the skin.

безпосередньо під поверхнею шкіри.

The following week, he began ever so slightly

Наступного тижня у нього потрохи стала

to show muscle resistance.

проявляятися міцність у м'язах.

Connections were being made.

Почали створюватися нейронні зв'язки.

Body was slowly and gently reawakening,

Тіло повільно і обережно пробуджувалося,

limb by limb, muscle by muscle,

кінцівка за кінцівкою, м'яз за м'язом,

twitch by twitch.

скорочення за скороченням.

As a documentary photographer,

Як фотограф-документаліст,

I felt the need to photograph

я відчувала необхідність зафіксувати

each of his first movements

кожен його перший рух,

like a mother with her newborn.

як мати зі своїм новонародженим.

I photographed him taking his first unaided breath,

Я фотографувала його, коли він зробив перший самостійний подих,

the celebratory moment after he showed

урочистий момент, коли він показав,

muscle resistance for the very first time,

як вперше скорочуються м'язи,

the new adapted technologies that allowed him

нові адаптовані технології, що дозволили йому

to gain more and more independence.

отримати все більше і більше незалежності.

I photographed the care and the love

Я фотографувала турботу і любов,

that surrounded him.

що його оточували.

But my photographs only told the outside story

Але мої фотографії розповідають тільки зовнішню історію

of a man lying in a hospital bed

чоловіка, який лежить у лікарняному ліжку

attached to a breathing machine.

та приєднаний до апарату штучного дихання.

I wasn't able to portray his story from within,

Я не змогла передати його історію зсередини,

and so I began to search for a new visual language,

і тому я почала шукати нову візуальну мову,

one which strived to express the ephemeral quality

яка могла б висловити ефемерний зміст

of his spiritual experience.

його духовного досвіду.

Finally, I want to share with you

Нарешті, я хочу поділитися з вами

a video from a series that I've been working on

одним відео із серії, над якою я працюю.

that tries to express the slow, in-between existence

Воно передає повільний перехідний стан,

that my father has experienced.

який пережив мій батько.

As he began to regain his ability to breathe,

Коли він почав відновлювати свою здатність дихати,

I started recording his thoughts,

я почала записувати його думки.

and so the voice that you hear in this video

Голос, який ви почуєте в цьому відео, -

is his voice.

його голос.

(Video) Ronnie Cahana: You have to believe

(Відео) Ронні Кахана: Ви повинні повірити,

you're paralyzed

що ви паралізовані,

to play the part

щоб грати роль

of a quadriplegic.

паралізованого.

I don't.

Я не граю цієї ролі.

In my mind,

В моїх думках,

and in my dreams

і в моїх мріях

every night

щоночі

I Chagall-man float

я, наче людина з картини Марка Шагала,

over the city

пропливаю над містом,

twirl and swirl

кружляючи і крутячись,

with my toes kissing the floor.

пальцями ніг торкаючись Землі.

I know nothing about the statement

Я нічого не знаю про твердження

of man without motion.

про людину без руху.

Everything has motion.

Все має рух.

The heart pumps.

Серце перекачує кров.

The body heaves.

Тіло переміщається.

The mouth moves.

Рот розмовляє.

We never stagnate.

Ми ніколи не стоїмо на місці.

Life triumphs up and down.

Життя торжествує і гасне".

Kitra Cahana: For most of us,

Кітра Кахана: Для більшості з нас,

our muscles begin to twitch and move

наші м'язи починають скорочуватися і рухатися

long before we are conscious,

перш, ніж ми усвідомлюємо це.

but my father tells me his privilege

Але мій батько каже, що його перевага

is living on the far periphery

в тому, що він живе на далекій периферії

of the human experience.

людського досвіду.

Like an astronaut who sees a perspective

Як космонавт, який бачить перспективу,

that very few of us will ever get to share,

яку мало хто з нас коли-небудь побачить,

he wonders and watches as he takes

він дивується і дивиться, як він робить

his first breaths

свої перші вдихи

and dreams about crawling back home.

і мріє піти назад додому.

So begins life at 57, he says.

"Життя починається заново в 57 років", - говорить він.

A toddler has no attitude in its being,

Малюк не має ніякого відношення до свого буття,

but a man insists on his world every day.

але доросла людина стверджується в своєму світі кожен день.

Few of us will ever have to face physical limitations

Мало кому з нас коли-небудь доведеться зіткнутися з фізичними обмеженнями

to the degree that my father has,

в тій мірі, що й мій батько,

but we will all have moments of paralysis

але у всіх нас будуть моменти безсилля

in our lives.

в нашому житті.

I know I frequently confront walls

Я знаю, що часто натикаюся на стіни,

that feel completely unscalable,

що видаються повністю неприступними,

but my father insists

але мій батько наполягає на тому,

that there are no dead ends.

що немає безвихідних ситуацій.

Instead, he invites me into his space of co-healing

Натомість, він запрошує мене у свій простір спільного зцілення,

to give the very best of myself, and for him

щоб ми могли дати один одному

to give the very best of himself to me.

все найкраще в собі.

Paralysis was an opening for him.

Параліч став відкриттям для нього.

It was an opportunity to emerge,

Він був можливістю прокинутися,

to rekindle life force,

знову відродити життєву силу,

to sit still long enough with himself

ще досить довго залишаючись наодинці з самим собою,

so as to fall in love with the full continuum

щоб закохатися в повну безперервність

of creation.

всесвіту.

Today, my father is no longer locked in.

Сьогодні мій батько більше не замкнений.

He moves his neck with ease,

Він з легкістю рухає шиєю,

has had his feeding peg removed,

не користується зондом для штучного харчування,

breathes with his own lungs,

він дихає своїми легенями,

speaks slowly with his own quiet voice,

говорить повільно своїм тихим голосом,

and works every day

і працює кожен день,

to gain more movement in his paralyzed body.

щоб отримати більше руху в його паралізованому тілі.

But the work will never be finished.

Але робота ніколи не закінчиться.

As he says, "I'm living in a broken world,

Як він каже: "Я живу в зламаному світі,

and there is holy work to do."

і ще належить зробити багато роботи".

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)