3 fears about screen time for kids -- and why they're not true | Sara DeWitt

Перекладач: Утверджено: Khrystyna Romashko

I want us to start by thinking about this device,

Я хотіла б почати зі згадки про цей пристрій,

the phone that's very likely in your pockets right now.

телефон, який дуже ймовірно лежить у вашій кишені просто зараз.

Over 40 percent of Americans check their phones

Більш, ніж 40 відсотків американців перевіряють свій телефон

within five minutes of waking up every morning.

протягом п'яти хвилин після пробудження кожного ранку.

And then they look at it another 50 times during the day.

І дивляться на нього ще 50 разів протягом дня.

Grownups consider this device to be a necessity.

Підростаюче покоління сприймає цей девайс як необхідність.

But now I want you to imagine it in the hands of a three-year-old,

Але зараз я хочу, щоб ви уявили його у руках трьохрічної дитини,

and as a society, we get anxious.

і, як суспільство, ми занепокоєні.

Parents are very worried

Батьки дуже схвильовані тим,

that this device is going to stunt their children's social growth;

що цей пристрій гальмуватиме соціальний розвиток їхніх дітей;

that it's going to keep them from getting up and moving;

тим, що він буде заважати їм вставати і рухатися,

that somehow,

що, якимось чином,

this is going to disrupt childhood.

це перешкоджатиме дитинству.

So, I want to challenge this attitude.

Отже, я хотіла б кинути виклик.

I can envision a future

Я можу уявити майбутнє,

where we would be excited to see a preschooler interacting with a screen.

де ми з радістю будемо дивитися на дошкільнят перед монітором.

These screens can get kids up and moving even more.

Ці монітори можуть заохотити дітей рухатися навіть більше.

They have the power to tell us more about what a child is learning

Вони в змозі розповісти нам більше про те, що дитина вивчає,

than a standardized test can.

ніж стандартизований тест.

And here's the really crazy thought:

І ось дійсно божевільна думка:

I believe that these screens have the power

Я вірю, що ці монітори в змозі

to prompt more real-life conversations

заохочувати до реального спілкування

between kids and their parents.

дітей з їхніми батьками.

Now, I was perhaps an unlikely champion for this cause.

Я не була схожа на чемпіона у цій галузі.

I studied children's literature

Я вивчала дитячу літературу,

because I was going to work with kids and books.

тому що я планувала працювати з дітьми та книжками.

But about 20 years ago,

Але приблизно двадцять років тому

I had an experience that shifted my focus.

я стикнулася з тим, що перевернуло мою свідомість.

I was helping lead a research study about preschoolers and websites.

Я допомагала проводити дослідження про дошкільнят та вебсайти.

And I walked in and was assigned a three-year-old named Maria.

Я приступила до роботи і була закріплена за трьохрічною Марією.

Maria had actually never seen a computer before.

Марія дійсно ніколи не бачила комп'ютера до цього моменту.

So the first thing I had to do was teach her how to use the mouse,

Тож спершу я навчила її користуватися мишкою,

and when I opened up the screen, she moved it across the screen,

і коли я відкрила екран, вона рухала нею по монітору

and she stopped on a character named X the Owl.

і зупинила мишку на зображенні Сови.

And when she did that,

І коли вона це зробила,

the owl lifted his wing and waved at her.

Сова підняла своє крило і помахала їй.

Maria dropped the mouse, pushed back from the table, leaped up

Марія кинула мишку, відсунулась від столу, підскочила

and started waving frantically back at him.

І почала шалено махати Сові у відповідь.

Her connection to that character

Її зв'язок з цим персонажем

was visceral.

був активним.

This wasn't a passive screen experience.

Це не був пасивний комп'ютерний досвід.

This was a human experience.

Це був людський досвід.

And it was exactly appropriate for a three-year-old.

І це було саме те, що потрібно трьохрічній дитині.

I've now worked at PBS Kids for more than 15 years,

Я працюю у PBS Kids понад п'ятнадцять років,

and my work there is focused on harnessing the power of technology

І моя робота тут зосереджена на використанні сили технологій

as a positive in children's lives.

як чогось позитивного у житті дітей.

I believe that as a society, we're missing a big opportunity.

Я вважаю, що ми, як суспільство, втрачаємо великі можливості.

We're letting our fear and our skepticism

Ми керуємося своїм страхом та скептицизмом

about these devices

щодо цих девайсів.

hold us back from realizing their potential

і це заважає нам зрозуміти їхню можливу користь

in our children's lives.

у житті наших дітей.

Fear about kids and technology is nothing new;

Страх щодо дітей та технологій не є новий;

we've been here before.

Таке вже було раніше.

Over 50 years ago, the debate was raging about the newly dominant media:

Близько п'ятдесяти років тому велися дискусії щодо нового пристрою:

the television.

телевізора.

That box in the living room?

Цей ящик у вітальні?

It might be separating kids from one another.

Він може віддалити дітей одне від одного.

It might keep them away from the outside world.

Він може відгородити їх від зовнішнього світу.

But this is the moment when Fred Rogers,

Але саме тоді Фред Роджерс,

the long-running host of "Mister Rogers' Neighborhood,"

постійний ведучий з "Містера Роджерса",

challenged society to look at television as a tool,

змусив суспільство глянути на телевізор як на знаряддя.

a tool that could promote emotional growth.

Знаряддя, яке може сприяти емоційному розвитку.

Here's what he did:

Ось що він зробив:

he looked out from the screen, and he held a conversation,

Виглянув з екрану і провів бесіду,

as if he were speaking to each child individually

так ніби він розповідав кожній дитині особисто

about feelings.

про почуття.

And then he would pause

А тоді він замовк

and let them think about them.

і дав їм можливість задуматись про них.

You can see his influence across the media landscape today,

Ви можете побачити його вплив на простір ЗМІ і сьогодні,

but at the time, this was revolutionary.

Але в той момент це було революційно.

He shifted the way we looked at television in the lives of children.

Він змінив наш погляд на телевізор у житті наших дітей.

Today it's not just one box.

Сьогодні це не лише один ящик.

Kids are surrounded by devices.

Діти оточені девайсами.

And I'm also a parent -- I understand this feeling of anxiety.

І я також мати - я розумію це почуття занепокоєння.

But I want us to look at three common fears

Але я хочу, щоб ми розглянули три поширені страхи,

that parents have,

які мають батьки,

and see if we can shift our focus

і побачимо, чи ми зможемо змінити свою думку

to the opportunity that's in each of them.

через можливості, які дають усі ці девайси.

So.

Отже,

Fear number one:

страх номер один:

"Screens are passive.

Монітори - пасивні.

This is going to keep our kids from getting up and moving."

Вони будуть утримувати дітей від руху.

Chris Kratt and Martin Kratt are zoologist brothers

брати Кріс Кратт і Мартін Кратт є зоологами,

who host a show about animals called "Wild Kratts."

які ведуть шоу про тварин під назвою "Дикі Кратти."

And they approached the PBS team to say,

Вони звернулися до служби PBS зі словами :

"Can we do something with those cameras

" Чи могли б ми робити щось з тими камерами,

that are built into every device now?

які тепер вбудовані у кожен пристрій?

Could those cameras capture a very natural kid play pattern --

Чи могли б ці камери підхопити дуже природний сценарій дитячої гри --

pretending to be animals?"

гру в тварин?"

So we started with bats.

Тож, ми почали з кажанів.

And when kids came in to play this game,

І коли діти приходили пограти в цю гру,

they loved seeing themselves on-screen with wings.

Їм подобалося дивитися на себе, зображених на екрані з крилами.

But my favorite part of this,

Але моєю улюбленою частиною цього

when the game was over and we turned off the screens?

є той момент, коли гра закінчувалася і монітор вимикався.

The kids kept being bats.

Діти продовжувати бути кажанами.

They kept flying around the room,

Вони продовжували літати кімнатою,

they kept veering left and right to catch mosquitoes.

Вони поверталися вліво та вправо, щоб ловити комарів.

And they remembered things.

І вони пам'ятали деякі речі.

They remembered that bats fly at night.

Вони пам'ятали, що кажани літають вночі.

And they remembered that when bats sleep,

І вони пам'ятали, що коли кажани сплять,

they hang upside down and fold their wings in.

то висять догори ногами і згортають свої крила.

This game definitely got kids up and moving.

Ця гра дійсно заохочувала дітей рухатися.

But also, now when kids go outside,

Але зараз, коли діти виходять на вулицю,

do they look at a bird and think,

вони дивляться на пташку і думають,

"How does a bird fly differently than I flew

"Чи ця пташка літає так, як я літав,

when I was a bat?"

коли був кажаном?"

The digital technology prompted embodied learning

Цифрові технології спонукали здобуття знань,

that kids can now take out into the world.

які діти можуть винести у реальний світ.

Fear number two:

Другий страх:

"Playing games on these screens is just a waste of time.

"Ігри на цих моніторах є лише марною втратою часу.

It's going to distract children from their education."

І вони будуть відволікати дітей від навчання."

Game developers know

Розробники ігор знають,

that you can learn a lot about a player's skill

що ви можете багато зрозуміти про здібності гравця

by looking at the back-end data:

глянувши на зворотні дані:

Where did a player pause?

де гравець зупинився?

Where did they make a few mistakes before they found the right answer?

Де вони зробили помилки перш, ніж дійти до правильної відповіді?

My team wanted to take that tool set and apply it to academic learning.

Моя команда хотіла використати ці дані для академічного вивчення.

Our producer in Boston, WGBH,

Наш виробник у Бостоні, WGBH,

created a series of Curious George games

створив серію ігор "Допитливий Джордж",

focused on math.

які зосереджені на вивченні математики.

And researchers came in and had 80 preschoolers play these games.

І з'явилися дослідники, які долучили 80 дошкільнят до цих ігор.

They then gave all 80 of those preschoolers

Вони дали усім цим дошкільнятам

a standardized math test.

стандартний математичний тест.

We could see early on

Ми змогли побачити,

that these games were actually helping kids

що ці ігри дійсно допомагали дітям

understand some key skills.

зрозуміти деякі ключові поняття.

But our partners at UCLA wanted us to dig deeper.

Але наші колеги у UCLA змучили нас копати глибше.

They focus on data analysis and student assessment.

Вони зосереджені на аналізі даних та оцінюванні студентів.

And they wanted to take that back-end game-play data

І вони хотіли взяти ті зворотні дані гри

and see if they could use it to predict a child's math scores.

і побачити, чи вони зможуть використати їх для передбачення успіхів дітей у математиці.

So they made a neural net -- they essentially trained the computer

Отже, вони розробили нейронну сітку - вони, по суті, тренували комп'ютер

to use this data,

використовувати ці дані,

and here are the results.

і ось результати.

This is a subset of the children's standardized math scores.

Це стандартизовані оцінки дітей з математики.

And this

А це -

is the computer's prediction of each child's score,

комп'ютерний прогноз результатів кожної дитини,

based on playing some Curious George games.

що базується на іграх "Допитливий Джордж".

The prediction is astonishingly accurate,

Прогноз надзвичайно точний,

especially considering the fact that these games weren't built

особливо враховуючи той факт, що ці ігри не були створені

for assessment.

для оцінювання.

The team that did this study believes that games like these

Команда, яка провела це дослідження, вірить, що такі ігри

can teach us more about a child's cognitive learning

можуть розповісти нам більше про когнітивне навчання дитини,

than a standardized test can.

ніж стандартний тест.

What if games could reduce testing time in the classroom?

А що, якщо ігри зможуть зменшити час тестування у класі?

What if they could reduce testing anxiety?

Що, як вони можуть зменшити страх перед тестуванням.

How could they give teachers snapshots of insight

Як вони могли б дати вчителям чітку картину,

to help them better focus their individualized learning?

щоб допомогти сфокусуватися на індивідуалізованому навчанні?

So the third fear I want to address

Отже, третій страх, про який я б хотіла згадати,

is the one that I think is often the biggest.

є, на мою думку, часто найбільшим.

And that's this:

І це ось що:

"These screens are isolating me from my child."

ці монітори віддаляють мою дитину від мене.

Let's play out a scenario.

Давайте розіграємо сценарій.

Let's say that you are a parent,

Уявімо, що ви мама або батько,

and you need 25 minutes of uninterrupted time

і вам необхідно 25 хвилин без відволікання,

to get dinner ready.

щоб приготувати вечерю.

And in order to do that, you hand a tablet to your three-year-old.

І для цього ви даєте планшет трьохрічному малюку.

Now, this is a moment where you probably feel very guilty

Ось цей момент, де ви, ймовірно, почуваєтеся дуже винними

about what you just did.

за те, що щойно зробили.

But now imagine this:

Але тепер уявіть це:

Twenty minutes later, you receive a text message.

через двадцять хвилин Ви отримуєте текстове повідомлення

on that cell phone that's always within arm's reach.

на телефон, який завжди на відстані витягнутої руки.

And it says: "Alex just matched five rhyming words.

І читаєте: "Алекс щойно з'єднав п'ять римованих слів".

Ask him to play this game with you.

Запропонуйте йому зіграти цю гру з вами.

Can you think of a word that rhymes with 'cat'?

Чи знаєте ви слово, що римується зі словом "кіт"?

Or how about 'ball'?"

А як щодо слова "м'яч"?"

In our studies, when parents receive simple tips like these,

Під час наших досліджень батьки, які отримували такі прості поради,

they felt empowered.

почувалися всемогутніми.

They were so excited

Вони були настільки захоплені

to play these games at the dinner table with their kids.

грою у ці ігри зі своїми дітьми за столом.

And the kids loved it, too.

І дітям це також подобалося.

Not only did it feel like magic that their parents knew

Не лише через те, що дітям здавалося магією, що батьки знають,

what they had been playing,

у що вони гралися, а й через те,

kids love to play games with their parents.

що діти люблять гратися з батьками.

Just the act of talking to kids about their media

Просте спілкування з дітьми про їхні медіапристрої

can be incredibly powerful.

може бути неймовірно впливовим.

Last summer, Texas Tech University published a study

Минулого літа Техаський техуніверситет опублікував дослідження,

that the show "Daniel Tiger's Neighborhood" could promote

яке показує, що шоу "Містечко Даніелевого тигра" може викликати

the development of empathy among children.

розвиток співчуття серед дітей.

But there was a really important catch to this study:

Але є одна важлива зачіпка у цьому дослідженні:

the greatest benefit was only when parents talked to kids

найбільша користь від цього була лише, коли батьки пояснювали дітям,

about what they watched.

про що вони дивилися.

Neither just watching

Ні просто перегляду,

nor just talking about it was enough;

ні лише розповіді не було достатньо;

it was the combination that was key.

ключем було саме поєднання цих речей.

So when I read this study,

Коли я прочитала про це,

I started thinking about

я задумалася про те,

how rarely parents of preschoolers actually talk to kids about the content

як рідко батьки дошкільнят дійсно розкривають дітям зміст

of what they're playing and what they're watching.

того, у що вони грають, і того, що вони дивляться.

And so I decided to try it with my four-year-old.

І я вирішила спробувати це із моїм чотирьохрічним.

I said,

Я запитала:

"Were you playing a car game earlier today?"

"Чи ти сьогодні вже грав у гру з машинками?"

And Benjamin perked up and said,

Бенжамін пожвавішав і сказав:

"Yes! And did you see that I made my car out of a pickle?

"Так! Ти бачила, що я витягнув свою машинку?

It was really hard to open the trunk."

Було дуже важко відкрити багажник".

(Laughter)

(Сміх)

This hilarious conversation about what was fun in the game

Ця захоплива розмова про те, що було веселого у грі,

and what could have been better

і що могло бути кращим,

continued all the way to school that morning.

продовжувалася усю дорогу до школи того ранку.

I'm not here to suggest to you that all digital media is great for kids.

Я тут не для того, щоб твердити, що всі пристрої відмінно підходять для дітей.

There are legitimate reasons for us to be concerned

У нас є певні причини, щоб хвилюватися

about the current state of children's content

про поточний стан дитячого контенту

on these screens.

на цих пристроях.

And it's right for us to be thinking about balance:

І правильно для нас подумати про рівновагу:

Where do screens fit against all the other things

Де монітори заважають речам,

that a child needs to do to learn and to grow?

які потрібні дитині для навчання та розвитку?

But when we fixate on our fears about it,

Але зосереджуючить на наших страхах,

we forget a really major point,

ми забуваємо про справді важливу річ,

and that is, that kids are living in the same world that we live in,

це те, що діти живуть у тому ж світі, що й ми.

the world where the grownups check their phones

У світі, де дорослі перевіряють телефон

more than 50 times a day.

більше 50 разів на день.

Screens are a part of children's lives.

Монітори є частиною життя дітей.

And if we pretend that they aren't,

І якщо ми будемо стверджувати, що це не так,

or if we get overwhelmed by our fear,

або будемо засліплені своїми страхами,

kids are never going to learn how and why to use them.

діти ніколи не навчаться правильно їх використовувати.

What if we start raising our expectations

Що, як ми будемо очікувати більше

for this media?

від медіапристроїв?

What if we start talking to kids regularly

Що, як ми почнемо регулярно розповідати дітям

about the content on these screens?

про зміст того, що відбувається на моніторі.

What if we start looking for the positive impacts

Що, як ми почнемо помічати позитивний вплив

that this technology can have in our children's lives?

цих технологій на життя наших дітей.

That's when the potential of these tools can become a reality.

Ось тоді потенціал цих пристроїв стане реальністю.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)