Shaka Senghor: Why your worst deeds don't define you | TED

Перекладач: Orysia Bozhyk Утверджено: Khrystyna Romashko

Twenty-three years ago,

23 роки тому,

at the age of 19,

будучи 19-річним,

I shot and killed a man.

я застрелив людину.

I was a young drug dealer

Я був юним наркоторговцем,

with a quick temper

із запальною вдачею,

and a semi-automatic pistol.

з напівавтоматичним пістолетом.

But that wasn't the end of my story.

Та це не поклало кінець моїй історії.

In fact, it was beginning,

Насправді, це стало її початком,

and the 23 years since

і 23 роки потому -

is a story of acknowledgment,

це історія визнання,

apology and atonement.

прощення і спокути.

But it didn't happen in the way

that you might imagine or think.

Хоча це сталося зовсім не так,

як ви могли уявити.

These things occurred in my life

Ці речі прийшли в моє життя

in a way that was surprising,

дивним чином,

especially to me.

особливо дивним для мене.

See, like many of you,

Бачте, як і більшість з вас,

growing up, I was an honor roll student,

дорослішаючи, я був відмінником навчання,

a scholarship student,

стипендіатом,

with dreams of becoming a doctor.

з мріями про професію лікаря.

But things went dramatically wrong

Та все пішло зовсім не так,

when my parents separated

коли мої батьки розійшлися.

and eventually divorced.

і, як результат, офіційно розлучилися.

The actual events are pretty straightforward.

Факти завжди прості для розуміння.

At the age of 17,

У 17-річному віці

I got shot three times

у мене тричі вистрелили

standing on the corner of my block in Detroit.

на розі мого кварталу у Детройті.

My friend rushed me to the hospital.

Друг миттєво відвіз мене до лікарні.

Doctors pulled the bullets out,

Лікарі витягли кулі,

patched me up,

заклеїли рани

and sent me back to the same neighborhood where I got shot.

і відправили мене додому, туди, де мене і підстрелили.

Throughout this ordeal,

Протягом цього випробування

no one hugged me,

ніхто мене не обійняв,

no one counseled me,

ніхто мене не втішив,

no one told me I would be okay.

ніхто не сказав мені, що все буде добре.

No one told me that I would live in fear,

Ніхто не сказав, що я житиму в страху,

that I would become paranoid,

що я стану параноїком,

or that I would react hyper-violently

що занадто агресивно реагуватиму

to being shot.

на стрілянину.

No one told me that one day,

Ніхто не сказав, що колись

I would become the person behind the trigger.

я сам натисну на спусковий гачок.

Fourteen months later,

14 місяців потому,

at 2 a.m.,

о 2 годині ночі,

I fired the shots

я зробив кілька пострілів,

that caused a man's death.

що забрали людське життя.

When I entered prison,

Коли я потрапив у в'язницю,

I was bitter, I was angry, I was hurt.

я шкодував, злився, страждав,

I didn't want to take responsibility.

я не хотів нести відповідальність.

I blamed everybody from my parents

Я винуватив усіх, починаючи з батьків

to the system.

і закінчуючи системою.

I rationalized my decision to shoot

Я виправдовував ту стрілянину тим,

because in the hood where I come from,

що там, де я народився,

it's better to be the shooter

краще вистрелити самому,

than the person getting shot.

ніж бути застреленим.

As I sat in my cold cell,

Сидячи у холодній камері,

I felt helpless,

я почувався безпорадним,

unloved and abandoned.

зневаженим і покинутим.

I felt like nobody cared,

Здавалося, що всім було начхати,

and I reacted

і я сприймав вороже

with hostility to my confinement.

своє ув'язнення.

And I found myself getting

deeper and deeper into trouble.

Тут я зрозумів, що негаразди

I ran black market stores,

все більше поглинали мене.

Я крутився на чорному ринку,

I loan sharked,

я розводив людей на гроші,

and I sold drugs that were illegally smuggled

я продавав наркотики для незаконних поставок

into the prison.

до в'язниці.

I had in fact become

what the warden of the Michigan Reformatory called

Я став тим, про кого

наглядач Мічиганської виправної колонії

"the worst of the worst."

казав "гірший з гірших".

And because of my activity,

Саме через власну поведінку

I landed in solitary confinement

я потрапив в одиночну камеру

for seven and a half years

на 7,5 років

out of my incarceration.

з повного терміну ув'язнення.

Now as I see it, solitary confinement

З власного досвіду, одиночне ув'язнення –

is one of the most inhumane and barbaric places

найбільш негуманне і жорстоке із тих,

you can find yourself,

з якими можна стикнутися,

but find myself I did.

і з яким стикнувся я.

One day, I was pacing my cell,

Якось я тинявся по камері,

when an officer came and delivered mail.

коли офіцер приніс пошту.

I looked at a couple of letters

before I looked at the letter

Я переглянув кілька листів,

перш ніж побачив той,

that had my son's squiggly handwriting on it.

на якому були закарлюки, виведені моїм сином.

And anytime I would get a letter from my son,

Кожен лист від сина

it was like a ray of light

був як промінчик сонця

in the darkest place you can imagine.

у найтемнішому місці на світі.

And on this particular day, I opened this letter,

В той день, коли я відкрив конверт,

and in capital letters, he wrote,

великими літерами там було написано:

"My mama told me why you was in prison:

"Мама сказала, чому ти у в'язниці –

murder."

за вбивство."

He said, "Dad, don't kill.

Він писав: "Татку, не вбивай.

Jesus watches what you do. Pray to Him."

Бог слідкує за тобою. Помолися."

Now, I wasn't religious at that time,

Не був я віруючим тоді,

nor am I religious now,

і не є віруючим зараз,

but it was something so profound

але щось було таке проникливе

about my son's words.

у словах мого сина.

They made me examine things about my life

Вони змусили звернути увагу на ті аспекти мого життя,

that I hadn't considered.

про які я і не думав.

It was the first time in my life

Це вперше в житті

that I had actually thought about the fact

я сприйняв той факт,

that my son would see me as a murderer.

що мій син бачитиме мене вбивцею.

I sat back on my bunk

Я присів на ліжко,

and I reflected on something I had read

згадуючи колись прочитане

in [Plato],

у [Платона],

where Socrates stated in "Apology"

в "Апології" Сократ заявив,

that the unexamined life isn't worth living.

що "недосліджене життя не варто жити".

At that point is when the transformation began.

Саме цей момент був першим, що змінив мене.

But it didn't come easy.

Та не все було так просто.

One of the things I realized,

which was part of the transformation,

Дещо із того, що я зрозумів,

і що змінило мене,

was that there were four key things.

було усвідомлення 4 основних аспектів.

The first thing was,

По-перше,

I had great mentors.

у мене були чудові наставники.

Now, I know some of you all are probably thinking,

Думаю, багатьох з вас зацікавило,

how did you find a great mentor in prison?

як я знайшов хорошого наставника у в'язниці?

But in my case,

Щодо мене,

some of my mentors

то дехто з моїх наставників,

who are serving life sentences

котрі відбували довічне ув'язнення,

were some of the best people to ever come into my life,

були кращими із тих, з ким могло звести мене життя,

because they forced me to look at my life honestly,

бо змусили мене подивитися на власне життя чесно,

and they forced me to challenge myself

випробувати себе аналізом

about my decision making.

прийнятих рішень.

The second thing was literature.

Другим аспектом була література.

Prior to going to prison,

До мого ув'язнення

I didn't know that there were so many brilliant

я і гадки не мав, що було так багато геніальних

black poets, authors and philosophers,

чорних поетів, письменників, філософів,

and then I had the great fortune

а потім мені пощастило

of encountering Malcolm X's autobiography,

стикнутися з автобіографією Малкольма Ікс,

and it shattered every stereotype I had about myself.

що зруйнувала усі стереотипи, які я асоціював із собою.

The third thing was family.

Третім аспектом була сім'я.

For 19 years, my father stood by my side

Протягом 19 років батько був на моєму боці,

with an unshakable faith,

бо непохитно вірив,

because he believed that I had what it took

що я зробив все можливе,

to turn my life around.

щоб змінити своє життя.

I also met an amazing woman

Також я зустрів чудову жінку,

who is now the mother of my two-year-old son Sekou,

котра стала матір'ю мого 2-річного сина Секу,

and she taught me how to love myself

і вона показала мені, як полюбити себе

in a healthy way.

у правильний спосіб.

The final thing was writing.

Останнім аспектом було письмо.

When I got that letter from my son,

Коли я отримав той лист від сина,

I began to write a journal

я почав вести щоденник,

about things I had experienced in my childhood

де писав про своє дитинство,

and in prison,

про в'язницю,

and what it did is it opened up my mind to the idea

і це відкрило мені ідею

of atonement.

спокути.

Earlier in my incarceration, I had received

Раніше, будучи ув'язненим, я отримав

a letter from one of the relatives of my victim,

листа від родича моєї жертви,

and in that letter,

і в тому листі

she told me she forgave me,

вона писала, що пробачила мене,

because she realized I was a young child

бо усвідомила, що я був маленькою дитиною,

who had been abused

and had been through some hardships

що пережила кривду,

and just made a series of poor decisions.

важкі життєві моменти,

і прийняла кілька кепських рішень.

It was the first time in my life

Це вперше в житті

that I ever felt open to forgiving myself.

я зрозумів, що готовий пробачити собі.

One of the things that happened

after that experience is that

Що сталося потім,

після цієї події –

I thought about the other men who were incarcerated

я подумав про інших ув'язнених,

alongside of me,

що були поруч,

and how much I wanted to share this with them.

і про своє бажання поділитися цим відкриттям з ними.

And so I started talking to them about

Так ми почали говорити

some of their experiences,

про пережите,

and I was devastated to realize

і мене зачепило усвідомлення,

that most of them came from the same abusive environments,

що більшість, як і я, виросли у ворожому середовищі,

And most of them wanted help and they wanted to turn it around,

потребували допомоги, хотіли щось змінити,

but unfortunately the system

та, на жаль, система,

that currently holds 2.5 million people in prison

що помістила 2,5 мільйони людей за ґрати,

is designed to warehouse

лише тримає їх там,

as opposed to rehabilitate or transform.

не залишаючи місця для реабілітації та змін.

So I made it up in my mind

Тоді мені в голову прийшла ідея,

that if I was ever released from prison

що, якщо я колись вийду з в'язниці,

that I would do everything in my power

то зроблю все, що в моїх силах,

to help change that.

щоб змінити це.

In 2010, I walked out of prison

У 2010 я вийшов на свободу,

for the first time after two decades.

через два десятки років.

Now imagine, if you will,

Згадайте, якщо зможете,

Fred Flintstone walking into an episode

Фреда Флінтстоуна у епізоді

of "The Jetsons."

"Джетсони".

That was pretty much what my life was like.

Приблизно таким все здавалося мені.

For the first time, I was exposed to the Internet,

Вперше мені показали Інтернет,

social media,

соціальні мережі,

cars that talk like KITT from "Knight Rider."

авто, що розмовляли, як Кітт у "Лицарі доріг".

But the thing that fascinated me the most

Та найбільше мене вразили

was phone technology.

телефонні технології.

See, when I went to prison,

our car phones were this big

Бачте, коли мене посадили,

автомобільні телефони були такі великі,

and required two people to carry them.

So imagine what it was like when I first grabbed

що треба було двоє, щоб їх переносити.

Уявіть, як це виглядало, коли я вперше взяв у руки

my little Blackberry

свій маленький Блекберрі

and I started learning how to text.

і почав вчитися набирати sms.

But the thing is, the people around me,

they didn't realize that I had no idea

Справа у тому, що всі навколо,

вони не розуміли, що я поняття не мав,

what all these abbreviated texts meant,

що усі ці скорочення означали,

like LOL, OMG, LMAO,

такі як ЛОЛ, ОМГ, ЛМАО,

until one day I was having a conversation

поки якось, під час переписки

with one of my friends via text,

з одним із друзів,

я не попросив у нього дещо зробити, і він не відповів: "К."

and I asked him to do something, and he responded back, "K."

And I was like, "What is K?"

І я такий: "Тобто К?"

And he was like, "K is okay."

А він такий: "З К все добре."

So in my head, I was like,

"Well what the hell is wrong with K?"

І я подумав:

"А що не так з цим К?",

And so I text him a question mark.

тому надіслав у відповідь знак питання.

And he said, "K = okay."

Він відписав: "К = о'кей."

And so I tap back, "FU." (Laughter)

Я написав у відповідь: "FU". (Сміх)

And then he texts back, and he asks me

why was I cussing him out.

А він у відповідь запитав,

чому це я посилаю його.

And I said, "LOL FU,"

І я відписав: "LOL FU,"

as in, I finally understand.

бо, нарешті, зрозумів.

(Laughter)

And so fast forward three years,

(Сміх)

Отже, три швидкі роки потому,

I'm doing relatively good.

я справляюся відносно добре.

I have a fellowship at MIT Media Lab,

Я співпрацюю з медіа-лабораторією Массачусетського техінституту,

I work for an amazing company called BMe,

я працюю на компанію БіМі,

I teach at the University of Michigan,

викладаю у Мічиганському університеті,

but it's been a struggle

але це далося мені важко,

because I realize that there are more

men and women coming home

бо я весь час думав про інших

чоловіків і жінок, які повернуться додому,

who are not going to be afforded those opportunities.

але не зможуть скористатися такими можливостями.

I've been blessed to work with some amazing

Мені пощастило працювати з чудовими

men and women,

чоловіками і жінками,

допомагаючи їм заново влитися у суспільство,

helping others reenter society,

and one of them is my friend named Calvin Evans.

один із них, Кевін Еванс, став моїм другом.

He served 24 years for a crime he didn't commit.

Він відсидів 24 роки за злочин, який не вчинив.

He's 45 years old. He's currently enrolled in college.

Йому 45 років. Зараз він навчається у коледжі.

And one of the things that we talked about

Із усього, про що ми говорили,

is the three things that I found important

згадували і ті три речі, що зіграли важливу роль

in my personal transformation,

the first being acknowledgment.

у моєму власному перевтіленні.

Першим було визнання.

I had to acknowledge that I had hurt others.

Я мав усвідомити, що завдав болю іншим.

I also had to acknowledge that I had been hurt.

Також я мав усвідомити, що завдали болю мені.

The second thing was apologizing.

Другим було прощення.

I had to apologize to the people I had hurt.

Я мав попросити пробачення у тих, кого ранив.

Even though I had no expectations of them accepting it,

Хоча я і не сподівався, що вибачення будуть прийняті,

it was important to do because it was the right thing.

це всеодно було важливим, бо було правильним.

But I also had to apologize to myself.

Також я мав пробачити себе.

The third thing was atoning.

Третьою була спокута.

For me, atoning meant

Для мене, спокутою стало

going back into my community

повернення до своєї спільноти,

and working with at-risk youth

who were on the same path,

робота з молоддю із групи ризику,

but also becoming at one with myself.

що майже повторили мою долю,

Through my experience of being locked up,

і тому почувалися комфортно зі мною.

one of the things I discovered is this:

Поки я був за ґратами,

the majority of men and women

я також зрозумів,

who are incarcerated are redeemable,

що більшість чоловіків і жінок,

ув'язнених, можуть виправитися,

і правда в тому,

and the fact is,

90 percent of the men and women who are incarcerated

що 90% ув'язнених чоловіків і жінок

will at some point return to the community,

в якійсь мірі, повернуться до своєї спільноти,

and we have a role in determining what kind

і дещо в цьому залежить від нас – якими саме

of men and women return to our community.

ці чоловіки і жінки повернуться до нас.

My wish today

Сьогодні мені хочеться,

is that we will embrace

щоб ми підтримали

a more empathetic approach

більш співчутливий підхід

toward how we deal with mass incarceration,

до тих, хто був позбавлений волі,

that we will do away with

the lock-them-up-and-throw-away-the-key mentality,

і щоб позбулися цього

"зачиніть-їх-і-викиньте-ключ" способу мислення,

because it's proven it doesn't work.

бо він показав свою недієздатність.

My journey is a unique journey,

Моє життя вже не повториться,

but it doesn't have to be that way.

але все не повинно бути саме так.

Anybody can have a transformation

Кожен може змінитися,

if we create the space for that to happen.

якщо йому залишать можливість для цих змін.

So what I'm asking today

Тому сьогодні я хочу попросити вас

is that you envision

a world where men and women

прийняти ідею

aren't held hostage to their pasts,

того світу, де чоловіки і жінки

більше не є заручниками свого минулого,

where misdeeds and mistakes

де проступки і помилки

don't define you for the rest of your life.

не залишаються з тобою до кінця днів твоїх.

I think collectively, we can create that reality,

Я думаю, що разом ми можемо створити цей світ,

and I hope you do too.

і сподіваюся, що ви мене підтримуєте.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)